03/06/2003 | Остап!

Президентська диктатура з елементами парламентаризму

>Телевізійне звернення президента Кучми

>Маємо прийти до політичної системи, що відповідає найбільш поширеній у демократичних країнах Європи -

парламентсько-президентській моделі. Виборці обирають до парламенту депутатів від тієї чи іншої партії. Партії,

які отримали найбільшу підтримку, створюють фракції в парламенті. Ці фракції формують більшість. Більшість –

формує уряд.

Загалом описано правильно, подивимось, що в деталях.

>Більшість і уряд є стрижнем, серцевиною влади - за рахунок надання їм додаткових повноважень.

Додаткових? Чому не всіх повноважень виконавчої влади? Щось приховано.

>Про які повноваження йдеться? Передбачається змінити порядок призначення прем'єр-міністра та формування складу

уряду. Так, прем'єр-міністра має призначати парламент, президент – вносить кандидатуру на цю посаду, погоджену

парламентською більшістю.

Президент у даній комбінації зайвий. Більшість може узгодити кандидатуру прем"єра між собою і затвердити її.

>Парламент також затверджує склад уряду, а уряд – керівників центральних органів виконавчої влади. Таким чином

кожному буде зрозуміло, хто і за що в державі відповідає.

Не зовсім, бо не всіх міністрів призначає парламент... Крім того не зрозуміло, чи зможе президент указами

звільніти держслужбовців.

>Ви – за те, щоб обрати гідних. Ті, кого ви обрали – за те, щоб зібратися в більшість, більшістю сформувати уряд

– і далі підтримувати його законами. Уряд – за щоденне управління економікою та соціальною сферою. Якщо міністри

з тієї чи іншої партії показали свою нездатність покращити ситуацію, – на наступних виборах ви - я переконаний -

не будете за них голосувати.

Зауважте, уряду доручається економіка і соціальна сфера. Прем"єр - завгосп України. Крім того вибори - це

політична справа. А президент пропонує звести вибори до виборів соціал-економістів.

>За що відповідає президент? Він залишається гарантом конституційних прав і свобод громадян, незалежності та

територіальної цілісності держави, верховним головнокомандувачем та представником держави на міжнародній арені.

При цьому президент і надалі абсолютно непідконтрольній. Він може представляти державу на міжнародній арені як

йому заманеться. Може змінювати міжнародну політику хоч кожен день. Що таке гарант конституційних прав,

з"ясувати поки не вдалось.


>Для виконання цих функцій за ним і закріплюється призначення лише міністрів оборони; внутрішніх справ;

закордонних справ; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи; чотирьох інших керівників центральних відомств; глав державних адміністрацій – за поданням

прем'єр-міністра. Це має заспокоїти тих, хто побоюється надмірного ослаблення інституту президентства.

Закріплення всіх силовиків за президентом протирічить самій ідеї парламентсько-президентської республіки.
Виведення голови податковаї адміністрації і голови митного комітету з під впливу міністра фінансів - взагалі

нонсенс, що ще раз показує намір президента зконцентрувати у своїх руках диктаторські повноваження.

>Така компромісна пропозиція дає змогу закріпити в Конституції єдність більшості та її уряду – заради спільної

відповідальності перед вами.

Компромісна серед яких пропозицій по реформі влади? Десь є викладки?

>Але водночас – в Основному Законі мають бути передбачені гарантії стабільного функціонування такої конструкції

влади. Щоб і зараз, і в майбутньому ті, кого ви обрали, не просто бажали, але й були зобов'язані створити

більшість і сформувати уряд. Це буде основою стабільності в Україні.

Для кращої стабільності треба ліквідувати той праламент взагалі, бо вносить нестабільність. Декрети президента

можуть замінити закони. Так вже було.

>Саме тому президент має отримати право достроково розпускати парламент. Особливо підкреслю для тих, хто

постійно закидає мені прагнення узурпувати владу: це право потрібне не конкретному Леоніду Кучмі як людині, а

всім, хто і після мене виконуватиме функції президента.

За пропозицію по розпуску парламенту треба садити до в"язниці на 1 рік. За повторну пропозицію - на 10.
Пропозиція розпуску парламенту рівносильна державній зраді. Право розпускати парламент може бути тільки у

окупанта.

>Це своє право президент може застосувати у трьох чітко визначених випадках. Перший: якщо депутати не спроможні

протягом визначеного Конституцією часу сформувати більшість. Другий: якщо більшість не спроможна сформувати

уряд. Третій: якщо парламент не може прийняти державний бюджет на наступний рік. І це – вичерпний перелік.

Президент через силових міністрів може делікатно управляти процесом створення/нестворення більшості. І, залежно

від настрою зранку, може "допомогти" або "завадити" створити більшість до визначеного терміну. Так само, через

тиск на членів більшості можна "експериментувати" з урядом. Бюджет також підконтрольний узурпатору через той

самий механізм.

>Важливим елементом реформи стане нова структура парламенту. А саме – розподіл парламенту на дві палати. Одна –

формується від партій і блоків, що перемогли на виборах за пропорційною системою. Друга – на основі рівного

представництва всіх регіонів – областей та міст центрального підпорядкування. Завданням палати регіонів буде

забезпечення надійного представництва територій України.

Для чого ділити парламент на дві частини? Партії автоматично будуть відстоювати права регіонів, бо захочуть мати

підтримку там. Дві палати - це додавання ще одиного полюсу протистояння. Але тепер вже між палатами. Крім того,

"управляти" 300 депутатами простіше ніж 450... З верхньою палатою проблем не буде. Ці - підконтрольні з самого

початку "призначення" в сенатори.

>Загальна чисельність Верховної Ради зменшується. Нагадаю, що і запровадження двопалатного парламенту, і

зменшення депутатського корпусу – відповідають волевиявленню громадян під час всеукраїнського референдуму 2000

року.

Волевиявлення, як відомо, було не зовсім вільне. Крім того, громадяни України знаходяться під гіпнозом Піхвощека

щодо ВР.

>Слід розділити в часі вибори до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та вибори президента. Але щоб

не перетворювати Україну на державу з безперервною виборчою кампанією, всі ці вибори мають відбуватися упродовж

одного року – на один термін –п'ять років.

Це для того, щоб "призначати" депутатів відразу на всіх рівнях.
Як на мене, вибори до місцевого самоврядування повинні бути раз в два роки. Два роки достатньо, щоб зрозуміти,

куди "йде" місцеве самоврядування і виправити у разі необхідності. Щодо виборів до ВР, то цікавим є механізм

ротації депутатів.

>І ще одне. Результати всеукраїнського референдуму повинні мати пряму дію і не потребують затвердження будь-яким

органом влади. Адже воля народу – найвищий закон. Це світова практика.

В умовах диктатури (силові міністри підконтрольні президенту, право розпуску парламенту) і відсутності свободи

слова, референдум не може мати прямої дії. Бо для чого тоді парламент?

-------
Висновок - президент ввів нас в оману, граючись словами про парламентсько-президентську республіку.
На ділі пропонується ще більша концентрація влади в руках президента. Парламенту і уряду пропонується зайнятись

економікою і соціальною сферою. Партіям - перетворитись у профсоюзи.


Дякую за увагу!