МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Докладніше про прем’єру фільму «Обличчя протесту»

03/18/2003 | Майдан-ІНФОРМ
В залі були помічені Андрій Шкіль, Володимир Філенко, Микола Княжицький, деякі ведучі «Нового каналу», СТБ і «1+1», редактор «Майдану» Михайло Свистович і фотокор Андрій Підпалий, унсовці і молодорухівці. Взагалі народу було дуже мало — чоловік 250. Однак аплодували дуже щиро. Перегляд розпочався на 40 хвилин пізніше — вочевидь, когось чекали, тому що Андрій Шевченко певний час ходив по холу, виглядаючи у вікно. Можливо, нервувався. А можливо, бажаними гостями були Віктор Ющенко і Іван Плющ, які виявилися в залі, коли після фільму ввімкнули світло.

ФІльм під назвою «Обличчя протесту» триває майже годину і розповідає про перебіг акції «Україна без Кучми» — від перших наметів до квітня 2001 року. Це стандартна документалка на західний кшталт: якісна і захоплююча картинка, емоційний музичний супровід, коротенькі відповідно вирізані коментарі учасників подій. Як і має бути, жодної оцінки подій чи пропаганди — тільки документальні кадри і пряма мова учасників. «Це фільм історичний, але він про сьогодення, — сказав у вступному слові режисер Андрій Шевченко. — Це фільм документальний, але він про мрії і розчарування. Це фільм для телебачення, але ми розуміємо, якою важкою може бути дорога на ТБ. Це фільм про політику, але без політиків. Наші герої — безпосередні учасники подій». Серед цих героїв, які водночас виступають коментаторами — Юрій Луценко, Володимир Чемерис, Тетяна Чорновіл, полковник міліції Олександр Савченко, учасники демонстрацій і акцій протесту, бійці «Беркуту». В якості коментатора виступив і ув’язнений Ігор Мазур (до речі, в нього сьогодні день народження). Виглядає Ігор впевнено, але ще більше схуд.

Фільм знятий на гроші соросовського фонду «Відродження» за сприяння Інституту «Республіка», який знову ж таки фінансується «Відродженням». І це є родючим грунтом для чергових спекуляцій провладних ЗМІ на тему грантоїдів. Хоча що тут скажеш: якщо вітчизняні телемагнати не хочуть (не можуть?) зняти захоплюючий фільм, прорекламувати його, пару раз прокрутити в прайм-тайм, забезпечивши піплметрію і відповідні ціни на рекламні блоки в цей час, тоді це роблять професійні «борці за демократію». Один з авторів фільму — дружина Чемериса Ірина навіть зробила реверанс у бік влади, сказавши, що антигероїв у фільмі немає. Це було одним із основних месиджів фільму: таке-от було, з таких-то причин, змінило Україну, але змінило не до кінця, однак без цього не можна було і зараз ми всі стали іншими тощо. Вочевидь, автори фільму розраховують на його показ по телебаченню. Що ж, аудиторія сприйняла фільм прихильно: раз у раз прем’єра переривалася аплодисментами, сміхом або гнівними вигуками, а титри під пісню Віктора Морозова «Треба встати і вийти» супроводжувалися бурхливими оплесками.

Андрій ШЕВЧЕНКО:
— Щоб проникнути в СІЗО, ми витратили 2-3 місяці. Що ж мене вразило найбільше, це той факт, що за два роки жоден телевізійник навіть не пробував пройти туди на інтерв’ю. Я в шоці від цього: це ж яскрава політична тема, і ніхто не зробив навіть кроку. Дуже політизовна країна, велика школа політичної журналістики, а колеги таку тему навіть не розробляють. Звичайно, спершу була ідея, а потім грант. Ініціатором була Іра Чемерис, хоча я про це подумав ще тоді, коли знімав отой стенд-ап на Хрещатику (момент із фільму, коли Шевченко йде вздовж наметів у лютому 2001-го — М-І.) Чи піде фільм на наші телеканали? Поговоримо з каналами — побачимо.

Олександр САВЧЕНКО:
— ФІльм об’єктивний, тобто показано всі точки зору. Ніщо не перекручено. Суті справи ніхто не дошукувався, просто показані всі точки зору. Можливо, буде друга частина. Я не соромлюся представляти точку зору влади, я завжди її представляв.

Віктор ЮЩЕНКО:
— Фільм — гарна пропозиція для роздумів. Мене тішить те, що питання залишилося з великим знаком запитання. Ми дійсно стали заручниками режиму, заручниками системи. Фільм може стати сходинкою до отримання відповіді, і навіть якщо її не буде, рух цей — у правильному напрямку. ...Я поділяв емоції цих людей, і тоді, і зараз. Те, що Україна переживає — народна трагедія, яка торкається обох боків барикад. Революція, мені здається, триває, і триватиме доти, доки не буде змінена влада, тому що за такої влади ніхто не почувається затишно — ані людина в формі, ані старий, ані молодий.

Андрій ШКІЛЬ:
— Зняти інтерв’ю з Мазуром було надзвичайно важко — я особисто звертався до керівника СІЗО і одного з керівників Держдепу з питань виконання покарань. У фільмі варто було б згадати і вертеп, який ми робили перед Лук’нівським СІЗО — це була дуже феєрична акція, хоча й не вдалося домовитися, щоб нас пропустили на територію. Взагалі ж я задоволений появою фільму — кожен спогад про політв’язнів є дорогим для мене, бо це ще один крок до формування громадянської думки, що ці в’язні — люди, які підняли голову і більше її не опускали. Я на собі відчув, яким легким є вибір. І це відчув кожен, особливо в перші дні ув’язнення, коли били нещадно, але кожен тримався гідно і мужньо. Зараз через два роки розумієш, що пережити це ще раз ВПЕРШЕ було б... Кожен, хто сидить — переможець. Вони перемогли себе, опінію про себе і шалений тиск. Міліція показувала нам фальсифіковані відеозйомки — ось трупи, двоє загинуло, це розстрільна стаття, зізнавайтеся, що це організували Мороз, інші, давали перелік прізвищ. Я був свідком, як трималася решта хлопців — ніхто не дав фальшивих свідчень. Після прем’єри багато хто висловлював співчуття хлопцям. Як виявилося, перебування в совєтській в’язниці дуже дорого коштує, тому, якщо хтось хоче висловити й матеріальне, а не лише вербальне, співчуття, телефонуйте 229 0511.


Моменти, які запам’яталися після першого перегляду:

— Бабуся у хустці з квітами з села на трасі Житомир-Київ, яка розповідає про те, як запросила до себе ночувати учасників опозиційного пішого походу на Київ зимою 2001 року: «Вони кажуть: «Ми проти Кучми». Ну й слава Богу».

— Жорстока бійка на чотириметровій стіні Київського Універстету, коли охоронці порядку в цивільному скидали додолу прес-секретаря УНА-УНСО Тетяну Чорновіл. Двоє унсовців півтори хвилини рубаються з ментами й есбеушниками, котрі ганяються за Чорновіл, а оператор бігає в гущавині подій.

— Фраза одного з командирів «Беркуту»: «Мы выполняем функцию посредников между правительством и народом».

— Фраза іншого командира «Беркуту» — молодого пикатого симпатичного хлопця, який щиро обурювався: «Кажуть, що вони герої. А я тоді хто?»

— Батальна сцена біля Адміністрації Президента, знята згори і з-за ментів. Видно, як вдалині з натовпу виділяється постать — розпливчата, бо камеру сфокусовано на міліціонерах — і кидає каменюку. Та пролітає метрів десять, перелітає передній ряд ментів і влучає, збивши ушанку, в голову міліціонеру, який одразу ж падає.

— Історія про сім’ю Лисаків, які познайомилися в наметовому містечку, особливо документальні кадри — він обіймає її, а навколо акціонери підмітають територію табору.


Автор: lysyj

Відповіді

  • 2003.03.18 | Нестор Мазепа

    Фільм нікуди не годиться

    Йому не вистачає логічної завершености, а саме кадрів, де Кучма оголошує про свою відставку. Без цього незрозуміло, кому й навіщо потрібен цей фільм. Для фіксації факту, що протестуй -- не протестуй...?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.03.19 | Костя Порох

      Чого не хватає і чого хватає в фільмі (my "American" view)

      В фільмі показані емоційні резони учасників УБК, і емоції показані прекрасно. Передивившись фільм, я відчув про що могли думати і як мислити і УНСОвці, і міліція. В фільмі не показаний, правда, розвиток протистояння героїв України зі злом, яким нинішній режим являється.

      Якщо передивитися цей фільм і більше нічого не зати про УБК, то герої фільму здаються машинками у якомусь процесі. Тобто, кожен має свою роль, і виконує її незалежно від обставин. А це не так. Переконаний, що всі люди шукачі кращого. Кожен робить свій вибір. Лідери/герої беруть повну відповідальність за вибір, навіть якщо вона приведе до тюрми.

      Дві посилки я не можу зрозуміти:

      1) чому деякі учасники УБК відчувають себе невдоволеними вдаваною відсутістю "результату". Чому?

      Чому моральні резони журналіста, який не прийняв участь в УБК, щоб "не розочаровуватися", є такими саме прийнятними як і резони політв"язнів? Чи він не класичний "лузер" (looser)?

      2) чому причинами УБК висунуті соціальні, а учасники описані я "соціально обіжені"? Так, здається, більшість героїв, які показані крупним планом, мають проблеми з зубами (включно з Чемерисом). Але хіба не захист української демократії движить УБК? Хіба Кучмин наках вбити Гонгадзе це соціальна проблема? Хіба контрабанда зброї це соціальне питання? Чи українці так духовно зубожіли, що мають чекати поки в них не стане грошей для того, щоби виступити за справедливість, демократію, чесність "влади"? Скажіть, пане Чемерисе!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua