03/18/2003 | Майдан-ІНФОРМ

В залі були помічені Андрій Шкіль, Володимир Філенко, Микола Княжицький, деякі ведучі «Нового каналу», СТБ і «1+1», редактор «Майдану» Михайло Свистович і фотокор Андрій Підпалий, унсовці і молодорухівці. Взагалі народу було дуже мало — чоловік 250. Однак аплодували дуже щиро. Перегляд розпочався на 40 хвилин пізніше — вочевидь, когось чекали, тому що Андрій Шевченко певний час ходив по холу, виглядаючи у вікно. Можливо, нервувався. А можливо, бажаними гостями були Віктор Ющенко і Іван Плющ, які виявилися в залі, коли після фільму ввімкнули світло.

ФІльм під назвою «Обличчя протесту» триває майже годину і розповідає про перебіг акції «Україна без Кучми» — від перших наметів до квітня 2001 року. Це стандартна документалка на західний кшталт: якісна і захоплююча картинка, емоційний музичний супровід, коротенькі відповідно вирізані коментарі учасників подій. Як і має бути, жодної оцінки подій чи пропаганди — тільки документальні кадри і пряма мова учасників. «Це фільм історичний, але він про сьогодення, — сказав у вступному слові режисер Андрій Шевченко. — Це фільм документальний, але він про мрії і розчарування. Це фільм для телебачення, але ми розуміємо, якою важкою може бути дорога на ТБ. Це фільм про політику, але без політиків. Наші герої — безпосередні учасники подій». Серед цих героїв, які водночас виступають коментаторами — Юрій Луценко, Володимир Чемерис, Тетяна Чорновіл, полковник міліції Олександр Савченко, учасники демонстрацій і акцій протесту, бійці «Беркуту». В якості коментатора виступив і ув’язнений Ігор Мазур (до речі, в нього сьогодні день народження). Виглядає Ігор впевнено, але ще більше схуд.

Фільм знятий на гроші соросовського фонду «Відродження» за сприяння Інституту «Республіка», який знову ж таки фінансується «Відродженням». І це є родючим грунтом для чергових спекуляцій провладних ЗМІ на тему грантоїдів. Хоча що тут скажеш: якщо вітчизняні телемагнати не хочуть (не можуть?) зняти захоплюючий фільм, прорекламувати його, пару раз прокрутити в прайм-тайм, забезпечивши піплметрію і відповідні ціни на рекламні блоки в цей час, тоді це роблять професійні «борці за демократію». Один з авторів фільму — дружина Чемериса Ірина навіть зробила реверанс у бік влади, сказавши, що антигероїв у фільмі немає. Це було одним із основних месиджів фільму: таке-от було, з таких-то причин, змінило Україну, але змінило не до кінця, однак без цього не можна було і зараз ми всі стали іншими тощо. Вочевидь, автори фільму розраховують на його показ по телебаченню. Що ж, аудиторія сприйняла фільм прихильно: раз у раз прем’єра переривалася аплодисментами, сміхом або гнівними вигуками, а титри під пісню Віктора Морозова «Треба встати і вийти» супроводжувалися бурхливими оплесками.

Андрій ШЕВЧЕНКО:
— Щоб проникнути в СІЗО, ми витратили 2-3 місяці. Що ж мене вразило найбільше, це той факт, що за два роки жоден телевізійник навіть не пробував пройти туди на інтерв’ю. Я в шоці від цього: це ж яскрава політична тема, і ніхто не зробив навіть кроку. Дуже політизовна країна, велика школа політичної журналістики, а колеги таку тему навіть не розробляють. Звичайно, спершу була ідея, а потім грант. Ініціатором була Іра Чемерис, хоча я про це подумав ще тоді, коли знімав отой стенд-ап на Хрещатику (момент із фільму, коли Шевченко йде вздовж наметів у лютому 2001-го — М-І.) Чи піде фільм на наші телеканали? Поговоримо з каналами — побачимо.

Олександр САВЧЕНКО:
— ФІльм об’єктивний, тобто показано всі точки зору. Ніщо не перекручено. Суті справи ніхто не дошукувався, просто показані всі точки зору. Можливо, буде друга частина. Я не соромлюся представляти точку зору влади, я завжди її представляв.

Віктор ЮЩЕНКО:
— Фільм — гарна пропозиція для роздумів. Мене тішить те, що питання залишилося з великим знаком запитання. Ми дійсно стали заручниками режиму, заручниками системи. Фільм може стати сходинкою до отримання відповіді, і навіть якщо її не буде, рух цей — у правильному напрямку. ...Я поділяв емоції цих людей, і тоді, і зараз. Те, що Україна переживає — народна трагедія, яка торкається обох боків барикад. Революція, мені здається, триває, і триватиме доти, доки не буде змінена влада, тому що за такої влади ніхто не почувається затишно — ані людина в формі, ані старий, ані молодий.

Андрій ШКІЛЬ:
— Зняти інтерв’ю з Мазуром було надзвичайно важко — я особисто звертався до керівника СІЗО і одного з керівників Держдепу з питань виконання покарань. У фільмі варто було б згадати і вертеп, який ми робили перед Лук’нівським СІЗО — це була дуже феєрична акція, хоча й не вдалося домовитися, щоб нас пропустили на територію. Взагалі ж я задоволений появою фільму — кожен спогад про політв’язнів є дорогим для мене, бо це ще один крок до формування громадянської думки, що ці в’язні — люди, які підняли голову і більше її не опускали. Я на собі відчув, яким легким є вибір. І це відчув кожен, особливо в перші дні ув’язнення, коли били нещадно, але кожен тримався гідно і мужньо. Зараз через два роки розумієш, що пережити це ще раз ВПЕРШЕ було б... Кожен, хто сидить — переможець. Вони перемогли себе, опінію про себе і шалений тиск. Міліція показувала нам фальсифіковані відеозйомки — ось трупи, двоє загинуло, це розстрільна стаття, зізнавайтеся, що це організували Мороз, інші, давали перелік прізвищ. Я був свідком, як трималася решта хлопців — ніхто не дав фальшивих свідчень. Після прем’єри багато хто висловлював співчуття хлопцям. Як виявилося, перебування в совєтській в’язниці дуже дорого коштує, тому, якщо хтось хоче висловити й матеріальне, а не лише вербальне, співчуття, телефонуйте 229 0511.


Моменти, які запам’яталися після першого перегляду:

— Бабуся у хустці з квітами з села на трасі Житомир-Київ, яка розповідає про те, як запросила до себе ночувати учасників опозиційного пішого походу на Київ зимою 2001 року: «Вони кажуть: «Ми проти Кучми». Ну й слава Богу».

— Жорстока бійка на чотириметровій стіні Київського Універстету, коли охоронці порядку в цивільному скидали додолу прес-секретаря УНА-УНСО Тетяну Чорновіл. Двоє унсовців півтори хвилини рубаються з ментами й есбеушниками, котрі ганяються за Чорновіл, а оператор бігає в гущавині подій.

— Фраза одного з командирів «Беркуту»: «Мы выполняем функцию посредников между правительством и народом».

— Фраза іншого командира «Беркуту» — молодого пикатого симпатичного хлопця, який щиро обурювався: «Кажуть, що вони герої. А я тоді хто?»

— Батальна сцена біля Адміністрації Президента, знята згори і з-за ментів. Видно, як вдалині з натовпу виділяється постать — розпливчата, бо камеру сфокусовано на міліціонерах — і кидає каменюку. Та пролітає метрів десять, перелітає передній ряд ментів і влучає, збивши ушанку, в голову міліціонеру, який одразу ж падає.

— Історія про сім’ю Лисаків, які познайомилися в наметовому містечку, особливо документальні кадри — він обіймає її, а навколо акціонери підмітають територію табору.


Автор: lysyj