03/19/2003 | Shooter

професор політології "Києво-Могилянської Академії", директор школи політичної аналітики при НаУКМА, відомий український політолог Олексій Гарань.

- Пане Олексію, як можете прокоментувати запропоновані президентом зміни до Конституції України?

- Якщо стисло формулювати пропозиції, внесені президентом, то я б сказав, що все, що є тут позитивне - це є результат впливу опозиції. Під позитивом я маю на увазі формування уряду парламентом і його підзвітність парламенту, призначення прем'єр-міністра за згодою парламенту.

Але, на жаль, багато чого іншого, що є в цьому документі, є негативним, оскільки це значною мірою є переспівом референдуму за так званою "народною ініціативою", який проводився у квітні 2001 року. Перші підозри стосовно реальної суті пропозицій президента з'явилися тоді, коли він звернувся з промовою по телебаченню. І тепер вони підтверджуються. Коли ми аналізуємо повний текст запропонованих змін, то бачимо цілу низку положень, які свідчать, що реально влада переходить від парламенту до президента і до створюваної другої палати.

Чому? Можна проаналізувати кілька положень.

По-перше, пропозиція про те, що вибори президента та вибори органів державної влади й органів місцевого самоврядування проводяться протягом одного року. В західних країнах, здебільшого, ці вибори розводяться в часі. Робиться це спеціально для того, щоб одна політична сила не контролювала весь механізм державної влади. Бо, якщо вибори проводяться протягом одного року, приблизно в один час, то тоді настрої населення політично фіксовані, і вони обирають одну політичну силу, яка і буде все контролювати.

Якщо говорити про повноваження, які будуть надаватися верхній палаті, то сформульовано, що до палати обираються по три представники від кожної області. Ми можемо уявити, які будуть виборчі округи. Це будуть надзвичайно великі округи. А у великих округах матимуть перевагу ті, хто матиме доступ до адміністративного ресурсу.

Таким чином, опозиція в Палаті Регіонів представлена не буде, і ця палата буде контролюватися владою. Якщо ми подивимося на повноваження, то побачимо, що багато з теперішніх повноважень Верховної Ради "плавно перетікає" до верхньої палати.

Зокрема, вона буде давати згоду на призначення й звільнення з посади Голови Рахункової палати, Уповноваженого з прав людини, Голови Національного банку, половини складу Ради Національного банку, половини складу Національної Ради України з питань телебачення й радіомовлення, членів Центральної виборчої комісії, половини складу Конституційного Суду, згоду на призначення Генерального прокурора.

Фактично, нижня палата, яка буде обиратися на пропорційній основі (те, чого вимагає опозиція), буде позбавлена всіх цих повноважень. Отже, це знову призведе до посилення адміністративного ресурсу. До речі, ще не ясно, що мається на увазі під пропорційними виборами, бо ж ми маємо законопроект Гавриша, який називається пропорційним, а, насправді, це своєрідна версія мажоритаризму.

Не треба забувати про те, що верхня палата буде мати право відкладального вето, а для того, щоб його подолати, нижня палата муситиме зібрати дві третини голосів. Усе це вказує на те, що парламент буде значною мірою позбавлений реальної влади. Таким чином, текст цього законопроекту підтверджує той скепсис, який виник, коли президент представляв свої пропозиції.

- Для чого потрібен двопалатний парламент? Які його "плюси" і "мінуси"?

- Політологія, на загал, відзначає такі переваги й недоліки двопалатного парламенту. Плюс полягає в тому, що обговорення законопроектів є більш зваженим, тобто це є певне збалансування різних інтересів. І, звичайно, друга палата потрібна там, де є федерація, бо друга палата представляє інтереси різних регіонів. Мінус полягає в тому, що це все ускладнює процес прийняття рішень.

- Чи можете Ви сказати, в яких країнах, що не є федераціями, працює двопалатний парламент?

- Дуже багато країн мають двопалатний парламент, навіть, ті країни, які не є федераціями. Це скажімо і Франція, і Італія (це склалося історично), але, разом з тим, є ціла низка країн, які мають однопалатний парламент, скажімо - це Швеція, Греція, Данія, Португалія. Більше того, шведи колись мали двопалатний парламент, але з часом скасували другу палату.

- Як Ви вважаєте, чи є потреба в Україні запроваджувати двопалатний парламент?

- З теоретичної точки зору немає перешкод для того, щоб запровадити в Україні другу палату, але, разом із тим, Україна не є федерацією, тобто, друга палата не є обов'язковим елементом.

Я думаю, що за тих реальних умов, які ми маємо, треба швидко ухвалювати закони, тому що не можна затягувати до безкінечності процес реформування економіки і політичної системи. Реально запровадження другої палати призведе до того, що процес прийняття законів буде ускладнено, а це нам не потрібно.

А в тому вигляді, в якому це пропонує президент, то це взагалі практично перекреслить всі повноваження нижньої палати.

- Які, на Вашу думку, перспективи проходження цього законопроекту через Верховну Раду?

- Відразу хочу сказати, що ніяке винесення змін на референдум і їх ухвалення референдумом не буде легітимним без згоди Верховної Ради. Це є відоме рішення Конституційного суду.

Мені здається, що зараз цей законопроект у тому вигляді, в якому він поданий, не має ніяких шансів. А прийматись на референдумі він теж не буде. Це, у принципі, можливо, але тільки після ухвалення парламентом. Хочу сказати, що наш Конституційний Суд у 2001 році зняв два найнебезпечніших питання для української демократії: питання про затвердження на референдумі Конституції і про розпуск Верховної Ради того скликання, тобто він чітко сказав, що це є неконституційним.

- А навіщо ж законопроект тоді подавали?

- Знаєте, іноді мені здається, що наша влада робить настільки неоковирні кроки, що вона ніби сама підставляється під критику. Тобто, опозиції кращого не можна вигадати, ніж розкритикувати запропоновані повноваження другої палати і пояснити всім депутатам, де тоді буде реальна влада.

Можна зробити кілька припущень. Перше – що влада реально не прораховує, що вона робить. Друге – що влада не має достатнього інтелектуального потенціалу. Третє – влада думає, що вона зможе не рахуватися з депутатами Верховної Ради і з громадською думкою. Четверте – що владі якісь реальні законодавчі зміни не потрібні, їй потрібна "говорильня" у парламенті: сутичка інтересів, провокування конфліктів, звинувачення опозиції в тому, що вона не хоче справжніх демократичних змін.

Тобто, влада тут розраховує, що опозиція реально не має доступу до ЗМІ, а отже програє інформаційну війну. Коли президент сказав – обговорюймо, то де обговорюймо? Ми цілком свідомі, що на цілому ряді каналів є штатні люди, які "обговорюють", вони визначені.

За кількома винятками (Гриценко, Полохало, Дергачов і низка інших), це, здебільшого, політологи, які обслуговують владу, або ті політологи, які з тих чи інших причин критикують опозицію.

Тому, на мою думку, це просто технологічна спроба якось перехопити ініціативу в опозиції, виграти інформаційну війну, але я не певен, що владі це вдасться - дуже це неоковирно робиться.

- Все це, звичайно, робиться під президентські вибори. А яка, на Вашу думку, можливість того, що влада висуне єдиного кандидата?

- Звичайно, що в інтересах влади висунути єдиного кандидата. Але справа в тім, що ті кандидати, які зараз є - і Янукович, і Литвин, і Тігіпко, і Медведчук мають дуже низький рейтинг. В мене є сумніви, що, навіть, за умов адміністративного ресурсу, інформаційної розкрутки, провокацій проти опозиційних кандидатів вдасться дуже сильно цей рейтинг підняти.

Можливо, владі треба дійсно шукати якусь "темну конячку", більш харизматичну особистість, розкручувати якийсь новий варіант, але знову ж таки я не певен, що влада дійде згоди щодо єдиного кандидата. Враховуючи суперечності, які існують, враховуючи інерційність мислення, і, я б сказав, слабкий інтелектуальний потенціал.

- Тоді як ви оцінюєте вірогідність висунення єдиного кандидата від опозиції?

Ви знаєте, є різні технологічні схеми висування кандидатів від опозиції. Я не хотів би зараз на цьому зупинятися, я вважаю це питання дещо передчасним, і не завжди варто розкривати якісь технологічні прийоми за півтора роки до виборів, але в загальному я міг би сказати наступне.

Я не певен, що опозиції вигідно виставляти єдиного кандидата одразу на першому етапі передвиборчої боротьби. Я абсолютно переконаний, що комуністи будуть висувати свого кандидата, я думаю, що це якраз нормально, це буде працювати на опозицію, тому що таким чином комуністичний електорат буде відтягнутий від провладного кандидата.

- Тоді можливий варіант другого туру - Ющенко-Симоненко?

- Так, можливий такий варіант. Висунення єдиного кандидата від компартії може бути вигідне опозиції у цілому. Щодо трійки Мороз, Тимошенко, Ющенко, то я думаю, що ці сили могли б домовитися про єдиного кандидата, але питання - на якому етапі? Я не виключаю того, що на першому етапі передвиборчої кампанії опозиція може мати кількох кандидатів. Але важливим для опозиції є узгодження стратегії.

Тобто, тут не треба наголошувати на тому, що опозиція обов'язково має висувати єдиного кандидата, зараз треба наголошувати на необхідності узгодження стратегії, а стратегію можна узгоджувати навіть із комуністами.

Інша річ, що напередодні першого туру опозиція вже може мати узгодженого кандидата. І я думаю, що в першому турі окремий кандидат-комуніст є технологічно нормальним варіантом. Бо він буде забирати голоси не у Ющенка, не у Тимошенко, навіть не від Мороза, а він забиратиме голоси протестного електорату, русофільського електорату, який в іншому випадку буде голосувати за якогось кандидата від влади.

Умовно кажучи, виборець у Донецьку, кого він буде підтримувати - Симоненка чи Януковича? Якщо Симоненко знімається, то якась частина виборців може проголосувати за Януковича. Тому я думаю, що ідея – "давайте зараз визначимо єдиного кандидата", вкидається спеціально, щоб посварити опозицію між собою і відпрацювати певну технологію на майбутні вибори.