МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

До храму треба йти без хитрувань і нахабства

03/20/2003 | Я.Гімело-Гломач
До храму треба йти без хитрувань і нахабства

Україну з групою експертів відвідав голова Національної ради безпеки Польщі Марек Сівєц. Знайшов, напевне, в Києві, як Буш у Багдаді, небезпеку для майбутнього своєї країни? Даймо собі спокій. За довгі сотні літ невтомного польського Drang nach Osten (напевне, пора перейти на польський вираз?) маємо приймати як належне той факт, що побіч із нашим західним сусідом ще не з”явився такий народ, до якого не було б претензій з нагоди влаштованої йому колотнечі на його ж сусідській території. Пора звикнути : ми - не виняток. Напевне, не погодитесь, “о, великі вкраїнські німі”, розраховуючи, що поляків можна втихомирити, сприйнявши, як належне, відчикриження від українського етнічного материка терену з 700-ма тисячами автохтонів, котрих, поки “момент”, тут же викурено з прапрадідівської землі? ( Домовленість 1944 р. Сталіна з Бєрутом у Москві поза спиною фіктивної УССР). Самі ж поляки вам нагадають, що цього для їхніх апетитів мало. Пошукають у торбі своїх претензій до сусідів і знайдуть вам ще. Наприклад, “волинську різанину”.
Зіткнувшись із цим, звичайно ж, немилозвучним словосполученням, давайте вдамось до аналогій. Якщо у німців у 1939-1941 роках пішли на слов”янський світ відбірні фашистські вояки, поїхали їхні фрау для заселення очищених регіонів на Вінниччині й південній Холмщині, то жодна влада теперішньої Німеччини не складає саме урядових планів пошанування їх безславної загарбницької смерті, не вияснює в українців, чи “правильно” було їх тоді бито.. А чим відрізнялися польські легіонери, які задушили новоповсталу Західноукраїнську Народню республіку і беззахисну українську владу в губерніях УНР Підляше і Волинь? Чи був благоденством режим полонізації, “увінчаний” скопійованим із гітлерівських або колимських концтабором Береза-Картузька? Тож чи вдячні мали бути волиняни, коли видиво відновлення польської влади на Волині стало вимальовуватися в 1943 р.?..
І все ж це зовсім не значить, що вони звично вхопилися за “освячені” (див. польські “документи”) ножі. Пан Сівєц, звичайно ж, знає, що це далеко не так – на відміну від, напевне, виключної більшості теперішнього керівного українського політикуму, що складається із “східняків”, і має складнощі навіть із вивченням державної мови, а проблеми окраїнних “біндєрів” відомі їй хіба з санкціонованих Москвою інсценізацій для школярів. Тож у нього з усіма іншими польськими знавцями того, що було на Волині, є резон спішити : адже стан із дослідженням цих подій в Україні гранично жалюгідний. За радянських часів, коли волинянам діставався не так пряник, як саме нагаєм, про вбитих і спалених родичів ліпше було мовчати. В сумні часи розвалу економіки незалежної України у “гарантів” теж “руки не дійшли”. І це в той час, коли в Польщі впродовж усіх десятиріч комуністичної і некомуністичної влади не вгавав осуд “українських різунів”, до яких, “фашистів”, віднесено навіть дітей і жінок із родин селян-вигнанців, кинувши їх до вибудованого гітлерівцями концтабора Явожно. Для відповідного виховання наступних поколінь у сусідів видано понад 3 десятки книг, сповнених зоологічної ненависті до ідеї української державності, - і це при тому, що в “інтернаціональній” Українї подібної жодної... Заради об”єктивності треба згадати, певні кроки до вибачення перед залишками українців у Польщі були зроблені. Однак же фактом залишається, що українці теперішньої Польщі не мають права вільно повертатися до рідних сіл у прикордоння з Україною, залишаючись останньою депортованою і нереабілітованою етнічною окремішністю на пострадянському Сході Європи. “Аз”яцка” Росія в цьому випередила давно “щит Європи” - Польщу.
Здавалося б, у ситуації, коли дано лише аванс на членство в Європейському Союзі, Польща поспішить полагодити з українцями свої далеко не благовидні справи попередніх часів (наприклад, справу вигнання-депортації автохтонних українських племен лемків, надсянців, холмщаків та підляшан 1944-1946 р.р.). Адже це є кричущим порушенням усіх європейських домовленостей про охорону етнічної самобутності. Та ось її випробувана стара шовіністична гвардія, яка продовжує звати українців, що у приватних справах приїжджають до Польщі, за своєю давньою національною традицією все тим ж “бидлом”, зчиняє зараз всепольський галас із приводу відзначення дати названої “різанини”.
Природним є запитання : хто її розпочав? Поки що відповідь польські науковці знаходять тільки у себе – ту, яка, зрозуміло, вигідна своїй стороні : винні винятково волиняни, тобто “українські націоналісти”. Щоб надати їй більшої правдоподібності, натужно мусується факт ніби то вродженого і незмінного у волинян жадання польської крові. Приймімо цей факт, як правду, бо ж людям у мантіях, які опускаються до благословляння нас у свої ніби-масонські ордени, - кажуть на базарі, - треба вірити. І, все ж, упертим фактом є, що коли по березень 1943 р. допоміжною у гітлерівців була поліція з українців, жодного тертя саме з поляками не спостерігалося. Про це свідчить навіть оперативна інформація польської агентури на Волині своєму еміграційному урядові в Лондон. І до честі ОУН архіви бережуть тільки з її боку пропозиції протилежній стороні не йти у той нелегкий для обох народів-сусідів час на відкриття вигідного пришельцям на землю спільного проживання третього фронту взаємного винищення. Відповіддю була високомірна відмова. Керівництво скупчень поляків на Волині воліло за вигідніше йти на контакти, як із гітлерівцями, так і з радянськими загонами “спеціального призначення”. Дружба встановлювалася з усіма, аби тільки проти навколишнього українського населення, за рахунок якого мали спільно харчуватися всі “гості”, і головне - проти спроби цього “бидла” теж спромогтися на власну державу. ОУН, УПА, як і все обікрадуване, зневажуване українське населення, чи могли бути вдячними за це непрошеним “гостям”, якими став кишіти край?..
Тому то ще з часів “Народної Польщі” польські історики вдаються до примітивних фальсифікацій : приписуючи, зокрема, українцям винищення польської колонії Обурки, вчинене, як і сусіднього українського села Клубочин, саме гітлерівцями для очищення терену, де могли б добувати харчі червоні партизани. Шукаються інші подібні “докази”, бо твердження канонізоване. Досить було з”явитися в польській історіографії думці, що українські повстанці непричетні до іншого загадкового винищення польського населення - в колонії Паросля, як тут же автор такого “ускладнення очевидного” звинувачується у відсутності патріотизму. До речі, єдиним документом щодо Парослі у поляків є спогади дитини про те, що вбивці похвалилися : вони - українські націоналісти. Може ж саме для того, аби скрити, хто насправді?.. Українська сторона вже має серйозніші свідчення – була б потреба дійсного пошуку правди, а не підганяння видумок під заданий шаблон.. Немає у поляків доказу, що у В”юновій Долині вбито не більш, не менш, саме 600. А можливо 60? Хоча й це - сумна цифра. Але ж треба було б пану В.Філяру таки не скривати правди про терор цих переважно колишніх польських поліціянтів, які протягом року розорили дощенту навколишні українські села. Зокрема, мали розвагу : стріляти по беззахисних українських хатах сусідніх сіл із міномета. Що, як не помсту собі з власної волі організовували?.. А тепер - плач. Здається, доросла людина має думати про наслідки своїх дій, особливо ж, коли в руках зброя.... Ще у пана В.Філяра калькулюються кількість убитих поляків з кількістю вивезених німцями до Німеччини - щоб вивести “спільну” цифру в 150 тисяч! Як же логічно!
За браком серйозніших доводиться вдаватися (див. www. maidan. com. W.Filar. Antypolskie akcje nacjinalistow ukrainskich.) навіть до цитування “свідчень”, ніби даних упівцями в радянських катівнях невідомо, чи при пам”яті. Ось приклад. Провідник ковельської районної служби безпеки УПА М. Гаврилюк ніби так “твердить” про свої дії чомусь у Луцькому районі : “Повністю знищено польські колонії Костюшково, Озеряни Польські, Бунасівка, Антонівка, убито близько тисячі поляків”. Чи відав він, що вся колонія військових осадників Костюшково у складі 48 сімей ще 12 лютого 1940 р. старанням енкаведистів “помандрувала” в Сибір? В Озерянах мешкало 43 польські сім”ї, в Антонівці - менше 40, в Бунасівці 15... Польський автор, тогочасний войовник Армії Крайової, перш, ніж такими “доказами” користуватися, міг би їх правдивість перевірити... Але навіщо йому правда, коли можна послатись на таку високоповажану фабрику вигідних “свідчень”!.. Тогочасні ж мешканці-українці цих невеликих населених пунктів з мішаним населенням, зберігши в пам”яті прізвища польських сусідів, вважають : вбито протягом 1942-1943 р.р. щонайбільше 38 поляків (як правило, з помсти за винищення 479 українців однієї тільки гміни Полонка - в селі Баєві 127 душ), решта опинилася в Луцьку. До нього ж - усього кілька кілометрів. Саме місто, із теперішніх трибун якого польським представним людям хотілося б говорити про вину українців, на 1943 рік було перетворене польською поліцією на вислужництві в гітлерівців (шутцманшафтом-202) з одного боку і такими ж бойовиками Армії Крайової з польських пляцувок, які отримували від них зброю, в самотній острів серед розлогої, чорної смуги попелищ на місці знищених українських сіл. Мав би, певне, хтось із поляків, озвірілих у ненависті до всього, що українське, подумати – тут, на українській землі! - про потребу остаточно не руйнувати мостів порозуміння між обома народами ще в той жорстокий час, коли у підпалених ними клунях в українських селах Волині задихалися зігнані туди діти, жінки, старі. Але в озлобленні на спробу домагатися сусідом своєї державності - не знайшлося... Не про це декому з поляків і зараз.
Українська ж сторона, до сорому її, не спромоглася за 10 літ незалежності зібрати і систематизувати пам”ять співплемінників про цю нашу кров на нашій землі і неприглядну роль поляків. “Круглі столи”, що недавно відбулися у м. Рівному й Луцьку, черговий раз обмежилися рекомендаціями виконати державної ваги справу збору українських свідчень безгрошівним університетам. Тож поки що справа тримається виключно на ще більш безгрошівних ентузіастах, завдяки странню яких, все ж, постає разюча картина такої частої неправди польських тверджень навіть щодо “хрестоматійних” ситуацій. А саме - жахлива картина винищення передовсім польською поліцією на службі в гітлерівців (далеко безжальніший за німців україножерний т.зв. шутцманшафт-202 та інші), а також озвірілими бойовиками з польських осередків-пляцувок (найбільша в колонії Перебраже - 20 тисяч колишніх військовиків, поліцаїв, навченої ними молоді, мала “контакти” як з гітлерівською адміністрацією, так і з А.Бринським, а воювала включно з УПА, яка не допускала до грабунку навколишніх українських сіл). Попередні дані екстраполяції даних із досліджених місцевостей дають підстави твердити про обсяг злочину, вчиненого в 1942-1944 роках у Волинському воєводстві і прилеглій Холмщині - у межах не менше, ніж 70-80 тисяч убитих цивільних українців. Сюди не входять важкообліковані втрати УПА, а лише жінки, діти, старі люди - родичі й сусіди опитуваних, яких ті знать поіменно. Є підстави вважати, що точніша цифра разом із убитими холмщаками сягне 90 тисяч. Зі слів тогочасних мешканців-волинян втрати польського населення оцінюються у 12-15 тисяч осіб - без числа вбитих у сутичках із УПА. ( Автори звіту Армії Крайової за 1943 р., напервне, злочинно змовилися з українськими бабусями, твердячи те саме. ( www. maidan. Украинские геноциды) У теперішніх польських публікаціях, якими має бути “доконаний” Президент України, все “з точністю до навпаки”.
Як же було б природно вчинити історикам двох сторін, зіткнувшись із таким різнобоєм? Напевне, разом піти до ще живих свідків та взятись за уточнення, можливо навіть в умовах дискусій. Але таких пропозицій щось немає. Зате чуємо одностайну думку польських і “поміркованих”, і не таких, що український Президент мусить (для початку!) здійснити “хоч тією чи іншою мірою” вибачення. Це - головне завдання галасу, що знімається. Найцікавіше, що грунт до цієї акції найактивнішим способом готує ...Служба безпеки сусідньої країни. Ніби в подіях 60-ої давності вбачає порушення її теперішньої безпеки, якою мала б займатися. Цікаво було б глянути (збоку, звичайно), як би зреагувала вона на кількаразові приїзди з розлогими планами пошуку конкретних винних у вбивствах солдат гітлерівської армії під час Другої світової війни в Польщі колег із Німеччини?..
Природно, за такої невизначеності з нашими аргументами чи можна підсувати Президенту держави пораду йти на крок, який не тільки з подивом зустрінуть ще живі тисячі свідків, числені родини невинно помордованих українців лише за те, що їхні родичі були українським дітьми чи жінками? Популярності цей крок не додасть йому не лише в обох волинських областях. Адже зганьбленою власними зусиллями буде Україна й за її межами. Польський галас - це зовсім не думка Європи.
Привернемо увагу ще до того, що міжнаціональний конфлікт 1943 р. на Волині має ще й міжнародний аспект. Його свідками були мудрі своєю позицією здорового глузду волинські чехи, які до 1947 р., жили в цілому ряді сіл краю. Вважаємо більш об”єктивних посередників для пошуку правди, ніж вони, важко знайти. Польська сторона напевне з таким посередництвом могла б погодитися, оскільки “пунктуально” твердить про те, що волинські “різуни” вбивали й чехів. Щоправда, дехто з таких ще й досі є живим-здоровим мешканцем Чехії. Тогочасні жителі українських сіл одностані : вояки УПА свідомо не знищили жодного чеха. Отож, хай би запрошені до посередництва свідки подій сказали слово, що напевне стало б вирішальним.
Вважаємо доречним, щоб учасниками такого аналізу вини були й поважні представники інших сусідів, яким знайома подібна ситуація - німці (особливо вихідці з Південної Прусії), які мають досвід вибачення полякам, литовці, лужичани, досвідчені люди з інших “гарячих” регіонів Європи. Розширення їх кола, участь європейських структур пішли б лише на користь справі. Ми ж, українці, вважаємо себе, таки, не здичавілими “різунами”, якими постаємо зі сторінок польських писань, а нормальними людьми, що теж хотіли б колись дістатися “до Європи”. Отож, хай би Європа знайомилася з нами вже зараз.
Заключному слову Президента країни, яке не може бути гороб”ячим, має передувати праця не тільки вітчизняних істориків, а й працівників української служби національної безпеки. Бо якщо у Польщі події 60-річної давності є предметом її зацікавлення на території сусідньої держави, то тим більше - коли мали місце на своєму терені.
Тож коли 60 років прожили ми без підсумкового слова керівників наших держав, то напевне, можна почекати ще зовсім небагато, поки спливуть факти з усіх сторін. Тоді особливо виразно й постане, хто перед ким і за що має вибачатись. Пов”язувати проблеми історії з вартістю віз, як це мусує одноденна журналістика, ніяк некоректно. Нас поважатимуть тоді, коли ми поважатимемо себе самі.
У програмі дій щодо відзначення трагедії, яку привіз пан Сівєц, вражає, врешті “природний” для представника Польщі політичний дальтонізм. У ній немає й згадки про відомий як українським, так і польським істрикам та й свідкам факт, що “волинська різанина” - лише частка тогочасного міжнаціонального конфлікту на західноукраїнських землях. Польська сторона не має аргументів для заперечення того, що кривава його стадія розпочався раніше - з винищення української інтелігенції на Холмщині ще 1942 р. Та й криваве її завершення знову таки відбулося в сусідніх забузьких селах наступного 1944-го. І саме цей “акорд” вигнання українських автохтонів був дійсно сплеском “людобуйства”, найбільшою оргією здичавіння - протягом однієї ночі вбито 1,5 тисяч мирних безборонних жителів в українському селі Сагринь Грубешівського повіту. Пан Сівєц мав би запропонувати українським колегам спільне архівне дослідження й інформаційне забезпечення і цього найбільшого польського варварства ХХ століття, 60-річчя якого мине теж невдовзі - 10 березня наступного року. Вбивства українських дітей, жінок, старих по обидва боки р. Західний Буг - це ж один і той злочин одних і тих же виконавців.
Маємо більше, ніж потрібно підстав констатувати, що неприязнь до українців як була, так і залишається національною рисою поляків. Теперішнєє вбивсто киянина Кудрі польським міліціянтом сприйняте українськими вигнанцями з Польщі як “закономірне”. Хто гарантує, що й серед експертів-колег пана Сівеца, як і серед польських істориків не на одній зустрічі з українськими колегами, немає тих, хто, випереджуючи результати усіх експертиз, все рівно преконаний : винними можуть бути лише українці...
Безпідставний здогад? Якби ж... Хто знає, скільки разів уже побували експерти пана Сівеца серед тисяч поляків, які відвідали терен колишнього Волинського воєводства, відновлююючи сліди польської присутності тут. Де тільки можливо, знайдені римокатолицькі общини з кількох осіб, для них відремонтовані костели. У містечку Торчин пішли далі. Відшукавши 19 осіб, збудували для них новий костел - характерно, що поряд із профтехучилищем. Тепер щонеділі в його малолюдне приміщення спеціальний автобус везе з Польщі молільників. Після відправи вони мають звичку роздавати прихоплений секонд-генд, чим намагаються збільшити кількість тих, хто залишає “схизму”. Один із тих, кому для молитви забракло костела в Польщі, якось заявив привселюдно : “Тут польська кров пролита. Волинь - наша зємя”. Тож напевне не тільки для того, аби демонструвати свою набожність перед волинськими школярами їздить цей пан сюди... І експерти пана Сівєца теж. А маємо знати, панове українці, що це - традиція, якій уже сотні літ !.. Ніби, могли б ми теперішніх поляків розуміти ? Врешті, як, хоч тепер, вони нас...
Польська сторона, ніби, збирається робити в цій традиції “прорив”. Який ще? Дотеперішня знає один - хвацьке щерблення свого найпочеснішого меча, “символу добросусідства по-польськи”, об Золоті Ворота Києва. Коли ні, то для чого “громадський комітет”, створений у Польщі, знімає хвилю антиукраїнської ворожнечі, ставлячи ультуматум про вибачення Президента України. Сьогодні - за події 11 липня 1963 р., завтра, напевне, - за рішення Народних Зборів Західної України 1939 р.?
Тож поки на ринках Луцька і Рівного ще в моді контрабандна гормонна курятина з Польщі, можна демонструвати свою значимість. І спішити з “безкоштовнісю” віз, оплаченою її споживачами. Все ж, треба додати : вже половину ринку заполонила більш якісна курятина волинських птахофабрик, йде не до значного, а до різкого зменшення поїздок у Польщу українських продуктових “човників”, а для російських туристів Європейський Союз обіцяє теж безкоштовні візи. То треба спішити... Українцям теж.
Сумно, що українським історикам цього року “на міжнародному рівні” доведеться розписуватися у своїй безпомічності. Тим більш сумно, бо сидять вони, як той жебрак на мішку з золотом, зовсім поряд із свідченнями, що брежуть істину про ті події. Недоморений окупаціями- сибірами рідний люд, чекає, коли нерозумним дітям при вчених ступенях ще придасться його пам”ять. Є можливість напевне зібрати й тисячу (!) спогадів (далеко більше, ніж польські архівісти за 60 літ), щоб улити новий потужний струмінь фактів у теперішні зациклення, вдихнути в дослідження ще невідому правду. Ніби нема архівних даних про цілеспрямоване роздування українсько-польської міжнаціональної ворожнечі на Волині Берліном і центром “пролетарського інтернаціоналізму” - Москвою. Багато вже випливло на світ Божий, не менше - має... Але мусить - якою б складною тодішня ситуація не була. І, певне, аж після того, як на президентський стіл ляжуть значно товстіші, ніж у поляків, томи про невинно пролиту на своїй землі українську кров, а в польському суспільстві припиниться спекуляція неправдою, - лише тоді достойною буде повести мову про спільну молитву. Зараз же, коли від сусідів тільки й чекай чергового хитрування - як же можливо це?
70-80-річні бабці, свідки вбивств родичів!.. Дай, Боже, аби вони дочекались, як ми, українські історики й політики, подужаємо лінощі і сповнимо наш синівський обов”язок громадян Незалежної України, ненависниками самого імені якої винищено десятки тисяч волинян і холмщаків. ...І вони переконаються : поляк більше не прийде і не вб”є. Таки, не вб”є, як і прийде... І слово “католик” - не значить “кат”.

P.S. А чи ж не правда, що польські порадники Президента України давно запізнилися?.. Побутове примирення, особливо між молодим поколінням українців і поляків, уже давно відбулося. Просто декому в Польщі дуже запраглося польським ефектним способом погріти руки. І пан Сівєц виконує завдання...
Я.Гімело-Гломач.

Відповіді

  • 2003.03.20 | Анатолій

    Re: До храму треба йти без хитрувань і нахабства

    Чому б на Майдані не помістити і цю статтю в розділі "останні статті". Поруч із тею дурнуватою статтею "Богдан Олексюк: Волинь: іспит сумління"
  • 2003.03.21 | В.С.

    То йдіть самі !

    Позиція шановного Г-Гримайла викликає щонайменше, подив. Навіщо з таким шаленим завзяттям виступати проти прогресу в стосунках між Україною та Польщею ? Якщо автор цієї статті має якісь особисті стосунки з поляками, то це зрозуміло. Можливо його несправедливо образив якийсь п"яний хуліган в Польщі ? То не треба ненавидіти весь польський нарід через цю прикру обставину. Насправді ж, на мою думку, (і хай шановний дописувач це спростує) він виконує завдання якоїсь політичної організації, що ставить на меті поставити перепону на шляху добрих відносин між нашими народами. Чи може за плечами Г-Гримайла стоїть організація, яка хоче, під шумок вступу Польщі до НАТО, стягнути з поляків пару мільйонів злотих за т.з. геноцид ? А що, німці ж заплатили. Хай і поляки щось кинуть. Так, пане ? Чогось пан Г-Гримайло згадує лише сьогоднішні часи, коли українці сяк-так навчилися курей вирощувати. Чому він не згадує події 10-літньої давності та й сьогоднішні часи, коли саме дякуючи польським харчам вижили українці та мали змогу заробити в Польщі пару долярів на прожиток своїх сімей. Зараз, звичайно, можна кирпу відвертати від польського, бо волиняки таки якось спромоглися випускати майонез "Торчин-продукт". І що корисного дасть де "наукове дослідження" пана Г-Гримайла, що базується лише на власних домислах ? Якась баба йому про те розповіла ? І то має служити доказом на можливому судовому процесі, якого можливо прагне пан Г-Гримайло ? Але то марні сподівання. Нинішнє прогресивне покоління має, як щодо минулих часів так і сьогоднішніх днів, своє бачення.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.03.21 | В.С.

      Переплутав Ваш логін, пане Гломач, вибачаюсь!(-)



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua