МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ДТ: Зінченко критикує Медведчука

03/23/2003 | Спостерігач
ОЛЕКСАНДР ЗІНЧЕНКО: «МОНОТОННА ПІДТРИМКА ПОЗИЦІЇ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ — НЕЗАПЕРЕЧНА ОЗНАКА ВИРОДЖЕННЯ ПАРТІЇ»

Сергій РАХМАНІН



Він змінився і не приховує цього. Однак прагнення змінити партію залишилося в ньому незмінним. Олександр Зінченко — мабуть, найбільш неоднозначна постать у, мабуть, найбільш однозначній українській партії. Його називали неформальним лідером внутрішньої есдеківської опозиції навіть тоді, коли він не давав для цього формальних підстав. Сьогодні, коли факт існуванні кризи в лавах СДПУ(о) визнають самі об’єднані соціал-демократи, у Зінченку легко вгадується один із головних учасників гострої внутрішньопартійної дискусії. Що, як очікують, розгорнеться на черговому з’їзді організації, дата проведення якого змінювалася вже кілька разів ...

— Олександре Олексійовичу, терміни проведення чергового з’їзду СДПУ(о) недавно було перенесено. Окремі спостерігачі пов’язують цей факт із загостренням конфлікту всередині партії. Чи можна говорити про те, що керівництво організації вирішило затягнути час, аби вгамувати пристрасті, виключити можливість розколу прямо на партійному форумі?

— Не радив би шукати інтригу, там, де її немає: з’їзд відкладено з технічних причин. І взагалі, я не переоцінював би значення цього заходу. Що таке з’їзд? Передусім момент осмислення того, що вже зроблено і що необхідно зробити ще. Партія повинна змінюватися, оскільки бурхливо змінюється суспільство. Природно, що багато принципів, які 5—7 років тому ми закладали як фундамент партійного будівництва, морально застаріли.

Певна річ, усередині організації існують різні підходи до того, якою повинна бути СДПУ(о) і що саме заважає їй стати ефективнішою, впливовішою. Важливо зрозуміти, наскільки погляди членів центральних органів збігаються з поглядами представників регіонів, представників низової ланки організації, оскільки саме від них залежить майбутнє партії. Наскільки я можу судити, на з’їзді неодмінно розглядатиметься й таке питання: чому партія, яка вигідно відрізняється від багатьох інших організаційною потужністю й уміло побудованим менеджментом, спромоглася, за підсумками останньої парламентської кампанії, тільки на шостий результат? Особисто я не вважаю такий результат програшем. Але питання відповідності зайнятого СДПУ(о) місця внутріпартійним очікуванням, безумовно, виправдане.

Крім того, з’їзд — це тест на вміння проводити публічну дискусію. Що я маю на увазі? По-перше, тональність і характер публічної партійної дискусії не мають серйозно відрізнятися від тональності й характеру дискусії внутрішньої, закритої. По-друге, дискусія повинна мати конструктивний характер. Якщо партії це не під силу, вона приречена. Особисто я не чекаю від з’їзду радикальних рішень. Я чекаю гострого, широкомасштабного обміну думками. І вважаю, що дискусія відтепер повинна стати невід’ємним елементом внутріпартійного життя, якщо організація не хоче перетворитися на закритий клуб.

— Тобто рішення з’їзду не матимуть принципового характеру?

— Я не виключаю ухвалення принципових рішень, які стосуватимуться ролі лідерів, ролі центральних органів партії.

— Наскільки можна судити, в окремих регіональних організаціях несподівано виникли фінансові проблеми. Це питання також стане предметом обговорення на з’їзді?

— Фінанси ніколи не були для нашої партії проблемою. Проблема в іншому — у відсутності чіткої виконавської дисципліни. Втім, на те є також об’єктивні причини: сьогодні в керівництва партії, у зв’язку з зайнятістю, на прийняття необхідних рішень іде значно більше часу, ніж раніше.

— Тоді, можливо, є сенс дати дорогу молодим, водночас розширивши повноваження крайових філій?

— Така можливість обговорюється. Тим паче що в партії виросла ціла плеяда талановитих політиків, котрі мають досвід двох парламентських кампаній і заслуговують, на мій погляд, більшої довіри від керівництва. З іншого боку, було б помилкою не використовувати колосального досвіду партійної еліти, представники якої сьогодні обіймають ключові державні посади.

— А чи не був помилкою такий масовий похід у владу? По-перше, це миттєво позначилося на якості внутріпартійного менеджменту. По-друге, у самій СДПУ(о), наскільки відомо, є люди, переконані, що невисокий рейтинг влади автоматично знижує рейтинг організації, яку вважають «партією влади».

— Партія послідовна у своїх діях. СДПУ(о) підтримувала Президента й не збирається відмовлятися від узятої на себе відповідальності. Це, на мій погляд, робить честь організації, працюючи саме на її авторитет. Крім того, робота у владі може приносити партії незаперечну користь. Це і набуття партійною елітою досвіду державного управління, і можливість утілити декларації в конкретні справи. Скажімо, політична реформа назріла давно, але донедавна вона залишалася лише абстрактною теорією. І тільки тепер ми можемо говорити про неї як про процес, хоч він поки що й на самому початку шляху. Ніхто не намагається заперечувати роль у цьому процесі Президента, проте й применшувати роль, приміром, Віктора Медведчука було б, напевно, помилкою.

— І все-таки багато хто вважає, що прихід лідера СДПУ(о) на посаду глави президентської адміністрації пішов партії, радше, на шкоду, ніж на користь. Це було рішенням організації чи самого Медведчука?

— Це питання обговорювалося, проте рішення приймав, природно, сам Віктор. І хоча в СДПУ(о) до цього рішення поставилися з розумінням, багато партійців справді вважають, що, з погляду інтересів організації, воно було не оптимальним.

— Організаційні проблеми, зростання кількості «попутників» та відвертих кон’юнктурників (зокрема й на керівних посадах), застарілість технологій — чи можна говорити, що СДПУ(о) упритул зіштовхнулася з цими проблемами?

— Усе, про що ви говорите, справді є. Є й інші біди, про які ми не соромимося говорити відкрито. Далека від ідеалу ефективність політичної діяльності. Очевидні відверті провали в оргроботі, є надмірна заорганізованість. Перехід частини партійної еліти у виконавчі структури оголив проблему підготовки кадрів.

Підготовка середньої ланки професійних партійних функціонерів, докладне відпрацювання сучасних менеджерських установок, наповнення багатьох гасел реальним змістом, модернізація й оптимізація роботи регіональних організацій, максимальне наближення партійних рішень до інтересів виборців — усе це насущні, життєво важливі проблеми, які потребують термінового розв’язання.

Крім того, СДПУ(о) не має права не враховувати помилок, свого часу допущених НДП. Небезпечно помиляються ті, хто уникає болючих тем, свято віруючи, що саме з нами цього не станеться. Доля б’є по тім’ячку в найнезручніший момент. У великій політиці взагалі усе завжди відбувається недоречно.

Ми завжди пишалися, що СДПУ(о) — сучасна партія. Ніде правди діти, багато партструктур копіювали наші організаційні й методологічні напрацювання. Але нині відчувається, що ми багато в чому запізнюємося, не встигаємо оперативно реагувати на виклики часу.

— Тобто можна говорити про кризу в партії?

— Можна, якщо не сприймати слово «криза» як синонім слова «катастрофа». Періодичні кризи — природний стан для будь-якої партії. Якщо в людини нічого не болить, це означає, що вона померла. Якщо партія не проходить через кризи, це означає припинення її існування. Криза в партії є, але, на щастя, у партії немає розколу.

— І немає конфлікту між Віктором Медведчуком та Олександром Зінченком?

— Монотонна підтримка позиції однієї людини — незаперечна ознака виродження партії. У мене є своє бачення принципів партійного будівництва, методики прийняття рішень, тактичних прийомів, використовуваних партією. Я їх ніколи не приховував, як ніколи не приховував і того, що моя точка зору не завжди збігається з точкою зору Віктора Володимировича. Ми з Медведчуком регулярно обмінюємося думками, відверто обговорюємо конфліктні питання, намагаємося переконати один одного. Зрештою, вміння заперечувати — одна з найкорисніших форм справжнього товаришування. У чому в нас ніколи не було розбіжностей, то це в питанні про єдність партії.

— Наявність серйозного конфлікту між вами й лідером партії Віктором Медведчуком ви заперечуєте. Тоді чи можна вважати випадковістю те, що телеканал «Інтер» останнім часом почав набагато менше приділяти уваги СДПУ(о) й практично перестав показувати Віктора Медведчука?

— Віктор Володимирович сьогодні більше пов’язаний з адміністративною роботою, а не з публічною діяльністю. Державному чиновнику високого рангу набагато складніше коментувати внутрішньополітичні події, він не може собі дозволити виступати з вузькопартійних позицій.

— Тоді чи правда, що недавно почесний президент телеканалу «Інтер» вибачився перед колективом компанії за «перегини» в роботі, закликав журналістів бути об’єктивнішими й фактично наклав табу на використання «темників»?

— У політиці каналу були помилки. І я свідомо взяв значну частину відповідальності за них на себе. «Інтер» пройшов довгий, складний шлях, поступово й цілеспрямовано виборюючи місце під телевізійним сонцем і завойовуючи свого глядача.

Сьогодні «Інтер» — повноцінний загальнонаціональний канал, що володіє ліцензією на цілодобове мовлення і безпосередньо впливає на формування позиції мільйонів людей. Тож телекомпанія не має права бути провідником поглядів тільки однієї політичної сили. І я відповідально заявляю, що цей час не повернеться ніколи. Простіше кажучи, лінія каналу повинна бути набагато більш інформативною та набагато менш партійною.

На моє глибоке переконання, від того, що позиція каналу стане об’єктивнішою, зваженішою, адекватнішою суспільно-політичній ситуації в країні, СДПУ(о) тільки виграє.

— Даруйте, а хіба ви це зрозуміли тільки тепер?

— Хотів я того чи ні, але протягом тривалого часу на формування моєї власної позиції впливала позиція фракції й партії. А це, у свою чергу, неминуче позначалося на всьому, чим я займався. Волею чи мимоволі це впливало й на діяльність «Інтеру».

Безумовно, становище третьої особи в керівництві Верховної Ради дозволило мені вийти зі стану одномірності й трохи інакше поглянути на деякі, здавалося б, звичні речі. Професійна необхідність враховувати інтереси різних, часто протиборчих, структур багато чого навчає. Приміром, того, що різні погляди можна й потрібно об’єднувати. Навчає також того, що об’єднати — не означає примирити.

Крім того, нова робота — це нові враження, нові люди, новий рівень спілкування. Як людина, що виконує функції одного з менеджерів парламенту, я активно залучений у міжнародну діяльність Верховної Ради. Тож коло моїх контактів природним чином змінилося і кількісно, і якісно. Що викликало зміну навіть не точки, а, скажемо так, кута зору на предмет своєї діяльності.

Одне слово, я вимушено прийшов до переосмислення сформованих поглядів на поєднання інтересів суспільства і партійних інтересів. Змінилося ставлення до філософії й технології використання засобів масової інформації в політичній боротьбі.

Безумовно, таких висновків доходиш не за день, і вони, безумовно, даються у складній боротьбі з самим собою. Адже перемогти себе — найскладніше, людина найчастіше відступає саме перед собою. Відступити, списати природну слабкість на об’єктивні труднощі — зручно. Перемогти себе, визнати власну провину — складно для кожної людини, хоч би яким запасом життєвої та політичної мудрості вона володіла.

Була ще одна обставина, яка підштовхнула мене до зміни підходів в інформаційній політиці «Інтеру». Давно назріла дискусія: яким бути загальнонаціональному каналу, якщо він хоче розвиватися, якщо він хоче не просто зберегти своїх глядачів, а й примножити їх. За ці роки виросло нове покоління журналістів, котрі довели своє право на власну позицію в цій дискусії. Виросло покоління журналістів, що мають погляди, які не завжди збігаються з думкою керівництва каналу.

Повірте, мені ніколи не спадало на думку обговорювати з журналістами чи менеджерами каналу зміст того чи іншого сюжету, обмежувати коло осіб, залучених до коментування тієї чи іншої події. Останнім часом я взагалі нечасто буваю на каналі. Мій вплив на тактику інформаційної політики «Інтеру» не слід перебільшувати. А ось до розробки стратегії я завжди був безпосередньо причетний. Тож, повторюю, я не ухиляюся від відповідальності за допущені помилки. Але мене особливо тішить, що мої погляди на розвиток стратегії каналу значною мірою змінилися під впливом журналістів, котрі працюють на «Інтері».

— Боюся помилитися, але, на мою думку, ви пережили процес переосмислення своїх поглядів не тільки на інформаційну стратегію каналу «Інтер» і на специфіку партійного будівництва. Складається враження, що, під впливом певних обставин, Олександр Зінченко багато чого в житті переглянув як людина, і це відразу відбилося на політикові Зінченку.

— Я можу абсолютно щиро сказати, що сьогодні мені справді набагато легше живеться й працюється. Злагоди з самим собою набути украй важко. Мені пощастило її набути, хоча цьому передував тяжкий шлях, якого я нікому не побажаю пройти.

Останнім часом я жив у суцільному пеклі. Душило відчуття, що в мене не залишилося часу, що я не встигну зробити багато чого з запланованого. І тому, приміром, моє спілкування з людьми переважно зводилося до дво-трихвилинних розмов на бігу. Тепер я почав цінувати розкіш людського спілкування, і дво-тригодинні розмови з людьми я вже вважаю не втраченим, а продуктивним часом. На якісь речі я почав дивитися простіше, на інші — більш тверезо, на треті — більш по-філософському. А дещо просто втратило для мене колишню цінність. І візьму на себе відвагу сказати, що сьогодні оточенню стало набагато простіше знаходити зі мною спільну мову.

— Ціла низка політиків з аж ніяк не дружнього до СДПУ(о) табору вважають, що з-поміж есдеків Зінченко — мало не найідеальніший перемовник. Не виникало бажання за рахунок власних зусиль розширити рамки неформальних контактів партії? Ви ж не заперечуватимете, що негативний імідж СДПУ(о), одіозність окремих ключових персон заважають налагодити конструктивне співробітництво вашої організації з багатьма провідними політичними силами?

— Негатив і позитив — неодмінні попутники будь-якої партії, яка щось робить. Партія — складний організм, у якому неодмінно виникають конфлікти інтересів та особистостей. СДПУ(о) за ці роки не стала ні гіршою, ні кращою, вона змінювалася відповідно до вимог часу, вона росла. Я ріс і змінювався разом із нею. І якщо є елементи негативу в іміджі партії, то це й мій негатив.

Я вдячний партії, яка надала мені можливість вирости як політику. Проте й право опинитися в керівництві вищого законодавчого органу я здобув не на пляжі в Сочі. Я працював на партію, а вона на мене, я разом із нею пройшов через дві парламентські кампанії. І я не можу відмежовувати себе від партії. І розмови про те, що ось партія погана і зараз хтось розумний зробить її кращою — спрощення проблеми.

— Тобто проблема негативного іміджу СДПУ(о) все-таки існує?

— Є інша проблема: нечіткість образу СДПУ(о) в громадській свідомості. Ставлення до партії поверхове, упереджене, значною мірою нав’язане. І в тому, що не змогли максимально скористатися наявним позитивом, — наша провина. Ми недостатньою мірою інтегрувалися з суспільним середовищем, із реальним життям. Після очевидної удачі 1998-го ми обрали спрощений тип відносин «партія—виборець». Необхідно було розвинути успіх, основні сили кинути на розвиток регіональних структур, на організацію пропаганди соціал-демократичних ідей на місцях. Натомість ми згори вибудовували зацентралізовану структуру.

Помилки 98-го потягнули за собою помилки 2002-го. Необхідно було навалитися на вибори всією могутністю трьохсоттисячної партійної організації. Адже такого потенціалу, такої розгалуженої мережі філій, як на мене, у жодного з наших суперників не було. Однак ми віддали перевагу легшим, «кабінетним» методам — телебачення, модні технології, ефектні PR-ходи. І в результаті не змогли достукатися до сердець конкретних доярок, столярів, шахтарів, які поділяють наші цінності й потенційно готові віддати за нас свої голоси.

Ми захопилися боротьбою за електорат і саме тому не змогли вийти переможцями в боротьбі за виборця. Свідчення цього — провалені (у чому я глибоко переконаний) мажоритарні вибори. Справжній потенціал партії і результати, одержані нами в одномандатних округах, — просто непорівнянні речі. На жаль, серед порадників керівництва СДПУ(о) тоді було забагато людей, поверхово ознайомлених із реаліями. Вони пропонували для вирішення конкретних завдань загальні формули. А загальні формули не спрацювали.

У парламентських кампаніях вирішальним чинником є довіра виборця, а її виборюють роками систематичної праці. Її не здобути акціями-одноденками.

— Можна говорити про надмірну довіру керівництва СДПУ(о) до політтехнологів? І про те, що ця довіра в результаті зіграла злий жарт із партією?

— У мене, можу відверто зізнатися, загалом не було такої довіри. Вважаю PR-технології слідством, додатком. Технолог може підібрати краватку лідерові партії, але не повинен брати на себе значеннєву частину кампанії всієї партії. СДПУ(о) справді пережила етап надмірного захоплення PR-технологіями, наслідком чого стало нехтування справжніми можливостями організації. Приблизно в грудні 2001-го, після більш як тримісячних дебатів, ми дійшли висновку, що слід змінити акценти, що технології — другорядний чинник.

Та спрацювала інерція. Ми не встигли повністю перебудуватися на ходу. У чомусь допоміг з’їзд, що відбувся 15 січня і трохи промив мізки, але ми були вже за два кроки до фінішу парламентської кампанії...

— Зате наступний з’їзд пройде за два кроки до старту кампанії президентської. Питання участі в ній СДПУ(о) порушуватиметься?

— Для будь-якої партії неучасть у будь-якій виборчій кампанії — помилка. Але набагато небезпечніша інша помилка — неадекватна оцінка власних сил. Треба узгоджувати бажання й можливості. Готуватися до виборів слід у будь-якому разі, оскільки це можливість відпрацювати технології, відрегулювати командні дії, «обкатати» орговиків, агітаторів, перевірити в ділі молодь.

А в установлений законом термін, напередодні виборів, треба провести з’їзд і відповісти на запитання: «потягнемо» ми кандидата від партії чи ні. Потенціалу вистачає — висуваємо свого, не вистачає — розглядаємо питання про підтримку іншого. Стан «у будь-якому разі беремо участь» дозволяє завжди підтримувати організацію в тонусі. Тим паче що 2004 рік — це предтеча 2006-го. А локальний неуспіх 2002-го, упевнений, пішов нам тільки на користь.

— Приміром, партія вирішить, що свого кандидата вона «потягне». Чи з руки буде Віктору Медведчуку йти на вибори, після того як Леонід Кучма стільки разів заявляв про відсутність у лідера СДПУ(о) президентських амбіцій?

— Про це треба запитати передусім самого Медведчука. У кожному разі, остаточне рішення — за з’їздом партії. Існує дуже проста процедура, якою передбачено висування й голосування. А також можливість узяти самовідвід. Та й край, ніякої лірики.

Ще раз повторю, питання висування кандидата від партії — технічне, менеджерське питання. Як людина, яка ніколи не була «рабом крісла», я переконаний, що той, хто спеціально готує себе до якоїсь посади, ніколи не буде повною мірою достойним цієї посади. Бажання стати міністром, прем’єром, президентом — вторинне для справжнього масштабного політика. Визначальним має бути прагнення максимально реалізувати свій потенціал і потенціал політичної сили, яка стоїть за тобою.

— А немає відчуття, що напередодні президентських виборів варто добряче «почистити» партію, позбувшись людей, котрі вступили в неї виключно з кар’єрних міркувань?

— Почасти дозволю собі з вами погодитися. СДПУ (о) стала модною партією. Напередодні виборів-2002 нас і комуністів усі записували в потенційні переможці. А охочих опинитися серед переможців — ніколи не бракувало. Надмірне захоплення виконавчих структур партії цифровими показниками тільки погіршило ситуацію.

— Відтак у деяких регіонах кількість голосів за СДПУ (о) виявилася меншою від кількості тамтешніх членів партії...

— Це — правда. Але не думаю, що це — причина для «чисток». Швидше, це причина для початку процесу очищення. Якщо підвищити вимоги, якщо підняти рівень завдань, випадкові люди відійдуть самі.


http://www.zn.kiev.ua/nn/show/436/38007/

Відповіді

  • 2003.03.23 | Адвокат ...

    Зінченко,-- Ґорбачов СДПУ(о).

    І це тішить. Бо серед "абрезаних" є чимало і ліґачових, і янаєвих. Є лише одне питання: чи є серед них бодай один Шеварднадзе? Чи амбітний Зінченко вирішив поєднати оби дві ролі в одній своїй особі?

    Як би там не було, попри усі зміни, але Зінченко є серед "партії робітників та селян" чи не найвідданішим адептом парадиґми "плани партіі -- плани народа, а кто протів -- тому смєрть!". Одначе, і може в тім і полягає його особистий поступ,-- він вже не бажає грати ролю "інхвормаційного костолома Мудь-ведь-чука", натомість радо віддасть ту ролю Віці, а сам буде білий, пухнастий та привабливий.


    Варто лише побажать панові Зінченку повторити кар'єру М. Ґорбачова. Але,-- в середені його партії. Та так, щоби не причетний до "абрєзаних" люд не мав шкоди від "теоретичних баталій чіса канкретних пасанов".


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".