цікава версія щодо голосування по укр.бату
03/24/2003 | Спостерігач
Грані
Таємне голосування
Ірина Погорєлова
Голосування в парламенті питання про відрядження українського батальйону радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту до Кувейту відбулося не в таємному, як пропонувалося, а у відкритому режимі. Але хоча відомо, які фракції й окремі депутати як голосували, — фактично залишилося таємницею, чому саме голосування мало позитивний результат.
Втім, судячи з указу Кучми, виданого в зв’язку із початком війни проти Іраку на другий день після ухвалення парламентського рішення, — він таки знає, навіщо посилав РХБ- батальйон в Кувейт. Окрім заходів підвищеної безпеки, в указі не те щоб приховується, але не одразу кидається в очі розпорядження, що стосується підготовки нафтопроводу “Одеса — Броди” до транспортування іракської та близькосхідної нафти до країн Європи. Отже, виглядає так, що Кучма має обіцянку США в разі перемоги над Іраком надати Україні можливість, нарешті, зреалізувати потенціал нафтопроводу, мета спорудження якого в мирний час і за відсутності перспективи захоплення Іраку США видавалась не всім зрозумілою. Не менш очевидним стає й сенс зусиль Росії умовити офіційний Київ якомога скоріше “зарядити” нафтопровід “Одеса-Броди” в зворотньому напрямку.
На жаль, цю абсолютно прагматичну мету — “обмін” лояльності України до війни США проти Іраку — на перспективу отримати вигідний контракт — не було гідним чином розрекламовано під час обговорення питання в парламенті. Більше того, ця мета просто приховувалась, причому не лише пропрезидентськими фракціями, яким взагалі не обов’язково було щось пояснювати, бо досить вже того, що Кучма дав їм наказ вчергове рятувати його стосунки з Америкою. Про перспективу вигідного проекту затято мовчала і та частина фракції “Наша Україна”, яка через голосування за спрямування в Кувейт укрбату отримала перспективу просто радикально втратити рейтинг свого лідера: адже як проти самої війни в Іраку, так і проти участі навіть українських добровольців в ній виступає переважна кількість громадян країни. Власне, як партизан промовчав і сам лідер “НУ” В.Ющенко, чия аргументація на користь відрядження укрбату в зону військових дій як дві краплі води співпадала з позицією, наприклад, найзатятіших його опонентів, зокрема, із СДПУ(о): щось там про гуманітарну місію... Ще смішніше, до речі, виглядав на трибуні, намагаючись умовити депутатів голосувати, не розкриваючи їм справжніх мотивів, секретар РНБО Є.Марчук, коли розповідав про укрбат майже як про загін “Червоного Хреста”, а Кучму від Хусейна відрізняв тим, що, мовляв, Хусейн вже всю свою опозицію вирізав, а в Україні вона ще тріпочеться...
То чому приховувалась ця мета? Можливо, до голосування парламенту американці ще не давали більш-менш твердої обіцянки, а на момент видання указу — вже дали, саме під цим проектом маючи на увазі можливість відшкодувати Україні її витрати на РХБ- батальйон? Можливо, Кучма не бажав зайвий раз дратувати Росію, — хоча яка різниця, на день чи два відтягати вже нині зроблене повідомлення? Можливо, таємниця існувала насправді, причому для більшої частини тих, хто голосував за відрядження укрбату до Кувейту, а примусити їх Кучма вважав за потрібне іншими, більш звичними для себе аргументами? Може, Ющенко та його одноблоківці все знали, але не хотіли ділитися інформацією з тими, хто одразу ж почав би торгуватися і ділити шкуру невбитого ведмедя?
Так чи інакше, але після появи указу Кучми про підготовку нафтопроводу до роботи, — десь у виконавчих структурах вже мають знаходитись відповідні угоди, можливо, наразі таємні, але такі, що мають в майбутньому ратифікуватись парламентом. Бо якщо такої угоди немає, а йдеться про якісь непевні обіцянки, які ще у важкій боротьбі доведеться обстоювати, — то указ Кучми, де він фактично оприлюднює угоду, може перетворитися на черговий вирок йому. Власне, поспіх із наказом привести нафтопровід у “бойову готовність” значною мірою свідчить саме про невпевненість Кучми у реальності домовленості із США. Натомість набагато вірогідніше виглядає думка, що за контракт на використання нафтопроводу “Одеса—Броди” одним лише укрбатом Україна не відбудеться: доведеться, очевидно, і надавати повітряний простір військовим літакам США, а можливо, погодитись навіть на розташування військових баз НАТО на території України. Бо, схоже, виключно подібного рівня питаннями можна пояснити надзвичайно дружню і, головне, перспективну розмову нашого прем’єра Януковича в Брюсселі з Генсеком НАТО Дж.Робертсоном, в якій йшлося про тоді незрозумілі надзвичайно високі темпи прямування України до членства в НАТО. І, відповідно, тими самими планами Брюсселю можна пояснити терміновий виклик Януковича “на килим” до Москви, звідки він тільки-но повернувся... До речі, згадавши в теперішньому контексті про Росію, доводиться одразу припустити, що насправді якщо Америка та НАТО про щось із кимось торгуються, то не з Кучмою, а виключно з Путіним. Відтак, всілякі захоплюючі плани моментального наближення України до НАТО, які мусять тішити Кучму тим, що завдяки війні можна обійтись без нещодавно обов’язкових вправ із демократії, — насправді є швидше за все лише черговим торгом Вашингтона з Москвою безпосередньо про іракську кампанію та її наслідки. До речі, як повідомлялося знов-таки в досить обмежених обсягах, — Росія зі свого боку виставила для торгів також нежартівливі умови, зокрема — рішення Держдуми про зняття в односторонньому порядку санкцій із поставок до Іраку, завдяки чому Путін має можливість або відновити поставки туди зброї, або відмовитись від цього в обмін на відмову Вашингтона розміщувати бази в Україні та ганяти іракську нафту по українському нафтопроводу...
Таємне голосування
Ірина Погорєлова
Голосування в парламенті питання про відрядження українського батальйону радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту до Кувейту відбулося не в таємному, як пропонувалося, а у відкритому режимі. Але хоча відомо, які фракції й окремі депутати як голосували, — фактично залишилося таємницею, чому саме голосування мало позитивний результат.
Втім, судячи з указу Кучми, виданого в зв’язку із початком війни проти Іраку на другий день після ухвалення парламентського рішення, — він таки знає, навіщо посилав РХБ- батальйон в Кувейт. Окрім заходів підвищеної безпеки, в указі не те щоб приховується, але не одразу кидається в очі розпорядження, що стосується підготовки нафтопроводу “Одеса — Броди” до транспортування іракської та близькосхідної нафти до країн Європи. Отже, виглядає так, що Кучма має обіцянку США в разі перемоги над Іраком надати Україні можливість, нарешті, зреалізувати потенціал нафтопроводу, мета спорудження якого в мирний час і за відсутності перспективи захоплення Іраку США видавалась не всім зрозумілою. Не менш очевидним стає й сенс зусиль Росії умовити офіційний Київ якомога скоріше “зарядити” нафтопровід “Одеса-Броди” в зворотньому напрямку.
На жаль, цю абсолютно прагматичну мету — “обмін” лояльності України до війни США проти Іраку — на перспективу отримати вигідний контракт — не було гідним чином розрекламовано під час обговорення питання в парламенті. Більше того, ця мета просто приховувалась, причому не лише пропрезидентськими фракціями, яким взагалі не обов’язково було щось пояснювати, бо досить вже того, що Кучма дав їм наказ вчергове рятувати його стосунки з Америкою. Про перспективу вигідного проекту затято мовчала і та частина фракції “Наша Україна”, яка через голосування за спрямування в Кувейт укрбату отримала перспективу просто радикально втратити рейтинг свого лідера: адже як проти самої війни в Іраку, так і проти участі навіть українських добровольців в ній виступає переважна кількість громадян країни. Власне, як партизан промовчав і сам лідер “НУ” В.Ющенко, чия аргументація на користь відрядження укрбату в зону військових дій як дві краплі води співпадала з позицією, наприклад, найзатятіших його опонентів, зокрема, із СДПУ(о): щось там про гуманітарну місію... Ще смішніше, до речі, виглядав на трибуні, намагаючись умовити депутатів голосувати, не розкриваючи їм справжніх мотивів, секретар РНБО Є.Марчук, коли розповідав про укрбат майже як про загін “Червоного Хреста”, а Кучму від Хусейна відрізняв тим, що, мовляв, Хусейн вже всю свою опозицію вирізав, а в Україні вона ще тріпочеться...
То чому приховувалась ця мета? Можливо, до голосування парламенту американці ще не давали більш-менш твердої обіцянки, а на момент видання указу — вже дали, саме під цим проектом маючи на увазі можливість відшкодувати Україні її витрати на РХБ- батальйон? Можливо, Кучма не бажав зайвий раз дратувати Росію, — хоча яка різниця, на день чи два відтягати вже нині зроблене повідомлення? Можливо, таємниця існувала насправді, причому для більшої частини тих, хто голосував за відрядження укрбату до Кувейту, а примусити їх Кучма вважав за потрібне іншими, більш звичними для себе аргументами? Може, Ющенко та його одноблоківці все знали, але не хотіли ділитися інформацією з тими, хто одразу ж почав би торгуватися і ділити шкуру невбитого ведмедя?
Так чи інакше, але після появи указу Кучми про підготовку нафтопроводу до роботи, — десь у виконавчих структурах вже мають знаходитись відповідні угоди, можливо, наразі таємні, але такі, що мають в майбутньому ратифікуватись парламентом. Бо якщо такої угоди немає, а йдеться про якісь непевні обіцянки, які ще у важкій боротьбі доведеться обстоювати, — то указ Кучми, де він фактично оприлюднює угоду, може перетворитися на черговий вирок йому. Власне, поспіх із наказом привести нафтопровід у “бойову готовність” значною мірою свідчить саме про невпевненість Кучми у реальності домовленості із США. Натомість набагато вірогідніше виглядає думка, що за контракт на використання нафтопроводу “Одеса—Броди” одним лише укрбатом Україна не відбудеться: доведеться, очевидно, і надавати повітряний простір військовим літакам США, а можливо, погодитись навіть на розташування військових баз НАТО на території України. Бо, схоже, виключно подібного рівня питаннями можна пояснити надзвичайно дружню і, головне, перспективну розмову нашого прем’єра Януковича в Брюсселі з Генсеком НАТО Дж.Робертсоном, в якій йшлося про тоді незрозумілі надзвичайно високі темпи прямування України до членства в НАТО. І, відповідно, тими самими планами Брюсселю можна пояснити терміновий виклик Януковича “на килим” до Москви, звідки він тільки-но повернувся... До речі, згадавши в теперішньому контексті про Росію, доводиться одразу припустити, що насправді якщо Америка та НАТО про щось із кимось торгуються, то не з Кучмою, а виключно з Путіним. Відтак, всілякі захоплюючі плани моментального наближення України до НАТО, які мусять тішити Кучму тим, що завдяки війні можна обійтись без нещодавно обов’язкових вправ із демократії, — насправді є швидше за все лише черговим торгом Вашингтона з Москвою безпосередньо про іракську кампанію та її наслідки. До речі, як повідомлялося знов-таки в досить обмежених обсягах, — Росія зі свого боку виставила для торгів також нежартівливі умови, зокрема — рішення Держдуми про зняття в односторонньому порядку санкцій із поставок до Іраку, завдяки чому Путін має можливість або відновити поставки туди зброї, або відмовитись від цього в обмін на відмову Вашингтона розміщувати бази в Україні та ганяти іракську нафту по українському нафтопроводу...