03/31/2003 | Майдан-ІНФОРМ

Ваше Святосте! Всечесні отці! Шановна громада! Дорогі побратими! Друзі! Однодумці!

Від імені Блоку Юлії Тимошенко, Української республіканської партії «Собор» хочу засвідчити вам повагу, хочу привітати форум політичної сили, з якою багато хто в Україні пов’язує день сьогоднішній, а тим більше - день завтрашній. Я дуже хочу, щоб ви виправдали ті сподівання, які на вас покладають.

Вважаю за необхідне торкнутися тих проблем, які болем рвуть душу. Я це роблю не тому, щоб комусь зробити неприємне, а тому, що вважаю себе у цьому залі своїм і переживаю за справу, яку ви робите, як за свою. І тому хочу говорите про те, що всіх нас зробить міцнішими, виконання нашої справи - ефективнішим, а перемогу -гарантованою.

На будь-яку хворобу нормальний організм реагує адекватно. Хвороба нашого суспільства затяглася, але, на жаль, адекватної реакції на цю хворобу досі ми не маємо. Навіть коли ця реакція й проявляється на короткий час, ми, політики, не можемо її відповідним чином підтримати і зробити її силою перемоги.

Я говорю про 31 березня 2002 року. Реакція суспільства на очікування єдності тих сил, які обстоювали демократичне оновлення, призвела тоді до перемоги. Я вважаю, що ми можемо говорити про той день як перемогу. Але результатів від цієї перемоги ми не побачили.

Сьогодні ми знову стоїмо на черговому порозі очікування єдності. І якщо ми в черговий раз програємо тоді, коли маємо всі шанси перемогти, то більше нам уже ніхто ніколи не повірить.

Хто ж не забезпечив єдності, на яку очікувало наше суспільство перед 31-м березня? Я вважаю, що каталізатором єднання повинна була стати найбільша фракція. Вона не могла цього зробити в попередніх парламентах, бо тоді найчисленнішими були комуністи. І слава Богу, що вони за це й не бралися!

Але найбільша фракція в цьому парламенті, - "Наша Україна", - була зобов’язана стати ініціатором об’єднання моральних, відповідальних сил демократичного оновлення в коаліційну більшість.

На жаль, досі ми не бачили з її боку такого прагнення. Більше того, ми спостерігали пошуки партнерів серед тих політичних сил, які ніколи не могли стати союзниками в боротьбі за сьогодення та завтрашній день України. Мова йде про політичних імпотентів, про тих, хто не один раз зраджував (і зраджував у найпідступніші моменти) всіх нас разом і Віктора Ющенка зокрема.

Сьогодні я знову хочу звернутися до лідерів «Нашої України»: ви повинні виконати свою місію. Якщо ви не будете ініціювати об’єднання, то таке об’єднання не відбудеться ніколи.

А що ми сьогодні бачимо? Ми бачимо тут гасло: «Приєднуйтеся, бо програєте!». Я вважаю це найшкідливішим гаслом не тільки для «Нашої України», а і для всієї України, для нашого майбутнього. Об’єднання повинно бути паритетним, з чітким розумінням того, заради чого воно відбувається.

Для чого ж ми маємо об’єднуватися? Я з глибоким сумом констатую, що більшість у цьому залі турбує одне питання: як взяти владу. Та не цікавить мене, як взяти владу, і більшість людей це не цікавить!

Я гарантую, що «Наша Україна» переможе і Віктор Ющенко буде президентом. Але це - не є мета. Головне - як розпорядитися владою, як скористатися нею, щоб змінити на краще ситуацію в країні. Ми не маємо право зганьбити силу, на яку люди покладають надії.

То кого треба зараз довкола себе гуртувати?

В Україні є політики двох категорій. Є політики-«прагматики», які розуміють, для чого вони йдуть до влади, і знають, як реалізувати свій інтерес. Ці політики довели вже Кучму до того стану, в якому він знаходиться. Я боюся, що вони можуть довести до цього ж і нового президента.

А тому, мені видається, «прагматики» мають підтримувати нашу лінію, мають підтримувати блок, мають підтримувати лідера, але вони не можуть бути першими. Першими мають бути ті, хто в політиці вбачає свою місію, хто розуміє, як створити політичну силу, здатну захистити і себе, й ідею, і лідера. Чи ми бачимо зараз саме таку структуру, саме таку коаліцію? Ні!

Я вважаю, що саме Ющенко має очолити таку консолідацію, створити потужну партію, без якої жодне демократичне суспільство не побудувало в своїй країні нормального життя. Така консолідація має відбутися в два етапи.

Сьогодні має бути створена коаліція політичних сил заради підтримки єдиного кандидата на пост Президента України. Ми можемо її називати «Наша Україна», чи якось інше. Сюди мають увійти і Блок Юлії Тимошенко з Українською республіканською партією «Собор», і інші партії, які кров’ю підпишуться, що вони об’єднуються зразу ж після виборів президента в одну політичну партію.

Лише за таких умов варто визначатися - хто ввійде до блоку. А створювати якусь «широку громадсько-політичну коаліцію», що взагалі не є суб’єктом виборчого процесу - помилка, на яку ми не маємо права.

Насамкінець я хочу сказати про політичну волю і волю взагалі. Ми часто помиляємося щодо значення цього слова. Кант говорив: «якщо є абсолютне зло, то це - лінощі волі». Подивіться на наш герб: на ньому в зображенні княжого тризуба вкладено слово «воля», але не як вседозволеність і безвідповідальність, а як велика сила духу, як сила дії, як сила єдності і перемоги.

Очевидно, сьогодні всі ми без винятку - і ті, хто є в цьому залі, і ті, кого ми тут не бачимо, - повинні продемонструвати свою політичну волю. Не в ім’я «Нашої України» як політичного блоку, не в ім’я Віктора Ющенка, а в ім’я майбутнього всієї України, цієї великої держави, синами і доньками якої ми з вами є.

Тоді буде слава і «Нашій Україні», і Ющенку! А головне, - слава Україні!