Відповіді

• 2003.04.08 | Мартинюк

  Чому на вторинному ринку акції йдуть за півдарма.

  Причина полягає у порочності основної приватизаційної схеми - так званої "приватизації з пошуком стратегічного інвестора". Якщо все це перевести на нормальну мову, то йдеться про заборону продавати акції поштучно і малими "пачками". З погляду ринку це однозначно приводить до звуження кола потенційних покупців, а отже до багатократного падіння цін на акції.
  
  Однак "великі" пакети акцій також не зможе купити всякий хто зможе за них заплатити більше грошей. "Схемою приватизації" передбачено ще й "конкурс" , в якому держава сама вирішує кому дозволити "купити" нібито визначаючи здатність нового власника керувати підприємством. Для ринку це означає чергове обмеження кола потенційних покупців , збільшення непевності для тих які залишаються, а отже наступним різким зниженням ціни.
  
  Все оце безцеремонне знецінення вартості майна здійснюється в супроводі нахабного торохтіння про "пошук коштів для вирішення потреб соціально незахищених шарів населення". Однак в результаті все продається в десятки, а то й сотні раз дешевше від їх ринкової вартості. Нові "власники" або зразу ж після купівлі перепродують свої акції іншим, часто російським підприємцям, або , не будучи в стані керувати підприємством, розпродують його по частинах - приміщеннями та металобрухтом.
  
  Таке неподобство узаконено рішеннями як Президента так і Верховної Ради і сам Мороз з Симоненком колись цьому не дуже й опиралися.
  
  Всі значні випадки приватизації в Україні останнього часу мають такі обов'язкові ознаки
  
  1. Продаж за цінами неймовірно нижчими від реальних ринкових.
  
  2. Попадання в руки власників, господарювання яких погіршує стан підприємств і посилює економічний занепад.
  
  3. Узалежнення економіки від представників іноземних держав , які мають прямі чи приховані наміри щодо ліквідації української державності.
  
  Призначення головним "продавцем української держави" полум'яного лобіста російських "покупців" Чечетова ще більш посилює цю загрозу. Він вже зумів продемонструвати свій неукраїнський патріотизм в кількох випадках приватизації, де він відверто лобіював інтереси саме російського капіталу. Та в решті-решт в одній із телепередач Чечетов зумів збитися з приватизаційної теми і хвилин 15 розповідати про те як на Західній Україні "они стреляли нашим в спину", демонструючи вищість своїх емоцій над логікою і здоровим глуздом.
  
  Тому в цих умовах єдиним логічним виходом є зупинення приватизації до часу впровадження нормальної, не збиткової для економіки і не руйнівної для держави і нації приватизаційної схеми. Вже те, що згідно діючої зараз схеми, громадяни України не можуть набувати бажану , в тому числі малу кількість, акцій є злісним порушенням конституційних прав українських громадян. Коли та бабуся, якою прикриваються теперішні махінатори від приватизації, купить собі дві -три акції того ж Миколаївського глиноземного, чи Запорізького феросплавного і заповість їх своїм внукам - це принеси більше користі для економіки і держави , аніж віддання за безцінь цих прибуткових об'єктів людям в яким до України і її народу нема жодного зацікавлення. І знову ж таки - якщо вже є таке бажання допомогти цій сумнозвісній бабусі, то продайте їй кількадесят акцій за тією ж ціною,за якою їх набувають російські фірми і Григорій Суркіс, а бабка вже нехай сама продає їх на вторинному ринку.
  
  Вражає байдужість найрізноманітніших політичних сил щодо цього. Ніхто навіть не писне, коли завод, який скажімо приносить в рік прибутку 200 млн продається за 49 млн. Ганебно мовчать комуністи і соціалісти. Хоча власність переходить в руки іноземців - проте так само ганебно мовчать націоналісти. Попри те що в цьому всьому порушуються принципи вільного ринку і права громадян, однак зачаровано мовчать ринковики і ліберали ...
  
  Чи є потреба в такій форсованій приватизації зараз? Фактично економіка вже надійно стала на ринкові рейки, чисто державних підприємств вже не зосталося - всі вони є змішаними акціонерними товариствами. Досвід УТЕЛу показав що навіть 30 відсотків приватного капіталу достатньо аби налагодити сучасне і ефективне управління компанією, пожвавити її діяльність, забезпечити технічне переозброєння і пристойні заробітки працівникам.
  
  Можливо простіше зараз просто навести порядок в управлінні державними частками в цих акціонерних товариствах, тим більше що про це вже давно слізно благають приватні власники пакетів акцій. Однак надалі в цьому напрямку панує повний хаос і повне табу на обговорення цієї теми. Вже дванадцятий рік мовчать на цю тему як комуністи, так соціалісти.
  
  Лишень Тимошенко і потім Порошенко наважилися були порушити "закон мовчання" з приводу наявності прибутків держвласності і спробували включити їх у бюджет. Але наткнувшись на стіну рішучого і злісного опору, вони відступили. Бо й справді - необліковані прибутки від "некерованого" держмайна вже 12 рік є джерелом для існування для всіх без винятку політичних сил України.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.04.08 | Shooter

    Добрими намірами...

    (Велика) приватизація в країнах, де відсутній капітал, таки повинна проводитися через знаходження "стратегічного інвестора".
    
    І для того є кілька причин.
    
    Перша - подібна приватизація "приводить" капітал в країну.
    Друга - дає кошти, необхідні для проведення "соціальних" реформ (пенсійної, охорони здоров'я, етс.)
    Третя - при відсутності масового приватного капіталу (відсутності фондового ринку) ті, хто його контролює (більшісні власники чи менеджмент - байдуже) не зацікавлені в прибутковості підприємства - тому "розпорошеним"/дрібним власникам ніякого прибутку ніколи не бачити.
    Четверта - лише вибрані (<10%) підприємства совіцького союзу були конкурентно-здатні. Та і для 90% з тих 10% ефективнішим є входження в глобальні структури.
    П'ята - будь-яка "виключно внутрішня" приватизація - наглий дєрібан як в постсовку чи "створення національної буржуазії" (тьху) як дещо західніше веде, дефакто, лише до перерозподілу (не такого вже і великого) "соціалістичого багатства" на користь кількох людей. А всі видатки з такої "приватизації" потім рівномірно лягають на плечі всіх платників податків. Навіть у вбільш "цивілізованому" дєрібані (наприклад, в Словаччині) приватизація виглядала наступним чином: брався кредит в державного банку - в гіршому випадку кредит просто просирався - в кращому за цей кредит платилося "депозит" (до 10%) за підприємство, а наступних 15 років з доходу підприємства сплачувалася решта (причому, зауважу, що через ці сплатки заганялися у витрати підприємства). В кінці-кінців, "варті" підприємства або були на грані банкротства - і продавалися на Захід лише за борги, або продвалися в кілька разів дорожче навіть за "приватизаційну" ціну все на той же ж Захід. Після десяти років подіної "приватизації" для того, щоб не рухнула словацька банкова система, уряд був змушений сконсолідувати борги всіх банк в Консолідачному банку і продати на Захід за ціну МЕНШУ, ніж консолідований борг. "Різничка", звісно, покривається з держбюджету - з кишень рядових платників податків.
    
    Я вже мовчу, що ЛИШЕ стратегіний інвестор зробив зі ШКОДИ процвітаючу фірму і не дав перетворити в зону національного лиха Схід Словаччини - все той же ж екс-VSZ металурґійний комбінат - тепер US Steel Kosice.
    
    Тому ПРИВАТИЗАЦІЯ стратегічному інвестору на конкурсній основі мала би бути найрозумнішим вибором.
    
    Шкода, що про це вже запізно говорити ((
    
    Тому ПРИВАТИЗАЦІЯ мала про
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.04.12 | Мартинюк

      Ви проспівали колоніальні мантри.

      За цією ідеологію ще й дружин треба здати в аренду іноземним інвесторам.
      
      Основний стержень всього цього це неймовірно потужний комплекс меншевартості ( не вашої звісно), а певної абстрактної, добре розпіареної неповноцінності як елемента національного самоусвідомлення.
      Я б може і спробував мовчати, але цей комплекс якраз і є одною із фундаментальних підпор кучмізму.

• 2003.04.08 | Тестер

  Re: Правда не у цифрах про бандюків-хазяйствєнніков

  А в тому, що воно не продається, а розподіляється на доступних до тіла.
  Вот в чем сырмяжнакя правда жизни