04/09/2003 | Олесь Доній

Вбивають Нашу Україну

Ранок почався з повідомлення про смерть Сашка Кривенка. Перше спонтанне відчуття—це те, що нас відстрілюють. Ні, я не вірю в ніякі масонські або владні змови про список осіб , що підлягають фізичній ліквідації. Це була б вже повна параноя. Просто у голові відразу прострелило: В”ячеслав Чорновіл, Анатоль Лупийніс, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Сергій Набока,а тепер і Сашко Кривенко. З кожною новою смертю наростає усвідомлення моєї персональної втрати. Втрати Нашої України, втрати Моєї України. України української, України, що бореться...
З усіма ними я познайомився в період 1988-1990 років-в період боротьби за незалежність України При всій своїй несхожості , різниці темпераменту та бачення майбутньої України--всі вони були БОРЦЯМИ. Не хочу нікого ображати з нинішніх політичних діячів, але абсолютну більшість з нинішніх лідерів партій і блоків я не зустрічав в той революційний період. Ті хто зараз з успіхом репрезентують позицію чи опозицію як правило або сиділи у другому компартійному ешелоні або стояли осторонь і вичікували на переможця. Тих хто БОРОВСЯ не злюбили ані перші, ані другі. “Колишні” не можуть вибачити їм, що жменька “націоналістів” зламала їхній усталений спосіб життя, а “новітні” не можуть їм вибачити власну трусіть в період революції. Тому “борців” і відстрілюють. Ні, ніхто персонально не тисне на курок. Відстрілюють обставини. Відстрілює саме політичний вектор життя, який обрала собі Україна. Просто тоді в 90-91 ми не добили той прогнилий лад, ми не здолали остаточно режим, Не змогли... Не стачило сил. Тепер ми пожинаємо плоди своєї слабкості. Тому можливо ми самі винуваті... Може не відстріл, а самостріл?
А Сашко якраз був з тих , хто боровся... Він встигнув не просто багато, він встигнув аж занадто... В спокійній обстановці навіть один з його проектів дав би можливість почивати на лаврах і стригти дивіденди. А у Сашка таких проектів було ого-го скільки.. Потуп і Пост-Поступ в консервативному Львові об’єднали все що могло дихати нестандартно і ліберально. В Києві просунутий молодняк полював за кожним числом газети. “Пік” показав, що може існувати і україномовний ілюстрований популярний журнал. Громадське Радіо стало форпостом об’єктивної ( а в наших умовах погодьтеся, це значить –опозиційної) інформації в радіоефірі. Не всі ставилися до Сашка серйозно. Деякі знайомі Львів’яни казали, що основний плюс Кривенка-шефа, це те що він не втручається в роботу підвладного йому колективу. Дійсно, завжди було враження , що ти потрапляєш в дружню студентську тусовку, а не в відпрацьований механізм. Але насправді в усіх проектах Кривого ( так, саме так по за очі всі ми називали Сашка) все крутилося , все працювало. І головне-все це не працювало до нього...
Він був нетиповим і типовим Львів’янином. Нетиповим-тому що набагато більш м’яким , без цієї надмірної пихи. Сам Сашко це пояснював тим, що батьки з Поділля, а не з Галичини. З іншого боку був таки типовим Льв”янином, бо навіть в Києві він їм залишався, був занурений у Львівське земляцтво в столиці, а скількох поперетягав до Києва!
Він завжди посміхався. Здається він не вмів бути занудним. Як і Набока він ховав посмішку у вуса. Тільки у Сергія вона була завжди іронічно-саркастична, а у Сашка легка і безтурботна. З дівчатами він знайомився фразою :”Обережно. Від мене народжуються трійні”. Почуття гумору вирізняло Кривого з сухої і занудної політ тусовки. Будучи шефом радіостанції він міг дозволити собі в ефірі стьобним тоном читати Тичину “На майдані коло церкви”... ,будучи знаним журналістом міг дозволити собі випускати разом с Павлівим прикольну “Енциклопедію нашого українознавства”. Міг дозволити понатикувати порнокартинками редагований ним журнал. Міг дозволити дудлити разом с формально підлеглими пиво в офісі. Він міг собі дозволити... Він дозволяв собі багато , хотів ще більше, а міг і вмів ще з гаком...
Тому ця смерть не є випадковістю. В своєму старечому візку під теплою ковдрою і зі склянкою теплого молока мають більше шансів спокійно заснути ті, хто живе без надриву... Ті хто мріяв про Україну, боровся за Україну і творить Україну вмирають в дорозі.. Вони хочуть встигнути наблизити свою мрію, свою ідеальну країну.
Таких людей і відстрілюють. Відстрілюють всі.. Щоб не виділялися. Щоб не випендрювалися, щоб заспокоїлися.. І Наша Україна, Україна що боролася і продовжує боротися катастрофічно зменшується. Бо не видно рівноцінної заміни. Коли ми пару років тому зорганізували комітет “За правду!”( А Сашко був одним з членів керівництва), то до найвищого органу з півтора десятка душ увійшов тільки один студент, а решта—ті хто був студентом десять-п”ятьнадцять років тому, того таки періоду боротьби за Незалежність..
Чорновіл, Лупийніс, Ємець, Гонгадзе, Набока, Кривенко. Тепер тих, хто боровся за Україну все менше і менше.. Хто прийде на заміну?


Олесь Доній

.