Тонкощі Сходу, погляд іранця на іракські події.
04/15/2003 | Augusto
Іракці!
Я воздаю хвалу Америці. Я під впливом їхньої доктрини: вони почали з брехні, бомбардували, ламали, принижували народ, плювали в обличчя друзям і ворогам, але все ж зробили щось чудове - Саддама більше нема.
Начин, на який вони це зробили, створює іншу реальність.
Для них все не закінчується нафтою. Це людина, яка має волю. Це сила, яку треба показати. В американців немає вибору. В них є сила, значить треба нападати. Енергію треба використовувати, інакше Америка зіпсується. Інакше неможна. Історія в електронній формі.
Саддам впав. Добре зроблено, Буш! Вітаю, іракці! По телебаченню я бачив сцени, які я не хотів бачити. Радісні шіїти, танці курдів. Я не проти їхнього щастя. Я їх розумію, я знаю це, я сам це пережив під час революції, коли шах збіг з Ірана. Але тоді все було інакше, ми все зробили самі, а танці співпали з перемогою. Повітря пахло квітами коли збіг шах. Важкий тягар спав з наших спин, нам стало легко. Якби вітер подув сильніше, дивись він би і нас поздував.
Я це вже казав раніше - Ірак був нашім агресивним сусідою. Але з початку американських бомбардувань мені снився кожну ніч. Чому? В нас нема нічого спільного з арабами. В мене є багато арабських друзів, але після злочинів, які зробили араби від імені іслама та після руїн, які вони залишили ми їм не можемо вибачити. Що за дурість? Але це йде саме так.
Я зараз пробую пояснити наступне. Я не можу винести приниження арабів американцями. Я знав, що араби ніколи не могли перемогти ультрасучасні військові літаки, але я сподівався, що вони зможуть американців принаймні хоч трохи затримати.
Але нехай, якщо не вийшло, то воно не вийде вже ніколи. Неможливо було.
Абубакр, перший каліф іслама, наступник пророка Мухамеда був великим володарем. Ось один з його діамантів:
"Давайте подивимось так. Мене єднає дуже тонкий, довгий волос з моїм життям. Один кінець в моїй руці,а інший кінець тримає життя. Якщо життя починає тягнути, я відпускаю трохи, а коли життя відпускає - тоді я починаю тягнути".
Зараз американці сильно потягнули, треба мені трохи відпустити.
Але в ці дні не хочу я бачити жодного іракського шіїта. Ні іракського курда. Вони танцювали коли савани багатьох іракців ще не висохли. Вони танцювали коли кожен відчував себе приніженим на Близькому Сході. Це викликає ненависть. Курди так нічому і не навчилися з історії. Вони танцюють завжди невчасно. Їм би зупинитися, сісти, подумати. Взагалі не треба при кожній нагоді класти руки на плечі один одному та починати танцювати. Проблеми будуть з іншими народами.
Але я не проти. Просто вже ніколи не стану танцювати з ними. Ніколи вже не дозволю курду класти руку на моє плече в танці. Нехай їх щастя буде благословленим! Але я розраховував на трошки більше самоконтроля коли прийшли окупанти.
Я знаю, що я запитую неможливе, але важко нести тягар приниження. Хоча треба.
Саддам впав. Схід думає.
© Kader Abdolah, 2003
P.S. Кадер Абдолах це псевдонім іранського письменника Хоссейна Саджіадіба Геммагаміпа, колишнього студента фізики в Тегерані, активіста боротьби з режимом шаха. Після революції він (взагалі людина нерелігійна але дуже толерантна та без припадків антитеїзма а-ля СССР) мріяв про демократію для народа Ірана, а нова влада - про довгі бороди та тюрбани. Конфлікт влада спробувала вирішити за допомогою сильних аргументів - банд фанатичних вбивць. Зараз він живе в Нідерландах.
Я воздаю хвалу Америці. Я під впливом їхньої доктрини: вони почали з брехні, бомбардували, ламали, принижували народ, плювали в обличчя друзям і ворогам, але все ж зробили щось чудове - Саддама більше нема.
Начин, на який вони це зробили, створює іншу реальність.
Для них все не закінчується нафтою. Це людина, яка має волю. Це сила, яку треба показати. В американців немає вибору. В них є сила, значить треба нападати. Енергію треба використовувати, інакше Америка зіпсується. Інакше неможна. Історія в електронній формі.
Саддам впав. Добре зроблено, Буш! Вітаю, іракці! По телебаченню я бачив сцени, які я не хотів бачити. Радісні шіїти, танці курдів. Я не проти їхнього щастя. Я їх розумію, я знаю це, я сам це пережив під час революції, коли шах збіг з Ірана. Але тоді все було інакше, ми все зробили самі, а танці співпали з перемогою. Повітря пахло квітами коли збіг шах. Важкий тягар спав з наших спин, нам стало легко. Якби вітер подув сильніше, дивись він би і нас поздував.
Я це вже казав раніше - Ірак був нашім агресивним сусідою. Але з початку американських бомбардувань мені снився кожну ніч. Чому? В нас нема нічого спільного з арабами. В мене є багато арабських друзів, але після злочинів, які зробили араби від імені іслама та після руїн, які вони залишили ми їм не можемо вибачити. Що за дурість? Але це йде саме так.
Я зараз пробую пояснити наступне. Я не можу винести приниження арабів американцями. Я знав, що араби ніколи не могли перемогти ультрасучасні військові літаки, але я сподівався, що вони зможуть американців принаймні хоч трохи затримати.
Але нехай, якщо не вийшло, то воно не вийде вже ніколи. Неможливо було.
Абубакр, перший каліф іслама, наступник пророка Мухамеда був великим володарем. Ось один з його діамантів:
"Давайте подивимось так. Мене єднає дуже тонкий, довгий волос з моїм життям. Один кінець в моїй руці,а інший кінець тримає життя. Якщо життя починає тягнути, я відпускаю трохи, а коли життя відпускає - тоді я починаю тягнути".
Зараз американці сильно потягнули, треба мені трохи відпустити.
Але в ці дні не хочу я бачити жодного іракського шіїта. Ні іракського курда. Вони танцювали коли савани багатьох іракців ще не висохли. Вони танцювали коли кожен відчував себе приніженим на Близькому Сході. Це викликає ненависть. Курди так нічому і не навчилися з історії. Вони танцюють завжди невчасно. Їм би зупинитися, сісти, подумати. Взагалі не треба при кожній нагоді класти руки на плечі один одному та починати танцювати. Проблеми будуть з іншими народами.
Але я не проти. Просто вже ніколи не стану танцювати з ними. Ніколи вже не дозволю курду класти руку на моє плече в танці. Нехай їх щастя буде благословленим! Але я розраховував на трошки більше самоконтроля коли прийшли окупанти.
Я знаю, що я запитую неможливе, але важко нести тягар приниження. Хоча треба.
Саддам впав. Схід думає.
© Kader Abdolah, 2003
P.S. Кадер Абдолах це псевдонім іранського письменника Хоссейна Саджіадіба Геммагаміпа, колишнього студента фізики в Тегерані, активіста боротьби з режимом шаха. Після революції він (взагалі людина нерелігійна але дуже толерантна та без припадків антитеїзма а-ля СССР) мріяв про демократію для народа Ірана, а нова влада - про довгі бороди та тюрбани. Конфлікт влада спробувала вирішити за допомогою сильних аргументів - банд фанатичних вбивць. Зараз він живе в Нідерландах.