04/16/2003 | Augusto

Саад Салман (53 роки) - іракський кінематографіст. В 1990 році йому довелося виїхати з Ірака, зараз він живе в Парижі. Його документальний фільм "Bagdad оn/оff" показували на фестівалі Емністі Інтернешнал в Амстердамі. Інтервю брав Мартін Соммер.

- Чи Ви впізнали свій Багдад коли дивилися ТБ?

Місто виросло, наскільки я бачив, це місто без центра, площу Ал-Фардус, там де стояв гігантський памятник Саддама, я раніше добре знав, туди виходив дуже красивий бульвар. Але я ніколи не думав, що скульптура настільки велика! Вона затуляла собою горізонт...
Раніше Багдад був сучасним модним містом, містом університетів, мистецтва та великого середнього класа, все це дуже відрізняється від міста, яке описують, наприклад, французьські ЗМІ - Багдад без культури, якраз такий Багдад якого заслуговував тиран.

- Як би Ви оцінили Саддама Хуссейна як діктатора?

Французи кажуть: діктаторів повно всюди, нема сенсу починати всесвітню чистку, але я кажу: Ірак Саддама Хуссейна не був діктатурою, це було примітивне варварство. Навіть за часів діктатури існують закони, покарання, але все має якусь мету, а в Іраці був повний проїзвол: те, за що сьогодня розстрілювали, завтра ставало обовязковим. Дітей з молодших класів школи питали: "Що робив вчора твій батько, коли Саддам виступав на ТБ?" Одна дитина відповіла: "Плюнув в екран". Батька розстріляли, а хлопчика зробили "дитиною року". Це вам Саддам.

- Ваша радість від перемоги американців є дійсно необмеженою?

США приносять порядок, ось французьське посольство теж зараз захищено. Люди, які називають американців окупантами, взагалі не знають про що вони кажуть. Згадайте гіганську статую Саддама яку безпомічно бив молотком іракський хлопець та нічого не міг зробити доки не підїхав американський танк. Це і є для мене символом ситуації з Іраком. Іракці без допомоги не змогли освободитися, тому вони настільки радіють приходу своїх американських друзів.

- Що Ви думаєте про протести в Європі проти війни?

Європейська молодь немає ніяких ідеалів та не знаходиться в позиції, коли можна читати лекції народу Ірака. Їхні акції це форма істеричного сліпого антіамериканізмa. Навіть реальність не дуже цікавить: зараз йдуть виступи з вимогою "зупинити війну". Те ж саме стосується ЗМІ, бо вони з насолодою показували б лише одне суцільне масове розкрадання, без пауз. Наприклад вони з усіх боків показали розграблену лікарню, але чомусь "забули" розказати, що та лікарня була завжди забороненою для народа: це була персональна лікарня сина Саддама Удая та його дружків.
Чесно, якщо я б зміг, то дав би всім європейськім ЗМІ ляпас!

- Як Ви дивитесь на тимчасове керівництво під командою бувшого генерала Гарнера?

Мені здається, що зараз не час підставляти американцям ножку, бо Ірак потребує закону та порядка. А після того глибокого перевиховання, щоб побороти наслідки майже тридцяти років жорстокого режиму. Такий довгий час залишає сліди, особливо серед молоді, яка ніколи не бачила нічого іншого ніж Саддам. Якби американці зараз звернулися та пішли, не було б грабунків, але одразу почалася б кривава громадянська війна.
Я оптімист - для мене падіння статуї Саддама є рівним падінню берлінського мура, я бачу, що радість охопила Ірак. Також інші сумнівні режими в Сірії, Єгипті та Саівській Арабії зараз повинні були б замислитися.