МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Українська закордонна політика очима поляків.

04/17/2003 | Абдула
Текст запозичено з форуму Телекритики:

Походження діючого Прем”єра не обумовлює його геополітичної орієнтації. Те, що Янукович родом з Донецька, тобто зі Східної України, яка була дуже зрусифікована, не свідчить автоматично про те, що тяжіє до Росії. 12 років незалежності зробило своє, і багато українських політиків відчуває свою відрубність і незалежність від колишнього СРСР. Для інтерпретації поведінки українських децидентів (тобто тих людей, які приймають рішення – Аналітик) потрібні відповідні знання і розуміння певні правила. Подивимося в цілому на закордонну політику України. В останніх місяцях вона знову активізувала свої стосунки із Заходом. Застій був спричинений бойкотом особи теперішнього Президента України Леоніда Кучми на міжнародній арені, який занадто затягнувся. Але Захід здає собі справу, що Україна в момент розширення Союзу буде виконувати роль певного буфера між Європою і Азією. В українській політиці закордонній настав виразний поділ – Прем”єрові були призначені контакти з державами західними, а Кучма, аби не денервувати західних достойників, зайнявся контактами з державами СНД та Азії.
Віктор Янукович в новій закордонній політиці грає тепер ключову роль – має бо переконати Союз та інші високорозвинені країни у тому, що Україна є готова до інтеграції з Європою. Головним мотивом закордонної політики уряду на найближчі роки є представництво України в Європі і українська орієнтація на Захід. Звідси настільки часті виїзди Прем”єра до країн Західної Європи. На протязі своєї каденції він зробив 4 подорожі на Захід (Давос, Польша, Брюссель, Швейцарія) і тільки 2 до Москви (чомусь не врахована подорож до Великобританії – Аналітик).
Щоб змінити сприймання теперішнього Прем”єра в очах польської публічної опінії, як найбільш проросійського українського політика останніх років слід виділити два факти, які виразно свідчать скоріш про охорону української рації стану (?), ніж про устремління до інтеграції з „матушкою” Росією.
Перше. Відкидання російської пропозиції впровадження спільної валюти, і не мала би бути у тому випадку гривня, а тільки рубель.
Друге. Зміна розкладу сил в російсько-українському консорціумі, який відповідає за транзит газу, в якому домінували інтереси російської сторони. Для збалансування існуючого розкладу (спадщина по передньому Прем”єрі України Анатолія Кінаха) запропонував чергових партнерів – найперше німців, а потім Європейського Банку Відбудови і Розвитку.
В такому випадку, що змушує українських політиків так часто їздити до Москви і охоче приставати до утопічної концепції спільного ринку, організованого на базі пострадянських республік?
Є то певного розділу гра, якою займаються українські дециденти. Полягає вона в тому, що спочатку вони удаються до Москви, де приймають усі російські пропозиції, включно з далеко просунутою економічною інтеграціє. Прийняті порозуміння назагал дуже заскочують (типу шокують – Аналітик) українську публічну опінію, а самі політики здають собі справу, що вони не будуть ратифіковані у парламенті. Але не про те йдеться.
По угодах у Москві їдуть на Захід і використовують їх з метою якнайсильнішого тиску на держави європейські і отримання у той спосіб максимальної користі в заміну на обіцянку, що не будуть впроваджувати в життя угод з росіянами.
Потім знову направляються до Москви, демонструючи російським політикам своє зближення з Європою і в той спосіб збивають ціну за енергетичну сировину в заміну за декларацію того, що лишаються у російському „тімі”. В цьому місці процес робить розворот і ритуал починається спочатку.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua