МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Дев"ять днів без Кривенка...

04/18/2003 | Віктор Уколов


Опозиційний "Поступ" Сашка Кривенка

Вахтанг Кіпіані, для УП , 17.04.2003, 11:31



На 9 день загибелі Сашка Кривенка

Це фрагменти великого інтерв'ю, взятого в Олександра Кривенка 31 жовтня 2002 року для майбутньої книжки про український самвидав кінця 1980-х рр. Йшлося передусім про участь у знаменитому Товаристві Лева та створенні газети "Поступ" – найяскравішого зразка справді вільної та незалежної преси. Сотні журналістів, які мріяли побачити своє прізвище надрукованим "у Кривенка" поряд із іменами метрів – Панкеєва, Квятковського, Шміда, Фрунзе, Винничука – не дадуть збрехати…

***

…Зиму (кінець 1988-го – початок 1989-го) я щось не дуже пригадую. Думаю, що вона була надто депресивна. Аж поки навесні 1989 року, можливо, це пов'язано з якимись процесами у Москві, влада дозволила Товариству Лева, членом якого я був, провести 26 квітня мітинг на площі Ринок до третьої річниці Чорнобильської трагедії. Тривали виступи, зокрема, тодішнього мера Богдана Котика, майбутнього депутата Верховної Ради УРСР.

Вже сутеніло, і вже точно не пам'ятаю, як це сталося, Юрко Волощак, онук легендарних діячів Комуністичної партії Західної України і теж активіст Товариства, уперше за післявоєнний час публічно підняв синьо-жовтий прапор. Юрко потім прославився тим, що ввійшов до Братства Святої Покрови, члени якого збудували копію козацької "чайки" і ходять на ній по світах.

Якщо пам'ять не зраджує, на цьому ж мітингу був піднятий і грузинський національний прапор. Ведучий попросив людину підійти і пояснити, що ж то за прапор – бордовий із чорною та білою смужками. Хлопець підійшов і російською мовою сказав, що він студент із Грузії, член Народного фронту, передає вітання від патріотів республіки. Це був Георгій Гонгадзе.

***

…(Розглядає перший номер "Поступу") Українського газетного самвидаву тоді не було. Очевидно, це ми самі розробляли технологію. До Шевченківської аудиторії Львівського університету, навпроти якої була моя кафедра, час від часу забігали пошушукатись Тарас Стецьків, Ігор Марков, Роман Турій і я. Виникла ідея робити якийсь бойовий листок, бо ж ще Ленін вчив, що "газета – колективний організатор і пропагандист". Те, чого нас навчали, не пройшло марно...

До речі, перший номер газети "Поклик сумління" клеївся за нашими технологіями. Ми передали "Меморіалу" свої знання, робилося це в кабінеті Михайла Батога, тоді головного редактора "Ленінської молоді". Сидів, пам'ятаю, Євген Гринів, Михайло, хтось із його журналістів, і я. І буквально на столі головного редактора головної комсомольської газети області вона й робилася.

***

…Я переконаний, що назву "Поступ" нам "продав" Славко Грицак, тоді ще історик-початківець. Це була ніби апеляція до Франкового досвіду – Грицак переконував, що у нього була ідея видавати газету під такою назвою. Грицак запропонував гаслом також слова Івана Франка – "Більше поту – менше крові".

Найкумедніше в цій ситуації те, що коли Рада Товариства Лева тривалий час дискутувала про назву, тільки я, Ігор Марков, Тарас Стецьків, Ігор Гринів і Роман Турій знали, що у останнього в кишені вже лежав квиток до Вільнюса, а в течці... готовий макет газети – і саме "Поступу"! Ми розуміли, що треба мінімізувати час між прийняттям рішення і виходом газети, щоб її не встигли перехопити.

Через кілька днів Турій привіз перший наклад. Він був невеликий – десь три тисячі. І точно пам"ятаю, що близько двох тижнів уже надрукований тираж зберігався в одному з приміщень Товариства Лева – у Бернардинському дворику. Поштовхом для поширення "Поступу" стала звістка про те, що в Києві з'явився "Голос відродження" Сергія Набоки.

Ігор Гринів, який тоді очолював Товариство, був проти того, щоб викидати тираж у продаж відразу після розгону мітингу 12 березня. Він вважав, що це може спровокувати репресії.

***

Зараз я думаю, що це був успішний бізнес-проект. Грошей вистачало на зарплату не тільки мені (40 рублів!) й друкарці, але й кур"єрам – ми оплачували не тільки квитки на літак, а й платили якісь добові. Певний відсоток ми готівкою віддавали Товариству Лева. У "Поступу" було навіть два стипендіати – безробітні Тарас Стецьків і Михайло Осадчий, які, щоправда, недовго отримували по 40-60 рублів. На початку липня 89-го – залишився без роботи і я.

***

Суспільні процеси вже повністю вийшли з-під контролю партії. Єдині, хто на щось ще були здатні, - це спецслужби. Зі свого контакту з ними восени 88-го, мені чітко запам"яталося, - те, що під час вербовки, людина, яка назвалася майором КДБ, чудово розуміла до чого йде – до розвалу Союзу. Він казав: ми вважаємо своїм завданням зробити так, щоб під час цього не постраждали безневинні люди, а талановита молодь, "такі як Ви", не потрапили до тюрми. Пропозиція мені була проста – інформувати про те, що відбувається в Товаристві. Мовляв, а ми могли б вам підказати, як не наробити якихось дурниць. Безумовно, спецслужба не була налаштована на репресії. Адже вони могли все це діло розв"язати дуже просто. Я пам"ятаю ніч путчу, коли на сходах обласної ради зустрів Михайла Гориня. На бігу розговорились, і фраза запала в пам"ять – "достатньо триста, ну нехай, п"ятсот людей заарештувати по всій Україні, і все повернеться в береги". Кількість українських активістів була, справді, дуже невисока, тим більше, якщо врахувати, що доволі значна частина з них були "агентами впливу" КГБ, у чому тепер я ніскільки не сумніваюся.

***

…Врешті-решт, ми (фракція "Молода Україна" в облраді, до якої входили 12 представників Товариства Лева, СНУМу та Студентського братства – В.К.) втратили надії на перемогу над соціалізмом в одній, окремо взятій області, яку очолювали Степан Давимука і В'ячеслав Чорновіл. Ми проголосили себе "демократичною опозицією" до "демократичної", блін, влади. Якими були перші кроки опозиції? (саркастично) Створити власний рупор! Ми поширювали міфологему, мовляв, панування демократичної влади на Львівщині передбачає існування опозиційних газет.

Назва фракції, хоча я точно не пригадую, чи ми вживали це слово, походила від назви фонду "Молода Україна", який створили молодіжні організації в надії, що облсовєт зробить ставку на цю структуру, як свого часу партія на комсомол. Логіка була така: працювати з молоддю все одно треба, а ось тут і ми. Ми навіть силою захопили приміщення міськкому комсомолу, а потім через суди відбивали претензії ВЛКСМ. Написали концепцію молодіжної політики облради.

Користуючись тим, що я був членом президії облради, протиснув рішення про створення відділу у справах молоді, бо в новій структурі облвиконкому такої структури не було! Протягнули на посаду людину, яку вважали своєю. Тобто всіляко намагалися увійти у владу.

Але під час формування бюджету області В'ячеслав Максимович з притаманною йому легкістю і "широтою душі" запитує – скільки вам треба на молодіжну політику. Президент фонду Ігор Копестинський набрав повітря в груди й видав – "хоча б мільйон". В'ячеслав Максимович розсміявся і дав... 40 тисяч. На тому вся молодіжна політика в області й наша готовність іти у фарватері "лідерів нації" закінчилася.
______________________________________________________________
Як я стомився ходити по похоронах. Як я задовбався отримувати вістки про зникнення і читати спогади у газетах про наших друзів...
Прости Господи убивць, бо я заслабкий і не прощу їх ніколи.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua