ПОЛЬЩІ ПОТРІБНЕ ПОКАЯННЯ
04/18/2003 | Володимир ФРАНЧУК.
Низку заходів до трагічних подій протистояння українців Волині польській окупаціії у 30-40 роках минулого століття після міжнародної конференції у стінах Верховної Ради продовжила науково-практична конференція в Рівненському державному гуманітарному університеті. Ректор провідного учбового закладу Рівненщини професор Р.Постоловський, відомі науковці України: доктор історичних наук С.Макарчук, професори Г.Бухало, В.Матійченко, В.Гайбонюк окреслили історичне тло - для українців-волинян, поліщуків це була визвольна війна проти всіх окупантів та агресорів. Для тодішньої Польщі - збереження завойованих територій, "східних кресів Жечі Посполитої".
У світовій історії такі прецеденти вже були. За злодіяння фашизму перед світовою спільнотою, сусідніми державами, серед яких була Польща, вибачався канцлер Німеччини. Але перед цим саме німецьке суспільство вимагало від першої посадової особи держави здійснити цей громадянський акт. Передувало ж цьому усвідомлення нацією своєї провини - покаяння. Очевидно, польське суспільство, яке декларує бажання примирення, ще не усвідомило того, який тягар і скільки ще років буде нести його вся польська нація за злодіяння предків на українських етнічних землях, якщо не здійснить цей мужній крок. Саме на цьому аспекті акцентував увагу науковців, представників влади, громадських організацій, викладачів та студентів у своєму виступі народний депутат України В.Червоній. Але не тільки на цьому. Як фаховий історик-науковець (саме так оцінив виступ доповідача завідуючий кафедрою університету професор В.Гайбонюк) депутат навів вражаючі документи й автентичні свідчення: найбільші жертви понесли українці, корінні жителі прадавніх земель древлян і дулібів. Підгрунтя такого висновку базується на беззаперечних фактах польських амбіцій ХХ століття: від Ризького договору з Леніним, на якому не було представників УНР, до відвертого озброєння польських окупаційних осередків, осад захищати "свої всходні" землі. Апогеєм цих подій 11-12 липня 1943 року Рівненщина стала не випадково, адже вона була і є не тільки географічним центром Волині. Саме на її теренах зародилася УПА - Українська Повстанча Армія Боровця (Бульби), а потім - Клима Савура, оскільки поблизу Рівного був центр ОУН на північно-західних землях України - ідеологічний осідок зародження військового спротиву окупантам. Чому? Досить лише згадати цифри штучної полонізації України: 200 тисяч польського населення переселено в сільську, 100 тисяч осадників - в міста. Не кращою виглядала і релігійна ситуація. Лише в 1939 році на території Волині було спалено 189 православних храмів та 139 перебудовано під римо-католицькі костели. Для "потреб" українців за особистої рекомендації Геббельса було збудовано два концтабори в Березі-Картузьській та Катеринівці під Сарнами. І хоча польське населення на Волині в 30-40-х роках становило лише 16,7%, корінні волиняни-українці повністю були витіснені з міст і не займали керівних посад в жодних органах самоуправління на місцях, стали невільниками польського "співжиття". Польська ж влада одразу поставила завдання: через 25 років українське питання не повинне існувати. У цій ситуації громадяни Української Народної Республіки не сприймали нового польського окупаційно-колоніального режиму і змушені були вести свою оборонну політику на відновлення своєї держави, яку проголосили відомим Актом про Незалежність в 1941 році у Львові. З приходом німецького окупаційного режиму на тлі відновлення на Волині українських органів самоврядування відбувався альянс поляків із фашистами. Кульмінаційною точкою протистояння німецькому антиукраїнському режимові, протистояння корінному населенню в їх праві на самовизначення стали події 8 березня 1943 року, коли у стінах Рівненської в'язниці було розстріляно 485 українських націоналістів-провідників, найкращих представників інтелігенції: священиків, діячів науки, культури й мистецтва. Через тиждень за рішенням проводу ОУН весь особовий склад української міліції, курінь "Холодний Яр" під керівництвом полковника УНР Л.Ступницького перейшов у ліс, влившись в загони УПА. Цим скористалися поляки, застосувавши принцип колективної відповідальності, які на той час уже заполонили управлінські структури німців, вщент спалили село Ремель, знищивши 615 невинних українців. Виникає риторичне запитання: хто ж почав першим відомі провокації-нищення на Волині за принципом колективної відповідальнгості стосовно цивільного беззбройного населення?
На доказ того, що українці навіть в такій ситуації не відповідали "око за око" народний депутат навів цитати з листівок до польського населення, де, зокрема, в одній з них зверталися:
Поляки! Опам'ятайтеся! Повертайтеся додому! Ті, хто зараз служить і допомагає німцям ще можуть зупинитися. Потім уже буде пізно. Хто далі буде служити й допомагати гестапо, того не мине справедлива кара...
Однак поляки не слухали і ще за довгих чотири місяці спалили десятки сіл Волині. Підпорядковуючись уряду з Лондона, вони плекали надію утримати свої імперські зазіхання на волинські землі. Не послухались вони й останньої вимоги керівництва УПА протягом 48 годин полишити наші землі. Звідки взялася у польських зверхників така зухвалість, впертість у відстоєнні нібито своїх земель? Виявляється, майже все цивільне населення Волині було фактично озброєне з 1921 року, а потім відступаючою польською армією. Німецьке ж командування доозброїло кожну "пляцувку", осаду для власних інтересів, наприклад, на Гуту Степанську німці передали 10 кулеметів і 80 карабінів. Червоні загони НКВД таборувалися, як правило, на польських осередках.
Саме в цьому і вбачає п. Василь основну причину конфлікту на Волині 60 років тому. Таким був чомусь історичний лейтмотив, основне підгрунтя даного конфлікту, яке чомусь бачиться з Варшави лише польською трагедією. Не витримують жодної критики і польські намагання висвітлити нашу визвольну боротьбу як 60-х роковин "мордерства", яке чинило ніби ОУН-УПА проти польського населення на "східніх кресах" . І все це з подачі громадського комітету з "відзначення" цих подій - об'єднання колишніх комбатантів 27-ї польської окупаційної дивізії Армії Крайової, дислокація якої була на Волині, та кресових організацій (колоністів 200-тисячників, озброєних до зубів вояків армії Пілсудського). Представники цих сумнозвісних для українців "широких кіл" польських ностальгістів 20-х років за ласою волинською землею звернулися до польського керівництва з вимогою широкого відзначення цих подій і встановлення 13 липня 2003 року у Варшаві пам'ятника з написом: "Жертвам злочинів ОУН-УПА на Волині..."Але це ще не вся багатовекторна антиукраїнська кампанія в РП. З подачі керівництва сусідньої держави профінансований двотомник наукових праць істориків Семашків (вже розповсюджений у Польщі), де в передмові написано: "...українські злочини страшніші від німецьких... події на Волині є продовженням "хмельниччини", "коліївщини" і здійсненням заповітів Тараса Шевченка"...Невідомо, які саме цитати використали автори цього "двобійника", бо ми знаємо справжні заклики поета любові до сусіднього християнського польського народу, але чомусь саме таку нотну партитуру "грають" сьогодні на своїх конференціях польські представники різних кіл.
Остання теза виступу народного депутата України Червонія на науковій конференції стосувалася сакраментального питання: чи були жертви результатом злочинів, чи вони виникли в результаті справедливої національно-визвольної боротьби? На глибоке переконання доповідача українські жертви виникли в результаті злочинів німецько-польського окупаційного режиму. Незаперечним доказом цієї тези є те, що за часів окупації поляками практично не було знищено жодного німецького чи московського окупанта. І це в той час, коли УПА, захищаючи цивільне населення, провела "лише на Рівненщині понад тисячу боїв з німцями і знищила десятки тисяч німецьких та московських окупантів".
Що ж пропонують сьогодні поляки? Обряд взаємопрощення. Однак за християнськими канонами цьому повинно передувати покаяння. На переконання Василя Червонія повинен покаятися той, хто першим розпочав різню, окупант, який "увійшов в чужу хату, вбив батька і матір, згвалтував сестру, а син був змушений взяти в руки зброю, захиститись і вигнати з хати злочинця. У нашу українську хату прийшли поляки. Отже, поляки повинні покаятися, якщо вони християни, а українці прийняти це покаяння. І лише після цього попросити вибачення Саме після такого обряду можна говорити про взаємовибачення та взаємопрощення".
Провідні науковці Львова, Луцька Рівного, Острога у своїх виступах також зосередили свою увагу на історичних документах та фактах нищення українського населення Волині. Доктор історичних наук, професор Львівського університету ім.І.Франка С.Макарчук розкрив у своїй доповіді демографічні наслідки українсько-польського протистояння. За даними відомого вченого, взятих з радянських джерел 1941 року, в західних областях України (не враховуючи Чернівецької області) проживало 7 мільйонів 768 тисяч населення. На 1 січня 1945 року - лише 4 мільйони 818 тисяч. Було втрачено 40 % населення лише західного регіону в результаті військового протистояння всім окупантам. На конференції також виступили представник Рівненської облдержадміністрації Тимошенко та професори інституту Слов'янознавства Г.Бухало, В.Матійченко, доктор історичних наук, професор Національного університету "Острозька Академія" В.Трохимчук, голова обласної Спілки письменників С.Бабій, а також професор Кучерепа з Луцького державного університету..
Учасники чергової науково-практичної конференції підтримали резолюцію попередньої наукової конференції у Рівному.
Відповіді
2003.04.18 | Володимир
ХРОНІКА ВОЛИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ - 6
1943
10.11. Німці й поляки пограбували село Раковець Вишнівецького району (Літопис УПА. -Торонто, 1977. -Т.2.-С.183).
11.11. Німці й поляки пограбували Колодежі, Жабче і Михню Демидівського району. В останньому вбили 28 і поранили 14 мирних жителів (Літопис УПА. Нова серія. - Київ-Торонто.-Т.2.-С.450).
12.11. Німці й поляки з Костополя пограбували село Борщівка (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр. 130.-Арк.24).
12.11. Відбиваючи польський напад на село Купичів Любомльського району, знищено 8 поляків (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.32.-Арк.7 зв.).
12.11. Під час збройної сутички біля сіл Купичів і Рядовичі Любомльського району відділом УПА вбито 6 поляків (ЦДАВОВУ: Ф. 3833.-Оп.1.-Спр.35.-Арк.8).
12.11. Під час сутички з поляками біля села Купичів загинуло 3 стрільців з чоти Степового, 2 поранено (ЦДАВОВУ; ф.3833.-Оп.1.-Спр.32.-Арк.77).
13.11. Польська боївка, що прибула з боку Засмикова, розбила відділ УПА в селі Чорніїв (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр. 32. -Арк.49 зв. 50).
13.11. Польська банда під час нападу на село Хотинь Людвипільського району забрала з собою 5 українців та пару коней (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр. 128.-Арк.15).
13.11. Поляки напали на село Вирі Сарненського району, пограбували його і зарубали сільського голову (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.128.-Арк.16).
13.11. Польська банда з Костополя пограбувала село Хмизопіль, де вбила 2 жителів (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр. 130.-Арк.26).
13.11. Німці й поляки напали на село Дермань ІІ Здолбунівського району, де спалили 60 господарств, убили 6 і поранили 3 мирних жителів (Літопис УПА. Нова серія. - Київ-Торонто.-Т.2.-С.450).
14.11. Близько 100 німців і поляків пограбували село Почалівка, вбивши при цьому 1 жителя, поранивши одну жінку і забравши з собою 10 осіб (ЦДАВОВУ: Ф. 3833.-Оп.1.-Спр. 130.-Арк.25).
14.11. Під час сутички між польською бандою і розвідувальною групою УПА біля села Поляни Березнівського району вбито 2 українці і 1 поляк (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.25).
14.11. Пастухи з села Данчиміст зловили поляка, який розвідуав ліс, і передали його в руки поліції. При спробі втечі останнього він був убитий (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.25).
16.11. Бої проаківського партизанського загону під командуванням В.Коханьського ("Вуєк", "Бомба") за участю членів польської самооборони села Стара Гута і більшовицьких партизанських загонів на чолі з капітаном Котляровим біля села Мочулянка Костопільського повіту (Ільюшин І. Армія Крайова і українсько-польське протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук.-К., 2002.-С.245).
19.11. Біля села Чорніїв в ході кількагодинного бою відділи УПА вбили до 60 поляків (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.32.-Арк.50).
22.11. Поляки напали на село Бистричі Людвипольського району, де вбили 5 осіб (ЦДАВОВУ:Ф.3833.-Оп.1.-Спр. 128.-Арк. 15).
22.11. Рій Цівіта у бою з польською боївкою біля села Купичів знищив 40 поляків (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.32.-Арк.7 зв.).
24.11. Під час бою з поляками в селі Літин загинуло 4 українські повстанці (ЦДАВОВУ:Ф.3833.-Оп. 1 .-Спр.32.-Арк.77).
25.11. У бою з польською боївкою в селі Літин загинув ройовий УПА Довбач (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.32.-Арк.50 зв.).
25.11. Члени відділу польської самооборони села Пшебраже напали на село Журавичі Луцького повіту з метою здобуття збіжжя і худоби (Ільюшин І. Армія Крайова і українсько-польське протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук.-К., 2002.-С.245).
27.11. Польська банда в кількості 30 осіб з Костопільського району пограбувала село Піскове (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.57).
29.11. Поляки з Старої Гути Людвипільського району пограбували село Михалик Березнівського району (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.57).
29.11. Боївка УПА зліквідувала польську колонію в Рокитнівському районі (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.64).
30.11. Польська банда пограбувала село Уберіжжя Степанського району (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.64).
30.11. Німці з поляками пограбували хутір Білів (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.59.-Арк.133).
2.12. Відділ Цимбала зробив наскок на Нове містечко - Остріг, знищивши 4 польські пункти і забравши багато майна (Літопис УПА. Нова серія. - Київ-Торонто.-Т.2.-С.357).
3.12. Польська банда з села Броніславка Людвипільського району забрала з собою селян села Поташня (ЦДАВОВУ: Ф. 3833.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.64).
4.12. Німці з поляками пограбували хутір Білів, де вбили 3 мешканців (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.59.-Арк.133).
4.12. Близько 300 поляків пограбували село Рокитне Костопільського району (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.130.-Арк.62).
4.12. Боївка Верещаки вбила 8 і поранила 6 поляків, які на чолі з ляндвіртом їхали грабувати українські села (Літопис УПА. Нова серія. - Київ-Торонто, 1999.-Т.2.-С.392).
6.12. Під час відбиття грабіжницької банди рій Гамалії вбив 7 поляків (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр.59.-Арк.133).
9.12. Польська банда з села Гранного в кількості до 200 осіб, у тому числі 100 жінок, пограбувала село Хотинь Людвипільського району: спалено 13 хат, багато господарських будівель (ЦДАВОВУ: Ф.3833.-Оп.1.-Спр. 130.-Арк. 68).
19.03. Напад польських партизанських загонів "Корда" і "Сокола" на підрозділ УПА в селі Запілля(Ільюшин І. Армія Крайова і українсько-польське протистояння в Західній Україні(1939-1945 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук.-К., 2002.-С.255)
19.04. Озброєні поляки, що вийшли з обійстя Альбіна Войцєха в селі Польський Дунаєць на Жидачівщині вбили українського юнака. Ці бандити не тільки не дали українцям забрати тіло вбитого для поховання в рідному селі Український Дунаєць, стріляючи по людях, але вночі викрали його, здерши одяг (ЦДАВОВУ:Ф.3833.-Оп.1.-Спр.237.-Арк.22).
2003.04.18 | http://www.volyn.rivne.com/
На Волині поляками було замордовано понад 100 000 українців
Під час окупації Волині поляками було замордовано понад 100 000 українців
"Вибачте" - цим словом Президент України Л.Кучма може поставити хрест на рівноправних стосунках України і Польщі. З боку польських урядовців на Україну чиниться шалений тиск з вимогою покласти на українців відповідальність за події 1943 року на Волині. Леонід Кучма як людина, що звикла нехтувати національними інтересами Українського народу, під час зустрічі 13 лютого ц.р. з президентом Польщі Александром Кваснєвським висловив готовність принести вибачення від імені України за так звану "Волинську різню" 1943р., а насправді - героїчну сторінку національно-визвольної боротьби українців Волині проти німецьких, московських, польських і мадярських окупантів.
ВОЛИНЯНИ! Про події 1943 року всі ми знаємо не тільки з наукових трактатів і публікацій у пресі. Ще живі очевидці тих подій і чи не в кожній волинській сім'ї є жертви польських бандитських "пляцувок", злодіянь Армії Крайової, що кров'ю невинних українців, попелом спалених сіл залишили свій звірячий слід на Волині та Холмщині.
РІВНЕНЩИНА ПАМ'ЯТАЄ про криваві оргії 102-го і 117-го польських шуцманшафт-батальйонів. Жителі Тайкурів, Ремля, Шубкова, що біля Рівного, Малина на Млинівщині, Людвиполя, Губкова, Малої Любаші, Яполоті, Борщівки, Злазного, Корчів'я на Костопільщині, Бутейок, Мельниці на Сарненщині, Садів, Острова на Дубенщині, Гільчи на Здолбунівщині, Білашева, Грем'ячого, Галівки, Дерев'янчого, Лючина, Новомалина, Точевиків на Острожчині та багатьох сіл і хуторів Рівненщини стали жертвами цих німецьких посіпак.
ВОЛИНЬ ПАМ'ЯТАЄ про активну співпрацю колишніх польських "осадників" з німецькою окупаційною владою. На початку 1943 року апарат окупаційної адміністрації на Волині більш як на 2/3 складався з колишніх "пацифікаторів" і борців за "Жеч Посполіту від можа до можа", які у 1941-44 рр. на Волині, на відміну від УПА, не знищили жодного німецького або московського окупанта.
ВОЛИНЬ ПАМ'ЯТАЄ про двадцятилітній (1920-1939) період "осадніцтва", "пацифікацій", гніту релігійного, національного і соціального, що офіційно проводився державним апаратом Польщі; про 189 знищених і 149 переданих римокатоликам Православних українських храмів, про концтабори "Береза Картузька" та "Білі Сарни".
ПОЛЬЩА МАЄ ВИБАЧИТИСЯ ПЕРЕД УКРАЇНОЮ ЗА ДОВГІ РОКИ ЖОРСТОКОЇ, НЕЛЮДСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ І СПЛАТИТИ НАМ ЗА ВИЗИСК УКРАЇНЦІВ, ЕКСПЛУАТАЦІЮ ЗЕМЛІ Й ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ; ЗА ВБИВСТВО І ДЕПОРТАЦІЮ СОТЕНЬ ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ.
Не Україна має просити вибачення за дії УПА, що припинила криваву вакханалію 1943 року, витуривши всі ці "пляцувки", "шуцманшафти", червону польську партизанку та Армію Крайову за межі споконвічних українських земель!
А, може, українцям слід вибачитись перед Польщею ще й за Богдана Хмельницького та Івана Ґонту, перед Росією за князів Острозьких та гетьманів Виговського і Мазепу, перед турками - за Кошового Сірка, перед Німеччиною - за бійців УПА, за всіх тих, що не дали можливості різношерстим зайдам-окупантам грабувати і знищувати українців?! Перед якими ще окупантами ми маємо вибачитися?!
Весь Український народ пам'ятає славні сторінки української історії. Ми пишаємося тим, що УПА зродилась на Волині в буремні сорокові роки, змужніла у боях з німецькими, польськими та угорськими окупантами, стала на боротьбу з безбожним комуністичним режимом. Українські вояки не воювали під Краковом чи Варшавою, вони захищали Рідну Землю.
ВОЛИНЬ НЕ ЗАБУЛА! ВОЛИНЬ ПАМ'ЯТАЄ, а тому увіковічнює Боровця (Бульбу), Клима Савура та інших лицарів у золоті бронзи і назвах вулиць.
Слава Козацтву!
Підрозділ Українського козацтва "Волинська Січ",
Рівненське обласне Братство вояків ОУН-УПА,
Рівненське обласне товариство
політв'язнів та репресованих,
Рівненське обласне відділення товариства
"Просвіта" ім.Т.Г.Шевченка,
Рівненська обласна організація "Молодий РУХ Рівненщини"
Рівненська обласна організація
"Молодіжний Націоналістичний Конгрес",
Рівненська обласна філія Української Студентської Спілки,
Рівненська організація СНПУ.
2003.04.18 | Тестер
Re: ПОЛЬЩІ ПОТРІБНЕ ПОКАЯННЯ, то нехай і кається
Не ми до них ходили...