ЧАС АВАНСІВ (/)
04/18/2003 | Спостерігач
http://ukr.for-ua.com/critic/3p.html
ЧАС АВАНСІВ
Програма уряду прийнята. У її прийнятті мало хто сумнівався. Пригадаємо, яка була реакція політикуму на проект програми, поданий Віктором Януковичем 20 лютого - від повного "одобрямса" до супергострої критики. Потім пройшло небагато часу - пристрасті стихли. Янукович здійснив низку поїздок на Захід, провів своєрідне випробування програми - принаймні, голова ради директорів ЄБРР Жан Лемьєр побачивши програму поцмокав язиком і, ознайомившись з її змістом, промовив щось на зразок "Шарман! Вері найс!". Що могли заперечити опоненти Януковича проти такої високої оцінки?
Якщо ж говорити серйозно, то всі розуміли: крім економічного змісту програма має ще й політичний підтекст. Прийняття програми фактично гарантувало б її авторам (нинішньому складу Кабінету Міністрів) імунітет щодо парламентського гніву терміном на рік. Прийняття програми розв'язувало б руки прем'єру і дозволило б йому спокійно працювати до початку президентської кампанії. Противники прийняття програми керувалися саме цими міркуваннями - надто вже вони боялися, що, у разі економічних успіхів, прем'єр Янукович зможе стати найбільш реальним кандидатом у Президенти.
Для Януковича ж важливо було показати, що він уміє працювати з парламентом, домовлятися з парламентом і ефективно впливати на прийняття тих чи інших рішень. Розгляд проекту програми у парламенті для прем'єра повинен був стати і моментом демонстрації власної політичної ваги. Якщо в листопаді 2002 року Януковичу було необхідна тільки проста більшість голосів для обрання прем'єром (приблизна логіка: "закріпитися, а далі - розвивати успіх"), то зараз йому як повітря потрібні були не менше 300 голосів. Навіщо? Та щоб продемонструвати Президенту і всьому народу один дуже тонкий нюанс: це та кількість голосів, які в найближчому майбутньому Леоніду Кучмі потрібно буде вишукувати в парламенті при впровадженні політичної реформи. Янукович просто показав, що саме він є тим політиком, який володіє "ноу-хау" пошуку конституційної більшості. Прогнози політологів стосовно того, що нинішній парламент при голосуванні з гострих політичних питань не зможе досягти 300 голосів, не виправдалися.
До речі, напередодні я посперечався на коньяк з двома депутатами з парламентської опозиції. Я стверджував, що Янукович отримає підтримку конституційної більшості, вони ж стверджували, що його межа - 226 голосів, які знайти буде проблематично. Ось. Готую келихи під "Курвуазьє".
Отже, 335 голосів, отриманих Януковичем… Що з цього слідує? По-перше, тільки одному прем'єру за всю історію незалежності України вдавалося набрати таку кількість голосів при розгляді програми дій - Павлу Лазаренку 1996 року. Та й то успіх програми уряду був визначений тоді післяконституційною ейфорією депутатського корпусу. По-друге, тепер Янукович може апелювати до цифри 335 як до своєрідного захисного тотему: мовляв, все, що я не роблю, правильно, бо воно підтримане абсолютною більшістю депутатів. По-третє, Янукович переміг над своїм "заклятим товаришем" Віктором Медведчуком. Медведчук отримав у своє розпорядження крісло голови Держкомрезерву (в яке відразу ж упевнено сів пан Песоцький з СДПУ (о)) і, можливо, декілька більш дрібні кадрових обіцянок - на перспективу. Однак він, напевно, не зрозумів одного: він, задовольнившись малим, більше програв, ніж виграв. З цього моменту саме Янукович буде "розпорядником парламенту". А не Медведчук. Концепція Медведчука, направлена на створення тієї більшості, яку ми зараз маємо, не спрацювала. Янукович запропонував більш дійову модель роботи з парламентом. Кучма, напевно, був у захваті: Янукович продемонстрував, як треба працювати з нинішнім складом Верховної Ради. Не важко передбачити, що за цим піде плавний захід зірки Медведчука: Кучмі потрібні ефективні менеджери на час проведення політичної реформи, а не "громовідводи" і прихильники ігор у войнушки з опозицією.
Можна прогнозувати, що буде далі. Далі піде створення ситуативної "осі" Литвин - Янукович - Ющенко, яка буде гарантувати нормальну й ефективну роботу парламенту. Підуть спроби прем'єра "утихомирити" "Трудову Україну", зробивши її більш надійною спільницею. Потім - вихід есдеків з влади. І все це - під фанфарні звіти про проведення політичної реформи.
Тому програма уряду - це трохи більше, ніж просто програма уряду.
…А ось крок, який зробить Віктор Янукович буквально через день після прийняття програми уряду, мені не дуже зрозумілий - з погляду політичної логіки. Я маю на увазі те, що в суботу, 19 квітня, відбудеться з'їзд Партії регіонів, який, з усією очевидністю, обере Віктора Януковича головою партії. Звичайно, можна зрозуміти, що прем'єр-міністр робить цей крок з вдячності до тієї гвардії, яка підтримувала його на всіх крутих політичних віражах і - більше того - висунула колишнього донецького губернатора в прем'єри. Але…
Партія регіонів поки ще не стала тією силою, яка має вагу і вплив в Україні загалом. Вона - впливова сила на майданчиках управління, але вона поки не відповідає своїй назві. Це передусім партія одного регіону. Регіональний дисбаланс у середовищі цієї партії більш ніж очевидний. Колишнє керівництво партії не дуже переживало через це. Але часи змінюються, і завдання, що стоять перед партією - також. Прем'єр, очолюючи Партію регіонів, повинен усвідомлювати, що йому варто в корені реформувати партійну структуру.
По-перше, йому має потрібно поміняти філософію партії. Партія повинна буде перетворитися на політичну силу, яка акумулюватиме, врівноважуватиме і лобіюватиме на київському рівні інтереси регіональних еліт.
По-друге, партія повинна буде попрацювати над поширенням свого впливу на інші регіони, і це може не сподобатися тим політичним силам, які вже поділили Україну на "вотчину" та "наділи".
По-третє, Янукович повинен усвідомлювати, що, якщо у нього і з'являться президентські амбіції (а у цьому не сумнівається навіть Президент, який учора сказав, мовляв, якщо Янукович втілить програму, то стане найбільш вірогідним кандидатом у Президенти на виборах 2004 року), то втілювати їх тільки за допомогою однієї політичної партії буде дуже важко. Тому у найближчому майбутньому Партія регіонів повинна стати основою створення широкої міжпартійної коаліції на підтримку Януковича та його реформ.
Якщо цього не буде - Партія регіонів стане просто дорогою іграшкою в руках прем'єра, а титул голови партії - ще одним гучним титулом в загальній титуляції Віктора Федоровича.
Очевидно, Янукович знає, на що йде, і в незабаром ми побачимо нововведення і реформи в середовищі Партії регіонів.
На думку спадає образ англійського політичного діяча вікторіанської епохи Бенджаміна Дізраелі. Блискучий політик і дипломат, зі здоровим кар'єризмом, Дізраелі вирішив зробити ставку на Консервативну партію (торі), яка до середини ХІХ століття переживала занепад і готова була зійти з політичної арени. Дізраелі ввів внутрішню дисципліну, реформував партію, влив у неї нові, свіжі сили. Як результат - за короткий час Консервативна партія стала найвпливовішою політичною силою держави, а сам Дізраелі декілька разів ставав прем'єр-міністром Англії. Більше того - саме завдяки Дізраелі епоха королеви Вікторії увійшла в історію як епоха процвітання британської корони, Англія стала Великобританією, а саме королівство - імперією. Нинішній стан партії британських консерваторів, постійний вплив торі на політичне життя країни - це своєрідний пам'ятник генію Дізраелі.
У Януковича є хороший приклад для наслідування, і від нього самого залежить, чи зможуть історичні паралелі стати не просто метафорою, а стійкою ідеологемою.
Поки що можна говорити про аванси, які Янукович отримує - і від депутатів (у вигляді Програми), і від своїх соратників (у вигляді Партії регіонів), і від журналістів, які до нього ставляться досить позитивно і прихильно, в надії на його стрімкі і рішучі дії. Кожний аванс видається з деякою часткою ризику.
Очевидно, Янукович повинен виправдати ці ризики і ці аванси.
ЧАС АВАНСІВ
Програма уряду прийнята. У її прийнятті мало хто сумнівався. Пригадаємо, яка була реакція політикуму на проект програми, поданий Віктором Януковичем 20 лютого - від повного "одобрямса" до супергострої критики. Потім пройшло небагато часу - пристрасті стихли. Янукович здійснив низку поїздок на Захід, провів своєрідне випробування програми - принаймні, голова ради директорів ЄБРР Жан Лемьєр побачивши програму поцмокав язиком і, ознайомившись з її змістом, промовив щось на зразок "Шарман! Вері найс!". Що могли заперечити опоненти Януковича проти такої високої оцінки?
Якщо ж говорити серйозно, то всі розуміли: крім економічного змісту програма має ще й політичний підтекст. Прийняття програми фактично гарантувало б її авторам (нинішньому складу Кабінету Міністрів) імунітет щодо парламентського гніву терміном на рік. Прийняття програми розв'язувало б руки прем'єру і дозволило б йому спокійно працювати до початку президентської кампанії. Противники прийняття програми керувалися саме цими міркуваннями - надто вже вони боялися, що, у разі економічних успіхів, прем'єр Янукович зможе стати найбільш реальним кандидатом у Президенти.
Для Януковича ж важливо було показати, що він уміє працювати з парламентом, домовлятися з парламентом і ефективно впливати на прийняття тих чи інших рішень. Розгляд проекту програми у парламенті для прем'єра повинен був стати і моментом демонстрації власної політичної ваги. Якщо в листопаді 2002 року Януковичу було необхідна тільки проста більшість голосів для обрання прем'єром (приблизна логіка: "закріпитися, а далі - розвивати успіх"), то зараз йому як повітря потрібні були не менше 300 голосів. Навіщо? Та щоб продемонструвати Президенту і всьому народу один дуже тонкий нюанс: це та кількість голосів, які в найближчому майбутньому Леоніду Кучмі потрібно буде вишукувати в парламенті при впровадженні політичної реформи. Янукович просто показав, що саме він є тим політиком, який володіє "ноу-хау" пошуку конституційної більшості. Прогнози політологів стосовно того, що нинішній парламент при голосуванні з гострих політичних питань не зможе досягти 300 голосів, не виправдалися.
До речі, напередодні я посперечався на коньяк з двома депутатами з парламентської опозиції. Я стверджував, що Янукович отримає підтримку конституційної більшості, вони ж стверджували, що його межа - 226 голосів, які знайти буде проблематично. Ось. Готую келихи під "Курвуазьє".
Отже, 335 голосів, отриманих Януковичем… Що з цього слідує? По-перше, тільки одному прем'єру за всю історію незалежності України вдавалося набрати таку кількість голосів при розгляді програми дій - Павлу Лазаренку 1996 року. Та й то успіх програми уряду був визначений тоді післяконституційною ейфорією депутатського корпусу. По-друге, тепер Янукович може апелювати до цифри 335 як до своєрідного захисного тотему: мовляв, все, що я не роблю, правильно, бо воно підтримане абсолютною більшістю депутатів. По-третє, Янукович переміг над своїм "заклятим товаришем" Віктором Медведчуком. Медведчук отримав у своє розпорядження крісло голови Держкомрезерву (в яке відразу ж упевнено сів пан Песоцький з СДПУ (о)) і, можливо, декілька більш дрібні кадрових обіцянок - на перспективу. Однак він, напевно, не зрозумів одного: він, задовольнившись малим, більше програв, ніж виграв. З цього моменту саме Янукович буде "розпорядником парламенту". А не Медведчук. Концепція Медведчука, направлена на створення тієї більшості, яку ми зараз маємо, не спрацювала. Янукович запропонував більш дійову модель роботи з парламентом. Кучма, напевно, був у захваті: Янукович продемонстрував, як треба працювати з нинішнім складом Верховної Ради. Не важко передбачити, що за цим піде плавний захід зірки Медведчука: Кучмі потрібні ефективні менеджери на час проведення політичної реформи, а не "громовідводи" і прихильники ігор у войнушки з опозицією.
Можна прогнозувати, що буде далі. Далі піде створення ситуативної "осі" Литвин - Янукович - Ющенко, яка буде гарантувати нормальну й ефективну роботу парламенту. Підуть спроби прем'єра "утихомирити" "Трудову Україну", зробивши її більш надійною спільницею. Потім - вихід есдеків з влади. І все це - під фанфарні звіти про проведення політичної реформи.
Тому програма уряду - це трохи більше, ніж просто програма уряду.
…А ось крок, який зробить Віктор Янукович буквально через день після прийняття програми уряду, мені не дуже зрозумілий - з погляду політичної логіки. Я маю на увазі те, що в суботу, 19 квітня, відбудеться з'їзд Партії регіонів, який, з усією очевидністю, обере Віктора Януковича головою партії. Звичайно, можна зрозуміти, що прем'єр-міністр робить цей крок з вдячності до тієї гвардії, яка підтримувала його на всіх крутих політичних віражах і - більше того - висунула колишнього донецького губернатора в прем'єри. Але…
Партія регіонів поки ще не стала тією силою, яка має вагу і вплив в Україні загалом. Вона - впливова сила на майданчиках управління, але вона поки не відповідає своїй назві. Це передусім партія одного регіону. Регіональний дисбаланс у середовищі цієї партії більш ніж очевидний. Колишнє керівництво партії не дуже переживало через це. Але часи змінюються, і завдання, що стоять перед партією - також. Прем'єр, очолюючи Партію регіонів, повинен усвідомлювати, що йому варто в корені реформувати партійну структуру.
По-перше, йому має потрібно поміняти філософію партії. Партія повинна буде перетворитися на політичну силу, яка акумулюватиме, врівноважуватиме і лобіюватиме на київському рівні інтереси регіональних еліт.
По-друге, партія повинна буде попрацювати над поширенням свого впливу на інші регіони, і це може не сподобатися тим політичним силам, які вже поділили Україну на "вотчину" та "наділи".
По-третє, Янукович повинен усвідомлювати, що, якщо у нього і з'являться президентські амбіції (а у цьому не сумнівається навіть Президент, який учора сказав, мовляв, якщо Янукович втілить програму, то стане найбільш вірогідним кандидатом у Президенти на виборах 2004 року), то втілювати їх тільки за допомогою однієї політичної партії буде дуже важко. Тому у найближчому майбутньому Партія регіонів повинна стати основою створення широкої міжпартійної коаліції на підтримку Януковича та його реформ.
Якщо цього не буде - Партія регіонів стане просто дорогою іграшкою в руках прем'єра, а титул голови партії - ще одним гучним титулом в загальній титуляції Віктора Федоровича.
Очевидно, Янукович знає, на що йде, і в незабаром ми побачимо нововведення і реформи в середовищі Партії регіонів.
На думку спадає образ англійського політичного діяча вікторіанської епохи Бенджаміна Дізраелі. Блискучий політик і дипломат, зі здоровим кар'єризмом, Дізраелі вирішив зробити ставку на Консервативну партію (торі), яка до середини ХІХ століття переживала занепад і готова була зійти з політичної арени. Дізраелі ввів внутрішню дисципліну, реформував партію, влив у неї нові, свіжі сили. Як результат - за короткий час Консервативна партія стала найвпливовішою політичною силою держави, а сам Дізраелі декілька разів ставав прем'єр-міністром Англії. Більше того - саме завдяки Дізраелі епоха королеви Вікторії увійшла в історію як епоха процвітання британської корони, Англія стала Великобританією, а саме королівство - імперією. Нинішній стан партії британських консерваторів, постійний вплив торі на політичне життя країни - це своєрідний пам'ятник генію Дізраелі.
У Януковича є хороший приклад для наслідування, і від нього самого залежить, чи зможуть історичні паралелі стати не просто метафорою, а стійкою ідеологемою.
Поки що можна говорити про аванси, які Янукович отримує - і від депутатів (у вигляді Програми), і від своїх соратників (у вигляді Партії регіонів), і від журналістів, які до нього ставляться досить позитивно і прихильно, в надії на його стрімкі і рішучі дії. Кожний аванс видається з деякою часткою ризику.
Очевидно, Янукович повинен виправдати ці ризики і ці аванси.