МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Вічна пам'ять хлопцям, що закрили Чорнобиль своїми життями

04/26/2003 | Andrij
Вічне прокляття усім, що призвели та призводять до таких трагедій. Горіть в аду, виродки.

Відповіді

  • 2003.04.26 | Мінор

    Спогад. Як це було.

    Моє рідне Поліське (Хабне) від ЧАЕС за 42 км. Там жили моя мама, моя бабуся, там поховані прабабуся, прапрадід, прапрапрадід. Може й раніше мій рід був пов"язаний з тими місцями, але могалки (кладовище) заснували лише в середині 19 сторіччя. Давніші цвинтарі в Хабному не відомі.
    Чорнобилем нас лякали десь з 1979 року. Щоразу, коли горів ліс і над горизонтом на півнеба піднімався дим, по містечку повзли чутки - аварія на ЧАЕС. Мені повезло. Школу я закінчив 1985 і поступив у Київський педінститут, а тому справжню аварію застав не в Хабному.
    В понеділок на лекцію зайшов завкафедрою загальної фізики і оголосив: всіх студентів з Прип"яті, Чорнобиля, Поліського та Іванкова звільняю від пар і прошу зайти в мій кабінет. Так ми дізналися, що Прип"яті вже немає, ЧАЕС горить, а в Чорнобиль ще подзвонити можна. З пар нас звільнили, щоб ми могли подзвонити додому і вивезти у Київ батьків.
    Мама їхати відмовилась. ЧАЕС горить підтвердила вона і у нас в хаті зупинились 4 "біженця" евакуйованих з Прип"яті в одних спортивних костюмах. Сказала, що миють підлогу три рази на день і заклеїли вікна. А радіація, мовляв, маленька. По радіо їм сказали, що лише 25 мілірентген за годину, а мілі - це ж 100 частина рентгена. Пізніше виявилося, що насправді було у 20 разів більше.
    Бабуся все поривалась копати город. Не втримали в хаті. Пішла сапати. Пізніше перенесла складну операцію через рак грудей. Слава Богу, вижила! Двоє маленьких братів, одному 4 роки, іншому два, щоправда сиділи в хаті безвилазно поки не виїхали 5 травня на море. Може тому тепер хворіють менше. У мами, напевне, рак щитовидки. У вітчима проявився цілий букет хвороб - тепер інвалід 2 групи. Але то було вже пізніше.
    На вулицях Хабного з"явилися БТРи і солдати в "намордниках". Пролетіла чутка - червоне вино виводить нукліди. Пили відрами, хто міг дістати. Хто ні - жлуктили горілку і самогон. Інша чутка, що всі чоловіки стануть імпотентами, спровокувала справжній розгул. Всі думали, що востаннє. Абортарій був переповнений. Кажуть усіх вагітних, евакуйованих з Прип"яті у примусовому порядку незалежно від терміну вагітності...
    А Київ святкував Першотравень. 1 травня ті довбойоби організували "Велогонку Мира". Батько моєї дівчини мав армійський дозиметр ДП-5а. По бульвару Шевченка пролітав пелетон, гриміла музика, а в кущах бузку Ботанічного саду ім. Фоміна ми фіксували 20 мілірентген/годину і цілувались. Молодість свята, хіба у 17 років думаєш про якусь там радіацію.
    Наприкінці травня з Хабного привезли вітчима. Знепритомнів на роботі. Зі смішним діагнозом вегетосудинна дистонія його чомусь терміново привезли в обласну лікарню. Ми прогулювались по лікарняній алеї, а він все намагався почути від мене чесне слово, що я виховаю його дітей. Я упирався, як міг - хотів залишити йому хоч такий стимул боротися за своє життя. На той момент багато його друзів з Поліського райвузлу зв"язку вже померли. Вони забезпечували евакуацію устаткування Прип"ятського та Чорнобильського райвузлу зв"язку (кому воно було треба?)та цивільний зв"язок Держкомісії з ліквідації, а тому часто їздили "в десятку".
    Вітчим пошепки розказував перші анекдоти і матюкався на чому світ стоїть.
    "Пливуть два утопленики в Чорному морі.
    - Ти звідки?
    - З Прип"яті.
    - Від чого помер?
    - Від радіації.
    - А ти звідки?
    - З Дніпра.
    - Від чого помер?
    - Від інформації..."

    "Эти малые рентгены не опустят наши члены. Даже тысячи рентген не согнут СОВЕТСКИЙ ЧЛЕН!"

    Хітом всіх чорнобильців стала пісня-переробка, яку співав один популярний грузинський співак. Слова були такі:
    "33 рентгена, 33 рентгена,
    Я стою у взлетной полосы,
    Мне уже сегодня, море по колено,
    Я достал свинцовые трусы,
    Рынок, апельсины, дыни, мандарины,
    Да зачем теперь они нужны, -
    Дэнги это дэнги, если ты мужчина,
    А не только кепка и штаны,
    Дэнги это дэнги, если ты мужчина,
    А не только кепка и штаны"

    А пізніми вечорами ми бігали на площу Жовтневої революції щоб побачити, як колони у сотні автомашин йшли "на війну". Це "партизани" везли польові кухні у Чорнобиль. Пряму дорогу на Поліське через Іванків закрили. Тудою йшли і йшли машини з бетоном на ЧАЕС. До батьків добирався через Тетерів.

    Влітку у Маріуполь несподівано прилетів двоюрідний брат капітан міліції з Москви. Виявляється був у Прип"яті. Ловили мародерів. Під величезним секретом розповідав, що доводилося стріляти бойовими. З нещасної Прип"яті тягли все. Але війська швидко навели лад.

    У серпні померла 96-річна прабабуся Василинка. Вона не змогла виїхати з Хабного чи не захотіла. Дізнався, коли поховали, бо був у сільгоспзагоні в Гореничах. Поїхав додому. Хата закрита. Мама й діти у Маріуполі, вітчим у лікарні, але на щастя пів-Хабного рідня. Своїй дівчині до Києва набрав цілий пакет домашнього винограду (потім закопали на лузі) і 9 величезних троянд з домашнього розарію. Їхав автобусом з ліквідаторами. Один з них мав дозиметра і поміряв мої квіти... Довелося викинути у вікно.
    Пайзажі були фронтові. Довколишні села вже евакуювали. Село Бобер було чимось схоже на Прип"ять. Бігали покинуті коти і собаки. На автостанції "Полісся" у Києві несподівано пішла носом кров. Зупинятись не хотіла. Довелося їхати в лікарню. Тимчасове незсідання крові вилікували. Підвищена ламкість судин лишилася. А так здоровий, як бугай.

    Може й не треба було відселяти наше Поліське? Було б до кого їздити, а не тільки на могалки на Радовницю. Самосели ж там живуть і тепер. Поліщукам казали, що радіації в містечку немає до 1991 року. Потім з"ясувалося, що по стронцію і цезію там більше забруднення, аніж у Народичах і деяких місцях 30-км зони.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.04.29 | Мінор

      Продовження. 1993 рік - прес-конференція дирекції ЧАЕС.

      Нас, групу журналістів з Києва, приймали на ЧАЕС на високому рівні. Директор станції Віктор Сорокін намагався довести, що станцію можна і треба продовжувати експлуатувати далі. Зокрема всі отримали грубезну довідку про техніко-економічні показники ЧАЕС. Переказувати все немає сенсу, але деякі речі врізалися в пам"ять мабуть назавжди.

      Виявляється технічний ресурс блоку №1 - до 1999 р; блоку 2 - до 2000 року, а блоку 3 - до 2001 року. Далі без технічної реконструкції станцію експлуатувати неможливо, вона просто не буде працювати. Реконструкція, коли хочете капітальний ремонт, полягає в заміні сотень техноканалів на кришці блоків, куди вставляється "твел" (касета з урановим пальним). Хотів Віктор Сорокін тоді, чи не хотів, але у нас, журналістів, з"явився свій висновок. На той час міністр екології Юрій Костенко активно погрожував Заходу продовжувати експлуатацію станції після 2000 року. Але, водночас, погоджувався закрити її у 2001 році, якщо Захід виділить кошти. Втім, після відвідин станції нам стало ясно, що 2001 року станцію все-одно закриють, бо заміна технологічних каналів обходиться в десятки мільйонів доларів, яких станція не має. Тобто Костенко від імені України просто брехав...

      Взагалі довкола ЧАЕС нагромаджені тонни брехні. Існує багато версій чому сталася аварія. Але я довіряю першій, яку почув на кафедрі фізики у своєму інституті. Хтось із знайомих фізиків входив до комісії, яка вивчала причини аварії і чутка розповзлася у певних колах Києва ще у 1986 році.

      Розповідають, що 4 енергоблок станції здавали в експлуатацію з випередженням графіка на один рік. Через гонитву за показниками аварійну сигналізацію змонтували на дротах, що мають більший опір, аніж було потрібно.
      Через рік, у 1986-ому, перед інженерним складом 4 енергоблоку поставили нове завдання - вивести з експлуатації блок на регламентні роботи достроково до дня народження Леніна 22 квітня 1986 року. Було прийняте рішення охолоджувати реактор не водою, а рідким воднем. Нібито, через непередбачені навантаження, каверза в одній із труб спровокувала тріщину і сталося витікання водню. Сигналізація не спрацювала, бо дріт мав інший опір. Водень (не вода) змішався з повітрям, досяг потрібної концентрації і вибухнув. Перший вибух зруйнував рубашку охолодження і величезна кількість водню опинилася в атмосфері. Це спровокувало набагато потужніший вибух. Був зруйнований не тільки 4 енергоблок. На 3 енергоблоці в кожусі реактора з"явилась тріщина.

      Іван Степанович Плющ, який входив до комісії, що приймала рішення про відселення Прип"яті, розказував, як Михайло Горбачов особисто не давав добро на евакуацію міста у суботу. Тоді, всупереч офіційній установці Москви, Плющ, як керівник штабу цивільної оборони Київщини, зібрав сотню автобусів біля Прип"яті і розмістив їх на Янівській трасі на Поліське. Він і зараз картає себе за те, що не заборонив водіям виходити з автобусів. Багато з них уже померли. Особливо ті, хто спав на відкритому повітрі або курив.
      У суботу у Прип"яті відгуляли кілька весіль, а в неділю рано напівсонних і вже добряче опромінених людей вивезли з міста. До 12 години дня з 50 000 чоловік у місті залишилась лише робоча зміна та аварійні служби.
      Колишні робітники станції розповідали, як через мобілізацію автобусів для евакуації Прип"яті, зміна у неділю йшла з ЧАЕС до міста пішки. Хто там був, зрозуміє мене, як це було небезпечно. За їхніми спинами лише за кілька кілометрів по прямій видимості у простір виривалося жорстке випромінювання в сотні рентген/год.
      Цікаво, чи вижив хоча б хто небудь з пожежників окрім їхнього командира Телятникова. Кажуть той приїхав на пожежу п"янючим, бо його забрали з весілля. У Москві щоб підійти до хворих пожежників лікарі одягяли спеціальні свинцові фартухи.

      Увесь світ знає кадри хроніки, як пожежники скидають з палаючого 4 енергоблоку радіоактивний графіт. Відзняв їх Юрій Бардаков, один з найкращих телеоператорів України, який живий і тепер. Він працює в компанії "Батискаф", керуючи групою операторів.

      Розповідають історію про радянський прапор, який через кілька днів по аварії військові повісили на трубу біля 4 енергоблоку. Це був "геніальний" задум одного генерала. Викликались 3 добровольці. Всі троє померли через кілька годин після того як злізли з труби. Цікаво, як поживає той генерал?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2003.04.29 | Мінор

        Re: Продовження. 1996 рік - розкрадання могильників і сіл

        На 10-річчя аварії наша відеогрупа вирішила зробити про зону невеликий фільм. Виїхали якраз на Радовницю (гробки), коли кожні могалки в зоні переповнені людьми.
        Але спочатку ми заїхали на могильник середньорадіоактивної техніки під відкритим небом в районі у напрямку села Димарка.
        Сотні автомобілів, десятки БМП і вертольотів майже не охороняються. Колючка у багатьох місцях порвана. Рідко, де яка машина залишилася з мотором. Вертольоти пограбовані. Електроніка вирвана з м"ясом. При цьому подекуди там фонить кілька рентген за годину.
        Вражали не тільки масштаби, але й усвідомлення того, що увесь цей радіоактивний бруд вивезений у чисті краї. Поки ми з оператором (Андрій Онопрєнко) та режисером (Богдан Коровченко)ганяли по могильнику, знімаючи чи не кожен гелікоптер, наш водій вирішив відійти "до вітру" на найближчий вертоліт. Побачивши це, ми дружно кинулися в його бік, вигукуючи щоб він заховав своє "хозяйство" подалі від радіації. Пізніше виявилося, що він сцяв на колеса, які фонили 20 млрентен/год. Потім цілий вечір водій пив каберне і не міг встати наступного дня:-)
        "Десятка" зустріла непривітно. Село Товстий ліс геть заросло лісом. В центрі, біля сільради погруддя Леніна, а на ньому напис: "Всех хахлов - в Сибирь". Дерев"яну "козацьку" церкву на околиці ми знімали останні. Наступного дня люди, які приїхали на Радовницю, підпалили свої пограбовані хати і церква згоріла, простоявши перед тим 350 років.
        Біля Поліського побачили також величезні дими. З"ясувалося, що горить Володимирівка - село, яке відселили за кілька годин 10 травня 1986 року. Біля однієї з хат відзняли і причину пожежі - каністру з під бензину. Наприкінці села нагнали місцевих, які підпалювали свою хату. Мотивація проста - щоб не дісталася мародерам. На той час у всьому селі були вкрадені шифер, шибки, меблі, вікна, двері. Приїхали господарі на Радовницю і підпалили свої хати...
        Пожежники не приїзжали. В повітрі було стільки радіації, що в горлі першило неперервно, а на язиці був присмак свинцю.
        Поліське не спалили, але непограбованих хат майже не лишилося. Місцеві розказали і показали, хто вивозив. Прокуратурі і міліції мабуть до дупи, бо крадені матеріали були складені просто біля двору того хто крав. Ввечері вивели радіацію самогоном. Тоді у Поліському ще жив мій двоюрідний дід. Не хотів лишати коней.
        Частину відзнятого матеріалу показали в програмі "Параграф" на УТ-2, частину перегнали у архів. Офіційних відгуків не було. Пограбування зони продовжилося.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2003.05.02 | Andrij

          Re: Дякую

          Єдине питання, невже після всього жаху, замовчування, приховування від українців правди про безлад та пограбування могильників, невже й тут в Україні нема винних та відповідальних?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2003.05.03 | Мінор

            Не знайшли:-) Але ніщо не забуте і ніхто не забутий

            Якщо ви відриєте державний бюджет за 1992 рік, надісланий до парламенту урядом Вытольда Фокіна, то знайдете там надзвийчано цікаву статтю витрат - на закриття ЧАЕС. Не дивуйтесь, ЧАЕС мала б бути закрита ще 1993 року. Державний бюджет України виділив для цього величезну суму (близько 200 млн доларів). Був визначений і генеральний субпідрядник - державна структура якою керував такий собі Михайло Уманець. В 1993 році цей чоловік розповів журналістам, що гроші бюджету використані на поліпшення безпеки станції, але... парламент так і не отримав звіту за них. І КРУ не зацікавилася. Натомість Україна розпочала ПР-кампанію на Заході щоб знайти гроші на закриття ЧАЕС.
            Юрій Костенко, Нур Нігматулін, нардеп 1 скликання Усатенко могли б багато розповісти зацікавленому слухачеві про ті метаморфози. Ще більше знає Віктор Сорокін, тодішній директор ЧАЕС, але він тепер (за чутками)очолює Курську АЕС в Росії...
            Не менш цікаво було б розпитати про те, як відбувалося відселення, які хабарі і кому платилися, мешканців міста Поліського. Може б виплила б і інформація хто і куди повивозив із зони крадене з пограбованих будинків і хат. Але то вже справа не журналістів, а Прокуратури. Та ще для цього потрібні або відповідні заяви потерпілих, або політична воля на порушення такої кримінальної справи. Ні першого, ні другого поки-що немає. Але буде обов"язково, вже недовго чекати:-)
  • 2003.05.03 | Світлана

    Re: Вічна пам'ять хлопцям, що закрили Чорнобиль своїми життями

    Хлопці і дівчата, які закрили своєм життя Чорнобиль, наразі вмирають від голоду і променевої хвороби. В Черкасах з жовтня 2002 року і лютого 2003 року до цього часу не виплачені чорнобильські копійки на харчування, на кусень хліба ми не маємо. А ви пишете так красиво


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua