МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ФРЕДЕРИК БЕҐБЕДЕР: «КОЖНА З МОЇХ КНИЖОК — ЦЕ ПОМИЛКА» (/)

04/28/2003 | Shooter
ФРЕДЕРИК БЕҐБЕДЕР: «КОЖНА З МОЇХ КНИЖОК — ЦЕ ПОМИЛКА»
Ігор ОСТРОВСЬКИЙ
ДТ


Маю вдома малесеньку італійську кавову чашечку. Щоранку я смакую з неї ароматний трунок. У тому готелі такі самі філіжанки, але кави наливають рівно до половини. Це навіть не ковток, а якщо злити з двох, навряд чи вийде одна повна. Після інтерв’ю в ресторані ґарсон чемно запитав мене, як я буду платити — кредиткою чи готівкою. Мій здивований погляд — «Звісно, готівкою» — насторожив його. Після невеличкої паузи він спокійно презентував (саме так) рахунок: «З вас 40 гривень». Халепа ж полягала у тому, що в гаманці тоді було лише 35 плюс жетон на метро у кишені. Решту я обіцяв занести того ж дня. Мені повірили… Саме так закінчилися 45 хвилин мого спілкування із наймоднішим сьогодні у Франції та багатьох інших країнах світу письменником Фредериком Беґбедером. Цікаво, скільки він заробляє за хвилину?

Ф.Беґбедер автор книжок «Мемуари пришелепуватого молодика», «Канікули в комі», «Кохання триває три роки», «Оповіданнячка під екстезі», «Останній інвентар перед ліквідацією» та справді культового роману «99 франків». Про його «франки» знають усі — читали, чули, або мріють прочитати. Світом править реклама, а рекламісти — це ті, хто вирішує, що ви будете хотіти завтра. За твердженням Беґбедера, «вони керують ІІІ світовою війною». Його герой — прагматичний гедоніст, що без докорів сумління відриває найбільш ласі шматки життя, але водночас жовчно критикує їх довершений смак. Деякі вбачають у цьому лівий радикалізм… Попри шалену популярність — тогорічний лідер продажів у Франції — з кінематографом у письменника не складається: він знявся лише в одному порно, а жоден роман не екранізовано.

Довіряти панові Фредерику небезпечно, бо він грає вами. Колишній заядлий гультяй так і не став серйозним чоловіком. Це добре видно з багатьох його відповідей на запитання. Але його стрижнева позиція — це опір. Опір світові, що змушує користуватися певними речами чи послугами, нав’язуючи смаки й уподобання. В умовах всюдисущої глобалізації це дуже важливо. Французи, котрі перші з європейців усвідомили себе як націю, традиційно в аванґарді руху Опору.

У Києві Беґбедер відкривав Фестиваль французького фільму, виступав перед рекламниками, підписував книжки та неодмінно хуліганив. Наше тет-а-тет інтерв’ю відбулося у згадуваному вище та названому нижче шикарному готелі. Втім, там була ще й перекладачка. Отже, все, що просочилося через міжмовну мембрану непорозуміння, пропонуємо вашій увазі.

— Пане Беґбедер, читачі в Україні дещо чули про вас, однак у силу відсутності українських перекладів, насправді мало обізнані з вашою творчістю та біографією. Отже, кілька слів про себе…

— Я народився 1965 року в одній вельми буржуазній сім’ї. Дуже швидко мені закортіло відрізнятися від свого середовища. Коли мені було три роки, я вже брав участь у революції. Це був травень 1968-го…

— Яким чином?

— Мої батьки кинули мене на барикаду. Я впав на каску жандарма… Моя освіта — політичні науки. Політика постійно сипалася мені на голову так само, як я колись гепнувся на шолом жандарма. Точнісінько так на голову Ісаака Ньютона колись впало яблуко. Коли мені було 24 роки, я написав свою першу книгу «Мемуари пришелепуватого молодика». Відтоді я постійно й публікую свої книги.

— Що зумовило ваш фаховий вибір (політичні науки)? І чому після цього ви подалися в рекламний бізнес?

— Цей фах дає змогу займатись усім одразу — політикою, економікою, історією, культурою. Це такий університет у Парижі, котрий дозволяє молодим людям вивчати все, особливо якщо їм важко вибрати якусь конкретну професію… А реклама — це політика. Цілком логічно, що рекламні аґенції приймають на роботу людей, котрі мають диплом інституту політичних наук. У книзі «99 франків» я й намагаюся пояснити, що насправді світом керують не політики, а різні торгові марки, концерни та корпорації. На моє переконання, молодій людині з амбіціями доцільніше працювати у «Procter & Gamble», ніж, наприклад, ставати міністром. Я вважаю, що президент великої транснаціональної компанії набагато сильніший, ніж президент Франції.

— Вам подобалося те, чим ви займались у світі реклами?

— На початках — так! Це мене дуже цікавило, особливо те, що я мав можливість гратися владою. Я був страшенним циніком, багато подорожував, фотографувався з дуже гарними жінками…

— Чи мали ви відчуття такого собі дрібного месіанства: я можу багато вирішувати, я — маленький бог!?

— Саме так! Ті, хто працює в рекламному бізнесі, — мегаломани. Їм здається, що вони боги. Але це також результат наркотиків, які вони вживають, і грошей, які вони заробляють. Разом ці речі дають ілюзію влади.

— Коли прийшла огида до цього всього? Чому це сталося?

— Я не писав про це у книзі, але можу розповісти. Це була зустріч у Мадонни, організована «Danone». Це вже було занадто!.. Я зрозумів: та уявна влада, якою я нібито володію, — насправді не моя влада. Якщо весь час щось заковтувати, потім доведеться все це випльовувати.

— Що було неприйнятного для вас на вечірці у Мадонни? Це була якась конкретна подія, фраза?

— Я запропонував «Danone» варіант реклами. Вона була веселою. А шеф цієї компанії питає мене: але чому вона має бути смішною? Я відповів, що люди люблять іронію, буде потішно й усім сподобається. Як приклад навів те, що люди оплачують квиток у кіно, щоб подивитися фільм, і розважаються таким чином. І в цей момент він бовкнув ту зайву фразу. Це було занадто. Він сказав: «Так, люди платять за те, щоб дивитися смішні фільми, але ж після цього вони не їдять плівку!...» Цей день був для мене результатом десятирічного розчарування. Тоді я зрозумів, що сучасним світом правлять кретини. Всі ці менеджери, що керують великими підприємствами, вчилися у комерційних школах (маркетинґ, бухгалтерія тощо) й отримали освіту, яка не дає знань у царині мистецтва, літератури, не навчає поваги. Отакі люди керують нами, вони зараз при владі…

— Чи можна сказати, що ці люди навмисне вчаться керувати іншими людьми, а поняття етики та моралі не важать для них?

— Насправді це саме так! Інколи, коли відбуваються якісь маніфестації, масові протести, вони погоджуються додати крапельку етики у свою роботу. Але єдиний спосіб зробити їх етичними — використовувати їхній цинізм.

— У своєму найпопулярнішому романі «99 франків» ви досить жорстко виступили проти «Danone». Чи не мало це юридичних наслідків?

— У рукописі було написано прямо: «Danone». Але адвокат мого видавця попрохав переробити назву цієї торгової марки на «Manone». Ви праві — інакше б видавець програв процес. Я думаю, що «Danone» не подав до суду на мою книгу тільки тому, аби не робити їй зайвої реклами.

— Ви згадували про наркотики. У кількох ваших книжках, що я їх прочитав, чітко простежується тема наркотиків. Розкажіть про свій наркодосвід.

— Якщо говорити про зростаюче вживання кокаїну у країнах Заходу (я не знаю, як із цим в Україні), то це наркотик, що стимулює людей бути більш енергійними та працьовитими. Аби змусити людей більше працювати, то це чудовий наркотик. Кокаїн вживається не для того, аби мати «просунутий» вигляд. Просто я вважаю, що це символ нашої епохи. Як я зазначав у «99 франках», — це той білий порошок, що піднімає нас над нами самими. Це те, про що ми говорили — Октав відчуває себе надлюдиною. Таким людям необхідні допінґи для нормального самопочуття.

— Ви вважаєте, що вживання наркотиків у «розумних» межах уможливлює кращу самореалізацію людини, каталізує її гіпотетичні можливості?

— Не хочу видатися борцем проти наркотиків. Я сторонній спостерігач за реальним світом. Я помічаю, що принаймні на Заході людям необхідно періодично вкидати у свій організм якісь хімічні добавки для того, аби бути в формі. З другого боку, коли люди лягають спати, вони заживають снодійне, аби зняти це збудження... Наприклад, знаменита велогонка «Тур де Франс» — це дуже сильне збудження, велике випробування; і щоб її витримати спортсмени змушені приймати допінґи. Сучасне життя дуже нагадує цю велогонку — в ньому неможливо реалізуватися без допінгів.

— Чи свідчить це про те, що між сучасною людиною і сучасним світом є величезна безодня: чи то світ випереджає людину, чи то людина відстає від світу?

— Так, це доволі точне окреслення ситуації. Сучасний світ мені уявляється величезною машиною, яка постійно крутиться, працює. Але людина втратила контроль над нею. Це літак без пілота. Зрештою, цей літак може зіткнутися з вежею...

— Вважається, що письменник змінює світ. Як ви гадаєте, що зміниться у світі після того, як він прочитає ваші романи?

— Я сподіваюся відкрити очі своїм читачам для того, щоб вони подивилися на цей світ інакше. Це вже немало. Я не тішуся думкою, що мої романи змінять світ, але сприйняття й відгук який вони мають, відповідають справжнім турботам людей. Багатьох людей шокують протиріччя моїх персонажів, але це також і мої протиріччя. Виглядає це приблизно так: я користуюся таким шикарним готелем, як Premier Palace, але водночас ненавиджу його і критикую. Зацікавлення моїми книжками зумовлене тим, що люди впізнають себе в героях цих творів. Гадаю, ми живемо в епоху, коли нас зачаровує та водночас викликає огиду рекламна мрія.

— Людина прагне стати такою, якою їй пропонують стати на телеекрані. Це погано?

— Абсолютно точно. Тут насправді все просто: щастя — це не те, що нам показують у телевізорі. Я не хочу, щоб банда кретинів і циніків, яка закінчила Гарвард, вирішувала за мене, що таке моє щастя. Щастя — це пошук, гонитва за тим, що кожен із нас має здійснити. Безумовно, це набагато складніше, ніж піти й купити сумку від «Прадо».

— У «99 франках» ви стверджуєте, що щастя не у грошах, хоча для того, щоб зрозуміти, що таке щастя, необхідно все ж таки відчути силу цих грошей. У чому ж полягає щастя?

— Гм... У день, коли я дізнаюся відповідь на це питання, я припиню писати... Гадаю, пишу я для того, аби знати, для чого живу. Кожна моя книжка позбавляє мене певної ілюзії: «Канікули у комі» — рятування від ілюзії свята; згодом я позбавився від ілюзії «екстезі» (наркотик), ілюзії реклами тощо. Кожна моя книга написана для того, аби рухатися вперед, це намагання зрозуміти, ким ми є.

— Чи можна сказати, що кожна ваша книжка — це маленьке чистилище для вашої душі?

— Так, це дуже гарне визначення.

— Як ви гадаєте, чи може оце персональне чистилище стати також ефективним механізмом для ваших читачів? Чи відчуваєте ви відповідальність перед ними?

— Дуже добре, коли викликається певна читацька реакція. Виклик якихось сумнівів — це вже непогано. Мої улюблені книги — це книги, що змінили моє життя.

— Ваш найзнаменитіший роман вельми автобіографічний. Але його головний герой постійно стикається з якимись проблемами — на роботі, з колегами, з жінками... Коли б ви мали можливість пройти свій шлях ще раз, яких помилок ви б не припустилися?

— Це важко... Легко сказати: я б не одружувався! Але це була би брехня, тому що помилки корисні. Кожна моя помилка, це мій крок уперед. Кажучи по суті, кожна з моїх книжок це помилка.

— Перепрошую за прямолінійність, але що ви ненавидите?

— Цинізм, зневагу. Мені довелося стикатися з людьми, котрі інших людей тримали за дурнів. Я мало не став одним із них. Це дуже небезпечно — стати на таку позицію... Світ стає дедалі демократичнішим і неприпустимо, щоб керівники демократії зневажливо ставилися до народу. Принципи демократії передбачають позиціонування народу як розумної спільноти. Однак на практиці технології маркетингу все більше й більше маніпулюють народом, ошукують його. У маркетинґу я бачу протилежну сторону демократії.

— Чи не ідеалізуєте ви демократію? У нашій країні, наприклад, масові волевиявлення успішно фальшують — результати такі, якими їх хоче бачити нинішня влада.

— Це приблизно те, що я й хотів сказати. Демократія, пов’язана з технологіями маркетинґу, перестає бути демократією. Візьмемо до прикладу опитування: вдало поставлене запитання, дає необхідну відповідь — ту, яку хочеш отримати. Маркетинґ використовує тести, які апробують на домогосподарках, серед інших категорій споживачів... Усім цим легко маніпулювати. Створюється картинка в якій начебто цікавляться думкою народу, але насправді це рафінований цинізм.

— Де ж вихід?

— Потрібен контроль цих пекельних машин. Візьмемо війну в Іраку. Позиція Жака Ширака стосовно неї була дуже непоганою, тому що головне, аби рішення опиралися на закон, на принципи права. Ширак казав: «Будемо дотримуватися позиції ООН...» Право має бути над усім. Ми входимо у новий світ і нам потрібні нові закони.

Відповіді

  • 2003.04.28 | юрко

    Re: ФРЕДЕРИК БЕҐБЕДЕР: «КОЖНА З МОЇХ КНИЖОК — ЦЕ ПОМИЛКА» (/)

    >Тут насправді все просто: щастя — це не те, що нам показують у телевізорі. Я не хочу, щоб банда кретинів і циніків, яка закінчила Гарвард, вирішувала за мене, що таке моє щастя. Щастя — це пошук, гонитва за тим, що кожен із нас має здійснити. Безумовно, це набагато складніше, ніж піти й купити сумку від «Прадо».

    це смішно. Так ніби не розуміє, що та "банда циніків" лише специфіка певного періоду в історії. Яка різниця, хто вирішує за когось і нав'язує йому, що таке щастя - священик релігійного культу, секретар парторганізації, сусіди з нормами моралі конкретного суспільства, чи добре вишколені спеціалісти маркетингу? Як для когось щастя "піти й купити сумку від «Прадо»", то чому його намовляти на щось інше, кажучи, що він помиляється і щастя зовсім не в сумці, а чомусь іншому. А що саме щастя, як навіть той, хто заперечує сумочне щастя, сам визнає "У чому ж полягає щастя? — Гм... У день, коли я дізнаюся відповідь на це питання, я припиню писати... Гадаю, пишу я для того, аби знати, для чого живу." Хай священик чи партійний діяч спробує когось переконати у правоті його предмету без застосування маркетингу, хочу побачити, що у нього вийде.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.04.28 | Shooter

      Гм...

      Доречі, з виділеною фразою погоджуєтеся?

      І що там з фратерніте, ігаліте (чи як там ;) ) та їм подібними витребеньками?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2003.04.28 | юрко

        Re: Гм...

        А як може бути демократія без маркетингу? Як взагалі дізнатися про переваги демократії без її попереднього маркетингу?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2003.04.28 | Shooter

          Re: Гм...

          юрко пише:
          > А як може бути демократія без маркетингу?

          Мова не про gathering інформації, а про маніпуляцією на її базі політичною системою, насамперед, на свою користь. А не на користь громадян.

          >Як взагалі дізнатися про переваги демократії без її попереднього маркетингу?

          Наприклад, з допомогою історії. ;) Чи морального імперативу в нормальній людині.
  • 2003.04.29 | Горицвіт

    складна тема

    Очевидно, реклама існує не сама по собі, а є частиною капіталізму як суспільства споживання.

    Суспільство крутиться, і природним чином виникає потреба в технологіях маркетинґу як різновиді технологій влади.

    Воно потворне. То, може, потворна сама система? Система, яка створює і вимагає цих технологій? — На жаль, кращої системи досі не придумали.

    Взагалі, втілювати ідеальну соціальну систему небезпечно. Ми знаємо, що з цього виходить на практиці (і можна це обґрунтувати теоретично). Корисніше — усувати вади і небезпеки існуючої системи. А також створювати можливості для її розвитку.

    Якщо взяти ту ж владу реклами. Ясно, що кріейтори перебільшують її вплив, їхній вплив далеко не абсолютний, але небезпека є. Тому корисно: зберігати і створювати області, вільні від комерції; забезпечувати свободу слова; структури громадянського суспільства; законодавчо обмежувати маніпуляцію; обмежувати монополізм; сприяти свободі і різноманітності — необхідним умовам розвитку, того, що колись, можливо, виникне кращий суспільний устрій, і людство не деградує.

    -----------------

    Беґбедер в цьому інтерв'ю не дає рецепта. Я тільки що скачав ту книжку з lib.ru — може, рецепт там?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.04.30 | Горицвіт

      законопроекти про рекламу і політичну рекламу

      зареєстровані в Верховній Раді (тексти в rtf):

      http://oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc34?id=&pf3511=13666&pf35401=30248

      http://oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc34?id=&pf3511=14290&pf35401=30429
    • 2003.04.30 | Горицвіт

      приклад — як намагаються поставити в рамки

      рекламодавців. В Південній Африці заборонили неправдиву рекламу Майкрософта.

      http://www.theregister.co.uk/content/28/29938.html

      MS recalls 'extinct hackers' ad
      By Andrew Orlowski in San Francisco
      Posted: 25/03/2003 at 22:01 GMT

      Microsoft has been censured by a South African advertising watchdog for claiming that its "secure software" will make hackers extinct. The advertisement, that ran in the trade press and Time last November, juxtaposed three extinct animals with an image of a "hacker".

      The copy reads:-

      "Microsoft software is carefully designed to keep your company's valuable information in, and unauthorised people and viruses out."

      No, really.

      "Which means that your data couldn't really be safer, even if you kept it in a safe. Which is great news for the survival of your company. But tragic news for hackers."

      The ASA (Advertising Standards Authority) ruled that this breached the advertisers' code of practice because the supporting material could not be independently corroborated. The agency ruled that the advertisement, which was scheduled to run more widely this Spring, must be withdrawn.

      You can see the questionable advertisement here.

      The British Advertising Standards Authority also operates a voluntary code of practice, and has taken tech companies to task on many occasions for misleading advertisements.

      For example, early this year an HP reseller was censured after complaints from Sun Microsystems over several unsubstantiated claims in an ad.

      In November, Vodaphone got the rap for encouraging SMS foreplay while driving.

      Nannyish, perhaps. But two years ago, the ASA ruled that PC and TV advertisements must describe the visible viewing area of a CRT display, rather than the size of the CRT tube itself.®
    • 2003.05.02 | Горицвіт

      99 франків

      Читав я цей твір.
      З художнього погляду — так собі, нічого особливого. Може, в оригіналі воно краще?
      Такий журналістський стиль типу Світлани Пиркало. :-) Ще нагадує Пєлєвіна.
      Хлопець (герой) працює рекламістом-кріейтором і страждає через те, що обманює людей. Тішиться, що має море грошей і абсолютну владу (як йому здається) і страждає, що це не дає щастя. Постійно приймає кокаїн. В кінці його садять за вбивство бабці-пенсіонерки, яку вони задушили за те, що американські пенсійні фонди володіють власністю в Європі і призводять до безробіття. Постійно хоче ВТЕКТИ, та і всі інші теж. Існує острів, куди втекли (за величезні гроші) всі відомі діячі, інсценувавши загибель. Світу кінець, треба тікати, але куди?

      Одним словом, що в цьому Бегбедері знайшли, я не знаю. Реклама?...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua