МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Можновладці від спорту грають у Чапаєва

05/15/2003 | Олександр Наказненко
Нині спортивну Україну у світі знають найбільше за іменами професіональних боксерів братів Кличків, шахістів Руслана Пономарьова і Василя Іванчука (вони зараз мають титули відповідно чемпіона і віце-чемпіона світу) та плавців Яни Клочкової і Олега Лісогора.

Визначних вершин таланти досягають у видах спорту, що потребують порівняно незначних витрат на спорядження чи умов тренування атлета. І то навіть цього виявляється замало для належної підготовки спортсменів найвищих досягнень. Здобувши вагомі міжнародні успіхи й набувши завдяки цьому певний достаток, українці виїжджають тренуватися і жити за кордон. Добре, що не змінюють громадянство і на престижних міжнародних змаганням виступають під українським прапором. До цієї когорти можна віднести всіх вищеназваних наших спортсменів, що зараз цілком “ліквідні” для реклами на виборах чи при створенні якихось організацій на кшталт “Ордена Святого Станіслава”. Проте, щоб спортсмен вийшов на такий рівень, потрібно в нього вкласти чимало праці та коштів у дитячому, а особливо юнацькому віці.

Звісно, з грошима суцільні проблеми. Та навіть, якщо вони і є, теж потрібно вміти розпорядитися, щоб мати з них відповідний зиск. Прикладів цього довго шукати не треба. Візьмемо вид спорту № 1 – футбол. Незважаючи на фінансовий достаток і практично повновладний контроль цієї царини на українській арені, чогось все ж таки не вистачає нашим футбольним олігархам, аби збірна чи хоча б один ФК з України домігся переконливого успіху на міжнародному рівні.

Одне слово, щастить не всім. Наразі переймаюся юними спортсменами, які за відсутності належних умов для підготовки можуть так і залишитися “перспективними”. Саме така перспектива (вже без лапок) нависає над талановитою шашкісткою Дариною Ткаченко. Два роки тому вона разом з тренером Петром Кравцем переїхала з містечка Сніжне, що на Донеччині, до столиці, поступивши на біологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. На той час Дарина вже перемагала в юніорських чемпіонатах Європи (у польському Людові 1999 р. й італійському Трієсті 2000 р.) та світу (у французькому Партене 2001 р.), а також у дорослому чемпіонаті України (Полтава, 2001 р.). У Сніжному місцева влада разом з обласною спромагалися фінансувати підготовку Ткаченко, яка забезпечувала їй вищеназвані успіхи.

Здавалося переїзд до Києва мав тільки покращити фінансування та умови підготовки талановитої шашкістки. Проте сталося навпаки. Брак коштів не дозволяє Дарині належно готуватися до вже дорослих шашкових змагань. Це особливо прикро враховуючи, що підготовка шашкістки не потребує якихось надміру великих фінансових вливань. Гроші потрібні на відрядження Дарини разом з тренером на міжнародні турніри, в яких би вона набувала необхідного досвіду перед офіційними чемпіонатами Європи та світу.

Наставник шашкістки Петро Кравець на нинішній рік склав кошторис на 15 тисяч гривень. Цих грошей вистачило б на участь у трьох-чотирьох міжнародних турнірах. Проте, як і торік, шашкістці на підготовку не надали жодної копійки. У Федерації шашок грошей не має. У Держкомспорту фінансування обмежене – на половину забезпечує участь в офіційних чемпіонатах світу та Європи. Відмовилася підтримати перспективну спортсменку Київська міськдержадміністрація, оскільки підготовка до шашкових змагань “не передбачена міським бюджетом”. Кілька місяців Петро Кравець не може потрапити на прийом до голови парламентського Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Катерини Самойлик. “Геніальну” відповідь дали Петру Павловичу в Кабінеті міністрів: “Шукайте спонсорів”.

Серед бидла, вигодуваного нинішньою владою, є бажаючі персонально “покатати дівчину за кордон”. Воно здатне за один раз в якомусь розважальному закладі витратити суму, за яку можна було б рік нормально готуватися шашкістці. Проте Дарина не має ні цих грошей, ні часу на розваги. Їй потрібне нормальне відрядження разом з тренером на відповідальні змагання, де вона, зокрема, відстоює честь нашої держави.

Проте останнім часом далеко не завжди випадає така нагода. Торік у грудні Дарина Ткаченко разом з тренером через фінансові труднощі тільки в останній момент змогла виїхати на турнір до голландського Алфен-на-Рейні. Шашкістка потрапила до зали, коли вже 20 хвилин тривали змагання. Віддала тренеру валізу й одразу сіла за дошку. За таких умов 6-9 місця розділені з іншими учасниками (у тім числі й чоловіками) можна вважати непоганим досягненням. А от на турнірі в французьких Каннах (де проводяться традиційні кінофестивалі) Ткаченко не показала ніякого результату через те, що не змогла туди потрапити. Причина, як ви вже здогадалися, – відсутність фінансування.

Цього року відбудуться ще кілька міжнародних шашкових турнірів – у Ризі, Мінську та два в голландських містах Гаазі і Неймегені. Дуже важливо, аби Ткаченко взяла участь хоча б у одному-двох з них. Проте можновладці від спорту нездатні забезпечити Дарині навіть елементарний доступ до інтернету, аби вона хоча б у такий спосіб могла проводити спаринги з закордонними суперниками. Жартують, що спортивні чиновники полюбляють шашками грати у Чапаєва. Зрозуміло, що в цій справі інтернет не помічник.

Олександр НАКАЗНЕНКО

Відповіді

  • 2003.05.15 | Олександр Наказненко

    Дарина ТКАЧЕНКО: “НА РОЗВАГИ ЧАСУ НЕ МАЮ”

    Дворазова чемпіонка Європи та чемпіонка світу серед юніорів, а також переможниця дорослої жіночої першості України 2001 року Дарина Ткаченко – тендітна сором’язлива красуня – наче наречена з якоїсь давньої рицарської епохи. Не знаючи, хто ця дівчина, навряд чи здогадаєшся, що опущені вії та стримана посмішка поєднуються з гострим логічним розумом, перед яким капітулювало чимало іменитих суперниць, а також суперників (!) за шашковою дошкою. Відповідаючи за запитання Дарина обдумує кожне слово, наче аналізує якусь ігрову комбінацію. Відчувається, що розказує не все: немов щось утаємничує, або ж приберігає для майбутніх інтерв’ю. Та менше з тим нашому кореспондентові вдалося чимало дізнатися про життя юної шашкістки. А розпочалася розмова з Дариною Ткаченко запитанням про витоки її захоплення.

    – До четвертого класу в шашки взагалі не грала, у сім’ї ніхто ними не захоплювався. До шашкової секції потрапила випадково – мене туди привела подруга. Трішки пограли – сподобалося. Спочатку просто ходила на гурток, цікаво було пограти з дітьми. Потім поїздки на змагання – дитячі, юнацькі... Вдавалося показувати добрі результати.

    – Дарино, коли відчули, що шашки для Вас не просто цікаве захоплення, а професіональне заняття?

    – Точно сказати складно. Десь в класі 6-7-му посіла третє місце серед дівчат у чемпіонаті України. Після цього стала більш серйозно займатися шашками. Готувалася до міжнародних змагань.

    – Як батьки ставилися до Вашого заняття?

    – Цілком нормально. Якщо є хист до шашок, то чому б не займатися?! Заняття шашками не заважали навчанню в школі – я мала гарні оцінки. Тим паче шашки – гра логічна. Вона допомагає в таких предметах як математика, фізика. У школі з точними науками в мене проблем не виникало. Мені легше розв’язати десяток задач, приміром, з фізики чи геометрії, ніж написати один твір. Література, історія – це не для мене.

    – Скільки часу займають шашкові тренування?

    Приблизно стільки ж, як і навчання – раніше в школі, тепер в університеті. Тренування по 4–6 годин на день. Один вихідний на тиждень.

    Тренування включають гру в шашки, аналіз комбінацій, теоретичну підготовку. Акцент залежить від того чи іншого етапу підготовки. Складає її план і потім керує всім процесом мій тренер – Петро Павлович Кравець.

    З ним я займаюся з перших днів, коли прийшла в шашковий гурток міста Сніжне, що на Донеччині. Потім, коли я поступила на біологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, разом ми переїхали до Києва.

    – Перший міжнародний успіх Ви здобули 1999-го року ще живучи в Сніжному. Розкажіть, будь-ласка, докладніше.

    – Юніорський чемпіонат Європи проходив у польському Людові. Змагання відбувалися у трьох вікових категоріях – до 13, 16 та 19 років. Тоді ще могла виступати “до шістнадцяти”. Проте ми з тренером вирішили, що змагатимуся в категорії до 19 років. Хоча ще одна наша землячка Олена Пестунова виступала в молодшій групі.

    Це було не перше міжнародне змагання, але перемогу не розраховували. Європейський чемпіонат зібрав багато сильних гравців, багато з яких були старші за мене. Певно не без везіння, та все ж я стала чемпіонкою.

    Наступного року в італійському Трієсті знову виграла юніорську європейську першість, а на чемпіонаті світу посіла третє місце. 2001-го року здобула “золото” й на світовому чемпіонаті серед юніорів. Для мене це було вже друге таке змагання. Воно відбувалося у французькому Партене. Не можна сказати, що до цього чемпіонату готувалася серйозніше. Проте 2001-го вже було поставлено за мету здобути перше місце. Інший результат сприймався б як неуспіх.

    – Того ж року Ви стали чемпіонкою України серед дорослих...

    – Змагання відбувалися у Полтаві. До цього ми з Оленою Пестуновою кілька разів пробували сили в дорослому чемпіонаті України. Зрозуміло, що відразу наш рівень був нижчий, ніж у провідних спортсменок. Поступово я посідала все вищі і вищі місця. За два роки до полтавського успіху лідирувала в чемпіонаті України і могла здобути першість. Проте стався зрив, і в підсумку опинилася третьою. Позначився брак досвіду виступу в таких змаганнях. Все ж таки мені тоді було здається 15 років. Зрозуміло, що у такому віці в дорослих турнірах виступати складно. Тоді психологічно не була готовою боротися за чемпіонство у дорослому чемпіонаті України. А в Полтаві вже відчула реальну можливість змагатися за золоту нагороду. Певно, теж без везіння не обійшлося. Та у будь-якому разі титул чемпіонки України вибороти складно.

    – Дарино, останнім часом Ви не можете похвалитися перемогами в українських чи міжнародних змаганнях. Як це пояснити?

    – Питання, звичайно, складне. Певно, це пов’язано з переїздом до Києва. Змінилося місце проживання, навчання. Не має коштів для поїздок на міжнародні турніри. За таких обставин про нормальну підготовку годі й казати. Мешкаю в студентському гуртожитку – теж не найкращі умови для підготовки. Добре, що є можливість проводити заняття в 186-й школі.

    – Тобто, наскільки я зрозумів, основна проблема – відсутність коштів для відряджень на міжнародні турніри. Якогось надміру дорогого обладнання шашки не потребують...

    – Ні, у цьому виді спорту теж потрібне обладнання – комп’ютери з відповідними базами даних. Надмірно захоплюватися грою з машиною вважаю не варто. А от використовувати її даних для аналізу гри – дуже корисно. Потрібно, щоб електронний помічник був постійно присутній у залі, де проходять тренувальні заняття. Зараз не має можливості десь зберігати власний комп’ютер не кажучи про кошти для його купівлі.

    Також необхідне підключення до інтернету. Адже це зв’язок з федераціями, як нашою, так і закордонними, а також з провідними шашкістами усього світу. За допомогою всесвітньої мережі можна проводити матчі листуванням, обмінюватися комбінаціями, аналізувати партії. Крім того, інтернет дозволить грати в он-лайні з партнерами, що перебувають за тисячі кілометрів. Свого роду копія міжнародного турніру.

    – Невже хоча б це питання не може вирішити Федерація шашок чи Держкомспорт України?

    – Федерація взагалі не має грошей. У Держкомспорту фінансування обмежене. Воно передбачає тільки участь в офіційних чемпіонатах світу та Європи та й то на половину від повного складу учасників.

    Торік на підготовку не дали жодної копійки. Хоча на повний підготовчий цикл передбачений планом вистачило б 15 тисяч гривень. На ці гроші разом з тренером змогли б взяти участь у 3-4-х міжнародних турнірах. На 2003 рік теж було складено план. Проте Комітет зі спорту Верховної Ради напрочуд оперативно дав відмову. Зверталися й до Кабінету Міністрів – відповідь: шукайте спонсорів.

    Одне слово, вже другий рік перебування у Києві фактично не маю коштів для підготовки. Через що майже не виступаю в міжнародних турнірах. За таких обставин дуже складно розраховувати на вдалі результати на чемпіонатах Європи та світу.

    – Наскільки я знаю раніше, коли Ви жили в Сніжному фінансування було. Здавалося після переїзду до Києва повинне тільки покращуватися...

    – Містечко в нас маленьке – крім шашок нічого не має. Місцева та обласна влада дбали про нас. Вони знали наші можливості. У Києві ми з тренером не маємо такого, умовно кажучи, лобі, яке б забезпечило належну підготовку. Нікому подбати про наші інтереси. Нещодавно отримали відмову з боку Київської міськдержадміністрації.

    – Дарино, наскільки довго Ви ще сподіваєтеся боротися за фінансування і що будете робити, якщо його відсутність не дозволить надалі займатися шашками на серйозному рівні.

    – Поки що про це не думала. У будь-якому разі навчаючись на кафедрі ботаніки біологічного факультету Київського університету – опановую нову професію.

    – Чому саме біологія?

    – У мене вся сім’я з біологією пов’язана. До того ж і мені вона подобається. Навчатися в університеті цікаво. Проблем з наукою не маю.

    – Чи маєте якісь захоплення крім шашок та біології?

    – Взагалі, мені дуже подобається грати в настільний теніс, волейбол, плавати. Можливості є – часу немає. Навчання в університеті закінчуються о другій годині. Опісля йду додому, обідаю, відпочиваю. З четвертої і до восьмої-дев’ятої години –тренування. Потім ще потрібно підготуватися до занять. Тобто часу не якісь розваги не маю.

    Олександр НАКАЗНЕНКО


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua