05/21/2003 | Віктор Уколов

З цим смішним і запальним україномовним грузином ми познайомилися в 96-ому на ММЦ-Інтерньюз. Я прийшов працювати редактором до програми “Параграф”, а Гія там вів рубрику “Обличчя ринку”.
Він був телеведучий від Бога. Його обличчя, міміка, жестикуляція були настільки виразні, що на екрані він міг передати найскладніші тексти політичного або економічного аналізу легко і зрозуміло для будь-якого глядача. Гія признавався, що основна причина була в поки-що невеликому словниковому запасі української мови. Але я думаю, у нього до телебачення був ще й неабиякий хист. Цікаво, що через те, що деякі слова йому давались особливо важко, Гія шукав синоніми і розвивав свою мову просто на очах
В травні 96-го у своїй програмі “Вікна плюс” Гонгадзе екранізував і розвинув на той час відому і радикальну статтю Піховшека “Президент і його команда”, де аналізувалась орієнтована виключно на дніпропетровців кадрова політика Кучми. Сюжет начитував Геник Глібовицький. Це був перший випадок цензури на ММЦ. Незважаючи на всі протести групи і Гонгадзе, президент ММЦ Микола Княжицький звільнив Геника з роботи. На щастя молодому і талановитому журналістові вдалося не загубитися і влаштуватися в українську версію газети “Київські Відомості”...
Поруч з Гією на “Вікнах плюс” продовжили працювати Артем Петренко (тепер керівник УТН) та Андрій Тичина (тепер оглядач СТБ). Програму робили практично вночі в останній перед ефіром день, намагаючись подати найсвіжішу інформацію. Інколи на ніч доводилося лишатися й мені. Десь о 3 годині ночі начитувались коментарі ведучого Гонгадзе. Завжди серйозний і виразний Гія в картатому піджаку, краватці і... довгих сімейних трусах. Справа у тому, що під юпітерами освітлення влітку було дуже жарко, а камера все-одно брала “поясний план”...
На роботі Гія просто згорав. Пам’ятаю, як група “Вікон” на чолі з ним, ночувала цілу ніч з депутатами, які приймали Конституцію. Вони взяли купу інтерв’ю, записали десяток касет, а на другий день, коли законодавці вже пішли спати змонтували кілька сюжетів для Вікон і цілу програму “Вікна плюс”. Гія казав, що не спав тоді 48 годин. Проте брехав, чортяка. В мене є знімок, де вся група Вікон разом з ним мирно спить в ложі Преси. Пам’ятаю резюме щодо Конституції від Гонгадзе було лаконічним: “Конституція – гавно. Даже кошки не родят котят всего за одну ночь”.
Перший спільний Новий рік (97) з моєю дружиною ми святкували в квартирі Гонгадзе біля метро КПІ. Пані Леся і Мирка приготували фантастичний стіл. Це спонукало нас на Різдво знову зійтися разом і поїхати колядувати Києвом. Гія, я, Петренко, Тичина і наші жінки у вишиванках якось запхались у мій старенький “Опель” і поїхали по друзям “водити козу”. Пам’ятаю один із начальників ММЦ відмовився нас прийняти, бо у Різдвяний вечір пішов... на тенісний корт. Проте у Княжицького ми “відірвалися” і відвели душу. Колядувати закінчили вдома у Брюховецького. Старий ректор розчулено співав разом з нами...
Влітку 2000 року на прес-конференції Плюща Гія замість питання поклав перед спікером листа, де виклав свої побоювання щодо стеження за ним. Зі столу лист Плющ забрати забув. Але я приніс лист у приймальню і попросив секретаря зареєструвати. Тепер шкодую, що поставився несерйозно і не добився офіційної відповіді Плюща. Хоча щоб вона дала...
Останній раз бачився з Гією за день до його зникнення у п’ятницю. Разом з іншими журналістами він чекав у кулуарах когось з міністрів щоб взяти інтерв’ю. Я накинувся на нього за те, що УП не надрукувала якусь мою статтю. Але Гія сказав, що тепер тим займається Олена Притула, а в нього починається новий проект. Саме через ці слова я перший час не міг повірити, що він справді пропав. Не вкладалося в голові, що ось так можуть гинути мої друзі.
Два роки, як хлопець пропав. Не хочу згадувати сумного і так один за одним... у демократичній Україні. Але я дуже хочу вищої міри покарання через повішення для тієї гниди, яка була замовником вбивства Гії. А потім – потім можна знову долучатись до європейських норм.

P.S Торік восени Сашко Кривенко запропонував мені розробити радіо ролик для Громадського радіо пам”яті Гії Гонгадзе. Після написання сценарію, підбору музики (композитора Милослава Скорика) і пробної начитки, з”ясувалося, що мій тембр не пасує до слів. Ролик начитав своїм густим нижнім баритоном Кривенко. Закінчувався він так: “Вони можуть відрубати журналістові голову... але не мають влади зупинити наші слова”. Тепер цей ролик для мене, як пам’ятник, їм обом.