УНІАН як дзеркало української незалежності
05/26/2003 | Vadym Gladchuk
УНІАН як дзеркало української незалежності
[24.05.2003 17:33]
photo.unian.net
1991 - я тут і не тут
Формально УНІАН не є ровесником країни: народжений 1993 року, він святкує тільки 10-річчя, натомість як держава Україна вже завершує повне коло східного календаря. Але одна обставина подовжує передісторію УНІАНу аж до року виголошення державної незалежності.
Разом із демонтуванням Радянського Союзу припинило існування всесоюзне «Агентство печати «Новости» (АПН), утворивши певну лакуну у звичному інформаційному потоці. Тоді один відомий мільярдер - меценат і фінансист з дуже високою і дуже суперечливою фаховою репутацією, якого багатьом не треба і називати (а для решти скажемо, що то був Джордж Сорос) - відклав близько 300 тисяч доларів на спеціальний рахунок для майбутнього інформаційного агентства... І два роки гроші чекали, поки з'явилися журналісти, згодні виконати “простеньку” умову мільярдера: почати працювати, а він подивиться на результат, і тоді розморозить або ні обіцяні фінанси.
За часів стихійної прихватизації та легких грошей думка про те, що 300 тисяч “вільноконвертованих” замість хапать треба заробити, поставивши на ноги бізнес, виявилася не для багатьох привабливою.
1993 - все у нас вийде
Наприкінці 1992-го на слід замороженого соросівського гранту вийшли два журналісти, кожен з яких мріяв професійно реалізуватися, створивши “найкращу”, “найсучаснішу”, “най-най...” медіа-структуру: Микола Княжицький - телестудію, а Володимир Рубан - газету. До майбутнього медіа-холдингу, за задумом, мали ввійти і ТБ-канали, і газети, й інформаційна агенція, і прес-клуб, і що тільки можуть побажати вільні фахові журналісти у вільній демократичній країні. У 1993-му році це здавалося не тільки можливим, а й природнім. Слово “олігарх” стало з'являтися пізніше, вираз “олігархічно-бюрократичний режим” - ще пізніше.
З кількох десятків таких же “нерозчарованих”, які на хвилі змін справді (уявіть!) вірили, що їхнє публічне слово важить, і потерпали над кожним абзацем, аби його дія на політику й господарку була якнайпліднішою, склався протягом 1993 року журналістський колектив УНІАН, якому з тих 300 тисяч теж дещо перепало – у вигляді гранту на закупівлю першої партії комп'ютерного і копіювального обладнання.
І от навесні 1993-го почали виходити щоденні новини - “стрічка”. У червні - аналітичні тижневики. Телевізійники наприкінці року пішли “іншим шляхом”, заснувавши кілька своїх, нині відомих студій, передач і склавши генерацію ТБ-менеджерів. Чому, скажімо, на СТБ “Вікна” називаються “Вікнами”? Бо їх перші випуски робилися на тлі вікон УНІАНівського прес-залу.
У серпні сюди на прес-конференцію прийшов аж сам президент країни Леонід Кравчук. Для молодого агентства, яке ще тільки привчало ринок до своїх п'яти літер, це було неабищо - нині б сказали “розкрутка” чи навіть “крута розкрутка”. Умова, що президентові мали ставитися наперед узгоджені запитання, видавалася ганебним злочином проти вільного слова. То вже потім країна звикала, що злочини проти вільного слова можуть бути і ганебніші, і буквальніші.
1994 - вибори
А от наступний-майбутній президент так і не завітав до УНІАН. Чи то попередили Леоніда Кучму, що для аналітиків агентства він не був фаворитом виборів, чи своє щось мав на думці, але коли прес-конференцію після обрання він провів теж не в УНІАН, інтуїтивно обдаровані сказали щось на зразок "ось бачте". Натомість звідтоді склалася традиція, що в УНІАН неухильно проводили і проводять термінові прес-конференції посадовці, політики, громадяни, які з тих чи інших причин конфліктують з можновладцями або залишають посади.
…Час спливав. Країна все менше мріяла. Одні перерозподіляли первинний капітал від середніх “акул” до великих, інші - вирішували “що ж ми, власне, будуємо?”
1996 - “Завтра знову буде день”
Давня мрія, що дала поштовх створенню агентства, здійснилася у другій половині 1996 року. Близько 60 працівників УНІАН перейшли на роботу в нову газету, котра, як тепер сказали б, позиціонувалася як “елітна газета для масового читача” з рекламним слоганом “Завтра знову буде день”. Власне, перехід видавався давно планованим розгалуженням - уже три роки аналітичні видання агентства напрацьовували формати, рубрики, роботу з авторами. Розгалуження не здійснилося, втім, історія газети “День” - це її історія.
Тим часом шлях українських капіталів вгору набув настільки доконаних форм за прем'єрства Лазаренка, що довелося частину грошей повертати з “надвеликого” рівня на “просто великий”. І Павло Іванович не порушив традиції, відвідавши УНІАН після відставки.
У ті ж роки олігархи (слово вже стало питомо українським) оцінили вигоди ЗМІ і заповзялися про них дбати. Швидко стало зрозуміло, що медіа-засобу, про який не подбав котрийсь із улюбленців долі і влади, вже майже не існує. Ба більше, про заснування нових, “нічиїх” видань могли думати тільки ті, хто душею залишився в милому 1993-му.
УНІАНові пощастило. Переживши втрату половини працівників і майже всіх аналітичних структур, він налагодив ділові зв'язки з ліберальним банківським капіталом, принципи якого не суперечили демократичним засадам преси.
1998 - “Чорний вівторок” і “Ніч на Президента”
Вересень 1998 року. Нинішній ювіляр, тоді вдвічі молодший, зустрів пліч-о-пліч з азійськими, російськими та українськими бізнесменами. Себто напівлежачи після удару по фінансах. Видобувався як усі, хто вмів спиратися не на спекулятивний капітал, а на виробничий - реструктуровував управління, запроваджував нові послуги, продукти, технології. З'явилися фотосервіс, Інтернет-сервіс, технічно розвинулася он-лайнова розсилка.
Поява Інтернет-сайту агентства пов'язана з сумною датою історії України. Його день появи - 26 березня 1999 р.- це день, коли стало відомо про загибель В'ячеслава Максимовича Чорновола. Керівництво тоді вирішило запускати в роботу веб-сайт раніше запланованого, аби дати оперативні повідомлення з місця загибелі та коментарі.
А ще УНІАН проклав дорогу жанрові Інтернет-відеоконференції у нон-стоп марафоні кандидатів на президентство. Близько сорока причетних до виборів осіб, один за одним підтримували безперервну прес-конференцію після закриття виборчих дільниць - з 23-ї вечора до 11-ї ранку - серед них 12 кандидатів із 13. Називалося це політичне шоу «Президентська ніч в Інтернеті» і одразу після другого туру вона повторилася.
2002 - на олігархічних роздоріжжях
Закінчилися останні парламентські вибори, обрано уряд. Політологи намагаються прогнозувати подальші події у звичних розкладах “президент – опозиція”, але комбінування відомих з попереднього десятиріччя прізвищ чомусь не виходить достатнім. Якісь не досліджені інтереси і постаті псують передбачуваність, і, не чекаючи висновку політологів, займаються черговим перерозподілом великої промисловості. А УНІАН же від країни ні на крок. Восени 2002-го “якісь не досліджені інтереси і постаті” взялися перерозподіляти і його.
Обурені такою перспективою УНІАНівці зі своїми гласними протестами на кілька тижнів потрапили у центр професійної солідарності колег, події довкола них підштовхнули розгляд у Верховній Раді проблем маніпулювання пресою.
І коли вже великий бізнес збагне, що преса, котра купується, якраз нічого й не варта? Це як термометр, що показує будь-яку температуру на замовлення, й невідомо яка насправді.
Але це вже питання з наступного розділу – про майбутнє.
2003 - далі буде
“Є добра новина – гірше бути не може” – відомий дотеп. В останні роки його варто було заборонити, бо скільки не розводили руками: “Гірше нікуди”, - виявлялося, що є куди – і в політиці, і в економіці, і в соціальній сфері. Але напередодні хоч і маленького, а ювілею кортить себе переконати:
що гривня стоїть міцно, отже економіка одужує з глибини;
що вступає в активне життя покоління 1980-1983 років, не зіпсоване “совком”;
що приймуть нас до СОТ, ЄС (куди ще?) – спіймають, вмиють, примусять жить по-людськи;
що новітні технології дадуть ЗМІ дивовижні можливості.
Що мрії УНІАНівців початку 90-х про вільну фахову пресу здійсняться вповні.
Наївно?.. Звісно.
Але ж на день народження, якщо щиро побажать, справдиться.
Будьмо.
Олександр ВОЛИНСЬКИЙ,
випусковий редактор УНІАН з 1993 року UNIAN
[24.05.2003 17:33]
photo.unian.net
1991 - я тут і не тут
Формально УНІАН не є ровесником країни: народжений 1993 року, він святкує тільки 10-річчя, натомість як держава Україна вже завершує повне коло східного календаря. Але одна обставина подовжує передісторію УНІАНу аж до року виголошення державної незалежності.
Разом із демонтуванням Радянського Союзу припинило існування всесоюзне «Агентство печати «Новости» (АПН), утворивши певну лакуну у звичному інформаційному потоці. Тоді один відомий мільярдер - меценат і фінансист з дуже високою і дуже суперечливою фаховою репутацією, якого багатьом не треба і називати (а для решти скажемо, що то був Джордж Сорос) - відклав близько 300 тисяч доларів на спеціальний рахунок для майбутнього інформаційного агентства... І два роки гроші чекали, поки з'явилися журналісти, згодні виконати “простеньку” умову мільярдера: почати працювати, а він подивиться на результат, і тоді розморозить або ні обіцяні фінанси.
За часів стихійної прихватизації та легких грошей думка про те, що 300 тисяч “вільноконвертованих” замість хапать треба заробити, поставивши на ноги бізнес, виявилася не для багатьох привабливою.
1993 - все у нас вийде
Наприкінці 1992-го на слід замороженого соросівського гранту вийшли два журналісти, кожен з яких мріяв професійно реалізуватися, створивши “найкращу”, “найсучаснішу”, “най-най...” медіа-структуру: Микола Княжицький - телестудію, а Володимир Рубан - газету. До майбутнього медіа-холдингу, за задумом, мали ввійти і ТБ-канали, і газети, й інформаційна агенція, і прес-клуб, і що тільки можуть побажати вільні фахові журналісти у вільній демократичній країні. У 1993-му році це здавалося не тільки можливим, а й природнім. Слово “олігарх” стало з'являтися пізніше, вираз “олігархічно-бюрократичний режим” - ще пізніше.
З кількох десятків таких же “нерозчарованих”, які на хвилі змін справді (уявіть!) вірили, що їхнє публічне слово важить, і потерпали над кожним абзацем, аби його дія на політику й господарку була якнайпліднішою, склався протягом 1993 року журналістський колектив УНІАН, якому з тих 300 тисяч теж дещо перепало – у вигляді гранту на закупівлю першої партії комп'ютерного і копіювального обладнання.
І от навесні 1993-го почали виходити щоденні новини - “стрічка”. У червні - аналітичні тижневики. Телевізійники наприкінці року пішли “іншим шляхом”, заснувавши кілька своїх, нині відомих студій, передач і склавши генерацію ТБ-менеджерів. Чому, скажімо, на СТБ “Вікна” називаються “Вікнами”? Бо їх перші випуски робилися на тлі вікон УНІАНівського прес-залу.
У серпні сюди на прес-конференцію прийшов аж сам президент країни Леонід Кравчук. Для молодого агентства, яке ще тільки привчало ринок до своїх п'яти літер, це було неабищо - нині б сказали “розкрутка” чи навіть “крута розкрутка”. Умова, що президентові мали ставитися наперед узгоджені запитання, видавалася ганебним злочином проти вільного слова. То вже потім країна звикала, що злочини проти вільного слова можуть бути і ганебніші, і буквальніші.
1994 - вибори
А от наступний-майбутній президент так і не завітав до УНІАН. Чи то попередили Леоніда Кучму, що для аналітиків агентства він не був фаворитом виборів, чи своє щось мав на думці, але коли прес-конференцію після обрання він провів теж не в УНІАН, інтуїтивно обдаровані сказали щось на зразок "ось бачте". Натомість звідтоді склалася традиція, що в УНІАН неухильно проводили і проводять термінові прес-конференції посадовці, політики, громадяни, які з тих чи інших причин конфліктують з можновладцями або залишають посади.
…Час спливав. Країна все менше мріяла. Одні перерозподіляли первинний капітал від середніх “акул” до великих, інші - вирішували “що ж ми, власне, будуємо?”
1996 - “Завтра знову буде день”
Давня мрія, що дала поштовх створенню агентства, здійснилася у другій половині 1996 року. Близько 60 працівників УНІАН перейшли на роботу в нову газету, котра, як тепер сказали б, позиціонувалася як “елітна газета для масового читача” з рекламним слоганом “Завтра знову буде день”. Власне, перехід видавався давно планованим розгалуженням - уже три роки аналітичні видання агентства напрацьовували формати, рубрики, роботу з авторами. Розгалуження не здійснилося, втім, історія газети “День” - це її історія.
Тим часом шлях українських капіталів вгору набув настільки доконаних форм за прем'єрства Лазаренка, що довелося частину грошей повертати з “надвеликого” рівня на “просто великий”. І Павло Іванович не порушив традиції, відвідавши УНІАН після відставки.
У ті ж роки олігархи (слово вже стало питомо українським) оцінили вигоди ЗМІ і заповзялися про них дбати. Швидко стало зрозуміло, що медіа-засобу, про який не подбав котрийсь із улюбленців долі і влади, вже майже не існує. Ба більше, про заснування нових, “нічиїх” видань могли думати тільки ті, хто душею залишився в милому 1993-му.
УНІАНові пощастило. Переживши втрату половини працівників і майже всіх аналітичних структур, він налагодив ділові зв'язки з ліберальним банківським капіталом, принципи якого не суперечили демократичним засадам преси.
1998 - “Чорний вівторок” і “Ніч на Президента”
Вересень 1998 року. Нинішній ювіляр, тоді вдвічі молодший, зустрів пліч-о-пліч з азійськими, російськими та українськими бізнесменами. Себто напівлежачи після удару по фінансах. Видобувався як усі, хто вмів спиратися не на спекулятивний капітал, а на виробничий - реструктуровував управління, запроваджував нові послуги, продукти, технології. З'явилися фотосервіс, Інтернет-сервіс, технічно розвинулася он-лайнова розсилка.
Поява Інтернет-сайту агентства пов'язана з сумною датою історії України. Його день появи - 26 березня 1999 р.- це день, коли стало відомо про загибель В'ячеслава Максимовича Чорновола. Керівництво тоді вирішило запускати в роботу веб-сайт раніше запланованого, аби дати оперативні повідомлення з місця загибелі та коментарі.
А ще УНІАН проклав дорогу жанрові Інтернет-відеоконференції у нон-стоп марафоні кандидатів на президентство. Близько сорока причетних до виборів осіб, один за одним підтримували безперервну прес-конференцію після закриття виборчих дільниць - з 23-ї вечора до 11-ї ранку - серед них 12 кандидатів із 13. Називалося це політичне шоу «Президентська ніч в Інтернеті» і одразу після другого туру вона повторилася.
2002 - на олігархічних роздоріжжях
Закінчилися останні парламентські вибори, обрано уряд. Політологи намагаються прогнозувати подальші події у звичних розкладах “президент – опозиція”, але комбінування відомих з попереднього десятиріччя прізвищ чомусь не виходить достатнім. Якісь не досліджені інтереси і постаті псують передбачуваність, і, не чекаючи висновку політологів, займаються черговим перерозподілом великої промисловості. А УНІАН же від країни ні на крок. Восени 2002-го “якісь не досліджені інтереси і постаті” взялися перерозподіляти і його.
Обурені такою перспективою УНІАНівці зі своїми гласними протестами на кілька тижнів потрапили у центр професійної солідарності колег, події довкола них підштовхнули розгляд у Верховній Раді проблем маніпулювання пресою.
І коли вже великий бізнес збагне, що преса, котра купується, якраз нічого й не варта? Це як термометр, що показує будь-яку температуру на замовлення, й невідомо яка насправді.
Але це вже питання з наступного розділу – про майбутнє.
2003 - далі буде
“Є добра новина – гірше бути не може” – відомий дотеп. В останні роки його варто було заборонити, бо скільки не розводили руками: “Гірше нікуди”, - виявлялося, що є куди – і в політиці, і в економіці, і в соціальній сфері. Але напередодні хоч і маленького, а ювілею кортить себе переконати:
що гривня стоїть міцно, отже економіка одужує з глибини;
що вступає в активне життя покоління 1980-1983 років, не зіпсоване “совком”;
що приймуть нас до СОТ, ЄС (куди ще?) – спіймають, вмиють, примусять жить по-людськи;
що новітні технології дадуть ЗМІ дивовижні можливості.
Що мрії УНІАНівців початку 90-х про вільну фахову пресу здійсняться вповні.
Наївно?.. Звісно.
Але ж на день народження, якщо щиро побажать, справдиться.
Будьмо.
Олександр ВОЛИНСЬКИЙ,
випусковий редактор УНІАН з 1993 року UNIAN