06/10/2003 | Спостерігач

Львівський губернатор як вияв "єльцинського синдрому"

Володимир Килинич, для УП , 10.06.2003, 13:27



Проміж щирими та віртуозними матюками під час спостереження філігранно безглуздого броунівського руху збірної країни "У" під час футбольного матчу з вірменами минулої суботи у Львові, найбільш проникливі мешканці міста N помітили таки щось незвичайне. В першу чергу в тому ж Львові. І це не є простою солідарністю мешканців міста N із багатостраждальними львів'янами.

Старий городянин пан Дмитро, в минулому член трьох компартій чотирьох країн, а тепер безпартійний спостерігач незалежного дванадцятирічного тупцювання на стадії плюралізму думок і монополізму дій, не пам'ятає такого з часів розгрому "право-лівацького ухилу Сирцова-Ломінадзе".

Він, разом із городянами, щиро сумнівається у можливості революційного трансформування вітчизняної соціально-економічної сфери "дореволюційними" методами. Говорить, що кадрові питання вирішено в найкращих традиціях епохи Єгора Малєнкова.

В місті N звикли хоч і не по-столичному самозабутньо, але все ж таки замислюватися над тим, що відбувається. Які асоціації викликає в пересічних громадян слово "губернатор"? Зазвичай, негативні. Вкрай необхідна, державно важлива в нормальному суспільстві категорія громадян у нашій "перехідній" спільноті стала ледь не синонімом корупції, своєкорисливості, свавілля.

Говорити про "унікальність" випадків зловживань на Львівщині, які нібито стали причиною звільнення львівського губернатора, якось навіть непристойно. В місті N вам і не таке розкажуть. Очевидно, вважають тут, що львівський губернатор просто не вписався в передвиборні плани та схеми, намальовані у поважних київських кабінетах високолобими, мабуть таки російськими, політтехнологами.

Урок був відверто демонстративним та повчальним. Такі уроки любив інший Єгор – Лігачов. Вони увійшли в підручники під назвою "єльцинський" синдром". Йдеться про "кидання" тих перших секретарів ОК або навіть і ЦК, які роками віддано працювали на рідну партію. Їх фатальна помилка полягала лише в тому, що напередодні вирішальних політичних битв вони намагалися або зробити свій власний політичний вибір, або не робити ніякого, орієнтуючись на Генерального, який внаслідок природніх причин повинен був звільнити своє крісло. Так вважають представники політично незахищених верств населення в місті N, такі, як досвідчений апаратник пан Дмитро - в минулому член трьох компартій чотирьох країн.

А ще вважають, таке:
1. Львівський прецедент не є останнім в процесі кадрового забезпечення бажано небажаних виборів.
2. Ті, що тимчасово залишаються, змушені вдаватися до екстраординарних кроків, аби тільки залишитися надалі.
3. Для цього їм треба дати відповідь лише на одне, але системоутворююче питання: хто наступний Генсек?
4. До вирішення цього питання апаратне життя завмирає: ані посівну провести, ані вибори.

Висновок: відданість старенькому Генеральному, час якого історично добігає кінця, віднині не є і не може бути запорукою кар'єри та пов'язаного з ним добробуту для жодного губернатора. Віднині вони не мають вибору.

Піти напередодні бажано небажаних виборів наліво, підтримавши ліву опозицію? Результат самозрозумілий. Піти направо, підтримавши праву опозицію? Результат самозрозумілий. Дотримуватися й надалі генеральної лінії, як це робив "необґрунтовано репресований" львівський губернатор? Ось вам результат.

Вирішити завдання такої складності може лише мозок середньостатистичного українського губернатора. Відповідь полягає в тому, що треба хоч у якийсь спосіб домовитися з опальним Єльциним. Ну викинули Б.Н. із Політбюро – і що це їм допомогло? Віднині тільки така домовленість є хоч якоюсь гарантією хоч якогось політичного і, що найважливіше - бізнесового майбутнього.

P.S. Старий городянин пан Дмитро, в минулому член трьох компартій чотирьох країн чомусь вважає, що цього одного звуть Віктор, але ніяк не може пригадати його прізвище. Мабуть роки даються взнаки.

Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, Українське місто N