06/11/2003 | \\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\

Для більшості польських газет 60-річчя волинської трагедії зараз є однією з головних тем. Особливо вражає обговорення на шпальтах видання Gazeta Wyborcza. Щономера воно друкує одразу кілька матеріалів, при цьому не обмежуючись висвітленням думки якоїсь зі сторін. Близько тижня тому в рамках такого обговорення Wyborcza надрукувала листа Віктора Ющенка до свого головного редактора Адама Міхніка. Волинська трагедія -- тема надзвичайно дражлива як для поляків, так і для українців і, мабуть, вимагає саме притаманного Ющенкові м'якого, дипломатичного, виваженого стилю. Гадаємо, нашим читачам буде цікаво дізнатися, наскільки добре впорався з таким завданням потенційний керівник української держави. Так само цікавими мають бути, на нашу думку, й рефлексії на лист Віктора Андрійовича представників польської еліти, опубліковані в одному з останніх чисел польської газети.


Ющенко про Волинську трагедію

Дорогий Адаме! Пишучи цього листа, залишаюся під враженням від нашої дискусії про волинську трагедію. Можливість дізнатися твою думку щодо цієї справи змусила мене надовго задуматися. Перебуваю під враженням від нашої розмови іще з одного приводу. Трішки пізніше відвідав один із символів жаху, який пережило людство у XX столітті -- табір смерті Auschwitz-Birkenau. Поїхав туди разом зі своїм сином, сином свого брата та колегами, аби в річницю перемоги над нацизмом поклонитися його жертвам. Їхав також із причин особистих -- мій батько, радянський військовополонений, був в'язнем цього табору з номером 11 367.

Бракне слів, щоб передати Тобі мої почуття, коли знайшов документи про перебування батька в таборі. Здригнувся я від інформації, що він працював по-рабськи на будові дороги і бараків у Біркенау. Зібрав кілька каменів з тієї дороги... Стали мені перед очима розповіді батька про сталінську в'язницю, в якій сидів перед війною, про його поранення у 1941, про різні німецькі табори, з яких утікав сім разів. Згадалося мені й те, що в нашому домі ніколи не було великих собак. Батько їх дуже не любив. Нагадували йому вівчарок...

Розповідав дітям про їхнього дідуся, щоб і молоде покоління зрозуміло, що треба завжди і всюди робити так, аби ніколи не повторилося зло, тоталітаризм і ненависть в ім'я ідеології раси, народу чи класу; щоб їхнє покоління знало про Auschwitz -- місце страждань і смерті величезної кількості людей різних національностей, зокрема близько мільйона євреїв; місце, де смерть стала промислом, де людей убивали тільки за те, що були вони євреями.


Вибачте нам!

З українсько-польським конфліктом 1940-х років і волинською трагедією зіштовхнувся вже давно. Уперше довідався про них із оповідей українців, востаннє мав можливість познайомитися з досвідом поляків. Вивчав документи, наукові праці, але найважливішими були розповіді очевидців, котрі самі були жертвами конфлікту. Залишився від того образ великого болю і страждань, яких сусід завдавав сусідові, знайомий знайомому.

Було мені тяжко на душі від того, що почув і прочитав. Наші часи призвичаїли нас до мільйонів жертв, але ця трагедія здається чимось особливим. Боролися між собою два близькі поневолені народи, яких єднало минуле. Здавалося б, мала їх єднати й спільна небезпека -- загроза фізичної та політичної ліквідації двома ворогами. Замість того розпочався кривавий конфлікт.

Постає питання про причини і винних. Свідомий, що коли не впоратися з цим страшним лихом, неможливо буде домогтися добросусідських стосунків між нашими народами і державами -- їх фундаментом має бути правда і базоване на тій правді поєднання. До цього процесу треба підійти з чистим серцем, бути відкритим для думок іншої сторони. Доки починати розмову про вину інших, треба визнати власну. Для мене найбільшим горем є те, що мої одноплемінники вчинили полякам, -- а часто чинили це в ім'я патріотизму.

У листопаді 1942 року львівський митрополит Андрей Шептицький оприлюднив пастирський лист "Не убий!" Писав у ньому: "У дивний спосіб ошукують себе та інших ті, хто не вважає політичного вбивства гріхом, ніби політика звільняє від обов'язку дотримання закону Божого і виправдовує злочин, що не притаманний людській природі. Християнин зобов'язаний до виконання закону Божого не лише в приватному житті, а й у суспільному. Людина, яка проливає невинну кров свого ворога, політичного противника, є таким самим убивцею, як і той, хто чинить таке для грабунку, і так само заслуговує на кару Божу".

Це великі слова. Найкраще висловлюють те, з чим звертаємося до кожного поляка, який постраждав від рук українця: жодна мета не виправдовує смерті невинних людей -- дітей, жінок, цивільних. Такі методи боротьби завжди і всюди треба засуджувати. Мусимо сказати відповідно до християнських та загальнолюдських засад: "Вибачаємо і просимо вибачення". Розуміючи відповідальність за невинні жертви серед поляків, кажемо: "Вибачте нам!"

Розуміння, несправедливості

Дорогий приятелю! Я -- не історик, неохоче вхожу на незнайому мені територію. Як політик добре знаю умови прийняття політичних рішень -- знаю, що треба намагатися передбачити їх наслідки, розуміти, якою може бути ціна певних кроків, а також ціна їх уникнення. Перша світова війна закінчилася поразкою українського визвольного руху. УНР та ЗУНР втратили незалежність, українські землі ввійшли до складу СРСР, Польщі, Чехословаччини та Румунії. Кожна з тих держав чинила зло щодо українців. У Польщі поряд із видимою свободою політичного життя і культурного розвитку була відмова від визнання права українців на територіальну автономію, політика колонізації, брутальні пацифікації, примусова асиміляція, узаконена політика зміни національного складу українських земель, нищення церкви, школи та осередків культури, ув'язнення тисяч українських діячів.

Українці обирали різні політичні дороги. Одні діяли за угодою Пілсудського й Петлюри, інші намагалися використовувати легальні форми в обороні національного життя, ще інші вибирали підпільну діяльність і терористичні методи Організації Українських Націоналістів і Української Військової Організації чи Західноукраїнської комуністичної партії.

У годину випробування -- під час нападу Німеччини та СРСР на Польщу -- більшість українців лояльно виконувала свій обов'язок перед польською державою: у лавах польського війська воювало 120 тисяч українців, із них сім тисяч віддали своє життя під час вересневої кампанії. До боротьби за Польщу закликали легальні партії, православні та греко-католицькі митрополити, з парламентської трибуни апелювали депутати Василь Мудрий та Степан Скрипник. Інший шлях вибрали радикальні групи -- комуністи очікували радянських військ, ОУН пов'язувала свої плани з вибухом радянсько-німецької війни.

Гітлер поділив українські землі на чотири адміністративні одиниці. Для ОУН це означало арешти керівників і відхід у підпілля інших. Нацистський режим був винятково жорстоким в частині, якою керував Еріх Кох -- коричневий кат України. До цієї частини входила й Волинь. На порядку денному тут були полювання на людей, екзекуції, реквізиції, рабська праця і травлення одних народів із іншими. Євреїв просто винищували. У таких умовах мусів з'явитися рух опору. Початково він був спонтанним, але після битви під Сталінградом, коли шальки терезів схилилися на бік антинімецької коаліції, зорганізувався в партизанські структури УПА та інших українських збройних формувань. Діяла також і Армія Крайова. Кожна зі сторін намагалася притягнути на свій бік цивільних. У тих умовах вистачило іскри, щоб розгорілося полум'я конфлікту. Особливо трагічним був липень 1943 року, коли загинуло дуже багато поляків.

У дискусіях істориків найбільше суперечок викликає проблема відповідальності за вибух польсько-українського конфлікту, зокрема й волинської трагедії. Польські вчені та частина українських дослідників бачать вину в діяльності українського підпілля -- ОУН і УПА. Інші вказують на політику лондонського уряду, який обстоював незмінність передвоєнних кордонів Польщі, на політику німців, які зіштовхували українців із поляками та на провокації радянських спецслужб. Ця дискусія ще не закінчена. Десять конференцій, в організації яких допомагав мій уряд, не закінчилися підписанням протоколу узгодження.

http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=10735