06/21/2003 | Спостерігач

Хата Morgana

Віктор Медведчук відвернувся від рідного брата, на якого мати переписала
стару домівку. Не відгукнувся він навіть, коли той перебував на межі смерті

...Оселю Володимира Гулька нам, кільком столичним журналістам, не
довелося довго шукати у відомому селищі одеських виноробів Шабо. Цей
"раритетний" будинок під стріхою, збудований 1892 року, знають усі. Варто
було показати фото напівзруйнованої "шевченкової" хатини кільком місцевим
дітлахам, і вони одразу показали дорогу. Господарі Володимир та Ангеліна
зустріли непроханих гостей із Києва радо, відмовившись обговорювати справу,
поки не всадили всіх за стіл і не нагодували.

За останній рік ці люди пережили горе, розчарування, зраду
близьких... Однак попри це не втратили оптимізму і віру в людей. Дізнавшись
про тему, яка нас цікавить, господар дещо занервував, адже ми знову
роз'ятрили його душу. Втім він погодився на цю нелегку розмову.

Володимир Гулько - брат відомого українського політичного й державного діяча
Віктора Медведчука. Володимир старший за главу Адміністрації Президента на 8
років. Його батько загинув 1947 року в Західній Україні під час боротьби з
підрозділами ОУН-УПА. Мати Володимира, Фаїна Гулько, залишившись сама з
маленьким сином, погодилися переїхати до Володимира Медведчука, якого знала
раніше і який перебував на поселенні у Красноярському краї. Там, у селищі
Почет, у них народилися Віктор та Сергій Медведчуки, нинішні керівники
відповідно президентської - в Києві та Львівської податкової адміністрацій.

Протягом розмови Володимир Васильович кілька разів наголошував, що не
хотів би своїми словами зробити зле молодшому брату чи зашкодити його
політичній кар'єрі.

Однак, напевно, люди мають право знати про ставлення до свого брата людини,
яка нині впливає на життя мільйонів українців і не приховує свого бажання
"опікуватися" ними ще щільніше. Принаймні ті, хто знає цю історію, вважають,
що вона не вкладається у нормальну людську психологію...

"Cтудентом Віктор приходив до мене у ресторан "Київ". Кажу, їсти
хочеш? Хочу. Годував його..."

Після повернення з Сибіру в середині 60-х родина Медведчуків-Гулько
оселилася в селі Корнин, що на Житомирщині. Тут три брати ходили до середньої
школи. Згодом батьки купили будинок у селі Борова, що під Києвом.

1972 року Віктор вступив до Київського університету на юридичний
факультет. Сім'я жила небагато. Володимир як старший серед синів після служби
в армії змушений був працювати, щоб утримувати родину і господарство, а тому
не зміг отримати вищу освіту. Спочатку влаштувався у Києві офіціантом. Як
людина наполеглива і сумлінна підійшов до справи серйозно, вивчав різні
етикети, багато читав. У 1972 році на республіканському конкурсі офіціантів
посів третє місце. Його запросили працювати до престижного ресторану
"Україна". Гулько обслуговував на прийомах у Маріїнському палаці президента
США Річарда Ніксона, генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, лідера
Чилі Сальвадора Альєнде, Володимира Щербицького, астронавтів з космічного
корабля "Аполлон". Згодом працював у ресторані готелю "Славутич", що був
ближчим до дому. Сам мешкав у тітки на столичній вулиці Тампере.

Кар'єра офіціанта перервалася несподівано. Причиною стали...
футболісти "Динамо" (Київ), які 1975 року виграли Кубок володарів кубків
європейських країн. На прийомі у ресторані "Київ", де зібралися спортсмени з
"Динамо" та "Баварії", одному з німецьких футболістів не вистачило виделки.
Згодом виявилося, що її взяла зі столу і не повернула одна офіціантка.

"Мене призначили винуватим і звільнили. Я настільки любив свою роботу, що
втрата її для мене означала втрату життя. Я пішов пішки додому і ледь не
кинувся з мосту Патона... Але міліціонери, які проходили повз мене, напевно,
щось відчули і відігнали мене. Пізніше я подавав позов до Печерського
районного суду Києва, щоб мене поновили, але з того нічого не вийшло. Мій
адвокат на суд не з'явився. Напевно, йому порекомендували так вчинити", -
говорить Володимир. Згодом він працював на лотку, потім завскладом на
овочевій базі, у магазині на Татарці.

Стосунки між трьома братами були нормальними до 1980 року. "Вітя був
хороший хлопчик, лагідний. Коли був маленький, я багато ним опікувався. Вже
студентом Віктор приходив до мене у ресторан "Київ". Кажу, їсти хочеш? Хочу.
Годував його. "Грошей немає? На тобі кілька рублів. Сергій ще тоді у школі
вчився", - згадує Володимир.

"Віктор на той час жив із першою дружиною, Мариною Лебедєвою. Сергій
жартував: Як тебе теща терпить? Ти хоча б коту зуби чистив вранці, а то
виженуть. У них був здоровий кіт, - згадує Володимир. - Я ще до Лебедєвої
ходив у її юридичну контору на вулиці Щербакова, щоб вона поговорили з
Віктором. Той щотижня привозив мамі величезні сумки своїх брудних речей, щоб
та прала. Намагався з ним самим говорити, але він відмахнувся, мовляв, їй усе
одно нема чого робити".

До матері у Борову Володимир їздив регулярно, приблизно раз на
тиждень.

"Він же будував там щось, привозив дошки, годував худобу, - долучається до
розмови його дружина Ангеліна. - Фактично він утримував молодших братів. З
овочебази привозив додому відходи, якими годував худобу та птицю. У
господарстві були гуси, індики, бджоли... А потім брати торбами везли все на
Київ".

Відносна ідилія у стосунках між братами урвалася 1980 року після
смерті матері, серце якої не витримало інсульту. "Коли я приїхав з Києва до
матері, вона вже померла. З дому встигли винести все, навіть дрова. Я не
бачив, що це робили брати, тому не можу цього стверджувати", - каже
Володимир.

Вітчим, за його словами, одразу пішов до іншої жінки, яка працювала
на молокозаводі у Мотовилівці.

"Під час останньої зустрічі Віктор кинувся на мене з кулаками. Далі я бачив
його лише по телевізору"

"На дев'ять днів після смерті Сергій та Віктор приїхали в Борову,
відвели мене убік і сказали, щоб я написав відмову від спадку на користь
батька", - говорить Гулько. Стару хату, за його словами, мати ще два роки
тому переписала на старшого сина, адже молодші вже більш-менш влаштувалися.

"Я написав усе, що вони просили, мовляв, робіть, що хочете. Ті
забрали документи. Але виявилося, що від дарчої не можна просто так
відмовитися. Коли Віктор та Сергій дізналися про це, заспокоїлися, але
образилися на мене, що не отримали хату. Коли мати була жива, вона нас
об'єднувала, ми спілкувалися, бачилися. Тільки-но її не стало - і стосунки
зникли", - згадує Володимир. За його словами, Медведчук привіз мамині
документи до тітки десь через два місяці після смерті матері. "Побачивши
мене, - продовжує Володимир, - він кинувся з кулаками. Але Тамара стала між
нами, заявивши, що бійки у її домівці не буде. Віктор був у старому потертому
шкіряному пальті з портфелем, дуже діловий. Після цього я бачив його тільки
по телевізору".

Володимир не міг усвідомити, чому ще вчора близькі люди за мить стали
ворогами. Кілька разів він намагався встановити з Віктором стосунки,
помиритися.

Коли працював у ресторані "Україна", у цьому ж готелі містився офіс
Медведчука і його компаньйона Суркіса. Він ходив до них у приймальню, де йому
пропонували чекати, після чого виявлялося, що брат уже вийшов через чорний
хід. Чекав того на вулиці біля "України" по кілька годин, але все марно.

У селищі Шабо, що в Білгород-Дністровському районі на Одещині, родина
Гулько мешкає з 1987 року, після чорнобильської катастрофи. Тоді вони купили
невелику старезну хатину та 12 соток городу, сподіваючись із часом збудувати
новий будинок. Володимир працював директором місцевої бази відпочинку, а його
дружина - лаборантом гістологічної лабораторії лікарні
Білгород-Дністровського. 1983 року в родині Гулько народилася донька Лариса,
у 1988-му - син Євген. Сьогодні дочка - студентка географічного факультету
Одеського університету, син закінчив восьмий клас.

На городі, у саду та винограднику родини Гулько панує ідеальний
порядок. На місцевих неродючих піщаних грунтах вони вирощують розкішні
помідори, персики, абрикоси, інші овочі і фрукти. Щороку врожай винограду
складає 2,5 тисячі літрів соку, який Володимир робить на власному пресі.
Сусід, побачивши результати їхньої праці, пропонував купити у нього десять
соток землі. "Багато загнув за них. Аж дві тисячі доларів. Я міг нещодавно за
тисячу придбати три гектари", - каже Володимир.

Однокімнатна хата, у якій живуть четверо людей, дисонує з виплеканою
людською працею ділянкою. Збудована 110 років тому, вона без фундаменту, з
перекошеними стінами, низькою стелею, до того ж підпертою дошками, щоб не
завалилася. Торік від неї відвалилася прибудова. Якщо йтимуть сильні дощі,
хата може не витримати і поплисти, адже там відсутня гідроізоляція.

"Я вже навіть купив цеглу, - каже Володимир Гулько. - Хотів збудувати будинок
10 на 10 метрів, але все не вистачало грошей. Дружина каже, що я романтик..."

Сам він, зізнається, ніколи не набивався відомому брату у родичі,
нічого у нього не просив. Натомість той, схоже, засліплений давньою
ненавистю, про брата не згадував. Навіть односельчани не знали про існування
впливового родича у свого сусіда.

"У нього, - каже Ангеліна, - був поклик серця побачити своїх братів.
Він скучав без них. Вже з Шабо якось зірвався і поїхав до Києва, щоб їх
зустріти. Однак, як і раніше, ця спроба виявилася невдалою".

Колись, років три тому, він телефонував молодшому Сергію. Той спитав,
хто його турбує. Почувши відповідь, він не відповів жодного слова і відімкнув
телефон.

"Я не могла навіть уявити, що брат може спокійно очікувати смерті брата"

Про Віктора у родині Гулько згадали у серпні 2002 року, коли у дім
прийшла біда. Володимира розбив інсульт. Лікарі місцевої лікарні говорили, що
той не виживе без термінової госпіталізації у Києві. У цей же час мати
Ангеліни, яка мешкає у селі Ширяєве, що у кілометрах 100 від Шабо, зламала
руку. Поки вона була на реабілітації після операції, несподівано помер
батько.

"Тільки поховала батька, - говорить Ангеліна, - забираю матір з
повторної операції, наступного дня їду за Володею. Коли сталося таке нещастя,
я пішла в райвиконком, попросила телефон приймальні голови Адміністрації
Президента. За словами лікарів, Володя був на межі смерті. Прямого телефону
Віктора мені, звісно, не дали. Я додзвонилася до куратора Одеської області в
Адміністрації Президента. Кажу, брат помирає, передайте Віктору. Завтра,
мовляв, везу його до лікарні, не знаю чи доживе він. Так плакала... Я не
розумію такого ставлення. Для мене родичі - це радість, спілкування. Я просто
кричала, невже ви не розумієте, що таке людське горе, що таке родинні
зв'язки. Я ж не в чужого прошу допомоги, не у держави, а в рідного брата!".

Дружина Володимира впевнена, що куратор переказав Медведчуку про її дзвінок,
але той не відгукнувся. "Вони лишали трубку, - говорить Ангеліна, - очевидно,
доповідали йому і казали мені, що все буде добре. Я не могла навіть уявити,
що брат може так спокійно очікувати смерті брата. Я лишила в Адміністрації
всі свої можливі телефони. Була одна з неповнолітньою дитиною... Донька
студентка в Одесі... Пішла з роботи за власний рахунок. Мене найбільше
вразило, що мені назустріч з відкритою душею пішли чужі люди. А свій, маючи
величезну владу і купу грошей, навіть пальцем не поворухнув. Але ми за гроші
навіть не розмовляли ні з ким..."

Жінка дуже вдячна Олександру Пилиповичу Котову, голові райвиконкому
Білгород-Дністровського, який виділив санавіацію, щоб перевести її чоловіка
до лікарні. Головний лікар лікарні в Білгород-Дністровському дав їй гроші і
машину. Головний лікар обласної лікарні Неля Федорівна Гожева виписувала
своєму пацієнту безкоштовні ліки.

Незнайомі люди пропонували Ангеліні матеріальну допомогу. Оскільки
вона працює у філії Одеської лікарні, їй зробили лікарняний, щоб дати
можливість бути разом із чоловіком.

Дружині Володимира розповіли, що до місцевого управління охорони
здоров'я телефонував Леонід Кравчук і запевняв, що тільки-но її чоловік
пройде курс лікування в Одесі, його обов'язково заберуть до Кива. Чужа біда
вразила першого Президента України, однак лишила байдужим того, хто,
вочевидь, тільки мріє їм стати. Віктор жодного разу не поцікавився долею
свого брата.

Володимир місяць лежав у реанімації в Одесі, і завдяки зусиллям
багатьох людей хвороба почала відступати. Якраз у цей час до портового міста
завітав Президент Кучма, звісно, у супроводі вірного глави Адміністрації. Як
і належить, згідно з планом організації візиту, в Одеській лікарні
підготували чергову реанімаційну палату, яка знаходилася через стіну від
палати Володимира. Після дзвінка Кравчука в лікарні всі знали про родича
лідера СДПУ(о). Навіть охоронці Президента зазирали в палату і віталися з
ним, називаючи його по імені.

Зустрічі двох братів чекала вся лікарня. Однак марно. Головний лікар,
завідувач відділенням, лікарі намагалися пояснити Володимиру, що у брата
насичена програма, що він зайнятий, однак не могли приховати здивованості і
розгубленості.

Після Одеси Гулько поїхав лікуватися до Києва. Про його історію
довідався столичний мер Олександр Омельченко, який особисто прийняв
Володимира, пообіцявши посприяти вирішенню його проблем.

А проблем наразі вистачає. Навесні у хаті завалився димар, і
наступної зими її взагалі не можна буде опалювати.

Родина має на примітці стару невелику лабораторію, яку нині не
використовують.

Там все потрощили, поздирали, але все ж вона буде придатна для життя
після ремонту.

Утім нині ходять чутки, що влада збирається її продати. Загалом нерухомість у
Шабо та Білгород-Дністровському не дешева дорога. Невелика двокімнатна
квартира коштує 8-12 тисяч доларів. На сусідній вулиці у Шабо за півбудинка
просять 30 тисяч.

Родина Гулько таких грошей не має. Після всіх своїх нещасть вона
змушена працювати на ліки. Сам Володимир нині тільки оформлює пенсію за
інвалідністю, його дружина отримує невеличку зарплатню медика.

На початку червня Ангеліна знову телефонувала у приймальню
Медведчука, коли Володя поїхав лікуватися до Києва. Хотіла, щоб йому
допомогли влаштуватися у недорогий готель, адже той ледь ходить із ціпком. У
приймальні дали якийсь телефон. Жінка зателефонувала. Голос на кінці дроту
висловив здивування. Згодом Костя (як він представився), колишній охоронець
Медведчука, сказав Володимирові, щоб той забув цей телефон назавжди.

Сам Володимир у Києві заходив до приймальні брата, щоб передати тому
листа. Секретарка його прочитала і заявила, що його (особистого листа!)
неправильно оформлено. Він мовчки переписав і віддав. Відповіді чоловік знову
не отримав.

Андрій МАСАЛЬСЬКИЙ.

Київ-Шабо-Київ.

Фото з архіву Володимира Медведчука.

Володя (ліворуч) зі зведеним братиком Вітею.

А ТИМ ЧАСОМ...

Не так давно польський щотижневик "Впрост" надрукував дослідження під
назвою "25 найбагатших людей Центральної і Східної Європи". Третій серед
українців - голова Адміністрації Президента Віктор Медведчук, який має 800
мільйонів доларів. "Контрольований ним клан соціал-демократів заробляє на
продажу електроенергії, металургії, нафти, машин, а також на інвестиціях у
фінансовому секторі. Має значний вплив на державне телебачення УТ-1, "Інтер",
"Студію" 1+1", телеканал ТЕТ, пише "Впрост".

ЦИТАТА

Віктор Медведчук:

- Про те, є в мене серце чи немає, можуть сказати мої близькі і
друзі. А мій телевізійний образ мене самого іноді лякає... Я і сам,
переглядаючи репортажі про засідання Верховної Ради, був готовий почати
думати, що я насправді таким є.

"Україна молода" 2003.06.19