06/28/2003 | CLSID

передрук з УП.
http://pravda.com.ua/archive/2003/june/27/3.shtml

---------------------------------
Проект досить небезпечний. Вводиться, наприклад, відповідальність за зберігання "недостовірної інформації" в себе на дискеті (якщо я правильно зрозумів коментар, бо законопроекту я не читав)
---------------------------------

Сергій Панцир, ІМІ , 27.06.2003, 15:03

Наступного тижня буде здійснена унікальна спроба встановити державний контроль за WEB-мережею в Україні. Всі суперечності та скандали пов'язані із можливим контролем спецслужбами України домену UA виглядають просто дитячою забавкою порівняно із можливими наслідками запровадження законопроекту "Про діяльність у сфері інформатизації", внесеного Кабміном за підписом прем'єра Януковича.

Суть проекту була "зашифрована" до такої міри, що навіть прискіпливі опозиціонери у ВРУ практично пропустили його проходження через профільний "науковий" комітет. Проте, не варто звинувачувати авторів у приховуванні власних намірів.

У пояснювальній записці до законопроекту, яка, як правило, вважається документом, на який поважний експерт може і не звертати уваги, чітко вказується, що метою законодавчої ініціативи є "створення засад для забезпечення правового регулювання національної складової глобальних інформаційних мереж в тому числі мережі Інтернет".

Цікаво, що у преамбулі законопроекту зазначається, що запропоновані норми не стосуються будь-яких ЗМІ і це досить важливо, оскільки залишається питання регулювання ЗМІ, які поширюються через Інтернет. Що ж очікує ці засоби інформації за результатами впровадження цього законопроекту?

Почнемо аналіз із того, що законопроект покликаний регулювати діяльність у сфері інформатизації. За визначенням, діяльність у сфері інформатизації означає дії, пов'язані із створенням, розповсюдженням, використанням, зберіганням, збиранням та обробленням об'єктів сфери інформатизації, а також наданням послуг з їх використання.

Проблемним поняттям у цьому визначенні залишається "об'єкт сфери інформатизації". До таких об'єктів відносяться "цифрові дані" (інформація), "інформаційна технологія", призначена для створення "цифрових даних", а також "інформаційний ресурс" у якості сукупності цифрових даних. Саме завдяки таким "хрестоматійним" визначенням, які ніколи не запам'ятовував навіть супердосвідчений український "юзер", досягається ефект "зашифрованості" законопроекту.

У більшості компетентних людей у сфері обробки та поширення інформації такі визначення викликають підозру щодо бажання "законотворця" удосконалити термінологічно застарілий закон "Про інформацію". Проте не все так просто.

"Суб'єкти діяльності у сфері інформатизації" (власники, розповсюджувачі та користувачі інформаційних технологій, цифрових даних та їх сукупності) повинні дотримуватись досить цікавих принципів. Найбільш цікавим серед них є принцип "достовірності, повноти та своєчасності інформації, що надається користувачеві; забезпечення захисту користувача від матеріальної, моральної чи фізичної шкоди".

Логічні шедеври цих положень просто вражають. Користувач інформації повинен дотримуватись її своєчасності та повноти?! Проте "логічні" негаразди законопроекту - не найстрашніша біда.

Досить важливими є положення щодо вимог до змісту "об'єкту сфери інформатизації", тобто інформаційних технологій, цифрових даних та їх сукупності. Такий об'єкт не повинен містити інформації щодо захоплення державної влади, насильницької зміни конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, закликів до насильства, пропаганду насильства, тероризму, війни, дискримінації та ін.

Такі моральні застереження начебто не викликають заперечень. Проте виникає сумнів щодо спроможності власника цифрових даних, наприклад, провайдера уникнути навіть випадкового розміщення на його сервері такого роду інформації. Проте відповідальності йому навряд чи вдасться уникнути.

Постраждати від даного "закону" може і звичайний "юзер", якому надіслано "нелегітимну" інформацію і яку він випадково чи заради наукового інтересу зберіг. Порушити права власності такого "юзера" досить легко. Можна надіслати йому, як "суб'єкту діяльності у сфері інформатизації", тобто користувачу, інформацію про те, що умовні "ми" за Україну від Сану до Дону, і, якщо він її збереже у якості "інформаційного продукту" – притягти до відповідальності чи конфіскувати його "жорсткий диск" із інформацією щодо його, наприклад, зовнішньоекономічної діяльності.

Проте, і це не найстрашніше. За допомогою "об'єкту сфери інформатизації" (навіть дискети) не можна поширювати "заборонену, спотворену та недостовірну інформацію". До "спотвореної" та "недостовірної" інформації можна віднести будь-що, навіть спотворений "анекдот" про поведінку президента за межами України.

До цього варто додати, що забороняється зберігати та розповсюджувати інформацію, яка містить ненормативну лексику. Іншими словами, якщо посадова особа висловилась "ненормативно", то право розпорядження такою інформацією обмежується.

Власник "мережного об'єкту сфери інформатизації", або провайдер несе відповідальність у разі завдання комусь "матеріальної та моральної шкоди". І взагалі він повинен цензурувати "сайти", тобто "вживати заходи щодо запобігання незаконного" використання Інтернету. Таке положення є грубим порушенням міжнародних принципів регулювання інформаційного простору, яке передбачає регулювання чого завгодно, крім Інтернету.

Якщо через Інтернет поширюється заборонена цим законопроектом інформація, то провайдер чи власник інформації несе відповідальність відповідно до рішення суду. Право звертатись із позовами до суду мають фізичні та юридичні особи, органи державної влади та місцевого самоврядування.

Чи не єдиними позитивними положеннями законопроекту є принципи відповідальності за "хакерство", проте ці норми настільки загальні, що можна отримати вирок навіть за риторичні прийоми використання інформації.

Загальне враження, яке справляє законопроект по суті дозволяє робити висновок, що він є політичним замовленням чи реакцією на "касетний скандал" та "Українську правду" Гонгадзе. Положення про "ненормативну лексику" та "моральну шкоду" викликають саме такі висновки. Такий висновок підтверджує й ігнорування як чинного законодавства, так і міжнародного права.

Щодо останнього, варто зауважити, що Інтернет не підлягає державному регулюванню, оскільки інформаційна діяльність у всесвітній мережі прирівнюється до конфіденційного спілкування або отримання інформації за запитом. Всі "моральні" проблеми Інтернету вирішуються шляхом маркування інформації та можливостями її фільтрації, що є предметом "договору" провайдера та споживача.

Внесення такого законопроекту виконавчою владою можна сприймати як реакцію на нещодавнє отримання ЗМІ необхідних законодавчих гарантій свободи слова та необхідністю обмежити вплив інтернет-видань на суспільну свідомість напередодні виборів.

Сергій Панцир, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив