З історії змагань за українську владу
06/30/2003 | Ігор ЛІСОДІД
ТРИБУНА
З ІСТОРІЇ ЗМАГАНЬ ЗА УКРАЇНСЬКУ ВЛАДУ
Наближаються президентські вибори 2004 року, а за ними невдовзі й нові парламентські. Той, хто не готується до виборів майбутніх, програє, бо вибори є частиною процесу боротьби за владу. Ця боротьба є безперервною. Змінюються лише її форми залежно від ситуації в країні та навколо неї.
Kажуть, що все визначає економіка - не вірте, бо в історії є достатньо прикладів того, що економіка і прибутки країни, або владоутримувачів залишалися не на чільному місці, і тоді наставали часи голодоморів, руйнацій, цілого занепаду суспільства і нації. Особливо такі вибрики долі можуть бути, коли до влади приходять божевільні (більшовики) або інтернаціональні орди. Брутальний сусіда, який ненавидить твою землю і все, що пов'язане з твоєю нацією, прийшовши до тебе колонізатором, не принесе тобі щастя, бо все, що буде вчиняти, - тільки на свою користь.
Політична палітра України наприкінці XX століття і на початку XXI має присмак і відтінки постколоніального. Час вносить корективи до цієї палітри на користь нової, вільної від окупаційного бруду політичної системи й партійно-політичної картини. Цей поступ є повільним, але невблаганним. І мине ще багато часу, поки в Україні будуть потужні блоки партій, що змагатимуть між собою за владу виключно з державницьких позицій, а не з позицій постокупаційних і меншовартісних. Навіть, якщо хтось і захоче створити потужну геополітичну коаліцію на противагу новітнім ордам зі сходу, то має це статися виключно на користь українській нації та державі.
На сьогодні українське поле політичних партій та громадських організацій розподіляється на проукраїнські і замасковані чи відверті проросійські. Всі інші мусять пристосовуватися до цих течій або відійти в небуття. Є ще потуга, схожа на ракову пухлину, що потаємно, використовуючи соки української нації, втягує Україну у процеси глобалізації та денаціоналізації світу.
Для уникнення проблем, що можуть виникнути у України, якщо національна еліта не зможе контролювати й керувати політичними й соціально-економічними, психологічними процесами всередині нашої держави, потрібно самим писали сценарії українського майбуття.
Росія як колишня метрополія України не бажає змиритися з втратою України, бо без України імперія зла не зможе бути могутньою й на рівних сперечатися у світі з такими геопотугами, як СІЛА, Китай, Європа. Не варто скидати з шальок терезів малорозвинені, але небезпечні для існування російської імперії країни Середньої Азії та Близького Сходу. Особливо зараз непокоїть Росію можливість її розколу на дві частини по лінії - Татарстан - Чечня. Удар США по Афганістану та Іраку перерізає канал ісламської ідеологічної та фізичної підтримки вищенаведених країн, що дозволяє врятувати Росію, а тим самим стримати експансію Китаю на східні землі Росії. Цим кроком США посилила присутність свою на кордоні з Китаєм та на півдні російських впливів (чим обмежила їх), а також обмежила доступ Китаю до безмежних ресурсів Сибіру та Далекого Сходу. У разі експансії Китаю на північ та північний схід - світу може у найближчі десятиріччя загрожувати новітня ординська навала. Але не тільки цим пояснюється безперешкодний процес входу США до Узбекистану та в зону столітніх впливів Росії. Відповідь на це можна знайти, зазирнувши до подій, що розподілили зони впливу між СРСР та гітлерівською Німеччиною після підписання пакту Молотова - Ріббентропа, але вже у сучасному варіанті. Яке місце за цими панами збираються відвести Україні? Чи не мають наміру віддати на поталу Росії Україну заокеанські політики, аби здобути нафтоносні регіони (Ірак, Іран,...)? А якщо це так, то постає друге питання - чи почуває себе "об'єднана" Європа цілком самодостатньою структурою, аби підсилити Росію Україною? Чи політики об'єднаної Європи забули про імперського молоха, який поглинув світ після 1939 року?
Після створення Євросоюзу й набуття ним рис нової геопотуги, яка на рівних може сперечатися з США, Китаєм та Росією про шляхи влаштування майбутнього світу, відбувається подальший процес розподілу сфер впливу й володінь. Постає запитання: де бачать Україну з її можливостями й ресурсами?
Імперський дух завжди віяв у мозку ординців, а тому Україна для них є джерелом нової енергії та могутності. Згадаймо висловлення їхніх ватажків та керманичів різних часів: "великої Росії без України не може бути", "СРСР без України не буде".
Перший крок до відновлення імперії - створення новітнього союзу між Україною, Білоруссю та Росією під протекторатом останньої. Події, що відбувалися в Україні за останні 11 років, свідчать, що Україна ще не вийшла з кола впливу Росії і де-факто залишається її сателітом та постколоніальною країною з домінуючими впливами Росії. Це є можливим через утримання в Україні при владі промосковських прислужників на чолі з Президентом. Для завершення юридичного оформлення процесу об'єднання мають бути пристосовані законодавства країн та юридичне оформлення угод. Але через протидію таким задумам національно зорієнтованому спектру партій та організацій цього зробити неможливо без силового втручання (для цього потрібні поважні підстави - заколот "націоналістів" і т. ін. та прохання української влади надати допомогу).
Тому є інший шлях утримання влади в Україні - з допомогою промосковських партій та мафіозних кланів. А відтак згадаймо, як прийшов до влади в Україні другий президент новітньої історії України - на московські гроші та з московською підтримкою. Так сталося і вдруге, але для цього їм довелося застосувати схему усунення найближчого конкурента з правого крила - В'ячеслава Чорновола, а на його місце підсунути свого - Євгена Марчука.
Для юридичного оформлення союзу з Україною достатньо невеликої більшості, яку можна буде зробити тими ж брутальними методами, що застосовувалися у попередні роки. Інформаційна та фінансова підтримка, а також заходи супроводження, спрямовані на утримання влади, надходитимуть через Москву.
Ті, хто зараз перебуває на владному олімпі, й ті, хто біля них годується, звичайно зацікавлені у збереженні набутого й подальшого збагачення. Особисто Президент прив'язаний до Росії "трубами великого діаметра", вдячністю за попередню допомогу на виборах 1998 та 2002 років (за все треба сплачувати). Дбають вищезгадані й про власних онуків, а тому владу промосковську будуть тримати щосили, бо ті, хто може прийти завтра, залишать їх лише з чесно заробленим.
Якщо подивитися глибше:
1994 рік Москва спромоглася посадити на президентське крісло Л.Кучму.
1999 рік - фізично усунуто В'ячеслава Чорновола, як конкурента від правих, що заважав втіленню задумів за московськими технологіями та планами привести на посаду Леоніда Кучму.
Події 1999 та 2000 - 2002 років виносять на верхівку політичного олімпу й когорту славних, на котрих Москва ставить.
Згадаймо голосування у ВР України, котре визначило долю прем'єра Віктора Ющенка, а з цим і подальший шлях розвитку України на найближчі роки. Тоді засвітилися майже всі московські прислужники, їх варто пам'ятати!
У день завершення виборчої кампанії У 2002 року, коли було відомо, як проголосували у більшості регіонів, на питання однієї з телекомпаній - "Хто отримав перемогу на виборах 2002 року?" - один з московських політологів радо заявив: "Виграла Росія". Тобто йдеться не про те, хто виграв з українських політиків чи то серед політичних блоків, а мовиться про змагання й боротьбу між українцями та Росією. А, згадавши висловлення Дмитра Табачника напередодні голосування, що "голосування не на користь пропрезидентських виборчих блоків можуть призвести до розвитку подій за російським сценарієм" - це вже недвозначний натяк на силове розв'язання політичних проблем між українцями та Росією.
В акції "Україна проти Кучми" готувався силовий варіант переходу влади до іншого Президента, або заміна на кшталт_Єльцин - Путін. Передавання влади було обумовлено невиліковною хворобою Президента та його непомірним вживанням спиртного.
Отримати відповідь - а хто ж мав стати спадкоємцем крісла Президента України? - можна, згадавши цікаву річ. Для застосування силового варіанта розвитку подій було проведено зміну силовиків - міністра оборони (підстави, а краще сказати - підставки шукали через катастрофи у Броварах та Криму). Міністра МВС - без особливих проблем - свій чоловік! Голову СБУ - "відданого" Президенту Деркача - замінили, що свідчить про те, що грав чоловік на два фронти. А призначення на посаду голови Держкомкордону брата Володимира Литвина?!
Сам Президент заміну силовим міністрам не шукав, бо це робили інші - претенденти на крісло - напевне, чорний кардинал, який був гравцем у силовому варіанті. Таких осіб було двоє - Євген Марчук, від якого залежало, хто мав посісти посади силових міністрів, та Володимир Литвин. До речі, саме Володимир Литвин міг би керувати державою деякий час від імені Президента при створенні форс-мажорних обставин (особливо, якщо Президент "хворий"). Але події влітку 2002 року на летовищі у Львові вказують, що шукають заміну й Шкідченкові. Хто вносив такі пропозиції, або хто шукав відповідні підстави?
Згадавши акції з усунення В'ячеслава Чорновола та роль у подіях, що розгорталися у президентській виборчій кампанії 1999 року, де з лівого (соціал-демократа) Євген Марчук плавно переводиться у праве крило, проходить відповідну політичну "розкрутку" своїх серед чужих, а вже потім посідає місце лідера у правому крилі, - бачимо, що це було потрібно, аби московська виборча схема, що спрацювала в Росії на виборах Єльцина, змогла спрацювати на президентських виборах в Україні. Схема доволі проста: демократ проти комуніста. У цій схемі вигідно було мати більше слабких та одіозних постатей. Праве крило в українському варіанті сюди не вписувалося, а тому В'ячеслава Чорновола було фізично усунуто. Звідси постає питання - Євген Марчук грав номінальну ролю в цьому фарсі, виконуючи команди, чи був повністю обізнаний з планами й знав подальшу дорогу в брутальній боротьбі за владу?
Так чи інакше, а саме Євген Марчук може готуватися до президентського крісла. У нього вигідне становище. Він був серед правих, але не правий, він не заперечує лівим. Він врятував ненажерливих від фінансових втрат, скинувши Юлію Тимошенко та Віктора Ющенка. А за логікою розвитку подій має бути розкручений, як мудрий, виважений політик, що найближчим часом зможемо спостерігати. Гроші будуть звідусіль, бо всім догодив, окрім, як українцям.
Процес визначення головного претендента на президентське крісло має тривати недовго. Вже влітку 2003 року потрібно мати команду, кошти та підтримку.
Після виборів 2002 року однією з найважливіших посад є посада Голови Верховної Ради України, бо вона залишиться у його володаря на весь термін дії парламенту четвертого скликання. Саме Голова ВР може контролювати законодавчий процес, аби спростити вибори й спрямувати їх у потрібне русло. А в разі потреби - навіть зробити відповідні зміни до Конституції України та законодавства України! Що й потрібно для утворення новітнього союзу з Москвою. Посада ж прем'єра не є вирішальною за цим розкладом у боротьбі за владу, бо легко контролюється й легко знімається, особливо за цим наповненням парламенту.
Є кілька паралельних варіантів привласнення України, але всі вони розглядаються як одне ціле й мають спрацьовувати у разі провалу якогось з головних варіантів.
Москва поспішає з утворенням Союзу, а відтак і з підбором кандидатів на ключові посади в країнах-сателітах. Нещодавній візит Лукашенка до Москви виявився потрібним для проведення тестування останнього. Бо пропозиції Путіна справили враження на Лукашенка. На мою думку, якщо Лукашенко буде пручатися об'єднанню двох країн, то вже найближчим часом Лукашенкові знайдуть або заміну, або Лукашенко виявиться "хворим та непридатним" до керування державою. Така ж доля чекає й на будь-якого українського політика на посадах Президента України, Голови ВР України, голови Адміністрації Президента України, силовиків і т.ін.
Вікторові Ющенку та національно-демократичним силам бажано самим визначати шлях блоку й у ВРУ, і на загальноукраїнському політичному полі подій, аби не потрапити до пастки, яку, я впевнений, нам готують промосковські блазні під керівництвом з "білокам'яної".
Історія заперечує стосунки лише з комуністами, бо вони власних принципів ніколи не зраджували, завжди ішли в один бік - до Москви. Підтвердженням є кампанія щодо усунення з посади у 2000 році Віктора Ющенка. А тому вдруге ставати на граблі, на які стали наші попередники у 1917-1919 роках, - не варто! Комуністів можна хіба що використати для поборювання таких, як вони.
Для створення самодостатньої потуги національно-демократичних сил, яка не дозволить збутися московським планам, на мою думку, потрібно:
залишатися блокові Віктора Ющенка самодостатньою структурою, спроможною зберегти незалежність України, а це можливо лише у разі, коли лідерами блоку буде написано власний сценарій стабілізації українського суспільства та виходу з кризи культурно-духовної, політичної, кризи економічної;
не можна дозволяти вести гру за чужими сценаріями, бо це може призвести до поразки всієї української нації на початку третього тисячоліття за сучасним літочисленням;
створити через спільні дії партій та організацій тіньові органи влади, які могли б охопити впливом всю або більшу частину України (в селах є багато прихильників Віктора Ющенка та його блоку, але там майже немає наших представників, які зможуть організувати прихильників або підготувати все для зламу ситуації на нашу користь);
без таких тіньових структур влади ми не готові до перебрання влади на себе, навіть, якщо вона впаде нам просто в руки (окрім того, ніхто владу віддавати не збирається, згадайте висловлення Дмитра Табачник - розгортання подій за московським сценарієм), бо ми не готові до організованих спільних дій в одному напрямку - державного будівництва України за вже готовими програмами й не маємо ким замінити до 70 % середнього прошарку державних службовців, які є господарями й головним гальмом позитивних перетворень в Україні;
варто створити за 1 - 1,5 року пакет документів із державного будівництва України, аби мати програму дій від села до столиці в усіх напрямах життєдіяльності та розвитку суспільства - ми повинні добре знати, куди ми йдемо, що ми збираємося будувати і як ми будемо керувати; і вже від наших уявлень потрібно переводити все до втілення у життя;
для заміни існуючого корумпованого прошарку керівників та державних службовців варто вже зараз готувати виконавців, які до перемоги на виборах мають обіймати посади у тіньових структурах влади, організовувати людей на підтримку наших дій та планів (за умови, що вони будуть керуватися програмами,
замість того, аби розлючено схопити зброю й "наводити порядок", намагайся привернути до України тих, хто до цього працював проти - зроби так, щоби негатив перетворити на позитив; межа розподілу має проходити не в Україні, а за її межами (а поки що розподіляють нас за багатьма критеріями та ознаками);
створивши на папері високо духовний і високорозвинений образ України, ми зможемо таку Україну створити й у реальному житті (такого цілісного образу чи то його фрагментів ми ще не створили ні в книзі, ні у фільмі, ні у матеріалах наукових конференцій, немає й духовного, або ментального образу);
ніхто не зашкодить нашій нації, якщо ми самі не продамо її, не зробимо собі шкоди; Україна буде такою, якою відтворять її наша культура й ментальність, скинувши з себе бруд московської комуни, що прищеплювали нам багато століть;
не зможемо далі рухатися вперед, не виправивши головної помилки - ті, хто змагав, змагає й працює на користь УССД, мають бути героями, а ті, хто працює проти, мають каратися за законами, що самі й створимо;
злочинці, що знищували нашу націю, мають бути засуджені, а образ їх має стати ганьбою для сучасних та майбутніх поколінь.
Влада яничарів буде створювати будь-які комбінації з визначальними посадами на верхівці владного олімпу, аби впливи енергії української нації були незначними.
Гасло будь-якої імперії - розподіляй і володарюй - потрібно заперечити у використанні на нашому національно-демократичному полі політичних партій та й всієї нації. Це гасло треба повертати вістрям в інший напрямок для зменшення потуги наших опонентів. Для цього у нас є всі можливості. Негативну енергію опонента можна повернути проти нього ж, що призведе до ефективнішого витрачання внутрішньої енергії не на скублення між друзями, а на зміцнення української державності й української нації.
Вектор українського культурного впливу можна й потрібно повернути у бік Росії. Вочевидь - полем наших впливів мають бути землі української діаспори на сході та північному сході. Громадські організації зможуть це зробити, не використовуючи офіційних шляхів та каналів, не використовуючи великих грошей; за межами України є багато українців, які можуть і будуть працювати на Україну - уявіть собі таку потугу.
Західна діаспора має нейтралізувати шкідливі впливи московської агентури або їхніх представників через випередження їх у інформаційному полі за межами України, бо негативний образ України у світі здебільшого створюють за межами України, що призводить до негативних впливів закордонних чинників.
Ігор ЛІСОДІД
Шлях Перемоги
№37 (2524) 5 -11 вересня 2002 р.
З ІСТОРІЇ ЗМАГАНЬ ЗА УКРАЇНСЬКУ ВЛАДУ
Наближаються президентські вибори 2004 року, а за ними невдовзі й нові парламентські. Той, хто не готується до виборів майбутніх, програє, бо вибори є частиною процесу боротьби за владу. Ця боротьба є безперервною. Змінюються лише її форми залежно від ситуації в країні та навколо неї.
Kажуть, що все визначає економіка - не вірте, бо в історії є достатньо прикладів того, що економіка і прибутки країни, або владоутримувачів залишалися не на чільному місці, і тоді наставали часи голодоморів, руйнацій, цілого занепаду суспільства і нації. Особливо такі вибрики долі можуть бути, коли до влади приходять божевільні (більшовики) або інтернаціональні орди. Брутальний сусіда, який ненавидить твою землю і все, що пов'язане з твоєю нацією, прийшовши до тебе колонізатором, не принесе тобі щастя, бо все, що буде вчиняти, - тільки на свою користь.
Політична палітра України наприкінці XX століття і на початку XXI має присмак і відтінки постколоніального. Час вносить корективи до цієї палітри на користь нової, вільної від окупаційного бруду політичної системи й партійно-політичної картини. Цей поступ є повільним, але невблаганним. І мине ще багато часу, поки в Україні будуть потужні блоки партій, що змагатимуть між собою за владу виключно з державницьких позицій, а не з позицій постокупаційних і меншовартісних. Навіть, якщо хтось і захоче створити потужну геополітичну коаліцію на противагу новітнім ордам зі сходу, то має це статися виключно на користь українській нації та державі.
На сьогодні українське поле політичних партій та громадських організацій розподіляється на проукраїнські і замасковані чи відверті проросійські. Всі інші мусять пристосовуватися до цих течій або відійти в небуття. Є ще потуга, схожа на ракову пухлину, що потаємно, використовуючи соки української нації, втягує Україну у процеси глобалізації та денаціоналізації світу.
Для уникнення проблем, що можуть виникнути у України, якщо національна еліта не зможе контролювати й керувати політичними й соціально-економічними, психологічними процесами всередині нашої держави, потрібно самим писали сценарії українського майбуття.
Росія як колишня метрополія України не бажає змиритися з втратою України, бо без України імперія зла не зможе бути могутньою й на рівних сперечатися у світі з такими геопотугами, як СІЛА, Китай, Європа. Не варто скидати з шальок терезів малорозвинені, але небезпечні для існування російської імперії країни Середньої Азії та Близького Сходу. Особливо зараз непокоїть Росію можливість її розколу на дві частини по лінії - Татарстан - Чечня. Удар США по Афганістану та Іраку перерізає канал ісламської ідеологічної та фізичної підтримки вищенаведених країн, що дозволяє врятувати Росію, а тим самим стримати експансію Китаю на східні землі Росії. Цим кроком США посилила присутність свою на кордоні з Китаєм та на півдні російських впливів (чим обмежила їх), а також обмежила доступ Китаю до безмежних ресурсів Сибіру та Далекого Сходу. У разі експансії Китаю на північ та північний схід - світу може у найближчі десятиріччя загрожувати новітня ординська навала. Але не тільки цим пояснюється безперешкодний процес входу США до Узбекистану та в зону столітніх впливів Росії. Відповідь на це можна знайти, зазирнувши до подій, що розподілили зони впливу між СРСР та гітлерівською Німеччиною після підписання пакту Молотова - Ріббентропа, але вже у сучасному варіанті. Яке місце за цими панами збираються відвести Україні? Чи не мають наміру віддати на поталу Росії Україну заокеанські політики, аби здобути нафтоносні регіони (Ірак, Іран,...)? А якщо це так, то постає друге питання - чи почуває себе "об'єднана" Європа цілком самодостатньою структурою, аби підсилити Росію Україною? Чи політики об'єднаної Європи забули про імперського молоха, який поглинув світ після 1939 року?
Після створення Євросоюзу й набуття ним рис нової геопотуги, яка на рівних може сперечатися з США, Китаєм та Росією про шляхи влаштування майбутнього світу, відбувається подальший процес розподілу сфер впливу й володінь. Постає запитання: де бачать Україну з її можливостями й ресурсами?
Імперський дух завжди віяв у мозку ординців, а тому Україна для них є джерелом нової енергії та могутності. Згадаймо висловлення їхніх ватажків та керманичів різних часів: "великої Росії без України не може бути", "СРСР без України не буде".
Перший крок до відновлення імперії - створення новітнього союзу між Україною, Білоруссю та Росією під протекторатом останньої. Події, що відбувалися в Україні за останні 11 років, свідчать, що Україна ще не вийшла з кола впливу Росії і де-факто залишається її сателітом та постколоніальною країною з домінуючими впливами Росії. Це є можливим через утримання в Україні при владі промосковських прислужників на чолі з Президентом. Для завершення юридичного оформлення процесу об'єднання мають бути пристосовані законодавства країн та юридичне оформлення угод. Але через протидію таким задумам національно зорієнтованому спектру партій та організацій цього зробити неможливо без силового втручання (для цього потрібні поважні підстави - заколот "націоналістів" і т. ін. та прохання української влади надати допомогу).
Тому є інший шлях утримання влади в Україні - з допомогою промосковських партій та мафіозних кланів. А відтак згадаймо, як прийшов до влади в Україні другий президент новітньої історії України - на московські гроші та з московською підтримкою. Так сталося і вдруге, але для цього їм довелося застосувати схему усунення найближчого конкурента з правого крила - В'ячеслава Чорновола, а на його місце підсунути свого - Євгена Марчука.
Для юридичного оформлення союзу з Україною достатньо невеликої більшості, яку можна буде зробити тими ж брутальними методами, що застосовувалися у попередні роки. Інформаційна та фінансова підтримка, а також заходи супроводження, спрямовані на утримання влади, надходитимуть через Москву.
Ті, хто зараз перебуває на владному олімпі, й ті, хто біля них годується, звичайно зацікавлені у збереженні набутого й подальшого збагачення. Особисто Президент прив'язаний до Росії "трубами великого діаметра", вдячністю за попередню допомогу на виборах 1998 та 2002 років (за все треба сплачувати). Дбають вищезгадані й про власних онуків, а тому владу промосковську будуть тримати щосили, бо ті, хто може прийти завтра, залишать їх лише з чесно заробленим.
Якщо подивитися глибше:
1994 рік Москва спромоглася посадити на президентське крісло Л.Кучму.
1999 рік - фізично усунуто В'ячеслава Чорновола, як конкурента від правих, що заважав втіленню задумів за московськими технологіями та планами привести на посаду Леоніда Кучму.
Події 1999 та 2000 - 2002 років виносять на верхівку політичного олімпу й когорту славних, на котрих Москва ставить.
Згадаймо голосування у ВР України, котре визначило долю прем'єра Віктора Ющенка, а з цим і подальший шлях розвитку України на найближчі роки. Тоді засвітилися майже всі московські прислужники, їх варто пам'ятати!
У день завершення виборчої кампанії У 2002 року, коли було відомо, як проголосували у більшості регіонів, на питання однієї з телекомпаній - "Хто отримав перемогу на виборах 2002 року?" - один з московських політологів радо заявив: "Виграла Росія". Тобто йдеться не про те, хто виграв з українських політиків чи то серед політичних блоків, а мовиться про змагання й боротьбу між українцями та Росією. А, згадавши висловлення Дмитра Табачника напередодні голосування, що "голосування не на користь пропрезидентських виборчих блоків можуть призвести до розвитку подій за російським сценарієм" - це вже недвозначний натяк на силове розв'язання політичних проблем між українцями та Росією.
В акції "Україна проти Кучми" готувався силовий варіант переходу влади до іншого Президента, або заміна на кшталт_Єльцин - Путін. Передавання влади було обумовлено невиліковною хворобою Президента та його непомірним вживанням спиртного.
Отримати відповідь - а хто ж мав стати спадкоємцем крісла Президента України? - можна, згадавши цікаву річ. Для застосування силового варіанта розвитку подій було проведено зміну силовиків - міністра оборони (підстави, а краще сказати - підставки шукали через катастрофи у Броварах та Криму). Міністра МВС - без особливих проблем - свій чоловік! Голову СБУ - "відданого" Президенту Деркача - замінили, що свідчить про те, що грав чоловік на два фронти. А призначення на посаду голови Держкомкордону брата Володимира Литвина?!
Сам Президент заміну силовим міністрам не шукав, бо це робили інші - претенденти на крісло - напевне, чорний кардинал, який був гравцем у силовому варіанті. Таких осіб було двоє - Євген Марчук, від якого залежало, хто мав посісти посади силових міністрів, та Володимир Литвин. До речі, саме Володимир Литвин міг би керувати державою деякий час від імені Президента при створенні форс-мажорних обставин (особливо, якщо Президент "хворий"). Але події влітку 2002 року на летовищі у Львові вказують, що шукають заміну й Шкідченкові. Хто вносив такі пропозиції, або хто шукав відповідні підстави?
Згадавши акції з усунення В'ячеслава Чорновола та роль у подіях, що розгорталися у президентській виборчій кампанії 1999 року, де з лівого (соціал-демократа) Євген Марчук плавно переводиться у праве крило, проходить відповідну політичну "розкрутку" своїх серед чужих, а вже потім посідає місце лідера у правому крилі, - бачимо, що це було потрібно, аби московська виборча схема, що спрацювала в Росії на виборах Єльцина, змогла спрацювати на президентських виборах в Україні. Схема доволі проста: демократ проти комуніста. У цій схемі вигідно було мати більше слабких та одіозних постатей. Праве крило в українському варіанті сюди не вписувалося, а тому В'ячеслава Чорновола було фізично усунуто. Звідси постає питання - Євген Марчук грав номінальну ролю в цьому фарсі, виконуючи команди, чи був повністю обізнаний з планами й знав подальшу дорогу в брутальній боротьбі за владу?
Так чи інакше, а саме Євген Марчук може готуватися до президентського крісла. У нього вигідне становище. Він був серед правих, але не правий, він не заперечує лівим. Він врятував ненажерливих від фінансових втрат, скинувши Юлію Тимошенко та Віктора Ющенка. А за логікою розвитку подій має бути розкручений, як мудрий, виважений політик, що найближчим часом зможемо спостерігати. Гроші будуть звідусіль, бо всім догодив, окрім, як українцям.
Процес визначення головного претендента на президентське крісло має тривати недовго. Вже влітку 2003 року потрібно мати команду, кошти та підтримку.
Після виборів 2002 року однією з найважливіших посад є посада Голови Верховної Ради України, бо вона залишиться у його володаря на весь термін дії парламенту четвертого скликання. Саме Голова ВР може контролювати законодавчий процес, аби спростити вибори й спрямувати їх у потрібне русло. А в разі потреби - навіть зробити відповідні зміни до Конституції України та законодавства України! Що й потрібно для утворення новітнього союзу з Москвою. Посада ж прем'єра не є вирішальною за цим розкладом у боротьбі за владу, бо легко контролюється й легко знімається, особливо за цим наповненням парламенту.
Є кілька паралельних варіантів привласнення України, але всі вони розглядаються як одне ціле й мають спрацьовувати у разі провалу якогось з головних варіантів.
Москва поспішає з утворенням Союзу, а відтак і з підбором кандидатів на ключові посади в країнах-сателітах. Нещодавній візит Лукашенка до Москви виявився потрібним для проведення тестування останнього. Бо пропозиції Путіна справили враження на Лукашенка. На мою думку, якщо Лукашенко буде пручатися об'єднанню двох країн, то вже найближчим часом Лукашенкові знайдуть або заміну, або Лукашенко виявиться "хворим та непридатним" до керування державою. Така ж доля чекає й на будь-якого українського політика на посадах Президента України, Голови ВР України, голови Адміністрації Президента України, силовиків і т.ін.
Вікторові Ющенку та національно-демократичним силам бажано самим визначати шлях блоку й у ВРУ, і на загальноукраїнському політичному полі подій, аби не потрапити до пастки, яку, я впевнений, нам готують промосковські блазні під керівництвом з "білокам'яної".
Історія заперечує стосунки лише з комуністами, бо вони власних принципів ніколи не зраджували, завжди ішли в один бік - до Москви. Підтвердженням є кампанія щодо усунення з посади у 2000 році Віктора Ющенка. А тому вдруге ставати на граблі, на які стали наші попередники у 1917-1919 роках, - не варто! Комуністів можна хіба що використати для поборювання таких, як вони.
Для створення самодостатньої потуги національно-демократичних сил, яка не дозволить збутися московським планам, на мою думку, потрібно:
залишатися блокові Віктора Ющенка самодостатньою структурою, спроможною зберегти незалежність України, а це можливо лише у разі, коли лідерами блоку буде написано власний сценарій стабілізації українського суспільства та виходу з кризи культурно-духовної, політичної, кризи економічної;
не можна дозволяти вести гру за чужими сценаріями, бо це може призвести до поразки всієї української нації на початку третього тисячоліття за сучасним літочисленням;
створити через спільні дії партій та організацій тіньові органи влади, які могли б охопити впливом всю або більшу частину України (в селах є багато прихильників Віктора Ющенка та його блоку, але там майже немає наших представників, які зможуть організувати прихильників або підготувати все для зламу ситуації на нашу користь);
без таких тіньових структур влади ми не готові до перебрання влади на себе, навіть, якщо вона впаде нам просто в руки (окрім того, ніхто владу віддавати не збирається, згадайте висловлення Дмитра Табачник - розгортання подій за московським сценарієм), бо ми не готові до організованих спільних дій в одному напрямку - державного будівництва України за вже готовими програмами й не маємо ким замінити до 70 % середнього прошарку державних службовців, які є господарями й головним гальмом позитивних перетворень в Україні;
варто створити за 1 - 1,5 року пакет документів із державного будівництва України, аби мати програму дій від села до столиці в усіх напрямах життєдіяльності та розвитку суспільства - ми повинні добре знати, куди ми йдемо, що ми збираємося будувати і як ми будемо керувати; і вже від наших уявлень потрібно переводити все до втілення у життя;
для заміни існуючого корумпованого прошарку керівників та державних службовців варто вже зараз готувати виконавців, які до перемоги на виборах мають обіймати посади у тіньових структурах влади, організовувати людей на підтримку наших дій та планів (за умови, що вони будуть керуватися програмами,
замість того, аби розлючено схопити зброю й "наводити порядок", намагайся привернути до України тих, хто до цього працював проти - зроби так, щоби негатив перетворити на позитив; межа розподілу має проходити не в Україні, а за її межами (а поки що розподіляють нас за багатьма критеріями та ознаками);
створивши на папері високо духовний і високорозвинений образ України, ми зможемо таку Україну створити й у реальному житті (такого цілісного образу чи то його фрагментів ми ще не створили ні в книзі, ні у фільмі, ні у матеріалах наукових конференцій, немає й духовного, або ментального образу);
ніхто не зашкодить нашій нації, якщо ми самі не продамо її, не зробимо собі шкоди; Україна буде такою, якою відтворять її наша культура й ментальність, скинувши з себе бруд московської комуни, що прищеплювали нам багато століть;
не зможемо далі рухатися вперед, не виправивши головної помилки - ті, хто змагав, змагає й працює на користь УССД, мають бути героями, а ті, хто працює проти, мають каратися за законами, що самі й створимо;
злочинці, що знищували нашу націю, мають бути засуджені, а образ їх має стати ганьбою для сучасних та майбутніх поколінь.
Влада яничарів буде створювати будь-які комбінації з визначальними посадами на верхівці владного олімпу, аби впливи енергії української нації були незначними.
Гасло будь-якої імперії - розподіляй і володарюй - потрібно заперечити у використанні на нашому національно-демократичному полі політичних партій та й всієї нації. Це гасло треба повертати вістрям в інший напрямок для зменшення потуги наших опонентів. Для цього у нас є всі можливості. Негативну енергію опонента можна повернути проти нього ж, що призведе до ефективнішого витрачання внутрішньої енергії не на скублення між друзями, а на зміцнення української державності й української нації.
Вектор українського культурного впливу можна й потрібно повернути у бік Росії. Вочевидь - полем наших впливів мають бути землі української діаспори на сході та північному сході. Громадські організації зможуть це зробити, не використовуючи офіційних шляхів та каналів, не використовуючи великих грошей; за межами України є багато українців, які можуть і будуть працювати на Україну - уявіть собі таку потугу.
Західна діаспора має нейтралізувати шкідливі впливи московської агентури або їхніх представників через випередження їх у інформаційному полі за межами України, бо негативний образ України у світі здебільшого створюють за межами України, що призводить до негативних впливів закордонних чинників.
Ігор ЛІСОДІД
Шлях Перемоги
№37 (2524) 5 -11 вересня 2002 р.