Липень, продовольча криза, конституційна реформа та гаазький три
07/01/2003 | Vadym Gladchuk
Липень, продовольча криза, конституційна реформа та гаазький трибунал
Данило Яневський, Костянтин Малєєв, для УП , 1.07.2003
Українські юристи просто таки оперативно відреагували на запитання УП щодо президентського законопроекту конституційних змін. Запитань, нагадаємо, було три.
Перше: як за пропорційної системи виборів може бути обрано 2/3 від чисельного складу Верховної Ради?
Друге: як країна може жити півроку без уряду? – а саме таку можливість припускає президентський законопроект.
Третє: на яких, власне, урочистих зборах складатиме присягу новообраний глава держави?
Для того, щоби дати обґрунтовану відповідь на ці запитання, "українські юристи" ініціювали минулої середи в Харкові зібрання громадських організацій, призначивши його відкриття на вересень поточного року.
Аби час, що залишився до відкриття форуму кращих юридичних умів країни, не минув дарма, принагідно поставимо і такі запитання – четверте й п'яте за порядком. Отож, яким чином країна буде вісім місяців жити без бюджету, якщо президент розпустить Верховну Раду на несвоєчасне ухвалення цього самого бюджету?
Чим завинила перед авторами законопроекту судова влада, яку, згідно з цим документом, буде усунуто від процесу формування Конституційного Суду? Останнє питання можна сформулювати й інакше: чому президентський проект скасовує цим принцип розподілу влад та їх бодай формальну незалежність одна від одної?
Ми не маємо сумніву, що зібрання українських юристів може обґрунтувати все, що завгодно – на то, власне, й існують українські юристи. Питання не в цьому, а в тому, що сам факт внесення президентського законопроекту в його існуючому вигляді є, на нашу думку, виразним свідченням курсу на роздмухування та поглиблення кризи в соціальному та політичному житті країни. Адже ні в який інший - тобто в законний - спосіб зберегти владу ті, хто неодмінно і за будь-яких умов втратить її в жовтні 2004 року, просто не зможуть.
В цьому сенсі президентський законопроект і паніка на ринку продовольства, яка охопила країну минулого тижня – явища одного порядку. Народ не вірить існуючій владі. А як інакше пояснити той феномен, що "схваливши" конституційні пропозиції глави держави, народ негайно кинувся скуповувати цукор, борошно та макарони?
В той час, поки люди запасаються харчами, влада відпрацьовує модель поведінки на випадок "запуску" нею ж створюваної кризи. Тут вам і "мінування" всіх без винятку виборчих дільниць під час мерських виборів в Мукачеві, і законопроект про запровадження залізничних військ, і заміна міністра оборони, і несподівана реанімація Комітету по боротьбі з корупцією, і указ президента про відсторонення уряду від процесу призначення керівників структурних підрозділів силових відомств та міністерства закордонних справ, і плани Кабміну про створення якогось собі регулюючого органу, який конфісковуватиме "надприбутки" операторів продовольчого ринку, і відсторонення Зінченка від "Інтеру" з наступним можливим відкликанням його з посади віце-спікера (що неодмінно "потягне" за собою чергову парламентську кризу і, скоріше за все, взагалі паралізує діяльність Верховної Ради) – список можна продовжувати довго.
Першим заручником цієї ситуації, як не дивно, стає уряд Януковича. Адже, саме за "кризовою" логікою її організаторів, саме цей уряд буде притягнуто до "відповідальності" і за літню продовольчу кризу, і за "зимову" енергетичну, і взагалі за всіх і за все... Запобігти цьому можна лише в єдиний спосіб – провадити власну політику, а не бути пішаком в грі "вищих" сил. Цього, однак, не вдавалося жодному українському урядові, за винятком двох. Першим був уряд Кучми за часів президентури Кравчука, другим – уряд Ющенка за часів другої каденції Кучми.
Проектанти української кризи копіюють методи та форми політичної поведінки Лукашенки. Він перебрав абсолютний контроль над країною без розстрілу парламенту та без танків на вулицях, але за масової підтримки своїх дій більшістю населення.
Але в Україні, на відміну від Білорусі, абсолютна більшість людей на дух не переносить діючу владу. Тому лукашенківський сценарій тут навряд чи пройде. А ось югославський може. Слобо Мілошевич та його радники - мабуть так само як їх українські колеги - щиросердечно вважали, що за умови контролю над збройними силами та силовими структурами з народного волевиявлення можна знущатися як завгодно. Але сербський досвід навчив, що зовнішня пасивність громадян - величина оманлива.
Вгадати, де знаходиться межа, за якою для політика залишається лише одна дорога – до гаазької буцегарні – неможливо. Навіть якщо йдеться про талановитих українських юристів.
Данило Яневський, Костянтин Малєєв, Інститут політичного моделювання
Данило Яневський, Костянтин Малєєв, для УП , 1.07.2003
Українські юристи просто таки оперативно відреагували на запитання УП щодо президентського законопроекту конституційних змін. Запитань, нагадаємо, було три.
Перше: як за пропорційної системи виборів може бути обрано 2/3 від чисельного складу Верховної Ради?
Друге: як країна може жити півроку без уряду? – а саме таку можливість припускає президентський законопроект.
Третє: на яких, власне, урочистих зборах складатиме присягу новообраний глава держави?
Для того, щоби дати обґрунтовану відповідь на ці запитання, "українські юристи" ініціювали минулої середи в Харкові зібрання громадських організацій, призначивши його відкриття на вересень поточного року.
Аби час, що залишився до відкриття форуму кращих юридичних умів країни, не минув дарма, принагідно поставимо і такі запитання – четверте й п'яте за порядком. Отож, яким чином країна буде вісім місяців жити без бюджету, якщо президент розпустить Верховну Раду на несвоєчасне ухвалення цього самого бюджету?
Чим завинила перед авторами законопроекту судова влада, яку, згідно з цим документом, буде усунуто від процесу формування Конституційного Суду? Останнє питання можна сформулювати й інакше: чому президентський проект скасовує цим принцип розподілу влад та їх бодай формальну незалежність одна від одної?
Ми не маємо сумніву, що зібрання українських юристів може обґрунтувати все, що завгодно – на то, власне, й існують українські юристи. Питання не в цьому, а в тому, що сам факт внесення президентського законопроекту в його існуючому вигляді є, на нашу думку, виразним свідченням курсу на роздмухування та поглиблення кризи в соціальному та політичному житті країни. Адже ні в який інший - тобто в законний - спосіб зберегти владу ті, хто неодмінно і за будь-яких умов втратить її в жовтні 2004 року, просто не зможуть.
В цьому сенсі президентський законопроект і паніка на ринку продовольства, яка охопила країну минулого тижня – явища одного порядку. Народ не вірить існуючій владі. А як інакше пояснити той феномен, що "схваливши" конституційні пропозиції глави держави, народ негайно кинувся скуповувати цукор, борошно та макарони?
В той час, поки люди запасаються харчами, влада відпрацьовує модель поведінки на випадок "запуску" нею ж створюваної кризи. Тут вам і "мінування" всіх без винятку виборчих дільниць під час мерських виборів в Мукачеві, і законопроект про запровадження залізничних військ, і заміна міністра оборони, і несподівана реанімація Комітету по боротьбі з корупцією, і указ президента про відсторонення уряду від процесу призначення керівників структурних підрозділів силових відомств та міністерства закордонних справ, і плани Кабміну про створення якогось собі регулюючого органу, який конфісковуватиме "надприбутки" операторів продовольчого ринку, і відсторонення Зінченка від "Інтеру" з наступним можливим відкликанням його з посади віце-спікера (що неодмінно "потягне" за собою чергову парламентську кризу і, скоріше за все, взагалі паралізує діяльність Верховної Ради) – список можна продовжувати довго.
Першим заручником цієї ситуації, як не дивно, стає уряд Януковича. Адже, саме за "кризовою" логікою її організаторів, саме цей уряд буде притягнуто до "відповідальності" і за літню продовольчу кризу, і за "зимову" енергетичну, і взагалі за всіх і за все... Запобігти цьому можна лише в єдиний спосіб – провадити власну політику, а не бути пішаком в грі "вищих" сил. Цього, однак, не вдавалося жодному українському урядові, за винятком двох. Першим був уряд Кучми за часів президентури Кравчука, другим – уряд Ющенка за часів другої каденції Кучми.
Проектанти української кризи копіюють методи та форми політичної поведінки Лукашенки. Він перебрав абсолютний контроль над країною без розстрілу парламенту та без танків на вулицях, але за масової підтримки своїх дій більшістю населення.
Але в Україні, на відміну від Білорусі, абсолютна більшість людей на дух не переносить діючу владу. Тому лукашенківський сценарій тут навряд чи пройде. А ось югославський може. Слобо Мілошевич та його радники - мабуть так само як їх українські колеги - щиросердечно вважали, що за умови контролю над збройними силами та силовими структурами з народного волевиявлення можна знущатися як завгодно. Але сербський досвід навчив, що зовнішня пасивність громадян - величина оманлива.
Вгадати, де знаходиться межа, за якою для політика залишається лише одна дорога – до гаазької буцегарні – неможливо. Навіть якщо йдеться про талановитих українських юристів.
Данило Яневський, Костянтин Малєєв, Інститут політичного моделювання