07/04/2003 | Сергій Біленький

Закінчивши ділити портфелі на владному олімпі партії новоствореної парламентської більшості “Трудова Україна” та СДПУ(о), як найбільш наближені до глави держави продовжили поділ сфер впливу у регіонах чудово розуміючи, що саме там буде вирішуватись доля їхніх кандидатів на майбутніх президентських виборах, які відбудуться вже наступного року.
Ситуація в регіонах набула дзеркального відображення тій, що склалась на київських пагорбах. Як СДПУ(о) взяло під контроль Адміністрацію Президента та відповідні структури на місцях, а “Трудова Україна ” активно зайнялася парламентською роботою. Так ці дві політичні сили продовжили рухатись в аналогічному напрямку в Кіровоградській, Миколаївській та Запорізькій областях. Хоча початок слід розглядати з протистояння цих двох сил місцевим структурам НДП в Автономній Республіці Крим де останні встигли достатньо закріпитися.
Соціал-демократи відразу ж зайнялися чисткою владних кабінетів керуючись принципом: “Хто не з нами той проти нас”, знімаючи з посад керівників, які на думку партійних функціонерів, підозрювалися в нелояльному ставленні до ідеї соціал-демократії та їх лідеру особисто.
Натомість призначатися мали лише перевірені у політичних баталіях бійці які конкретними справами довели власну відданість цій ідеї та дали урочисту клятву боротися за її торжество в Україні. Іноді здавалося простіше злітати у космос, аніж обійти усі владні кабінети, а головне благополучно вийти з президентської Бастилії на Банковій.
Представники ж “Трудової України” місцевого розливу (особливо на Кіровоградщині) продовжили справу своїх старших товаришів зайнявшись законодавчою роботою в міській раді Кіровограда створивши аналогічну парламентській більшості, але власну.
Не так давно ми стали свідками масштабних чисток серед голів райдержадміністрацій Кіровоградської області. Не секрет, що з багатьох запропонованих кандидатів не багатьом вдалося пройти тест на соціал-демократію. Не оминула ця доля і кандидатів з числа членів “Трудової України” (приклад Новомиргородська РДА). Не врятувало ситуацію навіть покровительство навіть вищого партійного керівництва. То, що вже казати про інших, дійсно авторитетних та перспективних керівників які в силу власної життєвої позиції чи недостатньої любові до червоних троянд так і не вмостились у крісла голів райдержадміністрацій.
Але сказати, що “трудовики” здалися без бою значить зовсім їх не знати. На завданий удар вони відповіли цілою серією дошкульних кроків які мають набагато більш далекосяжні наслідки.
Було завдано їм його там, де зовсім не чекали соціал-демократи.
Майже ні у кого не виникало сумніву у тому, що на вакантне місце першого заступника голови облдержадміністрації має посісти лише соціал-демократ, а ще краще один з її обласних лідерів. Готувалися папери, проводилися співбесіди, давалися обіцянки...
Та хто не знає, простої як світ формули: “Важливо не хто перший постукав у двері, а кому відчинили”. Відчинили двері “трудовикам”. От і виявилося, що сесійна зала на Грушевського ближче, а ніж аналогічний кабінет на Банковій.
Далі, ще краще, наразі наспіла продовольча криза та недорід на зерно. Область втратила практично увесь врожай ранніх зернових. Як же не скористатись ситуацією та не лигнути представника соціал-демократів у області який відповідає за сільське господарство та продовольчу політику. А тут ще й ціни не хліб та крупи в державі почали рости угору.
Та хоч зерно в області є, ціна на хліб в порівняні з іншими регіонами одна з найнижчих нас вкотре накрила хвиля праведного народного гніву яку розпочав “трудовий” люд.
Не додало авторитету ситуація у міській раді. Невдоволені результатами виборів міського голови та кадровою політикою нового мера. депутатська більшість (фракція “Трудової України” зайнялася неприхованим зведенням рахунків з міським головою. Досягти цього планується дуже просто зволікати з прийняттям бюджету, шантажуючи цим голову вимагаючи перерозподілу портфелів його заступників та маючи на меті відставку міського голови та виконання його обов’язків секретарем міськради який є членом однойменної фракції.
Вся ця ситуація більше нагадує відвертий саботаж який має наметі лише одне отримання у якості головного призу губернаторське крісло (і де у такому разі реакція на ці події голови партії НДП В.Пустовойтенка?) забезпечивши собі надійний адміністративний ресурс на президентських виборах 2004 року. А від так можна забути в тому числі і про союзників які можуть швидко перетворитися на конкурентів.
Висновок напрошується сам собою, чи варто прикриваючись турботою про народ та його добробут зводити власні рахунки з конкурентами. Можна довго сперечатись про форми та методи цієї боротьби, але якщо партії які позиціонують себе як державницькі та такі які створивши парламентську більшість у парламенті взяли на себе відповідальність перед державою та населенням ведуть численні регіональні війни то чого нам ще чекати?