Мистецтво неможливого!
07/07/2003 | Сергій Біленький
Літня спека та рясні дощі не стали на заваді єдиному пориву столичних націонал-демократів на чолі з В.Ющенком об’єднати всі демократичні сили Кіровоградщини задля спільної мети – перемоги у президентському марафоні – 2004.
Свій вояж “нашоукраїнський десант” розпочав з міста Олександрії. Зустріч з виборцями та партактивом виявилася настільки гарною, а стосунки настільки теплими та щирими, що нагадувало скоріше зустріч десь у карпатській глибинці, ніж у “червоній” Олександрії.
Але дивувало не це. Виявляється, всі плітки про політичні переслідування, цькування опозиції, цензуру та диктат з боку влади як і жорстке протистояння між опозицією та провладними політичними силами суцільні вигадки.
Принаймні так здалося. А подивувала надзвичайна активність в організації зустрічі міського голови пана Цапюка. Тісні та приязні стосунки з відомими та знаними у державі урядовцями та політиками стали для мера своєрідним життєвим кредом.
Тож недаремно дорогих гостей на в’їзді у місто зустрічав плакат із написом: “Олександрійці вітають В.Ющенка!”
Проте згадаймо трохи історії. Під час аналогічного візиту голови партії “Трудова Україна” С.Тигіпка піддавшись очевидно магічному впливу цього політика та палко підтримавши ідеї “трударів” він у числі ще двох міських голів (Світловодська та Знам’янки) вирішив пов’язати свою долю з цією партією ставши її активним членом. Та натхнення і бажання нести у маси ідеї партії танули як весняний сніг на сонці. Обіцянок якими так щиро осипав своїх новоспечених партійців С.Тигіпко виявилося замало. Швидко прийшло протрезвіння. Виявилося, що професійно займатись політикою за відсутності матеріальних стимулів не тільки не цікаво а й недалекоглядно.
Можливість виправити ситуацію не забарилась.
І ось вже міський голова радо зустрічає дорогих гостей зі столиці. Але боже збав підозрювати шановного Степана Кириловича в зраді інтересів його партії. Ні!
Це ще одна спроба реанімувати півзабуті ініціативи його партійного боса стати консолідатором усіх демократичних парламентських сил влітку та восени 2002 року. Тоді не склалось.
І справді не склалось, чого не скажеш про нашого героя, який будучи у далекому 1998 році кандидатом на посаду міського голови, не зміг відмовитись від шалених грошей “Громади” (перекладаючи мовою сьогодення “Батьківщини”) які затьмарили будь-які дії конкурентів на крісло Олександрійського міського голови.
То чому не спробувати ще раз.
Ну що тут скажеш політика – мистецтво неможливого!
Свій вояж “нашоукраїнський десант” розпочав з міста Олександрії. Зустріч з виборцями та партактивом виявилася настільки гарною, а стосунки настільки теплими та щирими, що нагадувало скоріше зустріч десь у карпатській глибинці, ніж у “червоній” Олександрії.
Але дивувало не це. Виявляється, всі плітки про політичні переслідування, цькування опозиції, цензуру та диктат з боку влади як і жорстке протистояння між опозицією та провладними політичними силами суцільні вигадки.
Принаймні так здалося. А подивувала надзвичайна активність в організації зустрічі міського голови пана Цапюка. Тісні та приязні стосунки з відомими та знаними у державі урядовцями та політиками стали для мера своєрідним життєвим кредом.
Тож недаремно дорогих гостей на в’їзді у місто зустрічав плакат із написом: “Олександрійці вітають В.Ющенка!”
Проте згадаймо трохи історії. Під час аналогічного візиту голови партії “Трудова Україна” С.Тигіпка піддавшись очевидно магічному впливу цього політика та палко підтримавши ідеї “трударів” він у числі ще двох міських голів (Світловодська та Знам’янки) вирішив пов’язати свою долю з цією партією ставши її активним членом. Та натхнення і бажання нести у маси ідеї партії танули як весняний сніг на сонці. Обіцянок якими так щиро осипав своїх новоспечених партійців С.Тигіпко виявилося замало. Швидко прийшло протрезвіння. Виявилося, що професійно займатись політикою за відсутності матеріальних стимулів не тільки не цікаво а й недалекоглядно.
Можливість виправити ситуацію не забарилась.
І ось вже міський голова радо зустрічає дорогих гостей зі столиці. Але боже збав підозрювати шановного Степана Кириловича в зраді інтересів його партії. Ні!
Це ще одна спроба реанімувати півзабуті ініціативи його партійного боса стати консолідатором усіх демократичних парламентських сил влітку та восени 2002 року. Тоді не склалось.
І справді не склалось, чого не скажеш про нашого героя, який будучи у далекому 1998 році кандидатом на посаду міського голови, не зміг відмовитись від шалених грошей “Громади” (перекладаючи мовою сьогодення “Батьківщини”) які затьмарили будь-які дії конкурентів на крісло Олександрійського міського голови.
То чому не спробувати ще раз.
Ну що тут скажеш політика – мистецтво неможливого!