виборча арифметика від Максима Стріхи (/)
07/09/2003 | Горицвіт
http://www.krytyka.kiev.ua/comments/Strixa28.html
© «Критика-Коментарі», 7 липня 2003 Максим Стріха
Електоральний потенціал кандидатів-2004 у дзеркалі «основного» й «резервного» вибору
Максим Стріха,
керівник наукових програм Інституту відкритої політики,
доктор фізико-математичних наук
Провідні соціологічні служби України постійно друкують рейтинги основних кандидатів на посаду Президента. Водночас політологи й журналісти жваво обговорюють тему “єдиного кандидата” (як від влади, так і від опозиції), на користь якого можуть зняти свої голоси інші кандидати - їхні політичні союзники. А в середовищі політиків раз у раз лунають заяви про можливість «переходу» голосів одного кандидата (в другому турі, чи, в разі небалотування цього кандидата - вже в першому) до іншого кандидата. Так, наприклад, керівник львівської громадської приймальні партії «Батьківщина» Микола Бойко висловив упевненість, що до другого туру вийдуть Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, і остання переможе, бо акумулює голоси Олександра Мороза та Петра Симоненка, - і ця заява була досить широко відображена в ЗМІ. Однак перевірити слушність таких заяв можна лишень на підставі окремого ретельного соціологічного дослідження.
Таке дослідження було проведене на замовлення Інституту відкритої політики Київським міжнародним інститутом соціології (принагідно автор складає щиру подяку керівникові відділу політичного аналізу КМІС, кандидату соціологічних наук Михайлові Міщенку за плідну співпрацю на всіх етапах названого дослідження). Окрім стандартного запитання “Скажіть, будь ласка, якщо президентські вибори відбувалися б найближчої неділі, і в бюлетень для голосування були внесені такі кандидати, то що Ви зробили б?”, респондентам пропонувалося ще й друге: “Скажіть, будь ласка, а якщо б через якісь причини той політик, якого Ви назвали, не зміг би взяти участі у виборах, за якого іншого з наведених у картці політиків Ви, швидше за все, проголосували б?” Дослідження проводилося з 6 по 15 червня 2003 року. Методом інтерв’ю було опитано 1989 респондентів віком від 18 років, що мешкають у 110 селах, селищах міського типу, містах усіх областей та Криму, а також у Києві. Вибірка була репрезентативна щодо дорослого населення України, багатоступенева, випадкова на кожному етапі. Похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,2%.
Отже, якби вибори відбувалися б найближчої неділі, то за Віктора Ющенка проголосували б 22,6% опитаних, за Петра Симоненка - 13,6%, за Віктора Януковича - 6,9%, за Юлію Тимошенко - 6,1%, за Олександра Мороза - 5,8%, за Віктора Медведчука - 4,3%, за Володимира Литвина - 2,7%, за Сергія Тигіпка - 1,3%. Проголосували б проти всіх 12,2%, не пішли б голосувати - 6,8%, не визначилися з відповіддю 16,4%, відмовилися відповісти - 1,3%. В принципі, ці цифри не надто відрізняються від цифр, отриманих КМІС місяць тому.
За рівнем підтримки виборцями В.Ющенко лідирує у Західному і Західно-Центральному регіонах, ділить лідерство з П.Симоненком у Східно-Центральному і поступається у Південному П.Симоненку, а у Східному - П.Симоненку і В.Януковичу Так само як і у В.Ющенка, підтримка Ю.Тимошенко знижується із Заходу на Схід. Рівень підтримки В Януковича у Східному регіоні у кілька разів вищий порівняно з іншими регоінами Найчастіше готові голосувати О.Мороза у Західно-Центральному регіоні, за В.Медведчука - у Південному регіоні. При цьому рівень електоральної підтримки В.Ющенка найвищий серед молоді, хоча й в інших вікових групах він займає лідерські позиції, поділяючи їх лише у найстаршій віковій групі з П.Симоненком. Так само більш популярні у молодших вікових групах Ю.Тимошенко і В.Медведчук, а от П.Симоненко і В.Янукович, навпаки, мають вищу підтримку серед людей похилого віку.
Але в рамках згаданого дослідження нас цікавило, якою мірою розподілися б голоси виборців, які симпатизують тому чи іншому політикові, якщо б цього політика не виявилося у виборчому бюлетені, тобто кому би “перейшли” ці голоси. Як виявилося, найчастіше голоси “переходять” до “ідеологічно близьких” кандидатів. Тобто голоси кандидатів від “партії влади” найчастіше переходять іншим політикам, які представляють нинішню парламентську більшість, голоси Ю.Тимошенка та В.Ющенка також найчастіше “взаємно переходять” до одного з цих політиків, якщо інший з тієї чи іншої причини вибуває з виборчої боротьби. Це ж саме стосується пари П.Симоненко - О.Мороз.
Однак, наприклад, В. Ющенко, крім 43% голосів симпатиків Ю.Тимошенко, може також сподіватися на голоси 16% представників електорату В.Медведчука та 16% - О.Мороза, 7% голосів електорату П.Симоненка. Так само як і П.Симоненко, крім 34% голосів симпатиків О.Мороза, може розраховувати на підтримку 12% представників електорату В.Медведчука, 11% - В.Литвина, 5% симпатиків В.Ющенка та Ю.Тимошенко. Найбільш “рейтинговий” із “провладних “ кандидатів В.Янукович, крім підтримки електорату інших “провладних” політиків, може очікувати, що за нього проголосують 9% симпатиків П.Симоненка, 6% - В.Ющенка та 3% - Ю.Тимошенко. Тобто громадяни у своїх електоральних симпатіях не завжди орієнтуються на “ідеологічну близькість” кандидатів чи наявність політичного союзу між ними і можуть одночасно симпатизувати політикам, які ведуть між собою безкомпромісну політичну боротьбу.
Було також пораховано відсотки голосів, які “додатково” отримує певний кандидат, якщо хтось із його конкурентів вибуває з боротьби на виборах. Найбільше “додаткових голосів” отримує Ю.Тимошенко у випадку, якщо з передвиборної боротьби вибуває В. Ющенко (6,8% голосів усіх опитаних). У такому випадку, якщо додати ці голоси до тих, хто назвав Ю.Тимошенко “із першого разу”, тоді загалом за Ю.Тимошенко проголосують 12,9% громадян, які мають право голосу. Тоді як В. Ющенко у випадку вилучення з виборчих списків Ю.Тимошенко отримує додатково 2,6% голосів, і загалом його рейтинг становитиме 25,2%. О.Мороз додатково отримує 3,4% голосів у випадку припинення боротьби на виборах П.Симоненка (загалом за нього тоді мають намір проголосувати 9,2%), а П.Симоненко - 2,0% голосів, якщо у виборах не братиме участі О.Мороз (і загалом матиме 15,6%). А от В.Янукович найбільшу вигоду матиме не у випадку зняття кандидатури когось із кандидатів “від влади”, а якщо у виборчих списках не виявиться П.Симоненка, у такому випадку він матиме додатково 1,3% голосів усіх потенційних виборців.
Загалом якщо скласти голоси всіх респондентів, які, не знайшовши “свого” кандидата у виборчому бюлетені, назвали іншого політика, можна отримати уявлення, наскільки популярним є певний політик в якості гіпотетичного “резервного” кандидата. Хоча, звичайно, отриманий результат є умовним, тому що ця таблиця дає уявлення про “прямий” перерозподіл голосів у ситуації вилучення зі списків одного кандидата, але не про перерозподіл у випадку вибуття з боротьби за президентське крісло кількох кандидатів. Ми, наприклад, отримуємо відповідь на запитання, скільки відсотків голосів О.Мороза перейде до П.Симоненка у випадку, якщо у виборчих списках, не буде О.Мороза, але залишається невідомим, кому перейдуть ці голоси, якщо у списках не буде не лише О.Мороза, але й П.Симоненка.
Крім того, залишається невідомим, як зміняться наміри голосування симпатиків того чи іншого політика, якщо цей політик зніме свою кандидатуру і звернеться із закликом голосувати за іншого кандидата. Слід сподіватися, що при цьому відсоток голосів, який перейде до цього кандидата, виявиться дещо вищим. Зокрема, у жовтні 1999 року, напередодні президентських виборів, у рамках дослідження, здійсненого Інститутом відкритої політики, лише 33,3% прихильників Є.Марчука висловили готовність без жодних додаткових передумов проголосувати за О.Мороза, і лише 17,6% прихильників О.Мороза - проголосувати за Є.Марчука; але водночас 56,6% прихильників Є.Марчука та 46,7% прихильників О.Мороза оголосили про готовність прислухатися до заклику свого кандидата і проголосувати за того, кого він підтримає.
Якщо скласти голоси, отримані політиком в якості “основного” і “резервного” кандидата, можна отримати уявлення про його “електоральний потенціал”, тобто про частку громадян України, які в тій чи іншій формі висловлюють симпатії цьому політику і готові за певних обставин проголосувати за нього у першому турі виборів (але, знову-таки, без врахування ситуації зняття кількома кандидатами своїх голосів на його користь:
Частка респондентів, які на запитання про їхні наміри голосування, назвали цього політика “з першого разу” Сумарна частка голосів, які додатково може отримати політик, якщо хтось із його суперників не братиме участі у виборах “Електоральний потенціал” політика (сума відсотків у двох попередніх стовпчиках)
В. Ющенко 22,6 6,5 29,1
П. Симоненко 13,6 4,9 18,5
Ю. Тимошенко 6,1 9,0 15,1
О. Мороз 5,8 6,6 12,4
В. Янукович 6,9 3,9 10,8
В. Медведчук 4,3 3,1 7,4
В. Литвин 2,7 3,4 6,1
С. Тигіпко 1,3 2,6 3,9
Симпатії до політиків, якщо вони розглядаються виборцями як “резервні” кандидати, у соціально-демографічних групах респондентів часто розподіляються так само, як і при виборі їх як “основних” кандидатів, але інколи одна соціально-демографічна група частіше розглядає певного кандидата як “основного”, а інша - як “резервного”. Так, частота називання В.Ющенка і Ю. Тимошенко в якості “резервних” кандидатів так само знижується із Заходу на Схід; В.Медведчука частіше називають у Південному регіоні; О.Мороза - у Східно-Центральному, але також і у Східному, де його підтримка як “основного” кандидата не дуже висока; П.Симоненка однаково часто називають у всіх регіонах, крім Західного, де його підтримка нижча; В.Януковича - найчастіше на Сході.
У вікових групах Ю.Тимошенко так само дещо частіше вибирають молоді люди, О.Мороза - люди літнього віку, але П.Симоненка як “резервного” кандидата молодь називає так само часто, як і ті, кому за шістдесят, частіше його підтримують у такій якості респонденти з низьким освітнім рівнем. Якщо П.Симоненка в якості “основного” кандидата найчастіше називають мешканці невеликих міст і селищ міського типу, то як “резервного” - сільські мешканці. Ю.Тимошенко як “основного” кандидата частіше називають у великих містах, а як “резервного” - у селах.
Загалом на підставі одержаних цифр зробити такі висновки:
Ј У ситуації, якщо через якісь причини із виборчої боротьби вибуває хтось із політиків, найчастіше його голоси “переходять” до “ідеологічно близьких” кандидатів.
Ј Але громадяни в своїх електоральних симпатіях далеко не завжди орієнтуються на “ідеологічну близькість” кандидатів чи наявність політичного союзу між ними і можуть одночасно симпатизувати політикам, які займають різні ідеологічні позиції або ведуть між собою політичну боротьбу.
Ј У випадку вибуття одного з кандидатів найбільше “додаткових голосів” отримують Ю.Тимошенко та О.Мороз (перша - у випадку вибуття з боротьби за президентську посаду В.Ющенка, другий - якщо у виборчих бюлетенях не буде прізвища П.Симоненка). Тобто Ю.Тимошенко є першим “резервним” кандидатом для національно-демократичного електорату, а О.Мороз - для лівого.
Ј Симпатії до політиків, якщо вони розглядаються виборцями як “резервні” кандидати, у соціально-демографічних групах респондентів часто розподіляються так само, як і при виборі їх як “основних” кандидатів, але інколи одна соціально-демографічна група частіше розглядає певного кандидата як “основного” , а інша група - як “резервного”.
Проте в цілому говорити про «автоматичне» перетікання голосів одного кандидата до іншого (як це робив уже згадуваний на початку статті «тимошенківець» Микола Бойко) підстав немає. Більше того, пропагована ним конфігурація Тимошенко - Мороз - Симоненко виглядає малоперспективною, бо Юлія Володимирівна має інший електорат, аніж «ліві». А натомість для В.Ющенка союз із Ю.Тимошенко є критично важливим, оскільки в рамках цієї пари голоси переходять достатньо легко.
Отже, після утворення виборчих коаліцій лідерам і штабам доведеться чимало попрацювати для того, щоб «скласти» голоси своїх симпатиків (наприклад, щоб спонукати значну частину електорату О.Мороза проголосувати за В.Ющенка) - і навіть після такої роботи результат виявиться далеким від стовідсоткового. Водночас певну надію вселяє все ж порівняно невисокий відсоток тих, хто, в разі вибуття улюбленого кандидата, готовий махнути на все рукою, проголосувати проти всіх, або ж взагалі не прийти голосувати. Переважна більшість виборців навіть у цьому випадкові шукатиме шляхів для «результативного голосування», а отже, й може прислухатися до передвиборчої агітації інших кандидатів.
© «Критика-Коментарі», 7 липня 2003 Максим Стріха
Електоральний потенціал кандидатів-2004 у дзеркалі «основного» й «резервного» вибору
Максим Стріха,
керівник наукових програм Інституту відкритої політики,
доктор фізико-математичних наук
Провідні соціологічні служби України постійно друкують рейтинги основних кандидатів на посаду Президента. Водночас політологи й журналісти жваво обговорюють тему “єдиного кандидата” (як від влади, так і від опозиції), на користь якого можуть зняти свої голоси інші кандидати - їхні політичні союзники. А в середовищі політиків раз у раз лунають заяви про можливість «переходу» голосів одного кандидата (в другому турі, чи, в разі небалотування цього кандидата - вже в першому) до іншого кандидата. Так, наприклад, керівник львівської громадської приймальні партії «Батьківщина» Микола Бойко висловив упевненість, що до другого туру вийдуть Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, і остання переможе, бо акумулює голоси Олександра Мороза та Петра Симоненка, - і ця заява була досить широко відображена в ЗМІ. Однак перевірити слушність таких заяв можна лишень на підставі окремого ретельного соціологічного дослідження.
Таке дослідження було проведене на замовлення Інституту відкритої політики Київським міжнародним інститутом соціології (принагідно автор складає щиру подяку керівникові відділу політичного аналізу КМІС, кандидату соціологічних наук Михайлові Міщенку за плідну співпрацю на всіх етапах названого дослідження). Окрім стандартного запитання “Скажіть, будь ласка, якщо президентські вибори відбувалися б найближчої неділі, і в бюлетень для голосування були внесені такі кандидати, то що Ви зробили б?”, респондентам пропонувалося ще й друге: “Скажіть, будь ласка, а якщо б через якісь причини той політик, якого Ви назвали, не зміг би взяти участі у виборах, за якого іншого з наведених у картці політиків Ви, швидше за все, проголосували б?” Дослідження проводилося з 6 по 15 червня 2003 року. Методом інтерв’ю було опитано 1989 респондентів віком від 18 років, що мешкають у 110 селах, селищах міського типу, містах усіх областей та Криму, а також у Києві. Вибірка була репрезентативна щодо дорослого населення України, багатоступенева, випадкова на кожному етапі. Похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,2%.
Отже, якби вибори відбувалися б найближчої неділі, то за Віктора Ющенка проголосували б 22,6% опитаних, за Петра Симоненка - 13,6%, за Віктора Януковича - 6,9%, за Юлію Тимошенко - 6,1%, за Олександра Мороза - 5,8%, за Віктора Медведчука - 4,3%, за Володимира Литвина - 2,7%, за Сергія Тигіпка - 1,3%. Проголосували б проти всіх 12,2%, не пішли б голосувати - 6,8%, не визначилися з відповіддю 16,4%, відмовилися відповісти - 1,3%. В принципі, ці цифри не надто відрізняються від цифр, отриманих КМІС місяць тому.
За рівнем підтримки виборцями В.Ющенко лідирує у Західному і Західно-Центральному регіонах, ділить лідерство з П.Симоненком у Східно-Центральному і поступається у Південному П.Симоненку, а у Східному - П.Симоненку і В.Януковичу Так само як і у В.Ющенка, підтримка Ю.Тимошенко знижується із Заходу на Схід. Рівень підтримки В Януковича у Східному регіоні у кілька разів вищий порівняно з іншими регоінами Найчастіше готові голосувати О.Мороза у Західно-Центральному регіоні, за В.Медведчука - у Південному регіоні. При цьому рівень електоральної підтримки В.Ющенка найвищий серед молоді, хоча й в інших вікових групах він займає лідерські позиції, поділяючи їх лише у найстаршій віковій групі з П.Симоненком. Так само більш популярні у молодших вікових групах Ю.Тимошенко і В.Медведчук, а от П.Симоненко і В.Янукович, навпаки, мають вищу підтримку серед людей похилого віку.
Але в рамках згаданого дослідження нас цікавило, якою мірою розподілися б голоси виборців, які симпатизують тому чи іншому політикові, якщо б цього політика не виявилося у виборчому бюлетені, тобто кому би “перейшли” ці голоси. Як виявилося, найчастіше голоси “переходять” до “ідеологічно близьких” кандидатів. Тобто голоси кандидатів від “партії влади” найчастіше переходять іншим політикам, які представляють нинішню парламентську більшість, голоси Ю.Тимошенка та В.Ющенка також найчастіше “взаємно переходять” до одного з цих політиків, якщо інший з тієї чи іншої причини вибуває з виборчої боротьби. Це ж саме стосується пари П.Симоненко - О.Мороз.
Однак, наприклад, В. Ющенко, крім 43% голосів симпатиків Ю.Тимошенко, може також сподіватися на голоси 16% представників електорату В.Медведчука та 16% - О.Мороза, 7% голосів електорату П.Симоненка. Так само як і П.Симоненко, крім 34% голосів симпатиків О.Мороза, може розраховувати на підтримку 12% представників електорату В.Медведчука, 11% - В.Литвина, 5% симпатиків В.Ющенка та Ю.Тимошенко. Найбільш “рейтинговий” із “провладних “ кандидатів В.Янукович, крім підтримки електорату інших “провладних” політиків, може очікувати, що за нього проголосують 9% симпатиків П.Симоненка, 6% - В.Ющенка та 3% - Ю.Тимошенко. Тобто громадяни у своїх електоральних симпатіях не завжди орієнтуються на “ідеологічну близькість” кандидатів чи наявність політичного союзу між ними і можуть одночасно симпатизувати політикам, які ведуть між собою безкомпромісну політичну боротьбу.
Було також пораховано відсотки голосів, які “додатково” отримує певний кандидат, якщо хтось із його конкурентів вибуває з боротьби на виборах. Найбільше “додаткових голосів” отримує Ю.Тимошенко у випадку, якщо з передвиборної боротьби вибуває В. Ющенко (6,8% голосів усіх опитаних). У такому випадку, якщо додати ці голоси до тих, хто назвав Ю.Тимошенко “із першого разу”, тоді загалом за Ю.Тимошенко проголосують 12,9% громадян, які мають право голосу. Тоді як В. Ющенко у випадку вилучення з виборчих списків Ю.Тимошенко отримує додатково 2,6% голосів, і загалом його рейтинг становитиме 25,2%. О.Мороз додатково отримує 3,4% голосів у випадку припинення боротьби на виборах П.Симоненка (загалом за нього тоді мають намір проголосувати 9,2%), а П.Симоненко - 2,0% голосів, якщо у виборах не братиме участі О.Мороз (і загалом матиме 15,6%). А от В.Янукович найбільшу вигоду матиме не у випадку зняття кандидатури когось із кандидатів “від влади”, а якщо у виборчих списках не виявиться П.Симоненка, у такому випадку він матиме додатково 1,3% голосів усіх потенційних виборців.
Загалом якщо скласти голоси всіх респондентів, які, не знайшовши “свого” кандидата у виборчому бюлетені, назвали іншого політика, можна отримати уявлення, наскільки популярним є певний політик в якості гіпотетичного “резервного” кандидата. Хоча, звичайно, отриманий результат є умовним, тому що ця таблиця дає уявлення про “прямий” перерозподіл голосів у ситуації вилучення зі списків одного кандидата, але не про перерозподіл у випадку вибуття з боротьби за президентське крісло кількох кандидатів. Ми, наприклад, отримуємо відповідь на запитання, скільки відсотків голосів О.Мороза перейде до П.Симоненка у випадку, якщо у виборчих списках, не буде О.Мороза, але залишається невідомим, кому перейдуть ці голоси, якщо у списках не буде не лише О.Мороза, але й П.Симоненка.
Крім того, залишається невідомим, як зміняться наміри голосування симпатиків того чи іншого політика, якщо цей політик зніме свою кандидатуру і звернеться із закликом голосувати за іншого кандидата. Слід сподіватися, що при цьому відсоток голосів, який перейде до цього кандидата, виявиться дещо вищим. Зокрема, у жовтні 1999 року, напередодні президентських виборів, у рамках дослідження, здійсненого Інститутом відкритої політики, лише 33,3% прихильників Є.Марчука висловили готовність без жодних додаткових передумов проголосувати за О.Мороза, і лише 17,6% прихильників О.Мороза - проголосувати за Є.Марчука; але водночас 56,6% прихильників Є.Марчука та 46,7% прихильників О.Мороза оголосили про готовність прислухатися до заклику свого кандидата і проголосувати за того, кого він підтримає.
Якщо скласти голоси, отримані політиком в якості “основного” і “резервного” кандидата, можна отримати уявлення про його “електоральний потенціал”, тобто про частку громадян України, які в тій чи іншій формі висловлюють симпатії цьому політику і готові за певних обставин проголосувати за нього у першому турі виборів (але, знову-таки, без врахування ситуації зняття кількома кандидатами своїх голосів на його користь:
Частка респондентів, які на запитання про їхні наміри голосування, назвали цього політика “з першого разу” Сумарна частка голосів, які додатково може отримати політик, якщо хтось із його суперників не братиме участі у виборах “Електоральний потенціал” політика (сума відсотків у двох попередніх стовпчиках)
В. Ющенко 22,6 6,5 29,1
П. Симоненко 13,6 4,9 18,5
Ю. Тимошенко 6,1 9,0 15,1
О. Мороз 5,8 6,6 12,4
В. Янукович 6,9 3,9 10,8
В. Медведчук 4,3 3,1 7,4
В. Литвин 2,7 3,4 6,1
С. Тигіпко 1,3 2,6 3,9
Симпатії до політиків, якщо вони розглядаються виборцями як “резервні” кандидати, у соціально-демографічних групах респондентів часто розподіляються так само, як і при виборі їх як “основних” кандидатів, але інколи одна соціально-демографічна група частіше розглядає певного кандидата як “основного”, а інша - як “резервного”. Так, частота називання В.Ющенка і Ю. Тимошенко в якості “резервних” кандидатів так само знижується із Заходу на Схід; В.Медведчука частіше називають у Південному регіоні; О.Мороза - у Східно-Центральному, але також і у Східному, де його підтримка як “основного” кандидата не дуже висока; П.Симоненка однаково часто називають у всіх регіонах, крім Західного, де його підтримка нижча; В.Януковича - найчастіше на Сході.
У вікових групах Ю.Тимошенко так само дещо частіше вибирають молоді люди, О.Мороза - люди літнього віку, але П.Симоненка як “резервного” кандидата молодь називає так само часто, як і ті, кому за шістдесят, частіше його підтримують у такій якості респонденти з низьким освітнім рівнем. Якщо П.Симоненка в якості “основного” кандидата найчастіше називають мешканці невеликих міст і селищ міського типу, то як “резервного” - сільські мешканці. Ю.Тимошенко як “основного” кандидата частіше називають у великих містах, а як “резервного” - у селах.
Загалом на підставі одержаних цифр зробити такі висновки:
Ј У ситуації, якщо через якісь причини із виборчої боротьби вибуває хтось із політиків, найчастіше його голоси “переходять” до “ідеологічно близьких” кандидатів.
Ј Але громадяни в своїх електоральних симпатіях далеко не завжди орієнтуються на “ідеологічну близькість” кандидатів чи наявність політичного союзу між ними і можуть одночасно симпатизувати політикам, які займають різні ідеологічні позиції або ведуть між собою політичну боротьбу.
Ј У випадку вибуття одного з кандидатів найбільше “додаткових голосів” отримують Ю.Тимошенко та О.Мороз (перша - у випадку вибуття з боротьби за президентську посаду В.Ющенка, другий - якщо у виборчих бюлетенях не буде прізвища П.Симоненка). Тобто Ю.Тимошенко є першим “резервним” кандидатом для національно-демократичного електорату, а О.Мороз - для лівого.
Ј Симпатії до політиків, якщо вони розглядаються виборцями як “резервні” кандидати, у соціально-демографічних групах респондентів часто розподіляються так само, як і при виборі їх як “основних” кандидатів, але інколи одна соціально-демографічна група частіше розглядає певного кандидата як “основного” , а інша група - як “резервного”.
Проте в цілому говорити про «автоматичне» перетікання голосів одного кандидата до іншого (як це робив уже згадуваний на початку статті «тимошенківець» Микола Бойко) підстав немає. Більше того, пропагована ним конфігурація Тимошенко - Мороз - Симоненко виглядає малоперспективною, бо Юлія Володимирівна має інший електорат, аніж «ліві». А натомість для В.Ющенка союз із Ю.Тимошенко є критично важливим, оскільки в рамках цієї пари голоси переходять достатньо легко.
Отже, після утворення виборчих коаліцій лідерам і штабам доведеться чимало попрацювати для того, щоб «скласти» голоси своїх симпатиків (наприклад, щоб спонукати значну частину електорату О.Мороза проголосувати за В.Ющенка) - і навіть після такої роботи результат виявиться далеким від стовідсоткового. Водночас певну надію вселяє все ж порівняно невисокий відсоток тих, хто, в разі вибуття улюбленого кандидата, готовий махнути на все рукою, проголосувати проти всіх, або ж взагалі не прийти голосувати. Переважна більшість виборців навіть у цьому випадкові шукатиме шляхів для «результативного голосування», а отже, й може прислухатися до передвиборчої агітації інших кандидатів.