Приклад абрєзаного "гумору"
07/16/2003 | Shooter
Газета "бзДень". Зверність увагу на дату: 29/09/2001
Рух був, є і буде,
що б хтось не робив для його знищення
--------------------------------------------------------------------------------
Артем ІВАНЦІВ, учень 10 класу, голова Юного Руху Дніпропетровщини
--------------------------------------------------------------------------------
26 квітня 2001 року був відправлений у відставку прем’єр- міністр України Віктор Ющенко. Той самий Віктор Ющенко, якого називали символом нації, першим українським прем’єром, і т. д. 26 квітня тоді назвали «політичним Чорнобилем України», але в той час ніхто не сказав, що було справжньою причиною відставки Ющенка. А причиною була акція «Україна без Кучми» – так чи інакше, але для її припинення і гарантії того, що курс влади у випадку відставки Кучми (малоймовірної, але можливої) не зміниться, влада підстрахувалась – був відправлений у відставку Віктор Ющенко і призначений Анатолій Кінах.
Після відставки з Ющенка відразу ж зробили «месію» української національної ідеї, «ікону», «святиню», від нього чекали всього і відразу, йому співали дифирамби... А що ж робив сам Ющенко? А він... мовчав. Отак просто й мовчав, нічого не робив, потроху втрачав політичні дивіденди, які отримав під час свого прем’єрства, і лише через три місяці (!) після відставки 16 липня на Говерлі він зробив заяву про створення блоку «Наша Україна». Після цієї заяви відразу постали питання, які майже ніхто не намагався задавати, але так чи інакше ці питання є і просто висять у повітрі. Хто дав Ющенку право робити таку заяву? Про створення блоків заявляють не окремі особистості, а партії. Хто буде входити в «Нашу Україну»? Бо ми отримали блок без партій.
Підемо далі: після цієї сумнівної заяви Ющенко, так би мовити, збирався з силами аж два місяці, протягом яких годував українців проханнями почекати тиждень — другий не будучи спроможним навіть назвати учасників «свого» блоку. І ось нарешті, 9 вересня на спільному засіданні проводів рухів, «дозрівши», сказав наступне: «Наша мета – ціль над усе». Панове, вибачте, але після таких слів у мене постає запитання: чи політик він взагалі. Прошу вас: не подумайте, що я ющенконенависник, ні, в жодному випадку, я дуже позитивно ставлюсь до Віктора Андрійовича, як до чудового банкіра, фінансиста, але, на жаль, як політик він не відбувся.
Зараз у регіонах «Наша Україна» рядовими членами народного Руху України сприймається як чергова спроба його знищення. Рух, той самий Рух, який привів Україну до незалежності (визнаємо: це правда), той самий Рух, який з самого моменту його створення завжди боровся за кращу долю для України, зараз – вже вкотре – намагаються знищити. І ця спроба ще більш небезпечна від минулих тим, що це все подається під соусом гарних намірів, мовляв, об’єднаємося, наберемо 40–50%, пройдемо в парламент і всім, в тому числі і народу, буде добре. Не буде. І це стосується не тільки «Нашої України», а й будь-якої української партії. Жодна з них в найближчі 10–15 років не отримає абсолютної перемоги на виборах, наше суспільство ще не дозріло до цього. Рух, розчинившись в «Нашій Україні», втратить не тільки фракцію, а саму можливість її створення, бо щось мені не віриться, що в прохідній частині списку, який робиться «під Ющенка», буде 14 рухівців.
А як Рух може об’єднуватися з тими, хто до президентських виборів 1999 року облаював його, тими, хто цілий 2001 рік руйнував його – з ПРП, після того, як Тарас Чорновіл зрадив Народний Рух України, перейшовши до «порепаних реформаторів», а разом з ним і колишні соратники В’ячеслава Максимовича Михайло Косів та Олена Бондаренко, перетягнувши за собою велику частину членів Руху. Після «приватизації» поля ім. В’ячеслава Чорновола та інших пам’яток, пов’язаних з ім’ям великого сина українського народу, якого вони так ревносно прославляють, забувши скільки лайки вилили на нього три роки тому. Коли ж «останні рухівці» Сергій Конєв, Лесь Танюк, Атена Пашко та інші почали докладати зусиль для збереження Руху, як тоді почало ПРП обливати їх брудом, в тому числі і в газеті «Час», яку Вячеслав Чорновіл заснував рухівською.
Народний Рух десять років був єдиною в Україні патріотичною силою, яку знали, і про яку говорили. В Україні довгий час знали лише дві партії – комуністів і рухівців, тепер же, коли деякі «патріоти», не доведи Господи, знищать його, загине не тільки деяка партія чи політична сила, загине символ української незалежності, її патріотизму.
До речі, іще ніхто не відміняв рішення ХI Всеукраїнських зборів НРУ про те, що Рух іде на вибори під власною назвою, а можливому блоку присвоюється ім’я В’ячеслава Чорновола, і ніхто і ніколи іще не давав Центральному Проводу право приймати рішення про входження в той чи інший блок — це прерогатива лише з’їзду.
Тепер же нам залишається боротися та молитися за те, щоб ми, люблячи Рух та Україну (ці поняття майже тотожні), не любили їх, втративши.
Рух був, є і буде,
що б хтось не робив для його знищення
--------------------------------------------------------------------------------
Артем ІВАНЦІВ, учень 10 класу, голова Юного Руху Дніпропетровщини
--------------------------------------------------------------------------------
26 квітня 2001 року був відправлений у відставку прем’єр- міністр України Віктор Ющенко. Той самий Віктор Ющенко, якого називали символом нації, першим українським прем’єром, і т. д. 26 квітня тоді назвали «політичним Чорнобилем України», але в той час ніхто не сказав, що було справжньою причиною відставки Ющенка. А причиною була акція «Україна без Кучми» – так чи інакше, але для її припинення і гарантії того, що курс влади у випадку відставки Кучми (малоймовірної, але можливої) не зміниться, влада підстрахувалась – був відправлений у відставку Віктор Ющенко і призначений Анатолій Кінах.
Після відставки з Ющенка відразу ж зробили «месію» української національної ідеї, «ікону», «святиню», від нього чекали всього і відразу, йому співали дифирамби... А що ж робив сам Ющенко? А він... мовчав. Отак просто й мовчав, нічого не робив, потроху втрачав політичні дивіденди, які отримав під час свого прем’єрства, і лише через три місяці (!) після відставки 16 липня на Говерлі він зробив заяву про створення блоку «Наша Україна». Після цієї заяви відразу постали питання, які майже ніхто не намагався задавати, але так чи інакше ці питання є і просто висять у повітрі. Хто дав Ющенку право робити таку заяву? Про створення блоків заявляють не окремі особистості, а партії. Хто буде входити в «Нашу Україну»? Бо ми отримали блок без партій.
Підемо далі: після цієї сумнівної заяви Ющенко, так би мовити, збирався з силами аж два місяці, протягом яких годував українців проханнями почекати тиждень — другий не будучи спроможним навіть назвати учасників «свого» блоку. І ось нарешті, 9 вересня на спільному засіданні проводів рухів, «дозрівши», сказав наступне: «Наша мета – ціль над усе». Панове, вибачте, але після таких слів у мене постає запитання: чи політик він взагалі. Прошу вас: не подумайте, що я ющенконенависник, ні, в жодному випадку, я дуже позитивно ставлюсь до Віктора Андрійовича, як до чудового банкіра, фінансиста, але, на жаль, як політик він не відбувся.
Зараз у регіонах «Наша Україна» рядовими членами народного Руху України сприймається як чергова спроба його знищення. Рух, той самий Рух, який привів Україну до незалежності (визнаємо: це правда), той самий Рух, який з самого моменту його створення завжди боровся за кращу долю для України, зараз – вже вкотре – намагаються знищити. І ця спроба ще більш небезпечна від минулих тим, що це все подається під соусом гарних намірів, мовляв, об’єднаємося, наберемо 40–50%, пройдемо в парламент і всім, в тому числі і народу, буде добре. Не буде. І це стосується не тільки «Нашої України», а й будь-якої української партії. Жодна з них в найближчі 10–15 років не отримає абсолютної перемоги на виборах, наше суспільство ще не дозріло до цього. Рух, розчинившись в «Нашій Україні», втратить не тільки фракцію, а саму можливість її створення, бо щось мені не віриться, що в прохідній частині списку, який робиться «під Ющенка», буде 14 рухівців.
А як Рух може об’єднуватися з тими, хто до президентських виборів 1999 року облаював його, тими, хто цілий 2001 рік руйнував його – з ПРП, після того, як Тарас Чорновіл зрадив Народний Рух України, перейшовши до «порепаних реформаторів», а разом з ним і колишні соратники В’ячеслава Максимовича Михайло Косів та Олена Бондаренко, перетягнувши за собою велику частину членів Руху. Після «приватизації» поля ім. В’ячеслава Чорновола та інших пам’яток, пов’язаних з ім’ям великого сина українського народу, якого вони так ревносно прославляють, забувши скільки лайки вилили на нього три роки тому. Коли ж «останні рухівці» Сергій Конєв, Лесь Танюк, Атена Пашко та інші почали докладати зусиль для збереження Руху, як тоді почало ПРП обливати їх брудом, в тому числі і в газеті «Час», яку Вячеслав Чорновіл заснував рухівською.
Народний Рух десять років був єдиною в Україні патріотичною силою, яку знали, і про яку говорили. В Україні довгий час знали лише дві партії – комуністів і рухівців, тепер же, коли деякі «патріоти», не доведи Господи, знищать його, загине не тільки деяка партія чи політична сила, загине символ української незалежності, її патріотизму.
До речі, іще ніхто не відміняв рішення ХI Всеукраїнських зборів НРУ про те, що Рух іде на вибори під власною назвою, а можливому блоку присвоюється ім’я В’ячеслава Чорновола, і ніхто і ніколи іще не давав Центральному Проводу право приймати рішення про входження в той чи інший блок — це прерогатива лише з’їзду.
Тепер же нам залишається боротися та молитися за те, щоб ми, люблячи Рух та Україну (ці поняття майже тотожні), не любили їх, втративши.