07/22/2003 | Shooter

Микола Томенко: Президент стає політичним пенсіонером
22.07.2003 // 16:22

Автор: Богдан Юрочко Джерело: Львівська газета




МИКОЛА Томенко вдало поєднує фах політолога із практичною політикою. Він – один із найактивніших депутатів парламенту, який регулярно “бомбардує” чи не всі державні установи запитами. Як голова комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради пан Томенко ініціював ухвалення низки законів, які суттєво зменшили можливість тиску на засоби масової інформації. Проте Микола Томенко передусім залишається ефективним політологом. Його прогнози не лише справджуються, але й часто визначають характер української політики.

Напередодні відпустки пан Микола завітав у Центр суспільних досліджень “Львівської газети” і розповів про своє бачення того, як розвиватимуться події в українському політикумі напередодні президентських виборів.

– Ваш інститут нещодавно підбив підсумки політичного сезону.

– Ми визначили кілька номінацій для політиків. Найвпливовішим політиком із точки зору прийняття рішень визнали Володимира Литвина, найпопулярнішим – Віктора Ющенка, найперспективнішим із точки зору зростання рейтингу – Віктора Януковича. Найактивнішим із точки зору ведення піар-кампаній – Сергія Тігіпка. Найбільш невдалий політик – Валерій Хорошковський. Думаю, ні для кого не секрет, що восени він піде у відставку.

– На вашу думку, як розвиватиметься епопея з конституційною реформою?

– Президент говорив про якість там пляшки тому, хто побачить у його законопроекті натяк на продовження повноважень. Не претендую на це, але давайте подивимося: його проект передбачає вибори в один рік, але не зазначає точну дату їх проведення. Тоді, якщо його законопроект приймають, Верховна Рада визначає наступним, уже простим, а не конституційним законом, для якого потрібно 226 голосів, а вони у Кучми є, дату суміщення виборів президента і парламенту. І призначає її таким чином, аби президент побув на посаді ще кілька років.

До речі, я відповідально заявляю: президент не читав свій законопроект щодо конституційної реформи. Чому я так вважаю? Бо у різних своїх виступах він говорить абсолютно протилежні речі. Президент твердить, що держслужбовців, які досягли віку 65 років, треба звільнити.

Ви, мабуть, знаєте, що йдеться, зокрема, про голову київської держадміністрації Олександра Омельченка і міністра закордонних справ Анатолія Зленка. До речі, Омельченко святкує своє 65- річчя в один день із Леонідом Кучмою. Побачимо, як це буде... Але в своєму законопроекті пан Кучма пропонує визначити граничний вік перебування на посаді суддів Конституційного суду, яких у Конституції прирівнюють до держслужбовців, 75 роками.

Також він радить Вікторові Ющенкові підтримати його законопроект, оскільки у ньому передбачені великі повноваження президента, зокрема, право призначати прем’єра. Хоча насправді в офіційному тексті свого звернення Кучма каже, що в разі схвалення його проекту реформи, президент втратить право призначати уряд. І таких прикладів я можу навести безліч.

В оточенні Кучми нині є дві точки зору на майбутнє конституційної реформи. Одну відстоюють так звані “яструби”, які прагнуть війни з опозицією. Вони організовують громадський форум із представників академій, які фінансують із бюджету. Це умовно називають “громадськість”. Зрозуміло, такий форум підтримає ініціативи президента. Якщо “яструби” на чолі з Віктором Медведчуком переконають Кучму, що цей форум пройшов успішно, то наступним кроком стане голосування більшості Верховної Ради за президентський законопроект. Парламентський законопроект відхилять. На наступній сесії, зрозуміло, законопроект Кучми не набере 300 голосів. Тоді скличуть Конституційну асамблею. Всі знають, як її організують: 240 депутатів більшості, які забезпечує легітимність парламенту, по 3-5 представників від кожної обласної ради та представники від громадськості. Зрозуміло, ця асамблея підтримає президентський варіант реформи. Це неконституційний шлях, але над ним працюють.

Другий шлях, який пропонують “голуби”, – це або шлях еволюційної відмови від реформи взагалі, або шлях узгодження двох варіантів реформи – президентського і парламентського. Президент час від часу озвучує думки то “голубів”, то “яструбів”. Наразі він більше схиляється до перших. Але й шлях “яструбів” не відкидає.

– Що очікує Україну восени?

– Загострення ситуації з політреформою не буде. Трапиться загострення, пов’язане з урядом. Досвід української політики свідчить, що саме восени виникає урядова криза. За зернову кризу і підвищення цін на продукти хтось мусить відповідати. І президентові доведеться визначатися, що робити з прем’єром. На мою думку, найімовірнішим варіантом є відставка аграрної й економічної частини уряду. Найбільше проблем є з Азаровим, тому що він мав би однозначно піти у відставку як економічний речник уряду. Його проблема полягає навіть не в тому, що він геолог, а в тому, що він української мови практично не розуміє. Коли починають дискусію в парламенті, де він представляє урядові законопроекти, Азаров не встигає відповідати на наші аргументи, він не є динамічним. І йому не вдається провести важливі законопроекти, які уряд відзначив як невідкладні. Але не відомо, чи пожертвує ним Янукович. Проте міністр аграрної політики Сергій Рижук, віце- прем’єр із питань АПК Іван Кириленко та міністр економіки Валерій Хорошковський підуть у відставку. Вони – не жильці в цьому уряді. А уряд загалом у відставку не піде.

– Янукович буде кандидатом від влади на президентських виборах?

– Якщо він “доживе” на своїй посаді до весни, то буде. Стартовий майданчик прем’єр-міністра на президентські вибори є найвигіднішим із точки зору ведення виборчої кампанії кандидата від влади. Найгіршим стартовим майданчиком є пост глави адміністрації президента, далі – пост глави НБУ, ще далі – спікера парламенту. Саме тому Віктор Медведчук прагне посісти пост секретаря РНБО, який однозначно є вигіднішим для старту виборчої кампанії, аніж пост глави АП. Бути главою АП дуже важко, бо, в принципі, неможливо вести публічну кампанію самостійного політика. Секретар РНБО є більш публічною фігурою. Знаю, що Медведчук хоче зайняти це місце, але сумніваюся, що він це зробить. Хоча робота в цьому напрямку триває, бо чим ближче до виборів, тим роль президента зменшується, зменшується його вплив на прийняття рішень. Усі розуміють, що президент стає політичним пенсіонером. Важливим, впливовим, але пенсіонером. Тому бути керівником канцелярії в людини, яка втрачає статус ключового політичного гравця, не вигідно. І якщо Медведчук не змінить свого стартового майданчика, його можна викреслювати.

– Які у Медведчука є шанси здобути цей пост?

– Якщо президент не змінився і не почав здавати позиції, то він мав би призначити секретарем РНБО Віктора Медведчука. Л.Кучма завжди намагався врівноважувати потужні фігури. Як тільки він бачить, що якийсь гравець стає сильнішим, то дає шанс комусь іншому. Нині Янукович має сильніші позиції, аніж Медведчук, тому, за логікою пана Кучми, треба посилити Медведчука. А посилити його можна, на мою думку, призначивши секретарем РНБО.

– Чи зможе влада визначити єдиного кандидата?

– Якщо навесні Янукович буде прем’єром, то зроблять усе, аби він був кандидатом від влади. Чи єдиним? Важко сказати. Між представниками владних середовищ є дуже багато конфліктів інтересів, тому їм важко домовлятися. Тим паче, що навесні президент уже не зможе зібрати всіх за одним столом і сказати: “Отой – єдиний кандидат”. Голосування в парламенті щодо конституційної реформи засвідчило, що президент втрачає у своєму оточенні статус ключового гравця. Його можна послухати, але необов’язково виконувати його вказівки. І чим ближче до виборів, тим це посилюватиметься.

Але нині Янукович – кандидат номер один від влади. Хоча б тому, що він – єдиний, хто може сказати: “У мене щось зростає”.

– Янукович буде головним суперником Ющенка?

– Я дуже хотів би, аби головним став Петро Симоненко. Якби у другий тур вийшли Ющенко і Симоненко, то Віктору Андрійовичу можна було би далі не проводити кампанію, а відпочивати, розписувати посади. Але нині різниця між рейтингами Януковича (6-9%) і Симоненка (11-14%) є невеликою. Адмінресурс оцінюю у 6-12%. Тому за мінімального його залучення Янукович випередить Симоненка і вийде у другий тур.

– Скільки учасників візьмуть участь у президентських перегонах?

– Буде більше кандидатів, аніж у 1999 році, десь 13-16 осіб. Українські вибори нагадуватимуть французькі. Ви знаєте, що у Франції діє система так званого “електорального обрізання”, коли проти лідерів висувають кілька кандидатів, які забирають у них голоси. Нехай відсоток чи навіть менше, але це послаблює лідерів. Я переконаний, що проти Ющенка висунуть 5– 7 кандидатів. З них трьох – із фракції “Наша Україна”.

– Прізвища можете назвати?

– Якщо без “нашоукраїнців” – то “проти Ющенка” підуть, очевидно, Богдан Бойко (Рух за єдність – “Газета”), Іван Білас (гетьман козацтва, радник Януковича – “Газета”), ще хтось із уламку УНА. Я маю на увазі не структуру Андрія Шкіля, а його опонентів – Коваленка, наприклад. Може з’явитися схожа фігура. Їздить же Дмитро Корчинський і агітує проти Віктора Ющенка. Також буде один-два “екологічні” кандидати, які забиратимуть голоси молоді.

– А хто з “Нашої України” висуватиме свою кандидатуру проти Ющенка?

– Ті, кому постійно пропонують це зробити. Я назву двох. Вони не готові йти у президенти, але їх до цього підштовхують. Це Тарас Чорновіл і Юрій Кармазін. Останній може забирати електорат у Центральній і Східній Україні. Він активно виступає в парламенті, наговорив більше 22 годин. Позицію Тараса Чорновола ви знаєте. (Тарас Чорновіл заявив, що братиме участь у виборах лише за умови, якщо свою кандидатуру не висуватиме Віктор Ющенко – “Газета”).

– Чи “Наша Україна” домовлятиметься із лідерами БЮТ, КПУ і СПУ?

– Я всім кажу: Симоненка треба просити, щоб він йшов на вибори, а не домовлятися з ним. Я не розумію Тимошенко і Мороза, які кажуть, що з лідером КПУ треба домовлятися. Він – вигідний нам як кандидат. Симоненко не заважає Ющенкові, саме він забере голоси на сході у кандидата від влади. З Морозом і Тимошенко складніше. В їх оточенні є чимало осіб, які прагнуть підштовхнути своїх лідерів на вибори. Ці настрої у них є сильними. І наразі їх команди пропонують нам говорити про певний стандарт “чемної” поведінки один щодо одного. Але у першому турі вони захочуть узять участь.

Зрозуміло, для Ющенка краще, аби вони відмовилися від участі у виборах. У Ющенка і Мороза у Центральній Україні пересікання електорату на рівні 20-25%. У Ющенка і Тимошенко у Західній Україні – 30%. Це серйозна проблема. А ще одна проблема – механізми проведення виборів, те, що відбулося у Мукачевому, Запоріжжі. Але, на мою думку, Ющенко перемагатиме навіть за таких умов.

– Яка роль належить Львову і Західній Україні загалом на майбутніх президентських виборах?

– Напередодні першого туру виборів 1999 року я сказав у Львові, що Галичина буде важливою складовою обрання Леоніда Кучми президентом, а згодом першою скаже про те, що це – найгірший президент. У 2004 році Західна Україна мала би забезпечити мобілізацію людей. Масовість приходу людей на виборчі дільниці буде визначальною. І тут важливо, який регіон її продемонструє. Наприклад, для Ющенка голоси забезпечить Західна і Центральна Україна, для лівих і кандидата від влади – Східна і Південна. Тому змобілізованість і організованість мешканців Західної України, Львівщини в другому турі будуть дуже важливими.

У першому турі у Галичині буде дилема: Тимошенко чи Ющенко. Я не думаю, що голосуватимуть за провладного кандидата. Тут великої популярності він не матиме, а от два опозиційні кандидати розриватимуть голоси виборців, і треба запропонувати Львівщині щось мудре, якусь історичну місію, аби вона в першому турі голосувала за того, хто переможе в другому.

– А якщо Галичині доведуть, що Янукович – найкращий президент?

– Я не хочу нікого ображати, але він уже говорить українською мовою. А для багатьох галичан саме це є важливим. Я знаю багатьох львівських інтелектуалів, які українізували Лазаренка і твердили, що історична місія полягає в тому, щоб він, хоч і дніпропетровський, і бандит, але якщо прищепити йому національну ідею, працював для України. Багато ваших інтелектуалів нині роблять це з Януковичем. Якщо вони скажуть Львову, що треба сильну фігуру господаря зі сходу, який навів лад у Донецьку, я радив би Ющенкові автобусами безкоштовно відправляти львів’ян, я скажу, в які міста, аби показати, який лад на Донеччині.

– Ющенко стверджує, що восени “Наша Україна” поповниться депутатами, які вийдуть із більшості.

– Координатор більшості Анатолій Толстоухов каже, що люди з опозиції ходять навколо більшості. Я мало вірю в це. Я більше вірю Ющенкові, що представники більшості ходять навколо “Нашої України”, але не факт, що вони прийдуть до нас восени. Бізнесмени тягнуться до того, хто може їх захистити. Але мені здається, що нині є такий ситуативний потяг трьох– чотирьох депутатів до нас, бо насправді нічого не змінилося. Це може бути тільки навесні, коли відкриють карти і розпочнеться реальна президентська кампанія. Тоді політики почнуть визначатися. А остаточно і народ, і депутати визначаться між першим і другим турами. Тільки тоді люди почнуть мислити вже категоріями: чи не йти у нову парламентську більшість, чи не йти до складу нового уряду. Думаю, що реальних змін у складах депутатських груп і фракцій, за винятком поодиноких випадків, восени не слід очікувати. Я не бачу мотивації, наприклад, у бізнесмена, який перебуває в більшості, перейти в опозицію. Мені здається, що мусять бути більші мотивації і гарантії, аби бізнесмен зробив такий дуже серйозний і відповідальний крок. Ідеться насамперед про бізнесменів і тих політиків, які позиціонуються як позафракційні. Це може бути частина групи “Демократичні ініціативи”. Я не хочу називати прізвища, ви знаєте, що чимало позафракційних і деяких членів більшості голосували з місць нашої фракції. Вони і так з нами, навіть картки для голосування віддають нам, коли не треба голосувати за Кучму, імпічмент і таке інше. Тобто, життя в них таке, що сидять вони там – у більшості, але картки – у нас. Вони ще не вступають до нас, бо розуміють, що прийти треба пізніше. Але вони сигналізують нам, що є з нами і підтримуватимуть нас.

– Розповідають про співпрацю між “Нашою Україною” і донецьким бізнес-середовищем. Чи це правда?

– Якщо потрібно вирішити тактичне завдання, то мені однаково з ким домовлятися: чи з комуністами, чи з донецькими. Як приклад такої тактичної співпраці – створення слідчої комісії щодо виборів у Мукачевому. Комісію утворили голосами донецьких депутатів. Ми двічі не змогли проголосувати це питання. На третє голосування “Регіони України” дали нам голоси, ми набрали 235.

Зрозуміло, нас об’єднує спільна політична ненависть. Оскільки СДПУ(о) і Медведчук – серйозний тактичний і, напевно, стратегічний ворог донецьких, то тактична співпраця є можливою. Хоча за принципові урядові проекти ми не голосуємо. Така співпраця ближче до президентських виборів буде ще меншою, бо якщо вони дійсно йдуть на президентську виборчу компанію, а Янукович – їхній кандидат, то два ключові кандидати, у принципі, не зможуть домовитися навіть тактично.

– Нині триває протистояння “Львівської газети” і ДПА...

– Ми реагуватимемо на це. Якщо такий тиск стане системою, ми звернемося у Парламентську Асамблею Ради Європи. Так уже було у 1999 році, коли ПАРЄ вимагала запровадити мораторій на податкові перевірки мас-медіа. Я бачу, що нині доведеться йти тим же шляхом, бо виборча кампанія для багатьох уже розпочалася, а журналісти страждають. 23 вересня засідатиме ПАРЄ. На ній розглядатимуть і проблему свободи слова. Текст рекомендацій ми вже маємо. Я візьму участь у роботі цієї сесії. І якщо ситуація не зміниться, то цю конкретну ситуацію внесуть у підсумковий документ.