Для Росії та для України згубний шлях, якщо олігарх стане ..(/)
07/25/2003 | Shooter
Євген Мінченко: «Для Росії та для України згубний шлях, якщо олігарх стане президентом»
Олеся Яхно, «Главред» - 25/07/03
Керівник центру «Нью Імідж» (Москва) цілком згоден зі своїми українськими колегами в тому, що в Україні планується впровадження російського сценарію 1999 року. Проте Євген Мінченко стверджує, що буде особисто аплодувати українській еліті, якщо вона придумає якийсь новий сценарій. Альтернативних варіантів не так вже багато, але вони можливі, вважає він.
Прийнято вважати, що Україна завжди йде в хвості політтехнологій Росії. І справа не стільки в наявності чи відсутності фахівців, скільки в самих процесах, які найчастіше в Україні відбуваються слідом за Росією. В РФ теж незабаром пройдуть вибори: і парламентські, і президентські. Тому автор матеріалу не могла не скористатися присутністю на Міжнародному молодіжному політологічному форумі, який проходив на Форосі, відомого російського політтехнолога Євгена Мінченка та не «допитати» його щодо того, які технології будуть застовуватися на виборах у РФ.
На думку Євгена Мінченка, основною фішкою на виборах до Держдуми будуть «юридичні технології». Фактором, який вплине на всю виборчу кампанію, стануть вибори губернатора Санкт-Петербурга, які подібно до виборів у Свердловській області в 1995 році, є своєрідною пробою сили партії влади. Також політтехнолог переконаний в тому, що учасник президентських виборів у РФ у 2004 році не стане президентом у 2008-му.
«Найбільше шансів забезпечити Путіну наступність у 2008 році, і відповідно стати президентом, є у Сергія Іванова»
Євген, незабаром розпочнеться виборча кампанія до Держдуми Росії. Чи можете ви сказати, які істотні відмінності в плані використання політтехнологій будуть застосовуватися під час цієї кампанії, на відміну від попередньої?
На мій погляд, на майбутніх виборах набагато більше значення на одномандатних округах будуть мати так звані «юридичні технології». Причому, оскільки новий закон про гарантії виборчих прав громадян обмежує можливості власне зняття кандидатів, то, в основному, мова буде йти про позбавлення ЗМІ ліцензії. Тобто, якщо той чи інший засіб масової інформації буде виявляти активну симпатію до одного з кандидатів, то не виключено, що буде відкликано ліцензія на його мовлення.
І якщо на попередніх виборах модною була технологія зняття кандидата з виборчої кампанії, то зараз стане позбавлення ліцензії ЗМІ. Проте цей хід може мати зворотну реакцію. Грубо кажучи, якщо телеканал позбавляється ліцензії, то він може продовжувати боротьбу у вигляді газети, листівки і так далі. А це означає, що з'являться газети, які маскуватимуться під ЗМІ, проте реально будуть листівками кандидатів. Загалом, нас чекає весела технологічна боротьба.
А якщо говорити про якість технологій. Вони будуть більш вишуканими, більш естетичними чи це будуть брудні технології?
Вишуканих та естетичних технологій не буде. Коли ж я чую про брудні технології, то завжди обурююся. Є законні та незаконні технології. От і все.
Визначальним пунктом для всіх виборів до Держдуми будуть вибори губернатора Санкт-Петербурга. Зараз там дуже жорсткий адміністративний тиск, йде відсторонення всіх потенційних кандидатів, які могли б стати опонентами діючого губернатора Санкт-Петербурга Валентини Матвієнко.
Як свого часу вибори губернатора Свердловської області в 1995 році були випробуванням сили для партії влади, так і сьогодні вибори губернатора Санкт-Петербурга є такими. І якщо в 1995 році поразка в Свердловській області кандидата від партії влади (НДР) Олексія Страхова вплинула на те, що опозиційні сили реально захопили контрольний пакет у Держдумі. Так і сьогодні, якщо партії влади вдасться (чи не вдасться) поставити свого кандидата на посаду губернатора, це буде ключовим моментом для всіх виборів до Держдуми РФ.
З одного боку, там є Матвієнко, яку підтримує Путін, весь адмінресурс, навіть Яковлєв (екс-губернатор Санкт-Петербурга – Ред.). З іншої ж – є шанс у кандидата, який зможе осідлати ідею протидії тиску адміністративного ресурсу, ідею взагалі нав'язування петербуржцям своєї волі. Це людина, яка скаже: хлопці, це чудова гра, Валентина Іванівна – може, і чудова людина, але я не розумію, чому 4 млн. виборцям Санкт-Петербурга хтось якимось чином повинен вказувати, як голосувати.
Думаю, якщо така людина знайдеться, те в неї, безумовно, будуть шанси на перемогу. Питання в тому, де він візьме гроші на проведення виборчої кампанії та як він зможе себе взагалі позиціонувати.
Добре, з виборами до Держдуми розібралися. Давайте тепер поговоримо про президентські вибори. Якщо в Україні сьогодні йдуть найзапекліші дебати з приводу майбутніх президентських виборів, є різні сценарії, то в Росії всім відомий майбутній президент. Чи можна вже зараз сказати, яка буде застосовуватися технологія, з огляду на те, що всі вже знають про майбутню перемогу Путіна?
Ключовий момент у плані політтехнологій – хто буде другим номером після Путіна. Один із проектів – вивести Григорія Явлінського на друге місце. Також є концепт з приводу висування губернатора Красноярського краю Олександра Хлопоніна на друге місце.
Є ще кілька варіантів. Але в одному я можу бути впевнений: людина, яка посяде друге місце на виборах президента в 2004 році, не буде президентом у 2008-му.
Щоб його «не спалили» до 2008 року?
Не тільки. Переконаний, що президентом у 2008 році стане та людина, яка буде проводити політику наступності щодо Путіна. На сьогодні найбільше шансів у цьому сенсі є в Сергія Іванова. Але аж ніяк не факт, що так буде і надалі. Ми пам'ятаємо, скільки спадкоємців було в Єльцина. І Аксененко, і Кириєнко, і Нємцов, і так далі. А в підсумку виявився Путін. Тому, думаю, що з великою часткою ймовірності ім'я президента Росії 2008 року ми взагалі ще не знаємо.
Все-таки, чому ви думаєте, що людина, яка засвітиться в 2004 році, не зможе забезпечити наступність Путіну і бути кандидатом у 2008-му?
А чому Лебідь не став наступником Єльцина?
Це могла бути просто проблема Лебедя, а не загальна тенденція…
…Проте. Ситуація дуже проста. Це як дитячі ігри, коли два хлопчаки спочатку б'ються жартома. А потім вони можуть один одного вкусити, вдарити вже серйозно. Здавалося б, все починалося з жарту. Вони домовилися, що розіграють боротьбу, але потім так вже не виходить.
До речі, серед інших, зараз в адміністрації президента РФ є концепт про те, щоб виростити людину з представників комуністичної групи, яка б виступила на виборах у 2004 році конкурентом Путіна, і при цьому забезпечити високий рейтинг Путіну. А це значною мірою взаємовиключні завдання. Гра може розпочатися жартома, а закінчитися дуже серйозно. Тому я думаю, що президент у 2008 році не братиме участь у виборах в 2004-му.
Ще одне. Вибори губернаторів 2004-2006 років знову ж матимуть чимале значення і для президентських. Це такий проміжний етап. Адже вже зараз можна говорити про те, що в значній частині регіонів Росії губернаторами будуть нові люди, про яких сьогодні ще ніхто не чув, і тим більше не думав, що вони можуть стати губернаторами. Думаю, що і Росія, і Україна знаходяться на межі кардинальної зміни еліт.
Хіба в Росії вже не відбулася зміна еліт?
Ні, звичайно.
Але, по суті, до влади прийшло покоління 40-50-ти років?
Це покоління зростало в межах режиму Єльцина. Давайте візьмемо біографію Путіна, до якого, до речі, я ставлюся з величезною повагою. Подивіться його службове сходження, і вам все стане зрозуміло.
Коли, по-вашому, відбудеться зміна еліт?
Думаю, це покоління має свій запас міцності до наступних президентських виборів. А там можуть з'явитися люди, за висловом Тацита (він описував події, які відбуваються саме на зламі століть, грубо кажучи, перше століття нашої ери), - молоді, енергійні, завзяті. І в Росії, і в Україні. Зараз дуже багато фінансово-промислових груп, які так чи інакше визначають політику, намагаються зараз знайти людей, які б могли стати своєрідними маяками.
На мій погляд, і для Росії, і для України згубним був би шлях, коли один з олігархів стане президентом країни. Це має бути нейтральна людина, що здатна стати над інтересами різних ФПГ, при цьому я не виключаю, що це буде людина, яка вийшла з тієї чи іншої олігархічної групи.
«Те, що в Україні планується російський 1999 рік, значною мірою, правда»
Так склалося, що російські політтехнологи пропонують Україні вже випробувані в Росії сценарії. Як ви вважаєте, на цих президентських виборах в Україні теж так буде?
Анітрохи не хочу скривдити українських колег (особливо якщо врахувати, що моє прізвище закінчується на «ко» (сміється)), але, дійсно, процеси в Україні йдуть з деяким відставанням. І, природно, що технології, які були успішні в Росії, переносяться і в Україну. Тому, висловлення українських політологів та політтехнологів про те, що в Україні планується російський 1999 рік, значною мірою, - правда.
Реально перед Кучмою зараз стоїть проблема забезпечення наступності влади. Якими способами він буде це вирішувати, я не знаю. І тут я вбачаю заслугу української еліти, а не російських політтехнологів. З однієї простої причини. Як людина, яка вже більше 10 років працює в політконсалтингу, я можу сказати, що у всіх невдалих результатах винні політтехнологи, а всі позитивні результати – це заслуга наших клієнтів. Це наша позиція.
Це виправдання за можливі провали в майбутньому?
Навпаки, це взяття на себе відповідальності. Якщо представники української еліти, при цьому керуючись чи не керуючись послугами російських, українських, американських, філіппінських чи ще якихось політтехнологів, зможуть знайти нові концептуальні ходи для наступних президентських виборів, я особисто перший буду їм аплодувати стоячи. Якби я був представником інтелектуальної еліти України, я б дуже сильно думав над тим, щоб не повторювати концепт 1999 року в Росії. Альтернативних варіантів не так вже й багато, але думаю, вони можливі.
Ваша думка з приводу можливих кандидатів на президентських виборах в Україні?
Концептуально зрозуміло. Є кандидат від партії влади. Прізвища можуть бути різними, я принципово їх не називаю. Такий собі український Путін, який відповідатиме двом характеристикам. По-перше, він буде латентно проросійським (якщо згадати модель президентських виборів Кравчука та Кучми, то вони вигравали на проросійських нотках, а потім трохи відходили від своїх позицій). По-друге, він буде забезпечувати збереження існуючих досягнень діючого режиму.
Є хороший кандидат від опозиції – Віктор Ющенко. Але, знаєте, де у в нього можуть виникнути проблеми? На розриві між концептом проамериканським з одного боку та проєвропейським - з іншого. Тобто, чи Україна повністю йде у фарватері політики США. Чи вбудовується в новий концепт європейської осі (по суті, розподіл відбувається по лінії Іраку), слідом за Німеччиною та Францією.
Зрозуміло, що буде кандидат від лівого табору. Може з'явитися і четвертий кандидат, такий собі український Жириновський. Адже ніша соціального протесту не повністю освоєна комуністами. Тому саме тут можуть з'явитися нові кандидати.
Грач, наприклад?
Цілком можливо. Загалом, це можуть бути як самостійні фігури, так і люди, які будуть проектами тих чи інших сил в межах глобальної української гри. І знову ж таки, як це часто буває, люди, які задумувалися як проект тієї чи іншої сили, можуть в якийсь момент усвідомити себе як самостійні суб'єкти. Практика тих же російських виборів, особливо губернаторських, показує, що дуже часто люди, які начебто б знаходилися під абсолютним контролем, в якийсь момент, відчувши смак потенційної перемоги, зривалися з повідця. Думаю, що така проблема не виключена і для України.
До президентських виборів в Україні залишилося півтора року. По всіх соцопитуваннях, хто б їх не проводив, рейтинг Ющенка коливається в межах 23-25 %. Всі кандидати від влади мають менше 10%, ненабагато більше Янукович як прем'єр. Невже можливо за рахунок політтехнологій щось змінити?
Звичайно.
Але образ будь-якого кандидата від влади в Україні вже ніяк не асоціюється з Путіним…
А Путін, між іншим, значною мірою в Росії сприймався як людина поза владою. Незважаючи на те, що він був призначений Єльциним.
В цьому сенсі, я думаю, що Віктора Ющенка можуть чекати великі сюрпризи. Звичайно ж, якби вибори президента відбулися минулого року, то з великою часткою ймовірності можна говорити, що він переміг би. По суті, Ющенко – це такий собі український Лебідь. Якби вибори президента Росії пройшли в жовтні 1996 року, то на них би переміг Лебідь. Але хто б провів вибори в 1996 році? Думаю, Ющенко може потрапити в цю ж пастку. Або ж команда нинішньої партії влади спробує його втиснути в нішу російського Явлінського, зробити його таким „яблучником”.
В чому проблема Ющенка сьогодні? Щодня, що наближає його до виборів, ставить перед ним питання, а що власне робити протягом цих півтора року до виборів. Які подарунки він зробить українському електорату? Який ресурс Ющенка для того, щоб ці подарунки зробити?
Ви говорите про ресурси. От есдеки мали колосальний ресурс, і що з цього вийшло?
Кампанія СДПУ(о) була не ідеальна. Але це питання очікувань. Припустимо, ви приходите на іспит, вам ставлять не 5, а 4, і ви засмучуєтесь та йдете випити. Інша ситуація: ви сподіваєтеся на 3, отримуєте 4, радієте і теж ідете випити. Результат той самий, але емоційне забарвлення зовсім інше. Думаю, що з СДПУ(о) вийшло саме так, очікуання були завищені. І вважаю, що вони нормально вибрали свою нішу.
Олеся Яхно, «Главред» - 25/07/03
Керівник центру «Нью Імідж» (Москва) цілком згоден зі своїми українськими колегами в тому, що в Україні планується впровадження російського сценарію 1999 року. Проте Євген Мінченко стверджує, що буде особисто аплодувати українській еліті, якщо вона придумає якийсь новий сценарій. Альтернативних варіантів не так вже багато, але вони можливі, вважає він.
Прийнято вважати, що Україна завжди йде в хвості політтехнологій Росії. І справа не стільки в наявності чи відсутності фахівців, скільки в самих процесах, які найчастіше в Україні відбуваються слідом за Росією. В РФ теж незабаром пройдуть вибори: і парламентські, і президентські. Тому автор матеріалу не могла не скористатися присутністю на Міжнародному молодіжному політологічному форумі, який проходив на Форосі, відомого російського політтехнолога Євгена Мінченка та не «допитати» його щодо того, які технології будуть застовуватися на виборах у РФ.
На думку Євгена Мінченка, основною фішкою на виборах до Держдуми будуть «юридичні технології». Фактором, який вплине на всю виборчу кампанію, стануть вибори губернатора Санкт-Петербурга, які подібно до виборів у Свердловській області в 1995 році, є своєрідною пробою сили партії влади. Також політтехнолог переконаний в тому, що учасник президентських виборів у РФ у 2004 році не стане президентом у 2008-му.
«Найбільше шансів забезпечити Путіну наступність у 2008 році, і відповідно стати президентом, є у Сергія Іванова»
Євген, незабаром розпочнеться виборча кампанія до Держдуми Росії. Чи можете ви сказати, які істотні відмінності в плані використання політтехнологій будуть застосовуватися під час цієї кампанії, на відміну від попередньої?
На мій погляд, на майбутніх виборах набагато більше значення на одномандатних округах будуть мати так звані «юридичні технології». Причому, оскільки новий закон про гарантії виборчих прав громадян обмежує можливості власне зняття кандидатів, то, в основному, мова буде йти про позбавлення ЗМІ ліцензії. Тобто, якщо той чи інший засіб масової інформації буде виявляти активну симпатію до одного з кандидатів, то не виключено, що буде відкликано ліцензія на його мовлення.
І якщо на попередніх виборах модною була технологія зняття кандидата з виборчої кампанії, то зараз стане позбавлення ліцензії ЗМІ. Проте цей хід може мати зворотну реакцію. Грубо кажучи, якщо телеканал позбавляється ліцензії, то він може продовжувати боротьбу у вигляді газети, листівки і так далі. А це означає, що з'являться газети, які маскуватимуться під ЗМІ, проте реально будуть листівками кандидатів. Загалом, нас чекає весела технологічна боротьба.
А якщо говорити про якість технологій. Вони будуть більш вишуканими, більш естетичними чи це будуть брудні технології?
Вишуканих та естетичних технологій не буде. Коли ж я чую про брудні технології, то завжди обурююся. Є законні та незаконні технології. От і все.
Визначальним пунктом для всіх виборів до Держдуми будуть вибори губернатора Санкт-Петербурга. Зараз там дуже жорсткий адміністративний тиск, йде відсторонення всіх потенційних кандидатів, які могли б стати опонентами діючого губернатора Санкт-Петербурга Валентини Матвієнко.
Як свого часу вибори губернатора Свердловської області в 1995 році були випробуванням сили для партії влади, так і сьогодні вибори губернатора Санкт-Петербурга є такими. І якщо в 1995 році поразка в Свердловській області кандидата від партії влади (НДР) Олексія Страхова вплинула на те, що опозиційні сили реально захопили контрольний пакет у Держдумі. Так і сьогодні, якщо партії влади вдасться (чи не вдасться) поставити свого кандидата на посаду губернатора, це буде ключовим моментом для всіх виборів до Держдуми РФ.
З одного боку, там є Матвієнко, яку підтримує Путін, весь адмінресурс, навіть Яковлєв (екс-губернатор Санкт-Петербурга – Ред.). З іншої ж – є шанс у кандидата, який зможе осідлати ідею протидії тиску адміністративного ресурсу, ідею взагалі нав'язування петербуржцям своєї волі. Це людина, яка скаже: хлопці, це чудова гра, Валентина Іванівна – може, і чудова людина, але я не розумію, чому 4 млн. виборцям Санкт-Петербурга хтось якимось чином повинен вказувати, як голосувати.
Думаю, якщо така людина знайдеться, те в неї, безумовно, будуть шанси на перемогу. Питання в тому, де він візьме гроші на проведення виборчої кампанії та як він зможе себе взагалі позиціонувати.
Добре, з виборами до Держдуми розібралися. Давайте тепер поговоримо про президентські вибори. Якщо в Україні сьогодні йдуть найзапекліші дебати з приводу майбутніх президентських виборів, є різні сценарії, то в Росії всім відомий майбутній президент. Чи можна вже зараз сказати, яка буде застосовуватися технологія, з огляду на те, що всі вже знають про майбутню перемогу Путіна?
Ключовий момент у плані політтехнологій – хто буде другим номером після Путіна. Один із проектів – вивести Григорія Явлінського на друге місце. Також є концепт з приводу висування губернатора Красноярського краю Олександра Хлопоніна на друге місце.
Є ще кілька варіантів. Але в одному я можу бути впевнений: людина, яка посяде друге місце на виборах президента в 2004 році, не буде президентом у 2008-му.
Щоб його «не спалили» до 2008 року?
Не тільки. Переконаний, що президентом у 2008 році стане та людина, яка буде проводити політику наступності щодо Путіна. На сьогодні найбільше шансів у цьому сенсі є в Сергія Іванова. Але аж ніяк не факт, що так буде і надалі. Ми пам'ятаємо, скільки спадкоємців було в Єльцина. І Аксененко, і Кириєнко, і Нємцов, і так далі. А в підсумку виявився Путін. Тому, думаю, що з великою часткою ймовірності ім'я президента Росії 2008 року ми взагалі ще не знаємо.
Все-таки, чому ви думаєте, що людина, яка засвітиться в 2004 році, не зможе забезпечити наступність Путіну і бути кандидатом у 2008-му?
А чому Лебідь не став наступником Єльцина?
Це могла бути просто проблема Лебедя, а не загальна тенденція…
…Проте. Ситуація дуже проста. Це як дитячі ігри, коли два хлопчаки спочатку б'ються жартома. А потім вони можуть один одного вкусити, вдарити вже серйозно. Здавалося б, все починалося з жарту. Вони домовилися, що розіграють боротьбу, але потім так вже не виходить.
До речі, серед інших, зараз в адміністрації президента РФ є концепт про те, щоб виростити людину з представників комуністичної групи, яка б виступила на виборах у 2004 році конкурентом Путіна, і при цьому забезпечити високий рейтинг Путіну. А це значною мірою взаємовиключні завдання. Гра може розпочатися жартома, а закінчитися дуже серйозно. Тому я думаю, що президент у 2008 році не братиме участь у виборах в 2004-му.
Ще одне. Вибори губернаторів 2004-2006 років знову ж матимуть чимале значення і для президентських. Це такий проміжний етап. Адже вже зараз можна говорити про те, що в значній частині регіонів Росії губернаторами будуть нові люди, про яких сьогодні ще ніхто не чув, і тим більше не думав, що вони можуть стати губернаторами. Думаю, що і Росія, і Україна знаходяться на межі кардинальної зміни еліт.
Хіба в Росії вже не відбулася зміна еліт?
Ні, звичайно.
Але, по суті, до влади прийшло покоління 40-50-ти років?
Це покоління зростало в межах режиму Єльцина. Давайте візьмемо біографію Путіна, до якого, до речі, я ставлюся з величезною повагою. Подивіться його службове сходження, і вам все стане зрозуміло.
Коли, по-вашому, відбудеться зміна еліт?
Думаю, це покоління має свій запас міцності до наступних президентських виборів. А там можуть з'явитися люди, за висловом Тацита (він описував події, які відбуваються саме на зламі століть, грубо кажучи, перше століття нашої ери), - молоді, енергійні, завзяті. І в Росії, і в Україні. Зараз дуже багато фінансово-промислових груп, які так чи інакше визначають політику, намагаються зараз знайти людей, які б могли стати своєрідними маяками.
На мій погляд, і для Росії, і для України згубним був би шлях, коли один з олігархів стане президентом країни. Це має бути нейтральна людина, що здатна стати над інтересами різних ФПГ, при цьому я не виключаю, що це буде людина, яка вийшла з тієї чи іншої олігархічної групи.
«Те, що в Україні планується російський 1999 рік, значною мірою, правда»
Так склалося, що російські політтехнологи пропонують Україні вже випробувані в Росії сценарії. Як ви вважаєте, на цих президентських виборах в Україні теж так буде?
Анітрохи не хочу скривдити українських колег (особливо якщо врахувати, що моє прізвище закінчується на «ко» (сміється)), але, дійсно, процеси в Україні йдуть з деяким відставанням. І, природно, що технології, які були успішні в Росії, переносяться і в Україну. Тому, висловлення українських політологів та політтехнологів про те, що в Україні планується російський 1999 рік, значною мірою, - правда.
Реально перед Кучмою зараз стоїть проблема забезпечення наступності влади. Якими способами він буде це вирішувати, я не знаю. І тут я вбачаю заслугу української еліти, а не російських політтехнологів. З однієї простої причини. Як людина, яка вже більше 10 років працює в політконсалтингу, я можу сказати, що у всіх невдалих результатах винні політтехнологи, а всі позитивні результати – це заслуга наших клієнтів. Це наша позиція.
Це виправдання за можливі провали в майбутньому?
Навпаки, це взяття на себе відповідальності. Якщо представники української еліти, при цьому керуючись чи не керуючись послугами російських, українських, американських, філіппінських чи ще якихось політтехнологів, зможуть знайти нові концептуальні ходи для наступних президентських виборів, я особисто перший буду їм аплодувати стоячи. Якби я був представником інтелектуальної еліти України, я б дуже сильно думав над тим, щоб не повторювати концепт 1999 року в Росії. Альтернативних варіантів не так вже й багато, але думаю, вони можливі.
Ваша думка з приводу можливих кандидатів на президентських виборах в Україні?
Концептуально зрозуміло. Є кандидат від партії влади. Прізвища можуть бути різними, я принципово їх не називаю. Такий собі український Путін, який відповідатиме двом характеристикам. По-перше, він буде латентно проросійським (якщо згадати модель президентських виборів Кравчука та Кучми, то вони вигравали на проросійських нотках, а потім трохи відходили від своїх позицій). По-друге, він буде забезпечувати збереження існуючих досягнень діючого режиму.
Є хороший кандидат від опозиції – Віктор Ющенко. Але, знаєте, де у в нього можуть виникнути проблеми? На розриві між концептом проамериканським з одного боку та проєвропейським - з іншого. Тобто, чи Україна повністю йде у фарватері політики США. Чи вбудовується в новий концепт європейської осі (по суті, розподіл відбувається по лінії Іраку), слідом за Німеччиною та Францією.
Зрозуміло, що буде кандидат від лівого табору. Може з'явитися і четвертий кандидат, такий собі український Жириновський. Адже ніша соціального протесту не повністю освоєна комуністами. Тому саме тут можуть з'явитися нові кандидати.
Грач, наприклад?
Цілком можливо. Загалом, це можуть бути як самостійні фігури, так і люди, які будуть проектами тих чи інших сил в межах глобальної української гри. І знову ж таки, як це часто буває, люди, які задумувалися як проект тієї чи іншої сили, можуть в якийсь момент усвідомити себе як самостійні суб'єкти. Практика тих же російських виборів, особливо губернаторських, показує, що дуже часто люди, які начебто б знаходилися під абсолютним контролем, в якийсь момент, відчувши смак потенційної перемоги, зривалися з повідця. Думаю, що така проблема не виключена і для України.
До президентських виборів в Україні залишилося півтора року. По всіх соцопитуваннях, хто б їх не проводив, рейтинг Ющенка коливається в межах 23-25 %. Всі кандидати від влади мають менше 10%, ненабагато більше Янукович як прем'єр. Невже можливо за рахунок політтехнологій щось змінити?
Звичайно.
Але образ будь-якого кандидата від влади в Україні вже ніяк не асоціюється з Путіним…
А Путін, між іншим, значною мірою в Росії сприймався як людина поза владою. Незважаючи на те, що він був призначений Єльциним.
В цьому сенсі, я думаю, що Віктора Ющенка можуть чекати великі сюрпризи. Звичайно ж, якби вибори президента відбулися минулого року, то з великою часткою ймовірності можна говорити, що він переміг би. По суті, Ющенко – це такий собі український Лебідь. Якби вибори президента Росії пройшли в жовтні 1996 року, то на них би переміг Лебідь. Але хто б провів вибори в 1996 році? Думаю, Ющенко може потрапити в цю ж пастку. Або ж команда нинішньої партії влади спробує його втиснути в нішу російського Явлінського, зробити його таким „яблучником”.
В чому проблема Ющенка сьогодні? Щодня, що наближає його до виборів, ставить перед ним питання, а що власне робити протягом цих півтора року до виборів. Які подарунки він зробить українському електорату? Який ресурс Ющенка для того, щоб ці подарунки зробити?
Ви говорите про ресурси. От есдеки мали колосальний ресурс, і що з цього вийшло?
Кампанія СДПУ(о) була не ідеальна. Але це питання очікувань. Припустимо, ви приходите на іспит, вам ставлять не 5, а 4, і ви засмучуєтесь та йдете випити. Інша ситуація: ви сподіваєтеся на 3, отримуєте 4, радієте і теж ідете випити. Результат той самий, але емоційне забарвлення зовсім інше. Думаю, що з СДПУ(о) вийшло саме так, очікуання були завищені. І вважаю, що вони нормально вибрали свою нішу.