07/26/2003 | Гайди До Байди

З зав'язки:
http://recult.virtualave.net/docs/slav/slav_04.htm


РУСЬ (Київська й Тьмутороканська) І ХОЗАРИ
Історія хозар і досі добре не вияснена, та все-таки хозари, поза своєю
верхівкою, були орійсько-сколотського походження.

Приблизно в 640 р. по Хр. хозари перемогли останки болгар (чорних) і
заснували свою власну державу над нижньою Волгою, зайнявши землі ослаблених
алян і аорсів з їх столицею у дельті Волги, що мала назву Ітіль. Над
хозарами, від першої їх появи, володіла жидівська верхівка, яка жила дуже
приховано й відокремлено від решти хозарських племен. Їхні палати були на
одному з островів у дельті Волги, вони мали окрему армію із 12 тисяч воїнів,
яка їх охороняла.

У жидівських істориків панує погляд, що та верхівка походила з Месопотамії
як нащадки тих жидів, що в 586 р. до Хр. Навуходоносор забрав у полон з
Юдеї. Цар Кир звільнив їх із неволі й дозволив вернутися у Палестину, але
вернули тільки два неповні племена Юди й Веніямина, а решта ізраїльських
племен, що їх забрав Саргон II наприкінці VIII ст. до Хр. (Ізраїль),
залишилася у Месопотамії.

Коли археолог Ростовцев розкопав у Месопотамії старовинну сколотську
твердиню Дура-Европос над середнім Ефратом, то там також знайшов руїни
числених синагоґ (одну перевезено як музейний експонат до Ізраїля). З того
зроблено висновок, що між сколотами й жидами були дружні відносини.

Жидівська верхівка, чи їхній каганат, появлялися публічно раз на рік. Решта
племен, поза верхівкою, були поганами, які мали різну віру й богів.

Своє володіння хозарські кагани поширили від Каспійського моря, враховуючи й
східне його побережжя аж до Озівського моря разом із Таманським півостровом
та значною частиною Криму, так звану Рос-Тархан або Тьмутороканську Русь. На
північному заході, у волзькім басейні, хозари підкорили всі племена аж по
Балтик.

Самі хозари, як азійські чи кавказькі сколоти, були войовничі, але, мабуть,
під впливом своєї верхівки, дуже толерантні до місцевих князів, як також до
їхніх релігій, їх передовсім цікавили податки. Вони накладали невелику
данину на підкорені племена, бо були зайдами, що прийшли й жили на
сколото-роксолянській землі. Про данину в Криму ніколи не згадується,
можливо, вони жили з Тьмутороканською Руссю по-сусідськи, так як із
Візантією. Наш літописець згадує, що до 859 р. хозарам платили данину
поляни, сіверяни, в'ятичі й радимичі, а на півночі - муром, мер'ю, весь,
голоядь, а можливо, кривичі й словени.

Хозари полишали зфедерованим племенам їхню мову, релігію, звичаї і їхню
верхівку включно з князями й, крім мінімальної данини, не вимагали нічого
більше. Самі хозари займалися торгівлею, скотарством і частинне сільським
господарством. Хозари на спілку з тьмутороканською руською армією у 764 р.
ходили походом на арабів, яких розбили й пригнали незліченні стада худоби,
табуни коней і багато полонених. Тоді до Хозарії прилучили портові міста над
західніми берегами Каспію, славні своїми виноградниками порти Семендер і
Дербент.

Київська Русь по звільненні від хозарів за володіння Аскольда й Дира
звернула свою торгівлю також на схід до Ітилю замість Константинополя.

Не менше значення від торгівлі мала хозарська держава як забороло проти
азійських орд. Ціле VIII і частина IX століть, поки Хозарія була в повній
силі, на причорноморських степах усе заспокоїлось настільки, що
русько-роксолянські племена мали час і змогу зорганізувати свої держави, й
коли цей спокій потривав би ще одне століття, наші предки повністю опанували
б узбережжя Чорного моря, як колись сколоти.

Як довго хозари (не їх верхівка) мали поганську віру, так довго в
суспільному співжитті русичів і хозарів не було ніякої різниці, вони мали
подібні звичаї, богів і мову.

Але прийняття хозарами юдейської віри між 786-809 рр. викликало охолодження
відносин між зфедерованими племенами, що не хотіли полишати давніх богів і
звичаї, бо юдейська віра змушували хозарів не їсти свинини, обрізуватися,
святкувати суботу, вивчати новий обряд і закон - усе те відчужувало русичів
від них.

Також і між самими хозарськими племенами це викликало 23-літню "домашню"
війну (786-809 рр.) - між прихильниками юдаїзму й кабарами - трьома великими
племенами: кабарів-старовірів (кабар - кроква на дасі). Кабари, програючи,
покликали на поміч племена мадярів, що жили в сьогоднішній Башкирії - між
Волгою, Камою і Білою та Уралом. Мадяри, тюркське плем'я, що складалося з
двох племен - "Ене" і "Дярмонт" - могли виставити армію з 20 тисяч
кіннотників.

Кабари з мадярами почали перемагати. Тоді юдейська партія з каганом на чолі
покликала на поміч орду печенегів, що жила над рікою Сир-Дарією і складалася
з 8-ми племен. Вони в минулому (у 2.200-1.900 рр. до Хр.) вийшли з
Праукраїни й подалися у Центральну Азію. Там змішалися з автохтонами, дещо
змінили звичаї і мову. Печеніги, ставши номадами, займалися випасом худоби,
коней і овець. Вони прийшли на допомогу юдейській партії, перемогли кабарів
із мадярами й вигнали їх. Мадяри осіли на південь від Дону (бл. 800 р. по
Хр.), а, опісля під напором Тьмутороканської Руси подалися в "Ателькузу",
тобто землі між Серетом і Дністром, на землі наших уличів і тиверців, яким
понищили міста й християнські святині в роках 830-895. Тиверці й уличі були
християнами ще з-перед Нікейського собору 325 р. до Хр. (апостол Филип).

Уличі й тиверці не витримали напору диких мадярів, подалися на північний
захід, а по відпливі мадярів у Паннонію у 895 р. вернулися на свої
споконвічні місця.

Печеніги, вийшовши з Хозарії, осіли між Доном і Дніпром, відтинаючи на одне
століття Тьмутороканську Русь від Київської.

Перський хроністр Фарх-ад Дин говорить, що хозари в VII столітті по Хр.
прийняли письмо від тьмутороканських русів і пишуть зліва на право, але
літери у словах не злучують. Цю абетку дещо змінив і доповнив
Константин-Кирило і вона стала зватися кирилицею, якою перекладено Евангелію
і всі богослужбові книги, якими опісля послуговувалися між усіма слов'янами.

Вже в 732 р. грецький імператор Лев ІІІ оженив свого сина із сестрою
хозарського кагана, який дозволив грецькому патріярхові оснувати в Доросі на
Криму архиєпископство із сімома єпископами в Тьмутороканській Руси, думаючи,
що із допомогою християнства згречить цілу країну, але воно так не сталося,
як бажалося грекам, бо Тьмутороканська Русь, звільнившись 790 р. від
залежности хозарського кагана (з васаля стала союзником), домагалася від
Константинополя своєї самостійної Церкви за свого князя Бравлина (855-862
рр.).

Тьмутороканська Русь - це продовження Босфорського царства зі столицею у
Новгороді Сколотськім, під проводом Бравлина здобула Судак (Сурож), де рядив
хозарський намісник Ю.Тархар, опісля Теодосію, Пантикапей (Керч) і Корсунь.
Він став паном не тільки Криму, а й Таманського півострова, куди згодом
перенесено столицю Тьмутороканської Руси. На карті Птоломея правобіч ріки
Молочної (Герр) жили тракани (плем'я сарматів), яке перенеслося на
Таманський півострів, де оснували місто Тракану, від якого цілий півострів
названо Траканією. Хозари називали Траканію "Тама-тарха" - Таманське
королівство, і від того - наше "Тьмуторокань".

Щодо уличів і тиверців, які були нащадками агатирсів, гетів-ґотів,
роксолян-антів, то вони були союзниками Київської Руси і посередниками
("толковинами") між нею і Константинополем. Оба племена творили федерацію і
боронили свою незалежність від Києва й мадярів, а маючи сильну армію,
тримали також печенігів на лівому боці Дніпра. Їхньою столицею був
Пересічен. Тиверці жили між Богом і Дністром, уличі між Дністром і Прутом,
вели торгівлю з Царгородом. Багато з них знало грецьку мову, тому й були
"толковини". Карпати постачали їм хутра, дерево, сіль, віск, мед, а решта
країни - збіжжя, худобу, а все те мало великий попит у Царгороді. Через їх
територію Київська Русь мала Дніпром і сушею зв'язок із Константинополем.

За часів Олега оба племена помагали йому в походах на Царгород, але ситуація
змінилася за Ігоря, який захотів підкорити їх Києвові. Свинальд воював із
ними чотири роки, здобув Пересічен і врешті змусив їх платити данину Києву.
Але це не була добра розв'язка, тому що уличі, як і за нападу мадярів,
подалися угору Богом на Волинь, а тиверці - вздовж Дністра в Галичину, а на
їх місце прийшли печеніги (4 племена з Лівобережжя) й перетяли зв'язок Києва
з Чорним морем і заатакували Київ із півдня. Тоді в Києві зрозуміли помилку,
що коштувала Києву великих жертв у людях і майні: смерть Святослава і цілої
армії 972 р. на Дніпрових порогах, грабунок Південної Київщини аж до 1037 р.
по Хр. (печеніги тоді мали 8 племен по 5 родів - разом сорок родів, що могли
виставити кінну армію у 40 тисяч вершників), союз печенігів з Царгородом
проти Руси на довгі літа. За цей час вони так збагатіли, що перський географ
Гудуаль Алям написав про них: "Причорноморські печеніги мали великі стада
коней, худоби й овець, золотий і срібний посуд, срібні пояси, сріблом і
золотом викладену зброю й упряж коней". Осередком їх держави Пацинакії був
Великий Луг. Усе це було з пограбованого майна русичів і проданих у неволю
руських колоністів у Царгороді.

За часів Ольги майже вся торгівля Руси - України була спрямована в Хозарію і
Болгарію, бо шлях Дніпром в Царгород був перетятий печенігами.

У Константинополі відчули це дуже боляче, бо ціни на продукти, які приходили
з Руси-України, пішли дуже вгору.

Торгівля з Ітилем відбувалася Десною-Окою-Волгою - це був шлях довший, але
безпечний.

Ольга 957 р. приїхала до Царгороду, прийняла християнство. її дуже вітали й
обдарували при від'їзді. Але Ольга не захотіла прийняти для решти Руси
християнства з Царгороду, а вислала послів до Німеччини. Щоб тому
перешкодити, грецька дипломатія знову використала Свинальда та підіслала
йому на допомогу херсонця Калокира з великими дарами. Молодого й
недосвіченого Святослава так обмотали, що той, не слухаючи матері Ольги,
зібрав велику армію (60 тисяч воїнів) заатакував камських болгар 964 р., а
згодом 965 р. - хозар.

Святослав удруге з великою армією виправився Дніпром, Чорним й Озівським
морем і Доном, де була потужня твердиня Саркел (Біла Вежа), яку він здобув,
опісля розбив армію хозарів. У боротьбі згинув останній каган Йосиф.

Святослав здобув і знищив Ітиль та великі торговельні центри касогів Берду й
Семендер. Забрав багато хозарів у полон, велику здобич і все те привіз на
Русь. Ні в часі походу, ні в повороті печеніги, союзники греків, йому не
перешкоджали.

На Руси з того часу появилися синьоокі бльондини визнавці, Моисея -
ашкенази - караїми. Нерозважний крок Святослава, що не послухав матері,
відкрив низовинну браму з Центральної Азії в Україну для пізніших диких орд:
половців, торків і 1238 р. - татарів.

На тому не скінчилося. Святослав, замість знищити орду печенігів, намовлений
агентами Константинополя (Свинальд-Калокир) подався у Болгарію, щоб знищити
ще одного природнього союзника Руси-України проти Константинополя.

А Русь-Україна й Болгарія могли на довгі роки тримати в залежности від себе
перфідний, імперіялістичний і руїнницький Константинопіль. У Константинополі
й на царськім дворі, ще від Константина, жило переконання і повір'я, що
кожний імператор-кесар є володарем і власником усього знаного світу й всіх
людей (християн), очевидно, "з волі" самого Бога.

Святослав, побитий греками в Болгарії, загинув на своїй землі від рук
печенігів, союзників Царгороду, загубивши не тільки своє молоде життя (32
роки), а й життя тисяч хоробрих русичів. І може, в останній хвилині свого
короткого й геройського життя пригадалися йому віщі слова люблячої матері,
святої Ольги, яка крізь сльози промовляла: "Сину, чужої землі шукаєш, а свою
втратиш враз із головою!".

Решту нашої історії (ліпше чи гірше опрацьованої) знайде читач у підручниках
нашої історії, численних авторів.
ююююююююююююююююююююю

Заборонений український правопис складається з:
Звукопису = фонетики
Видопису = морфології
Складопису = синтакси

bsentschuk @ web.de
Неминучо, смертельний засуд душманові Кучмі і його кучмичакам
Unvermeidlich, die Todestrafe fuer den Unterdruecker Leonid Kutschma und
seinen Кutschmisten
Unavoidably, the death penalty for the oppressor Leonid Kuchma and its
Kuchmists