Відповідь п. Грека п. Тарасу
07/27/2003 | Shooter
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1059319653&first=1059324596&last=1059223518
> Sтосовно ухвали кeрівництва поляків яку наводить п.Грeк то
> 1. Ніхто тут на форумі їх нe виправдовує, у ВІДПОВІДь на дії УПА, АК також здійснювала "пацифікаційні" акції проти укр. сeл. Цe навіть самі поляки визнають.
У "відповідь" вони, звичайно ж, визнають, бо не мають куди дітися. І не скромні "пацифікаційні" акції, як у Вас, а акції "відплатні" (тобто помсти), якщо бути коректним. Але це все польська точка зору, яка хибує на штучне обмеження польсько-українського конфлікту у територіальному (Волинь) і часовому (1943 р.) плані. Коли розглядаються волинські події поза історичним і політичним контекстом. Це антинаукова позиція, і українці ніколи з такою інтерпретацією не погодяться, бо на момент волинського конфлікту поляки з українцями нагромадили вже колосальний негативний потенціал протистояння (всупереч байкам Семашків). Українська сторона вважає "відплатними" саме акції УПА, і це є неоднозначним питанням про причини і наслідки. Українські терористичні акції були наслідком ганебної дискримінаційної політики польської держави супроти української меншини на її ж таки етнічній території? "Пацифікація" 1930 була репресивно-відплатною акцією поляків? Вбивство Пєрацького була відплатною акцією українців? Концтабір у Березі Картузькій був відплатною акцією поляків?... І так до дурної нескінченності, аж до сьогоднішніх "монументальних" баталій навколо пам"ятників і написів до них. А вся проблема зводиться до того, що Польща будь-якою ціною прагнула втримати українську територію у складі своєї держави, що було очевидною помилкою, якої вона досьогодні не бажає визнати.
Польща завела собі була паскудну звичку окуповувати чужі території і потім ставити світову громадськість перед доконаним фактом польської воєнної, політичної і економічної присутності на цих "нічійних" землях - дарма що під ногами плутаються якісь там аборигени, що складають абсолютну більшість населення. Польща розглядала українські землі як такий собі польський Сибір (на Заході називала їх "санітарною зоною" з більшовицькою Росією і закликала до її збільшення), залюднений дикунами, які не заслуговують на власну державність (неісторична нація) і навіть на автономію і підлягають полонізації, - край, "де Польска Нація упродовж століть чинила велетенський цивілізаційний та економічний внесок". (!!! - як москвини у Сибіру серед бурятів). Українцям рекомендувалося забиратися зі своєї споконвічної землі "за Збруч" і будувати Україну “на ріці Дніпро, в Києві та в Харкові”, а не в Галичині, не на Волині.
Всі ці дикунські войовничі вигуки (звертаю увагу, що від імені легітимного уряду, а не якихось окремих екстремістів) недвозначно підкріплювалися трясінням зброєю - для ілюстрації намірів. Водночас зі створенням УПА виникла і Волинська Делегатура, потім - Корпус Безпеки та Самооборони в кількості 250 осередків і постерунків - понад 4.000 бойовиків. У майбутньому планувалося залучити до 15.000 жовнірів, коли настане час вступати у збройну боротьбу за польську державу на так званих "східних кресах". Час для антиукраїнської акції наставав 15 липня 1943 р., про що УПА дізналася з перехоплених документів польського підпілля. Окрім цього, "безневинна і безборонна польська меншина" активно співпрацювала і з німцями, і з більшовиками, яким подобалося винищувати українців польськими руками. 11 тис. поляків у німецькій допоміжній поліції, 7 тис. у енкаведістських "червоних патризанах", півтори тисячі - у шуцманах, абсолютна більшість у німецьких окупаційних установах, потім ще подалися до "істрєбітельних батальонів", де склали 80% відсотків усього контингенту. Польські села перетворилися на більшовицькі штаб-квартири, про що можна почитати, наприклад, у Мєдвєдєва.
І у цій ситуації лондонський уряд має нахабство видавати бандитські листки, у яких звинувачує українців, що ті колаборують з німцями і більшовиками. Полякам наказує не рухатися з місця, бо інакше Польща втратить Волинь - у ситуації, коли вже дійшло до збройного протистояння. Фактично наказує здійснити колективну акцію самогубства, принести себе в жертву територіальним інтересам держави. При цьому цікаво, що збройна боротьба з українцями за "східні креси" була запланована польським урядом наперед, тобто ні про який стихійний "геноцид" УПА не може бути й мови: "ЗВЗ-АК (Союз збройної боротьби –Армія Крайова, інтегральна частина Польського Війська, зорганізована в округи: Волинський, Львівський, Тернопільський та Станиславівський) у своїй діяльності орієнтувався на підготовку сил та засобів до загального повстання. У планах допускався варіант боротьби з українцями за приналежність цих земель, включно зі Львовом."
Узгодження і розбіжності II Міжнародного наукового семінару істориків “Українсько-польські відносини в 1918-1947 роках”
http://www.ji.lviv.ua/n28texts/uzhodzhen.htm
> 2. у ній "пахнe" польським націоналізмом і впeртістю, алe зрeштою то нe є нічим новим.
У цьому Вашому "зрeштою то нe є нічим новим" і лежить ключ до розуміння проблеми. Польський шовінізм і імперіалізм (бо "націоналізм", як Ви знову скромно висловилися, закінчується на власних етнографічних кордонах, а далі починається вже шовінізм) дійно не був нічим новим і на час війни вже всіх дістав так, що селяни хапалися за вила, як у часи Хмельниччини (ще один "геноцид", до речі). І при цьому не читаючи жодних донцових. Тож не у Донцові причина, як подобається думати полякам і Вам услід за ними, а у польських намаганнях відновити собі за будь-яку ціну імперію у кращих середньовічних традиціях, не рахуючись з жодними обставинами. І така державна політика призвела до загибелі лояльних громадян цієї держави.
> Sтосовно ухвали кeрівництва поляків яку наводить п.Грeк то
> 1. Ніхто тут на форумі їх нe виправдовує, у ВІДПОВІДь на дії УПА, АК також здійснювала "пацифікаційні" акції проти укр. сeл. Цe навіть самі поляки визнають.
У "відповідь" вони, звичайно ж, визнають, бо не мають куди дітися. І не скромні "пацифікаційні" акції, як у Вас, а акції "відплатні" (тобто помсти), якщо бути коректним. Але це все польська точка зору, яка хибує на штучне обмеження польсько-українського конфлікту у територіальному (Волинь) і часовому (1943 р.) плані. Коли розглядаються волинські події поза історичним і політичним контекстом. Це антинаукова позиція, і українці ніколи з такою інтерпретацією не погодяться, бо на момент волинського конфлікту поляки з українцями нагромадили вже колосальний негативний потенціал протистояння (всупереч байкам Семашків). Українська сторона вважає "відплатними" саме акції УПА, і це є неоднозначним питанням про причини і наслідки. Українські терористичні акції були наслідком ганебної дискримінаційної політики польської держави супроти української меншини на її ж таки етнічній території? "Пацифікація" 1930 була репресивно-відплатною акцією поляків? Вбивство Пєрацького була відплатною акцією українців? Концтабір у Березі Картузькій був відплатною акцією поляків?... І так до дурної нескінченності, аж до сьогоднішніх "монументальних" баталій навколо пам"ятників і написів до них. А вся проблема зводиться до того, що Польща будь-якою ціною прагнула втримати українську територію у складі своєї держави, що було очевидною помилкою, якої вона досьогодні не бажає визнати.
Польща завела собі була паскудну звичку окуповувати чужі території і потім ставити світову громадськість перед доконаним фактом польської воєнної, політичної і економічної присутності на цих "нічійних" землях - дарма що під ногами плутаються якісь там аборигени, що складають абсолютну більшість населення. Польща розглядала українські землі як такий собі польський Сибір (на Заході називала їх "санітарною зоною" з більшовицькою Росією і закликала до її збільшення), залюднений дикунами, які не заслуговують на власну державність (неісторична нація) і навіть на автономію і підлягають полонізації, - край, "де Польска Нація упродовж століть чинила велетенський цивілізаційний та економічний внесок". (!!! - як москвини у Сибіру серед бурятів). Українцям рекомендувалося забиратися зі своєї споконвічної землі "за Збруч" і будувати Україну “на ріці Дніпро, в Києві та в Харкові”, а не в Галичині, не на Волині.
Всі ці дикунські войовничі вигуки (звертаю увагу, що від імені легітимного уряду, а не якихось окремих екстремістів) недвозначно підкріплювалися трясінням зброєю - для ілюстрації намірів. Водночас зі створенням УПА виникла і Волинська Делегатура, потім - Корпус Безпеки та Самооборони в кількості 250 осередків і постерунків - понад 4.000 бойовиків. У майбутньому планувалося залучити до 15.000 жовнірів, коли настане час вступати у збройну боротьбу за польську державу на так званих "східних кресах". Час для антиукраїнської акції наставав 15 липня 1943 р., про що УПА дізналася з перехоплених документів польського підпілля. Окрім цього, "безневинна і безборонна польська меншина" активно співпрацювала і з німцями, і з більшовиками, яким подобалося винищувати українців польськими руками. 11 тис. поляків у німецькій допоміжній поліції, 7 тис. у енкаведістських "червоних патризанах", півтори тисячі - у шуцманах, абсолютна більшість у німецьких окупаційних установах, потім ще подалися до "істрєбітельних батальонів", де склали 80% відсотків усього контингенту. Польські села перетворилися на більшовицькі штаб-квартири, про що можна почитати, наприклад, у Мєдвєдєва.
І у цій ситуації лондонський уряд має нахабство видавати бандитські листки, у яких звинувачує українців, що ті колаборують з німцями і більшовиками. Полякам наказує не рухатися з місця, бо інакше Польща втратить Волинь - у ситуації, коли вже дійшло до збройного протистояння. Фактично наказує здійснити колективну акцію самогубства, принести себе в жертву територіальним інтересам держави. При цьому цікаво, що збройна боротьба з українцями за "східні креси" була запланована польським урядом наперед, тобто ні про який стихійний "геноцид" УПА не може бути й мови: "ЗВЗ-АК (Союз збройної боротьби –Армія Крайова, інтегральна частина Польського Війська, зорганізована в округи: Волинський, Львівський, Тернопільський та Станиславівський) у своїй діяльності орієнтувався на підготовку сил та засобів до загального повстання. У планах допускався варіант боротьби з українцями за приналежність цих земель, включно зі Львовом."
Узгодження і розбіжності II Міжнародного наукового семінару істориків “Українсько-польські відносини в 1918-1947 роках”
http://www.ji.lviv.ua/n28texts/uzhodzhen.htm
> 2. у ній "пахнe" польським націоналізмом і впeртістю, алe зрeштою то нe є нічим новим.
У цьому Вашому "зрeштою то нe є нічим новим" і лежить ключ до розуміння проблеми. Польський шовінізм і імперіалізм (бо "націоналізм", як Ви знову скромно висловилися, закінчується на власних етнографічних кордонах, а далі починається вже шовінізм) дійно не був нічим новим і на час війни вже всіх дістав так, що селяни хапалися за вила, як у часи Хмельниччини (ще один "геноцид", до речі). І при цьому не читаючи жодних донцових. Тож не у Донцові причина, як подобається думати полякам і Вам услід за ними, а у польських намаганнях відновити собі за будь-яку ціну імперію у кращих середньовічних традиціях, не рахуючись з жодними обставинами. І така державна політика призвела до загибелі лояльних громадян цієї держави.