07/28/2003 | Шарапов

Українсько-російське співробітництво в рамках Газового консорціуму

Олександр Скрипник, експерт Центра досліджень проблем громадянського суспільства, 27.07.2003

Останнім часом українсько-російське співробітництво в сфері транспортування газу частиною ЗМІ розглядається не з економічних, а з політичних позицій. Ця тема надмірно політизована, що, своєю чергою, негативно на неї ж впливає. Приклад тому - створення газового консорціуму.

23 січня 2003 р. компанії "Нафтогаз України" і "Газпром" на паритетних засадах зареєстрували консорціум по управлінню українськими транзитними газопроводами.

Консорціум зареєстровано у Києві у формі товариства з обмеженою відповідальністю зі статутним фондом у 1 мільйон доларів США, причому, за повідомленням агентства УНІАН, частки "Нефтегазу України" і "Газпрому" рівні: кожна володіє по 50%.

Нагадаємо, що хоча розмови про створення "Міжнародного консорціуму по управлінню і розвитку газотранспортної системи України" велися давно, остаточна домовленість про це була досягнута на Кишинівському саміті глав держав СНД, що проходив на початку жовтня 2002 р. До речі, на початку створення консорціуму передбачалася участь у ньому і Німеччини.

3-4 лютого ц.р. мала відбутися перша зустріч у тристоронньому форматі: за участю високопоставлених представників Росії, Німеччини й України. Однак зустріч з технічних причин не відбулася. Відразу ж деякі вітчизняні інтернет-видання заявили: "Росія й Україна загальними зусиллями зіпхнули Німеччину з газової труби". Хоча відповідь на це питання лежала на поверхні. Як зазначив глава підкомітету Верховної Ради (парламенту України) з питань газової промисловості, член аналітичної групи по створенню консорціуму Олександр Гудима, "ні Україна, ні Росія не готові вести рівноправні переговори з Німеччиною про її участь у консорціумі". Це розуміла і Німеччина. І саме вона виступила ініціатором переносу термінів зустрічі.

Ніхто не відмовляв Німеччині в її участі в Газовому консорціумі. Як відомо, участь Німеччини в цій структурі була підтверджена влітку цього року, у ході зустрічі президента В. Путіна і канцлера Г. Шредера в Санкт-Петербурзі. Причому, створення консорціуму являє собою компроміс для виходу зі сформованої на сьогодні ситуації з експортом вуглеводнів через Україну.

Президент Л.Кучма підкреслив, що проблема створення газового консорціуму на політичному рівні вирішена, а "далі вона повинна розглядатися урядами". Іншими словами, механізм реалізації Газового консорціуму - справа спільних урядових комісій.

Але ті ж ЗМІ завзято пишуть про зрив домовленостей, про "недомовки" і "проблемності" консорціуму. Деякі ж видання просто собаку "з'їли" на доведенні неспроможності проекту.

У той же час, представники українського і російського урядів неодноразово вказували, що кавалерійським наскоком подібні питання не вирішуються. Для погоджень позицій потрібен час. Як заявив агентству ПРАЙМ-ТАСС віце-прем'єр РФ Віктор Христенко, багато принципових моментів створення цієї структури усе ще залишаються нез’ясованими. Але вже зараз визначено порядок приєднання до проекту нових учасників: при входженні в нього нові гравці повинні купити рівні акції в Росії й України, щоб зберегти існуючий сьогодні паритет.

Крім того, на думку президента Кучми, треті країни, наприклад Німеччина, повинні стати учасниками консорціуму до того, як він почне функціонувати.

І навіть тут опоненти проекту шукають підступ. Так, деякі українські депутати-опозиціонери вважають, що Києву потрібно узагалі відмовитися від ідеї консорціуму і приватизувати 49% акцій газотранспортної системи.

У Росії також мусуються ідеї про необхідність якнайшвидшого будівництва "обхідних" газопроводів і за допомогою "гри на зниження" давити на Україну. При цьому апологети подібних проектів не вдадуться в економічні характеристики і доцільність будівництва нових трубопроводів.

Одним з аргументів супротивників консорціуму є те, що "Газпром" начебто намагається "перекрити дорогу" українським інтенціям експорту в Європу туркменського газу.

Як контраргумент хотілося б процитувати голову правління "Газпрому" Олексія Міллера, що заявив про необхідність погодженого співробітництва в питанні транспортування туркменського газу.

У квітні нинішнього року президент Туркменістану Сапармурат Ніязов від імені Туркменії і Росії запропонував Україні підписати тристоронню політичну й економічну угоду на 25 років про спільне використання туркменського газу. За словами Туркменбаши, він готовий до 2028 року встановити для України тверду ціну на газ, що відповідає нинішньому рівню. Однак, додав він, для співробітництва Туркменістану та України після закінчення дії нинішнього контракту в 2006 році, коли обсяг прокачувань туркменського газу в Росію значно зросте, спільними зусиллями трьох країн необхідно побудувати новий газопровід. Новий трубопровід повинний пройти по узбережжю Каспійського моря через Казахстан. Планується, що його довжина складе 1,07 тис. км із пропускною здатністю 30-40 млрд. кубометрів палива в рік, а в його будівництво необхідно вкласти близько 1 млрд. дол.

За словами Президента Леоніда Кучми, "нам необхідно об'єднати зусилля трьох країн для того, щоб збільшити видобуток природного газу, наростити пропускну здатність газотранспортної інфраструктури і вивести туркменські енергоресурси на світовий ринок".

"Робота з реалізації проекту Газового консорціуму просувається за наміченим планом. І поки немає причин говорити про зриви чи перегляд раніше досягнутих домовленостей", - заявив міністр Мінтопенерго України Сергій Єрмілов.

Головною темою обговорення спільної україно-російської комісії сьогодні є вибір моделі функціонування консорціуму. Робоча група підготувала три варіанти управління українськими газопроводами консорціумом: управління постачаннями природного газу, операторські функції, концесія.

Перший варіант роботи ГТК - управління постачаннями газу. За інформацією інтернет-видання "Контекст", відповідно до цієї схеми, консорціум купує обсяги транзитного газу на кордоні Росії і України та продає їх російському "Газпрому" чи його дочірній компанії ТОВ "Газекспорт" на західних кордонах України. Будучи власником газу, консорціум зможе виступати реальним учасником ринку і контролювати надійність постачань газу, вкладаючи кошти в модернізацію української ГТС. Глава НАК "Нафтогаз України" Юрій Бойко відзначає, що внаслідок оптимізації цін на газ і транзитні послуги при реалізації цієї схеми Україна буде щорічно отримувати додатково $150-200 млн., які зможе спрямовувати на реконструкцію своєї газотранспортної системи.

Другий варіант передбачає транзит російського газу в Європу консорціумом на підставі договорів з "Газпромом" і НАК "Нафтогаз України". Недоліком цієї моделі, відзначають аналітики "Инвестгазеты", є відсутність у консорціуму можливості цілком контролювати надійність української ГТС: у такому випадку його повноваження будуть обмежені рамками договірних відносин по транзиту газу.

Нарешті, третя модель, за якої українська газотранспортна система буде передана консорціуму в концесію, поки не може бути реалізована, оскільки українські газопроводи не включені в перелік об'єктів державної власності, що можуть передаватися в концесію.

Існують і проблемні моменти реалізації спільного газового проекту.

По-перше, роль і місце українських газових боргів у форматі керування трубою. Іншими словами, чи не втратить Україна частину своєї частки в консорціумі в обмін на погашення боргів Росією. Мова навіть не йде про зменшення частки з 50%, скажімо, до 35%. Існують "м'якіші" форми українських втрат:

• неучасть у продажі газу,
• зниження вартості ГТС,
• збільшення вартості самого газу в трубі,
• проблематичність амортизаційних відрахувань,
• витрати на реконструкцію і модернізацію ГТС і т.д.

Це також позначається на вигодах і прибутках України. І, відповідно - на стані національної безпеки.

По-друге, участь "третіх" сторін у консорціумі. Серед потенційних іноземних учасників називають німецьку компанію Ruhrgas. Керівництво Німеччини заявило про свою готовність домовитися про умови своєї участі в консорціумі. Але проблема в тому, що Ruhrgas на початку цього року поглинено німецьким енергетичним концерном "E.On Energie". Останній домагався придбання Ruhrgas у прагненні успішно конкурувати на світових ринках з такими газовими гігантами, як французький Gaz de France і італійська ENI.

Але в такому випадку "E.On Energie" стає структурою, "загрозливо впливовою" на російську економічну безпеку. "E.On Energie" є партнером РАО "ЄЕС Росії" у низці великих енергетичних проектів. Наприклад німецький концерн буде займатися будівництвом у Росії потужностей, що генерують, на діючих чи нових електростанціях сумарною потужністю до 1000 Мвт із двома парогазовими установками. А також, на певних умовах, буде керувати оптовими генеруючими компаніями РАО "ЄЕС Росії".

У комплексі зі зростаючим впливом на газовий ринок "E.On Energie" створює конкуренцію і Газпрому. Таким чином, участь "E.On Energie" як хазяїна Ruhrgas в україно-російському Газовому консорціумі суперечить інтересам національної безпеки Росії. І нам з цим потрібно рахуватися.

Інші можливі учасники проекту, Польща і Франція поки не сформували чітко своїх позицій і пропозицій по Газовому консорціуму.

Перш ніж на практиці реалізувати проект, варто більш уважно проробити проблемні моменти Газового консорціуму, погодити їх з національною безпекою України і Росії.

Усі крапки над "і" повинні розставити переговори восени цього року. У середині червня прем'єр Росії Михайло Касьянов заявив, що до кінця серпня Росія й Україна завершать підготовку всієї документації по міжнародному газотранспортному консорціуму, що дозволить підключитися до роботі з цього проекту третім країнам.

На сьогоднішній день глибоких суперечностей у позиціях України і Росії по принципах і механізмах реалізації консорціуму немає. Таким чином, єдиною серйозною перешкодою на шляху реалізації проекту Газового консорціуму є політизація цього питання.