07/30/2003 | Бегемот Замбезький

У вагоні спека як у сауні. Радіо перераховує все те, що в поїзді робити не рекомендується або заборо-
няється. Список довгий і, очевидно, постійно поповнюється. Зловив себе на думці, що, як це виявляється,
багато чого можна робити в поїзді і, більш того, все це забороняється! Мені, здається, пощастило - це ва-
гон начальника поїзда і, можливо, саме тому провідниця через півгодини якось ліниво запитала у боса, а
чи не включити кондиціонер? Я не повірив власним вухам. Начальник, що встиг вже перевдягнути парадну
білу сорочку на робочу синю, так само ліниво відповів, що для цього, перш за все, непогано було б закри-
ти вікна і, навіть закрив те з двох, що було ближче. Ефект сауни посилився. Провідниця якось мрійливо
зауважила, що, може, треба би почекати доки підзарядяться акумулятори і, недочекавшись реакції на-
чальника, пішла до себе в купе. Світло в вагоні погасло, але кондиціонер не включився - акумулятори, вид-
но, таки ще не підзарядились. Ну, що ж, поїдемо як усі люди.

Динамік продовжував свій список і, здавалося, отримував від цього задоволення. Заборонялося ко-
ристуватися туалетом не тільки на зупинках і в передмістях, але і при проїзді через санаторні та курортні
зони. Не рекомендувалося грати в азартні гри і заборонялося розпивати спиртні напої. Порушникам грози-
лося усякими карами з кримінальними включно. В уяві повставав такий знайомий образ головного заліз-
ничника країни, але подяки до нього в душі не виникало. Пригадувалися різні цифри: кількість рези-
денцій коханого Президента, вартість побудови або реставрації кожної з них, у тому числі і за залізничні,
кошти, і ділилося усе це на вартісь переобладнаня одного вагону у вагон з телевізорами і кондиціонерами,
як раз нещодавно нам такі дані необачно були повідомлені. Виходило десь під дві сотні сучасних вагонів,
тобто десь так двадцять поїздів. Згадуючи вищеокреслених достойників незлим, тихим словом, я зняв із
себе усе, що тільки можна, ліг на полицю і спробував увійти в термодинамічну рівновагу з навколишнім
середовищем. Провідниця понесла кудись чай, молода сусідка зробила те саме, що і я, але мене це не
зацікавило.

Прокинувся від холоду. Кондиціонер запрацював - акумулятори все ж таки підзарядилися. Захотілося
чаю, але поїзд вже пішов і чаю більше не давали. Сусідка собі спала, і я вирішив зробити те саме.

Ранок. Перечин. У вікно не можна було не помітити величезного бігборда розмальованого в залізничних
кольорах, на якому красувалося: "Якщо хочеш жити як в Європі - спонукай до праці парламентську біль-
шість!". Європа була вже близько, не більше сорока кілометрів, і туди насправді хотілося. Але яким чином
спонукати це утворення, більшість якого вже стала персонами нон-грата у тій самій Європі, бігборд не уточ-
нював. Пригадалася книжка Медведчука про українські перспективи соціал-демократії, де він теоретично
обгрунтував, що есдекам до Європи не потрібно. Але Кирпа, очевидно, книжок не читає і думає, що, якщо
рейки ведуть до Європи то Мачо туди хоче. На вокзалі зустріли однокурсники і відвезли до себе додому.
На щастя, з крану ще йшла вода і я встиг помитися. Їдемо до Мукачева, - сказав за сніданком Пішта, - бу-
де мітинг за участю Ющенка. Рахунок в матчі НУ - СДПУ(о) на цей час склав 1:1 на користь Нашої України
і клан Балоги, здавалося, таки утримав Мукачів під своїм контролем. Заступнику голови облради Е. Нусеру
не допомогло нічого: ні імідж пристойної людини, ні найняті Суркісом уголовнички, що не давали звозити
урни до міськвиборчкому, ні ментівські провокації про ніби-то заміновані дільниці. Вася Петьовка, двоюрід-
ний брат Балоги, таки став мером міста після того, як останній зрезигнував з цієї посади заради депутатсь-
кої недоторканості. Канкретні пацани з НУ показали канкретним пацанам з СДПУ(о) хто в Закарпатті більш
канкретний. Вже в дорозі дізналися, що Сихівському судові нейметься і він знову прийняв рішення по ви-
борам в Мукачеві. На цей раз просто відмінив їх та й все. Отже, 2:1 на користь футболістів, - зауважила
Марічка. На мітингу Ющ казав те, що завжди каже і поїхав залазити на Говерлу. Ми за ним не поїхали, бо
налазились туди ще тоді, коли більшість патріотів Говерлу хіба що в телевізор бачила. Замість того завер-
нули на Червону гірку випити пива, з'їсти шашлика і побалакати про закарпатську політику.

Ще нещодавно в області неподільно панувало СДПУ(о). Один мер Ужгороду С. Ратушняк намагався від-
стояти свої вотчини, за що і поплатився, втративши майже все, що нажив продажею сивухи під назвою "Рас-
путін" по долару за літрову пляшку. Ситуація змінилася, коли ділитися з Медведчуком-Суркісом розхотіли і
мукачівці на чолі з тодішнім головою ОДА І. Балогою. Несподівано, одночасно біля сорока урядовців об-
ласті на чолі з власником "Барви" вийшли з футбольних рядів і згодом приєдналися до Нашої України.
Есдеки не змирилися, і війна триває вже три роки. Особливо любить спортсменів Ратушняк - б'є їм писки де
тільки може, іноді стріляє, але поки що тільки з пневматичної зброї. Напрочуд добре в нього це виходить
у парі з Червоненком. Ужгородці з насолодою згадують недавній мордобій в Парламенті, коли ці двоє ви-
писували ще одному закарпатцю - Н. Шуфричу під перше число. Господар Ужгороду на цьому не зупинився
і побив в Мукачеві міліціонера, розтрощивши видеокамеру, яку той витягнув в небезпечній близькості
до народного депутата. Люди тут коментують ці події так, що Ратушняк тепер вже б'є писки не тільки в Києві
та Ужгороді, але й в Мукачеві. Лаври Рати не дають спокою і львівянам. Ось біля Сихівського суду троє
нашистів учинили напад на скромного лейтенанта Ужгородського УБОЗу, який знімав собі на видеокамеру
чарівні краєвиди околиць вищезгаданої установи. І не тільки напали, а відібрали камеру, касету і посвід-
чення. Після чого зовсім знахабніли і звинуватили хлопця в тому, що він слідкує за народними депутатами.
Але це брехня! Що, не може собі лейтенант Ужгородського УБОЗу поїхати до Львова познімати на видеока-
меру?! - волає у своїй статті "Шабаш" такий собі Григорій Листопад у газетці "Вісті тижня-плюс", де головним
редактором Олег Ладижець - син відомого письменника, випускник столичного журфаку. Захотілося поди-
витися Олегу в вічі, адже ми колись були знайомі. Та боюся, що нічого в тих очах уже не побачиш.

Ющ спустився з Говерли, і нашисти на чолі з Червоненком і Балогою влаштували хіпіш в мукачівському
міському суді. Шевальє Євген, і так по життю трохи червоний з лиця, розігрівся після граду на Говерлі, щоб
не застудитися, і в такому вигляді був зазнятий на обласному телебаченні. Якась фіфа з Вищої Ради Юстиції,
яку прислали з Київа залякати місцевий суд, жалілася в екран, що народні депутати застосували до неї фі-
зичну силу, майже обшукали, майже ще чогось там зробили, хоча блузка і спідниця на ній були цілісенькі,
і білизна нізвідки не виглядала. Мукачівський суд заборонив проводити повторні вибори і звернувся до Вер-
ховного суду за роз'ясненнями. Отже 2:2 на користь НУ, поки що.

В п'ятницю на місцеве льотовище приземлився Хресний Політ, про що вже десь тиждень попереджав
отець Сидор з будуючогося храму на проспекті Свободи. Святий Отець встановив гучномовці на вулиці і во-
лає так, що чути в проїзджаючому автобусі. Людям, які приходять до церкви помолитися в своїх скорботах,
вже добряче набридло чути про розбірки між МП і КП, але що зробиш, діватись нікуди, то хай собі патякає.
Сидор закликав свою паству прийти на льотовище сім'ями, прихопити знайомих і т.і. Черево транспортного
АН-26 розкрилося і на очі очманілої публіки вийшли попи з кадиллям, несучи чудотворні ікони і ще чогось
там. Мені здалося, що ті хто це придумав ще більші атеїсти ніж я, їм все по барабану: і Бог, і Отець, і Свя-
тий Дух. Процесія рушила хресним ходом до храму, а я вирішив прогулятися містом.

В Ужгороді кидаються у вічі дві речі. Перша - це те що в місто, накінець, прийшли гроші. Це видно з
усього. Раніше здавалося, що Ратагород оминули усі ті зміни, що сталися в країні за останні 10-15
років. Майже не було барів, нових магазинів, дорогих машин. Цього разу навпаки, повсюди відкриті нові
торговельні точки, багато будується. Містом їздять мерси як і у всіх порядних краях. Пояснюється це тим,
що з поверненням на посаду голови ОДА члена СДПУ(о) Різака відновилися масові заготівлі лісу. Причому,
якщо до великих повеней кінця дев'яностих вивозилися десь п'ять партій деревини в тиждень, то тепер стіль-
ки ж в день. Лісом торгують усі - і хлопи і попи. Обласний осередок Б'ЮТ також торгує. Власне цей осере-
док то є фірма, що вивозить ліс. Юлька може не хвилюватись, її настанову про перехід всіх осередків на
самофінансування закарпатський уже виконав. Друга - це стан Ужа. В центрі міста попід пішохідним мостом
їздять трактори і самосвали. Води майже немає, такого в місті не пам'ятає ніхто. Боюся, що великі повенені
це не ті, що були, а ті що ще будуть. Між іншим, до слова, попід цим мостом, де раніше висіли афіши міс-
цевих кінотеатрів, тепер висить аж три тих самих залізничних бігборда з тим же написом та його варіаціями.
І навіщо вивішувати три однакові бігборди в одному місці? Щоб краще дійшло, що потрібно для того щоб
"жити, як в Європі"? Боюся, що ні Різак ні Медведчук не розуміють, що для цього перш за все потрібно
посадити їх самих разом із Суркісом і головним залізничником, і ніякі бігборди у цій справі не зарадять.

Жалюгідне, як і у всій країні становище культури проявляється тут в бігбордах замість кіноафіш, пошар-
паному драмтеатрі, хоча крім нього є ще стара будова театру і аварійному стані філармонії - колишньої сина-
гоги. Це без сумніву архітектурний шедевр, єдиний у місті. Та всі євреї виїхали і нікому його утримувати.
Газетної макулатури розкидано містом багато, як і всюди, куди не поїдеш. Нічого цікавого: крім вже згадано-
го тижневика Ладижця є ще антисемітський листок колишнього нардепа Бедя - відомого ксено-мадярофо-
ба; тижневик РіО, який немає ніякого відношення до мрії Остапа Бендера, а відстоює більш прозаїчні потре-
би все того ж Ратушняка. Раніше випускався колоритний тижневик вшидких русинув "Пудкарпатська Русь",
я від нього балдів як колись від журналу "Корея", навіть просив знайомих передавати мені з нагодою. Ці
байстрюки дійсно неординарної постаті в історії Закарпаття Духновича, зорганізовані колишньою партно-
менклатурою і підгодовувані угорськими та чеськими спецслужбами писали таке і такою мовою, що хоч
стій хоч падай. Але після кількох років партбоси зайнялись більш прозаїчними і прибутковими справами,
а угорські та чеські спонсори зрозуміли що в передбачуваному майбутньому їм нічого тут не відвалиться і
"Пудкарпатська Русь" спочила в бозі.

Ще в звіті для Конгресу США після І Світової війни Підкарпатська Русь характеризувалася як зубожілий
край з політично аморфним населенням. СДПУ(о) вважає, що це вірно дотепер. Мені здається, що це не
так і не було так ніколи. Не зважаючи на тисячолітній гніт мадярів русини ніколи остаточно не підкоряли-
ся. Про це свідчить і боротьба опришків, і участь у повстанні князя Ракоці, і повальне голосування за
компартію під час першої Чехословацької республіки, і Карпатська Русь Августина Волошина, і добро-
вільне (!) голосування за приєднання до України, а не до Чехословаччини всупереч ялтинській угоді,
і голосування на останніх президентських виборах. Ужгород місто маленьке, всі про всіх і про все знають
і всі знають, що на одній дільниці переміг Марчук, а на усіх інших Мороз. В результаті Кучма набрав в
першому турі 99%. 103% на референдумі отримані аналогічно. То що, повставати?

Подорож підходила до кінця. Пішта з Марічкою збиралися до Болгарії, я - мріяв про центральний пляж.
Випили на прощання, посадили до поїзду, домовилися, що і вони завітають до мене. З начальником цьо-
го разу не пощастило, парився до кінця. Дещо полегшував життя лаптоп, доки і в ньому не сіли акуму-
лятори.

Київ-Ужгород,
липень 2003р.
Бегемот Замбезький
krainachudes.org