08/04/2003 | Shooter

Дмитро Видрін: Кучма – найбільш фартовий політик за всю історію України
Олеся Яхно, «Главред» - 04/08/03


Другою такою людиною за везінням політолог вважає Віктора Ющенка. Його запас удачливості може цілком суперничати з запасом діючого Президента. Що ж стосується нинішніх перспектив Віктора Януковича і Віктора Медведчука, то перший довше протримається на своїй посаді, другому ж незабаром доведеться шукати заміну, припускає Дмитро Видрін.


Дмитре Гнатовичу, прокоментуйте останні губернаторські звільнення і призначення. Це, на вашу думку, покарання за продовольчу кризу, видимість покарання чи ж створення умов для мобілізації електорату?
Ви, власне, назвали два ключових підходи. Для тих, кого звільнили, це було покарання, оскільки для чиновника втрата посади знаходиться, напевно, на другому місці за значущістю після втрати життя. Тому, безумовно, це покарання і дуже суворе.

Для тих, хто карав, це видимість покарання. Вони ж розуміли, що справа не в чиновниках. Адже звільнених не замінили абсолютно адекватними держслужбовцями за рівнем компетентності, професіоналізму і так далі. Ті, хто звільнював, все прекрасно розуміють, але вони ж повинні робити вигляд, імітацію своєї діяльності, головним способом якої є перестановка кадрів.

Тобто, зміна кадрів на регіональному рівні не пов'язана з необхідністю мобілізувати електорат під щось?
Якщо це і є, то, думаю, незначною мірою. Як я сказав, одних чиновників заміняють іншими, приблизно рівноцінними фігурами. Я непогано знаю Швеця і Яцубу. І не бачу, в чому Яцуба був би ефективніший від Швеця під час виборчої кампанії. Вони демонструють приблизно однакову компетентність, однакове знання проблеми і її рішення. Тому зміна рівноцінних гравців не приводить до поліпшення позицій тих, хто стоїть за цими ротаціями.

Як ви вважаєте, наскільки лідер держави може далеко зайти в кадрових ротаціях? Грубо кажучи, які непередбачувані звільнення ще можуть бути (особливо якщо врахувати, що посада глави РНБО дотепер залишається вакантною)? І від чого це залежить?
Будуть перманентні ротації протягом усього довиборного періоду. Тому що вибори – це завжди лихоманка, це завжди зіткнення психології. Це завжди імпульсні рішення, що підказані не стратегією, а емоціями.

Інша справа, що не буде нових фігур. Перманентно будуть з'являтися нові зі старої колоди губернатори, міністри, чиновники вищого і нижнього рівнів. Я б навіть сказав тасуватися. Чи, ще краще, мусолитися. Усе це буде як неминуча складова будь-яких виборів.

А як ви вважаєте, хто сьогодні утримує більш міцні позиції – прем'єр чи глава АП?
У них рівноцінні позиції, з погляду об'єктивних факторів. Але з погляду суб'єктивних – ні.

Справа в тому, що прем'єр-міністр хоче залишитися на своїй посаді. І чим далі, тим усе більше. Він входить у смак цієї посади, вона йому подобається. Якщо так можна сказати, вона йому максимально підходить під його зріст і вагу.

У той же час, глава АП усе більше втрачає інтерес до своєї посади. Тому з погляду об'єктивних факторів, шанси в обох політиків однакові. Але з погляду суб'єктивних, в одного інтерес до посади росте, в іншого - падає. Тому, я думаю, що Янукович довше утримається на своїй посаді, ніж Медведчук, і незабаром доведеться шукати нового главу АП.

Можна вважати, що сьогодні в кулуарах влади борються два сценарії: спадкоємець проти політреформи. Чи можливий якийсь третій сценарій?
Він практично неминучий.

І в чому ж його суть?
Це сценарій, при якому не буде ні політреформи, ні спадкоємця. Власне, Україна уже втягується в цей сценарій.

Ясно, що політреформа, принаймні з тією закулісною ідеєю, з якою вона планувалася, не відбудеться. І вже ясно, що, швидше за все, не буде спадкоємця, оскільки не знайдена Президентом як головним гравцем така фігура і не затверджена його найближчим оточенням.

Тоді можна упевнено говорити, що Ющенко стане президентом? Оскільки якщо влада нічого не здійснює, то вся сьогоднішня ситуація свідчить про те, що Ющенко переможе.
Напевно, це карма у Віктора Андрійовича. У нас був один дуже щасливий гравець – це Леонід Данилович Кучма. Він найбільш фартовий політик, можливо, за всю історію України. Людина, якій просто неймовірно щастило.

Друга така людина за везінням - це Віктор Андрійович Ющенко. У цьому плані, він, до речі, абсолютно органічний спадкоємець. Тому що його запас удачливості може цілком суперничати з запасом діючого президента.

На своїй останній прес-конференції Президент сказав, що спадкоємця ніби повинна висувати парламентська більшість.
Ви правильно сказали «ніби». Спадкоємця «ніби» повинна висувати більшість. А без «ніби» зрозуміло, хто насправді буде його висувати.

Можливо, під цим мали на увазі те, що лідери провідних фракцій повинні домовитися стосовно кандидатури майбутнього президента.
Президент як мудра людина розуміє, що вони не домовляться. Взагалі будь-які домовленості можливі максимум між двома-трьома суб'єктами. Це межа договірної бази в Україні. А в парламентській більшості грає 6-7 суб'єктів, що багато в чому перевищує договірну базу.

Тоді виходить, що якесь переформатування більшості не має сенсу?
Є якісь технологічні обмеження. Теорія опору матеріалів, що діє в тому числі й у політиці. За всіми математичними формулами, в Україні більше, ніж три елементи не можуть виступати як складові будь-якої конструкції. 4 і тим більше 5 елемент приводять до розвалу конструкції. Президент як колишній ракетник, фахівець з опору матеріалів це прекрасно знає. Тому він може говорити усе, що завгодно, але в душі він не вірить у дієвість парламентської більшості.

До речі, як ви оцінюєте роль і вплив Литвина на парламентську більшість. На тій же прес-конференції Президент фактично вперше визнав себе залежним від спікера?
Це не вперше ми бачимо. У кожній ситуації, коли виникав досить самостійний спікер, а точніше в кожній ситуації, коли той чи інший спікер відігравав самостійну роль, завжди він вважався значущою фігурою. Не першою, але і не другою фігурою. Пам’ятаєте, як при прийнятті Конституції.

Тому я думаю, що спікер, швидше за все, буде здобувати і далі роль, якщо за спікером буде стояти сильна особистість. Тобто, у даному випадку, людина може або накачувати посаду повноваженнями, або навпаки втрачати повноваження. Якщо ви подивитеся на історію США, то були періоди, коли був сильний конгрес і керівництво конгресу, і отже він відігравав більшу роль, ніж президент, хоча Америка- жорстко президентська країна. А потім був тривалий період сильних президентів, що накачали президентську посаду неймовірними повноваженнями і неймовірною енергетикою. Америка стала президентською республікою не за конституцією, а за прецедентом. Тому буде сильна людина, вона зможе зробити спікерську посаду чи не рівною президентській, а може бути, в чомусь і сильнішою.

Як ви вважаєте, з якими проблемами стикнеться майбутній президент, незалежно від того, хто ним стане?
Взагалі в президента є одна проблема. Усі чомусь вважають, що в нього є багато проблема, а насправді, у нього є тільки одна проблема. Якщо він правильно розуміє свою посаду і задачі, то це одна проблема – кадрова. Вчасно розставити потрібних людей на потрібні місця. І все. Більше ніяких проблем у президента немає. Якщо він вирішує цю проблему, то механізм уже починає працювати сам, поза його волею і бажанням. Якщо будуть виникати інші проблеми, виходить, президент неправильно розуміє свою головну задачу.

Але ж, у першу чергу, новий президент стикнеться з питанням, з ким він буде будувати країну. Посад на всіх не вистачить, і очевидно, що серед існуючих як союзників, так і ворогів йому доведеться вибрати «мальчиша-кибальчиша» і «мальчиша-плохіша»
Головне - правильно розставити фігури на шаховому полі. А те, що буде відбуватися поза цього поля, це його вже не стосується. Зрозуміло, що поза цього поля буде виникати опозиція, що буде намагатися на нього потрапити замість інших фігур. Але це вже проблема не президента. Ця проблема, що виходить за рамки його компетенції. Вона, скоріше, глобального суспільного характеру.