Укр. сентимент щодо Діаспори. "Форум без слова Лук'яненка..."(/)
08/15/2003 | Serhiy Hrysch
Форум без слова Лук'яненка - форум глухонімих українців
Левко Лук'яненко відмовився від участі у Форумі Світового Конгресу Українців.
2 липня 2003 року депутат Верховної Ради України, Голова Ради Старійшин Української республіканської партії "Собор", голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні Левко Лук'яненко отримав запрошення "бути гостем УПІ СКУ".
Умови участі: кількість усних привітів обмежена, тому йому було запропоновано передати привітання в письмовій формі.
Думаю, ця пропозиція коментарів не потребує. Отож, пан Левко відмовився взяти участь у Форумі українців. У своїй заяві до Президента СКУ пана Лозинського він пише: "Колись ми з вами були спільниками у боротьбі проти імперії за українські національні інтереси. Тепер, коли в умовах сучасної влади українські національні інтереси зневажені і, фактично, Україною керує злочинна антиукраїнська олігархія на чолі з кримінальним суб'єктом Леонідом Кучмою, ви рвете наш союз і відмовляєтеся разом з нами боротися за українські національні інтереси. І зміст вашого запрошення, і програма роботи VIII Конгресу свідчить про те, що ви зайняли угодовську позицію щодо теперішньої влади. Не дати мені бодай три хвилини для обгрунтування тези "Порятунок України - усунення Кучмівської антинародної влади" - це вже занадто!!!"
Кажуть, що історія нас нічому не вчить. Та ні! Згадаймо хоча б попередній Форум українців, який відбувся 18 серпня 2001 року. Тоді Левко Лук'яненко взагалі не отримав запрошення. І заступник голови Секретаріату УРП Людмила Волошина піднявши "гвалт" у товаристві Україна (а саме у той час до товариства почали підїжджати автобуси з аеропорта "Бориспіль" із світовою українською громадськістю), змогла отримати запрошення для пана Левка.
Перебіг подій на форумі свідчив про те, що слова Лук'яненко не отримає. Принаймні до обіду, поки у залі був президент України, жодного критичного виступу чи то оцінки правдивої ситуації в державі Україна не було. Представники опозиції, а це теж українці і, до речі, не менш шановані у державі, аніж багато хто із присутніх на форумі, запрошень не отримали. Це означало, що українська діаспора, приспана щедрими привітаннями та нагородами президента так і не почує, що ж насправді відбувається в Україні. Тоді я із подружжям Свистовичів подалися у партійний офіс, поспіхом підготували листівки з вимогою надати слова Лук'яненку і ,не гаючи часу, повернулися до Палацу "Україна". З допомогою Євгена Лупакова нам вдалося провести на Форум кілька осіб, які вже напочатку післяобіднього засідання поширили листівки у залі. Наша група розташувалася на балконі і, як тільки розпочалося засідання, почали озвучувати свою вимогу щодо надання слова пану Левку. Нас підтримали присутні, Левко Григорович впевненою ходою попрямував до трибуни, яку мала вже мала зайняти член Президії Форуму Лілія Григорович (сподіваюся, що вона вже не гнівається на нас і не сприйняла це, як особисту образу) і виголосив свій виклик Кучмі.
Бо мав на те право. Як і має його сьогодні. Бо не можна, шановні, одночасно сидіти на двох стільцях - любити Україну і її антинародну владу. Треба ж колись визначатися.
Правду кажучи тоді я вірила, що організатори Форуму у душі нас підтримують.
Однак, минуло два роки. Україна не стала кращою. Організатори Форуму таки винесли урок із попереднього зібрання. Вони запросили Лук'яненка на Форум та запропонували… мовчати.
А нам би дуже хотілася, щоб ви, шановні учасники, послухали його. Цей виступ не був би докором вам, це була б не просто констатація сьогоднішнього життя в Україні. Можливо, ви почули б пропозиції чи побажання щодо того, як покращити життя українців в Україні. Адже ви ніколи не були байдужими до цього. Ми вдячні вам за ту підтримку, яку ви надали нам у час здобуття незалежності. Але ж невже ви не бачите, що це тільки формальність.
Часто чую від представників української діаспори: "Ви вже маєте незалежність, то й турбуйтеся про неї." Чи то: "Ви обрали президента, то шануйте його, як ми це робимо у своїй державі".
У червні минулого року я була присутня на 5-річному ювілеї українсько-канадського відділу Симферопільської бібліотеки №9 ім.Льва Толстого. Серед гостей були представники товариста "Канадські друзі - українці" - Степан Горлач та Ярослав Семчишин. Як мені здалося, вони з великим захопленням слухали заступника міністра АРК Леоніда Білого, який урочисто казав: "Ми разом з вами відкривали цей заклад. Ваша діяльність - приклад того, як потрібно відстоювати ідеї". Однак, знову ж таки, як мені здалося, вони майже не вслухалися в розпачливий виступ директора Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в м.Симферополі Галини Хмільовської, яка говорила про проблеми українства Криму через некомпетентність посадових осіб, через не патріотичність влади, про утиски української громади в Криму.
Після офіційної частини, вже за кавою, ми знову торкнулися правдивої ситуації в Україні і в Криму зокрема. У відповідь почули: "Добре працюйте, як ми у Канаді, доведіть, що ви вмієте працювати, влада вас полюбить і буде шанувати, як нас". "Та ж ви на чужій землі, а ми на своїй. Кому ми що повинні доводити", - вигукнула Хмільовська. Усі замовкли, бо й справді заслуги пана Степана неабиякі перед Україною. Адже завдяки їхній копіткій праці читачі найбільш зросійщених районів України мають змогу ознайомитися з художньою, суспільно-політичною літературою, що була надрукована за межами України і подарована добродійниками.
Однак, любі заморські українці, чи знаєте як каторжно працюють наші люди в Україні, щоб прогодувати свої родини, щоб вивчити дітей. Чи знаєте ви, яку заробітню платню отримує завідувач бібліотеки Любов Тарахтій та її колеги, мабуть не більше 30-40 доларів на місяць. Переїзджайте в україну, купуйте в зросійщеному Криму будинки, щоб їх не купували чужинці. Ви матимете з того і грошову вигоду, бо українці винайматимуть у вас їх для відпочинку своїх родин влітку. Купуйте наші села і землі, ви матимете чудових помічників у господарстві. Наші селяни вміють працювати на землі, а самі не можуть зараз впоратися, бо не мають відповідної матеріальної бази. Вони працюватимуть у вас з більшим задоволенням ніж у чужинців. В Україні ж найкраща земля.
Якось, шанований мною чоловік із Америки, який нещодавно гостював у Тернополі, сказав, що ми проти духовності, бо не цінуємо того, що дуже багато грошей українці з-за кордону дали на церкви. Зазначу, що у місті Тернополі сьогодні 42 церкви. Я не проти церкви, а тим паче духовності. Але ж духовною може бути тільки освічена, культурна людина. То хто ж ходитиме до церкви через кілька років, коли відійдуть у вічність старенькі прихожани. Хіба що кримінальні авторитети, які й справді сьогодні "вдарилися" в релігію, продовжуючи вашу справу будують церкви, певно й справді вірять у те, що чим більше согрішив, тим більше буде прощений. Україна сьогодні аж кишить вуличними дітьми-бомженятами. І не всі вони, до речі, з поганих сімей. Якось зустріла хлопчика на Михайлівській площі, який блискуче грав на скрипці. Йому було 6 років. На прохання дозволити його сфотографувати, він зажадав гривню. Чим завинила перед державою ця дитина, яка мусить заробляти вже у 6 років?
Я ніколи не мала жодних сентиментів до жидів. Однак, в чому ми їх звинувачуємо? В тому, що їхні діти отримуючи високу освіту, посідають чільні місця у владі. Але ж ви не знайдете жодної безпритульної їхньої дитини. Жиди відкривають для своїх дітей безоплатні спортивні, художні, музичні школи, лікарні і притулки для хворих і немічних. А ми? … Тільки нарікаємо на колишній лад, якихось сусідів, які нам не дають жити, скиглимо та звинувачуємо один одного.
Я б не хотіла перекласти на плечі своїх дітей нинішні негаразди, як і на ваші також. І я, і Свистовичі, і багато інших українських родин якось даємо собі раду. Наші діти отримують хорошу освіту. Не зважаючи на ту різну роботу, якою ми змушені сьогодні займатися в Україні, беручи ще й активну участь у політичному житті країни, ми не дозволяємо нашим дітям почуватися обділеними.
Але це не завдяки владі, а в супереч їй.
Та чи на довго нас вистачить.
Українці Світу!
Не підтримуйте нинішню владу, долучайтеся до нас, не вклоняйтеся нашій антиукраїнській злочинній владі, не беріть з її рук подарунків, повертайтеся в Україну і тоді ми неодмінно переможемо.
Любов Стасів
Заступник голови УРП "Собор"
Головний редактор тижневика "Самостійна Україна"
Левко Лук'яненко відмовився від участі у Форумі Світового Конгресу Українців.
2 липня 2003 року депутат Верховної Ради України, Голова Ради Старійшин Української республіканської партії "Собор", голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні Левко Лук'яненко отримав запрошення "бути гостем УПІ СКУ".
Умови участі: кількість усних привітів обмежена, тому йому було запропоновано передати привітання в письмовій формі.
Думаю, ця пропозиція коментарів не потребує. Отож, пан Левко відмовився взяти участь у Форумі українців. У своїй заяві до Президента СКУ пана Лозинського він пише: "Колись ми з вами були спільниками у боротьбі проти імперії за українські національні інтереси. Тепер, коли в умовах сучасної влади українські національні інтереси зневажені і, фактично, Україною керує злочинна антиукраїнська олігархія на чолі з кримінальним суб'єктом Леонідом Кучмою, ви рвете наш союз і відмовляєтеся разом з нами боротися за українські національні інтереси. І зміст вашого запрошення, і програма роботи VIII Конгресу свідчить про те, що ви зайняли угодовську позицію щодо теперішньої влади. Не дати мені бодай три хвилини для обгрунтування тези "Порятунок України - усунення Кучмівської антинародної влади" - це вже занадто!!!"
Кажуть, що історія нас нічому не вчить. Та ні! Згадаймо хоча б попередній Форум українців, який відбувся 18 серпня 2001 року. Тоді Левко Лук'яненко взагалі не отримав запрошення. І заступник голови Секретаріату УРП Людмила Волошина піднявши "гвалт" у товаристві Україна (а саме у той час до товариства почали підїжджати автобуси з аеропорта "Бориспіль" із світовою українською громадськістю), змогла отримати запрошення для пана Левка.
Перебіг подій на форумі свідчив про те, що слова Лук'яненко не отримає. Принаймні до обіду, поки у залі був президент України, жодного критичного виступу чи то оцінки правдивої ситуації в державі Україна не було. Представники опозиції, а це теж українці і, до речі, не менш шановані у державі, аніж багато хто із присутніх на форумі, запрошень не отримали. Це означало, що українська діаспора, приспана щедрими привітаннями та нагородами президента так і не почує, що ж насправді відбувається в Україні. Тоді я із подружжям Свистовичів подалися у партійний офіс, поспіхом підготували листівки з вимогою надати слова Лук'яненку і ,не гаючи часу, повернулися до Палацу "Україна". З допомогою Євгена Лупакова нам вдалося провести на Форум кілька осіб, які вже напочатку післяобіднього засідання поширили листівки у залі. Наша група розташувалася на балконі і, як тільки розпочалося засідання, почали озвучувати свою вимогу щодо надання слова пану Левку. Нас підтримали присутні, Левко Григорович впевненою ходою попрямував до трибуни, яку мала вже мала зайняти член Президії Форуму Лілія Григорович (сподіваюся, що вона вже не гнівається на нас і не сприйняла це, як особисту образу) і виголосив свій виклик Кучмі.
Бо мав на те право. Як і має його сьогодні. Бо не можна, шановні, одночасно сидіти на двох стільцях - любити Україну і її антинародну владу. Треба ж колись визначатися.
Правду кажучи тоді я вірила, що організатори Форуму у душі нас підтримують.
Однак, минуло два роки. Україна не стала кращою. Організатори Форуму таки винесли урок із попереднього зібрання. Вони запросили Лук'яненка на Форум та запропонували… мовчати.
А нам би дуже хотілася, щоб ви, шановні учасники, послухали його. Цей виступ не був би докором вам, це була б не просто констатація сьогоднішнього життя в Україні. Можливо, ви почули б пропозиції чи побажання щодо того, як покращити життя українців в Україні. Адже ви ніколи не були байдужими до цього. Ми вдячні вам за ту підтримку, яку ви надали нам у час здобуття незалежності. Але ж невже ви не бачите, що це тільки формальність.
Часто чую від представників української діаспори: "Ви вже маєте незалежність, то й турбуйтеся про неї." Чи то: "Ви обрали президента, то шануйте його, як ми це робимо у своїй державі".
У червні минулого року я була присутня на 5-річному ювілеї українсько-канадського відділу Симферопільської бібліотеки №9 ім.Льва Толстого. Серед гостей були представники товариста "Канадські друзі - українці" - Степан Горлач та Ярослав Семчишин. Як мені здалося, вони з великим захопленням слухали заступника міністра АРК Леоніда Білого, який урочисто казав: "Ми разом з вами відкривали цей заклад. Ваша діяльність - приклад того, як потрібно відстоювати ідеї". Однак, знову ж таки, як мені здалося, вони майже не вслухалися в розпачливий виступ директора Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в м.Симферополі Галини Хмільовської, яка говорила про проблеми українства Криму через некомпетентність посадових осіб, через не патріотичність влади, про утиски української громади в Криму.
Після офіційної частини, вже за кавою, ми знову торкнулися правдивої ситуації в Україні і в Криму зокрема. У відповідь почули: "Добре працюйте, як ми у Канаді, доведіть, що ви вмієте працювати, влада вас полюбить і буде шанувати, як нас". "Та ж ви на чужій землі, а ми на своїй. Кому ми що повинні доводити", - вигукнула Хмільовська. Усі замовкли, бо й справді заслуги пана Степана неабиякі перед Україною. Адже завдяки їхній копіткій праці читачі найбільш зросійщених районів України мають змогу ознайомитися з художньою, суспільно-політичною літературою, що була надрукована за межами України і подарована добродійниками.
Однак, любі заморські українці, чи знаєте як каторжно працюють наші люди в Україні, щоб прогодувати свої родини, щоб вивчити дітей. Чи знаєте ви, яку заробітню платню отримує завідувач бібліотеки Любов Тарахтій та її колеги, мабуть не більше 30-40 доларів на місяць. Переїзджайте в україну, купуйте в зросійщеному Криму будинки, щоб їх не купували чужинці. Ви матимете з того і грошову вигоду, бо українці винайматимуть у вас їх для відпочинку своїх родин влітку. Купуйте наші села і землі, ви матимете чудових помічників у господарстві. Наші селяни вміють працювати на землі, а самі не можуть зараз впоратися, бо не мають відповідної матеріальної бази. Вони працюватимуть у вас з більшим задоволенням ніж у чужинців. В Україні ж найкраща земля.
Якось, шанований мною чоловік із Америки, який нещодавно гостював у Тернополі, сказав, що ми проти духовності, бо не цінуємо того, що дуже багато грошей українці з-за кордону дали на церкви. Зазначу, що у місті Тернополі сьогодні 42 церкви. Я не проти церкви, а тим паче духовності. Але ж духовною може бути тільки освічена, культурна людина. То хто ж ходитиме до церкви через кілька років, коли відійдуть у вічність старенькі прихожани. Хіба що кримінальні авторитети, які й справді сьогодні "вдарилися" в релігію, продовжуючи вашу справу будують церкви, певно й справді вірять у те, що чим більше согрішив, тим більше буде прощений. Україна сьогодні аж кишить вуличними дітьми-бомженятами. І не всі вони, до речі, з поганих сімей. Якось зустріла хлопчика на Михайлівській площі, який блискуче грав на скрипці. Йому було 6 років. На прохання дозволити його сфотографувати, він зажадав гривню. Чим завинила перед державою ця дитина, яка мусить заробляти вже у 6 років?
Я ніколи не мала жодних сентиментів до жидів. Однак, в чому ми їх звинувачуємо? В тому, що їхні діти отримуючи високу освіту, посідають чільні місця у владі. Але ж ви не знайдете жодної безпритульної їхньої дитини. Жиди відкривають для своїх дітей безоплатні спортивні, художні, музичні школи, лікарні і притулки для хворих і немічних. А ми? … Тільки нарікаємо на колишній лад, якихось сусідів, які нам не дають жити, скиглимо та звинувачуємо один одного.
Я б не хотіла перекласти на плечі своїх дітей нинішні негаразди, як і на ваші також. І я, і Свистовичі, і багато інших українських родин якось даємо собі раду. Наші діти отримують хорошу освіту. Не зважаючи на ту різну роботу, якою ми змушені сьогодні займатися в Україні, беручи ще й активну участь у політичному житті країни, ми не дозволяємо нашим дітям почуватися обділеними.
Але це не завдяки владі, а в супереч їй.
Та чи на довго нас вистачить.
Українці Світу!
Не підтримуйте нинішню владу, долучайтеся до нас, не вклоняйтеся нашій антиукраїнській злочинній владі, не беріть з її рук подарунків, повертайтеся в Україну і тоді ми неодмінно переможемо.
Любов Стасів
Заступник голови УРП "Собор"
Головний редактор тижневика "Самостійна Україна"
Відповіді
2003.08.16 | В.С.
Все правильно пишете. Тільки
не запрошуйте старих баняків повертатись в Україну. І грошей у них немає і без дітей та внуків вони все одно не повернуться, бо їх діти і тим паче, внуки по натурі вже давно не українці. Для них, 80-літніх малоосвічених, Україна асоціюється з сільською церквою на цвинтарі, де похована рідня, горілкою, варениками та вишиванками. А їх діти й внуки безповоротно асимілювались в ірландсько-італійсько-негритянське середовище, працюють і мови дідівської вчити не хочуть. Ну навіщо їм потрібна якась Україна, якщо їм в Америці добре? І подивіться навкруги. Повально йде вивчення англійської мови серед нашої місцевої молоді з наміром влаштуватися на роботу в інофірму, а якщо повезе, то й "злиняти за канаву" хоч "тушкою чи чучелом". То навіщо нам порохняве, опереткове світове українство, коли наше, своє, молоде, місцеве українство нищиться нинішньою українською ж владою? Зросійщеність, масова іміграція, злидні українців - це лише наслідки діяльності злочинного режиму. І навіщо тоді це збіговисько, гучно назване СКУ, коли нормальним українським патріотам не дають слова, щоб сказати про причини катастрофічного становища в Україні ?2003.08.16 | Гура
100%! Ющенко - президент українців ! (-)
2003.08.18 | Костя Порох
Що може бути
Колись у США була величезна німецька діаспора: газети, школи, клюби... У 1939 році все змінилося. Американці німецького походження позмінювали свої прізвища на англосаксонські, зараз не залишилося жодної німецькомовної газети...Так от боюся щоб і так не сталося з українською діаспорою. Навіть що СКУ складаєтся виключно з етнічних українців неукраїнського громадянства (що дуже класно), але є великий резон дстанціюватися від адмінітсрації Кучми і його прибічників: Кучма все таки замовив вбивство Гонгадзе (і ще десятків людей?)... Типу, кіллер... Ну так, Гітлер вбивав тисячами і мільйонами, але ж все таки... кіллер...
2003.08.19 | Гоп-стоп
Re: Що може бути
Ось Ви так тенденційно пишете:". Навіть що СКУ складаєтся виключно з етнічних українців неукраїнського громадянства (що дуже класно), але є великий резон дстанціюватися від адмінітсрації Кучми і його прибічників: Кучма все таки замовив вбивство Гонгадзе (і ще десятків людей?)... Типу, кіллер... Ну так, Гітлер вбивав тисячами і мільйонами, але ж все таки...А де в цьому списку Євген Кіріловіч Марчюк? Ілі він тут ні при чьом?
2003.08.18 | пан Roller
Курва ее мама
B ult ds njkmrj 'ne ,kzlm jnrjgfkb&Serhiy Hrysch & Любов Стасів пише:
Переїзджайте в україну, купуйте в зросійщеному Криму будинки, щоб їх не купували чужинці. Ви матимете з того і грошову вигоду, бо українці винайматимуть у вас їх для відпочинку своїх родин влітку. Купуйте наші села і землі, ви матимете чудових помічників у господарстві. Наші селяни вміють працювати на землі, а самі не можуть зараз впоратися, бо не мають відповідної матеріальної бази. Вони працюватимуть у вас з більшим задоволенням ніж у чужинців. В Україні ж найкраща земля.
> Любов Стасів
> Заступник голови УРП "Собор"
> Головний редактор тижневика "Самостійна Україна"
2003.08.18 | Костя Порох
І я теж.
В принципі правильно написала і Стасів, і Грищ.Не особисте але... Роллєре, поки то да сьо (поки ви тут в Києві), я тут їжжу по районах і тут така класна річ відбувається... В принципі, бізнесових ресурсів (земля, нерухомість,...) море, і цим користаються ті, хто це непомітно біля себе тримає, ті хто мають владу подарену Кучмою. Ті ж, хто влади такої немає (ви, напр.), не вміють поки користуватися можливостями на повну міру. Бажано щоб хось з "нормальних" взяв лідуючу роль, і бажано щоб це була північноамериканська діаспора.
2003.08.19 | пан Roller
А ху-ху не хо-хо ?)
Костя Порох пише:> В принципі правильно написала і Стасів, і Грищ.
>
> Не особисте але... Роллєре, поки то да сьо (поки ви тут в Києві), я тут їжжу по районах і тут така класна річ відбувається... В принципі, бізнесових ресурсів (земля, нерухомість,...) море, і цим користаються ті, хто це непомітно біля себе тримає, ті хто мають владу подарену Кучмою. Ті ж, хто влади такої немає (ви, напр.), не вміють поки користуватися можливостями на повну міру. Бажано щоб хось з "нормальних" взяв лідуючу роль, і бажано щоб це була північноамериканська діаспора.
Все уже схвачено.Чужих туда не пустят.Крым-всесоюзная здравница.
Впрочем, деньги решают все.Если не боятся национализации, реприватизации, пусть пробуют. Но, эти вопросы тоже политические.
Там есть кому отдыхать.
Китайцы тоже не прочь купить, взять в аренду землю, Но им не дают, пока.
2003.08.19 | Andrij
Re: Ху-ху, це для вас та 90% українців
Бо воно дійсно "схвачено", отже, "чужих", тобто, таких як ви та багато ще хто в Україні, туди справді не пустять. Хоча, ви неначе навіть боїтесь, аби не воно якось не змінилось.2003.08.19 | пан Roller
Re: Хоча, ви неначе навіть боїтесь, аби не воно якось не змінило
Andrij пише:> Бо воно дійсно "схвачено", отже, "чужих", тобто, таких як ви та багато ще хто в Україні, туди справді не пустять. Хоча, ви неначе навіть боїтесь, аби не воно якось не змінилось.
Шановный Андрей, «боюсь», не то слово, которым подходит к данном случае.
Скорее чего-то «опасаюсь». Вот чего , я и сам еще не совсем представляю. Бывает так, что некоторые люди бояться жизни больше смерти. Спрашивается. Зачем, тогда они живут?
Но, я не отношу себя к этой категории трудящихся. И стараюсь взять от жизни то, что она дает мне сегодня.
Да, не только для меня, не только для 90 -та процентов тутешних, таких как я, но я для большинства «нетутешних» украинцев существует опасения в том что, все это не для них.
Весь этот праздник жизни.
Собственно, так и было с покон веков. "Тот пан у кого …..больше"
Но, в советские времена, времена строительства развитого социализма, все же существовала некая гипотетическая возможность для более широкого кола трудящихся быть причастным к процессу не только «управления», но и потребления.
Каждый имеет то, что охраняет.
Сегодня же , когда рубль, бакс, гривна решают все, понятно, что и без того бедное население лишается даже этой иллюзорной возможности.
То есть, вопрос боязни это вопрос расставания с иллюзиями, с которыми давно пора расстаться. Ни вреда , ни пользы от этого нет. Одни грести, огорчения, но они проходят, и лечатся временем.
Интересней много другое, что до так называемых украинцев, которые проводят сегодня международный конгресс в Киеве, украинцев, украинцев.
Помнится, на прошлом сборе Лукьяненко давали слово. С его женой рядом, даже стояла жена Мирослава.
А сам ОН так посмотрел на корреспондента, который спросил его на какой мове он будет выступать с трибуны, что....., тому стало плохо. Вы догадались о ком идет речь?
Как оказалось позже он не просто не знает английской мовы.Да, и слова ему никто не давал.
Сегодня ничего этого нет. Просто не приглашают, или просто отказываются,в слове, с чего бы это? Не спроста это.
Мы имеем мало информации о том, что происходит. Нам не сообщают новости.
……….С одной стороны, конгрессу не выделили надлежащее помещение. В конгрессе участвует всего триста человек, но из двадцати четырех стран, в том числе восточных.
Да и сам конгресс украинцев, по словам самого Лозинского правильнее было бы называть конгресс диаспор..
Но, пардон, согласны ли сами диаспоры с таким отворотом от «право» ?
Чому молчит УПА-ОУН? Или им уже крышка?
А как же национальная же их идея "добробуту"?
Видимо, "на кону" стоит нечто большее чем ля, ля. И скоро этап угрызания власти наци должен трансформироваться в угрызения чего-то более вкусного, как то земли украинской, ее недр и богатств.И все это накануне президентских выборов.
Называлась еще и цифра в 18-20 млн украинцев , проживающих за межами Украины. Вероятно, имелось ввиду, что конгресс предентует на некое представительство этого полугосударства Украина.
Промелькнуло сообщение о том, что в ВР дебатируется законопроект о статусе этих самых украинцев, не тутешних.
То есть, к 48 млн украинцев, потенциально хотят, или могут присоединиться еще двадцать млн., не таких уж бедных украинцев, какие там они титульные или так себе, москали с хохлами, это вопрос вторичный. Главное , чтобы у них были деньги, то чего нету у этих, типа наших.
На кону стоит продажа земель украинских. То есть, сама Украина,проще земля, может и будет пущена с молотка, под улюлюканье слева и справа о том, что в конституции существует главная статья о главной ценности не только восьмидесяти килограмм ценного диетического мяса, но и …
"И все сразу стало белым и пушистым.", на конгрессе. На время, короткое время.
Только вот, о том ли украинце идет речь?
Вопрос титульности оказывается вопросом тугого кормана.
И вопрос вовсе не риторики. В самом деле "бедному еврею" , вроде и не чего опасаться. Кроме того, что все вокруг него будет еще дороже, богаче.
Но, это диалектика развития. И сегодня, и раньше, большинство украинцев и не только их не могут себе позволить отдых и работу на уровне того, что могут позволить себе иностранцы украинцы.
Минимальная заработная плата, долги государства по возврату сбережений гражданам не позволяют этого сделать. Да , факторов объективных множество.
Хотя, кое кто мог бы и позволить, но это не раньше как ему исполнится 80 лет. Но, зачем ему это в 80 лет? Да и доживет ли он?
Но, это узкий взгляд на вещи. Доживать на пенсию в Крыму, могут не многие. Это номенклатура, заслуженные люди. Нам так не жить.
Заметим еще , что сегодня в Европе, да и не только в ней, происходят резкие климатические изменения. Жить в условиях жары в 60- 40 градусов , согласитесь это не такая роскошь.
В Украине же стоит нормальная температура, статус безъядерной державы, не производящей, а потребляющей. Все это создает дополнительные преимущества для компактного проживания, покупок и даже инвестирования, в недоразвитые сферы общества.
Я не опасаюсь этого, я недоволен тем, что большинство граждан Украины будут лишены этой возможности. Но не все. И сегодня, мои родственники, через родственников, имеют уже пансионаты, бывшие государственные. Процесс идет.
Но у большинства остались на руках лишь приватизационные сертификаты. А без них бумажек, все получают другие. В этом есть историческая несправедливость. И рано , или поздно, эти граждане неимущие могут захотеть ее устранить.
Как это делается мы уже немного знаем. Для этого существуют проверенные методы, экспроприации, революций, геноцидов. Но и этого я не опасаюсь. И думаю лишь об одном, как сделать так, что бы мой малой мог заработать грошей программистом, на все это.
Где ему лучше для этого учиться, где взять на это грошей. Как ему потом организовать свой бизнесс.
А на море мы можем и дикарем съездить. Покупать ради этого недвижимость в Крыму? Мы не певцы, не члены политбюро, и не генералы.
Каждому свое.
2003.08.30 | Михайло Свистович
Re: Тихо шифером шурша
пан Roller пише:>
> Помнится, на прошлом сборе Лукьяненко давали слово. С его женой рядом, даже стояла жена Мирослава.
Мирослава не була взагалі на минулому зборі, а те, про що Ви пишете, звалося Форумом українців, що зовсім інше ніж Конгрес, але для Вас все однакове, тому пояснювати безглуздо.
І на Форумі Лук"яненкові слова не давали, а ми відволікли присутніх криками проти Кучми, і Лук"яненко непомітно сам захопив трибуну і сказав все, що думає про Кучму.
>
> Как оказалось позже он не просто не знает английской мовы.
Лук"яненко вільно володіє англійською мовою.
>
> Чому молчит УПА-ОУН? Или им уже крышка?
А що, боївки УПА ще досі діють?
>
> Видимо, "на кону" стоит нечто большее чем ля, ля. И скоро этап угрызания власти наци должен трансформироваться в угрызения чего-то более вкусного, как то земли украинской, ее недр и богатств.И все это накануне президентских выборов.
Дурка повна.
>
> Называлась еще и цифра в 18-20 млн украинцев , проживающих за межами Украины. Вероятно, имелось ввиду, что конгресс предентует на некое представительство этого полугосударства Украина.
Дурка ще повніша.
>
> То есть, к 48 млн украинцев, потенциально хотят, или могут присоединиться еще двадцать млн., не таких уж бедных украинцев, какие там они титульные или так себе, москали с хохлами, это вопрос вторичный. Главное , чтобы у них были деньги, то чего нету у этих, типа наших.
Заздрість до чужих грошей - погана риса. А закордонні українці, особливо схіжні, не такі і вже і багаті У всякому разі значно бідніші він наших олігархів.
>
> На кону стоит продажа земель украинских. То есть, сама Украина,проще земля, может и будет пущена с молотка, под улюлюканье слева и справа о том, что в конституции существует главная статья о главной ценности не только восьмидесяти килограмм ценного диетического мяса, но и …
>
> "И все сразу стало белым и пушистым.", на конгрессе. На время, короткое время.
І зелені чортики в очах.
>
> И вопрос вовсе не риторики. В самом деле "бедному еврею" , вроде и не чего опасаться. Кроме того, что все вокруг него будет еще дороже, богаче.
Це Ви про себе?
Далі йде повна клініка, яку неможливо коментувати. Хвороба прогресує.
2003.08.20 | Костя Порох
А ви пробували "схватити"?
Класна книжка Бодо Шефер "Шлях до фінансової нелалежності", російською мовою, правда.2003.08.20 | Тестер
Re: Приватно - Кості
Є термінова справа. Звяжись зі мною по vkb@bigmir.net2003.08.19 | KAKTUZZ
Re: Курва ее мама
От тут Rollere,хоч ми з тобою по різні сторони барикади-- я тебе підтримую на всі 100%!!! П*здеть--не мешки ворочать!!!2003.08.20 | пан Roller
Твои баррикады только в твоей голове. А так молодец исправ
KAKTUZZ пише:> От тут Rollere,хоч ми з тобою по різні сторони барикади-- я тебе підтримую на всі 100%!!! П*здеть--не мешки ворочать!!!
ляешься.То ли еще будет?
Brgds
Roller