МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

12 років незалежності: від відродження до старчого маразму

08/28/2003 | Діана Дуцик
"Яка то тяжка річ - відродження національної державності", - зітхав майже сто років тому Володимир Винниченко. Що змінилося з того часу? Дванадцять років тому Україна таки здобула незалежність, та легше не стало... Ні відроджувати оту державність, ні просто жити. Кожного року 24 серпня задаєш собі запитання: чи усвідомлюємо ми, українці (українці за приналежністю до держави, в якій живемо, а не за етнічним походженням), що відбулося у 1991 році разом з проголошенням верховною радою Акту про незалежність? І чим далі, тим більше переконуємося у відсутності глибинного осмислення цієї події, у дефіциті гордості, тієї гордості, яка за будь-яких обставин, незалежно від кольору шкіри, віросповідання, змушує говорити: „Я - українець!", як говорять американці: „Я - американець!", як говорять росіяни: "Я - росіянин!" І якщо на початку 90-х ще спостерігалося патріотичне піднесення, віра у зміни на краще, то сьогодні для багатьох 24 серпня є звичайною сторінкою історії, вписаною в підручники. Звичайно, на те є свої причини.
Причина перша. Ті, що виборювали незалежність, ототожнювали саму незалежність з демократією та громадянським суспільством. Але життя довело, що це далеко не так: незалежність - ще не демократія. Це помилкове припущення призвело, так би мовити, до послаблення пильності і, як наслідок до того, що на початку 90-х уже минулого століття так і не був закладений міцний фундамент для побудови справді демократичної правової держави, що унеможливило б у майбутньому узурпацію влади однією людиною, зрощення економіки з політикою, корупцію на всіх рівнях і так далі. Окрім того, ідеї деполітизації суспільства (мовляв, усім впеклася комуністична ідеологія, треба і про звичайне життя подумати), які витали тоді скрізь, призвели до повної відірваності суспільства від участі в політичному житті держави, до повної його пасивності. Це фактично загальмувало розвиток громадянського суспільства, яке мало б контролювати владу через свої механізми. Саме там, на початку 90-х, треба шукати коріння доволі млявої, як на всеукраїнський загал, реакції на "касетний скандал" та справу Ґонґадзе. Тодішні демократичні сили зробили помилку, зосередившись на загрозах зовнішніх і забувши про внутрішні.
Друга причина - логічний наслідок першої. Період до 1995 року, замість того, щоб стати періодом відродження (і була мить, коли здавалося, що справді так і є), став періодом втрачених можливостей як в економіці, так і в інших сферах. Окремі кроки окремих політиків з державницьким мисленням, як то введення національної валюти, певним чином стабілізували ситуацію, але не могли бути довгий час єдиним стримуючим фактором, адже реформи потребувала вся система економіки і не тільки економіки. Окремі реформаторські кроки не давали бажаного результату не тільки через їхню несистемність. Їм не вистачало того, про що заговорив лише на десятому році незалежності Віктор Ющенко, ставши прем'єром, - народної довіри, підтримки знизу, а якщо згадати ще радянські терміни, то навіть певного "стаханівського" ентузіазму. Зрештою, народний прем'єр, як його згодом назвали, не відкрив нічого нового. Те, про що він говорив простими словами, західні науковці вже давно виписали у своїх працях. Проте переважна більшість українського політикуму його не зрозуміла. І не могла зрозуміти. Адже для багатьох з тих, хто сьогодні займає високі посади в державі, незалежність не була справою життя, а лише можливістю самоствердитися, перестати бути "ґвинтиком" у машині, створеній "старшим братом", отримати можливість самому закручувати "болти" та "гайки". Звідси - недовіра до всіх гілок влади, розчарування, загальна суспільна аполітичність зі знаком "мінус", все більша поляризація суспільства.
Два роки тому інтелектуальний часопис "Ї" зробив добру справу, присвятивши цілий номер свого видання "проєкту "Україна", де зібрав низку наукових статей провідних філософів, політиків, літераторів, громадських діячів, в яких аналізувався пройдений Україною за десять років шлях. Повертаючись сьогодні до цих робіт, приправлених доброю пучкою песимізму, розумієш, що змінилося мало, тобто майже нічого. "Касетний скандал" та "справа Ґонґадзе" уже стали кармою, яка стримує поступ України до европейської спільноти. Корумпованість влади, тиск на бізнес, цензура в медіа - все це нікуди не зникло. Прикметно, що багато хто з українських науковців у своїх статтях чи не єдиним позитивним досвідом називають досвід роботи уряду Ющенка. Питання не лише в тому, що він почав виплачувати пенсії та зарплати. Питання в тому, що він перший на державному рівні заговорив про національну ідею, доповнивши її ідеєю добробуту. Якщо хтось скаже, що від цього виразу пахне націоналізмом, то нехай віднайде інший, наприклад, - об'єднавча ідея чи ще якось. Це - не принципово. Справа не в назві, а в суті поставленої проблеми. Іспанський філософ Ортега-і-Гасет писав, що кожна нація повинна мати своє ядро, стержень, довкола якого можна об'єднуватися. Єднання нації, за його словами, відбувається довкола великих спонукальних діянь. Ті, хто критикували Віктора Ющенка за ідею, в основу якої він ставив людину, людські цінності, а не політичну боротьбу, згодом доклали максимуму зусиль, аби знівелювати цю ідею, "заговоривши" такі поняття як "єдність", "демократія", "громадянське суспільство", ще раніше "громада" тощо. Люди тепер з недовірою ставляться до закликів до єдності, пригадуючи гіркий досвід створення об'єднання "За єдину Україну", яку в народі охрестили "Єдою". Чи вдасться відновити втрачене? Це може зробити хіба той, кому ще довіряють. Інакше та депресія, в якій сьогодні перебуває наше суспільство, може остаточно зруйнувати зародки державності, демократії. І доведеться починати все спочатку.
Нове покоління, народжене разом з незалежністю, через років п'ять-шість уже матиме право голосу. А це означає, що треба пережити ще дві виборчі кампанії: президентську і парламентську. Від цих кампаній залежатиме, чи матимуть ці, нині ще діти, можливість реалізувати своє право голосу. І від того, в якій державі їм доведеться будувати своє життя, залежатиме їхнє ставлення до вистражданої попередніми поколіннями Незалежності.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".