Відповіді

• 2003.08.30 | Горицвіт

  не бачу виборів-2004

  З тексту виходить, що або проводяться за замовчуванням, або не проводяться.
  
  Мені здається, що проект, який скасовує вибори в 2004, неприйнятний.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.08.30 | Shooter

    А я бачу

    Горицвіт пише:
    > З тексту виходить, що або проводяться за замовчуванням, або не проводяться.
    >
    > Мені здається, що проект, який скасовує вибори в 2004, неприйнятний.
    
    Якраз це я бачу - по плану зміни до Конституції набувають платності за 4 місяці після березная - означає, загальнонародні вибори-2004 скасовуються.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.08.30 | композитор

      От і чудово, що скасовуються! \-\

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.08.30 | Shooter

        Чудово для Кучми, Піні, Мудведчука да со товаріщі

        Можливо, для Вас. Чи для Іллі.
        
        Хєрово для українського народу.
        
        P.S. Подібний проект має шанс набрати 226 голосів, проте жодного - 300 голосів. Мороз теж виступає за збереження прямих виборів президента. Як, скажімо, то й же ж Тігіпко. Чи Янукович.

• 2003.08.30 | Shooter

  І геніальний коментар Мостової в ДТ

  Третій же (останній) варіант, прибічниками якого виступили Віктор Медведчук і Віктор Пінчук, передбачає укладання договору з Президентом про перехід влади від нього до них. Решта політичних сил у цьому процесі виглядають статистами. Якщо запропонована схема набере чинності, то ключовим інструментом для досягнення мети на виборах стане не адмінресурс, як при сильному президенті, а гроші. І олігархи, що до цього моменту відчували себе відносно вільними, отримають повну свободу, обрізавши повідець, якого тримають президентські руки. ...Останні півроку показали, що для Віктора Медведчука Конституція — це конструктор «Лего», не більше. Різновекторний конституційний процес — це не спроба знайти компроміс. Це праця, покликана забезпечити оптимальний, із погляду вузького кола, устрій влади, що дозволить зберегти особисті капітали й особистий вплив.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.08.30 | Ростислав

    Є більш важливі речі, між іншим

    з тієї ж статті:
    Інша проблема, що пішла в тінь, — підписання вересневих домовленостей щодо ЄЕП. І, ясна річ, питання реверсу на нафтопроводі Одеса—Броди...
    Дозволю собі запитати: а Ющенко де? Де позиція лідера «Нашої України»? Розумію, дуже хочеться зустрітися з Путіним. Але в ролі кого — кандидата в президенти чи кандидата в губернатори?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.08.30 | KE

      в роли просителя на какую то роль (-)

    • 2003.08.30 | Shooter

      Та ні, система влади в Україні таки важливіша.

      Ніж навіть 5 Одеса-Бродів.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.08.31 | Ростислав

        Ключове - "в Україні"...Одним словом перечитайте її ще раз (-)

  • 2003.08.30 | НеДохтор

    також варто, imho, уважно прочитати "Театр" ... (+)

    статтю Рахманіна в тому ж "Дзеркалі Тижня" (котра є також хорошим прикладом уважного читання чужих законопроектів).
    
    (+)Тут також про реальність того, що новий законопроект готовиться не для
    вже озвучених гасел, а для ситуації коли ВР розпустили і "хтось на білому коні" приходить перемагати хаос (хоча б до 2006 року).
    
    
    http://www.zn.kiev.ua/ie/show/458/41474/
    ------------------------
    ТЕАТР
    
    © Сергій РАХМАНІН
    
    
    Пошук послідовності в діях вітчизняних політиків — заняття найвищою мірою невдячне. Бог із ним, із Кучмою — він ніколи не був зразком лицарської вірності власному слову. Проте серед його колег за ремеслом знайшлося чимало послідовників Леоніда Даниловича. З’ясувалося, що надзвичайно небезпечна недуга, що зветься політичною забудькуватістю, уражає обранців народу, незалежно від декларованої політичної орієнтації.
    
    Ми дамо спокій найревнішим президентським посіпакам, котрі з однаковим запалом підтримали всі три президентські варіанти політичної реформи. Причому їх аніскільки не бентежило те, що кожний новий проект начисто спростовував попередній. Набагато більше насторожує той факт, що здібними учнями еталонно непослідовного Президента дедалі частіше виявляються представники опозиції.
    
    Лідер «Нашої України», коли починається розмова про конституційні перетворення, уподібнюється до буриданового віслюка. І це при тому, що саме він зробив перший упевнений крок у напрямі реальної політичної реформи: у травні 2002 року «НУ» виступила ініціатором появи так званого Договору про спільні дії. Документ цей, по суті, був планом дій, реалізація якого привела б до помітного ослаблення повноважень глави держави й настільки ж істотного розширення прав парламенту й повноважень уряду. Задум колишнього прем’єра зазнав краху, оскільки відверто суперечив інтересам чинного Президента. Проте в березні 2003-го двоє головних політиків несподівано помінялися ролями: Леонід Данилович перетворився на поборника ідей парламентаризму, зате висловлювання Віктора Андрійовича щодо доцільності таких перетворень стали куди стриманішими та скептичнішими. Утім, дуже скоро з’ясувалося, що реформа, задумана гарантом, насправді може обернутися не лише посиленням влади Кучми, а навіть її пролонгацією. І ось уже автограф лідера «наших українців» (разом з підписами Мороза, Симоненка й Тимошенко) прикрашає «Меморандум щодо політичної реформи», який закликає до «обрізання» президентських повноважень. Президент (принаймні на словах) задкує — і Ющенко теж починає рачкувати, висловлюючи праведне обурення тим, що Президент перетворюється на «ляльку, скоріше, церемоніальну фігуру, ніж на один із центрів влади».
    
    Дива політичної гнучкості демонструє й Олександр Мороз. Можливо, переговори керівника Соцпартії з Віктором Медведчуком і не викликали б такого резонансу в суспільстві, якби Олександр Олександрович так довго не товкмачив про підступність влади й не застерігав настільки старанно своїх союзників від загравання з нею. Дивує ще одна обставина. Мороз, як і його колега за лівим табором Петро Симоненко, давно й послідовно заперечував політичну легітимність президентської адміністрації, її статус центру політичного впливу. Проте переговори про долю політичної реформи вони вели не з Президентом (що було б куди більш виправдано), а лише з начальником його канцелярії. І вдовольнялися при цьому лише усним твердженням Медведчука, що він діє за дорученням і від імені глави держави.
    
    Ясна річ, можна сховатися за словами, що велика мета виправдовує досить сумнівні засоби її досягнення. Безумовно, заради долі країни можна переступити через образи, заглушити підозри, загнати вглиб амбіції, знехтувати умовностями політичного етикету. Але дії Мороза й Симоненка можна назвати виправданими тільки при дотриманні двох обов’язкових умов. По-перше, вони зобов’язані чітко уявляти, на що йдуть. По-друге, документ, лобістами якого виступають двоє таких досвідчених політиків (не бувши при цьому його авторами), повинен бути вартий того, щоб наступити на горло власній політичній пісні. Інакше є ризик виявитися підспівувачами в чужому хорі.
    
    Сьогодні Олександр Мороз добровільно взяв на себе ношу адвоката документа, з яким поки що ніхто як слід не ознайомився. На наш погляд, виходить це в нього досить кепсько. У словах Олександра Олександровича відчувається незвична для лідера Соцпартії невпевненість, і тому, можливо, його аргументи не виглядають досить переконливими. Але в дечому Мороз безумовно має рацію. Неможливо створити геніальну п’єсу, якщо ти заздалегідь знаєш, які ролі дадуть конкретним посереднім акторам із конкретного провінційного театру. Конституція — п’єса, написання якої повинно надихатися надією, що колись її зіграють геніальні майстри політичної сцени. І талант письменника повинен полягати саме в тому, щоб найбездарніший актор не зміг зіпсувати враження від великого твору. І найвинахідливіший постановник не зміг вийти за межі авторського задуму.
    
    Чи візьмуть таку творчу висоту наші законописьменники — велике запитання. Але щоб оцінити якість уже наявних чорнових рукописів, нам із вами доведеться (наскільки це можливо) абстрагуватися від реальних персонажів. І відігнати нав’язливі бачення:
    
    — Леоніда Кучму, що будь-якою ціною чіпляється за владу;
    
    — Віктора Ющенка, що вже бачить себе новим главою держави, тож не хоче урізувати наявні президентські повноваження;
    
    — Віктора Медведчука, котрий не зможе відкрито виграти президентські вибори, але вперто не прощається з мрією про всеукраїнське панування;
    
    — Олександра Мороза, котрому союзники дорікають за майже маніакальну відданість ідеям парламентаризму, а недруги підозрюють у політичному дворушництві.
    
    Під словами «президент», «прем’єр-міністр», «голова Верховної Ради» etc. не рекомендується мати на увазі істот, що складаються з плоті, крові й амбіцій. Ми з вами повинні бачити лише адміністративні одиниці, наділені чітко окресленими правами (делегованими народом) і обов’язками (перед цим самим народом). Тільки в цьому випадку ми зможемо більш-менш об’єктивно оцінити відповідність чергової ініціативи Банкової головному завданню реформи.
    
    Завдання це найрізноманітніші політичні математики формулюють приблизно однаково — позбавити обличчя влади від непристойних розмірів флюсу та призначити відповідального за лікування. Масштабні повноваження, зосереджені сьогодні в руках Президента України, спроможні розбестити кого завгодно. Важко не погодитися з Леонідом Кравчуком — тут і в найсвітлішого янгола негайно з’являться акуратні вельзевулові ріжки. Подивимося, наскільки вдалою виявилася спроба екзерсису.
    
    Перш ніж братися за аналіз законопроекту (що потрапив у наші руки тільки вчора з джерела, близького до адміністрації Президента), звернемо вашу увагу на три найпоширеніші судження про нього.
    
    Перше: документ, що зафіксував домовленості між Віктором Медведчуком, Олександром Морозом і Петром Симоненком є планом переходу до набагато жорсткішої форми парламентської республіки. Доказом цього, на думку численних коментаторів, є норма, яка передбачає обрання Президента парламентом.
    
    Друге — законопроект (в загальних рисах узгоджений главою АП, лідером СПУ й керівником КПУ) максимально повно враховує напрацювання тимчасової конституційної комісії парламенту.
    
    Третє — Президент, відповідно до нової версії конституційних трансформацій, перестає бути реальним політичним гравцем.
    
    Дивовижною є та обставина, що суперечки навколо механізму обрання Президента виявилися найбільш пристрасними. Адже справа не стільки в процедурі, скільки в повноваженнях того, кого вже поквапилися списати в розряд «церемоніальних фігур». І потім, якщо Президент — «лялька», тоді яка, власне, різниця, хто назве його ім’я — народ чи його повноважні представники?
    
    Цікаво й те, що яскраво виражений пропарламентський характер нового варіанта реформ не ставить під сумнів ніхто — ні прибічники реформи, ні її супротивники, ні захисники Президента, ні його опоненти. Останні небезпідставно шукають у несподіваній зговірливості Леоніда Даниловича підступ — намагаються обчислити, яким саме чином хитрий гарант збирається надурити своїх ворогів, а заразом і своїх друзів (настільки ж численних і таких самих заклятих).
    
    Що послужило справжньою причиною «сепаратизму» Олександра Мороза? Як поведеться в сформованій ситуації Юлія Тимошенко? Хто саме готує собі новий політичний аеродром — особисто Леонід Данилович? Чи все це — підступні витівки його «вірного Яго» — Віктора Медведчука. Суперечки ці настільки захопили провідних гравців, що вони не змогли (чи не схотіли?) вдивитися в справжній зміст чергових конституційних новацій. Які, за словами Олександра Мороза, «принаймні на 95% збігаються з парламентським проектом змін до Конституції».
    
    Ну що ж, давайте звіряти. Уже після побіжного знайомства з запропонованою новою редакцією Основного Закону з’ясовується, що «церемоніальна фігура», виявляється, «здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави» і що «Кабінет міністрів відповідальний перед Президентом». Причому форми відповідальності не обумовлено. Цього, природно, не було в законопроекті, який одержав попереднє добро Верховної Ради. І бути не могло, оскільки при жорсткій парламентській моделі таких функцій у Президента (до того ж обраного парламентом) бути не може.
    
    Проте Президент, що живе на сторінках обговорюваного нами документа, миритися з таким станом справ не хоче. Доказ цього ми зустрічаємо мало не на кожній сторінці. Відповідно до чинного Основного Закону, Президент має право призначити третину Конституційного суду, а відповідно до нової редакції в нього — уже половина. Конституція зразка 1996 року передбачає лише одну умову для дострокового розпуску Верховної Ради. Парламентський законопроект (на який посилався Мороз) — два. А той, що лежить перед очима вашого покірного слуги, — аж чотири. При цьому процедура імпічменту залишається незмінною.
    
    Давайте дослідимо ці деталі проектованого конституційного механізму уважніше. Відповідно до нової версії 83-ї статті Основного Закону, у Верховній Раді, згідно з результатами парламентських виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, у яку повинна ввійти більшість народних обранців. На усушку й утрушування коаліції парламентаріям дається не більше місяця. Якщо депутати впораються з першим конституційним завданням, перед ними постане нове — не пізніше, ніж за шістдесят днів вони повинні сформувати Кабінет міністрів, попередньо подавши на розгляд Президента узгоджену кандидатуру прем’єра. При цьому коаліція несе повну відповідальність за дії породженого нею уряду.
    
    Відразу виникає кілька запитань. Чому право висувати прем’єра повинна мати лише коаліція? А якщо якась політична сила за підсумками виборів одержить більше половини мандатів, то чому вона, власне, повинна входити з кимось у коаліцію? Якщо ця політична сила є альянсом кількох організацій, то чи може вона вважатися коаліцією? І якщо вона спробує зайнятися добором кадрів для центрального органу виконавчої влади самостійно, чи вважатиметься це порушенням Конституції?
    
    Ще один нюанс: у проекті тимчасової конституційної комісії містилася заборона на перехід депутатів із фракції до фракції. Це трохи ущемляло права чотирьох із половиною сотень громадян, але було гарантією стабільності потенційної парламентської більшості. У новітньому проекті Банкової такої заборони немає. Давайте змоделюємо ситуацію: парламент створює коаліцію і формує Кабмін. А через півроку члени коаліції розбігаються по нових нірках, коаліція розвалюється. У результаті створюється нова більшість, що гуртується навколо іншої політичної сили й перевищує за чисельністю попередню. Чи є ця обставина приводом для перегляду попередніх кадрових домовленостей і відставки Кабінету? А якщо ні, то хто відповідатиме за дії уряду, якщо в парламенті змінилася влада?
    
    Запропонована процедура формування центральної структури виконавчої влади, на наш погляд, також далека від досконалості. У парламентському проекті відповідну схему прописано чіткіше. Нагадаємо: за поданням Президента, на посаду прем’єра призначається представник політичної партії (або блоку), що має більшість депутатських мандатів. Якщо партія відмовляється від висування свого ставленика або ж він не одержує вотуму довіри колег, його місце займає делегат другої за чисельністю парламентської сили. У разі відхилення і його кандидатури, набирає сили запасний варіант: настає черга висуванця коаліції, у яку повинні входити понад 226 депутатів.
    
    А в проекті Банкової все просто й жорстко. Лише місяць — на формування коаліції (у створенні якої, можливо, й потреби немає). Не вписалися — дострокові вибори. Потім — аж два місяці на обрання голови ВР і віце-спікерів, голів комітетів та їхніх заступників, узгодження кандидатури прем’єра й персонального списку членів Кабміну. Не вклалися — розпуск парламенту. При цьому парламент заганяють у жорсткі часові рамки, а Президента — ні. Обумовлено, у який термін коаліція повинна оформити свої пропозиції щодо кандидатури прем’єра, але при цьому не обумовлено, у який термін Президент повинен внести цю кандидатуру на розгляд парламенту. Отже, якщо він роздумуватиме над пропозицією протягом двох місяців, то ВР буде розпущено, а Президент залишиться на своїй посаді. Вже не кажемо про те, що, за новою версією конституційних змін, кількість заступників парламентського лідера визначає сама Верховна Рада. На визначення оптимальної кількості віце-спікерів і на пошук достойних саме два місяці й підуть. Складається враження, що автори документа точно не хочуть, аби парламент жив довго.
    
    До речі, кількість віце-спікерів передбачається збільшити, а повноваження спікера пропонується підкоригувати. З одного боку — йому надається право виконувати обов’язки Президента у разі хвороби, смерті, відставки чи відмови від влади останнього. З іншого — вплив голови ВР на парламент планують трохи обмежити в новому варіанті 88-ї статті. Відповідно до чинної редакції, перша особа вищого законодавчого органу «веде засідання Верховної Ради України й організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України». Слово «засідання» в обох випадках доповнили епітетом «пленарні». Дрібниця? Можливо. Але, як роз’яснили юристи, це уточнення може поставити під сумнів досі ніким не заперечуване право спікера — ініціювати парламентські слухання, збори депутатів, спільні засідання керівництва парламенту з главами комітетів та фракцій і, природно, головувати на них. Усім відомі випадки, коли парламент розглядав важливі питання навіть за відсутності кворуму. І робив це, як само собою зрозуміле, під керівництвом спікера. Важко переоцінити роль голови ВР при владнанні конфліктних ситуацій, що виникають у зв’язку з відмовою від реєстрації більшості депутатів. Тепер гасити пожежі він зможе тільки на громадських засадах, усупереч Конституції. Можливо, ваш покірний слуга трохи перебільшує, але цією малозначною правкою роль повноцінного лідера парламентської сім’ї цілком можна звести до функцій формального спікера. Дивне нововведення, якщо взяти на віру те, що автори проекту справді переймаються посиленням значимості парламенту й підвищенням ефективності його роботи.
    
    Про те, наскільки важливу роль відводять автори законопроекту вищому законодавчому органу в новій системі політичного устрою, можна судити, до речі, і з такої деталі. У 83-й статті Основного Закону міститься вкрай важлива (з погляду правознавців) норма, яку ми дозволимо собі процитувати. «У випадку завершення терміну повноважень Верховної Ради під час дії воєнного або надзвичайного стану (виділено нами. — Ред.) її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного або надзвичайного стану».
    
    Так ось, цю норму пропонується ліквідувати. Хіба ця обставина не повинна викликати тривогу? Хіба нормально, що комусь дуже хочеться обмежити не тільки вплив спікера на парламент, а й вплив парламенту на країну? Тим паче що ми з вами з’ясували: кількість причин, із яких Президент може достроково припинити повноваження ВР, збільшилася вчетверо. Про дві умови ми вже згадували, ще одна (тридцять днів без пленарних засідань) залишилася у спадок від старої редакції Конституції. Ну і, нарешті, четверта — депутати повинні передчасно попрощатися зі своїми мандатами, якщо протягом трьох місяців вони не сподобились явити країні нового Президента. При цьому обраним він стане лише тоді, коли за нього віддадуть свої голоси не менше 3/4 конституційного складу Ради. Зробити це, як ви розумієте, буде вельми непросто. Хоча б тому, що Президент (як з’ясовується при уважному прочитанні нового витвору Банкової) — зовсім не декоративний персонаж, а орган влади з досить відчутними повноваженнями, які в низці випадків навіть посилюються.
    
    Принаймні важелів впливу на парламент у Президента (за умови реалізації обговорюваного плану) буде набагато більше. Зате для Верховної Ради Президент, як і раніше, невразливий. Парламентський законопроект передбачав полегшену процедуру відмови від влади першої особи держави. Якщо ж виходити з того, що Президента обиратиме парламент, то логічно припустити: механізм дострокового припинення його повноважень має бути максимально спрощеним. Оскільки при такій моделі політичного устрою він, за ідеєю, повинен бути не так гарантом Конституції, як гарантом стабільності влади, пов’язаної принципами взаємної відповідальності. Не так верховним арбітром нації, як третейським арбітром у суперечках між владними інститутами.
    
    Але — дивовижне поруч — процедуру імпічменту зразка 1996 року пропонується залишити без змін. Ту саму процедуру, за якою усунути Президента від керма можливо тільки теоретично. Ту саму процедуру, яку можна вважати символом абсолютної президентської влади — абсолютно всемогутньої та цілком безкарної.
    
    А тепер настав час змоделювати чергову ситуацію. Парламент не виконує вчасно одного з чотирьох конституційних завдань і достроково вирушає на відпочинок. Президент приймає рішення про введення надзвичайного стану. (Це його право, обумовлене 21 пунктом 106 статті чинної Конституції і збережене в новій версії.) Повноваження Верховної Ради не подовжуються — останній пункт 83-ї статті, як ми знаємо, скасовано. Хто, за відсутності парламенту з його горезвісними коаліціями, відповідає за дії Кабінету — незрозуміло. Зате хто має змогу контролювати його — очевидно. Нова редакція 15 пункту 106 статті Основного Закону закріплює за Президентом право «зупиняти дію актів Кабінету міністрів України через невідповідність Конституції та законам України з одночасним зверненням у Конституційний суд України щодо їх конституційності».
    
    Верховної Ради, яка могла б заступитися за Кабмін, — немає. При цьому половина складу Конституційного суду — особи, призначені Президентом. Коли КС винесе рішення «щодо конституційності» — невідомо. По суті, єдиним центром влади в державі залишається Президент. Який залишається керівником своєрідного «резервного уряду» — Ради національної безпеки, її повноважень у Конституції не виписано, а до сфери діяльності (якщо виходити з чинного профільного закону) можна за бажання зарахувати все, що захочеться. Де гарантія, що Радбез в умовах форс-мажору не перетвориться на центральний орган виконавчої влади? Тим паче що дії цього органу буде підкріплено законодавчо: і в чинній Конституції, і в проекті Банкової є норма, за якою «акти президента, видані в рамках повноважень, передбачених пунктами 5,8,18, 21 і 23 статті 106, скріплюються підписами прем’єр-міністра й міністра, відповідального за акт і його виконання». Пояснимо: пункт 18 статті 106 формулюється дуже просто: «Президент очолює Раду національної безпеки». І все — повноваження не розписано. За відсутності стримуючого чинника (достроково розпущеної Верховної Ради) президент може своїм актом доручити Радбезу зробити все що завгодно. А прем’єр зобов’язаний це «що завгодно» підписати, оскільки цього вимагає Конституція.
    
    Ось вам і парламентська республіка! Ось вам і «лялька» — багато хто дорого дав би, щоб стати в неї ляльководом. Можна назвати описаний нами сценарій фантастикою. Але виключати його, погодьтеся, не можна. І на наших із вами очах геніальна п’єса ризикує перетворитися на поганенький трилер. Що скажете на це, добродії конституційні письменники?
    
    Для повноти картини спробуємо коротенько описати, якими ще повноваженнями наділяє «церемоніальну фігуру» проект, що його авторство приписують Віктору Медведчуку. І наскільки ці повноваження відповідають духові й букві парламентського варіанту, напрацювання якого (нагадаємо) нібито враховано на 95%.
    
    Отже, крім усього іншого, Президент одержує право:
    
    — призначати половину складу Національного банку України (цього немає ні в чинній Конституції, ні в парламентському проекті);
    
    — накладати вето на закон про внесення змін у Конституцію (автори документа, підготовленого спеціальною погоджувальною комісією, вважали вкрай принциповою правку, відповідно до якої, Президент зобов’язаний беззастережно підписувати такий закон протягом доби з моменту його одержання).
    
    Явно поспішили видати бажане за дійсне й ті, хто заявив, що Президент віддав на відкуп парламенту й уряду призначення силовиків та губернаторів. Запропонована редакція, порівняно з парламентським проектом, є кроком назад. Давайте порівняємо. За версією депутатів, «голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільнюються з посади Кабінетом міністрів України (виділено нами. — Ред.) за поданням прем’єр-міністра України». За версією Медведчука — «Президент призначає за поданням прем’єр-міністра України голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах». Значна частина депутатського корпусу висловилася за те, щоб «Верховна Рада України призначала на посаду та звільняла з посади генерального прокурора України за поданням Президента». А Банкова щодо цього іншої думки: «Президент України призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України генерального прокурора України». Депутатський проект передбачає необхідність згоди ВР на призначення голови Служби безпеки Президентом за поданням прем’єра. В аналізованому нами документі Президент вносить подання про призначення керівника спецслужби самостійно. Крім того, в новій версії ані слова про те, хто ж повинен призначати і знімати главу Державної податкової адміністрації...
    
    Тож ототожнювати медведчуківський труд із законопроектом, підготовленим депутатами, складно. Настільки ж важко категорично стверджувати, що стоїть за виявленими нами прогалинами — банальна халатність авторів чи прихований підступний намір. І вже зовсім непросто передбачити, який вигляд матиме цей «пропарламентський» варіант після того, як його візьме в роботу Рада.
    
    У вівторок відкривається новий театрально-політичний сезон. І кожен актор не одну зіграє роль. І від кожного залежить, чим у результаті може стати Конституція — «Одою до радості», написаною для Великого Театру. Чи картою Театру Воєнних Дій.
    
    
    
    ------------------------
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.08.31 | Горицвіт

      отже, парл. республікою і не пахне

      Щось кудись трошки перетрушується, в цілому, навпаки, посилюючи владу президента. Наприклад, зняти президента, як і тепер, не можна.
      
      Отже, фокус не в тому, щоб "віддати владу олігархам"? А фокус, як і раніше, в пролонгації.
      
      Про що я і писав з самого початку, навіть не бачивши проекта (на відміну від Рахманіна Але стаття Рахманіна блискуча. Зразок аналізу)

• 2003.08.30 | НеДохтор

  Re: Ю. Тимошенко на Громадському Радіо (30 серпня 2003)

  http://www.radio.org.ua/reports/?id_numb=2488
  
  -------------------------
  30 серпня 2003, 12:43
  
  Зараз розгортається другий варіант подій, як не обирати президента в 2004 році ,- Юлія Тимошенко
  
  
  
  Свою позицію щодо конституційної реформи, майбутньої кандидатури від опозиції, щодо майбутніх акцій опозиції в студії Громадського раідо висловлювала лідер БЮТ Юлія Тимошенко.
  
  Олександр Лащенко: Пані Юліє, сьогодні голова Національного банку України Сергій Тігіпко заявив про готовність України розрахуватися до кінця цього року з МВФ. Як ви вважаєте, наскільки є реальними такі плани?
  
  Юлія Тимошенко: Власне кажучи, питання тільки пріоритетів, куди витрачати державні кошти. Якщо це буде визначено як пріоритет, то, безумовно, державних коштів – резерв Нацбанку або бюджету частково – безумовно на це вистачить. Але ж ми маємо рахувати, що якщо такі пріоритети – якщо я не помиляюсь 1,8 мільярда потрібно віддати – якщо такий пріоритет буде виставлений, то всі інші соціальні програми, вони, безумовно, зазнають певного зменшення фінансування. Це є політичне рішення і якщо Нацбанк, президент, уряд таке рішення приймають, то, власне, може вони мають сенс на це.
  
  Ольга Карі: Пані Юліє, сьогодні ви сказали, що мета конституційної реформи – це залишити Леоніда Кучму при владі, але тепер вже прем`єр-міністром, але з такими ж повноваженнями, які він має зараз як президент. Звідки у вас такі данні?
  
  Юлія Тимошенко: Сьогодні на прес-конференції я чітко розмежувала дві речі – справжню, глибоку, системну, гармонійну конституційну реформу, яку необхідно проводити в Україні, ставити під контроль суспільства і під відповідальність суспільства, керівників всіх рівнів і, в першу чергу, керівників виконавчої влади і президента. І друга частина – це використання конституційної реформи як технології збереження влади діючого президента. Це різні речі, різні підходи. Власне, ми стоїмо на позиції підтримки глибокої, системної конституційної реформи, але ніколи не підтримаємо технології застосовування конституційної реформи для збереження влади Кучми та його оточення. Чотири позиції мають на увазі президент і Медведчук для того, щоб зберегти свою владу. Перша позиція – це їх минулі конституційні зміни, коли вибори президента і парламенту потрібно було проводити в один рік і тим самим подовжити повноваження президента до 2007 року. Це не вийшло – ця їх мрія провалилась. І сьогодні вони перейшли до другого пункту можливих програм збереження влади. Другий пункт – це зробити терміново з 2004 року таку форму конституції, коли прем`єр-міністр перебере на себе всі повноваження практично діючого президента і буде обиратися цим парламентом, цього скликання.
  
  Ольга Карі: Але ж звідки данні, що це буде саме Кучма?
  
  Юлія Тимошенко: Так я якраз хочу пояснити. Сьогодні в парламенті – ви чудово знаєте – майже 250 людей, які чітко профінансовані і закріплені за трьома кланами в Україні. І тому вони планують сьогодні і для цього вони збиралися в Криму – у нас є про це данні, є інформація безпосередньо від людей, які були присутніми на цій зустрічі.
  
  Ольга Карі: Коли це було?
  
  Юлія Тимошенко: Це було нещодавно в Криму, тому ви самі можете з`ясувати дату. Ці люди зібралися і чітко визначилися, що зараз вони переходять до плану №2, тобто, створення з 2004 року прем`єр-міністра з надзвичайними повноваженнями, який обирається парламентом, при цьому посада президента перетворюється практично в пустишку, яка нічого не буде під собою мати, яка буде вручена в руки народу для того, щоб вони цю пустишку обирали і не знали навіть, що вони обирають людину без повноважень. І цим парламентом, де є більшість практично корумпована, обрати вже прем`єр-міністром у 2004 році Леоніда Кучму, який продовжить балансувати відносини між існуючими в парламенті і взагалі в економічному просторі кланів в Україні. Такого допустити неможливо. І тому я дійсно сказала сьогодні на прес-конференції, що це є ключова інформація, яку мають враховувати всі політичні сили, коли будуть голосувати за таке реформування по рецепту Медведчука. І в той же час я повністю консолідуюся з Морозом, Симоненком стосовно того, що реформа потрібна, але ж потрібно, може, навіть і сьогодні, була прийнята концептуально, але ж в дію увійшла з того моменту, коли можна буде переобрати парламент. Будь ласка, є політична воля – переобирайте парламент на пропорційній основі, без тиску, без фальсифікацій у 2004 році і тоді переходимо до нової форми конституційного устрою. Або з 2006 року, якщо парламент не збирається достроково залишати свої посади.
  
  Ольга Карі: У нас є слухач.
  
  Слухач: Скажіть, будь ласка, як ви відноситесь до заяви Мороза і Симоненка, щоб парламент вибирав президента? Якщо це проголосується, які ваші будуть подальші дії?
  
  Юлія Тимошенко: По-перше, ще не вирішено питання і ніхто категорично не констатував, що президент буде обиратися парламентом. Я можу вам сказати свою позицію – я категорично проти такого положення конституції. Я ні в якому разі ніколи не підтримаю, щоб у нації відібрали останнє право обирати справжнього керівника виконавчої влади – президента країни – через загальні, національні вибори. Це є не просто знищення демократії, це є практично вже встановлення олігархічного режиму в Україні. Такого допускати неможливо, народ відсторонювати неможливо. Я буду стояти на цих позиціях достатньо жорстко. І наша політична сила повністю це поділяє, особливо маючи парламент такої якості. І коли цю реформу, яку запропонував Медведчук, називають демократичною реформою, називають реформою європейського типу – це просто є єресь, є знущання взагалі над загальновідомими поняттями.
  
  Ольга Карі: Отже, чи підтримує “Батьківщина” той законопроект, над яким працює СПУ, комуністи та адміністрація президента?
  
  Юлія Тимошенко: Я думаю, що СПУ і комуністи мають одну мету, а адміністрація президента і Медведчук мають зовсім іншу мету. І важко уявити, щоб вони, власне, зійшлися у своїх баченнях. Я переконана в тому, що ніхто із здорових опозиційних сил парламенту можливість, навіть, обрання у 2004 році президента Кучми прем`єр-міністром Кучмою. Це є нелогічно, це повністю протирічить позиціям цих політичних сил і тому я думаю, якщо і будуть зміни до конституції, то з того моменту, коли можна буде переобрати парламент – я думаю з 2006 року. У 2004 році ми маємо обирати повноцінного президента, створити всі умови для повноцінної участі нації в цьому процесі і отримати, практично, надію на зміни в нашому суспільстві, позитивні зміни. Але у 2006 році, які б зміни в Конституції не були, відсторонення людей від загальнонаціональних виборів повноцінного керівника держави – це категорично не буде підтримано ні мною, ні партією, яку я очолюю.
  
  Олександр Лащенко: Пані Юліє, ви сьогодні заявили про єдність опозиційних сил – соціалістів, комуністів, вашого блоку – а як в плані блоку “Наша Україна”, який очолює Віктор Ющенко. Ви теж його сюди відносите?
  
  Юлія Тимошенко: Я думаю, що іноді пан Медведчук, навіть поза своєю волею, робить якісь достатньо позитивні речі. Саме те, що він зараз ініціював таку брутальну зміну Конституції, що сьогодні він практично розпочав разом з Кучмою нову спробу Конституцію підлаштувати під утримання своєї влади, він тим самим активізував Ющенка – активізував ті сили позитивні, які почали активно вести переговори на створення коаліцій, на створення об`єднань депутатів, які підтримують все ж таки нормальний розвиток України і не підтримують тієї владної команди, яка є сьогодні. Тобто, практично такі брутальні дії Медведчука сьогодні активізували і блок “Наша Україна”, і Віктора Андрійовича, і всі позитивні сили парламенту на консолідацію і на переговорний серйозний процес.
  
  Ольга Карі: Активізували на спільну співпрацю? Ви будете з блоком “Наша Україна” далі?
  
  Юлія Тимошенко: Активізували на початок серйозних переговорних процесів. Це можна сказати зараз відверто.
  
  Ольга Карі: Але ж насправді стільки суперечок між усіма нібито єдиними партнерами?
  
  Юлія Тимошенко: Так, ми не можемо сказати, що це єдина монолітна політична сила. Це є різні політичні сили, з різними лідерами, з різними баченнями, навіть, по однім і тим же питанням, але ж ми маємо знайти в собі мужність, мудрість і зробити так, щоб консолідація опозиційних сил була максимально можливою. Безумовно, з висуненням мінімально можливої кількості кандидатів в президенти.
  
  Олександр Лащенко: Пані Юліє, ви саме про це говорили з лідером блоку “Наша Україна” Ющенком?
  
  Юлія Тимошенко: Так, у нас позавчора була розмова на тему конституційної реформи. Про те, як можна протистояти розгортанню другого за чергою плану Кучми-Медведчука, який стосується конституційної реформи і я думаю, що ми будемо консолідувати наші дії.
  
  Ольга Карі: Якщо з ваших слів виходить, що оця опозиційна єдність – Ющенко, Тимошенко, Симоненко і Мороз – але чому ви кажете, що працюєте у спільній трійці, єдина трійка?
  
  Юлія Тимошенко: Я кажу про акцію “Повстань, Україно!” Акція “Повстань, Україно!” почала своє життя в минулому році, вона продовжується ця акція, вона продовжується в регіонах, в спільних діях, в намаганні спільно впливати на законодавчий процес. Нажаль, “Наша Україна” до акції “Повстань, Україно!” не приєдналася і досі. Тому я кажу про три плюс один. Але ж є документи, які у нас підписані і спільною четвіркою. Це є і документи підписані на зборах акції “Повстань, Україно!”, де чітко були висловлені несприйняття того, що відбувається сьогодні при владі України, є спільний меморандум, який якраз, де і є головні засади конституційної реформи в Україні, які визначені як сильний президент, сильний прем`єр, сильний парламент.
  
  Олександр Лащенко: Пані Юліє, а саме у ставленні до варіантів конституційної реформи в Україні ви блокуєтеся з блоком Ющенка, а, водночас, Симоненко і Мороз іншої позиції притримуються чи ні?
  
  Юлія Тимошенко: Я думаю, що ми всі опозиційні сили поділяємо три речі: перше – це гармонізація повноважень президента, прем’єр-міністра і парламенту, тобто, розумне обмеження повноважень президента, можливість поставити під контроль і відповідальність прем’єра і парламент, це серйозні речі і тут ми консолідовані повністю, ми за те, щоб були стовідсотково пропорційні вибори, тобто, щоб не було мажоритарної системи, яка сьогодні практично корумпує суспільство повністю, ми за те, щоб не було можливості переходити депутатам-зрадникам з фракції у фракцію для того, щоб утримати від корупції парламент і для того, щоб не давати такої спокуси депутатам, які сьогодні пропонують такі цифри, що у них просто вже нулі в очах, вони не бачать, де закінчуються. Багато речей – це пов’язане і з відродженням правосуддя і з відродженням незалежних ЗМІ – це все те, що ми хотіли б бачити в Конституції.
  
  Олександр Лащенко: Пані Юліє, коротко, є конфлікт серед різних опозиційних сил чи немає?
  
  Юлія Тимошенко: Є різні опозиційні сили, але ж це не є конфлікт. Є необхідність домовлятися, але ж це не означає, що домовитися неможливо.
  
  Олександр Лащенко: Ви говорили, що у Вас була зустріч з Віктором Ющенком. Якщо можна, розкажіть про інші домовленості, які Ви досягли саме під час цієї зустрічі.
  
  Юлія Тимошенко: Це була не зустріч, а розмова по телефону. Ми проговорили якраз актуальну тему конституційної реформи і нашого ставлення до цієї конституційної реформи. Ми визначилися, що робити для того, щоб відбулась справжня конституційна реформа, а не технологія, яку сьогодні пропонує Медведчук, для того, щоб утриматись при владі.
  
  Ольга Карі: Пані Юліє, Ви не почуваєте себе винною через те, що Симоненко та Мороз почали домовлятися з адміністрацією президента, бо свого часу Ви припускали, що такі переговори розпочинає Віктор Ющенко?
  
  Юлія Тимошенко: Справа в тому, що Віктор Ющенко ніколи не припиняв спілкування з Леонідом Кучмою і про це нещодавно по телебаченню сказав сам Кучма, що він приїжджав його вітати з днем народження, тому, мені здається, не потрібно робити ворогів з Симоненка, Мороза, Ющенка – кожен будує свою політику так, як він вважає за потрібне. Я думаю, що і Симоненко і Мороз вважають, що вони використовують зараз слабкість Медведчука, тимчасову слабкість президента перед виборами, перед практично завершенням його каденції, для того щоб провести свої програмні напрацювання змін до Конституції, те що вони декларували багато років, я не думаю, що вони розглядають це як зраду. Але, мені здається, що всі політичні лідери мають глибоко розбиратися в тих рецептах, які їм пропонує адміністрація президента і Медведчук. Такі рецепти ніколи не пропонуються просто так, для того щоб країна виглядала більш цивілізованою та більш демократичною. Коли це пропонує Кучма і Медведчук завжди за цим стоять особисті інтереси, особливо в цей період. Зараз я просто ще раз і ще раз хочу звернутися до людей і сказати, що розгортається за чергою друга програма як не зробити вибори президента в 2004 році. Ця друга програма полягає в тому, що Медведчук хоче внести зміни до конституції, які в 2004 році, коли ми маємо обрати повноцінного нормального президента, хоче передати повноваження президента прем’єр-міністру, який буде обиратися саме цим складом парламенту, де вони мають свою куплену більшість. І тоді прем’єр-міністром стане Леонід Кучма. Я хочу зараз повідомити всім людям, що їх збираються позбавити права останнього політичного вибору – права вибору президента країни з повноцінними повноваженнями. І сьогодні люди мають подумати і сказати, чи дійсно вони з великим задоволенням віддадуть 450-ти народним депутатам, які багато з них мають незрозумілу і достатньо темну репутації, мають зовсім невизначені інтереси, не дати передати цим людям права цілої нації обирати свого лідера.
  
  Олександр Лащенко: Зараз на прямому зв’язку якраз один з тих пересічних українців, до яких Ви звертаєтеся.
  
  Слухач: Скажіть, будь ласка, ви, опозиційні сили, не могли б домовитися і вийти на вибори з таким розкладом: пан Ющенко – президент, пані Юлія – прем’єр-міністр, пан Симоненко – голова Верховної Ради, пан Мороз – ну ще що-небудь...
  
  Юлія Тимошенко: Рада національної безпеки і оборони... (сміється)
  
  Слухач: Так що я хотів сказати, якщо ви з такою програмою прийдете, наведете лад, а ми підтримуємо вас в такому розкладі, як Ви дивитесь на таку пропозицію?
  
  Юлія Тимошенко: Якщо Ви спостерігаєте за моїми діями, ти Ви могли побачити, що для того, щоб зібрати четвірку разом я, власне, 90% свого часу життєвого на це витрачала, витрачаю і буду витрачати. Я вважаю, що єдина нормальна формула перемоги – це єднання опозиційних сил і висунення єдиного кандидата з розподілом певних відповідальностей і посад до того, як ми оголосимо єдиного кандидата в президенти. Це для того, щоб ми не тільки пропонували обирати одного кандидата від опозиції, а для того, щоб ще й мати можливість потім впливати на виконання тих обіцянок, які ми всі разом перед президентськими виборами будемо давати суспільству.
  
  Ольга Карі: На Вашу думку, хто може бути таким єдиним кандидатом від опозиції?
  
  Юлія Тимошенко: Власне, це є питання домовленостей. Має бути визначена та людина, яка є найбільш конкурентною в боротьбі з провладними силами. А те, що провладні сили, якщо всі їх “конституційні” технології не пройдуть, будуть висувати єдиного кандидата, то в цьому нема ніяких сумнівів.
  
  Ольга Карі: Хто від них може бути?
  
  Юлія Тимошенко: Я думаю, в першу чергу, якщо заваляться всі їх інші проекти, вони будуть висувати Кучму. Якщо тільки під тиском світової спільноти, під тиском внутрішніх політичних сил Кучма, все ж таки, вирішить не іти, то це буде інший кандидат, на якому погодяться всі клани. Але ж у будь-якому випадку це буде людина, яка буде зберігати ту ситуацію, яка є сьогодні в Україні, тобто, тіньову економіку, абсолютно корумповану політику, залежні ЗМІ і повністю зґвалтоване правосуддя.
  
  Ольга Карі: У цьому розкладі десь передбачено місце для Віктора Януковича, бо Ви жодного разу ще не згадали його прізвища?
  
  Юлія Тимошенко: Це політик з іншого табору, тому, я думаю, абсолютно не доречно опозиційним силам знаходити місце всім, хто сьогодні так чи інакше причетний до влади.
  
  Олександр Лащенко: Якщо говорити про можливі домовленості між опозиційними силами, Ви допускаєте такий варіант, що Ви будете можливим прем’єр-міністром, а не президентом?
  
  Юлія Тимошенко: Мені здається, що я була б непоганим прем’єр-міністром, але ж не я визначаю ці речі, а визначає саме коаліція опозиційних сил і люди, які беруть участь у переговорах. Я переконана в тому, що кожен лідер політичної сили опозиційної може підпорядкувати свої амбіції спільній справі.
  
  Ольга Карі: Пані Юліє, Ви казали, що з осені знов поновиться акція опозиції. Скажіть, вже є приблизні дати, коли це станеться?
  
  Юлія Тимошенко: Власне, ця акція триває постійно, вона не припиняється. Це є і певні заходи наші в регіонах, це є і ставлення, наприклад, до кожного законопроекту, який в парламенті приймається – ми постійно координуємо свою роботу. У нас є мета – побачити Україну іншою. Це є робота кожного дня. Якщо ми вирішимо, що це дійсно може бути ефективно знову, то ми будемо проводити і масові акції.
  
  Олександр Лащенко: Пані Юліє, а це правда, що Ви зустрічалися з президентом Росії Володимиром Путіним?
  
  Юлія Тимошенко: Я думаю, що політики, керівники партій, блоків мають якомога більше зустрічей мати з президентами, прем’єрами інших країн. Я думаю, що всі лідери мають спілкуватися і з керівництвом Росії і з керівництвом країн Європи. Я думаю, що в цьому є позитив.
  
  Ольга Карі: То ж про що говоримо?
  
  Юлія Тимошенко: Шановні друзі, я думаю, що деякі речі я, може, і не хочу коментувати, тому що переговорні процеси, певні стратегії лідерів – це, іноді, те, що робить партія, те, що робить блок, лідер – це їх особисті справи.
  
  Олександр Лащенко: Як Ви можете спрогнозувати роль Росії у майбутніх політичних подіях в Україні – конституційна реформа, майбутні вибори президента?
  
  Юлія Тимошенко: Я думаю, що Росія зараз предметно займається своїми політичними виборами, предметно займається своїми політичними проблемами. Безумовно, розхоже бачення, що Росія, США – всі впливають на Україну. Поки ми самі не побудуємо своє життя і не побудуємо так, як ми його бачимо, то ці розмови про впливи не припиняться. Ми маємо розраховувати тільки на свою внутрішню політику і на свої внутрішні впливи. А з Росією, Європою, іншими країнами світу ми обов’язково маємо відпрацьовувати і вибудовувати конструктивні стосунки.
  
  Ольга Карі: Другу серію допитів свідків по справі Павла Лазаренка адвокати і прокурори з США почнуть в Україні вже з середини вересня, про це повідомляє інтернет-видання “Українська правда” із посиланням на захисника екс-прем’єра Гарольда Розенталя. Американські юристи кажуть, що збираються, зокрема, і допитати Леоніда Кучму. До Вас не надходила пропозиція щодо допитів?
  
  Юлія Тимошенко: Щоб допомогти Кучмі дати відповідь на питання? (сміється) Та я думаю, що йому і так...
  Справа в тому, що я не є експертом по питанням Лазаренка. Три інстанції нашого українського суду чітко заявили, що абсолютно ніяких моїх зв’язків антизаконних не було. Три рівні судів сказали, що всі пропагандистські випади проти мене, проти моєї команди, пов’язані з Лазаренком, були абсолютно безпідставними. Тому, якщо зараз американська сторона вирішила, що експертом з питання Лазаренка буде виступати Кучма, то дай Боже дати йому відповіді на всі питання, які буде задавати йому американське правосуддя.
  
  Ольга Карі: Якщо вирішать, що Ваша допомога також буде визначною, чи якось Ви зможете розповісти?
  
  Юлія Тимошенко: Поки такого не вирішили. Коли вирішать, тоді ми про це і поговоримо.
  
  Олександр Лащенко: Пані Юліє, Генпрокуратура України оголосила про розшук Вашого чоловіка. Досі не було повідомлено про наступні дії правоохоронців. Він переховується?
  
  Юлія Тимошенко: Я хочу зараз звернутися до всіх, хто зараз слухає цю програму: уважно спостерігайте за тим, що робить прокуратура проти мене і моєї родини. І поки запроданець Піскун - генеральний прокурор буде хоч щось діяти проти мене і проти моєї родини, то люди просто мають робити висновок, що ми ще не здалися і що ми знаходимося в стані достатньо ефективної боротьби. Як тільки люди почують, що Піскун, або будь-який черговий ставленик Кучми завершив проти нас таку ганебну розправу, то тоді люди можуть бути впевнені, що і ми склали свою зброю і не здатні вже боротися. Тому те, що вони зараз роблять, оголошують розшуки, знущаються над літніми людьми у в’язниці, те що вони вже подання заслали на Хмару, Турчинова і мене в парламент – все це є докази того, що наша команда боротися не припинила і що влада вважає нас достатньо небезпечними для себе конкурентами.
  
  Ольга Карі: Ви так і не сказали, де знаходиться зараз Ваш чоловік. Він в Україні чи він переховується?
  
  Юлія Тимошенко: Мій чоловік не переховується. Мій чоловік живе нормальним життям, але ж грати у піддавки з прокуратурою ми просто не плануємо і здавати своїх людей без будь-яких перешкод ми теж не плануємо.
  
  Олександр Лащенко: Дякуємо Вам, пані Юліє.
  
  
  30 серпня 2003, 12:43
  -------------------------

• 2003.08.30 | ri

  Re: ???

  I believe, it was the direct order of Mr President to contact with socialists and communists on the Reform, and Mr Medvedchuc had as a subject to accomplish it ((a) Mr President as a ‘big boss’ was not in a position to initiate the talks by himself; (b) knowing the relationship betwee Mr President and Mr Moros it is unbelievable to suspect Mr Medvedchuc in such a personal initiative). But his next move was the contacts with the pro-presidents Parliament’s coalition, and that move could really be his own initiative.
  And in this light it is the next Mr Medvedchuc’s move: It is very convenient for the Administration to make anonymously the leakage of information on the Joint Project with the purpose to wide discuss it and, that is the main goal, to discredit the real text of the Document, which in fact could be quite different.
  But afterwards to explain something would be late.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.09.01 | НеДохтор

    Re: ???

    ri пише:
    > I believe, ...
    
    Вибачайте, але вже склалася традиція (завдяки Пані), коли питання віри розглядаються тут тільки на форумі "Релігія" http://maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_rel
    
    
    Це був майже жарт, а серйозне питаня:
    
    чому Ви вважаєте, що в інтересах адміністрації президента є
    дискредитація нового законопроекту, ще до опублікування його повного тексту?
    
    Чи, можливо, я неправильно зрозумів Вас?
    
    
    ri пише:
    > I believe, it was the direct order of Mr President to contact with socialists and communists on the Reform, and Mr Medvedchuc had as a subject to accomplish it ((a) Mr President as a ‘big boss’ was not in a position to initiate the talks by himself; (b) knowing the relationship betwee Mr President and Mr Moros it is unbelievable to suspect Mr Medvedchuc in such a personal initiative). But his next move was the contacts with the pro-presidents Parliament’s coalition, and that move could really be his own initiative.
    > And in this light it is the next Mr Medvedchuc’s move: It is very convenient for the Administration to make anonymously the leakage of information on the Joint Project with the purpose to wide discuss it and, that is the main goal, to discredit the real text of the Document, which in fact could be quite different.
    > But afterwards to explain something would be late.

• 2003.09.01 | НеДохтор

  УП: "У понеділок опозиційна четвірка ..."

  http://pravda.com.ua/archive/2003/september/1/news/9.shtml
  
  ---------------
  Опозиціонери зберуться, щоб розгадати всі хитрощі Кучми-Медведчука
  
  www.ПРАВДА.com.ua, 1.09.2003, 14:20
  
  У понеділок опозиційна четвірка - фракції Компартії і Соцпартії, блоків "Наша Україна" і Юлії Тимошенко - зустрінуться для узгодження своєї позиції з питання проведення політичної реформи. Про це в інтерв'ю журналістам у понеділок у Києві повідомила лідер фракції БЮТ Юлія Тимошенко.
  
  За її словами, лідерам чотирьох фракцій необхідно погодити свої дії з питання проведення політичної реформи й у відношенні законопроекту про зміни до Конституції України.
  
  "Наші чотири фракції не дадуть зруйнувати конституційне поле України", - заявила лідер БЮТ, додавши, що її блок не підтримує пропозиції президента країни з політреформи. Вона також підкреслила, що на сьогоднішній день передчасно говорити про розкол опозиції.
  
  Тимошенко також повідомила, що керівники всіх депутатських фракцій і груп парламенту зберуться в середу для обговорення подальших дій по проведенню політичної реформи.
  
  За її словами, у понеділок на погоджувальній раді у керівництва парламенту депутатам не вдалося обговорити це питання, тому було прийняте рішення про проведення засідання лідерів фракцій і груп по ньому.
  
  Крім того, відзначила Тимошенко, її фракція продовжує наполягати на внесенні змін до регламенту Верховної Ради, пропонуючи проводити голосування після розгляду кожного законопроекту. Як відомо, відповідно до діючого регламенту, депутати приймають рішення по четвергах.
  
  Інтерфакс-Україна
  
  ---------------