08/31/2003 | Горицвіт

http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=712

Роберт А. Даль. Поліархія. Участь у політичному житті та опозиція. - Х.: Каравела, 2002, 216 с.

"Навіть найжорстокіші диктатори визнають право народу
брати участь в управлінні країною,
однак аж ніяк не через систему суспільного протесту".
Роберт А. Даль

Комунізм - як горизонт: що ближче до нього підходиш, тим далі він віддаляється. Так і з демократією: чим ліберальніше режим, тим більше вад у ньому знаходять критики. Тому реальні системи, які наближаються до демократії, Роберт А. ДАЛЬ назвав поліархіями.

Коли останній комуністичний лідер Радянського Союзу Михайло Горбачов узяв курс на демократизацію, більшість з тих, хто марив демократією, вважали його "кремлівським мрійником". Між тим, сьогодні такі ліберальні свободи, як можливість опонувати уряду, право на збори, демонстрації і створення партій, доступ до інформації, таємні вибори, котрі у західних країнах сприймаються як належне, є такими й у більшости країн пострадянського простору. Й, о диво! Сьогодні ми не готові оцінювати їх, а вже боротись за них -і поготів. Чому так? Відповідь можна знайти у книзі Роберта А. Даля "Поліархія. Участь у політичному житті та опозиція". Люди, позбавлені рівности, не дуже її прагнуть чи й взагалі не хочуть. Тому в більшости пострадянських країн владу одразу захопила комуністична номенклатура: "Чим у кращому становищі перебуває країна, тим більше і надій, і побоювань". Тож вибір українців 91-го року під гаслом "аби не було війни" не такий уже й унікальний. Пан Даль наголошує, що "можливості політичної конкуренції залежать від рівня суспільно-економічного розвитку… Якщо індустріальне суспільство і не ліквідує нерівності, то, принаймні, веде до зниження його ступеня. Ріст індустріалізації сприяє вищому паритетові у розподілі політичних ресурсів, оскільки концентрація політичних цінностей зменшується, зростає система роззосередженої нерівності". Автор заперечує інститут приватної власности як гаранта існування політичного ладу, що дозволяє суспільний протест. Тим більше не обумовлює існування поліархії. Це до уваги тих, хто полюбляє розумувати про середній клас - запоруку стабільности та унеможливлення революцій. На прикладах Німеччини та Італії він показує як приватна власність співіснувала з центрально-домінованим суспільним устроєм. У таких країнах незалежно від форми власности рідко існує суспільний протест, а значить - і поліархія: "в країні з крайньою нерівністю в розподілі політичних ресурсів дуже висока ймовірність існування крайньої нерівності в застосуванні влади і, як наслідок, ймовірність існування режиму гегемонії". На теоретичному рівні це дещо виправдовує сучасний політичний режим в Україні та його неприйняття опозиції. Однак, не втішає той факт, що стійкі поліархії з високою терпимістю до опонентів досягали цього стану впродовж століть. Якщо ж уряд монопольно застосовує насильство і суспільно-політичні важелі та використовує їх для придушення опозиції, можливості для конкурентної політики практично відсутні: "Держава, в якій загальне виборче право поєднується з абсолютно репресивним урядом, надає опозиції значно менші можливості, ніж держава з обмеженим виборчим правом і високотолерантним урядом". Українські центристи вірять у вільні вибори доти, доки переконані, що опоненти не переможуть. І послуговуються для цього адміністративним ресурсом. Натомість британські піклуються про репутацію людей, гідних довіри. Демократизацію потрібно починати знизу - з місцевого і регіонального самоврядування. Рецепт лібералізації від Р.А.Даля простий: "взаємна безпека серед конфліктуючих груп, сильна й активна виконавча влада, залежна від інститутів, що реагують на різноманітність інтересів і вимог, об'єднувальна, а не розподілювальна партійна система".

Костянтин ДИКАНЬ