Ноам Чомскі-Справжні терористи
09/02/2003 | Войсхауз
Справжні терористи
31.08.2003, 16:12 | Паскуал Серрано / Pascual Serrano
Джерело: "Rebelion", Іспанія (21.08.2003)
Ноам Чомскі: "Пірати й імператори. Міжнародний тероризм у сучасному світі"
Після 11 вересня Ноам Чомскі (Noam Chomsky) опублікував книгу під такою ж назвою "11 вересня", у якій було зібрано кілька робіт, які відображають епохальну важливість подій, які сталися в цей день у Нью-Йорку і Вашингтоні. В Іспанії книга була опублікована під назвою "Пірати й імператори. Міжнародний тероризм у сучасному світі", і її зміст допомагає нам простежити наступність у зовнішній політиці Сполучених Штатів протягом двох останніх десятиліть, коли країною правили Рональд Рейган (Ronald Reagan), Джордж Буш-старший (George Bush), Білл Клінтон (Bill Clinton) і Джордж Буш-молодший.
Заголовок книги Чомскі взяв з історичного анекдоту, розказаного Блаженним Августином. Олександр Македонський захопив у полон пірата і запитує його: "Як насмілюєшся ти тривожити море?". На це питання пірат відповідає: "Як насмілюєшся ти тривожити цілий світ? У мене усього лише один маленький човен, і тому мене називають злочинцем. У тебе ж - цілий флот, і тому тебе кличуть імператором".
На думку Чомскі, відповідь пірата "з достатнім ступенем точності відображає взаємини між Сполученими Штатами і другорядними акторами, які виступають на сцені міжнародного тероризму". Термін "тероризм" втратив своє значення для тих впливових урядів, які займаються тероризмом на державному рівні, одночасно контролюючи при цьому напрямок думок своїх громадян і спосіб їх висловлювання. Для сильних світу цей термін "тероризм" знову знаходить значення лише у випадку, коли його наводять ті, хто стоїть з іншого боку лінії фронту.
Чомскі пише, що проводячи в окупованій Європі каральні операції, офіцери гестапо також керувалися "необхідністю боротьби з тероризмом". Протягом трьохсот сторінок книги ми стаємо свідками того, як на жертви міжнародного тероризму перетворювалися кубинці, жителі Центральної Америки, ліванці, а останнім часом - іракці. А караючою рукою тероризму виступили наймогутніша держава на планеті і її найманий вбивця - Ізраїль. Вони систематично порушують норми міжнародного права, займаються провокаціями, постійно користаються забороненими видами озброєння, наклепом і маніпуляціями. Про це Чомскі писав ще у 1989 році: "Існує два способи вивчення проблеми тероризму. Можна сприймати це поняття буквально і займатися серйозним його розглядом. Або можна вивчати це поняття як пропагандистський термін, розуміючи тероризм як інструмент на службі певної сили". Поза всяким сумнівом, Вашингтон пішов другим шляхом.
Сьогодні, після закінчення холодної війни і після стількох років, проведений Ноамом Чомскі аналіз боєнь, улаштованих у Лівану і Центральній Америці Ізраїлем і Штатами, може послужити ілюстрацією до самого темного періоду історії держав, що сьогодні вважають себе оплотом боротьби за права людини. І при цьому знову і знову - сьогодні в Іраку, і ніхто не знає, де ще в найближчому майбутньому - ми побачимо ту ж саму історію жаху і смерті. Мені довелося побувати в обох цих регіонах і своїми очами побачити реальність, яка викликає сум і шокує, описану Чомскі. Ціла армія свідків, які пережили цей кошмар у Сальвадорі, Гватемалі, Гондурасі та Лівані, повідали мені про страждання мирних жителів, перенесених від рук тих, хто діяв іноді в ім'я боротьби з комунізмом, іноді - в ім'я боротьби з тероризмом.
Усі ці люди на власній шкірі пережили криваві бойні в селянських комунах, обстріли міст, катування найманців, спеціально навчених у Сполучених Штатах, і каральні операції, проведені ескадронами смерті та сплановані їхніми американськими радниками. У своїй книзі Чомскі викладає факти та наводить різні свідчення, що доповнюють історію різанини, влаштованої ізраїльтянами в Сабрі та Шатілі (Ліван); бомбардування, проведені за підтримкою американців у Морасані (Сальвадор); кровопролиття, улаштовані нікарагуанськими контрас на американські гроші в Естелі (Нікарагуа), репресії проти індіанців кіче в Гватемалі. І я знову переживав ці жахи з родичами жертв і тими, хто переніс незліченні знущання, здійснені в ім'я демократії і в ім'я боротьби з комунізмом чи тероризмом.
І в той час, коли відбувалися всі ці події, світова суспільна думка - і насамперед думка самих американців - систематично обдурювалися засобами масової інформації, які підкоряються апарату влади. І сьогодні та ж сама історія - ті ж методи, та ж неправда - повторюється в Колумбії, Палестині та Іраку.
І якщо вже тоді різні міжнародні організації показали свою неефективність перед усілякими заборонами і вето, які Сполучені Штати накладали як на резолюції Генеральної Асамблеї ООН, так і на резолюції СБ ООН, то згодом стало ясно, що подібна безпорадність може ще більше збільшитися.
У свою чергу засобу масової інформації продемонстрували схильність до подвійних стандартів при висвітленні різних подій. Так вбивство американського інваліда під час захоплення круїзного лайнера "Achille Lauro" (жовтень 1985 року) ввійшло в аннали історії тероризму. А смерть зрешеченого кулями палестинського інваліда, який намагався у 2001 році в Дженині врятуватися від розстрілу на своєму інвалідному кріслі, над яким розвівався білий прапор, була обійдена увагою. У той час, як за роки ізраїльської окупації Лівану (1978 - 1992) у північних районах Ізраїлю загинуло 29 ізраїльтян, у самому Лівані в результаті ізраїльських бомбардувань люди гинули тисячами. Першим були виділені головні смуги газет, другим дісталося одне лише мовчання. Коли нікарагуанські контрас і ангольська УНІТА знищували цивільне населення, намагаючись дестабілізувати народний уряд, їх називали визволителями, коли ж за свої права починала боротися Організація Звільнення Палестини або члени селянських комун - про них говорили, як про терористів.
Як відзначає Чомскі: "Коли Сполучені Штати та їхні сателіти роблять звірства, гідні бути названими тероризмом, їхні дії або зникають зі скрижалей історії, або підносяться як репресивні заходи або заходи самооборони, розпочаті в ім'я демократії і боротьби за права людини".
США являють собою єдиний у своєму роді приклад одночасної відсутності будь-яких обмежень свободи висловлення своїх думок і наявності "досяжних і ефективних методів, використовуваних для обмеження свободи слова". Цю саму систему Чомскі називає "промивання мозків свободою". "Цензура в буквальному значенні цього слова в Сполучених Штатах практично не існує, однак контроль над свідомістю можна вважати процвітаючою індустрією, яка поза всяким сумнівом необхідна у вільному суспільстві, заснованому на принципі прийняття рішень елітою при пасивному угодовстві з боку іншої частини суспільства".
Виправдання в засобах масової інформації державного тероризму з боку американської влади, сповнює жахом. Зверніть, наприклад, увагу на головну сторінку "The New York Times", яка висвітлює бомбардуванню американською авіацією лівійської території, у ході якої загинуло більше сотні чоловік. В заголовку сказано: "Заради порятунку майбутньої Наташі Сімпсон", - натякаючи на жертву терактів, які були вчинені в аеропортах Відня і Рима в грудні 1985 року і, як згодом було доведено, не мали до Лівії ніякого відношення.
Відповідно до фактів, що міститься в книзі Чомскі, найкривавішим терактом 1985 року став вибух літака авіакомпанії Air India, у результаті якого загинуло 329 чоловік. За припущенням, терористи пройшли курс підготовки в таборі парамілітаристів в Алабамі. У цьому ж році в Бейруті була висаджена машина, начинена вибухівкою. Цей теракт, який коштував життям 80 мирним жителям, був проведений ліванськими службами безпеки, які проходили підготовку в ЦРУ. У наступному році найкривавішими злочинами терористів, скоєними в країнах Середземномор'я та на Близькому Сході, стали бомбардування лівійських територій і вибухи в Сирії, у результаті яких загинуло 150 чоловік. Авторство - ізраїльські спецслужби.
Серійний вбивця генерал Сухарто (Suharto) був "помірним" правителем, який користувався повагою, в той час як "група взаємної підтримки, організована релігійними діячами у Сальвадорі, вважається "радикальною" і тому повинна бути знищена американськими найманими формуваннями". Після падіння кривавих, але при цьому дружніх американському уряду диктатур Сомоси (Somoza) у Нікарагуа і шаха Пехлеві (Pahlevi) в Ірані, американська еліта виражає глибоку стурбованість правами людини і становищем демократії в цих країнах, де новий уряд користається підтримкою населення.
Становище Лівії у вісімдесятих роках дуже нагадує сьогоднішню ситуацію з Іраком. У 1986 році Чомскі писав про проведену США політику стосовно Лівії: "Розгорнута Рейганом кампанія з боротьби з міжнародним тероризмом була найбільш очевидним рішенням, прийнятим відповідно до проводженої ним доктрини: експансія державного сектора економіки, переказ коштів бідних шарів суспільства багатим і більш активна зовнішня політика. Просування подібної доктрини буде відбуватися з більшою легкістю, якщо суспільство буде залякано існуванням якого-небудь жахливого ворога, готового знищити нас". Лівія чудово підходила під цей опис: це було репресивне суспільство, у якому вже проводилися страти інакомислячих лівійців. Приведена цитата навряд чи буде більш актуальною, якщо згадати про повторення сьогодні тієї ж історії стосовно Іраку.
Також, як і сьогодні, у ЗМІ без кінця звучала неправда. Для виправдання фінансування діяльності нікарагуанських контрас була вигадана окупація Гондурасу Нікарагуа. Постійно лунали звинувачення на адресу Куби про фінансування терористів, але нічого не говорилося про терористичні операції, які проводилися проти Куби і керувалися з Майамі.
Здатність сіяти насильство і смерть досягла одного зі своїх найдраматичніших епізодів під час ізраїльської окупації Лівану. У Лівані зіткнення між християнами і мусульманами залишили кривавий слід довжиною в кілька тисяч мертвих, але це протистояння, як я зміг переконатися особисто, було забуто після виводу ізраїльських військ, оскільки саме вони провокували спалахи ненависті між двома громадами. Коли я відвідав в'язницю Хіам, побудовану в 1985 році ізраїльтянами на півдні Лівану, і побував у камері катувань, то здригнувся від жаху, уявивши, яких же меж жорстокості може досягти людина. Тут ми можемо згадати і про республіки колишньої Югославії, у якій ненависть між народами цієї території насаджувалася ззовні.
Однак міжнародний тероризм, якщо говорити про зовнішню політику Штатів, яку вони проводять, аж ніяк не новий, це навіть не винахід вісімдесятих років минулого століття. Вже за два десятиліття до цього американці проводили терористичні операції проти Куби. У 1961 році в розпорядженні ЦРУ знаходилися бюджетні кошти (560 мільйонів доларів), що йшли на фінансування спецгрупи "Мангуста", яка організовувала бомбардування готелів і інших кубинських будинків, а також заражала худобу і сільськогосподарські посадки, і додавала отруйні речовини до цукру, експортованого з Куби та інше.
Так ми підійшли до подій 11 вересня: "Нове тисячоліття не змусило довго чекати і породило два найжорстокіших злочини. Перший - напад, зроблений терористами 11 вересня, другий - реакція на нього", - пише Чомскі.
Автор книги проводить паралель між двома проявами тероризму: подіями 11 вересня і реакцією, яка пішла на них: "В обох випадках ці злочини вважаються обґрунтованими і доречними, навіть гідними - відповідно до переконань кожного з тих, що здійснили їх - вони навіть виправдуються, використовуючи ті самі висловлення". "Однак, - продовжує Чомскі, - заяви антагоністів співпадають не в усьому. Коли бен Ладен (bin Laden) говорить про наші землі, мова йде про мусульманські території. Коли ж про наші землі говорять Буш (Bush) і Блер (Blair), вони мають на увазі увесь світ. Подібне розходження - показник сили того й іншого супротивника".
Чомскі згадує, як видавці "New Republic" не приховали наміри Буша у відношенні Афганістану і підтвердили в номері від 5 листопада 2001 року розповсюджену неправду про відновлення і демократизацію країни: "якщо ми залишимо занурену в хаос країну, яка не може служити базою для підготовки наших ворогів, ми будемо вважати, що наша мета виконана". "Крім того, нам варто відмовитися від думки про відновлення країни", тому що це не наша турбота. У результаті, через два роки, які пройшли з моменту бомбардування Афганістану, "Amnesty International" повідомляє, що положення з внутрішньою безпекою обстоїть гірше, ніж колись, ЮНІСЕФ заявляє, що кожна друга дитина страждає від виснаження, а міжнародне управління ООН з контролю за нерозповсюдженням наркотиків наводить дані, згідно з якими виробництво опійного маку виросло в 18 разів.
Схоже, що сьогодні увесь світ дотримується тієї самої думки, що тероризм - це операції, проведені палестинцями й іракцями після американської окупації. Однак тут варто згадати резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, прийняту 155 голосами при двох проти (США й Ізраїль), у якій говориться про міжнародний тероризм. У цій резолюції записано, що законне право кожного народу - опір іноземним окупантам. Зазначена резолюція засуджує міжнародний тероризм і закликає всі держави на боротьбу з цією хворобою, "не припускаючи при цьому позбавлення країн права на вільне самовизначення, свободу та незалежність, як це випливає з Листа ООН".
Мова йде, насамперед, про країни, які були силою позбавлені цього права - країни, які знаходилися під колоніальним режимом правління, які зазнали іноземної окупації і страждають від інших форм насильницького правління. Відповідно до згаданих документів за цими країнами визнавалося право на боротьбу за незалежність, право на надання допомоги в цій боротьбі і її отримання. Цілком очевидно, що положення і палестинців, і іракців цілком відповідає описаній ситуації, отже, відповідно до резолюції ООН, міжнародне співтовариство визнає право цих народів на боротьбу проти окупації й одержання допомоги з будь-якої країни світу.
Ще одна з висловлюваних Чомскі тез говорить про те, що закінчення холодної війни жодним чином не змогло угамувати войовничого настрою Сполучених Штатів. Іншими словами, зовсім не Радянський Союз був супротивником США, а "тубільний націоналізм". Тобто, прагнення народів бути господарями своєї долі і свого майбутнього. "Всього лише через кілька тижнів після падіння берлінської стіни, Сполучені Штати окупували Панаму, що призвело до загибелі сотень і навіть тисяч мирних жителів, і наклали вето на двох резолюціях СБ ООН". Зникнення радянської противаги, усупереч усім чеканням, що подібна ситуація звільнить США від необхідності проявлення войовничості, привело до того, що "уперше за довгі роки Сполучені Штати змогли вдатися до сили, не турбуючись про реакцію росіян", - як сказав після окупації Панами один із представників Держдепартаменту США. Виявилося, що запропонований після закінчення холодної війни адміністрацією Буша проект виділення бюджетних коштів на потреби Пентагону - вже без приводу "росіяни йдуть" - виявився ще більшим, ніж будь-коли.
Чомскі наводить яскравий вислів президента Малайзії Махатхіра (Mahathir), зроблений ним після закінчення холодної війни: "Парадоксальним чином склалося так, що найбільшою катастрофою для нас, переконаних антикомуністів, стало падіння комунізму. Кінець холодної війни відняв у нас єдину можливість впливу: можливість дезертирувати. Тепер нам вже немає до кого звернутися".
Чомскі нагадує усім, що "світ може бути триполярним, якщо користатися економічними термінами, однак він радикально однополярний, коли мова йде про насильство". "Ще до подій 11 вересня Сполучені Штати витрачали більше 15-ти найбільших країн світу на оборону, що, звичайно, має на увазі напад".
Не можу закінчити свою статтю іншими словами, крім як цитатою з книги Чомскі, який закликає до боротьби: "Позитивний аспект полягає в тім, що пануючі авторитарні системи правління слабкі, і вони це знають. Робиться величезне зусилля для розвитку твердих програм з метою нейтралізувати масові народні рухи, які зародилися у всіх куточках планети. Вони викликають крайні побоювання і отримали небачений розмах. Немає причин для того, щоб забути про ці зусилля, і є безліч причин, щоб прикласти їх. Існує безліч варіантів видля рішення існуючих проблем. Потрібно, як завжди, лише одне - воля і самовіддача, щоб знайти їх". Прикладів - додам від себе - достатньо, іракський і кубинський народи - лише два з них.
31.08.2003, 16:12 | Паскуал Серрано / Pascual Serrano
Джерело: "Rebelion", Іспанія (21.08.2003)
Ноам Чомскі: "Пірати й імператори. Міжнародний тероризм у сучасному світі"
Після 11 вересня Ноам Чомскі (Noam Chomsky) опублікував книгу під такою ж назвою "11 вересня", у якій було зібрано кілька робіт, які відображають епохальну важливість подій, які сталися в цей день у Нью-Йорку і Вашингтоні. В Іспанії книга була опублікована під назвою "Пірати й імператори. Міжнародний тероризм у сучасному світі", і її зміст допомагає нам простежити наступність у зовнішній політиці Сполучених Штатів протягом двох останніх десятиліть, коли країною правили Рональд Рейган (Ronald Reagan), Джордж Буш-старший (George Bush), Білл Клінтон (Bill Clinton) і Джордж Буш-молодший.
Заголовок книги Чомскі взяв з історичного анекдоту, розказаного Блаженним Августином. Олександр Македонський захопив у полон пірата і запитує його: "Як насмілюєшся ти тривожити море?". На це питання пірат відповідає: "Як насмілюєшся ти тривожити цілий світ? У мене усього лише один маленький човен, і тому мене називають злочинцем. У тебе ж - цілий флот, і тому тебе кличуть імператором".
На думку Чомскі, відповідь пірата "з достатнім ступенем точності відображає взаємини між Сполученими Штатами і другорядними акторами, які виступають на сцені міжнародного тероризму". Термін "тероризм" втратив своє значення для тих впливових урядів, які займаються тероризмом на державному рівні, одночасно контролюючи при цьому напрямок думок своїх громадян і спосіб їх висловлювання. Для сильних світу цей термін "тероризм" знову знаходить значення лише у випадку, коли його наводять ті, хто стоїть з іншого боку лінії фронту.
Чомскі пише, що проводячи в окупованій Європі каральні операції, офіцери гестапо також керувалися "необхідністю боротьби з тероризмом". Протягом трьохсот сторінок книги ми стаємо свідками того, як на жертви міжнародного тероризму перетворювалися кубинці, жителі Центральної Америки, ліванці, а останнім часом - іракці. А караючою рукою тероризму виступили наймогутніша держава на планеті і її найманий вбивця - Ізраїль. Вони систематично порушують норми міжнародного права, займаються провокаціями, постійно користаються забороненими видами озброєння, наклепом і маніпуляціями. Про це Чомскі писав ще у 1989 році: "Існує два способи вивчення проблеми тероризму. Можна сприймати це поняття буквально і займатися серйозним його розглядом. Або можна вивчати це поняття як пропагандистський термін, розуміючи тероризм як інструмент на службі певної сили". Поза всяким сумнівом, Вашингтон пішов другим шляхом.
Сьогодні, після закінчення холодної війни і після стількох років, проведений Ноамом Чомскі аналіз боєнь, улаштованих у Лівану і Центральній Америці Ізраїлем і Штатами, може послужити ілюстрацією до самого темного періоду історії держав, що сьогодні вважають себе оплотом боротьби за права людини. І при цьому знову і знову - сьогодні в Іраку, і ніхто не знає, де ще в найближчому майбутньому - ми побачимо ту ж саму історію жаху і смерті. Мені довелося побувати в обох цих регіонах і своїми очами побачити реальність, яка викликає сум і шокує, описану Чомскі. Ціла армія свідків, які пережили цей кошмар у Сальвадорі, Гватемалі, Гондурасі та Лівані, повідали мені про страждання мирних жителів, перенесених від рук тих, хто діяв іноді в ім'я боротьби з комунізмом, іноді - в ім'я боротьби з тероризмом.
Усі ці люди на власній шкірі пережили криваві бойні в селянських комунах, обстріли міст, катування найманців, спеціально навчених у Сполучених Штатах, і каральні операції, проведені ескадронами смерті та сплановані їхніми американськими радниками. У своїй книзі Чомскі викладає факти та наводить різні свідчення, що доповнюють історію різанини, влаштованої ізраїльтянами в Сабрі та Шатілі (Ліван); бомбардування, проведені за підтримкою американців у Морасані (Сальвадор); кровопролиття, улаштовані нікарагуанськими контрас на американські гроші в Естелі (Нікарагуа), репресії проти індіанців кіче в Гватемалі. І я знову переживав ці жахи з родичами жертв і тими, хто переніс незліченні знущання, здійснені в ім'я демократії і в ім'я боротьби з комунізмом чи тероризмом.
І в той час, коли відбувалися всі ці події, світова суспільна думка - і насамперед думка самих американців - систематично обдурювалися засобами масової інформації, які підкоряються апарату влади. І сьогодні та ж сама історія - ті ж методи, та ж неправда - повторюється в Колумбії, Палестині та Іраку.
І якщо вже тоді різні міжнародні організації показали свою неефективність перед усілякими заборонами і вето, які Сполучені Штати накладали як на резолюції Генеральної Асамблеї ООН, так і на резолюції СБ ООН, то згодом стало ясно, що подібна безпорадність може ще більше збільшитися.
У свою чергу засобу масової інформації продемонстрували схильність до подвійних стандартів при висвітленні різних подій. Так вбивство американського інваліда під час захоплення круїзного лайнера "Achille Lauro" (жовтень 1985 року) ввійшло в аннали історії тероризму. А смерть зрешеченого кулями палестинського інваліда, який намагався у 2001 році в Дженині врятуватися від розстрілу на своєму інвалідному кріслі, над яким розвівався білий прапор, була обійдена увагою. У той час, як за роки ізраїльської окупації Лівану (1978 - 1992) у північних районах Ізраїлю загинуло 29 ізраїльтян, у самому Лівані в результаті ізраїльських бомбардувань люди гинули тисячами. Першим були виділені головні смуги газет, другим дісталося одне лише мовчання. Коли нікарагуанські контрас і ангольська УНІТА знищували цивільне населення, намагаючись дестабілізувати народний уряд, їх називали визволителями, коли ж за свої права починала боротися Організація Звільнення Палестини або члени селянських комун - про них говорили, як про терористів.
Як відзначає Чомскі: "Коли Сполучені Штати та їхні сателіти роблять звірства, гідні бути названими тероризмом, їхні дії або зникають зі скрижалей історії, або підносяться як репресивні заходи або заходи самооборони, розпочаті в ім'я демократії і боротьби за права людини".
США являють собою єдиний у своєму роді приклад одночасної відсутності будь-яких обмежень свободи висловлення своїх думок і наявності "досяжних і ефективних методів, використовуваних для обмеження свободи слова". Цю саму систему Чомскі називає "промивання мозків свободою". "Цензура в буквальному значенні цього слова в Сполучених Штатах практично не існує, однак контроль над свідомістю можна вважати процвітаючою індустрією, яка поза всяким сумнівом необхідна у вільному суспільстві, заснованому на принципі прийняття рішень елітою при пасивному угодовстві з боку іншої частини суспільства".
Виправдання в засобах масової інформації державного тероризму з боку американської влади, сповнює жахом. Зверніть, наприклад, увагу на головну сторінку "The New York Times", яка висвітлює бомбардуванню американською авіацією лівійської території, у ході якої загинуло більше сотні чоловік. В заголовку сказано: "Заради порятунку майбутньої Наташі Сімпсон", - натякаючи на жертву терактів, які були вчинені в аеропортах Відня і Рима в грудні 1985 року і, як згодом було доведено, не мали до Лівії ніякого відношення.
Відповідно до фактів, що міститься в книзі Чомскі, найкривавішим терактом 1985 року став вибух літака авіакомпанії Air India, у результаті якого загинуло 329 чоловік. За припущенням, терористи пройшли курс підготовки в таборі парамілітаристів в Алабамі. У цьому ж році в Бейруті була висаджена машина, начинена вибухівкою. Цей теракт, який коштував життям 80 мирним жителям, був проведений ліванськими службами безпеки, які проходили підготовку в ЦРУ. У наступному році найкривавішими злочинами терористів, скоєними в країнах Середземномор'я та на Близькому Сході, стали бомбардування лівійських територій і вибухи в Сирії, у результаті яких загинуло 150 чоловік. Авторство - ізраїльські спецслужби.
Серійний вбивця генерал Сухарто (Suharto) був "помірним" правителем, який користувався повагою, в той час як "група взаємної підтримки, організована релігійними діячами у Сальвадорі, вважається "радикальною" і тому повинна бути знищена американськими найманими формуваннями". Після падіння кривавих, але при цьому дружніх американському уряду диктатур Сомоси (Somoza) у Нікарагуа і шаха Пехлеві (Pahlevi) в Ірані, американська еліта виражає глибоку стурбованість правами людини і становищем демократії в цих країнах, де новий уряд користається підтримкою населення.
Становище Лівії у вісімдесятих роках дуже нагадує сьогоднішню ситуацію з Іраком. У 1986 році Чомскі писав про проведену США політику стосовно Лівії: "Розгорнута Рейганом кампанія з боротьби з міжнародним тероризмом була найбільш очевидним рішенням, прийнятим відповідно до проводженої ним доктрини: експансія державного сектора економіки, переказ коштів бідних шарів суспільства багатим і більш активна зовнішня політика. Просування подібної доктрини буде відбуватися з більшою легкістю, якщо суспільство буде залякано існуванням якого-небудь жахливого ворога, готового знищити нас". Лівія чудово підходила під цей опис: це було репресивне суспільство, у якому вже проводилися страти інакомислячих лівійців. Приведена цитата навряд чи буде більш актуальною, якщо згадати про повторення сьогодні тієї ж історії стосовно Іраку.
Також, як і сьогодні, у ЗМІ без кінця звучала неправда. Для виправдання фінансування діяльності нікарагуанських контрас була вигадана окупація Гондурасу Нікарагуа. Постійно лунали звинувачення на адресу Куби про фінансування терористів, але нічого не говорилося про терористичні операції, які проводилися проти Куби і керувалися з Майамі.
Здатність сіяти насильство і смерть досягла одного зі своїх найдраматичніших епізодів під час ізраїльської окупації Лівану. У Лівані зіткнення між християнами і мусульманами залишили кривавий слід довжиною в кілька тисяч мертвих, але це протистояння, як я зміг переконатися особисто, було забуто після виводу ізраїльських військ, оскільки саме вони провокували спалахи ненависті між двома громадами. Коли я відвідав в'язницю Хіам, побудовану в 1985 році ізраїльтянами на півдні Лівану, і побував у камері катувань, то здригнувся від жаху, уявивши, яких же меж жорстокості може досягти людина. Тут ми можемо згадати і про республіки колишньої Югославії, у якій ненависть між народами цієї території насаджувалася ззовні.
Однак міжнародний тероризм, якщо говорити про зовнішню політику Штатів, яку вони проводять, аж ніяк не новий, це навіть не винахід вісімдесятих років минулого століття. Вже за два десятиліття до цього американці проводили терористичні операції проти Куби. У 1961 році в розпорядженні ЦРУ знаходилися бюджетні кошти (560 мільйонів доларів), що йшли на фінансування спецгрупи "Мангуста", яка організовувала бомбардування готелів і інших кубинських будинків, а також заражала худобу і сільськогосподарські посадки, і додавала отруйні речовини до цукру, експортованого з Куби та інше.
Так ми підійшли до подій 11 вересня: "Нове тисячоліття не змусило довго чекати і породило два найжорстокіших злочини. Перший - напад, зроблений терористами 11 вересня, другий - реакція на нього", - пише Чомскі.
Автор книги проводить паралель між двома проявами тероризму: подіями 11 вересня і реакцією, яка пішла на них: "В обох випадках ці злочини вважаються обґрунтованими і доречними, навіть гідними - відповідно до переконань кожного з тих, що здійснили їх - вони навіть виправдуються, використовуючи ті самі висловлення". "Однак, - продовжує Чомскі, - заяви антагоністів співпадають не в усьому. Коли бен Ладен (bin Laden) говорить про наші землі, мова йде про мусульманські території. Коли ж про наші землі говорять Буш (Bush) і Блер (Blair), вони мають на увазі увесь світ. Подібне розходження - показник сили того й іншого супротивника".
Чомскі згадує, як видавці "New Republic" не приховали наміри Буша у відношенні Афганістану і підтвердили в номері від 5 листопада 2001 року розповсюджену неправду про відновлення і демократизацію країни: "якщо ми залишимо занурену в хаос країну, яка не може служити базою для підготовки наших ворогів, ми будемо вважати, що наша мета виконана". "Крім того, нам варто відмовитися від думки про відновлення країни", тому що це не наша турбота. У результаті, через два роки, які пройшли з моменту бомбардування Афганістану, "Amnesty International" повідомляє, що положення з внутрішньою безпекою обстоїть гірше, ніж колись, ЮНІСЕФ заявляє, що кожна друга дитина страждає від виснаження, а міжнародне управління ООН з контролю за нерозповсюдженням наркотиків наводить дані, згідно з якими виробництво опійного маку виросло в 18 разів.
Схоже, що сьогодні увесь світ дотримується тієї самої думки, що тероризм - це операції, проведені палестинцями й іракцями після американської окупації. Однак тут варто згадати резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, прийняту 155 голосами при двох проти (США й Ізраїль), у якій говориться про міжнародний тероризм. У цій резолюції записано, що законне право кожного народу - опір іноземним окупантам. Зазначена резолюція засуджує міжнародний тероризм і закликає всі держави на боротьбу з цією хворобою, "не припускаючи при цьому позбавлення країн права на вільне самовизначення, свободу та незалежність, як це випливає з Листа ООН".
Мова йде, насамперед, про країни, які були силою позбавлені цього права - країни, які знаходилися під колоніальним режимом правління, які зазнали іноземної окупації і страждають від інших форм насильницького правління. Відповідно до згаданих документів за цими країнами визнавалося право на боротьбу за незалежність, право на надання допомоги в цій боротьбі і її отримання. Цілком очевидно, що положення і палестинців, і іракців цілком відповідає описаній ситуації, отже, відповідно до резолюції ООН, міжнародне співтовариство визнає право цих народів на боротьбу проти окупації й одержання допомоги з будь-якої країни світу.
Ще одна з висловлюваних Чомскі тез говорить про те, що закінчення холодної війни жодним чином не змогло угамувати войовничого настрою Сполучених Штатів. Іншими словами, зовсім не Радянський Союз був супротивником США, а "тубільний націоналізм". Тобто, прагнення народів бути господарями своєї долі і свого майбутнього. "Всього лише через кілька тижнів після падіння берлінської стіни, Сполучені Штати окупували Панаму, що призвело до загибелі сотень і навіть тисяч мирних жителів, і наклали вето на двох резолюціях СБ ООН". Зникнення радянської противаги, усупереч усім чеканням, що подібна ситуація звільнить США від необхідності проявлення войовничості, привело до того, що "уперше за довгі роки Сполучені Штати змогли вдатися до сили, не турбуючись про реакцію росіян", - як сказав після окупації Панами один із представників Держдепартаменту США. Виявилося, що запропонований після закінчення холодної війни адміністрацією Буша проект виділення бюджетних коштів на потреби Пентагону - вже без приводу "росіяни йдуть" - виявився ще більшим, ніж будь-коли.
Чомскі наводить яскравий вислів президента Малайзії Махатхіра (Mahathir), зроблений ним після закінчення холодної війни: "Парадоксальним чином склалося так, що найбільшою катастрофою для нас, переконаних антикомуністів, стало падіння комунізму. Кінець холодної війни відняв у нас єдину можливість впливу: можливість дезертирувати. Тепер нам вже немає до кого звернутися".
Чомскі нагадує усім, що "світ може бути триполярним, якщо користатися економічними термінами, однак він радикально однополярний, коли мова йде про насильство". "Ще до подій 11 вересня Сполучені Штати витрачали більше 15-ти найбільших країн світу на оборону, що, звичайно, має на увазі напад".
Не можу закінчити свою статтю іншими словами, крім як цитатою з книги Чомскі, який закликає до боротьби: "Позитивний аспект полягає в тім, що пануючі авторитарні системи правління слабкі, і вони це знають. Робиться величезне зусилля для розвитку твердих програм з метою нейтралізувати масові народні рухи, які зародилися у всіх куточках планети. Вони викликають крайні побоювання і отримали небачений розмах. Немає причин для того, щоб забути про ці зусилля, і є безліч причин, щоб прикласти їх. Існує безліч варіантів видля рішення існуючих проблем. Потрібно, як завжди, лише одне - воля і самовіддача, щоб знайти їх". Прикладів - додам від себе - достатньо, іракський і кубинський народи - лише два з них.