09/04/2003 | Shooter

Віктор Мусіяка: «Вибори президента через парламент для Ющенка – безпрограшний варіант»
Віктор Шлінчак, "Главред"

Колишній представник блоку „Наша Україна”, а нині – член депутатської групи „Європейський вибір” Віктор Мусіяка кілька днів витратив на те, щоб порівняти три варіанти проектів політичної реформи. Своїми враженнями Віктор Лаврентійович поділився з „Главредом”.


Він переконаний, що у Ющенка найбільше шансів стати президентом, якого вперше в історії України обере парламент.

Отже, Вікторе Лаврентійовичу, перші загальні враження, які склалися у вас після того, як ви проаналізували останній законопроект, ініційований Адміністрацією Президента, і, як відомо, підтриманого лідерами Компартії Петром Симоненком та Соцпартії Олександром Морозом?
Я переконаний, що відправляти документ у такому вигляді, який отримали депутати, не можна. Його треба ще доопрацювати. Найкраще було б передати до тимчасової слідчої комісії, яка займалася підготовкою парламентського законопроекту, щоб підготувати узгоджений документ.

У тексті є чимало недоречностей, які на мій погляд, створять протистояння у парламенті. І перед відправкою до Конституційного суду треба серйозно подумати, що коли він повернеться у Верховну Раду, його треба буде затверджувати. І вже на тому етапі можуть початися тертя, і де гарантія, що тоді буде забезпечено триста голосів? Це по-перше.

По-друге, Олександр Олександрович Мороз заявляв, що у нинішньому президентському законопроекті 95% позицій співпадає з парламентським варіантом. Якщо ж уважно проаналізувати всі президентські нововведення, то такого співвідношення немає і близько. Більшість виписаних там змін або нові, або запозичені з першого президентського законопроекту. І тільки незначні – з парламентського.

Вже відомо, що статус президента у варіанті, який прийшов з АП, суттєво не змінюється. Президент залишається досить серйозною і впливовою фігурою. Ви можете це підтвердити?
Дійсно, в основному нові положення стосуються підтримання високого статусу Президента і Кабміну і на цьому фоні - непропорційного зниження статусу Верховної Ради.

Наприклад, президент, який обирається парламентом, має чотири підстави для розпуску ВР, а у Верховної Ради залишаються ті ж самі інструменти імпічменту, що існують зараз.

Інший приклад - у законопроекті залишено високий статус Ради нацбезпеки і оборони та секретаря РНБОУ. Ви знаєте, що після відповідного рішення Ради і голови губернаторів летять, і міністрів міняють. І все це – указом Президента. Цей механізм теж пропонується залишити. Мабуть для того, щоб через укази була можливість вирішувати певні завдання. Якщо ж ми йдемо до парламентської республіки, то за логікою у президента взагалі не має бути механізму прийняття рішень без погодження із законодавчим і виконавчим органами, чи не так?

Ще один приклад - у проекті записано, що парламент збирається у дводенний термін після оголошення президентом указу про введення надзвичайного стану. Це підтверджує те, що, по-перше, президент такий указ може видати, а по-друге, використати в політичних перипетіях.

Є цілий ряд і інших прикладів, які доводять, що президент залишається досить сильною фігурою.

Тобто побоювання однодумців Ющенка, що повноваження Віктора Андрійовича у разі його обрання президентом будуть „обрізані” є перебільшенням?
Давайте пройдемось по законопроекту і я вам детальніше все обґрунтую.

По-перше, Верховна Рада за поданням Президента призначає прем’єр-міністра, міністра оборони, міністра закордонних справ та голову СБУ. В переліку вже не бачимо міністра внутрішніх справ, хоча за логікою він мав би бути в першу чергу. Що змінено? Раніше президент сам призначав силовиків. Тепер він пропонує ці кандидатури парламенту. Але… Чому така тяга до цих „силових” призначень? Мотивація ніби така – президент є гарантом конституційних прав. Але ж які є конституційні права? Соціальні, економічні, політичні. Тоді, за логікою, президент повинен в першу чергу подавати кандидатури міністрів соціальної політики, охорони здоров’я, екології тощо. А таке намагання можна трактувати як мілітаристське мислення людей, які вважають, що президент має гарантувати виключно принципи поліцейської держави.

По-друге. Призначення членів Центральної виборчої комісії відбувається за поданням Президента. Думаю, у парламенті будуть стояти намертво, щоб змінити цю норму. Я знаю, що існує ідея, коли половина членів ЦВК повинна затверджуватись за поданням президента, а половина – парламентом. Хоча б так.

По-третє, у парламентському законопроекті було передбачено, що Генпрокурор призначається Верховною Радою. У нинішньому проекті АП – що він призначається і звільняється Президентом за згодою Верховної Ради. Ця норма діє і зараз. Хоча у парламентській республіці президент не може призначати Генпрокурора, а тільки рекомендувати Верховній Раді.

Четверте. За президентом залишається призначення половини складу Конституційного Суду.

П’яте. Записано, що Кабінет міністрів відповідальний перед президентом. Яким чином він відповідальний, тільки тому, що президент вносить кандидатуру прем’єра? Тут теж виникає питання.

Повноваження Кабінету міністрів збільшуються за рахунок нинішніх повноважень президента? У кого в разі прийняття таких змін до Конституції стають сильніші позиції: у прем’єра чи у президента?
У президента залишаються все таки досить сильні позиції. Такі ж позиції президенти мають у Лівані, Естонії, Китайській народній республіці, навіть Італії.

Що стосується посилення Кабінету міністрів, то у новому законопроекті передбачено, що уряд призначає і звільняє глав адміністрацій усіх рівнів. Але далі є суттєве неузгодження. Записано, що глави держадміністрацій відповідальні перед президентом. Чому це? Якщо їх призначає Кабінет міністрів, то очевидно, що вони перед ним і мають відповідати.

Другий момент. Кабінет міністрів призначає половину складу Ради Нацбанку (зараз ця норма записана для президента).

Цікава деталь – у законопроекті пропонується чітко не зазначати кількість віце-прем’єрів в уряді. Це очевидне підсилення Кабінету міністрів.

Особисто я не погоджуюсь з положенням, згідно якого Кабінету міністрів надається право реорганізовувати і утворювати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Сьогодні це право за Конституцією належить президенту. Я вважаю, що цього робити не можна. Якщо цей механізм дати виконавчій владі, вона почне просто розбухати – як пухлина – одразу почнуть створювати якісь додаткові підрозділи Кабміну. А мотивація буде завжди: є хороша людина чи цінний кадр, його не можна відпускати, треба дати посаду... Я вважаю, що зокрема це питання повинна вирішувати Верховна Рада.

Верховна Рада залишається знову обділеною?
Подивіться, що пропонується. У президентському законопроекті суттєво звужують роль голови Верховної Ради: там записано, що спікер веде виключно пленарні засідання. Можливо, такі штрихи і викликають реакцію у Володимира Литвина, який заявив під час відкриття сесії, що дехто реалізує свої амбіції через законопроект політичної реформи.

Хоча тут же дали парламенту і медяник: парламент обирає голову ВР, першого заступника голови та заступників. Скільки цих заступників, як і у випадку з віце-прем’єрами, не зазначено. Можливо, планується зробити так, як у Росії – кожна фракція свого заступника посадить за стіл президії? Це, мабуть, передбачено для нашої більшості, яка ніяк не може поділити між собою квоти та повноваження.

Йдемо далі. Термін повноважень ВР залишається чотири роки, хоча в парламентському законопроекті пропонувалось п’ять. Логіка в тому, що якщо президент обирається на 5 років, то і ВР - на п’ять. Річ у тому, що тоді б парламент обирав Президента через 2 роки, а потім – наступний склад парламенту – через три роки своїх повноважень. Коли розвести таким чином вибори, це буде цілком нормально.

Пропозиція щодо дозволу членам виконавчої влади бути народними депутатами, є, на вашу думку, позитивною?
Так, члени уряду, глава СБУ, податкової адміністрації, Антимонопольного комітету, згідно нововведень, можуть бути народними депутатами. Я давно говорив, що зазвичай в уряд ідуть кращі кадри. Якщо ця норма пройде, то тоді зв’язок Кабміну з парламентом буде більш тісним.

А які з нововведень є безапеляційно позитивними?
Те, що передбачено створення у Верховній Раді коаліції парламентських фракцій та депутатських груп. Ця коаліція і вносить кандидатуру прем’єра президенту. Позитивне те, що немає так званої „більшості”. Я ще минулого року запитував: навіщо створювати більшість? Створіть коаліцію під ідею – під політичну реформу. А що зробили? Посадили у залі людей – одних обізвали „більшість”, інших – „меншість” і таким чином затвердили неконституційні речі.

До позитивних моментів я б відніс і норму, згідно якої, якщо Президент протягом довгого часу не підписує закон, це може зробити голова Верховної Ради. Хоча право вето у президента все одно залишається.

Сьогодні багато аналітиків апелюють до статті 71 Конституції. Як відомо, вона передбачає, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. А у випадку затвердження Верховною Радою зміни до цієї статті, за тією ж Конституцією, треба провести референдум і запитати думку народу, чи дає він право на обрання Президента Верховною Радою…
У цьому випадку мова йде про вибори, на яких обираються органи самоврядування. А коли мова йде про обрання представницьких органів, то тут треба апелювати до інших статей. Прем’єр теж не обирається всенародно, хоча є представником держвлади.

Ющенко заявляє, що таким чином громадян позбавляють виборчого права, записаного в Конституції...
Ющенко має на увазі, як я розумію, якраз норму про обрання Президента Верховною Радою. Але якщо у Конституції, після її зміни буде записано, що Президента обирає представницький орган, то де ж буде порушення конституційних прав? Це – кон’юнктурні речі і всі це розуміють.

Більше того, я впевнений, що вносячи зміни до Конституції, можна встановити такий механізм, який буде вигідний в першу чергу самому Ющенку.

Тобто Ющенко, якщо стане Президентом у 2004 на всенародних виборах, до 2006-го має можливість сформувати таку коаліцію сил, що повторне його обрання буде очевидним?
Так, і такий варіант можливий. За два роки, навіть якщо припустити, що Ющенко буде слабким президентом, йому багато не треба – коли він буде ходити і гладити діток по голівці, люди будуть плакати від щастя, що мають такого президента. Він підніме авторитет усіх, кого назве. Скаже: „Оцим треба довіряти”. І в парламент, якщо захоче, приведе 300 своїх людей.

Але для Ющенка було б ще вигідніше, якби його обрали Верховною Радою ще у 2004 році. Іти на вибори через парламент на п’ять років для нього – безпрограшний варіант. Сьогоднішня ситуація в парламенті грає якраз на його користь. Тому що без Ющенка набрати 236 голосів (стільки потрібно для виборів президента) неможливо. І щоб укріпити позицію Ющенка, можна встановити такий механізм: якщо ВР двічі голосує і не вибирає Президента, тоді оголошуються всенародні вибори. Красиво? Красиво!

Ви не погоджуєтесь, що обрання президента парламентом – це підсилення олігархів…
А це ніколи не закінчиться. Якщо олігархів породили, необхідно створювати механізми, які б змусили їх потроху сходити з політичної арени. Я не маю на увазі так, як це відбувається у Москві. А більш цивілізованими методами – наприклад, створенням вторинного ринку цінних паперів. Чому до цього часу не прийнятий закон про акціонерні товариства? Тому що вторинний ринок буде розвиватися. А це означає, що почнеться етап диверсифікації власності – буде більше можливості купувати акції, більше власників стане, збільшиться кількість внутрішнього інвестування.

Мене лякає інше - коли на місце Кучми прийде хтось інший, який вважає, що буде спасителем нації, ситуація може стати ще гіршою, ніж зараз. Бо прийдуть “голодні” нові олігархи, у яких буде одне прагнення – мати більше, ніж ті, що є зараз. Доберуть недобране, переберуть вже взяте…

Яка мотивація у Медведчука проштовхувати цей проект?
Він дуже правильно діє у цій ситуації, створюючи три “центри влади”. Очевидно маючи надію прилаштуватися в одному з них. Він демонструє бажання входити до коаліції з іншими силами, щоб мати можливість бути обраним або головою ВР, або прем’єром.

Тобто розмови про те, що Медведчук може стати прем’єром при Ющенку-президентові – не анекдот?
Абсолютно. Деякі наші політичні діячі не розуміють, що може бути ситуація, яка змусить працювати з тим, кого ти сьогодні люто ненавидиш. Такі політичні правила: хтось отримує перемогу, когось обрали – і маєш з ним або працювати, або йти з політики.

Ваша партія є одним із ініціаторів створення “Нашої України”. Потім ви особисто вийшли з фракції блоку. Повертатись назад не збираєтесь? Ваша партія не увійде в передвиборчу коаліцію партій на підтримку кандидата в президенти Ющенка?
Рішення про входження до блоку приймалося з’їздом партії. Але питання про вихід із фракції я приймав самостійно. Я не є членом “Нашої України”, але й не увійшов до так званої більшості. Партія ж знаходиться у блоці і буде там доти, поки на своєму з’їзді не прийме інше рішення. Але я не збираюсь чинити тиск на однопартійців...