ще одна точка зору щодо ЄЕП (/)
09/11/2003 | Спостерігач
Розмахування руками
Станіслав ПЕНЬОНЖИК
кандидат політекономічних наук
"Без Цензури"
Позаминулого тижня українські й російські ЗМІ рясніли інформаціями про інтеграцію України у східну (Єдиний економічний простір – ЄЕП) і західну (Європейський союз – ЄС) економічні системи. Київ через міністра закордонних справ Зленка повідомив, що краще інтегруватися на Захід, ніж створювати наддержавні структури в рамках ЄЕП. А «урядове джерело» з Москви відгукнулося, що за такі слова пора б стосовно нашого міністра «скористатися українським законодавством щодо осіб, які досягли граничного віку перебування на держслужбі». Таке втручання у справи іншої держави Кремль аргументував тим, що заява Зленка «контрастує з домовленостями, досягнутими раніше на вищому рівні».
Минулого тижня Зленка зняли. Українські та російські ЗМІ зарясніли повідомленнями про покарання за несвоєчасний вислів. При цьому зовсім забулося, що міністр – службовець президентської армії і його фрази санкціонуються в самому Генштабі. Вустами свого міністра Президент висловив свою точку зору. І ця точка зору зовсім не є сенсаційною чи такою, що суперечить «домовленостям, досягнутим раніше». Уже давно вища влада України могла заявляти на зустрічі з Ханною Северинсен про відданість ідеалам демократії, а наступного дня обговорювати слов’янську єдність з Олександром Лукашенком. ЄЕП – нереальна річ хоча б тому, що для створення наддержавних структур потрібна зміна Конституції і 300 депутатських голосів. Або тому, що всі спроби забезпечити функціонування хоча б Угоди про вільну торгівлю 1994 року закінчувалися безліччю винятків з неї, пролобійованих близьким до влади бізнесом.
Останні заяви – це декларації, які зазвичай не тягнуть за собою реального наповнення. Скільки вже говорили про «зрушення» щодо вступу до ЄС чи чергову «інтеграцію» у рамках СНД! Скільки газетного аналізу, скільки телевізійних коментарів... І в цьому й ховається відповідь на запитання, навіщо, замість реальних економічних зрушень у якийсь бік, наша нинішня влада вдається до політичних жестів. Ці жести адресовані в першу чергу телеглядачам. Мовляв, працюємо, ведемо переговори. В Україні незабаром вибори, в Росії теж потрібні голоси для провладної «Єдиної Росії». А тут – раз! – приєднання до ЄЕП. Російські виборці задоволені. Два! – українські виборці святкують приєднання до ЄС. І так без кінця.
Оратор, якому немає що сказати слухачам, намагається підкріпити свою демагогію активною жестикуляцією. Однак якщо слова довгий час не наповнені змістом, жодне розмахування руками не допоможе.
Станіслав ПЕНЬОНЖИК
кандидат політекономічних наук
"Без Цензури"
Позаминулого тижня українські й російські ЗМІ рясніли інформаціями про інтеграцію України у східну (Єдиний економічний простір – ЄЕП) і західну (Європейський союз – ЄС) економічні системи. Київ через міністра закордонних справ Зленка повідомив, що краще інтегруватися на Захід, ніж створювати наддержавні структури в рамках ЄЕП. А «урядове джерело» з Москви відгукнулося, що за такі слова пора б стосовно нашого міністра «скористатися українським законодавством щодо осіб, які досягли граничного віку перебування на держслужбі». Таке втручання у справи іншої держави Кремль аргументував тим, що заява Зленка «контрастує з домовленостями, досягнутими раніше на вищому рівні».
Минулого тижня Зленка зняли. Українські та російські ЗМІ зарясніли повідомленнями про покарання за несвоєчасний вислів. При цьому зовсім забулося, що міністр – службовець президентської армії і його фрази санкціонуються в самому Генштабі. Вустами свого міністра Президент висловив свою точку зору. І ця точка зору зовсім не є сенсаційною чи такою, що суперечить «домовленостям, досягнутим раніше». Уже давно вища влада України могла заявляти на зустрічі з Ханною Северинсен про відданість ідеалам демократії, а наступного дня обговорювати слов’янську єдність з Олександром Лукашенком. ЄЕП – нереальна річ хоча б тому, що для створення наддержавних структур потрібна зміна Конституції і 300 депутатських голосів. Або тому, що всі спроби забезпечити функціонування хоча б Угоди про вільну торгівлю 1994 року закінчувалися безліччю винятків з неї, пролобійованих близьким до влади бізнесом.
Останні заяви – це декларації, які зазвичай не тягнуть за собою реального наповнення. Скільки вже говорили про «зрушення» щодо вступу до ЄС чи чергову «інтеграцію» у рамках СНД! Скільки газетного аналізу, скільки телевізійних коментарів... І в цьому й ховається відповідь на запитання, навіщо, замість реальних економічних зрушень у якийсь бік, наша нинішня влада вдається до політичних жестів. Ці жести адресовані в першу чергу телеглядачам. Мовляв, працюємо, ведемо переговори. В Україні незабаром вибори, в Росії теж потрібні голоси для провладної «Єдиної Росії». А тут – раз! – приєднання до ЄЕП. Російські виборці задоволені. Два! – українські виборці святкують приєднання до ЄС. І так без кінця.
Оратор, якому немає що сказати слухачам, намагається підкріпити свою демагогію активною жестикуляцією. Однак якщо слова довгий час не наповнені змістом, жодне розмахування руками не допоможе.