Евгений Лауер: Хочу похоронить друга
09/18/2003 | Спостерігач
Хочу похоронить друга
--------------------------------------------------------------------------------
Евгений Лауер
Полковнику Потипко посвящается.
(он поймет)
Не так давно я был на встрече старых солдат. Вернее, старыми их можно назвать с большой натяжкой, так как старейшине ещё не было пятидесяти. Мужчины повидавшие, испытавшие и давшие много испытать другим. Как водится, много говорили о женщинах, об автомобилях, деньгах, вернее их недостатке, а потом, порядком захмелев, перешли к войне, спорили, вспоминали, ругались. Некоторые до сих пор не бросили заниматься войной, другие давно отошли от всего, что стреляет и убивает, но во всех воспоминаниях сквозило одно – подчеркнуто уважительное отношение к мертвым, своим ли, чужим – без разницы.
--------------------------------------------------------------------------------
Это уважение свойственно, наверное, всем, кто когда-либо побывал в бою, кто хоть раз видел смерть друга и смерть врага, тем, кто знал, что такое не знать, будешь ли ты через час, через минуту дышать, или твои останки завернут в плащ-палатку и положат на броню БМД, чтобы потом похоронить под салют из двух автоматов и пистолета. Мы вспоминали, как подчас теряли людей, пытаясь вынести своих погибших, как меняли "свои" трупы на пленных врагов, как возвращались на места боев, чтобы перезахоронить наспех погребенных. Всё это было, есть и будет до тех пор, пока в мире идут войны, и люди убивают друг друга в честном стрелковом бою.
И сразу вспомнился мне человек, вокруг смерти которого ломают копья, карьеры и судьбы вот уже третий год политики и правоохранители нашей страны. Георгий Гонгадзе – мой друг, веселый человек, интеллигентный и мужественный, острослов и женолюб, солдат и журналист. Коротка была наша дружба, но… она была. Сейчас, три года спустя, мне могут говорить что угодно – могут опровергать, могут обвинять меня в его гибели, могут обливать меня дерьмом – мне плевать. Он был моим ДРУГОМ, и смерть его – это смерть моего ДРУГА, а не оппозиционного журналиста. За три года, правда, уже нашлись сотни "друзей", идейных "сподвижников", родственников, помощников, да кого угодно. Только ленивый в том или другом лагере украинской политики не сделал себе карьеру или не разрушил её, благодаря гибели Георгия. При этом все забывают, что объект их "вожделений" и кумир лежит в камере морга на Оранжерейной в виде бесформенной груды костей и плоти. Это останки человека, христианина, останки моего ДРУГА, в конце концов.
Я не хочу и не буду вмешиваться в политические игры. Я не хочу судить Мирославу Гонгадзе, не хочу судить Алену Притулу, все эти "милые дамы" успешно сделали себе карьеру благодаря, а не вопреки смерти своего мужчины. Вряд ли кто-то узнал бы журналистку Притулу, если бы она не была подругой Георгия. Вряд ли Мирослава удобно пристроилась бы в США и получила пристойную работу, не будь она вдовой Гонгадзе, какие бы отношения не были между ними при жизни Гии. Сейчас обе – в США. Вероятно, встретятся, может, надают друг другу по мордасам, а, может, всплакнут. Однако и та, и другая заламывают руки, требуют найти и покарать убийц, возбуждают дела, просят признать и не признавать, обличают, клеймят, дают интервью, пишут статьи, организовывают митинги и фонды и всеми силами стараются не быть забытыми своими же коллегами. Воистину, что бы они все делали, будь Георгий живой и здоровый? Всё это ОК – милые женско-экономические забавы! Но… возникает вопрос, а как насчет похоронить любимого? Это потом или как? Или не захороненный любимый вызывает больше эмоций у спонсоров и придает очаровательный дух интриги любой их подвижнической деятельности? Смею вас уверить: разложившиеся трупы, вне зависимости от степени родства с ними, интригой не пахнут и шарма в них – ноль!
Третья дама – трудно писать, но это пани Леся Гонгадзе, её принято жалеть! Мне лично надоело жалеть пани Лесю, просто устал жалеть! Видно, для неё витийства и умозаключения подруг и умственно аморальных представителей депутатского корпуса гораздо важнее простого христианского долга – похоронить сына! Процесс зомбирования пани Леси явно затянулся. Неужели никто в её окружении не хочет ей сказать, что точнее экспертизы, чем проделана, уже не будет. Что кости на Оранжерейной – это её сын Георгий Русланович Гонгадзе, вернее то, что от него осталось? Видно, идея “шоу”, которое собираются устроить некоторые политические круги вокруг похорон Георгия, нравится пани Лесе гораздо больше, чем идея просто похоронить сына. Или она всё ещё думает, что, похоронив сына без черепа, она нарушит какие-либо каноны?
Я видел, как отскребали останки сгоревших в танках и бэтеэрах, видел жертвы Спитака. Так там и костей толком не было, не то что черепов, и ни у кого не возникало мысли о правомерности погребения.
Я уже не говорю про появившихся, как черви на трупе, так называемых друзей Гонгадзе, которых Гия, видно, по простоте душевной ведать не ведал, а некоторых и за людей не считал. Те готовы глотки драть и исписывать целые газетные полосы про свою долгую дружбу, про совместные с Георгием посиделки и творческие планы. Отдельной статьей идут спонсоры и грантодатели. Я думаю, если бы один процент денег, отпущенных на тему Гонгадзе, был потрачен на похороны, то, как говорил бабелевский рэб Арье Лэйб: "Эти похороны помнила бы вся Одесса".
Однако, на дворе осень 2003 года, через год выборы президента. Старый плохой, новый хороший, или наоборот. Я не люблю президентов ни своих, ни чужих, ни старых, ни новых. Я не хожу на выборы – боюсь брать на себя ответственность за человека, которого я не знаю. Но в одном я абсолютно уверен: кости с Оранжерейной будут торжественно похоронены под политический вой и громкий митинг с приоритетным “Геть!” в удобный момент предвыборной кампании президента. Появятся очередные пленки майора Мельниченко, очередное разоблачение контрразведчика-общественника, очередное глупое заявление очередного генпрокурора, очередное письмо покойного убоповца – и машина для создания климата очередного возмущения произволом властей запущена. А там удобно и похороны подгадать!
Уже вижу парней в клоунских масках, несущих гроб, узнаваемых политиков с грустными и решительными лицами, поддерживающих безутешную мать в шляпке с траурной вуалью, депутатов, речи от партий, речи от "друзей" и коллег, клятвы в отмщении, обвинения в адрес, признания в любви, обязательно отметят его решимость и непримиримость, личное мужество в борьбе с режимом и прочее похожее и тоскливое, как похороны. Наверняка панихиду приурочат к хорошей погоде, чтобы людей как можно больше, наверняка на Западной Украине – больше протестного электората, больше резонанс.
Но… пока не похороненный Гонгадзе важнее, чем похороненный! Ну не пришел момент его прятать в могилу, политический момент не настал. Не ведал Гийка, что хоронить его должны будут согласно политическому моменту. Жуть, едрена мать!
Так к чему я всё это веду! Мне надоело! Честно, надоело! Я, Лауер Евгений, друг Георгия Гонгадзе, хочу похоронить своего друга Георгия Гонгадзе, так как считаю это своей обязанностью, своим долгом перед близким мне человеком. В конце концов, своим мужским долгом. Я основываюсь на том, что останки моего друга лежат невостребованными в морге, и никто не собирается предать их земле согласно человеческим и христианским обычаям, принятым в моей стране, в моем окружении. Я протестую против вероятного использования похорон в каких-либо политических целях, даже если это будет способствовать приходу к власти святых и непорочных кандидатов. Я сомневаюсь в способности ближайших родственников Георгия взять на себя организацию похорон, так как все события последнего времени свидетельствуют об обратном. Я прошу разрешить мне сделать это. Похоронить Георгия я собираюсь на Байковом кладбище, в Киеве, где лежат близкие мне люди.
Я готов все расходы по похоронам Георгия взять на себя, ни в чьей спонсорской поддержке я не нуждаюсь. Я призываю всех, у кого осталась совесть, поддержать меня в этом. Я верю, что они есть, я их знаю. Люди, которые меня поддержат, которые без пропагандистских выкриков придут почтить память человека-Гонгадзе.
Меня в данный момент не интересует, кто виновен в его смерти… Я знаю, что его останки должны быть преданы земле в кратчайший срок, вне зависимости от политической ситуации, погоды и мнения депутатского корпуса.
Для того чтобы собрать в поддержку своей идеи единомышленников, я открыл почтовый ящик: funeralgongadze@bigmir.net
P.S. Предвидя обвинения меня в заангажированности действующими властями и заказном характере этой статьи, предлагаю всем сомневающимся в моей искренности поцеловать меня в ж…у!
От редакции: Это письмо мы взяли в "форуме" интернет-сайта "Телекритика", куда его поместил в таком виде автор. Поэтому мы надеемся, что он не будет в обиде за перепечатку его откровений без его авторского согласия. Мы печатаем это письмо с небольшими сокращениями, потому что считаем мысли, изложенные г-ном Лауером, и заявленную им позицию актуальными, своевременными и в высшей степени гуманными.
13:56 18/09/03
--------------------------------------------------------------------------------
Евгений Лауер
Полковнику Потипко посвящается.
(он поймет)
Не так давно я был на встрече старых солдат. Вернее, старыми их можно назвать с большой натяжкой, так как старейшине ещё не было пятидесяти. Мужчины повидавшие, испытавшие и давшие много испытать другим. Как водится, много говорили о женщинах, об автомобилях, деньгах, вернее их недостатке, а потом, порядком захмелев, перешли к войне, спорили, вспоминали, ругались. Некоторые до сих пор не бросили заниматься войной, другие давно отошли от всего, что стреляет и убивает, но во всех воспоминаниях сквозило одно – подчеркнуто уважительное отношение к мертвым, своим ли, чужим – без разницы.
--------------------------------------------------------------------------------
Это уважение свойственно, наверное, всем, кто когда-либо побывал в бою, кто хоть раз видел смерть друга и смерть врага, тем, кто знал, что такое не знать, будешь ли ты через час, через минуту дышать, или твои останки завернут в плащ-палатку и положат на броню БМД, чтобы потом похоронить под салют из двух автоматов и пистолета. Мы вспоминали, как подчас теряли людей, пытаясь вынести своих погибших, как меняли "свои" трупы на пленных врагов, как возвращались на места боев, чтобы перезахоронить наспех погребенных. Всё это было, есть и будет до тех пор, пока в мире идут войны, и люди убивают друг друга в честном стрелковом бою.
И сразу вспомнился мне человек, вокруг смерти которого ломают копья, карьеры и судьбы вот уже третий год политики и правоохранители нашей страны. Георгий Гонгадзе – мой друг, веселый человек, интеллигентный и мужественный, острослов и женолюб, солдат и журналист. Коротка была наша дружба, но… она была. Сейчас, три года спустя, мне могут говорить что угодно – могут опровергать, могут обвинять меня в его гибели, могут обливать меня дерьмом – мне плевать. Он был моим ДРУГОМ, и смерть его – это смерть моего ДРУГА, а не оппозиционного журналиста. За три года, правда, уже нашлись сотни "друзей", идейных "сподвижников", родственников, помощников, да кого угодно. Только ленивый в том или другом лагере украинской политики не сделал себе карьеру или не разрушил её, благодаря гибели Георгия. При этом все забывают, что объект их "вожделений" и кумир лежит в камере морга на Оранжерейной в виде бесформенной груды костей и плоти. Это останки человека, христианина, останки моего ДРУГА, в конце концов.
Я не хочу и не буду вмешиваться в политические игры. Я не хочу судить Мирославу Гонгадзе, не хочу судить Алену Притулу, все эти "милые дамы" успешно сделали себе карьеру благодаря, а не вопреки смерти своего мужчины. Вряд ли кто-то узнал бы журналистку Притулу, если бы она не была подругой Георгия. Вряд ли Мирослава удобно пристроилась бы в США и получила пристойную работу, не будь она вдовой Гонгадзе, какие бы отношения не были между ними при жизни Гии. Сейчас обе – в США. Вероятно, встретятся, может, надают друг другу по мордасам, а, может, всплакнут. Однако и та, и другая заламывают руки, требуют найти и покарать убийц, возбуждают дела, просят признать и не признавать, обличают, клеймят, дают интервью, пишут статьи, организовывают митинги и фонды и всеми силами стараются не быть забытыми своими же коллегами. Воистину, что бы они все делали, будь Георгий живой и здоровый? Всё это ОК – милые женско-экономические забавы! Но… возникает вопрос, а как насчет похоронить любимого? Это потом или как? Или не захороненный любимый вызывает больше эмоций у спонсоров и придает очаровательный дух интриги любой их подвижнической деятельности? Смею вас уверить: разложившиеся трупы, вне зависимости от степени родства с ними, интригой не пахнут и шарма в них – ноль!
Третья дама – трудно писать, но это пани Леся Гонгадзе, её принято жалеть! Мне лично надоело жалеть пани Лесю, просто устал жалеть! Видно, для неё витийства и умозаключения подруг и умственно аморальных представителей депутатского корпуса гораздо важнее простого христианского долга – похоронить сына! Процесс зомбирования пани Леси явно затянулся. Неужели никто в её окружении не хочет ей сказать, что точнее экспертизы, чем проделана, уже не будет. Что кости на Оранжерейной – это её сын Георгий Русланович Гонгадзе, вернее то, что от него осталось? Видно, идея “шоу”, которое собираются устроить некоторые политические круги вокруг похорон Георгия, нравится пани Лесе гораздо больше, чем идея просто похоронить сына. Или она всё ещё думает, что, похоронив сына без черепа, она нарушит какие-либо каноны?
Я видел, как отскребали останки сгоревших в танках и бэтеэрах, видел жертвы Спитака. Так там и костей толком не было, не то что черепов, и ни у кого не возникало мысли о правомерности погребения.
Я уже не говорю про появившихся, как черви на трупе, так называемых друзей Гонгадзе, которых Гия, видно, по простоте душевной ведать не ведал, а некоторых и за людей не считал. Те готовы глотки драть и исписывать целые газетные полосы про свою долгую дружбу, про совместные с Георгием посиделки и творческие планы. Отдельной статьей идут спонсоры и грантодатели. Я думаю, если бы один процент денег, отпущенных на тему Гонгадзе, был потрачен на похороны, то, как говорил бабелевский рэб Арье Лэйб: "Эти похороны помнила бы вся Одесса".
Однако, на дворе осень 2003 года, через год выборы президента. Старый плохой, новый хороший, или наоборот. Я не люблю президентов ни своих, ни чужих, ни старых, ни новых. Я не хожу на выборы – боюсь брать на себя ответственность за человека, которого я не знаю. Но в одном я абсолютно уверен: кости с Оранжерейной будут торжественно похоронены под политический вой и громкий митинг с приоритетным “Геть!” в удобный момент предвыборной кампании президента. Появятся очередные пленки майора Мельниченко, очередное разоблачение контрразведчика-общественника, очередное глупое заявление очередного генпрокурора, очередное письмо покойного убоповца – и машина для создания климата очередного возмущения произволом властей запущена. А там удобно и похороны подгадать!
Уже вижу парней в клоунских масках, несущих гроб, узнаваемых политиков с грустными и решительными лицами, поддерживающих безутешную мать в шляпке с траурной вуалью, депутатов, речи от партий, речи от "друзей" и коллег, клятвы в отмщении, обвинения в адрес, признания в любви, обязательно отметят его решимость и непримиримость, личное мужество в борьбе с режимом и прочее похожее и тоскливое, как похороны. Наверняка панихиду приурочат к хорошей погоде, чтобы людей как можно больше, наверняка на Западной Украине – больше протестного электората, больше резонанс.
Но… пока не похороненный Гонгадзе важнее, чем похороненный! Ну не пришел момент его прятать в могилу, политический момент не настал. Не ведал Гийка, что хоронить его должны будут согласно политическому моменту. Жуть, едрена мать!
Так к чему я всё это веду! Мне надоело! Честно, надоело! Я, Лауер Евгений, друг Георгия Гонгадзе, хочу похоронить своего друга Георгия Гонгадзе, так как считаю это своей обязанностью, своим долгом перед близким мне человеком. В конце концов, своим мужским долгом. Я основываюсь на том, что останки моего друга лежат невостребованными в морге, и никто не собирается предать их земле согласно человеческим и христианским обычаям, принятым в моей стране, в моем окружении. Я протестую против вероятного использования похорон в каких-либо политических целях, даже если это будет способствовать приходу к власти святых и непорочных кандидатов. Я сомневаюсь в способности ближайших родственников Георгия взять на себя организацию похорон, так как все события последнего времени свидетельствуют об обратном. Я прошу разрешить мне сделать это. Похоронить Георгия я собираюсь на Байковом кладбище, в Киеве, где лежат близкие мне люди.
Я готов все расходы по похоронам Георгия взять на себя, ни в чьей спонсорской поддержке я не нуждаюсь. Я призываю всех, у кого осталась совесть, поддержать меня в этом. Я верю, что они есть, я их знаю. Люди, которые меня поддержат, которые без пропагандистских выкриков придут почтить память человека-Гонгадзе.
Меня в данный момент не интересует, кто виновен в его смерти… Я знаю, что его останки должны быть преданы земле в кратчайший срок, вне зависимости от политической ситуации, погоды и мнения депутатского корпуса.
Для того чтобы собрать в поддержку своей идеи единомышленников, я открыл почтовый ящик: funeralgongadze@bigmir.net
P.S. Предвидя обвинения меня в заангажированности действующими властями и заказном характере этой статьи, предлагаю всем сомневающимся в моей искренности поцеловать меня в ж…у!
От редакции: Это письмо мы взяли в "форуме" интернет-сайта "Телекритика", куда его поместил в таком виде автор. Поэтому мы надеемся, что он не будет в обиде за перепечатку его откровений без его авторского согласия. Мы печатаем это письмо с небольшими сокращениями, потому что считаем мысли, изложенные г-ном Лауером, и заявленную им позицию актуальными, своевременными и в высшей степени гуманными.
13:56 18/09/03
Відповіді
2003.09.18 | Гура
Re: Евгений Лауер: Хочу похоронить друга
С одной стороны, автор вроде прав. С другой - зря он так о близких Георгия. С третьей - думаю, что Георгий как раз был бы рад, если бы его смерть принесла пользу народу Украины (я сужу по себе). С четвертой - а какая разница, где, когда и что произойдет с останками умершего человека? Мертвому все равно. Это нужно ЖИВЫМ. Поэтому останки Георгия принадлежат уже не его близким, а народам Украины и, возможно, Грузии.2003.09.18 | Людмила Коваль
Re: Евгений Лауер: Хочу похоронить друга
Гуро, припиніть!Яка одна, друга, третя...двадцять п"ята сторона?
Дурак Ваш Лауер з його Байковим цвинтарем, бо пхає свій ніс туди, звідки у кози хвіст росте. А Ви чого?
У Георгія є мама. МАМА!!! ЇЙ ВИРІШУВАТИ! Є Мирослава. Є діти. ЇМ ВИРІШУВАТИ. Грузія почекає.
Це Олена Притула ніщо? Олена, яка і здійняла галас по зникненню Георгія? Олена, яка три роки успішно веде його проект?
Побійтесь Бога!
Ви собі і уявити не можете скільки довелося пережити цим жінкам.
Лауер правий? Дідька лисого він правий. Якбои Гія встав, то певно йому б морду натовк.
2003.09.18 | Тінь
Re: Евгений Лауер: Хочу похоронить друга
Людмила, поменьше эмоций.Не надо расписываться за Гонгадзе, ладно?
И так уже за него много говорят те, кому лучше в тряпку молчать.
Еще раз повторяю - все эти экспертизы, все эти крики на тему "Гонгадзе это или нет" - это пахнет весьма дурно.
Останки, находящиеся в морге на Оранжерейной - это останки Георгия Гонгадзе. И их нужно достойно, по-христиански, по человечески захоронить. Это, извините, нормально, это более нормально, чем устраивать пресс-конференции по поводу и без такового.
2003.09.18 | Людмила Коваль
Re: Евгений Лауер: Хочу похоронить друга
Тінь, я би не тільки зрозуміла, але й підтримала Вас разом з Лауером, якби у Георгія не було мами, дружини.Можете стримувати мої емоції, але вирішувати за пані Лесю не може жоден Лауер. І тим більше не Лауерам судити рідних Георгія.
Аут.
Вийшла з теми.
2003.09.18 | Максим’як
Re: Цинік цей Лауер. Не кажу більше.
Ви праві Людмило.2003.09.19 | Гура
Re: Евгений Лауер: Хочу похоронить друга
Людмила Коваль пише:> Гуро, припиніть!
> Яка одна, друга, третя...двадцять п"ята сторона?
>
> Дурак Ваш Лауер
"Мій"???
>з його Байковим цвинтарем, бо пхає свій ніс туди, звідки у кози хвіст росте. А Ви чого?
Що - "чого"?
> У Георгія є мама. МАМА!!! ЇЙ ВИРІШУВАТИ! Є Мирослава. Є діти. ЇМ ВИРІШУВАТИ. Грузія почекає.
>
Ви не зрозуміли. ДУХОВНО Георгій належить нам усім. Він син не тільки своєї мами, а й усієї України. Ось це я й хотів сказати.
> Це Олена Притула ніщо? Олена, яка і здійняла галас по зникненню Георгія? Олена, яка три роки успішно веде його проект?
> Побійтесь Бога!
> Ви собі і уявити не можете скільки довелося пережити цим жінкам.
>
Це Ви з ким дискутуєте? Перечитайте, що я написав та збавте обороти.
> Лауер правий? Дідька лисого він правий. Якбои Гія встав, то певно йому б морду натовк.
Звісно. Я б сам набив.
2003.09.18 | Тінь
Re: Евгений Лауер: Хочу похоронить друга
Автор прав.Все эти экспертизы - это просто издевательство над покойным.
Про родных ничего не скажу. Просто потому что слов нет. Приличных.
2003.09.19 | Михайло Свистович
Re: Шановна Тінь
Тінь пише:>
> Про родных ничего не скажу. Просто потому что слов нет. Приличных.
Етичніше було б в цьому випадку помовчати. Бо, по-перше, Ви не пережили того, що пережили рідні Гонгадзе, по-друге, Ви не знаєте їхніх мотивів, по-третє, Ви не пробуєте їх розуміти, по-четверте, рідних є двоє і Ви не знаєте, чи думають вони в унісон з усіх питань.
І перед тим як писати такі слова, треба, як мінімум, сказати, що Вам Георгій Гонгадзе дорожче ніж їм. А я в цьому сильно сумніваюсь, що є хтось, хто переживає це горе більше за рідних. Особливо йдеться про маму. оскільки для матері найстрашніше - пережити свою дитину.
2003.09.19 | Тінь
Re: Шановна Тінь
Шановний Свистовичу!По-перше, звыдки Вам знати, що я пережила, а що ні?
У 1994 році у меня загинув двоюрідний брат, з яким ми разом виховувалися. Тіло знайши тільки через два місяці у такому стані, що там мало що можно було впізнати.
Так що не треба. Горе може бути у кожній родині.
А бісить мене те, що смерть Гонгадзе и горе його рідних, давно вже стала для політиків чимось на зразок "размєнной монєти". Як хочешь зарекомендувати себе "борцем з режимом" - треба вякнути про смерть Гонгадзе. І ні фіга не зробити потім.
Пардон, огидно.
2003.09.19 | Михайло Свистович
Re: Шановна Тінь
Тінь пише:>
> По-перше, звыдки Вам знати, що я пережила, а що ні?
Бо саме такого, що пережили рідні Гонгадзе, дуже мало хто пережив.
> У 1994 році у меня загинув двоюрідний брат, з яким ми разом виховувалися. Тіло знайши тільки через два місяці у такому стані, що там мало що можно було впізнати.
Я співчуваю Вам, і не описуватиму, що пережив я, хоча написати є що. Тут змагання недоречне.
Однак все це не йде ні у яке порівняння з тим, що пережила родина Гонгадзе. Наше горе було лише нашим, а не публічним з іграми, цинізмом, відвертим знущанням влади тощо.
>
> А бісить мене те, що смерть Гонгадзе и горе його рідних, давно вже стала для політиків чимось на зразок "размєнной монєти". Як хочешь зарекомендувати себе "борцем з режимом" - треба вякнути про смерть Гонгадзе. І ні фіга не зробити потім.
> Пардон, огидно.
Згоден, огидно. Але ж моє зауваження до Вас стосувалося того, що Ви написали саме про рідних. Про політиків Ви не згадували.
2003.09.18 | Михайло Свистович
Re: Ось яскравий приклад приватизації пам"яті
Дивний збіг, саме про ставлення до Гії запитали мене вчора, і це як реакція на питання Журналіста (не на мою відповідь). Але це саме збіг, а не реакція.Я не знаю Лауера, можу навіть припустити, що пише він щиро, навіть помиляючись щиро, однак це саме те, про що я писав. Виглядає негарно, навіть, я б сказав, мерзенно.
В мене є своя думка щодо кожного з персонажів цієї статті, і їх дій та вчинків, однак я б ніколи цього не написав. Хоча б тому, що не впевнений, чи схвалив би Гія оприлюднення таких суджень, навіть, якщо вони правдиві на 100%. Не можу сказати, наскільки відсотків вони правдиві, але те, що не на 100, то це точно.
Евгений Лауер пише:
> Хочу похоронить друга
І для цього потрібно було чекати три роки? Не знаю, може це моя нехіть до певних дат говорить, але виглядає хріново, коли такий допис з"являється до певної дати. Невже бажання поховати виникає саме під дату. Тим більше, що сам автор вимагає не прив"язуватися ні до чого, в тому числі й до часу, а просто поховати.
>
> И сразу вспомнился мне человек, вокруг смерти которого ломают копья, карьеры и судьбы вот уже третий год политики и правоохранители нашей страны.
Незрозуміло, а що вони мають мовчати?
>
> Сейчас, три года спустя, мне могут говорить что угодно – могут опровергать, могут обвинять меня в его гибели, могут обливать меня дерьмом – мне плевать.
Мені, наприклад, також плювати, що про мене говорять, коли розмірковують про участь в "Україні без Кучми", і тут я з автором солідарний. Однак... Може я щось пропустив, але хто, де і коли звинувачував Євгена Лауера в загибелі Георгія Гонгадзе?
>
> Он был моим ДРУГОМ, и смерть его – это смерть моего ДРУГА, а не оппозиционного журналиста.
Для мене так само.
>
> За три года, правда, уже нашлись сотни "друзей", идейных "сподвижников", родственников, помощников, да кого угодно.
І цією статею автор претендує на 101-го такого, хоча насправлі це може бути і не так (підкреслюю, я не знаю Лауера, і навіть про нього майже нічого не знаю).
>
> Только ленивый в том или другом лагере украинской политики не сделал себе карьеру или не разрушил её, благодаря гибели Георгия.
Це є. А є такі, хто і не зробив, і не зруйнував.
>
> При этом все забывают, что объект их "вожделений" и кумир лежит в камере морга на Оранжерейной в виде бесформенной груды костей и плоти.
Це також є. Але є й такі, хто не забуває. В тому числі й ті, по кому Лауер проїхався катком персонально в цій статті. І не для всіх Гія є "объект их "вожделений" и кумир", для декого він просто людина зі своїми позитивами і вадами.
>
> Это останки человека, христианина, останки моего ДРУГА, в конце концов.
А тут знову виглядає як приватизація пам"яті, бо все ж мало б бути "человека в конце концов". Адже автор звертається до совісті політиків та журналістів, то до чого тут ЙОГО ДРУГ. Чи "друг Лауера" це щось більше ніж людина, і для всіх "друг Лауера" має бути чимось більшим ніж друг "Іваненка або Петрука"? Чи Іваненко не може сумувати за своїм другом (не обов"язково за Гонгадзе) більше, ніж Лауер за своїм.
>
> Я не хочу и не буду вмешиваться в политические игры. Я не хочу судить Мирославу Гонгадзе, не хочу судить Алену Притулу
Але ж судить.
>
> все эти "милые дамы" успешно сделали себе карьеру благодаря, а не вопреки смерти своего мужчины.
За логікою автора, "милим дамам" слід було б лазити по смітниках, особливо Мирославі, бо будь-яка її заява "Прошу прийняти мене на роботу" кваліфікувалась би "робленням кар"єри завдяки смерті чоловіка".
>
> Вряд ли кто-то узнал бы журналистку Притулу, если бы она не была подругой Георгия.
Притула була не останньою журналісткою в Інтерфаксі до знайомства з Георгієм. Звичайно, якби не загинув Гонгадзе, вона б не була такою відомою. Автор міг би закидати їй, що вона робить щось не так, і це було б зрозуміло, але він закидає їй, фактично, що вона не замовкла після загибелі Гії.
>
> Вряд ли Мирослава удобно пристроилась бы в США и получила пристойную работу, не будь она вдовой Гонгадзе, какие бы отношения не были между ними при жизни Гии.
А це вже повна фігня. Абсолютно вірно, що в США б Мирослава не жила і роботи б тієї, що має, не отримала, якби не була вдовою Гонгадзе. Вона б працювала в Україні, і посада прес-секретаря ПРП, здається, не найгірша. Та й не на помийці Гія її знайшов, коли вона вийшла заміж за нього, то мала пристойну роботу.
Перед тим як ляпати по клавіатурі (інакше це не можна назвати), Лауер би краще поцікавився, як вона живе у США і подумав би, як вона могла б жити тут. Я бачив її у США, знаю про неї від інших людей, не кажу, що вона там вмирає з голоду, але категорично стверджую, що, повернувшись сюди хоч сьогодні, вона житиме значно краще матеріально і ментально відчуватиме себе комфортніше ніж там, якщо порівняти співввідношення цін та зарплат. І сидить вона там не тому, що їй класно, а тому, що вона там потрібна. Для України потрібна, не тільки для справи Гонгадзе.
>
> Сейчас обе – в США. Вероятно, встретятся, может, надают друг другу по мордасам, а, может, всплакнут.
На конференції у США, де я був, були і ці дві жінки. Ні перше, ні друге припущення Лауера не справдилось.
А також не можу не помітити притаманну всім колишнім совковим солдатам рису: поєднання патріотизму з (не знаю як це назвати, бо це не зовсім заздрість, хоча може і вона) негативним ставленням до тих, хто поїхав в Америку і одночасне дивне для патріотів переконання, що там всі почувають себе краще ніж тут.
>
> Однако и та, и другая заламывают руки, требуют найти и покарать убийц, возбуждают дела, просят признать и не признавать, обличают, клеймят, дают интервью, пишут статьи, организовывают митинги и фонды и всеми силами стараются не быть забытыми своими же коллегами.
Блядь, я все таки дещо напишу, що не хотів писати. Отой не останній лідер опозиції, про якого я писав Журналісту звинувачував Мирославу саме у тому, що вона, на його думку, занадто спокійно переносить зникненння (а потім і смерть) Гії, що вона не заламує руки і навіть сміється, хоча природа тієї посмішки по телевізору незрозуміла тільки тому, хто не переживав смерть близьких.
І ще. Я можу на 100% стверджувати, що Мирославі глибоко по х... (чи як там має бути жінкам) відома вона чи невідома.
>
> Воистину, что бы они все делали, будь Георгий живой и здоровый?
Гадаю, що обидві багато б віддали, щоб сталося чудо, і Гія воскрес.
>
> Но… возникает вопрос, а как насчет похоронить любимого? Это потом или как? Или не захороненный любимый вызывает больше эмоций у спонсоров и придает очаровательный дух интриги любой их подвижнической деятельности?
Перед тим як писати таке, може треба було б спочатку задати перше з цих питань обом? Бо не все від них тут залежить. Є ще мама.
>
> Третья дама – трудно писать, но это пани Леся Гонгадзе, её принято жалеть!
І правильно прийнято, навіть, якщо це важко.
>
> Мне лично надоело жалеть пани Лесю, просто устал жалеть!
Не надовго ж жалості вистачило. Невеликий запас, напевно, був. Не хочеться писати щось хороше про себе, однак я особисто шкодуватиму пані Лесю завжди, щоб вона не робила, бо вона - вбита горем мати.
>
> Видно, для неё витийства и умозаключения подруг и умственно аморальных представителей депутатского корпуса гораздо важнее простого христианского долга – похоронить сына!
Видно, що нічого Лауеру не видно. А варто було б прийти і побачити, дещо зрозумів би.
>
> Процесс зомбирования пани Леси явно затянулся. Неужели никто в её окружении не хочет ей сказать, что точнее экспертизы, чем проделана, уже не будет. Что кости на Оранжерейной – это её сын Георгий Русланович Гонгадзе, вернее то, что от него осталось? Видно, идея “шоу”, которое собираются устроить некоторые политические круги вокруг похорон Георгия, нравится пани Лесе гораздо больше, чем идея просто похоронить сына. Или она всё ещё думает, что, похоронив сына без черепа, она нарушит какие-либо каноны?
Спитати треба в пані Лесі, що їй більше подобається, а потім стукати по клаві. І, якщо вже так кортить поховати друга, зробити спробу роззомбувати її.
>
> Я видел, как отскребали останки сгоревших в танках и бэтеэрах, видел жертвы Спитака. Так там и костей толком не было, не то что черепов, и ни у кого не возникало мысли о правомерности погребения.
Абсолютно зайве в цій ситуації.
>
> Я уже не говорю про появившихся, как черви на трупе, так называемых друзей Гонгадзе, которых Гия, видно, по простоте душевной ведать не ведал, а некоторых и за людей не считал. Те готовы глотки драть и исписывать целые газетные полосы про свою долгую дружбу, про совместные с Георгием посиделки и творческие планы.
От і назвав би ці прізвища, якщо не посоромився проїхатися бетеером по найближчих родичах.
>
> Отдельной статьей идут спонсоры и грантодатели. Я думаю, если бы один процент денег, отпущенных на тему Гонгадзе, был потрачен на похороны, то, как говорил бабелевский рэб Арье Лэйб: "Эти похороны помнила бы вся Одесса".
Я вперше зрадів, що ми ще й досі не отримали жодного гранту.
>
> Я не люблю президентов ни своих, ни чужих, ни старых, ни новых.
Так само хтось напише: "Я не люблю військових". До чого тут посада до людини?
>
> Я не хожу на выборы – боюсь брать на себя ответственность за человека, которого я не знаю.
А тут вже демагогія, бо бездіяльність - це також відповідальність. Коли ці слова каже ірпінська бабуся, я вірю у їх щирість, коли ж людина з інтелектом вище середнього - це блеф, і крапля явного блефу кидає підозру на зміст всієї статті.
>
> Но в одном я абсолютно уверен: кости с Оранжерейной будут торжественно похоронены под политический вой и громкий митинг с приоритетным “Геть!” в удобный момент предвыборной кампании президента. Появятся очередные пленки майора Мельниченко, очередное разоблачение контрразведчика-общественника, очередное глупое заявление очередного генпрокурора, очередное письмо покойного убоповца – и машина для создания климата очередного возмущения произволом властей запущена. А там удобно и похороны подгадать!
Можливо так і буде, а може і ні. Не знаю.
>
> Уже вижу парней в клоунских масках, несущих гроб, узнаваемых политиков с грустными и решительными лицами, поддерживающих безутешную мать в шляпке с траурной вуалью, депутатов, речи от партий, речи от "друзей" и коллег, клятвы в отмщении, обвинения в адрес, признания в любви, обязательно отметят его решимость и непримиримость, личное мужество в борьбе с режимом и прочее похожее и тоскливое, как похороны. Наверняка панихиду приурочат к хорошей погоде, чтобы людей как можно больше, наверняка на Западной Украине – больше протестного электората, больше резонанс.
Не всі маски будуть клоунські, не всі промови будуть фальшиві, хоча те, про що пише Лауер, матиме місце. І багато місця.
>
> Но… пока не похороненный Гонгадзе важнее, чем похороненный! Ну не пришел момент его прятать в могилу, политический момент не настал. Не ведал Гийка, что хоронить его должны будут согласно политическому моменту. Жуть, едрена мать!
Все правильно, от тільки снобістське розповсюдження цих слів на всіх. Мовляв, всі каки, а я - цяця.
>
> Так к чему я всё это веду! Мне надоело! Честно, надоело! Я, Лауер Евгений, друг Георгия Гонгадзе, хочу похоронить своего друга Георгия Гонгадзе, так как считаю это своей обязанностью, своим долгом перед близким мне человеком. В конце концов, своим мужским долгом. Я основываюсь на том, что останки моего друга лежат невостребованными в морге, и никто не собирается предать их земле согласно человеческим и христианским обычаям, принятым в моей стране, в моем окружении. Я протестую против вероятного использования похорон в каких-либо политических целях, даже если это будет способствовать приходу к власти святых и непорочных кандидатов. Я сомневаюсь в способности ближайших родственников Георгия взять на себя организацию похорон, так как все события последнего времени свидетельствуют об обратном. Я прошу разрешить мне сделать это. Похоронить Георгия я собираюсь на Байковом кладбище, в Киеве, где лежат близкие мне люди.
І все це написано людиною, яка чудово знає, що ніхто йому такого дозволу не дасть. На що це схоже, як не на ті самі маски, навіть, якщо це не так?
>
> Я готов все расходы по похоронам Георгия взять на себя, ни в чьей спонсорской поддержке я не нуждаюсь. Я призываю всех, у кого осталась совесть, поддержать меня в этом. Я верю, что они есть, я их знаю.
"Я їх знаю, але виступаю один? І я не піарник, ні? Я справжній друг?" То чому ж "справжній друг" спочатку не зібрав біля себе цих чесних людей, яких він знає, і вони не виступили з колективним подібним зверненням? Бо прізвище загубиться серед інших?
>
> P.S. Предвидя обвинения меня в заангажированности действующими властями и заказном характере этой статьи, предлагаю всем сомневающимся в моей искренности поцеловать меня в ж…у!
Я не звинувачую автора ні "в заангажированности действующими властями и заказном характере этой статьи", а ось у щирості сумніваюсь. Так що до поцілунку в ж...у не дотягую.
Останнє. Щоб там хто не писав, Лауер чи Свистович, чи хтось інший, ніколи мене ніхто не переконає, що смерть Гії є для когось більшим горем ніж для його дружини і, особливо, матері.
І також P.S. Моя реакція не з"явиться на першій сторінці Майдану.
А ще P.P.S. ВСУПЕРЕЧ МАЙДАНІВСЬКОМУ ПРИНЦИПУ КОПІЛЕФТУ, Я КАТЕГОРИЧНО ПРОТИ ТОГО, ЩОБ ЖОДНЕ МОЄ СЛОВО БУЛО КИМОСЬ ПЕРЕДРУКОВАНО В ІНТЕРНЕТІ, В ГАЗЕТАХ, ПО РАДІО З ПРИВ"ЯЗКОЮ ДО МОГО ПРІЗВИЩА, ОСКІЛЬКИ НЕ БАЖАЮ ПІАРУ ДЛЯ СЕБЕ НА ТРУПІ ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ.
2003.09.18 | Len
Re: Нелюди !
Вельмишановное панство! Случай с паном Гонгадзе не первый и не последний. Всегда найдутся спекулянты на чужой крови. Тут и голодомор 1933 и полковник Буданов и многое другое. Расскажу о том что меня особенно поразило своим циничным отношением к человеческой смерти. Когда "патриарха" Владимира ( в миру Романюка) нашли с проломаной грудной клеткой, то чтобы избежать расследования и вскрытия, были организован скандал с выбором места захоронения. На предложения вице-премьера похоронить на самом престижном кладбище рядом с Лесей Украинкой или на Видубицком монастыре рядом с гордостью нашего народа врачем Алимпием (11 век) отвечалось "НЕТ".Требовалось только Софиевский собор , только рядом с Святой Ольгой и Ярославом Мудрым. Похоронить человека, одна личность которого вызывала в обществе неоднозначную реакцию, рядом с великими деятелями Истории у власти не хватило такта и мужества. Вместо того чтобы спокойно воспринять решение украинского государства и похоронить Романюка рядом с Лесей или Алимпием, была выбрана агрессивная тактика давления и провокаций. Хотя вполне возможно было и похоронить рядом с Лесей а потом через несколько лет, если бы к власти пришел человек, настроенный позитивно к Романюку , можно было перенести останки в Собор. Например, гроб Св. Александра Невского Петр Первый перенес в Питер спустя 500 лет после смерти князя.
Случилось то, что случилось. Похоронили Романюка в нескольких метрах от троллейбусной остановки, за забором как бродягу. Похоронили в драке.
Но интересна что когда через несколько месяцев власти предложили перенести могилу хотя бы во двор , один известный политик ответил: " НЭ трэба. Бо будэ дуже погано видно могылу с вулыцы а вона нам як прапор".
Стыдобище.
С уважением Len 18 сентября 2003 года. г, Киев
2003.09.18 | Михайло Свистович
Re: Пане Спостерігач: до Вас питання і зауваження
І це зауваження Вам давали тут не раз.Де посилання? Звідки передруковано? Адже внизу є підпис якоїсь редакції, яка посилається на "телекритику". Що це за редакція?
2003.09.19 | Спостерігач
Re: Пане Спостерігач: до Вас питання і зауваження
Михайло Свистович пише:> І це зауваження Вам давали тут не раз.
>
> Де посилання? Звідки передруковано?
А в данному випадку це хиба принципово, враховуючи що вказано _першоджерело_?
> Адже внизу є підпис якоїсь редакції, яка посилається на "телекритику". Що це за редакція?
Фуф...Михайло, це "Версії". То що, підеш тухлими яйцями їх закидувати?
2003.09.19 | Михайло Свистович
Re: Це - принципово
І взагалі в мене є до всіх велике прохання - скинути сюди інфу, якщо десь зустрінете, хто Лауера передрукує. Впевнений, що таких "телеграфів" буде чимало.2003.09.19 | AST
Лауер правий
Лауер абсолютно правий (якщо відкинути декілька натягнутих узагалень). Те, що відбувається навколо поховання тіла людини - сором. І досить кивати на маму. Вона зараз вже зовсім неадекватна.Проте, як бачимо, свистовичи зовсім не проти поховати Гонгадзе десь між першим і другим туром президентських виборів. Взагалі межі політичному блюзнірства в цій справі немає. Тепер на мітингу памяті Гонгадзе виступила людина, яка в січні 2001 голосами своєї фракції утримала на посаді придурка Потебенька. І нічого. Це - нормально. Думаю, наступного року до Симона приєднається Литвин, бо він тепер займає прогресивну політичну позицію, воює проти Медведчука. А інші вожді переконають Лесю Гонгадзе, що "так буде доцільно".
2003.09.19 | Shooter
Бидло ти, Степура
AST пише:> Проте, як бачимо, свистовичи зовсім не проти поховати Гонгадзе десь між першим і другим туром президентських виборів.
Не пиздів би ти. Про Свистовичів.
2003.09.19 | Scubo
Ага - мама Гії дурепа,тіло слід поховати поки вибори не почалися
Мати Гії стала заложницею бридкої гри української влади, яка декілька років твердила що нічого не ясно, що труп з Таращі це не труп Гії, розпускала чутки що він у Празі, в Грузії, на дні Чорного моря і таке подібне. Психологічно для неї поховати тіло сина означає остаточно згодитися що він загинув, що його немає, втратити останню крихітну надію що він ще може десь є живий, втратитти надію на чудо воскресіння, яке зрозуміле кожному, хто хоч раз у житті поховоав свого близького.Лауер з АСТом просто звичайнісінькі кучмівські шакали пера. Лаер окрім того ще й спиздить більшість грошей, якщо хтось здуру їх йому перешле. Виглядає однак що він сподівається на те що гроші прийдкуть від Кучми і компанії, якій звичайно дуже хотілося б поскоріше закопати і забути про Гонгадзе. При чому бажано було б зробити це у тісній компанії АСТів та Лауерів, без зайвого шуму та галасу, без риданнь "нерозумної" мами та "непутящої" дружини, без журналістів, без телебачення та обовязково без згадування про про причетність української злодійської влади до смерті Гонгадзе.
Коротше - таких "друзів" як Лауер взагалі то рекомендують виводити сірчано-ртутною маззю ( це засіб для виведення мендевошок). А якщо Лауеру хочется аби хтось лизав йому задницю, то нехай звернеться до АСТа. Схоже він це вміє робити...
2003.09.19 | AST
А що ви пропонуєте?
Якщо відкинути пропозицію Лауера, лишається фактично три варіанти:1. Взагалі не ховати ті кістки - щоб маму не засмутити (бо вона має право надіятись, що син живий).
2. Поховати Гонгадзе у більш сприятливий у політичному плані момент, перетворивши ці похорони на велику антикучмівську маніфестацію.
3. Чекати і робити вигляд що все ОК, (маючи на увазі варіант 2)
Запам*ятайте при цьому, що самостійне рішення Леся Гонгадзе наразі прийняти не може. Чому жінку довели до такого стану, це вже інше питання. Відомо, що в березні цього року після умовлянь Р.Менара вона поставила підпис в документі з проханням забрати тіло для похорон.
Але вже через день - після зустрічи з Гришею Омельченко знову поміняла свою точку зору.
З Мирославою справа теж зрозуміла. Вона в патовій ситуації. Не приїхати на похорони чоловіка та батька її дітей неможливо. Але, з іншого боку, приїзд в Україну означає автоматичну втрату статусу в США. Тому Мирослава не буде самостійно ініціювати питання похорон, віддаючи це все на розляд мами. Про маму див. вище.
Ось тому і лежать рештки бідолашного на Оранжерейній.
Я цілком розумію Лауера, якому весь цей цирк набрид. Бо вже дійсно виглядає, що доживем до Мавзолею з кістками ( щоб українці пам'ятали про "звірства режиму" і "єдиного чесного журналіста" в Україні).
А різні Skubo будуть продавати туди квитки.
2003.09.19 | Гура
Re: А що ви пропонуєте?
Одразу після поховання всю злодійську владу перевішати на гілляках. От тільки, боюсь гілляк не вистаче.2003.09.19 | Михайло Свистович
Re:Степура - мудило
AST пише:> Лауер абсолютно правий (якщо відкинути декілька натягнутих узагалень). Те, що відбувається навколо поховання тіла людини - сором. І досить кивати на маму. Вона зараз вже зовсім неадекватна.
То що ти пропонуєш? Поховати його без згоди матері, а її на цей час закрити десь, щоб не заважала?
>
> Проте, як бачимо, свистовичи зовсім не проти поховати Гонгадзе десь між першим і другим туром президентських виборів.
Ти, козел, ти спитав у мене мою думку перед тим, як таке писати?
2003.09.19 | peter byrne
kto oznakomil yeltsova s pis'mom :-( (-)
2003.09.19 | peter byrne
Re: kto oznakomil yeltsova s pis'mom :-( (-)
to est', kakoj drug - gongadze ili yeltsov?(otvet ne prelseduyetsya)
smooch,
peter
2003.09.19 | Михайло Свистович
Re: З яким pis'mom? (-)
2003.09.19 | peter byrne
Re: З яким pis'mom? (-)
esli ty ne znaesh', ty mudak. chitaj pressu.2003.09.19 | Михайло Свистович
Re: Пєдя, не звизди
Яке відношення має якийсь лист до питання про похорон та рідних?2003.09.19 | peter byrne
ogromnoe znachenie
pochemu tak bystro pokhoronili honcharova?potomu chto nikto ne znal chto on umer.
pochemu ne pokhoronyat gongadze?
potomu chto nikto ne znaet kto ego ubil.
dumaj.
2003.09.19 | Михайло Свистович
Re: маячня пихатого нарциса (-)
2003.09.19 | AST
Свистович - мудак
Михайло Свистович пише:> AST пише:
> > Лауер абсолютно правий (якщо відкинути декілька натягнутих узагалень). Те, що відбувається навколо поховання тіла людини - сором. І досить кивати на маму. Вона зараз вже зовсім неадекватна.
>
> То що ти пропонуєш? Поховати його без згоди матері, а її на цей час закрити десь, щоб не заважала?
Що я пропоную? Впевнений, що вона б погодилась би з пропозицією опозиційних вождів - Мороза, Юща, Юлі та інших політиків, хто постійно спілкувався з нею на грунті антикучмізму. Але тим, очевидно, вигидніше потягнути з похоронами. Відповідно впливати на "рішення матері" вони поки не збираються.
> > Проте, як бачимо, свистовичи зовсім не проти поховати Гонгадзе десь між першим і другим туром президентських виборів.
>
> Ти, козел, ти спитав у мене мою думку перед тим, як таке писати?
Твоя реакція на статтю Лауера наводить на таку думку.
Сам козел.
2003.09.19 | Михайло Свистович
Re: Купи собі книжку. "Логіка" зветься.
AST пише:>
> Твоя реакція на статтю Лауера наводить на таку думку.
2003.09.19 | Нишпорка
ХТО ТАКИЙ ЄВГЕН ЛАУЕР?
Хто такий Євген Лауер?В інтернеті про нього небагато, так що свистовичам з гурами доведеться напружити мізки, щоб поставити на ньому пляму кучмізму.
http://www.perehid.kiev.ua/look/14_11_2000.phtml
Костянтин ШМЄЛЬОВ
Агентство журналістських розслідувань (Санкт-Петербург)
Фото: газета «Ваш тайный советник»
Фонтанка.Ru.
Частина п'ята - ТІНЬ СИЛЬВЕСТРА СТАЛЛОНЕ
Коли вперше розглядаєш фотографії Гонгадзе, то перше, що приходить до голови: цей хлопець схожий на Сильвестра Сталлоне. При визначеному ракурсі, виразі обличчя, особливо, якщо одягне темні окуляри і зачеше назад волосся. Усі ми пам’ятаємо, що в Сталлоне рішуче підборіддя з вертикальною ямочкою в центрі, повні губи, специфічно вигнуті – чи то з насміхом, чи то із зневагою. І взагалі, Рембо - крутий мужик, саме про це розмовляли недільним вечором 17 вересня двоє працівників бара "Еpікс" (вірніше – бар “У Еріка”, що розташований навпроти кінотеатру “Київ” – "НО"), коли побачили високого чоловіка в темній куртці, що піднімався з-за столика, розташованого у центрі верхньої зали. Він відразу привернув до себе їхню увагу, тому як був дуже схожий на знаменитого актора.
Це було 17 вересня, а рівно через тиждень - 24-го - до баpу "Еpікс" зайшли декілька працівників міліції, котpим необхідно було пеpевіpити алібі бізнесмена Євгена Лауеpа. Справа в тім, що Євген непогано знайомий з Георгієм, він за фахом лікар, брав участь у бойових діях радянських військ на території Африки. Хтось з його колишніх товаришів по службі працює в київському “Беркуті” (загін міліції особливого призначення – НО), і коли зник Гонгадзе, Олена Пpитула зателефонувала Євгену, той - знайомому омонівцю, що, недовго думаючи, надіслав до місця зникнення Георгія трьох бійців. Вочевидь, для психологічної підтримки.
Бійці походили навколо і поїхали, а Євген попрямував до міліції, вимагати, щоб швидше знайшли Гонгадзе. Євген вимагав дуже наполегливо, крім того, він має застрашливу зовнішність і їздить по Києву на вишневому "Крайслері". Обивателі, що начиталися детективів, побачивши даного джентельмена (зазвичай шкіряна куртка, коротка стрижка, важке підборіддя і темні окуляри) втрачають дар мови. Зрештою в оперативників виникло класичне запитання: "А де ви були вчора увечеpі?!". Євген відповів, що в барі "Еpікс", міліціонери перевірили - так і є, сидів у барі і, за словами очевидців, нікого не викрадав.
Лауеpа відпустили, а співробітникам бара про усяк випадок показали фотографію Гонгадзе, мовляв, чи не бачили. Виявилося, що бачили 17 вересня, у точно на наступний вечір після того, коли Гонгадзе відбув у невідомому напрямку з квартири Олени Пpитули, а Євген Лауеp відпочивав в "Еpіксі". Дуже схожий на Гонгадзе чоловік нагадав працівникам бара Сильвестра Сталлоне. Як і нам, коли ми побачили його фотографію. Психологи стверджують, що асоціативне сприйняття – найбільш надійне...
Частина сьома - ЧУЖА СЕРЕД СВОЇХ?
Розповідає Євген Лауер:
Після зникнення Георгія мене затримали на 10 діб, щоб перевірити мою причетність до цього зникнення. Я, природно, був обурений, ми з Гонгадзе добре один до одного ставилися, а отут – наручники, камера, мовляв, де ти був 16 вересня ввечері?! Звільнившись, я зателефонував Олені Притулі і попросив опублікувати зі мною інтерв'ю. Я хотів надати розголосу своїй історії, щоб на майбутнє зберегти себе від міліцейської сваволі. Олена передала слухавку Лаврентію Малазонії, що незрозуміло звідкіля з’явився, який відмовив мені, посилаючись на інтереси «Української правди». Я дотепер не зрозумів, як він там з’явився і як він може вирішувати питання публікації матеріалів у цій газеті. Адже головний редактор – Олена…
Після зникнення Гонгадзе в редакції «Української правди» Лаврентій Малазонія з'являється ледве не кожний день. У багатьох людей склалося враження, що ця людина стала неформальним куратором газети. Кажуть, що він робить це в інтересах свого боса Суркіса.
Тим часом практично всі засоби масової інформації України у тому чи іншому вигляді пов'язували зникнення Георгія Гонгадзе з депутатом Олександром Волковим. Це так само вигідно Григорію Суркісу.
http://www.nbuv.gov.ua/texts/polit/01kroll.htm
Звіт Kroll про розслідування справи Гонгадзе
Перші спроби знайти ГОНГАДЗЕ
ПРИТУЛА почала непокоїтись про ГОНГАДЗЕ відразу ж після розмови з АЛАНІЯ, адже той уже пішов більше години тому. Вона подзвонила на квартиру ГОНГАДЗЕ о 12:11 ночі, і впродовж трьох наступних годин разом з АЛАНІЯ зробила величезну кількість дзвінків у спробах розшукати ГОНГАДЗЕ. ПРИТУЛА взяла ініціативу в його пошуках на себе і казала АЛАНІЯ, кому телефонувати. ПРИТУЛА дзвонила друзям ГОНГАДЗЕ, включаючи Лаврентія МАЛАЗОНІЯ, але не змогла до нього додзвонитися. ПРИТУЛА сказала, що вона намагалась додзвонитися до МАЛАЗОНІЯ десятки разів, але безуспішно. Пізніше МАЛАЗОНІЯ пояснив, що і його мобільний телефон, і домашній були відключені. ПРИТУЛА хотіла подзвонити Євгенію ЛАУЕРУ, але не мала його телефонного номера. Вона згадала, що в офісному комп'ютері є електронна адреса ЛАУЕРА, тому пішла в офіс і відправила ЛАУЕРУ о 1:53 ночі по електронній пошті повідомлення з проханням їй перетелефонувати. Окрім цього, вони з АЛАНІЯ стали дзвонити в лікарні, морги, в міліцію та швидку допомогу.
Наступний день – 17 вересня
В середині дня ПРИТУЛА зібрала групу друзів та колег у себе не квартирі. Зібрались Лаврентій МАЛАЗОНІЯ ("МАЛАЗОНІЯ"), Марія ЗАПЛАВСЬКА, репортер журналу "Компаньон", Євгеній ЛАУЕР ("ЛАУЕР"), друг ГОНГАДЗЕ, та декілька співробітників "Правди". ПРИТУЛА, МАЛАЗОНІЯ і ті, хто їм допомагав, дзвонили до інших місцевих журналістів, на телебачення й радіо, розповідали, що трапилось, і просили передати повідомлення про зникнення ГОНГАДЗЕ. За словами двох людей з-поміж тих, хто перебував на квартирі ПРИТУЛИ того дня, була навіть пропозиція зателефонувати в американське посольство. Близько 11:00 "Правда" розмістила на своєму web-сайті повідомлення про зникнення ГОНГАДЗЕ. Вдень ПРИТУЛА пішла в міліцію і подала офіційну заяву про зникнення ГОНГАДЗЕ.
Реакція міліції
Спеціальний підрозділ міліції "Беркут" став першою правоохоронною структурою, яка прийшла в дім ПРИТУЛИ вдень 17 вересня 2000 року. Друг ГОНГАДЗЕ ЛАУЕР мав зв'язки в "Беркуті" і попросив допомогти. За словами ПРИТУЛИ, "Беркут" оглянув двір і знайшов у сміттєзбірнику позаду будинку один із кульків зі сміттям, які виносив ГОНГАДЗЕ. "Беркут" не обшукував квартиру і, за словами ПРИТУЛИ, перебував у ній недовго. Неясно, наскільки грунтовно "беркутівці" провели огляд. Як повідомило джерело, присутнє в той день на квартирі ПРИТУЛИ, пізніше в цей же день появилися додаткові міліцейські підрозділи і провели огляд проходу, який веде з передньої частини будинку в його задню частину. Огляд полягав у пошуку слідів крові. Далі джерело стверджує, що міліція провела обшук квартири ПРИТУЛИ і взяла зразки волосся. 17 вересня, схоже, міліція не опитувала мешканців будинку, де жила ПРИТУЛА. Більшість сходиться на тому, що міліція почала опитувати місцевих мешканців не раніше, ніж через три дні після зникнення ГОНГАДЗЕ.
http://www.worldoflaw.net/cases/gongadze/stepura-gongadsecasechronology.htm
Хронологія справи Гонгадзе и "касетного" скандалу
Олексій Степура. грудень 2002
17 вересня 200 р.
13:00 Перший огляд місця зникнення Гонгадзе працівниками міліції. На прохання Лауера його знайомий керівник одного із спецпідрозділів МВС направляє до дома Притули наряд «Беркуту» в складі трьох бійців. Вони здійснюють поверховий огляд місця пригоди.
14:00 До Московського РУВС прибувають Притула і Лаеур. Міліція здійснює перший допит Притули, Мирослави, Лауера. До РУВС також приїждажає заступник начальника ГУ МВС м.Києва генерал Опанасенко.
16:00 Лауер, Притула, Мирослава, Опанасенко та декілька міліціонерів оглядають місце зникнення Гонгадзе біля будинку Притули. На запитання відносно стеження за Гонгадзе, яке відбувалось влітку Опанасенко відповідає: «Я знаю, я займався цим».
Міліціонери також робить обшук квартири Притули (Кролл).
22 вересня 2000 р.
Лауер дає свідчення міліції, що на момент зникнення Гонгадзе він перебував в барі «Ерікс». При перевірці алібі Лауера бармен «Ерікса» говорить, що бачив Гонгадзе живим вечером в неділю 17 вересня. Відбувається ретельний допит всього персонала бару «Ерікс».
26 вересня 2000 р.
Міліція заарештовує Лауера по звинуваченню «за опір діям міліції» на 10 діб. Під час допитів з`ясовують його причетність до зникнення Гонгадзе.
http://ukrmed.org.ua/news.php?c_id=99
Упаковка для лекарственных препаратов "KAUTEX TEXTRON", ФРГ
Уважаемые господа!
Компания ДП «ВД-УКРАИНА», действуя в рамках консультативно-агентского соглашения, приглашает к долгосрочному сотрудничеству с одним из крупнейших в Европе производителей упаковки для лекарственных препаратов – компанией «KAUTEX TEXTRON», Германия.
«KAUTEX TEXTRON» - производит более 6 000 видов упаковок для лекарственных препаратов (таблеток, капсул, гранул, капель, драже и пр.), емкостью от 1мл до 10л.(флаконы, банки, бутыли, канистры, бочки, лабораторную посуду из пластика, емкости для агрессивных жидкостей, емкости для капель и пр.). Продукция экспортируется более чем в 50 стран мира. Партнерами «KAUTEX TEXTRON» являются компании Bayer, Pfizer, Ratiopharm, LEK, Lilly, Gedeon Richter и другие.
В случае вашей заинтересованности нами немедленно будут предоставлены иллюстрированные каталоги продукции и цены в печатной форме и на CD.
Вы можете ознакомиться с подробным каталогом продукции и самой фирмой на
Web-сайте компании :
http://www.kautex-textron.com
Представитель фирмы ДП «ВД-УКРАИНА» в любое удобное время готов встретиться с вами для консультирования по заключению прямых договоров поставки с фирмой «KAUTEX TEXTRON», Германия.
Возможен выезд ваших специалистов в Бонн для ознакомления с производством и установления контактов.
С уважением,
Директор ДП «ВД-УКРАИНА»
Евгений Лауэр, MD, MBA
Тел/факс: 044-223 6238
Моб. тел.: 067-406 0810
E-mail: admin@wd.com.ua
http://press-center.com.ua/conf.php?Code=IMBA&OpenQuestion=all
Пресс-конференция IMBA
Какая возможность получения МВА в Киеве? График, стоимость? Я владелец консалтинговой фирмы (информационные технологии, PR)
Вопрос задал: Евгений Лауэр /Киев/
Отвечает: Елена Белофастова
Программа длится 18 месяцев. Учебный процесс разделен на 5 периодов: 4 в Киеве, пятый - в Германии. Каждая сессия длится 5-7 дней. Ежемесячно проводятся 3-х дневные тренинги преподавателями КБШ.Подробную информацию Вы можете получить на презентации программы 12.04 по адресу Андреевская 1/1 или в КБШ.
http://www.ua-pravda.com/skalpravdgon.html
Через кілька днів після зникнення журналіста його друга Євгена Лауера затримала міліція на десять діб за "порушення громадського порядку". Його щоденно допитували у справі про зникнення Георгія Гонгадзе. Врешті-решт Лауера, сорокарічну людину, ветерана військ спеціального призначення КДБ, було звільнено без жодного обвинувачення.
http://postup.brama.com/001024/175_5_1.html
Московський слід у справі Гонгадзе
РОЗСЛІДУВАННЯ
Олег КОНИК
А тим часом інтернет-газета Proua.com повідомила, як київська міліція “розробляла” одного зі свідків – столичного бізнесмена Євгена Лауера, який вважає себе другом зниклого журналіста. Proua.com наводить слова самого Лауера про те, що правоохоронці намагаються “почепити” на нього зникнення Гонгадзе. Причому для тиску слідство нібито погрожує відновити розслідування щодо приховування Лауером прибутків у 1992 році, хоча ця справа була закрита через амністію.
Через тиждень після зникнення Гонгадзе Євгена Лауера допитували в Печерському райуправлінні по боротьбі з економічною злочинністю, в Печерській прокуратурі міста Києва, а після розмови в Управлінні по боротьбі з організованою злочинністю бізнесмена засудили на 10 діб арешту за опір працівникам міліції. Лауер стверджує, що від нього вимагають зізнання у замаху на викрадення Гонгадзе та погрожують засудити за старою справою на 10 років ув’язнення.
2003.09.20 | AST
Re: ХТО ТАКИЙ ЄВГЕН ЛАУЕР?
Нишпорка пише:> Хто такий Євген Лауер?
> В інтернеті про нього небагато, так що свистовичам з гурами доведеться напружити мізки, щоб поставити на ньому пляму кучмізму.
Там нема чого пружити.
2003.09.22 | Михайло Свистович
Re: Не звертайте увагу. Це Степура про себе.
AST пише:> Нишпорка пише:
> > Хто такий Євген Лауер?
> > В інтернеті про нього небагато, так що свистовичам з гурами доведеться напружити мізки, щоб поставити на ньому пляму кучмізму.
>
> Там нема чого пружити.
Якщо ветеринар захоче вигадати спосіб коронарного шунтування серця, то така спроба закінчиться шизою, оскільки ветеринарських знань не вистачить.
Степура ж, не маючи всієї інформації (як і всі ми) спробував на підставі відкритих і всім відомих даних збудувати логічний ланцюжок всій подій. От і перенапружив мозок, бо, коли не маєш всієї інформації, неодмінно вступає в силу закон логіки "Якщо у тебе немає тараньки, то у тебе не стоїть".
2003.09.23 | AST
Це треба було два дні пружитись, щоб таке написати? (-)
2003.09.22 | Михайло Свистович
Re: Нишпорку навчили нишпорити. Не навчили читати.
Нишпорка пише:>
> В інтернеті про нього небагато, так що свистовичам з гурами доведеться напружити мізки, щоб поставити на ньому пляму кучмізму.
Якщо Нишпорка уважно проситає, що я написав, то помітить, що я не звинувачував Лауера в кучмізмі (Гура, здається, також), бо я не можу звинувачувати в чомусь людину, не маючи про неї інформації. Нанишпорена Нишпоркою в інтернеті інформація не виставляє Лауера ні в хорошому, ні в поганому світлі, бо інформації занадто мало.
Я навіть не звинувачував Лауера в нещирості, хоча зазначив, що маю подібні підозри (не переконання!) й аргументував чому. Я навітб припустив, що Лауер дійсно так думає згідно своєї індивідуальної логіки, але це зовсім не означає, що Лауер має рацію. Я вже мовчу про етику: свої думки він міг викласти у 2-3 абзацах, все інше - схоже на приватизацію пам"яті, мовляв, я - справжній друг, а, хто не зі мною, той - козел.
Я навіть не написав, що справжня дружба передбачає такі штуки як помста за друга, спроба знайти його вбивць, чого Лауер, судячи з нанишпорених Нишпоркою повідомлень, не робив, за винятком перших днів зникнення Гонгадзе.
Я також вказав, де Лауер помиляється (я навіть не вживаю слово "бреше", бо, на відміну від Лауера, не даю категоричних оцінок людям, щодо яких не знаю, чи навмисно брешуть вони чи дійсно так думають).
В мене є свої думки, міркування, підозри, але я тримаю їх при собі, оскільки не хочу сприяти розмазуванню гівна з домислів, припущень і т. ін. навколо імені Гонгадзе, тому навіть на "Телекритику" не заходив, а лише зреагував на те, що з"явилося на моєму сайті.
У випадку з Гонгадзе кучмізм - це не найгірше. Бо кучмісти хоча б не використовують мертвого у своїх інтересах. Гірше - це нещирість.
На місці б Лауера, якщо він дійсно писав щиро, я б написав ще одну статтю, в якій би вибачився перед рідними Гії та пояснив, що написав звинувачення у стані сильного емоційного збудження, бо його турбує, що тіло друга три роки не поховане. Ну і згадав би поіменно ще й тих, з іншого, владного, боку барикад, які зробили далеко не все, щоб віддати це тіло землі.
2003.09.22 | Спостерігач
Ірина Погорєлова: “Таращанське тіло” вже поховане?
“Таращанське тіло” вже поховане?Ірина Погорєлова
Днями на сайті “Версії” з посиланням на “Телекритику” було надруковано відкритого листа пана Є.Лауера, в якому він висловлює бажання поховати тіло свого друга Г.Гонгадзе, оскільки це не хоче зробити його сім’я. Текст написано з брутальними образами на адресу матері та дружини Георгія, а також з численними зневажливими закидами політикам про використання в їхніх негарних цілях загибелі журналіста. В іншій ситуації ці закиди, як і образи сім’ї Георгія, потребували б принаймні дискусії. Можливо, публікація на це й була розрахована. Але треба перш за все звернути увагу на інше.
Зокрема, на незнайомство пана Лауера з юридичними процедурами, за якими ніхто, крім родини, не має права на поховання тіла, якщо його особа встановлена, а також наявна довідка про причини та час смерті. Інше можливе, якщо існує офіційна відмова родини поховати саме свого сина та чоловіка, а не просто тіло, яке їм “запропонували”. Як відомо, саме через відсутність згаданої довідки, яка б висвітлювала обов’язкові деталі, Леся та Мирослава Гонгадзе досі відмовлялися забрати так зване “таращанське тіло” для поховання. При цьому всі, хто турбується про християнські цінності, мали б визнати, що держава, яка в особі прокуратури вже свого часу також дорікала ними родині журналіста, могла б сприяти уникненню моральних викривлень в дуже простий спосіб: виконати всі без винятку прохання матері щодо умов експертизи тіла. Лише в цьому випадку можна було б дорікати матері, що вона керується якимись іншими міркуваннями, ніж невпевненість і недовіра. Як відомо, це зроблено не було, навіть під час залучення іноземного експерта пана Ріволі. Отже, про мораль остаточно з’ясовано: тут не про неї.
Пан Лауер заявляє, що, висловлюючи бажання поховати тіло друга, він не має на меті жодних політичних цілей. В цьому разі він принаймні мав би зробити спроби виконати свій, як він вважає, моральний обов’язок, взагалі без жодних публічних заяв. Але, навпаки, заява зроблена, тоді як реальної перспективи отримати для поховання тіло Г.Гонгадзе у пана Лауера нібито немає. Про юридичний бік справи вже йшлося. Але є й інший бік. Наскільки відомо, пан Лауер не мав і не міг мати доступу до “таращанського тіла” протягом всього слідства, бо не належить ані до родичів, ані до тої групи журналістів, яка вперше побачила тіло в таращанському морзі. Жодних підстав показувати тіло одному з інших численних друзів Георгія в слідства не було, і про такі випадки ніколи не повідомлялося. Відтак, пан Лауер просто не може знати, яке саме тіло видадуть йому для поховання, навіть якщо за якихось обставин Генпрокуратура виявить бажання це зробити всупереч закону. Ніби випереджаючи це застереження, пан Лауер пише, що на війні ховали й залишки бійців, які “зішкребали” з машин чи стінок, не ставлячи під сумнів їхню приналежність до конкретної особи. Аргумент дивний: на війні, як і в технічних та природних катастрофах, принаймні здобувають списки людей, що мали або могли загинути в даному конкретному місці. Не варто нагадувати, що в так званих “цивілізованих країнах” ведеться упізнання за допомогою ДНК тощо, а зовсім не одразу робиться “братська могила”. І вже тим більше зрозуміло, що морг зі знайденими в різних місцинах і звідтам в різний час і за різних обставин доставленими трупами — це не місце бою... Відтак, все ж незрозуміло: пан Лауер хоче поховати саме Г.Гонгадзе чи будь-яке тіло, аби просто позначити могилу іменем друга? Якщо перше — то звідки в нього довіра до тих, кому не довіряє мати, а якщо останнє, то навіщо це йому, і де тут християнство? Можливо, це щось аж таке загальнолюдське, що він далі візьме на себе працю ховати всі неупізнані тіла?
Але “таращанське тіло” — це об’єкт розслідування карної справи, рівень якої не треба нагадувати. І прокуратура так давно висловлювала бажання позбавитись його, що навіть цього досить, аби продовжувати підозрювати її в бажанні заховати головні докази в справі. Особливо тоді, коли з великою ймовірністю наближається зміна влади, яка, очевидно, муситиме повести слідство по-новому... Щодо наміру аполітичного друга Георгія в такий спосіб не дати політикам ще раз скривдити журналіста, влаштувавши на його похороні мітинги та демонстрації протесту, — то й тут є помилка: навіть за наявності такого наміру в політичних сил, вони саме через відсутність доказів, які визнала б мати, не можуть це зробити. До речі, якщо пан Лауер заздалегідь повідомив всіх, що збирається й може поховати саме Гію Гонгадзе, — то, за надмірного бажання політичних спекулянтів, вони принаймні зробили б спробу приєднатися до нього та влаштувати свої політичні акції. Якщо вже їм аж так важить політика і власні інтереси... Спротив з боку Лауера дав би лише зворотній результат: величезний скандал. Оце так аполітичність.
Якщо ж без політики, таємно поховати, як йому вважається, друга, то не треба було писати листа. Тим більше що, виходячи з вищевикладеного, немає жодної гарантії, що то буде саме тіло Георгія, і саме “таращанське тіло”. Навіть навпаки, набагато більше підозр, що це може виявитись тіло одного з тисяч безвісти зниклих громадян, тоді як “таращанське тіло” вже давно поховане прокуратурою в невідомому місці.
Можливо, всі підозри щодо акції пана Лауера можна було б викласти коротше, лишень пригадавши, що, окрім писати в інтернеті, він іще останнім часом з’являвся на певних телеканалах. Але в цих виступах пан Лауер повідомив, ніби сам особисто побував в руках слідчих, які намагалися “повісити” на нього вбивство друга. Логічно припустити, що вийшов на волю пан Євген з деякими умовами з боку слідства. Це в них буває. Тому якщо він сам після цього пропонує взяти “на себе” знищення ключового доказу в справі проти президента, — це не мусить викликати претензій до людини, яка, за власним висловом, не займається політикою. Це саме той випадок, коли політика займається кожним із нас...
2003.09.22 | Михайло Свистович
Re: Пане Спостерігач, це у Вас такий принцип?
Вперто не подавати посилання?Спостерігач пише:
> “Таращанське тіло” вже поховане?
> Ірина Погорєлова
>
> В іншій ситуації ці закиди, як і образи сім’ї Георгія, потребували б принаймні дискусії. Можливо, публікація на це й була розрахована. Але треба перш за все звернути увагу на інше. Зокрема, на незнайомство пана Лауера з юридичними процедурами, за якими ніхто, крім родини, не має права на поховання тіла, якщо його особа встановлена, а також наявна довідка про причини та час смерті. Інше можливе, якщо існує офіційна відмова родини поховати саме свого сина та чоловіка, а не просто тіло, яке їм “запропонували”.
В тому то і справа, що Лауеру чудово відомі всі юридичні процедури, і тим більше підстав не довіряти його щирості.
>
> При цьому всі, хто турбується про християнські цінності, мали б визнати, що держава, яка в особі прокуратури вже свого часу також дорікала ними родині журналіста, могла б сприяти уникненню моральних викривлень в дуже простий спосіб: виконати всі без винятку прохання матері щодо умов експертизи тіла. Лише в цьому випадку можна було б дорікати матері, що вона керується якимись іншими міркуваннями, ніж невпевненість і недовіра. Як відомо, це зроблено не було, навіть під час залучення іноземного експерта пана Ріволі. Отже, про мораль остаточно з’ясовано: тут не про неї.
Абсолютно так. До того часу, поки не виконані всі без винятку прохання матері щодо умов експертизи тіла, кожен справжній друг Гонгадзе (і навіть не тільки друг, а й просто людина з елементарними поняттями про етику) має свої підозри тримати при собі.
>
> Відтак, все ж незрозуміло: пан Лауер хоче поховати саме Г.Гонгадзе чи будь-яке тіло, аби просто позначити могилу іменем друга? Якщо перше — то звідки в нього довіра до тих, кому не довіряє мати, а якщо останнє, то навіщо це йому, і де тут християнство? Можливо, це щось аж таке загальнолюдське, що він далі візьме на себе працю ховати всі неупізнані тіла?
Про всі невпізнані тіла - це зайве. Тут іронія недоречна.
> До речі, якщо пан Лауер заздалегідь повідомив всіх, що збирається й може поховати саме Гію Гонгадзе, — то, за надмірного бажання політичних спекулянтів, вони принаймні зробили б спробу приєднатися до нього та влаштувати свої політичні акції. Якщо вже їм аж так важить політика і власні інтереси... Спротив з боку Лауера дав би лише зворотній результат: величезний скандал.
Так би і було.
> Якщо ж без політики, таємно поховати, як йому вважається, друга, то не треба було писати листа.
Угу.
> Можливо, всі підозри щодо акції пана Лауера можна було б викласти коротше, лишень пригадавши, що, окрім писати в інтернеті, він іще останнім часом з’являвся на певних телеканалах.
Це вже цікаво, однак все одно не міняє суті.
> Але в цих виступах пан Лауер повідомив, ніби сам особисто побував в руках слідчих, які намагалися “повісити” на нього вбивство друга. Логічно припустити, що вийшов на волю пан Євген з деякими умовами з боку слідства. Це в них буває.
Це також зайве. Нє пойман - нє вор.
2003.09.23 | AST
Понятно. (-)
2003.09.23 | Гура
Уважаю за ясность мысли и четкость изложения (-)
2003.09.23 | Rudolf
Re: Mozhe hvatyt?
Ne trevozhte spokij mertvyh. Ce svjate.2003.09.23 | AST
Ясніше не буває: Похорон Гонгадзе = "знищення доказу"
Похорон Гонгадзе = "знищення ключового доказу в справі проти президента" (с - Ира Погорєлова)Длсить відверто, як на мене. Коментарі зайві.
>"з великою ймовірністю наближається зміна влади, яка, очевидно, муситиме повести слідство по-новому"
Коли я чую від опозиції про "зміну влади" яка ось-ось відбудеться внаслідок "агонії режиму", мені одразу згадуються старі радянські підручники, які переконували у "неминучості краху капіталізму".
Що таке слідство "по-новому" теж понятно. Якщо зараз замовником усіх політичних вбивств в Україні є Лазаренко, то при "слідстві по-новому", усе мають повішати на Кучму.