09/29/2003 | Григорій КОЛОДЯЖНИЙ

У той час, коли лідер соціалістів Олександр Мороз усіх зусиль докладає до того, щоб консолідувати опозицію, бодай якийсь спротив організувати провладним фракціям у парламенті, його основне дітище – Соціалістична партія все більше перетворюється на вулкан, що оживає. У середині СПУ давно і щодалі напруженіше точаться бої за місце на партійному Олімпі.

Після несподіваного і таємничого зникнення з поста першого секретаря політради Івана Чижа, це місце зайняв досить таки посередній, з точки зору публічності і авторитету, Йосип Вінський. Однак, мало хто здогадувався, знав, що товариш Йосип Вікентійович проявить таку активну позицію в обкладанні себе "своїми людьми", поведе такі жорстокі і немилосердні кулачні поєдинки із тими, хто бодай в чомусь буде йому перечити, чи просто мати на ті чи інші події свою точку зору, позицію.

В партії помітили, що перший секретар уперто "косить" під генсека Йосипа Віссаріоновича і полюбляє, коли поза очі його промовисто величають "Кобою". Не палячи змалку, товариш Вінський для більшої подібності образу вряди-годи виставляє на свій робочий стіл люльку. Точнісінько таку, яку із насолодою посмоктував його знаменитий тезка у френчі.

А ще нинішній партійний лідер Йосип дуже хоче бути схожим на вождя усіх народів, і, насамперед, у категоричності своіх висловів і суджень. Товариш Вінський вирішив усе партійне господарство, у тому числі й ідеологію соціалістів прибрати до одних віжків, чи точніше б сказати - рук.

Зрозуміло, що все це викликало спротив у партійних рядах, і, передусім, у таких досвідчених соціалістів, як народні депутати Украіни Юрій Луценко, Станіслав Ніколаєнко, Віталій Шибко, Микола Рудьковський, Олександр Баранівський. Між групою цих соціалістів і "придворними" Йосипа Вінського, йде тривала і затяжна внутріпартійна війна. Носить вона закритий, але доволі напружений характер. Мінливого успіху добивається то одне крило партіі, то інше.

Цими днями, схоже, Йосип Вікентійович вирішив нанести групі Ніколаєнка-Луценка першу відчутну поразку. Заявившись на пленум Спілки молодих соціалістів (СМС), перший секретар політради враз поставив питання про довіру керівнику морозівських комсомольців. Цю посаду віднедавна займає народний депутат Украіни попереднього скликання Олександр Старинець.

Коли Олександра на цю посаду обирали вперше, товариш Вінський усе зробив для того, щоб провалити його. Він знав, що молодий чоловік тяжіє до групи його супротивників, отже, обрання Старинця на чолі СМСу тільки б посилило позиції його опонентів. Але молодь тоді не пішла за "Кобою". Затамувавши злобу, Йосип Вікентійович вирішив взяти реванш. У молодіжних масах була проведена відповідна підготовча робота. Однак, при відкритому голосуванні цими днями, на боці О. Старинця знову виявилася більшість.

Переможці, підрахувавши голоси, голосно розсміялися Йосипу в обличчя.

Розсерджений Мавр піднявся і при ошелешених молодих соціалістах категорично, в стилі свого вусатого тезки, промовисто заявив лідеру соціалістичноі молоді:

- Я те, бля, все одно закопаю...

- Як, як? - похопився світлоокий молодик із перших рядів.

- До зими загоню в могилу, - уточнив гострий, як бритва Йосип. Сказав, і похапцем вишмигнув із зали.

Чи не правда, цікава форма виховання підростаючого покоління? Особливо зважаючи на те, що товариш перший секретар політради СПУ часто полюбляє вихвалятися тим, що, мовляв, виріс він і загартувався в рядах ленінського комсомолу. Кого ж виховує він тепер?