09/30/2003 | Mykyta

http://online.gazeta.lviv.ua/2003/09/30/NewspaperArticle.2003-09-29.1406


ДЕ МИ СЬОГОДНІ перебуваємо, і що на нас чекає в майбутньому? У моїй уяві такий образ існує. Була в нас столітня колотнеча із Заходом. Закінчилася. На мосту над рікою зібралися, нас скинули з мосту, ми довго летіли, боляче вдарилися, пішли під воду, майже дійшли дна. Якимось дивом відштовхнулися від цього дна. Дорогою, за моїми підрахунками, тричі ледь не захлинулися. Але в підсумку все ж випірнули, відплювалися, віддихалися, озирнулися навсібіч і запитали себе, а власне ми хто, ми де? Класичне, історичне, принципове запитання з ґатунку “завдання національного самовизначення”, “завдання національної самосвідомості”. Взагалі-то, на це запитання мала б відповідати еліта, яка заради цього й існує. Але в нашої еліти є проблема: вона падала разом із нами і теж доволі добряче вдарилася різними місцями. Загалом, треба прямо сказати, що частина її просто перестала бути елітою, значна частина не користується реальною легітимністю, не має реального визнання власного народу. Але інших еліт у нас, як казав один класик, немає, тому давайте послухаємо, що нам кажуть ці еліти, відповідаючи на поставлене запитання. Є кілька відповідей про те, хто ми і куди повинні рухатися далі.

Відповідь перша. Вперед – тобто назад у СРСР. Хай живе міжнародна пролетарська солідарність і ковбаса за 2,20. Може, я не правий, надміру примітивізую цю точку зору, але мені навіть не хочеться всерйоз про це думати. Колесо історії закономірне, воно в один бік їде, а в інший – ні, що йому не роби – ніяк. Немає такого сценарію, не існує.

Інша точка зору – націонал-патріотів, простіше кажучи, російських фашистів. “Росія для росіян” тощо. Якщо всерйоз про це говорити і хоч якось аналізувати, то цілком зрозуміло, що в багатонаціональній і багатоконфесійній Росії ефективнішого способу знищення країни просто не існує. Саме тому цей підхід я не хотів би анонсувати.

Є ще школа “євразійства”. З дуже гарним корінням, фундаментальна (кн. Трубєцкой, Лєв Ґумільов). Лідери-євразійці правильно відчули, що суто національно-патріотичний підхід – це антидержавно. Але як тільки справа від заперечення доходить до класичного “що робити?”, особливо у сфері економіки, – хочеться ридати.

Четверта школа виникла нещодавно, вона називає себе “Спадкоємство”, закликає подолати “розрив історичного часу” – тобто радянський період, і повернутися назад до російських джерел.

Що з цих чотирьох продуктів, пропонованих на інтелектуальному ринку, пропонує нам влада? Вона пропонує найпростіше і найбезглуздіше. Називається: “все відразу”, або “радянський гімн плюс російський прапор”. У столиці нашої батьківщини Москві в центрі міста, у найсвятішому місці лежить собі рум’яний симпатичний труп, а тут, у Пітері, у Петропавловській фортеці поховано тих, кого разом із дітьми цей сам труп, коли ще був живим, наказав розстріляти. Там він, а тут вони. Всі відразу. Всі в одній посудині. Компот і щі в одне цебро. Така відповідь не може бути відповіддю. З іншого боку, я б, чесно кажучи, не став звинувачувати в цьому владу. Влада, в принципі, не здатна вирішувати завдання такого характеру. Їх має вирішувати не влада, а народ через власну еліту.

Ми вважаємо, що є базові вартості, які звуться приватною власністю, свободою, є держава, покликана ці базові вартості захищати. Звичайно, було б наївно вважати, що скрізь, де б вони не з’явилися, там відразу все блискуче, все цвіте і пахне. Це не так. Але є зворотна дуже цікава закономірність: там, де їх немає, цих базових вартостей приватної власності та свободи, там точно нічого не виходить, жодним способом. Де ж їх немає? Північна Корея, Куба... Тікає вже з цього корабля Китай, і зараз підійшов до базової проблеми ринку – “приватної власності”, і зрозуміло, що вирішить цю проблему. Ці вартості самі по собі наївно вважати західними вартостями: чому західними? Японія – це що, Захід? Або Нова Зеландія з Австралією? Чи Таїланд, який динамічно розвивається? Вартості ці не західні, а загальнолюдські. Що перешкоджає нам використовувати загальнолюдські вартості? Порох теж винайшли не ми, а китайці, але це не заважає всім його доволі ефективно використовувати. З іншого боку, нам кажуть: “Ну що ви, любі друзі! Взагалі, підприємництво та приватна власність – це зовсім не російські вартості”. Якщо вони не російські, то хто такий Дємідов, який виробляв мало не половину чавуну в країні на початку XVІІІ століття? Напевно, американець, радше за все. Щоправда, в Америці в той час нікого, крім індіанців, узагалі не було, а Дємідов був і будував заводи на Уралі, приватні й ефективні. А хто такі Мамонтов і Морозов, а хто такі російські підприємці, приватні бізнесмени, які реально до І світової війни вивели країну за абсолютною більшістю параметрів на лідируючі показники у світі, а провідні найбільші інвестиційні проекти в країні, в Росії, – приватні залізниці, які будували на акціонерному капіталі? Це що, все з Америки? Наше це все! Інша річ, що в Росії, звичайно ж, ніколи ідея робити гроші не стане національною ідеєю – і не треба. У кожного народу є перелік власних пріоритетів. У Росії завжди цінності пов’язані із справедливістю, з істиною, правдою – це завжди буде вищим. Але з цього вже не випливає, що все, що пов’язано з грішми, з бізнесом, із приватним підприємництвом, треба викинути і віддати це нашим ворогам імперіалістам. Давайте, нарешті, відійдемо від цих крайнощів. Абсолютно зрозуміло, що ми можемо і повинні повернути в Росію ті базові вартості, які розвивалися ефективно і з вагомими результатами, з якими наша країна, так вже склалося, 80 років намагалася боротися і, природно, програла, тому що не могла не програти. Ці вартості в російському кліматі будуть приживатися не зовсім просто.

Я не претендую на те, щоб дати вам вичерпний перелік напрацьованих пропозицій, який описує все коло в напрямку рішення. Я претендую на те, щоб сказати про головне. Масштаби залягання проблеми абсолютно інші, масштаби її вирішення абсолютно інші. Масштаби вимог до нас із вами щодо пошуків цих рішень узагалі інші. Ми тільки-но починаємо торкатися проблем цього рівня залягання. Звичайно, задумуючись над цією проблемою, не можна не сказати, що масштаб космічний. Ну, це так, по-нашому, ми завжди в такому масштабі і діємо, може, навіть малувато, щось треба додати. Є що додати. Додавати потрібно СНД. Так склалося, що нині за рівнем заробітної плати серед усіх наших сусідів Росія на першому місці. Так склалося, що сьогодні за рівнем пенсій Росія серед наших сусідів на першому місці. Саме цим і зумовлені ті імміграційні потоки, про які я говорив. Висновок із цього доволі простий і очевидний – він полягає в тому, що Росія вирвалася на очевидні лідируючі позиції серед усіх країн СНД за рівнем і якістю життя. Це якісний параметр. Ну а якщо подивитися на кількісний, то все зовсім очевидно. Наш ВВП торік – 346 млрд. доларів США, для порівняння, України – 41 млрд. доларів США, Казахстану – 25, Білорусії – 14, Азербайджану – 6. Ну, зовсім маленьких я не називаю, щоб не кривдити. Іншими словами, Росія нині – єдиний і унікальний природний лідер на всьому просторі СНД і за обсягом своєї економіки, і за рівнем, і якістю життя. Це проста констатація факту. Я розумію, що навіть ця констатація фактів у деяких наших друзів може викликати майже істеричну реакцію. Але істерику краще за все лікувати шоком, а ви знаєте, що на шоковій терапії ми трохи розуміємося, тому від констатації фактів перейдемо до постановки завдань. Я вважаю, що Росія не тільки є лідером, а може, й повинна всіляко нарощувати і зміцнювати свої лідируючі позиції в цій частині планети в наступні 50 років. Скажу більше, я вважаю, що ідеологія Росії – і я глибоко в цьому переконаний – на всю доступну для огляду історичну перспективу повинна стати ідеологією ліберального імперіалізму, а метою Російської держави мусить стати побудова ліберальної імперії. Чудово усвідомлюю, як болісно сприймається слово “імперія” багатьма, чудово усвідомлюю, яке непросте до нього ставлення і як сильно воно було скомпрометоване. Я розумію, що для багатьох людей це слово взагалі немислиме, особливо в одному ряді з такими словами, як “цивілізація”, “демократія”, “приватна власність”, “ринок”, “свобода”. Тільки це було у XX столітті, але XX століття закінчилося, почалося XXI. Причому повсюдно. Ми живемо в іншому столітті, в іншій країні і в іншому світі. Озирнімося навкруги: ми в абсолютно новій ситуації, і в цій ситуації ми повинні ставити перед собою адекватні їй завдання.

Звичайно, для мене ліберальний імперіалізм зовсім не означає, що ми можемо всерйоз відмовлятися від принципу непорушності кордонів. Звичайно, це не означає, що ми будемо порушувати загальновизнані норми народного права. Це означає те, що держава зобов’язана всіма способами сприяти розвитку російської культури та культури інших народів у наших країнах-сусідах. Ліберальний імперіалізм для мене означає, що Російська держава всіма способами повинна сприяти експансії російського бізнесу за межі держави – до наших сусідів. Він для мене означає, що російська держава повинна безпосередньо законними методами робити все, щоб підтримати базові цінності свободи та демократії не тільки в Росії, але й у всіх державах-сусідах. Таке розуміння нашої країни дає зовсім інші фундаментальні засади не лише для нашої внутрішньої політики, але й щодо того, що таке Росія в світі. Задумайтеся над активно обговорюваним питанням: Росія – вступ у Європейський Союз, Росія – вступ у НАТО. Не треба нам ніякого вступу ні в ЄС, ні в НАТО. Ми туди не помістимося ні економічно і політично, ні географічно. І не потрібно нам туди. Замість цього нам потрібно просто побачити зараз контури нового світу XXI століття, який формується, в якому будуть США, найбільша імперія у світі, нова об’єднана Європа (завершується процес формування європейської конституції, й об’єднання Європи – не за горами), Японія (у важкій кризі, але, мабуть, вийде з неї), і в якому повинна посісти своє місце і наша країна. Не просто посісти місце в цьому ланцюзі, а замкнути це кільце великих демократій XXI століття. У нас для цього є абсолютно всі необхідні передумови. Це єдиний реальний спосіб по-справжньому, на рівних, у партнерському режимі побудувати свою роботу з гідними партнерами, для того, щоб разом із ними захищати лад і свободу на Землі. Я переконаний, дорогі друзі, що ця місія і є великим майбутнім нашої великої країни.

Анатолій Чубайс – екс-віце-прем’єр Росії, співголова партії “Союз правих сил”

Уривки з виступу в Санкт-Петербурзькому державному інженерно-економічному університеті на церемонії присвоєння звання doctor honoris causa 25 вересня 2003 року