Про яйця і Корчинського: "Євангеліє брехні від Дмитра"
10/06/2003 | Бєлочка
"Євангеліє брехні" від Дмитра.
Корчинського до гардеробу не допустили. Він став асенізатором?
Про голови й колоди
Політикові, як і дипломату, язик дано для того, щоб приховувати свої
справжні наміри та думки. Однак політик - жива людина, у голові якої "сіра
речовина", а не комп'ютерна програма. Тому час від часу в нього вириваються
слова і вислови, які є штрихами не закамуфльованого, а справжнього його
єства. Коли ж усю цю мозаїку з багатьох виступів, інтерв'ю скласти докупи, то
перед тобою раптом виникає людина, яка не має нічого спільного з образом,
створеним друкованими та електронними ЗМІ. І тоді починаєш картати себе,
мовляв, був же про нього набагато кращої думки.
Саме до такого висновку дійшов автор цих рядків, перелопачуючи
матеріали на політичну тематику в наших ЗМІ. Задля спортивного інтересу
вирішив переглянути інформацію про "героя нашого часу" Дмитра Корчинського.
Цікавість до цієї особи була не випадковою: здивував його оверкіль (це коли
судно перевертається і замість рубки над водою видно лише днище з кілем).
Або, простіше кажучи, чому "великий радикал" поміняв свої переконання на
протилежні?
Однак виявилося, що така оцінка була хибною. Бо Дмитро Олександрович
міняв лише маски і прапори, а сам внутрішньо ніколи не змінювався. Це я
усвідомив, збираючи одкровення як його, так і його соратників. Нинішніх і
колишніх.
Не скажу, що в мене була раніше якась усталена думка про Дмитра
Корчинського. Сприймав його найчастіше як екзотику в українській політиці -
на зразок цапа з дзвіночком, якого ми, студенти, побившись об заклад, провели
центральною вулицею міста. Інколи захоплювався його вчинками, а іноді
дивувався, чому такий різновид "гомо сапієнс" не досліджують психіатри та
психологи. І ось ці розпорошені враження після узагальнення набули
системності. Після чого до епітетів на зразок "революціонер", "харизматичний
лідер", "філософ", "радикал", якими його щедро нагороджують ЗМІ, можна додати
ще кілька, дещо відмінних від тих, які так приємно лоскочуть слух панові
Дмитру.
Я не зважатиму на те, що Корчинського колись "довбонули" по голові у
відповідь за побиття солдата. Як він згадує у книзі "Війна в натовпі" про
свою службу в Радянській армії, " я спробував прорватися і втекти, але мене
вдарили по голові колодою і, коли я впав, почали добивати, але я скоро
втратив свідомість". Судячи з усього, асоціації "колода - голова"
супроводжують Дмитра весь час. Бо пізніше в одному з віршів, порівнюючи свою
роль в УНСО з "кормчим", він напише:
Лишь кормчий под кормою жил
пока корабль еще стоял
А после разломался.
Разбило голову бревно...
Зрештою, я не психіатр, щоб досліджувати наслідки зіткнення колоди з
чиєюсь головою і на їх підставі робити висновки причин Дмитрового
радикалізму. На відміну від програми "Проте" ("Студія "1+1") із її
бездоказовою, але образливою для людей асоціативною маячнею, спробую на
конкретних прикладах довести: Корчинський-міф не має нічого спільного з
конкретною особою, що носить це прізвище. До речі, телеглядачів своїх програм
він вважає якщо не кретинами, то "сірою масою" точно. Але про це далі.
Одразу ж зауважу - публікація підготовлена не задля власного
задоволення. Бо навряд чи можна одержувати насолоду від порпання у вигрібній
ямі чи баках для сміття. Просто прикро за людей, яких використовують, мов
маріонеток, щиро жаль молодих хлопців, які загинули, їхніх матерів, тих, хто
зараз сидить за гратами, чиї долі зламано, кого зраджували, продавали і
продовжують це робити зараз. На кому наживалися, чиє життя та надії
розтоптали задля самозвеличення і задоволення маніакальних амбіцій однієї
особи.
Че Гевара чи Азеф?
Колись я по-дружньому порадив одному народному депутату України не
виходити на трибуну Верховної Ради. Мовляв, ти відомий літератор, лауреат
Шевченківської премії, науковець, але деякі твої непродумані експромти не
піднімають твій авторитет в очах виборців. Наступні вибори підтвердили мою
правоту. Щось подібне сталося і з паном Дмитром. Якби він "зомбував" лише
своє оточення, водив ватаги на різні політичні тусовки, займався епатажем,
то, враховуючи його унсовське минуле, міг би ще деякий час експлуатувати
бренд "Корчинського". Тим більше що оточення його весь час змінювалося, і
новоприбулі не могли знати, що говорив і кому служив їх лідер 12 чи 5 років
тому. Однак він повторив досить поширену помилку тих, хто, поспішаючи
увіковічнити себе за життя, довірив потаємні думки і прагнення паперу.
Недарма в народі кажуть, що коли Бог хоче когось покарати, він відбирає в
нього розум. Книга Дмитра Корчинського "Війна в натовпі" та його інтерв'ю,
коли їх проаналізувати, ще раз підтверджують цю істину.
"Я один із найдосвідченіших політиків, тому що політикою займаюся
постійно десь із 87-го",- заявив в інтерв'ю газеті "Столичные новости"
Корчинський у 2001 році. Щоправда, варто додати - це "зайняття" було
специфічним. Ось що сталося, приміром, зі студентською молодіжною
організацією "Громада". Як пише сам автор, "я вирішив спробувати перетворити
"Громаду" на революційну організацію, внаслідок чого вона потім розвалилася".
Улітку 1989 року у багатьох областях України почали створюватися
Спілки незалежної української молоді. У Києві за цю справу взявся Корчинський
зі спільниками. Слід сказати, що спілки почали успішно функціонувати скрізь,
однак у пана Дмитра, очевидно, було інше завдання. "...У напівпідвалі в
Музейному провулку відбулася сходка, на якій я сам поставив питання про своє
керівництво. Мене майже ніхто не підтримав, і я змушений був залишити
організацію. Зі мною вийшло лише четверо..."
По суті, з цього у Спілці почався розкол, який знівелював її вплив на
політичні процеси в Україні. Однак Корчинського це мало хвилювало.
"Влітку дев'яностого року із кількох маргінальних груп і гуртків була
створена Українська міжпартійна асамблея. Ми ввійшли туди і через кілька
місяців здійснили переворот, перетворивши її в централізовану партію... Ми
перейменували міжпартійну асамблею в УНА... Фактично у той час в організації
остаточно встановилася моя одноособова диктатура".
Отже, мети було досягнуто - пан Корчинський одержав владу. Причому
над людьми далеко не останніми серед національно свідомих. Варто лише
згадати, що своєрідним знаменом і керівником УНА вважався Юрій Шухевич, життя
якого, по суті, пройшло у концтаборах та на засланні, бо він син легендарного
командувача УПА Романа Шухевича. Саме це ім'я і приваблювало багатьох, однак,
як пише Корчинський про Юрія Шухевича, "він ніколи нічим не керував і за всю
історію УНА-УНСО не прийняв ні одного рішення". Виходить, Корчинський
використав Шухевича для залучення до організації якомога більшої кількості
радикалів, встановивши при цьому свою "одноособову диктатуру". Це вже
пізніше, зі створенням УНСО, організація поповнилася також різними
авантюристами та кримінальними елементами, а спершу сюди йшли люди із
загостреним почуттям національної гідності, не підозрюючи, що, можливо,
потрапляють під "ковпак" КДБ. А підстави говорити про останнє є. У цьому
контексті досить цікавими є одкровення співавтора "Війни в натовпі" під
псевдонімом Анонім. Судячи з усього, колишнього працівника "Контори Глибокого
Буріння". Зокрема, він пише: "Розробка Корчинського з боку Київського
управління КДБ здавалася перспективною. Незважаючи на все більший розмах
правозахисного руху, в ньому дуже відчувалася нестача "буйних".
Нам дають зрозуміти: КДБ потрібні були люди, які б стали приманкою
для радикалів, небезпечних для існуючого ладу готовністю до рішучих дій. Тому
спецслужби і згадали про столітній досвід департаменту поліції. Адже ще на
початку минулого століття царська охранка успішно використовувала у своїх
цілях Азефа - керівника бойової організації есерів.
До речі, одного з найвідоміших провокаторів не раз згадує і
Корчинський. Причому аж ніяк не в негативному контексті. Зокрема, він пише:
"Нищівного удару по бойовій організації есерів завдав не провокатор Азеф (під
його керівництвом вона ефективно функціонувала), а революціонер Бурцев". Але
чомусь поза увагою залишає наслідки діяльності Азефа - арешти десятків
активних бойовиків. Очевидно, робиться це свідомо - щоб ні в кого не виникало
асоціацій з подіями днів сьогоднішніх. Скажімо, з арештами унсовців у
Білорусі та Києві. Коли ж до згадуваного вислову пана Дмитра додати ще одне
одкровення з книги: "Період замішання і наступної "соціальної реабілітації"
органів був використаний Корчинським для встановлення деяких пробних
контактів з вищим керівництвом КДБ і УКДБ по Києву та області", то виникає
взагалі цікаве запитання. Зокрема, чи не є це спробою зіграти на випередження
у випадку появи в українській політиці нового "Бурцева"? По суті, нас
намагаються підвести до думки, що контакти зі спецслужбами вмотивовані
намаганнями використати їх на користь "революціонерів". Таку гіпотезу,
напевне, будь-яка людина зі здоровим глуздом назве не інакше як маячнею. У
кращому випадку, підкреслюю - у кращому, міг відбуватися взаємний, але аж
ніяк не рівноцінний обмін інформацією. А коли врахувати, що до участі УНСО в
міжнаціональних конфліктах було ще далеко, то стане зрозумілим, яка саме
інформація могла зацікавити КДБ на зорі становлення національно-демократичних
сил. Так що словами одеситів, яких іноді любить цитувати Корчинський, скажу:
"Не надо держать нас за идиотов".
У принципі, і сам пан Дмитро зізнається: "Яке б обличчя я не
натягував на себе, професійні українці відчували запах сірки при моєму
наближенні". (Для тих, хто не знає, пояснюю - у народі прийнято вважати, що
запах сірки супроводжує диявола). А взагалі-то цей запах дещо із запізненням
відчув і дехто із соратників. Наприклад, Михайло Свистович - учасник
студентського голодування 1990 року. Під час проведення акції "Україна без
Кучми" у грудні 2000 року він надіслав повідомлення: "Я звертаюся до Дмитра
Корчинського! Ми були з тобою в студентській організації "Громада" ще тоді,
коли всі нинішні патріоти сиділи по шпарах. Ти прийшов до нас 15 грудня,
роздав купу інтерв'ю і більше тебе ніхто не бачив. Ти назвав свою організацію
"Щит Батьківщини". Високо взяв. Я щиро бажаю тобі відповідати цій назві, тож
19 грудня маєш можливість довести правильність цієї назви. Стань щитом для
дітей, які підуть до президента".
Не закидатимемо Михайлові завищення оцінки нинішніх патріотів -
звернемо увагу на інше. Попри те, що Корчинський, за його ж визнанням,
розвалив національно-демократичну студентську "Громаду", немало зробив для
дискредитації усіх наступних формувань, які очолював, усе ще залишалися люди,
які вірили йому. Вони й не підозрювали, що своїх однодумців по УНСО, та й
саму організацію, він оцінить так: "І ось ця інтегрована особистість
помирала, не в бою, як я мріяв, а від старості. І починала трохи смердіти".
Виходить, для здійснення "мрій" пана Дмитра усім треба було загинути. Щоб
потім по кістках мучеників він міг піднятися на постамент? Але він явно
поспішив похоронити УНСО. Це засвідчили березневі події 2001 року.
Однак повернемося до заклику "Стань щитом для дітей". Ось як згадують
ці події їх активні учасники і координатори. Народний депутат України
позаминулого скликання Володимир Чемерис в інтерв'ю "Народному оглядачеві" у
2001 році сказав: "Пригадую ті провокації, які намагався чинити Корчинський,
кричав: "На штурм, на штурм!"
У цей час протестанти перебували біля парламенту, представники якого
й були ініціаторами цієї акції. А якби учасники акції піддалися на ці
заклики? Кровопролиття, потім ув'язнення їх учасникам були гарантовані, а пан
Дмитро, як це вже не раз було, знову вийшов би сухим з води. Приміром, як під
час побоїща на Софійській площі в день поховання патріарха Володимира в 1995
році, коли пролилося немало крові. Саме тоді УНСО керував Корчинський.
Про роль Дмитра у виступах 2001 року в одному зі своїх інтерв'ю
говорить один із дійсних лідерів руху, який мав вираження в "Україні без
Кучми", Олександр Мороз: "Корчинський провокатор за професією. "Щит
Батьківщини" (очолюваний Дмитром. - Авт.) спочатку був у складі комітету
акції "Україна без Кучми", однак і тут він займався провокаціями. "Щит
Батьківщини" вирішили виключити зі складу комітету".
На зміну "ЩБ" прийшло "Братство". Складається враження, що пан Дмитро
використовує його для досягнення суто своїх цілей, як не раз це робив з
іншими організаціями. В цьому спробуємо розібратися далі. А наразі на
підставі викладених фактів варто самостійно зробити висновок щодо того, ким є
у політиці Дмитро Корчинський - революціонером, як Че Гевара, чи провокатором
з усіма задатками сумнозвісного Азефа?
Провідник на той світ
Безперечно, коли об'єктивно розглядати політичну діяльність
Корчинського, то неможливо обійти мовчанкою і роки його "одноособової
диктатури" в УНСО. Заодно показати не лише фасад, а й задвірки цього
керівництва.
Прийнято вважати, що свій початок УНСО бере з перших днів ГКЧП. Як
пояснює сам Дмитро, організація створювалася для протидії гекачепістам. Однак
у багатьох виникають деякі сумніви щодо справжньої мети її створення.
Зокрема, після слів одного зі співавторів книги під псевдонімом "Славко":
"Тоді, буквально в останній момент, Д. Корчинський і його оточення від'їхали
у Львів. Були вони ким-небудь попереджені - не знаю". Не дає відповіді на це
питання і сам "революціонер". Якщо ж врахувати попередню політичну діяльність
Корчинського та його "контакти з вищим керівництво КДБ", то цілком має право
на життя й інша версія мети його приїзду до Львова вранці 19 серпня 1991
року. Чи не за чиїмось завданням прибув він до міста, яке навіть у радянські
часи вважалося "розсадником українського буржуазного націоналізму"? І чи не
для того, щоб під гаслом боротьби з гекачепістами зібрати всі дані про
радикалів, які становили загрозу для новонасаджуваного режиму Крючкова -
Янаєва? У такому випадку львівських націонал-патріотів від в'язниці врятував
лише швидкий провал ГКЧП.
А панові Корчинському, щоб його ні в чому не запідозрили, довелося
ставити перед своїми однодумцями нові цілі та муштрувати людей у таборах.
Напевне, щоб менше замислювалися над змістом життя. Бо коли за невміло
виконану вправу, зайві запитання, найменшу провину тебе чекає "нагорода" -
десяток ударів палицею по спині, то тут уже не до філософії. По суті, людей
зомбували, перетворювали на слухняний інструмент виконання задумів "пана
Провідника" - саме так назвав себе Корчинський і такого звернення до себе
вимагав від інших. Однак кого і куди збирався вести цей "провідник"?
Відповідь на це запитання можна знайти як у "Війні у натовпі", так і в книзі
" Ми з УНА-УНСО".
"На порозі стояв у розкішному натовському камуфляжі Дмитро
Корчинський:
- Усі чекають Пасху, коли наступить перемир'я. Але ми не повинні дати
їм можливості розслабитися. Власність...
- Грабунок! - хором кричать унсовці у відповідь.
- Конституція... - продовжує Дмитро.
- Брехня!
- Що стосується власності... - пробує щось сказати стрілець Рудий.
Провідник здивовано дивиться.
- Десять віджимань від підлоги на кулаках, - наказує він підлеглому.
- Вибачте... - пробує виправдатися Рудий.
- Двадцять!
А Корчинський вже підійшов до наступного стрільця..."
Або ще одне одкровення з книги "Ми з УНА - УНСО": "Ніхто не знає,
куди йде УНСО. Це відомо лише Провіднику. Він вкаже мету на сьогодні, на
завтра, на кожний відрізок часу. Він назве ворога і друга. І хай тебе не
гризе совість. Всі гріхи бере на себе Провідник". (Чи не нагадує вам це
вислів Гітлера: "Солдати, я позбавлю вас такої химери, як совість"? - Авт.).
І далі: "Організація повинна розбити в скалки світлі згадки обивателів про
минуле і кришталеві мрії про майбутнє. Люди повинні бути позбавлені минулого,
ненавидіти сьогоднішнє і не надіятися на майбутнє. Чим гірше, тим краще".
Псевдореволюційна фразеологія по суті скалічила життя десяткам і
сотням дітей, які в силу свого віку і освіти просто не могли розібратися, чим
служать вони для "Провідника". Але саме - на недосвідчену юнь, яку легко
зомбувати, робив і робить ставку пан Корчинський: "Провідник неодноразово
повторював, що в УНСО треба набирати молодь"; "Прибивалися до УНСО і діти.
Першим "сином полка" став Віталік. Учень інтернату з математичним ухилом, він
виріс в УНСО... Віталік пропав без вісті під час штурму бойовиками Грозного";
"Семеро вбитих в Абхазії, семеро арештованих у Мінську".
А це лише прямі "закордонні" втрати. Якими наслідками обернулася
участь у міжнаціональних конфліктах для інших їх учасників? Цитую.
"Саша Поліщук став пити, підсів на анашу. З пістолетом без бойової
пружини пішов на ювелірку, був схоплений і засуджений на сім років".
"Дальша доля Шкіпера була сумна. Повернувшись у рідне Закарпаття, він
вирішив для чогось підірвати місцевого авторитета. Бомба зірвалась у машині,
коли вони везли її підкладати. Водій машини загинув на місці, а Шкіпер утік.
Я прилаштував його у знайомих кримінальних злочинців у Херсонській області...
Шкіпера брала київська група... "Не дам ні копійки на адвоката, - сказав я".
"Частині людей не було куди повертатися. Ми поселили їх на якійсь
ничці в Тернополі, сподіваючись скорого часу почати яку-небудь війну. Хлопці
розслабились. Якось ввечері, тиняючись біля вокзалу, вони зустріли якогось
сержанта. Випили з ним пива, потім посварилися, задушили його, викололи очі і
втопили. Їх взяли на другий день. Вони мали наглість не втекти".
"Рудольфа Машуру розстріляли з пістолета-кулемета".
Можна було б цитувати й далі, але в даному випадку напрошується
висновок: пан Корчинський почиває на лаврах революціонера, а суспільство
одержало плоди його "виховання" - морально скалічених і деградованих людей.
Зрозуміло, що вони могли і не знати далекосяжних цілей пана Дмитра, про це
він проговорився пізніше: "Я прагну слави. Слава - це найважливіше" (журнал
"ПіК" за 2001 рік). "Влада - так, цікавить"; "Я сподівався на війну,
революцію і хотів трохи побути кривавим диктатором. І зараз хочу." ("Женский
журнал" за 2003 рік). "У мене величезне відчуття незадоволеності, бо у мене
величезні амбіції"("СН" за 2003 рік).
У принципі прагнення слави і влади нічого поганого в собі не несе.
Вся суть у тому, якою ціною це досягається. Бо коли пан Дмитро згадує про Че
Гевару, то я одразу ж бачу відмінність, яка їх роз'єднує: кубинський
революціонер зрікся багатства і посади міністра задля експорту революції, а
Корчинський через революцію прагне доскочити влади і багатства. Че Гевара
загинув сам, а Корчинський підставив під кулі інших людей. І після цього він
ще і заявляє: "Минуло десять років. Я згадую зараз усіх своїх товаришів по
клубах, спілках, партіях, асамблеях, бойовиків і ловлю себе на думці, що мені
не хотілось би їх бачити знову".
Щоправда, його колишні соратники теж не залишилися в боргу. В одному
з інтерв'ю "Газете.ру" керівник відділу зовнішніх зв'язків УНА-УНСО Тарас
Гатило так оцінив вихід пана Корчинського з організації: " Думаю, він
зрозумів, що не в стані керувати такою організацією і пішов. Тепер пише
мемуари. Якщо людина більше не може, то це можна пояснювати різними
причинами. Але імпотенція все одно залишається імпотенцією".
Не так епатажно, але не менш відверто сказав про свого колишнього
соратника нинішній керівник УНСО, народний депутат України Андрій Шкіль:
"Основна причина - це небажання Корчинського працювати у політиці. Його
завжди притягувало шоу, і я по-дружньому порадив йому цим займатися".
Якось у хвилини відвертості "Провідник" сказав, що після того як
перестане відчувати свою потрібність у політиці, піде працювати в
археологічну експедицію. Судячи з усього, політика в прямому розумінні слова
для нього закінчилася, однак він не поспішає брати до рук знаряддя археолога.
Напевне, тому, що обрав для себе прибутковішу професію.
Дивіденди на людській біді
Як свідчать факти, майже всі організації, до "створення" яких
докладав рук "революціонер" Корчинський, зазнали краху. Якщо з УНА-УНСО цього
не сталося, то не завдяки, а всупереч його зусиллям. І ось він вирішив удруге
вступити в одну і ту ж ріку. Тільки тепер створене ним "Братство" поповнили
не радикально налаштовані студенти, а ті, кого виключили з університету за
"хвости", у кого матеріальні негаразди, або люди, яким він, очевидно,
пообіцяв допомогти вирішити житлові та побутові проблеми. Почалася звичайна
брудна гра і спекуляція на людській біді. І ті, хто прийшов до Київської
міської ради під прапорами "Братства" (із емблемою. Чи то "Ж", чи "Х" й "Р"
під ковпаком), навіть не знають, що їх, як це було вже не раз,
використовують, мов одноразовий предмет. Тільки цього разу Корчинський
намагається не лише свій імідж підняти, а ще й прислужитися кланам, які і вві
сні бачать свого представника на чолі Київської влади.
Я тримаю в руках листівку "Братства", яку мені вручили 22 вересня, і
дивуюся - на кого вона розрахована? Хвальковита брехня про свої успіхи і
провокаційні заклики Дмитра Корчинського не витримують ніякої критики. Хіба
можна всерйоз сприймати нахваляння "братчиків" про їхні заслуги у виділенні
70 квартир киянам, розв'язання проблем тих, хто живе в гуртожитках,
скасування завищених цін тарифів на житлово-комунальні послуги в Одесі тощо.
З владою Одеси, як відомо, воював народний депутат-"нашоукраїнець" Юрій
Кармазін та його колеги по Верховній Раді. А розпорядження про надання 70
квартир мер Києва Олександр Омельченко підписав ще за місяць до пікетування
Київради...
Судячи з усього, панові Дмитрові явно не вистачає ландскнехтів. Тому
він і закидає наживку у своїх закликах: "Допомога надаватиметься лише тим,
хто зважиться на виступ і захист своїх прав, хто готовий боротися і
ризикувати". Тобто: приходьте, влаштуємо сутичку, я поставлене переді мною
завдання виконаю, одержу дивіденди і злиняю. А ви залишайтеся зі своїми
проблеми та нарікайте на свою наївність. Хіба не про це свідчать наведені в
цьому матеріалі приклади? І хіба не таким фіналом традиційно закінчувалася
Дмитрова діяльність?
Звернемо увагу ще на одне. Проти кого закликає боротися Корчинський?
У перервах між наїздами на обраного киянами мера Омельченка Дмитро ледь не
щодругого вечора самотужки вправляється у випльовуванні жовчі на Ющенка й Ко
у програмі "Проте". На догоду кому? Об'єднаним соціал-демократам, котрі свого
часу з тріском програли в Києві вибори міського голови і набрали мізерний
відсоток під час виборів-2002 до Верховної Ради. І хоча вони й намагаються
приховати свою роль в організації "корчинських" виступів, проте шило з мішка
весь час вилазить.
Як, приміром, заява секретаря київського міському СДПУ(о) Вадима
Місюри "Громадському радіо" наприкінці серпня про те, що "концентрування
влади в одних руках є неприпустимим і Олександр Омельченко може сам зняти ці
суперечки, пішовши з посади голови КМДА". За такою логікою, у всіх містах, де
міський голова, згідно із законом, очолює і виконавчу владу, треба
запроваджувати ще одну посаду. Для особи, яка б усім розпоряджалася, але ні
за що не відповідала. Щось на зразок керівника адміністрації Президента.
А чи знають люди, які за вказівкою "Провідника" зараз сидять під
мерією, чому Омельченка так ненавидять ті, хто обкрадає народ із перших днів
незалежності і продовжує робити це сьогодні? Та ж мер Києва не дав і не дає
їм можливості розікрасти власність міської громади. Як наслідок, "об'єднані"
клептомани не можуть диктувати Києву захмарні ціни на хліб, електроенергію,
транспорт, тепло та наживатися, як це вони роблять у багатьох регіонах
України.
А облудність і фарисейство пана Корчинського можна довести на
прикладі його ж висловлювань: "Ми будемо прикрашати міста не будівлями, а
руїнами. Міські ансамблі виграють, звільнившись від новобудов... Руїни і
запустіння облагороджують обличчя міст". Або ще один перл: "У глибокій
меланхолії я роздумував над тим, що на Хрещатик ніколи не вдасться
перетягнути війну. Ніколи вже не будуть підірвані мости через Дніпро, ніколи
загорілі хлопці в брудних камуфляжах не затягнуть ДШК на дзвіницю Святої
Софії".
Шкода тих одурених, яких продажний псевдофілософ знову втягує в різні
авантюри. Користуючись тим, що вони не читали його одкровень і не
здогадуються, що ж насправді ховається за маскою "революціонера", поверх якої
Дмитро натягнув сьогодні машкару "захисника" скривджених та "борця зі
сваволею чиновників". Бо інакше вони б спитали його: "Пане Корчинський, якщо
ви збираєтеся "звільняти міські ансамблі від новобудов", то ми позбудемося не
лише сьогоднішнього, хай і поганенького житла, разом із нами на вулиці
опиняться десятки мільйонів українців. Для чого ж ви привели нас під мерію?".
Або: "Якщо ви мрієте, щоб "мости через Дніпро були підірвані", то чого ж ви у
програмі "Проте" на "1+1" по суті підтримали авантюрний проект будівництва
мосту? Чи не тому, що один із ваших основних принципів звучить так: "чим
гірше, тим краще?"
Хто платить, хто музику замовляє, хто замовлення виконує
Навряд чи "братчики" та люди, яких Корчинський використовує для
нинішніх "чорних" піар-акцій, знають, що ще два роки тому лідер такого самого
"заробітчанського" політоб'єднання" "Молодь - надія України" Вадим Гладчук
так оцінив сьогоднішнього свого спільника Дмитра Корчинського: "Це людина,
яка спеціалізується на політичних провокаціях, причому робить це за великі
гроші". Авжеж, бо інакше "спільники" Д.К. запитали б: "А де ті гроші, які нам
повинні заплатити за те, що ми тут сидимо і не даємо нормально працювати
міській владі?". Особисто я впевнений: гроші до цих людей не доходять, а якщо
й потрапляють, то лише крихти з сум, які виділяють на подібні акції ті, хто
хотів би "порулити" Києвом. Насправді транспаранти пікетників мають містити
гасла на кшталт: "Медведчук, розрахуйся з нами за пікетування Київради".
Доречним було б і гасло, яке "протестанти від Корчинського" виставили явно не
за адресою - перед Київрадою: "Христос заповідав ділитися".
Певно, тих 800 мільйонів доларів, у які оцінюють ЗМІ статки
нинішнього лідера СДПУ(о) Медведчука - "ідейного натхненника" Дмитра
Корчинського, напевне, вистачило б, аби забезпечити житлом усіх нужденних
киян. А якщо додати ще й мільярди, якими володіють інші члени правлячої з АП
в Україні партії олігархів, то квартири, мабуть, можна було б дати усім, хто
їх потребує в Україні. Адже народ обкрадають не з сьогоднішнього і не з
вчорашнього дня.
А тепер цитата з інтерв'ю Корчинського "Столичным новостям" за
вересень цього року: "Я не можу вважати себе серйозним ворогом олігархів, бо
ніколи з ними не боровся". А міг би додати, наприклад, ще й таке: "Бо я їм
служу і виконую їхні завдання, спекулюючи на негараздах та непоінформованості
простих людей". Все одно ті, хто сьогодні слухняно сидить під Київрадою, не
дізнаються про це висловлювання свого "вождя". І знаєте, чому? Відповідь
міститься в цьому ж газетному інтерв'ю. Коли "революціонера" запитали, чому
на зустрічі з журналістами газети він говорить ледь не компліменти Віктору
Ющенко, а з екрана телевізора - гострі й просто хамські речі про нього, то
почули: "Телебачення дивляться мільйони, а вашу газету читають десятки тисяч
людей, чий освітній рівень набагато вищий, ніж у тих, хто дивиться
телевізор". Після цих слів, напевне кожному стане зрозумілим, з якою метою
використовують підконтрольні телеканали провідники СДПУ(о) і чому своєю
мішенню "Інтер", "1+1" та інші олігархічні ЗМІ обрали Віктора Ющенка, Юлію
Тимошенко, Олександра Омельченка - всіх тих, хто прагне припинити
пограбування народу кланами.
Звичайно, в того ж мера Києва немає свого "васильєва" з його
управлінням інформації та специфічними методами роботи, своїх "корчинських",
"джангірових", які звикли працювати по "бєспрєдєлу". Завдання нинішньої
Адміністрації Президента та керівництва столиці - різні. Коли на Банковій
плетуть інтриги, розпихають своїх "партайгеносе" у владні структури,
Омельченкові в цей час треба думати, як забезпечити світлом, теплом, хлібом,
безперебійною роботою транспорту багатомільйонне місто. І тому нема кому
пояснити пікетникам, що житло з повітря не береться, потрібні кошти на його
будівництво. Держава ж їх Києву не виділяє, а навпаки - забирає щорічно з
міської казни майже мільярд гривень. А не, дай Бог, комусь із тих, хто
десятками років просидів у казармі, а зараз терпляче чекає своєї черги на
одержання житла, теж захочеться прийти до мерії? І віддубасити тих, хто за їх
рахунок та з допомогою Корчинського збирається шантажем покращити свої
житлові умови? Де буде тоді керівник так званого "Братства"? Думаю, як
завжди, вийде сухим із води. Це в нього професійне.
Після того, як від "послуг" пана Дмитра відмовилася опозиція, він
публічно заявив, що "краще працювати гардеробником Президента, ніж лідером
такої опозиції".
До гардеробу першої особи Корчинського не допустили, очевидно,
знаючи, що підлеглі "Провідника" (про що є згадка в книзі "Ми з УНА - УНСО")
любили чистити чужі кишені. Судячи з усього, Дмитрові запропонували
попрацювати асенізатором у головного канцеляриста України. Професія як
професія, тільки чому "продукт діяльності" своїх босів не вивозять за
призначенням, а виливають його на голови людей з екранів телевізорів? Чи саме
на таких умовах Дмитра і взяли на цю роботу?
І на закінчення рядки з вірша Корчинського, які він наводить у своїй
книзі:
...кто сдался,
А кто властям служил
Кто предал, кто продался.
Чи не про себе написав ці рядки пан Корчинський?
Василь ЮРКОВИЧ.
"Україна молода" 2003.09.27
Корчинського до гардеробу не допустили. Він став асенізатором?
Про голови й колоди
Політикові, як і дипломату, язик дано для того, щоб приховувати свої
справжні наміри та думки. Однак політик - жива людина, у голові якої "сіра
речовина", а не комп'ютерна програма. Тому час від часу в нього вириваються
слова і вислови, які є штрихами не закамуфльованого, а справжнього його
єства. Коли ж усю цю мозаїку з багатьох виступів, інтерв'ю скласти докупи, то
перед тобою раптом виникає людина, яка не має нічого спільного з образом,
створеним друкованими та електронними ЗМІ. І тоді починаєш картати себе,
мовляв, був же про нього набагато кращої думки.
Саме до такого висновку дійшов автор цих рядків, перелопачуючи
матеріали на політичну тематику в наших ЗМІ. Задля спортивного інтересу
вирішив переглянути інформацію про "героя нашого часу" Дмитра Корчинського.
Цікавість до цієї особи була не випадковою: здивував його оверкіль (це коли
судно перевертається і замість рубки над водою видно лише днище з кілем).
Або, простіше кажучи, чому "великий радикал" поміняв свої переконання на
протилежні?
Однак виявилося, що така оцінка була хибною. Бо Дмитро Олександрович
міняв лише маски і прапори, а сам внутрішньо ніколи не змінювався. Це я
усвідомив, збираючи одкровення як його, так і його соратників. Нинішніх і
колишніх.
Не скажу, що в мене була раніше якась усталена думка про Дмитра
Корчинського. Сприймав його найчастіше як екзотику в українській політиці -
на зразок цапа з дзвіночком, якого ми, студенти, побившись об заклад, провели
центральною вулицею міста. Інколи захоплювався його вчинками, а іноді
дивувався, чому такий різновид "гомо сапієнс" не досліджують психіатри та
психологи. І ось ці розпорошені враження після узагальнення набули
системності. Після чого до епітетів на зразок "революціонер", "харизматичний
лідер", "філософ", "радикал", якими його щедро нагороджують ЗМІ, можна додати
ще кілька, дещо відмінних від тих, які так приємно лоскочуть слух панові
Дмитру.
Я не зважатиму на те, що Корчинського колись "довбонули" по голові у
відповідь за побиття солдата. Як він згадує у книзі "Війна в натовпі" про
свою службу в Радянській армії, " я спробував прорватися і втекти, але мене
вдарили по голові колодою і, коли я впав, почали добивати, але я скоро
втратив свідомість". Судячи з усього, асоціації "колода - голова"
супроводжують Дмитра весь час. Бо пізніше в одному з віршів, порівнюючи свою
роль в УНСО з "кормчим", він напише:
Лишь кормчий под кормою жил
пока корабль еще стоял
А после разломался.
Разбило голову бревно...
Зрештою, я не психіатр, щоб досліджувати наслідки зіткнення колоди з
чиєюсь головою і на їх підставі робити висновки причин Дмитрового
радикалізму. На відміну від програми "Проте" ("Студія "1+1") із її
бездоказовою, але образливою для людей асоціативною маячнею, спробую на
конкретних прикладах довести: Корчинський-міф не має нічого спільного з
конкретною особою, що носить це прізвище. До речі, телеглядачів своїх програм
він вважає якщо не кретинами, то "сірою масою" точно. Але про це далі.
Одразу ж зауважу - публікація підготовлена не задля власного
задоволення. Бо навряд чи можна одержувати насолоду від порпання у вигрібній
ямі чи баках для сміття. Просто прикро за людей, яких використовують, мов
маріонеток, щиро жаль молодих хлопців, які загинули, їхніх матерів, тих, хто
зараз сидить за гратами, чиї долі зламано, кого зраджували, продавали і
продовжують це робити зараз. На кому наживалися, чиє життя та надії
розтоптали задля самозвеличення і задоволення маніакальних амбіцій однієї
особи.
Че Гевара чи Азеф?
Колись я по-дружньому порадив одному народному депутату України не
виходити на трибуну Верховної Ради. Мовляв, ти відомий літератор, лауреат
Шевченківської премії, науковець, але деякі твої непродумані експромти не
піднімають твій авторитет в очах виборців. Наступні вибори підтвердили мою
правоту. Щось подібне сталося і з паном Дмитром. Якби він "зомбував" лише
своє оточення, водив ватаги на різні політичні тусовки, займався епатажем,
то, враховуючи його унсовське минуле, міг би ще деякий час експлуатувати
бренд "Корчинського". Тим більше що оточення його весь час змінювалося, і
новоприбулі не могли знати, що говорив і кому служив їх лідер 12 чи 5 років
тому. Однак він повторив досить поширену помилку тих, хто, поспішаючи
увіковічнити себе за життя, довірив потаємні думки і прагнення паперу.
Недарма в народі кажуть, що коли Бог хоче когось покарати, він відбирає в
нього розум. Книга Дмитра Корчинського "Війна в натовпі" та його інтерв'ю,
коли їх проаналізувати, ще раз підтверджують цю істину.
"Я один із найдосвідченіших політиків, тому що політикою займаюся
постійно десь із 87-го",- заявив в інтерв'ю газеті "Столичные новости"
Корчинський у 2001 році. Щоправда, варто додати - це "зайняття" було
специфічним. Ось що сталося, приміром, зі студентською молодіжною
організацією "Громада". Як пише сам автор, "я вирішив спробувати перетворити
"Громаду" на революційну організацію, внаслідок чого вона потім розвалилася".
Улітку 1989 року у багатьох областях України почали створюватися
Спілки незалежної української молоді. У Києві за цю справу взявся Корчинський
зі спільниками. Слід сказати, що спілки почали успішно функціонувати скрізь,
однак у пана Дмитра, очевидно, було інше завдання. "...У напівпідвалі в
Музейному провулку відбулася сходка, на якій я сам поставив питання про своє
керівництво. Мене майже ніхто не підтримав, і я змушений був залишити
організацію. Зі мною вийшло лише четверо..."
По суті, з цього у Спілці почався розкол, який знівелював її вплив на
політичні процеси в Україні. Однак Корчинського це мало хвилювало.
"Влітку дев'яностого року із кількох маргінальних груп і гуртків була
створена Українська міжпартійна асамблея. Ми ввійшли туди і через кілька
місяців здійснили переворот, перетворивши її в централізовану партію... Ми
перейменували міжпартійну асамблею в УНА... Фактично у той час в організації
остаточно встановилася моя одноособова диктатура".
Отже, мети було досягнуто - пан Корчинський одержав владу. Причому
над людьми далеко не останніми серед національно свідомих. Варто лише
згадати, що своєрідним знаменом і керівником УНА вважався Юрій Шухевич, життя
якого, по суті, пройшло у концтаборах та на засланні, бо він син легендарного
командувача УПА Романа Шухевича. Саме це ім'я і приваблювало багатьох, однак,
як пише Корчинський про Юрія Шухевича, "він ніколи нічим не керував і за всю
історію УНА-УНСО не прийняв ні одного рішення". Виходить, Корчинський
використав Шухевича для залучення до організації якомога більшої кількості
радикалів, встановивши при цьому свою "одноособову диктатуру". Це вже
пізніше, зі створенням УНСО, організація поповнилася також різними
авантюристами та кримінальними елементами, а спершу сюди йшли люди із
загостреним почуттям національної гідності, не підозрюючи, що, можливо,
потрапляють під "ковпак" КДБ. А підстави говорити про останнє є. У цьому
контексті досить цікавими є одкровення співавтора "Війни в натовпі" під
псевдонімом Анонім. Судячи з усього, колишнього працівника "Контори Глибокого
Буріння". Зокрема, він пише: "Розробка Корчинського з боку Київського
управління КДБ здавалася перспективною. Незважаючи на все більший розмах
правозахисного руху, в ньому дуже відчувалася нестача "буйних".
Нам дають зрозуміти: КДБ потрібні були люди, які б стали приманкою
для радикалів, небезпечних для існуючого ладу готовністю до рішучих дій. Тому
спецслужби і згадали про столітній досвід департаменту поліції. Адже ще на
початку минулого століття царська охранка успішно використовувала у своїх
цілях Азефа - керівника бойової організації есерів.
До речі, одного з найвідоміших провокаторів не раз згадує і
Корчинський. Причому аж ніяк не в негативному контексті. Зокрема, він пише:
"Нищівного удару по бойовій організації есерів завдав не провокатор Азеф (під
його керівництвом вона ефективно функціонувала), а революціонер Бурцев". Але
чомусь поза увагою залишає наслідки діяльності Азефа - арешти десятків
активних бойовиків. Очевидно, робиться це свідомо - щоб ні в кого не виникало
асоціацій з подіями днів сьогоднішніх. Скажімо, з арештами унсовців у
Білорусі та Києві. Коли ж до згадуваного вислову пана Дмитра додати ще одне
одкровення з книги: "Період замішання і наступної "соціальної реабілітації"
органів був використаний Корчинським для встановлення деяких пробних
контактів з вищим керівництвом КДБ і УКДБ по Києву та області", то виникає
взагалі цікаве запитання. Зокрема, чи не є це спробою зіграти на випередження
у випадку появи в українській політиці нового "Бурцева"? По суті, нас
намагаються підвести до думки, що контакти зі спецслужбами вмотивовані
намаганнями використати їх на користь "революціонерів". Таку гіпотезу,
напевне, будь-яка людина зі здоровим глуздом назве не інакше як маячнею. У
кращому випадку, підкреслюю - у кращому, міг відбуватися взаємний, але аж
ніяк не рівноцінний обмін інформацією. А коли врахувати, що до участі УНСО в
міжнаціональних конфліктах було ще далеко, то стане зрозумілим, яка саме
інформація могла зацікавити КДБ на зорі становлення національно-демократичних
сил. Так що словами одеситів, яких іноді любить цитувати Корчинський, скажу:
"Не надо держать нас за идиотов".
У принципі, і сам пан Дмитро зізнається: "Яке б обличчя я не
натягував на себе, професійні українці відчували запах сірки при моєму
наближенні". (Для тих, хто не знає, пояснюю - у народі прийнято вважати, що
запах сірки супроводжує диявола). А взагалі-то цей запах дещо із запізненням
відчув і дехто із соратників. Наприклад, Михайло Свистович - учасник
студентського голодування 1990 року. Під час проведення акції "Україна без
Кучми" у грудні 2000 року він надіслав повідомлення: "Я звертаюся до Дмитра
Корчинського! Ми були з тобою в студентській організації "Громада" ще тоді,
коли всі нинішні патріоти сиділи по шпарах. Ти прийшов до нас 15 грудня,
роздав купу інтерв'ю і більше тебе ніхто не бачив. Ти назвав свою організацію
"Щит Батьківщини". Високо взяв. Я щиро бажаю тобі відповідати цій назві, тож
19 грудня маєш можливість довести правильність цієї назви. Стань щитом для
дітей, які підуть до президента".
Не закидатимемо Михайлові завищення оцінки нинішніх патріотів -
звернемо увагу на інше. Попри те, що Корчинський, за його ж визнанням,
розвалив національно-демократичну студентську "Громаду", немало зробив для
дискредитації усіх наступних формувань, які очолював, усе ще залишалися люди,
які вірили йому. Вони й не підозрювали, що своїх однодумців по УНСО, та й
саму організацію, він оцінить так: "І ось ця інтегрована особистість
помирала, не в бою, як я мріяв, а від старості. І починала трохи смердіти".
Виходить, для здійснення "мрій" пана Дмитра усім треба було загинути. Щоб
потім по кістках мучеників він міг піднятися на постамент? Але він явно
поспішив похоронити УНСО. Це засвідчили березневі події 2001 року.
Однак повернемося до заклику "Стань щитом для дітей". Ось як згадують
ці події їх активні учасники і координатори. Народний депутат України
позаминулого скликання Володимир Чемерис в інтерв'ю "Народному оглядачеві" у
2001 році сказав: "Пригадую ті провокації, які намагався чинити Корчинський,
кричав: "На штурм, на штурм!"
У цей час протестанти перебували біля парламенту, представники якого
й були ініціаторами цієї акції. А якби учасники акції піддалися на ці
заклики? Кровопролиття, потім ув'язнення їх учасникам були гарантовані, а пан
Дмитро, як це вже не раз було, знову вийшов би сухим з води. Приміром, як під
час побоїща на Софійській площі в день поховання патріарха Володимира в 1995
році, коли пролилося немало крові. Саме тоді УНСО керував Корчинський.
Про роль Дмитра у виступах 2001 року в одному зі своїх інтерв'ю
говорить один із дійсних лідерів руху, який мав вираження в "Україні без
Кучми", Олександр Мороз: "Корчинський провокатор за професією. "Щит
Батьківщини" (очолюваний Дмитром. - Авт.) спочатку був у складі комітету
акції "Україна без Кучми", однак і тут він займався провокаціями. "Щит
Батьківщини" вирішили виключити зі складу комітету".
На зміну "ЩБ" прийшло "Братство". Складається враження, що пан Дмитро
використовує його для досягнення суто своїх цілей, як не раз це робив з
іншими організаціями. В цьому спробуємо розібратися далі. А наразі на
підставі викладених фактів варто самостійно зробити висновок щодо того, ким є
у політиці Дмитро Корчинський - революціонером, як Че Гевара, чи провокатором
з усіма задатками сумнозвісного Азефа?
Провідник на той світ
Безперечно, коли об'єктивно розглядати політичну діяльність
Корчинського, то неможливо обійти мовчанкою і роки його "одноособової
диктатури" в УНСО. Заодно показати не лише фасад, а й задвірки цього
керівництва.
Прийнято вважати, що свій початок УНСО бере з перших днів ГКЧП. Як
пояснює сам Дмитро, організація створювалася для протидії гекачепістам. Однак
у багатьох виникають деякі сумніви щодо справжньої мети її створення.
Зокрема, після слів одного зі співавторів книги під псевдонімом "Славко":
"Тоді, буквально в останній момент, Д. Корчинський і його оточення від'їхали
у Львів. Були вони ким-небудь попереджені - не знаю". Не дає відповіді на це
питання і сам "революціонер". Якщо ж врахувати попередню політичну діяльність
Корчинського та його "контакти з вищим керівництво КДБ", то цілком має право
на життя й інша версія мети його приїзду до Львова вранці 19 серпня 1991
року. Чи не за чиїмось завданням прибув він до міста, яке навіть у радянські
часи вважалося "розсадником українського буржуазного націоналізму"? І чи не
для того, щоб під гаслом боротьби з гекачепістами зібрати всі дані про
радикалів, які становили загрозу для новонасаджуваного режиму Крючкова -
Янаєва? У такому випадку львівських націонал-патріотів від в'язниці врятував
лише швидкий провал ГКЧП.
А панові Корчинському, щоб його ні в чому не запідозрили, довелося
ставити перед своїми однодумцями нові цілі та муштрувати людей у таборах.
Напевне, щоб менше замислювалися над змістом життя. Бо коли за невміло
виконану вправу, зайві запитання, найменшу провину тебе чекає "нагорода" -
десяток ударів палицею по спині, то тут уже не до філософії. По суті, людей
зомбували, перетворювали на слухняний інструмент виконання задумів "пана
Провідника" - саме так назвав себе Корчинський і такого звернення до себе
вимагав від інших. Однак кого і куди збирався вести цей "провідник"?
Відповідь на це запитання можна знайти як у "Війні у натовпі", так і в книзі
" Ми з УНА-УНСО".
"На порозі стояв у розкішному натовському камуфляжі Дмитро
Корчинський:
- Усі чекають Пасху, коли наступить перемир'я. Але ми не повинні дати
їм можливості розслабитися. Власність...
- Грабунок! - хором кричать унсовці у відповідь.
- Конституція... - продовжує Дмитро.
- Брехня!
- Що стосується власності... - пробує щось сказати стрілець Рудий.
Провідник здивовано дивиться.
- Десять віджимань від підлоги на кулаках, - наказує він підлеглому.
- Вибачте... - пробує виправдатися Рудий.
- Двадцять!
А Корчинський вже підійшов до наступного стрільця..."
Або ще одне одкровення з книги "Ми з УНА - УНСО": "Ніхто не знає,
куди йде УНСО. Це відомо лише Провіднику. Він вкаже мету на сьогодні, на
завтра, на кожний відрізок часу. Він назве ворога і друга. І хай тебе не
гризе совість. Всі гріхи бере на себе Провідник". (Чи не нагадує вам це
вислів Гітлера: "Солдати, я позбавлю вас такої химери, як совість"? - Авт.).
І далі: "Організація повинна розбити в скалки світлі згадки обивателів про
минуле і кришталеві мрії про майбутнє. Люди повинні бути позбавлені минулого,
ненавидіти сьогоднішнє і не надіятися на майбутнє. Чим гірше, тим краще".
Псевдореволюційна фразеологія по суті скалічила життя десяткам і
сотням дітей, які в силу свого віку і освіти просто не могли розібратися, чим
служать вони для "Провідника". Але саме - на недосвідчену юнь, яку легко
зомбувати, робив і робить ставку пан Корчинський: "Провідник неодноразово
повторював, що в УНСО треба набирати молодь"; "Прибивалися до УНСО і діти.
Першим "сином полка" став Віталік. Учень інтернату з математичним ухилом, він
виріс в УНСО... Віталік пропав без вісті під час штурму бойовиками Грозного";
"Семеро вбитих в Абхазії, семеро арештованих у Мінську".
А це лише прямі "закордонні" втрати. Якими наслідками обернулася
участь у міжнаціональних конфліктах для інших їх учасників? Цитую.
"Саша Поліщук став пити, підсів на анашу. З пістолетом без бойової
пружини пішов на ювелірку, був схоплений і засуджений на сім років".
"Дальша доля Шкіпера була сумна. Повернувшись у рідне Закарпаття, він
вирішив для чогось підірвати місцевого авторитета. Бомба зірвалась у машині,
коли вони везли її підкладати. Водій машини загинув на місці, а Шкіпер утік.
Я прилаштував його у знайомих кримінальних злочинців у Херсонській області...
Шкіпера брала київська група... "Не дам ні копійки на адвоката, - сказав я".
"Частині людей не було куди повертатися. Ми поселили їх на якійсь
ничці в Тернополі, сподіваючись скорого часу почати яку-небудь війну. Хлопці
розслабились. Якось ввечері, тиняючись біля вокзалу, вони зустріли якогось
сержанта. Випили з ним пива, потім посварилися, задушили його, викололи очі і
втопили. Їх взяли на другий день. Вони мали наглість не втекти".
"Рудольфа Машуру розстріляли з пістолета-кулемета".
Можна було б цитувати й далі, але в даному випадку напрошується
висновок: пан Корчинський почиває на лаврах революціонера, а суспільство
одержало плоди його "виховання" - морально скалічених і деградованих людей.
Зрозуміло, що вони могли і не знати далекосяжних цілей пана Дмитра, про це
він проговорився пізніше: "Я прагну слави. Слава - це найважливіше" (журнал
"ПіК" за 2001 рік). "Влада - так, цікавить"; "Я сподівався на війну,
революцію і хотів трохи побути кривавим диктатором. І зараз хочу." ("Женский
журнал" за 2003 рік). "У мене величезне відчуття незадоволеності, бо у мене
величезні амбіції"("СН" за 2003 рік).
У принципі прагнення слави і влади нічого поганого в собі не несе.
Вся суть у тому, якою ціною це досягається. Бо коли пан Дмитро згадує про Че
Гевару, то я одразу ж бачу відмінність, яка їх роз'єднує: кубинський
революціонер зрікся багатства і посади міністра задля експорту революції, а
Корчинський через революцію прагне доскочити влади і багатства. Че Гевара
загинув сам, а Корчинський підставив під кулі інших людей. І після цього він
ще і заявляє: "Минуло десять років. Я згадую зараз усіх своїх товаришів по
клубах, спілках, партіях, асамблеях, бойовиків і ловлю себе на думці, що мені
не хотілось би їх бачити знову".
Щоправда, його колишні соратники теж не залишилися в боргу. В одному
з інтерв'ю "Газете.ру" керівник відділу зовнішніх зв'язків УНА-УНСО Тарас
Гатило так оцінив вихід пана Корчинського з організації: " Думаю, він
зрозумів, що не в стані керувати такою організацією і пішов. Тепер пише
мемуари. Якщо людина більше не може, то це можна пояснювати різними
причинами. Але імпотенція все одно залишається імпотенцією".
Не так епатажно, але не менш відверто сказав про свого колишнього
соратника нинішній керівник УНСО, народний депутат України Андрій Шкіль:
"Основна причина - це небажання Корчинського працювати у політиці. Його
завжди притягувало шоу, і я по-дружньому порадив йому цим займатися".
Якось у хвилини відвертості "Провідник" сказав, що після того як
перестане відчувати свою потрібність у політиці, піде працювати в
археологічну експедицію. Судячи з усього, політика в прямому розумінні слова
для нього закінчилася, однак він не поспішає брати до рук знаряддя археолога.
Напевне, тому, що обрав для себе прибутковішу професію.
Дивіденди на людській біді
Як свідчать факти, майже всі організації, до "створення" яких
докладав рук "революціонер" Корчинський, зазнали краху. Якщо з УНА-УНСО цього
не сталося, то не завдяки, а всупереч його зусиллям. І ось він вирішив удруге
вступити в одну і ту ж ріку. Тільки тепер створене ним "Братство" поповнили
не радикально налаштовані студенти, а ті, кого виключили з університету за
"хвости", у кого матеріальні негаразди, або люди, яким він, очевидно,
пообіцяв допомогти вирішити житлові та побутові проблеми. Почалася звичайна
брудна гра і спекуляція на людській біді. І ті, хто прийшов до Київської
міської ради під прапорами "Братства" (із емблемою. Чи то "Ж", чи "Х" й "Р"
під ковпаком), навіть не знають, що їх, як це було вже не раз,
використовують, мов одноразовий предмет. Тільки цього разу Корчинський
намагається не лише свій імідж підняти, а ще й прислужитися кланам, які і вві
сні бачать свого представника на чолі Київської влади.
Я тримаю в руках листівку "Братства", яку мені вручили 22 вересня, і
дивуюся - на кого вона розрахована? Хвальковита брехня про свої успіхи і
провокаційні заклики Дмитра Корчинського не витримують ніякої критики. Хіба
можна всерйоз сприймати нахваляння "братчиків" про їхні заслуги у виділенні
70 квартир киянам, розв'язання проблем тих, хто живе в гуртожитках,
скасування завищених цін тарифів на житлово-комунальні послуги в Одесі тощо.
З владою Одеси, як відомо, воював народний депутат-"нашоукраїнець" Юрій
Кармазін та його колеги по Верховній Раді. А розпорядження про надання 70
квартир мер Києва Олександр Омельченко підписав ще за місяць до пікетування
Київради...
Судячи з усього, панові Дмитрові явно не вистачає ландскнехтів. Тому
він і закидає наживку у своїх закликах: "Допомога надаватиметься лише тим,
хто зважиться на виступ і захист своїх прав, хто готовий боротися і
ризикувати". Тобто: приходьте, влаштуємо сутичку, я поставлене переді мною
завдання виконаю, одержу дивіденди і злиняю. А ви залишайтеся зі своїми
проблеми та нарікайте на свою наївність. Хіба не про це свідчать наведені в
цьому матеріалі приклади? І хіба не таким фіналом традиційно закінчувалася
Дмитрова діяльність?
Звернемо увагу ще на одне. Проти кого закликає боротися Корчинський?
У перервах між наїздами на обраного киянами мера Омельченка Дмитро ледь не
щодругого вечора самотужки вправляється у випльовуванні жовчі на Ющенка й Ко
у програмі "Проте". На догоду кому? Об'єднаним соціал-демократам, котрі свого
часу з тріском програли в Києві вибори міського голови і набрали мізерний
відсоток під час виборів-2002 до Верховної Ради. І хоча вони й намагаються
приховати свою роль в організації "корчинських" виступів, проте шило з мішка
весь час вилазить.
Як, приміром, заява секретаря київського міському СДПУ(о) Вадима
Місюри "Громадському радіо" наприкінці серпня про те, що "концентрування
влади в одних руках є неприпустимим і Олександр Омельченко може сам зняти ці
суперечки, пішовши з посади голови КМДА". За такою логікою, у всіх містах, де
міський голова, згідно із законом, очолює і виконавчу владу, треба
запроваджувати ще одну посаду. Для особи, яка б усім розпоряджалася, але ні
за що не відповідала. Щось на зразок керівника адміністрації Президента.
А чи знають люди, які за вказівкою "Провідника" зараз сидять під
мерією, чому Омельченка так ненавидять ті, хто обкрадає народ із перших днів
незалежності і продовжує робити це сьогодні? Та ж мер Києва не дав і не дає
їм можливості розікрасти власність міської громади. Як наслідок, "об'єднані"
клептомани не можуть диктувати Києву захмарні ціни на хліб, електроенергію,
транспорт, тепло та наживатися, як це вони роблять у багатьох регіонах
України.
А облудність і фарисейство пана Корчинського можна довести на
прикладі його ж висловлювань: "Ми будемо прикрашати міста не будівлями, а
руїнами. Міські ансамблі виграють, звільнившись від новобудов... Руїни і
запустіння облагороджують обличчя міст". Або ще один перл: "У глибокій
меланхолії я роздумував над тим, що на Хрещатик ніколи не вдасться
перетягнути війну. Ніколи вже не будуть підірвані мости через Дніпро, ніколи
загорілі хлопці в брудних камуфляжах не затягнуть ДШК на дзвіницю Святої
Софії".
Шкода тих одурених, яких продажний псевдофілософ знову втягує в різні
авантюри. Користуючись тим, що вони не читали його одкровень і не
здогадуються, що ж насправді ховається за маскою "революціонера", поверх якої
Дмитро натягнув сьогодні машкару "захисника" скривджених та "борця зі
сваволею чиновників". Бо інакше вони б спитали його: "Пане Корчинський, якщо
ви збираєтеся "звільняти міські ансамблі від новобудов", то ми позбудемося не
лише сьогоднішнього, хай і поганенького житла, разом із нами на вулиці
опиняться десятки мільйонів українців. Для чого ж ви привели нас під мерію?".
Або: "Якщо ви мрієте, щоб "мости через Дніпро були підірвані", то чого ж ви у
програмі "Проте" на "1+1" по суті підтримали авантюрний проект будівництва
мосту? Чи не тому, що один із ваших основних принципів звучить так: "чим
гірше, тим краще?"
Хто платить, хто музику замовляє, хто замовлення виконує
Навряд чи "братчики" та люди, яких Корчинський використовує для
нинішніх "чорних" піар-акцій, знають, що ще два роки тому лідер такого самого
"заробітчанського" політоб'єднання" "Молодь - надія України" Вадим Гладчук
так оцінив сьогоднішнього свого спільника Дмитра Корчинського: "Це людина,
яка спеціалізується на політичних провокаціях, причому робить це за великі
гроші". Авжеж, бо інакше "спільники" Д.К. запитали б: "А де ті гроші, які нам
повинні заплатити за те, що ми тут сидимо і не даємо нормально працювати
міській владі?". Особисто я впевнений: гроші до цих людей не доходять, а якщо
й потрапляють, то лише крихти з сум, які виділяють на подібні акції ті, хто
хотів би "порулити" Києвом. Насправді транспаранти пікетників мають містити
гасла на кшталт: "Медведчук, розрахуйся з нами за пікетування Київради".
Доречним було б і гасло, яке "протестанти від Корчинського" виставили явно не
за адресою - перед Київрадою: "Христос заповідав ділитися".
Певно, тих 800 мільйонів доларів, у які оцінюють ЗМІ статки
нинішнього лідера СДПУ(о) Медведчука - "ідейного натхненника" Дмитра
Корчинського, напевне, вистачило б, аби забезпечити житлом усіх нужденних
киян. А якщо додати ще й мільярди, якими володіють інші члени правлячої з АП
в Україні партії олігархів, то квартири, мабуть, можна було б дати усім, хто
їх потребує в Україні. Адже народ обкрадають не з сьогоднішнього і не з
вчорашнього дня.
А тепер цитата з інтерв'ю Корчинського "Столичным новостям" за
вересень цього року: "Я не можу вважати себе серйозним ворогом олігархів, бо
ніколи з ними не боровся". А міг би додати, наприклад, ще й таке: "Бо я їм
служу і виконую їхні завдання, спекулюючи на негараздах та непоінформованості
простих людей". Все одно ті, хто сьогодні слухняно сидить під Київрадою, не
дізнаються про це висловлювання свого "вождя". І знаєте, чому? Відповідь
міститься в цьому ж газетному інтерв'ю. Коли "революціонера" запитали, чому
на зустрічі з журналістами газети він говорить ледь не компліменти Віктору
Ющенко, а з екрана телевізора - гострі й просто хамські речі про нього, то
почули: "Телебачення дивляться мільйони, а вашу газету читають десятки тисяч
людей, чий освітній рівень набагато вищий, ніж у тих, хто дивиться
телевізор". Після цих слів, напевне кожному стане зрозумілим, з якою метою
використовують підконтрольні телеканали провідники СДПУ(о) і чому своєю
мішенню "Інтер", "1+1" та інші олігархічні ЗМІ обрали Віктора Ющенка, Юлію
Тимошенко, Олександра Омельченка - всіх тих, хто прагне припинити
пограбування народу кланами.
Звичайно, в того ж мера Києва немає свого "васильєва" з його
управлінням інформації та специфічними методами роботи, своїх "корчинських",
"джангірових", які звикли працювати по "бєспрєдєлу". Завдання нинішньої
Адміністрації Президента та керівництва столиці - різні. Коли на Банковій
плетуть інтриги, розпихають своїх "партайгеносе" у владні структури,
Омельченкові в цей час треба думати, як забезпечити світлом, теплом, хлібом,
безперебійною роботою транспорту багатомільйонне місто. І тому нема кому
пояснити пікетникам, що житло з повітря не береться, потрібні кошти на його
будівництво. Держава ж їх Києву не виділяє, а навпаки - забирає щорічно з
міської казни майже мільярд гривень. А не, дай Бог, комусь із тих, хто
десятками років просидів у казармі, а зараз терпляче чекає своєї черги на
одержання житла, теж захочеться прийти до мерії? І віддубасити тих, хто за їх
рахунок та з допомогою Корчинського збирається шантажем покращити свої
житлові умови? Де буде тоді керівник так званого "Братства"? Думаю, як
завжди, вийде сухим із води. Це в нього професійне.
Після того, як від "послуг" пана Дмитра відмовилася опозиція, він
публічно заявив, що "краще працювати гардеробником Президента, ніж лідером
такої опозиції".
До гардеробу першої особи Корчинського не допустили, очевидно,
знаючи, що підлеглі "Провідника" (про що є згадка в книзі "Ми з УНА - УНСО")
любили чистити чужі кишені. Судячи з усього, Дмитрові запропонували
попрацювати асенізатором у головного канцеляриста України. Професія як
професія, тільки чому "продукт діяльності" своїх босів не вивозять за
призначенням, а виливають його на голови людей з екранів телевізорів? Чи саме
на таких умовах Дмитра і взяли на цю роботу?
І на закінчення рядки з вірша Корчинського, які він наводить у своїй
книзі:
...кто сдался,
А кто властям служил
Кто предал, кто продался.
Чи не про себе написав ці рядки пан Корчинський?
Василь ЮРКОВИЧ.
"Україна молода" 2003.09.27
Відповіді
2003.10.06 | Dworkin
Кстати о яйцах ;)
Яйцами в Юща кидал бывший КПИ-шник выгнанный за неуспеваемость.Летом, помню, в СМИ передавали что члены "БРАТСТВА" Корчинского, выгнанные из ВУЗа за неуспваемость, устраивали там какие-то акции.
Так вот, откуда яйца ростут?!
2003.10.06 | Славко
Re: Скільки Корчинський відстьобує за такий піар!
Це ж йому на руку!Цеж якраз те Чого він домагається. Белочко! Гарно ви Корчу прислужились.Хочете розкрутити тему? Зав"язати дисукусії про те що писалось в книжечках Корча. Ну то неточностей вже чимало. Зокрема невідомо хто більше тут спекульнув стосовно вже тоді осліплого Шухевича, він , чи ви?
А чому мовчить УНА? А тому , що не вважає за порібне роздмухуввати будь-яку тему про Корча. Я колись був його соратником, і мабуть знаю про цю людину далебі більше ніж Ви. Але він для його соратників 90-х --політичний мертвяк. Амінь!
2003.10.06 | Rudolf
Re: Скільки Корчинський відстьобує за такий піар!
Підтримую... Нічого із-за нього вонь розводити.2003.10.07 | Бєлочка
Re: З"ївший на піарі собаку Кактус пише дурниці
Славко пише:> Це ж йому на руку!Цеж якраз те Чого він домагається. Белочко! Гарно ви Корчу прислужились.
Колючко моя ріднесенька, ви ж тут всюди корчите із себе такого собі з"ївшого собаку на піарі та всіляких медійних штучках, знавця світової закуліси, а не розумієте, що інтернет-форум з його кількома десятками відвідувачів - це не реклама, а спілкування.
>
> Хочете розкрутити тему? Зав"язати дисукусії про те що писалось в книжечках Корча.
Та на фіга мені та дискусія, я тих книжок ніколи не читала і не збираюсь. Я хотіла заблудшим вівцям, що тут є, показати істинне обличчя Корчинського.
>
> Зокрема невідомо хто більше тут спекульнув стосовно вже тоді осліплого Шухевича, він , чи ви?
Я тут до чого? Ви добре виспались?
>
> А чому мовчить УНА? А тому , що не вважає за порібне роздмухуввати будь-яку тему про Корча. Я колись був його соратником
І схоже залишаєтесь ним досьогодні, бо так вже хочете довести, що не є їм.
>
> Я колись був його соратником, і мабуть знаю про цю людину далебі більше ніж Ви.
Я його взагалі не знаю, я передрукувала чужий текст, а не свій написала.
>
> Амінь!
Воістину акбар!
2003.10.07 | Анатолій
Корчинський - людина з хворою психікою, а отже, до лікаря!(-)
2003.10.07 | Михайло Свистович
Re: Бачу одним оком по діагоналі, що й мене там всує згадали
Але читати нема коли, дуже велика стаття, відкладу на вечір.2003.10.07 | Славко
Re:Белочко.То заблудші ягнята мають іти до іншого чабана?
Андрій ШкільРозмова: "Політик"
Андрій Шкіль, один із засновників УНА-УНСО, журналіст за освітою, однак працював перважно у журналалах націоналістичного спрямування.
ВІн був обраний народним депутатом України у мажоритарному окрузі, перебуваючи у в"язниці. За екс-голову УНА Шкіля в його окрузі проголосувало вдвічі більше людей, ніж за його партію вцілому по Україні.
Найскладніший етап Андрія - рік у в"язниці. Наслідком цього став ряд захворювань та безцінний досвід як вижити за гратами. Про це він обіцяє написати у книжці.
2003.10.07 | Славко
Новий чабан -- Андрій Шкіль
Шкіль Андрій ВасильовичШкіль Андрій Васильович, чл. УНА (з 1990); ВР України, чл. фракції Блоку Ю.Тимошенко (з 05.2002), голова підкомітету з питань підготовки законопроєктів Ком-ту з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з 06.2002); голова УНА-УНСО (з 06.2002); Добродійний фонд Д.Донцова, президент; журнал "Націоналіст", гол. ред. (з 10.1990). Н. 26.11.1963 (м.Львів); укр.; мати Марія Василівна (1930) - гол. інж. МК-21, пенс.; дружина Зоряна Зіновіївна (1968) - художник-модельєр. Осв.: Львів. мед. ін-т, фармацевт. ф-т (1981-88), провізор; Львів. держ. ун-т ім. І.Франка, ф-т журналістики (1991-97), журналіст. Нар. деп. України 4 склик. з 04.2002, виб. окр. N 121, Львів. обл., самовисування. За 25.60%, 9 суперн. На час виборів: президент Реґіонального громадського фонду Дмитра Донцова, член УНА. \ 03.1998 - канд. в нар. деп. України, виб. окр. N 115, Львів. обл. З'яв. 69.5%, за 4.4%, 7 місце з 15 прет. На час виборів: гол. редактор журналу "Націоналіст", чл. УНА. 03.1998 - канд. в нар. деп. України від УНА, N 9 в списку. \ З 09.1989 - чл. редколеґії, газета "Молода Україна". З 10.1989 - заст. гол., Спілка незалежної укр. молоді (СНУМ). З 03.1990 - гол. ред., тижневик "Молодий націоналіст". 06.1990 - брав участь в установчих зборах УНА. З 09.1990 - голова, Львів. ОК УНА. З 01.1992 - гол. ред., тижневик "Голос нації". Брав участь в Придністровському конфлікті. Нагород. медаллю "За оборону Придністров'я". З 03.1996 - голова пропаґандистської референтури, УНА. З 04.1996 - автор і ведучий телевіз. програми "Наша справа", "Табачук TV". З 09.1997 - голова, Львів. ОК УНА. Голова Центр. проводу УНА-УНСО (УНА) (05.1999-11.2001). Чл. ради акцій протесту, представник Громадянського ком-ту захисту Конституції "Україна без Кучми" для ведення переговорів з представниками режиму (з 02.2001). Заарешт. 21.03.2001. Автор зб. статтей "Вітер Імперії" (1998). Володіє польс., анґл. мовами. Захопл.: зброя, більярд.
2003.10.07 | Славко
Як КҐБ дискредитує УНА!!! ( не витирайте, прошу! Хай люди
знають методи боротьби ідеологічного управління СБУ! Чим побільше таких шедеврів,тим краще. Люди ж-бо ще не забули як їх зомбували в кращі часи СРСР. А це та ж сама школа. Причому матеріал доволі свіжий. А які перли!"УНА запровадили в свою програму антисемітизм". Ну це ж явно націлена на дискредитацію стаття.Погодьтесь що це доцільно знати людям.
Доречі, Белочко не підкажете звідкіляи ви здерли про яйця Корча? Може то один і той автор. Вірніше два. Один давав бекграунд, інша жіноча рука опрацовувала. Зверніть на несумісність стилів. Елементи хлопчачого хуліганського жаргону з в стилістиці притаманній жінці. Виглядає, що хтось хоче зіштовхнути Корча з Шкілем лобами і відволікти УНА від більш серйозних справ.А ВЦІЛОМУ РОЗВАЛИТИ ПРАВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ФЛАНГ. Тому ще раз прошу! Не викидайте цей матеріал з "ТИЖНя". Хто заплатив за статтю? Як ви думаєте?
УНА-УНСО. Крапка. Net
20.09.2003, 17:10 | Мирослав Черненко
Українська національна асамблея-Українська національна самооборона створювалася спецслужбами колишнього Радянського Союзу, який перебував у стані напіврозпаду. Проект, слід погодитися, унікальний. Як розповідав один з вищих українських чинів, що брав активну участь у "розкручуванні" УНА-УНСО, основна експериментальна мета, яку переслідував КДБ СРСР: простежити в "польових умовах" еволюцію напіввійськової організації націоналістичного типу в той переломний період. А також можливість маніпуляції подібними угрупованнями для врегулювання локальних конфліктів, які множилися в геометричній прогресії на терені Союзу-СНД.
Тільки таким чином можна пояснити легкість переміщення бойовиків УНСО по "гарячих точках". Усі поїздки унсовців були добре спланованими і профінансованими акціями. Вояж на "агітпоїзді" у Крим, захоплення Києво-Печерської лаври, участь у бойових діях у Наддністрянщині, Абхазії, Азербайджані, Чечні, участь у "акціях непокори" в Білорусії... Деякі бойовики навіть їздили найманцями в африканські країни. І це далеко не повний послужний список УНА-УНСО.
Втім бойовий шлях організації так само стрімко завершився, як померкла слава популярної на той час тінейджерської групи "Ласковый май". Молодій українській державі і її ще не сформованим спецслужбам цей радянський гомункулус почав мозолити очі. Особливо, коли УНА-УНСО вирішила перекваліфікуватися на політичну силу. В принципі, саме тоді в організації і відбувся перший серйозний розкол. Частина її членів, на чолі із сином легендарного командира УПА Романа Шухевича Юрієм, стояла на тому, щоб Асамблея дотримувалася винятково націоналістичних поглядів і виступила правонаступницею бандерівскької Організації українських націоналістів. Інша частина УНА-УНСО вважала, що вони не повинні вступати в політичні чвари, а залишатися винятково маргінальною армією - "визволителькою поневолених народів". Перемогли останні.
Проте після того, як в Абхазії унсовці зазнали перших утрат, у 1993 році Верховна Рада приймає закон про заборону нелегальних воєнізованих формувань. Крім того парламентарії небезпідставно побоювалися фашизації молодого покоління. Унсовцям довелося упокоритися, і вони, волею-неволею, починають займатися політикою. У грудні 1994 року Мін'юст України зареєстрував партію Українська національна асамблея. УНА вдається навіть просунути декількох депутатів у парламент. Але користі від цього не було ніякої.
Після добровільного відходу з посади провідника партії харизматичного Дмитра Корчинського, УНА-УНСО стала швидко хиріти. Її з'їдали внутрішні чвари і конфлікти. Офіційний сайт УНА-УНСО з цього приводу пише: "У 1997-1998 році Українська національна асамблея переживає період внутрішньої переструктуризації - з організації були виключені кілька опортуністських груп, що хотіли звести рух до рівня примітивного політичного сектантства". У принципі, з цього часу і почався занепад УНА. Виникла боротьба між київським і львівським осередками за лідерство в партії. Виграли львів'яни. Головою УНА обрали колишнього зама Корчинського, керівника львівського УНСО Андрія Шкіля.
Шкіль був прихильником політизованої "самооборони". Він не брав участі в бойових діях, хіба що їздив з "ознайомчою" поїздкою у Наддністрянщину. Найбільше досягнення шкілевської УНА-УНСО до 2001 року - створення так званого "Чеченського інформаційного центру" у Львові. Але окрім постійного обурення з боку російської влади, центр ніяких істотних політичних дивідендів не приносив.
"Касетний скандал" був як сніг на голову. Унсовці, для яких провокація була "рідна мати", зрозуміли, що прийшов їх зоряний час. Скучивши за вуличним "бєспрєдєлом", члени УНА-УНСО почали з'їжджатися в Київ. Знайшовши гарного фінансиста в особі "антирежимниці" Юлії Тимошенко й одержавши офісний дах (у всіх смислах цього слова) від "консерватора" Степана Хмари, унсовці розгорнули свою "революційну" діяльність.
9 березня 2001 року вони стали призвідниками "вуличних боїв" біля Адміністрації Президента, у результаті яких кілька десятків співробітників правоохоронних органів потрапили до лікарні. Але відплата не змусила себе чекати - і особливо завзяті унсовські терористи опинилися на лаві підсудних з наступним відбуванням терміну у в'язниці. Провідника Шкіля чекала та ж справедлива доля.
Поки лідер УНА "пузом нари шліфував", його заступники в листопаді провели вісімнадцятий з'їзд партії, на якому був обраний новий голова організації - Микола Карп’юк (колишній водій Шкіля) і його зам - Едуард Коваленко. З'їзд також узяв за основу нову програму партії і затвердив нову символіку УНА-УНСО. Формальний лідер Андрій Шкіль був залишений у керівництві Проводу. Також за нову символіку був обраний "символ енергетичної триєдності національної ідеї нової ери".
Ось як про цю подію тоді писала газета "Сьогодні": "Голова політвиконкому УНА-УНСО Юрій Тима сказав, що зміна правління була вимушеною процедурою, тому що "з травня 1999 року партія залишалася фактично без лідера". "Нам потрібний був голова, тому що ми збираємося йти на майбутні вибори", - сказав Тима. Що стосується реакції на зміну керівництва Андрія Шкіля, то голова виконкому упевнений, що вона буде бурхливою. "Але це його особисті щиросерді проблеми, з'їзд обрав одноголосно іншого Провідника", - відповів Юрій Тима. Крім того, за його словами, Шкіль не був формальним лідером УНА-УНСО, оскільки керівництво партії здійснювалося колегіально членами Проводу партії.
У той же час з'явилася інформація про те, що "18 листопада, була здійснена спроба створення "альтернативної" УНА-УНСО", що, нібито, створена вітчизняними спецслужбами. "Спеціально запрошені "учасники з'їзду" (деяким з них ніби-то платили від 10 гривень на людину) були посаджені в автобус біля офісу партії і відвезені на місце "з'їзду" у Пущу-Водицу. Членів київського осередку, що у той момент знаходилися у штабі, в автобус не пустили. Також не були допущені на з'їзд кілька членів львівської організації", - говориться в повідомленні. Юрій Тима припустив, що автором даного послання може бути колишній прес-секретар УНА-УНСО Тетяна Чорновіл, що була виключена з партії "за провокаційну діяльність". "Вона підбурювала деяких наших хлопців різати животи, улаштовувати провокації... Її дії часто призводили до деструкції", - сказав Тима".
Справді, після з'їзду пішли взаємні обвинувачення у "співробітництві з режимом", "опортунізмі", "сепаратизмі" тощо.
З наближенням парламентських виборів Шкіль вирішив балотуватися в народні депутати, сидячи у в'язниці. Відомо з різних компетентних джерел, що гроші на виборчу кампанію йому давала Юлія Тимошенко. За рахунок цих коштів Шкіль і стає депутатом парламенту. Його випускають із СІЗО. У березні 2002 року була створена Всеукраїнська громадська організація "Українська національна асамблея - Українська народна самооборона", лідером якої став народний депутат Андрій Шкіль. Скорочено організація стала називатися УНСО. Проте в партії знову виникає розкол.
У липні 2002 року та ж газета "Сьогодні" пише: "Відбувся позачерговий з'їзд партії УНА-УНСО. Ми вже повідомляли, що новим головою організації знову обраний народний депутат Андрій Шкіль і що з'їзд виключив з партії колишнього "провідника" Миколу Карп’юка, голову політради Едуарда Коваленка і голову виконкому Юрія Тиму "за співробітництво з владою". Але після цієї публікації до редакції нашої газети надійшов від "Української національної асамблеї" факс із заявою, що... "збори 30 червня не можна вважати легітимним". Особливо здивувало, що на факсовому листі значився дуже дивний для цієї ситуації відправник: "FROM: GEN.PROKUR". Ми подзвонили за вказаним там же номером телефону. Нам відповіла дівчина: "Добрий день! Приймальня Генерального прокурора"...
Але повернемося до з'їзду. Отже, в УНА-УНСО стався розкол. Хоча й Андрій Шкіль, і Едуард Коваленко напередодні з'їзду заявляли кореспонденту "Сьогодні", що будь-якими шляхами спробують цього не допустити.
Чому ж колишні соратники Шкіля були виключені з партії? Відповідно до офіційної версії, Карп’юка, Коваленка і Тиму вигнали з УНА-УНСО за те, що:
а) у листопаді минулого року вони провели нелегітимний з'їзд партії;
б) змінили назву організації, прибравши абревіатуру "УНСО";
в) перед виборами пішли на співробітництво з владою.
За неофіційними даними, про які нам вдалося довідатися з джерел, близьких до керівництва УНА-УНСО, конфлікт загострився ще і тим, що поки при владі в УНА-УНСО був Микола Карп’юк (Шкіль у цей час сидів у СІЗО), унсовці нібито одержали від Юлії Тимошенко $11 тисяч на допомогу своїм ув’язненим товаришам. Але гроші потім кудись безвісти зникли. (До речі, Едуард Коваленко в телефонній розмові з кореспондентом "Сьогодні" не заперечував існування згаданої суми і підтвердив, що "Тимошенко фінансово унсовцям допомагала").
Кожна з конфліктуючих сторін обвинувачує протилежну в "заграванні з владою": Карп’юк Шкіля - у тім, що він, сидячи у в'язниці, став депутатом. Шкіль Карп’юка - у перетворенні партії на "маріонетку режиму"... Загалом, хащі.
Але цікаво: як же все-таки прихильники Миколи Карп’юка зуміли відправити факс із приймальні Генпрокурора? Хто унсовцям дозволив це зробити? Невже серед керівництва Генпрокуратури завелися заступники українських праворадикалів? Чи це якесь дуже дивне підтасування?"
Вимальовується цікава картина. Одна частина унсовців одержує гроші від влади, інша - від Юлії Тимошенко. При цьому усі один одного намагаються обставити і "кинути"...
Але "дерибан" партійної каси УНА-УНСО на цьому не закінчився. Продовження політичного шоу відбулося сьогодні, 20 вересня 2003 року. Відтепер в Україні буде дві партії з такою назвою - у Шкіля й у Тими. Як повідомляє "Інтерфакс-Україна", "у суботу в Києві відбувся установчий з'їзд УНА-УНСО, на якому обрані її голова, керівні органи і прийнятий статут. Як повідомив агентству кандидат на посаду глави організації, що створюється, Юрій Тима, "політична партія (УНА - ІФ) уже фактично не існує, її контролює адміністрація (президента - ІФ)". За словами Ю.Тими, статус нової організації буде громадським у зв'язку з простішою процедурою реєстрації такої організації в Міністерстві юстиції..."
Судячи з інформації агентства, нова УНСО у фундамент своєї політичної програми вирішила закласти... антисемітизм. "Партією планується прийняти звернення до парламентського комітету з прав людини, Генерального прокурора і МВС у зв'язку з введенням практично "воєнного стану" у місті Умань, де, як стверджують організатори УНА-УНСО, найближчим часом очікується прибуття близько 18 тис. прочан у зв'язку зі святкуванням єврейського свята Рош-а-Шана (новий рік, цього року відзначається 27 жовтня - ІФ). Як заявляють члени організації, з 17 вересня в Умані введене посилене патрулювання спецвідділом міліції з автоматами і службовими собаками, на вулицях розміщені блокпости, що блокують в'їзд у місто і рух автотранспорту в мікрорайоні, де знаходиться синагога. За інформацією УНА-УНСО, у цьому мікрорайоні дозволене переміщення громадян тільки за спеціальними перепустками і прохід можливий тільки після ретельного обшуку. Крім того, у всьому мікрорайоні вилучається мисливська зброя. Організація вимагає скасувати ці заходи, а також притягти до відповідальності людей, "винуватих у порушенні законних і конституційних прав людини, котрі ввели ці положення" - передає "Інтерфакс-Україна".
До цього додати ще щось важко. Час УНА-УНСО підійшов до свого логічного кінця. Як випите пиво неминуче кінчається в організмі...
2003.10.07 | Славко
Re: А ...Побачив. Юрковичз "України Молодої"(-)
2003.10.07 | Славко
Re: А.Шкіль: Розколу УНА-УНСО не буде
Розколу УНА-УНСО не буде. Шкіль"Репортер", Новий канал, Середа, 3 липня 18:09
Андрій Шкіль, якого повторно обрали лідером УНА-УНСО, не боїться розколу своєї організації. За його словами 78% унсовців підтримують рішення з’їзду 30 червня.
Нагадаємо, тоді посади позбавили голову політради УНА-УНСО Едуарда Коваленка, а також виключили з лав організації членів проводу Марчука, Тиму і Карпюка. На літо УНА-УНСО не планує гучних акцій, а продовжить збирати підписи з вимогою замінити запобіжний захід на підписку про невиїзд 13 ув’язненим за звинуваченням в організації масових заворушень 9 березня минулого року. А суддю Волика, що за словами Шкіля, затягує цю справу, УНА-УНСО намагатиметься притягнути до відповідальності.
Одним словом сміття вимели, але...
Провокації Дмитра Корчинського , які він останнім часом спрямовує проти Юлії Тимошенко, у фракцію якої входить лідер УНА-УНСО Андрій Шкіль якраз і мають за мету розвалити УНА. Даремно. Андрій на це не поведеться.
2003.10.07 | Славко
Re:Російський політолог: А.Шкіль -- безкомпромісний....
КИЕВОЦЕНТРИЗМ КАК НОВАЯ РЕДАКЦИЯ “РУССКОЙ ИДЕИ”Идеологи УНА-УНСО обвиняют Россию в вестернизации Украины
В России подобного рода небольшая брошюрка едва ли способна вызвать серьезные эмоции: книг по геополитике за последние несколько лет вышло не так уж и мало. На Украине всё несколько иначе: отсутствие на протяжении столетий собственного украинского государства привело к серьезному ослаблению государственнического мышления, откуда и проистекают сложности с мышлением геополитическим.
Автор рассматриваемой работы является, кроме всего прочего, руководителем и главным идеологом УНА-УНСО, а также редактором журнала “Націоналіст”. Прежде лидером организации был Дмытро Корчинский, покинувший ее полтора года назад без объяснения причин.
Андрей Шкиль интересен прежде всего своей редкой для современной Украины бескомпромиссностью в стратегических вопросах — неприятием США как фактора глобального доминирования, неприятием однополярного мироустройства, неприятием прозападнического и пронатовского курса украинской внешней политики, проводимого современной властью.
Любопытна и оценка Шкилем роли России в украинской истории. Так если главная претензия большинства идеологов украинского национал-либерализма и национализма к России состоит в том, что “дикая”, “деспотическая”, “азиатская” страна свернула Украину с “демократического” пути развития и оторвала от остальной Европы, то автор обозреваемой книги (как, впрочем, и другие идеологи УНА-УНСО) предъявляет “северному соседу” прямо противоположные претензии. России, по его мнению, начиная с времен Петра I, занималась вестернизацией Украины, навязывая ей чуждые парадигмы развития и уничтожая украинскую самобытность и цивилизационную самодостаточность: “Западные помои неслись на Украину с двух сторон: с Запада, что не удивительно, и из Москвы, что в принципе удивляет. Или должно удивлять. Мода на английский язык, к примеру, в Галичину пришла не из соседних Польши или Словакии, а из Москвы и Ленинграда”.
Шкиль также обвиняет Россию в постоянной готовности к сотрудничеству с Западом: “Не напоминает ли нынешняя ситуация в России Петровскую эпоху? Россия слаба и беззащитна, но не согласна идти “под Киев”, зовет западных “спецов”, чтобы с их помощью повалить праматеринское государство, “Святой Киев”, и построить на своей территории тоталитарно-колонизаторское государство, a-la USA… Истинным оберегом славянского очага была и будет Украина. Антиславянские российские силы, как раз по заказу Запада и США, пытаются уничтожить Украину”.
Пишет он и об имперской миссии Украины: “Власть тех, кто спекулировал идеей славянского единства, закончилась. Началась эра возрождения старых традиций, возвращения к истокам. Все славянские реки начинались в Киеве, всё величие славян спрятано там, всё величие славяно-арийского духа сохранилась в украинцах… Цель Украины, как и в прошлом, не простая: строить свой дом и следить, чтобы к соседям не залезли грабители. Это и есть задание имперской державы”.
Для российского политического сознания наибольший интерес может представлять идеология киевоцентризма — альтернативный московскому вариант собирания славянских земель (в том числе и отпавших от Москвы российских регионов) вокруг древней столицы. Именно Киев, по мнению автора, способен обеспечить социально-экономическую “модернизацию без вестернизации”.
В некоторых вопросах украинский теоретик развивает подходы Александра Дугина, обозначенные в “Основах геополитики” (например, говоря вслед за российским коллегой о непростом соотношении “мондиализма” Френсиса Фукуямы и “атлантизма” Самуэля Хантингтона). Конечно, книжку Шкиля не сравнить по масштабу и основательности с почти тысячестраничным учебником Дугина. Впрочем, автор и не пытался дать исчерпывающее представление о геополитике как систематической теоретической дисциплине — свою главную цель, судя по всему, он видел в правильной расстановке “акцентов” украинской геостратегии.
Андрей ОКАРА
2003.10.07 | Михайло Свистович
Re: та хто ж його витирає? Ви хоч би уважно читали
Славко пише:> Ну це ж явно націлена на дискредитацію стаття.
Хіба що на дискредитацію Корчинського.
>
> Доречі, Белочко не підкажете звідкіляи ви здерли про яйця Корча? Може то один і той автор. Вірніше два. Один давав бекграунд, інша жіноча рука опрацовувала. Зверніть на несумісність стилів. Елементи хлопчачого хуліганського жаргону з в стилістиці притаманній жінці. Виглядає, що хтось хоче зіштовхнути Корча з Шкілем лобами і відволікти УНА від більш серйозних справ.А ВЦІЛОМУ РОЗВАЛИТИ ПРАВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ФЛАНГ. Тому ще раз прошу! Не викидайте цей матеріал з "ТИЖНя". Хто заплатив за статтю? Як ви думаєте?
Я не Бєлочка, але змовчати не можу. Ви ж досвідчений журналіст та ще й часу витрачаєте на цей форум, мабуть, не менше ніж я. Я спершу лише одним оком по діагоналі кинув на статтю і то помітив автора, бо маю вже професійну звичку - дивитися, хто написав. Правда, прізвище автора мені нічого не говорить.
2003.10.07 | НеДохтор
Славку, до Вас знову прийшли? У що вони були одягнуті? (-)
2003.10.07 | Славко
Re: Славку, до Вас знову прийшли? У що вони були одягнуті? (-)
Ні! Цього разу моя черга йти. Ой доречі вже час, а я й пляшки горілки коло себе не маю.То як же ж у гості з порожніми руками. Е-ех доведеться оте віскі кляте пити з кока -колою.Може пане неДохтор мені хутенько і-мейлом перешлете фляжчинку української горілки? А я вам потім віддам.2003.10.07 | Славко
Re: Про яйця і Корчинського: "Євангеліє брехні від Дмитра"
Що вихочете цим натякнути:"Прийнято вважати, що свій початок УНСО бере з перших днів ГКЧП. Якпояснює сам Дмитро, організація створювалася для протидії гекачепістам. Однак
у багатьох виникають деякі сумніви щодо справжньої мети її створення.
Зокрема, після слів одного зі співавторів книги під псевдонімом "Славко":
"Тоді, буквально в останній момент, Д. Корчинський і його оточення від'їхали
у Львів. Були вони ким-небудь попереджені - не знаю".
П.С.Тепер переконаний, що членів УНА мали закайданити під час путчу, але інфа вислизнула не з надр ҐБ, а від одного високопосадового співробітника МВС, тому вони й злиняли різко до Львова.
2003.10.07 | Серж
Моя бабуся - як провидець
Вона завжди казала:"...Сергійку, не вір Корчинському, бо він такий пулькатенький..."2003.10.07 | marusya
Re: Про яйця і Корчинського: "Євангеліє брехні від Дмитра"
Ya dymay yoho vukorustovyyt do zhoho chasy,takum sposobom vbulu Chornovila i deyakux . V ykraini vin vuhidna lyduna dlya vorohiv a moloduku ,osobluvo stydentu viryat yomy . Korchunskuy stav mariontkoy v rykax vorohiv. Yak mozna itu brat na brata.Dmutre abo tebe kypulu abo tu davno vze kyplenuy?2003.10.07 | Михайло Свистович
Re: Пройдусь по статті, бо дещо також знаю
Та ще й на мене "наклеп" там звелиБєлочка пише:
>
> Бо пізніше в одному з віршів, порівнюючи свою роль в УНСО з "кормчим", він напише:
> Лишь кормчий под кормою жил
> пока корабль еще стоял
> А после разломался.
> Разбило голову бревно...
Український націоналіст Корчинський пише вірші російською мовою
>
> Ось що сталося, приміром, зі студентською молодіжною організацією "Громада". Як пише сам автор, "я вирішив спробувати перетворити "Громаду" на революційну організацію, внаслідок чого вона потім розвалилася".
"Сам автор" бреше, у "самого автора" манія величі. По-перше, він не збирався перетворювати громаду на революційну організацію, а якщо і збирався, то ніхто з нас (а я теж був у "Громаді") цього не помітив
"Громада" розвалилась, коли нам заборонили збиратись. Почалося спілкування за групами інтересів та просто особистим уподобанням, ще трохи діяв історико-культурний клуб "Курінь", бо для його засідань вдавалось знайти приміщення, хоча й не без зусиль. Може б "Громада" ще й відродилася, якби у цьому була доконечна потреба. Але тоді вже починалось формування більш широких організацій, ТУМ, НРУ, УСС, тому сенсу відроджувати гурток вже не було, боротьба прийняла більший розмах. І всі ми опинились в цих організаціях.
Корчинський мав в "Громаді" імідж радикала, однак це трохи не те, що думають зараз. Бо таких радикалів там було чи не половина, просто вони не кричали голосно: "Я радикал, я радикал". А найрадикальнішим вважався Сашко Ткачук, який кидався бити КОрчинському морду з криком: "Це - кагебіст". Він ще тоді підозрював Дмитра у нещирості.
>
> Улітку 1989 року у багатьох областях України почали створюватися
> Спілки незалежної української молоді. У Києві за цю справу взявся Корчинський
> зі спільниками. Слід сказати, що спілки почали успішно функціонувати скрізь,
> однак у пана Дмитра, очевидно, було інше завдання. "...У напівпідвалі в
> Музейному провулку відбулася сходка, на якій я сам поставив питання про своє
> керівництво. Мене майже ніхто не підтримав, і я змушений був залишити
> організацію. Зі мною вийшло лише четверо..."
Теж не так. Корчинського ганебно вигнали зі СНУМу. Домовились, зібрали збори і вигнали.
>
> По суті, з цього у Спілці почався розкол, який знівелював її вплив на
> політичні процеси в Україні.
Та не було там розколу. "Аж четверо" і вся решта СНУМу
>
> У принципі, і сам пан Дмитро зізнається: "Яке б обличчя я не
> натягував на себе, професійні українці відчували запах сірки при моєму
> наближенні".
Я маю тішитись, що не є професійним українцем з точки зору Корчинського
> А взагалі-то цей запах дещо із запізненням
> відчув і дехто із соратників. Наприклад, Михайло Свистович - учасник
> студентського голодування 1990 року. Під час проведення акції "Україна без
> Кучми" у грудні 2000 року він надіслав повідомлення: "Я звертаюся до Дмитра
> Корчинського! Ми були з тобою в студентській організації "Громада" ще тоді,
> коли всі нинішні патріоти сиділи по шпарах. Ти прийшов до нас 15 грудня,
> роздав купу інтерв'ю і більше тебе ніхто не бачив. Ти назвав свою організацію
> "Щит Батьківщини". Високо взяв. Я щиро бажаю тобі відповідати цій назві, тож
> 19 грудня маєш можливість довести правильність цієї назви. Стань щитом для
> дітей, які підуть до президента".
>
> Не закидатимемо Михайлові завищення оцінки нинішніх патріотів -
Тю, та не завищував я його оцінки. Просто я ніколи, на відміну від інших, не називав Корчинського кагебістом, есбеушником, засланим тощо. Бо не мав переконливих фактів. Підозри мав, але я ніколи не говорю прилюдно те. у чому не впевнений хоча б на 99%. А не мав я фактів, бо не сильно цікавився Корчинським, особливо після незалежності. Книжок його я не читав, бо знав, що там буде суцільна пурга і манія величі. Політикою я не займався, тож читав газети і слідкував лише за політиками, які впливали на події в Україні.
Коли Корчинський пішов до Юлі, а потім до Гурвіца, мені стало ясно, що його цікавлять насамперед гроші, але ще не відкидав того, що гроші він бере не у всіх, тобто, шукає якесь моральне виправдання.
Ну а під час УБК закликав його, бо мені не сподобалось, що він, такий радикал, не залишився у наметовому містечку. Я міркував так. Якщо він просто політичний заробітчанин, то він не прийде. Якщо не просто - прийде. Якщо провокатор, то нічого гірше ніж переодягнуті провокатори з СБУ чи міліції не накоїть.
Ну а далі в перші дні УБК мені все стало ясно. А коли Корчинський з"явився на плюсах, то ясно стало майже всім.
>
> Однак повернемося до заклику "Стань щитом для дітей". Ось як згадують
> ці події їх активні учасники і координатори. Народний депутат України
> позаминулого скликання Володимир Чемерис в інтерв'ю "Народному оглядачеві" у
> 2001 році сказав: "Пригадую ті провокації, які намагався чинити Корчинський,
> кричав: "На штурм, на штурм!"
>
> У цей час протестанти перебували біля парламенту, представники якого
> й були ініціаторами цієї акції. А якби учасники акції піддалися на ці
> заклики? Кровопролиття, потім ув'язнення їх учасникам були гарантовані, а пан
> Дмитро, як це вже не раз було, знову вийшов би сухим з води.
в тому то й річ, що на заклики саме Корчинського ніхто б не піддався, бо ніхто його серйозно не сприймав.
Приміром, як під
> час побоїща на Софійській площі в день поховання патріарха Володимира в 1995
> році, коли пролилося немало крові. Саме тоді УНСО керував Корчинський.
Не був від початку там, тому не можу нічого казати. Я прийшов наприкінці, відпросившись з роботи, тож попав під роздачу лише біля самих стін Софії.
>
> Олександр Мороз: "Корчинський провокатор за професією. "Щит
> Батьківщини" (очолюваний Дмитром. - Авт.) спочатку був у складі комітету
> акції "Україна без Кучми", однак і тут він займався провокаціями. "Щит
> Батьківщини" вирішили виключити зі складу комітету".
Саме так і було. І всі були при цьому одностайні.
> "Тоді, буквально в останній момент, Д. Корчинський і його оточення від'їхали
> у Львів. Були вони ким-небудь попереджені - не знаю". Не дає відповіді на це
> питання і сам "революціонер".
Цього не знає, але під час ГКЧП дійсно не пам"ятаю Корчинського в Києві.
>
> У такому випадку львівських націонал-патріотів від в'язниці врятував
> лише швидкий провал ГКЧП.
Це перебільшення. Львівські патріоти не ховалися, тому не потрібно було Корчинського, щоб виявити їх.
>
> "У мене величезне відчуття незадоволеності, бо у мене
> величезні амбіції"("СН" за 2003 рік).
Це точно. І ці амбіції так і залишаться незадоволеними, бо нічого Корчинський не досягне. Хіба що грошенят трохи заробить.
> Хіба
> можна всерйоз сприймати нахваляння "братчиків" про їхні заслуги у виділенні
> 70 квартир киянам, розв'язання проблем тих, хто живе в гуртожитках,
> скасування завищених цін тарифів на житлово-комунальні послуги в Одесі тощо.
> З владою Одеси, як відомо, воював народний депутат-"нашоукраїнець" Юрій
> Кармазін та його колеги по Верховній Раді. А розпорядження про надання 70
> квартир мер Києва Олександр Омельченко підписав ще за місяць до пікетування
> Київради...
Проквартири не знаю докладно що до чого, а от про Одесу суща правда. Тут "Братство" виступило у ролді мухи: "Ми орали, я і віл".
>
> Судячи з усього, панові Дмитрові явно не вистачає ландскнехтів.
І ніколи в нього їх не буде багато. УНА-УНСО - максимум. що він колись мав.
>
> А чи знають люди, які за вказівкою "Провідника" зараз сидять під
> мерією, чому Омельченка так ненавидять ті, хто обкрадає народ із перших днів
> незалежності і продовжує робити це сьогодні? Та ж мер Києва не дав і не дає
> їм можливості розікрасти власність міської громади. Як наслідок, "об'єднані"
> клептомани не можуть диктувати Києву захмарні ціни на хліб, електроенергію,
> транспорт, тепло та наживатися, як це вони роблять у багатьох регіонах
> України.
Ну а тут вже йде ідеалізація Омельченка
2003.10.07 | Vadym Gladchuk
Re: Про яйця і Корчинського: "Євангеліє брехні від Дмитра"
Автор на замовлення Омелі обріхує як слухняний песик вірного слугу СДПУ (0) Корчинського.При чому обзиває нашу організацію заробітчанською. Ми ніколи не заробляли гроші, виконуючи чиїсь замовлення. Перебріхує автор, тому що Омеля дає бабки УМ та її головному редактору Дорошенку.
2003.10.07 | Славко
Re:Ось тут песик заритий, Дякую пане Свистовичу!
Свистович :"Це перебільшення. Львівські патріоти не ховалися, тому не потрібно було Корчинського, щоб виявити їх."Вірно! Вісіх радикалів на той час львівське ҐБ вже знало поіменно і поадресно. І потреб в послугах Корчинського не було -- нонсенс. (Але ґазети пишуть і муть наводять на всіх).
Отже!!! Не всі підходять під одну мірку. Деза що бійці УНА прибули до Лььвова , щоб виявити радикалів -- це "найвищий зразок" тупого заклубочування ҐБістами.
Справді. Пацани звалили з києва до Львова під час путчу , але не для того щоб повинишпурювати радикалів. Все вірно пане Михайле. Тоді львіські радикали не ховалися, а невпаки світились як могли. То не той час був. То як, розраховувалось ,з приїздом Корча і його хлопцями утворится міцна спілка, а там і нші долучились.Це як я тоді розумів якраз і савилось за мету -- об"єднатись в один кулак , щоб дати відсіч ГКЧП. І нічого він та м тоді ще не шпигував.
2003.10.08 | Славко
Ну всьо ! Канчай балаган! Хтощось має проти А.Шкіля?(-)
2003.10.08 | Rudolf
Да зрадник він...
Ніхто йому нe вірить, окрім купки студeнтів-нeучів. І так ясно усім що він сосe у мeдвeчуркіса. Нeдостоїн він, щоб про нього говорили.2003.10.08 | Славко
Re:Rudolf! Ви що читатине вмієте? Хтоь щось маєпроти А.Шкіля?
Про Корчинського ми вже давно не говоримо. Говоримо про Шкіля, а Ви Рудольфе, як з неба впали.2003.10.08 | Славко недоумкові Ернстові!
ҐБ і психолінгвістичні прийоми у наклепах на УНА
Погляньте який пасаж. В текст непомітно, як такзваний "25-й" кадр краплюється фраза:""9 березня 2001 року вони стали призвідниками "вуличних боїв" біля Адміністрації Президента, у результаті яких кілька десятків співробітників правоохоронних органів потрапили до лікарні. Але відплата не змусила себе чекати - і особливо завзяті унсовські терористи опинилися на лаві підсудних з наступним відбуванням терміну у в'язниці." На перший погляд наче нічого особливого. Ан-ні!Зверніть увагу:"...унсовські терористи опинилися у в"язниці". Отже не повстанці, не бунтарі, а ТЕРОРИСТИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! До чого це підводиться? А до того щоб нав"язати думку громадськості, що УНА - це організація терористична, а головний терорист Адрій Шкіль. А боротьба з тероризмом, як знаєте, нинчє в модє. А це тривожний сигнал, щоб по серйозному наїхати на УНА і її заборонити.
Про статут, що начеб-то УНА антисемітська організація!!!! А фінансує УНА "аферистка" Юлія Тимошенко.(Ну та й що, а якщо і фінансує?) Одним словом усі яйця вкупу.
Чимало й інших є підстав ,щоб вставити писаку Черненка і "Тиждень" по самі помідори в суді.
Андрій на останній і-мейл відповіді не одержав. То може тут прочитаєш і кілька рядків писнеш.А скаргу в суд на Мирослава Черненка і "Тиждень" треба подавати однозначно.