10/17/2003 | Полтавський вареник

Дорогі друзі! День українського козацтва – це справді народне свято. Для більшості з нас він є нагодою ще раз згадати про своє коріння. Так само і я з родиною сьогодні згадаю запорозького козака Ничипора Калнишевського-Ющенка, який колись заснував моє рідне село Хоружівку. Але вслухаймося у геніальні слова Василя Симоненка: “Народ мій є, в його гарячих жилах козацька кров пульсує і гуде”. У цих рядках поет називає джерело українського народу і української держави. Тому цей день – це не лише родинне свято. Це нагода згадати про силу і славу України. У багатовіковій боротьбі козацтво відстояло право українців на власну віру, землю і мову. Відвага українського лицарства на всі часи стала прикладом для борців за незалежність України. До шаблі й булави ще треба й голови – і за підтримки славного Війська Низового Запорозького Київ перетворився на центр освіти і науки для цілої Східної Європи, а кордони європейської цивілізації поширилися далеко на схід. Козацька держава запропонувала світу новий ідеал суспільства без холопа і без пана, і записала його у першій в Європі Конституції. Козацька доба сформувала надзвичайно потужний пласт культури, який дав Україні Шевченка. До образів тієї епохи зверталися європейські класики – Вольтер і Гердер, Байрон і Словацький. З козацький джерел походять найкращі риси українського національного характеру. Згадуючи про своїх славних предків, ми вчимося у них хоробрості, мудрості та любові до України. У цей день наша особлива вдячність тим ентузіастам, які хочуть відродити українське козацтво, виховувати молодь у його традиціях. Козацькому роду нема переводу. З Днем українського козацтва, дорогі співвітчизники!