Хрющенко поводився по-свинськи.
10/21/2003 | Петро Швай
18 жовтня в самому центрі Білої Церкви, поряд з міською радою. Там, в кінотеатрі ім. Горького проходив Форум демократичних сил Київщини. І там свинячив Хрющенко, сповнений почуття власної самоповаги, не зважаючи на делегатів, гостей та журналістів. Міліція на цей момент раптово зникла, а випадково впіймані в завулку та притягнуті ледь не насильно обуреними людьми на місце подій старший лейтенант і старший сержант перелякано белькотіли, що вони в політику не втручаються. “Недоторканість”, - хитали головами літні люди, що прийшли до кінотеатру послухати трансляцію Форуму, яка велась на вулицю за допомогою екрану та гучномовців.
Провокація – не лише мати революції, але й продажна дівка диктатури.
Хрющенка ніхто не звинувачував, бо на те воно і свиня, щоб свинячити. Тим більше, що й до повноцінної свині Хрющенко ще не доріс. Такий собі задоволений життям підсвинок, який не відає, що прийде час – і пустять його під ніж. Свинею був скоріше його господар, який привіз підсвинка в причепі УАЗа до центру міста і водив там на шнурку з написом “Хрющенко” на боці. Його абсолютно не бентежило, що тварюка вивернула з причепу на асфальт солому, жерла траву та справляла природні потреби. Як не бентежило це й переляканих міліціонерів, які “не знали”, чи дозволений у Білій Церкві поряд з міською радою вигул свиней.
Свинопас назвався фермером, але протестував цей “фермер” разом зі своїм підопічним чомусь проти розвалу колгоспів. Про це свідчила листівка, яка звалювала провину за нинішню аграрну кризу на лідера “Нашої України” Віктора Ющенка. Це було смішно, бо після того, як уряд Ющенка відправили у відставку, країна вже 5 разів сіялася і 6 разів збирала врожай, якщо взяти до уваги озимі та ярові. Це вже не кажучи про те, що в період урядування Ющенка в Україні був зібраний найвищий за часів незалежності врожай, ціни на хліб та вироби із зерна були стабільними, а село вперше закінчило рік з прибутками.
Однак цифрами “фермер” не володів, з пам’яттю теж в нього було негаразд, бо він ні з чим не погоджувався і нічого не заперечував. Лише фотографував все навколо та час від часу схилявся до внутрішньої кишені куртки, де в нього була чи то рація, чи то мобільний телефон. Після цього до нього підбігали молоді хлопці (мабуть “працівники фермерського господарства”), слухали його сказаних пошепки наказів й кудись зникали. В автобусі чатували люди з камерами, що вперто не хотіли рекламувати свій телеканал, як не бажав слави і “скромний фермер”. Тому всі зробили висновок, що прізвище фермера – Хрющенко, а надпис на боці свині він зробив замість тавра. Щоб можна було знайти, якщо загубиться.
Поряд з “фермером”, ховаючи обличчя за написаними однієї рукою плакатами, “протестували” 50 студентів місцевого аграрного вузу. Плакати не погоджувались з позицією Ющенка по Іраку, звинувачували його, що він змусив свою фракцію голосувати за, а сам утримався. Командували студентами кілька старших молодиків з нахабними і товстими пиками. Спочатку вони хотіли увірватися до кінотеатру, але, коли на їх шляху стали молоді загартовані у численних акціях опозиціонери, запал “протестантів” швидко вщух. Блокували їх грамотно, задовго до входу, і у згадуваних вже мною людей з кінокамерами ніяк не виходила “картинка”.
Заводили спробували організувати скандування, але студенти мовчали, перелякано дивились навколо. Було зрозуміло, що скандування не передбачалося, а на експромт люди без ідеї просто не здатні. Скоріш за все, їх просто хотіли банально підставити, спровокувавши побиття “жорстокими опозиціонерами нещасних антимілітаристів”, однак опозиціонери на провокацію не піддались.
Коли до мітингуючих рушило кілька нашоукраїнців, на студентів шкода було дивитися. Вони зіщулилися, як собака, яка не має куди втікати від занесеної руки, та бити їх ніхто, звичайно, не збирався. Хлопцям, які, опускаючи очі, завчено бубоніли, що вони не належать до жодної організації, що вони проти Ющенка й зібралися тут стихійно, просто пояснили, що брехати – негарно. Бо вони не знали ні про Ірак, ні про те, що, коли Ющенко утримався, за відправку українського контингенту в Ірак проголосувала менша частина з “Нашої України”, і що голосування взагалі було два. Поспівчували, що їх змусили брати участь в ганебному дійстві (навряд чи тут обійшлось без примусу, бо просто куплені так себе не поводять), заспокоїли, що мститися їм ніхто не буде, закликали голосувати за Ющенку, якщо не хочуть, щоб їх отак постійно виставляли на осуд людський. Запросили підійти до екрану, подивитися, що діється в залі, послухати виступи (всі як один заперечливо хитали головами). А організаторів пікету попередили, що скоро прийде час, коли їм доведеться відповісти за тиск на студентів, оскільки Конституція України не дозволяє нікого примушувати до будь-яких дій.
А до того була ще одна листівка, розклеєна по Білій Церкві. Вона закликала пенсіонерів відвідати Форум й отримати за участь у ньому гроші. Віктор Ющенко вибачився на початку свого виступу перед цими пенсіонерами за цинізм влади, однак вибачався він даремно. Таких “пенсіонерів” було дуже мало, і всі вони опинилися серед “пікетників”. І дуже вже ці “пенсіонери” своєю поведінкою та розмовою зі студентами були схожі на викладачів.
Це була остання провокація проти Форуму демократичних сил Київщини, який Віктор Ющенко назвав безпрецедентним за кількістю перешкод.
Перші почалися ще під час пошуку приміщення, коли міський голова Білої Церкви Геннадій Шуліпа відмовив у наданні кількох зал, пославшись на якесь своє розпорядження про неприпустимість використання їх для політичних заходів (цікаво, невже він відмовить у цьому й представникам влади, якщо ті вирішать провести у місті збори якоїсь чергової “Злагоди”?). Кінотеатр ім. Горького – приватний. Однак його директор також не погоджувався на оренду, доки не отримав візи “не заперечую” з боку мера. А потім організатори Форуму потрапили у цейтнот, не встигаючи оформити сцену та змонтувати апаратуру, бо в залі мало проводитися протестантське служіння. Коли ж віруючі пішли назустріч нашоукраїнцям і перенесли служіння, в кінотеатрі був запланований дитячий сеанс. Довелося викупляти квитки.
Звинувачувати у цьому директора не повертається язик. Він, здається, дуже і дуже непоганий чоловік, і Форум все ж відбувся без ексцесів. От тільки дивитися на цю людину без жалю було неможливо. Напевно за все життя йому не довелося пережити такого тиску з боку влади, як у ці дні. От вам і недоторканість приватної власності.
Це були квіточки. Ягідки почалися напередодні. Біля одинадцятої ночі 17 жовтня. Коли водії замовлених для доставки до Білої Церкви делегатів з районів області масово почали відмовлятися від поїздки. Пояснювали це просто: до них завітала міліція і “порадила” не їхати. В підсумку біля 300 делегатів, не встигаючи знайти заміну “відмовникам” та витративши цілу ніч на з’ясування ситуації, мусили добиратися громадським транспортом, запізнившись на Форум на годину-дві.
Перед Форумом мала ще відбутися зустріч Віктора Ющенка з громадськістю Фастова, але мешканці Білої Церкви, які не були делегатами Форуму, а Ющенка побачити хотіли, також не змогли туди добратися вчасно: автобуси не поїхали.
18 жовтня автобусна епопея продовжилась. Ще в чотирьох районах автобуси були затримані на виїзді, а в Переяслав-Хмельницькому взагалі дійшло до абсурду. Ретельно перевіривши документи водія, міліціонери вирішили, що йому для виїзду потрібен дозвіл лікаря. Водій повернувся у місто, знайшов лікаря й отримав цей дозвіл. Однак рейс не відбувся, бо правоохоронцям заманулося перевірити ще й лікаря. Для цього вони чомусь забрали з собою і водія. Довелося посилати за Переяслав-Хмельницькою делегацією у супроводі народних депутатів один з автобусів, що все ж таки доїхав до Білої Церкви.
Самі білоцерківські працівники державтоінспекції щиро запитували в делегатів: “А як ви проїхали?” Ті відмовчувалися й не видавали таємницю “партизанських стежок” та інших необхідних у цьому випадку хитрощів. Правоохоронці записували номери та кількість прибулих і чесно зізнавались: “На нас тисне міліція, перевернули машину й вимагали перекрити трасу, ми відмовились, так що не нарікайте на нас. Тепер ми точно будемо голосувати за Ющенка, бо ніякий він не м’якотілий, раз його так бояться”.
Перевернутою машиною все не обмежилося. На в’їзді до Білої Церкви машині Віктора Ющенка перекрив дорогу завантажений лісом КАМАЗ, що став поперек дороги. Асоціації з В’ячеславом Чорноволом були більш ніж прозорі, єдина різниця, що Ющенко та депутати, які їхали з ним, рухалися вдень, а не вночі. Водій КАМАЗу виправдовувався, що машина зламалася, і її ось так “розвернуло”. Коли ж зустрічною вантажівкою почали відтягати з дороги КАМАЗ, водій “забувся” зняти його з ручного гальма.
Після цього ніхто вже не звертав уваги на такі “дрібниці” як перекриття широкої траси для вантажного транспорту і спрямовування всіх вантажівок через центр міста по вузькій вулиці вздовж кінотеатру, будівництво, яке розпочалося саме в день початку Форуму (і трансляцію глушили відбійні молотки), та робітники, які не те що не змогли показати народному депутату В’ячеславу Кириленку жодної проектної документації, але й навіть не знали, що вони будують.
Рейтинг Ющенка на Київщині тепер зросте.
Для мене особисто мотиви поведінки можновладців покриті глибокою таємницею. Я розумію, коли не допускають людей на протестні акції до столиці. Бо невідомо чим там все закінчиться. Але ж тут був Форум – збори однодумців, які б по закінченні просто роз’їхалися б по домівках. Чого добилася влада своїм дорожнім терором? Що з того вона виграла, що Ющенко запізнився на кілька хвилин? Посіяла невдоволення лідером з боку людей, які зіткнулися з цими незручностями? Аж ніяк. Бо переважна більшість цих людей мають тверді переконання і звикли вже до подібних “цирків”. Тим більше, що всі знали, куди їдуть – не кіно ж дивитися і не відпочивати.
Якби Ющенка не чіпали, Форум пройшов би тихо й спокійно, як чергова політична тусовка, а так по цілій області піде розголос. І вщент зруйнується поширюваний останнім часом по Київщині міф про те, що Ющенко збирається домовитися з Кучмою про передачу влади. Бо хіба заважав би йому Кучма, якби дійсно хотів зробити наступником?
Я спочатку подумав, що вся ця дурість є самодіяльністю з боку одіозного і не дуже, прямо скажемо, інтелектуального голови Київської обласної державної адміністрації Анатолія Засухи, але прочитав, що в Луганську взагалі відмовили у приміщенні, і Форум пройшов на вулиці. Отже вказівка “фас” пішла згори.
Форум як форум чи як Форум?
До Білої Церкви їхав я неохоче, оскільки вже побував не на одному обласному Форумі, і в принципі наперед знав, що там говоритимуть: влада погана, її треба змінити, ЄЕП для України не прийнятний, президента має обирати народ, необхідність висунення єдиного кандидата від опозиції тощо. Все правильно і людям цікаво, тільки я ж це чув уже по кілька разів. Погнало мене сподівання побачити там не лише нашоукраїнців, але й лідерів інших опозиційних сил. Все ж таки й від Києва їхати недалеко, і можливість свою позицію донести людям впускати не годиться. Особливо сподівався побачити там Олександра Мороза, адже Київщина – це його рідний регіон, і тут позиції Соцпартії досить міцні.
На жаль, на жаль... Соціалістичну партію представляв тільки обласний лідер Анатолій Грязєв, з блоку Юлії Тимошенко взагалі нікого не було, хоча навіть комуністи делегували на Форум нардепа Сергія Челнокова, який, щоправда, не виступав. Прикро, але останнім часом БЮТ та СПУ якось загубилися на політичній арені, і потужні імпульси в протистоянні режиму спостерігаються лише з боку “Нашої України”.
Сам Форум також приємно здивував, бо вигідно відрізнявся від тих, що я бачив. Каюсь, але я став жертвою стереотипів, коли рішучість і радикальність асоціюється з нетерпимістю до опонентів і готовності миттєвої рефлективної реакції на кожен випад. Знаючи, що лідер київських нашоукраїнців Євген Жовтяк був завжди в опозиції до Кучми і брав участь в боротьбі з режимом з першого дня, часто займаючи відмінну позицію ніж його фракція що в тому, що в цьому парламенті, я чекав побачити збори зразка НРУ 1990-го року.
Натомість побачив протилежне. Гострота і критика була. Але тільки вбік режиму. Не було величезних історичних екскурсів та мовно-культурницьких плачів про загибель нації, натомість багато уваги приділялося проблемам, що зачіпають кожного українця. З трибуни лунало значно менше патетики і значно більше конкретики. Ніяких антиросійських чи антикомуністичних випадів, навпаки, дивовижна толерантність до людей всіх ідеологій, національностей та віросповідань. Постійно лунали заклики про дружбу з Росією, розвиток добросусідських стосунків, необхідність підписання цілої низки міждержавних угод з нашим найбільшим сусідом, наголошувалося, що нашоукраїнці Київщини виступаючи проти Росії, нічого не мають проти Росії, а лише вважають неприйнятною конкретну підписану Кучмою угоду, оскільки ця угода є не міжнародною, а міжклановою. Складається враження, що “Наша Україна” поступово, повільно, але впевнено намацує шлях до серця виборця, а влада своєю тупою (інакше не скажеш) протидією лише сприяє довірі людей до опозиції (в нас, як відомо, люблять переслідуваних).
Окрім загальноукраїнських, зачіпалися місцеві проблеми Київщини. Поряд з критикою влади й констатацією численних негараздів, йшлося про шляхи подолання труднощів. Зазначаючи, що кардинальні зміни в нашому житті можливі тільки після зміни влади, Є. Жовтяк зауважив, що це зовсім не означає, що ми не повинні склавши руки думати лише про вибори. Боротися можна і потрібно вже сьогодні, і долати негаразди також. Для цього варто активно діяти на всіх рівнях, протиставляючи владі силу Закону та народної солідарності, вносити зміни до законодавства, здійснювати контроль за його дотриманням.
Віктор Ющенко також був зібраний, рішучий і конкретний. Не в останню чергу, мабуть, завдяки доданою владою адреналіну. Перед Форумом відбулася його прес-конференція, приміщення для якої не змогло вмістити всіх бажаючих журналістів (їх було понад 60). Найбільше репортерів цікавили економіка, вибори президента та ситуація довкола острова Тузла.
Віктор Ющенко просто пройшовся катком по уряду. Проект Державного бюджету на 2004 рік лідер “Нашої України” обізвав найменш соціальним за останні кілька років, оскільки пропозиція уряду скоротити фінансування соціальних програм на 4,5% на тлі збільшення витрат на Державне управління справами є просто неприпустимим. Окремо зупинився на становищі малих і середніх бізнесменів, яким в Україні просто заважають працювати, і висловився проти запланованого урядом збільшення фіксованого податку. Розповів про свою зустріч із страйкуючими таксистами, яких запевнив, що “Наша Україна” за збільшення податкових ставок не голосуватиме. Багато говорив про ПДВ, який зараз виконує роль незаконного кредитування уряду.
За прогнозом Ющенка в 2004 році і влада, і опозиція висунуть по одному кандидату, і в країні розгорнеться боротьба між народом та адмінресурсом. Окремо торкнувся питання Компартії, зауваживши, що, якщо з КПУ не вдасться узгодити єдиного кандидата, то все одно між опозицією не повинно бути протистояння: “Слід пам’ятати про речі, які нас об’єднують – ставлення до влади. В цьому питанні маємо бути єдиними з комуністами”.
Будівництво Росією дамби у напрямку українського острова Тузла він назвав проблемою слабкої влади, яка не здатна захистити суверенітет та територіальну цілісність України. І Тузла тут не єдиний випадок, те саме він сказав про захоплення молдовськими прикордонниками дамби Дністровської ГЕС, ажіотажем навколо реверсного використання нафтопроводу Одеса-Броди.
Судячи з післяпресконференційних розмов журналістської братії (а там було багато представників районних газет, які вперше побачили Ющенка), головний нашоукраїнець справив на них потужне враження, як і на учасників Форуму, перед якими виступив пізніше.
Не обійшлося і без набридлих дурнуватих питань щодо його дружини, з якої певні влада вперто намагається виліпити шпигунку ЦРУ. Ющенко, напевно, вже звик до такого, тому з усмішкою на обличчі повідомив, що немає поганого без доброго, оскільки подібні звинувачення змусили його так досконало вивчити біографію тещі та тестя, що навряд чи який зять цим може похвалитися. Він повідомив, що “шпигунці ЦРУ” шпигувати стає дедалі важче, адже вона має двох маленьких дітей і збирається ще народити третю. Мати цієї “американки” народилася в Кіровоградській області, батько – в тодішній Луганській (нині це село знаходиться в Харківській області).
Виступи Івана Зайця, Юрія Кармазіна, В’ячеслава Кириленка, Анатолія Грязєва та інших були також конкретні і змістовні. При цьому жоден з них не випадав із загального контексту Форуму, хоча, як я дізнався, нардепи не узгоджували між собою тексти виступів. Аж дивно, що розбіжності в поглядах на деякі речі, які всі ми нещодавно відзначали в опозиційному таборі, дивним чином залишились за стінами зали. Навіть незручно писати, нікого не покритикувавши.
Можливо така соціально-економічна та об’єднавча спрямованість Форуму була зумовлена тим, що перед обласним зібранням на Київщині пройшли 25 районних форумів (окрім Київської на таке зважилися, якщо не помиляюся, тільки 7 областей). А на низах люди завжди більш згуртовані та більш конкретні, бо їм немає що ділити. І народні депутати, побувавши на районних форумах, побачили, чи живе звичайний українець, що йому насамперед болить, і від чого він потерпає. І, якщо б частіше бували в глибинці, може б швидше повернулися обличчям до людей та зрозуміли їх прагнення, а не нав’язували б їм власні.
Київщина, за логікою речей, мала б посідати чільне місце в Україні, годуючись з багатого столичного стола. Однак родина Засух, що править областю ніби своєю феодальною вотчиною, будує навколо столиці невидиму “берлінську стіну”, не бажаючи мати з Києвом жодних стосунків. Наслідком цього є лише 11-те місце області серед регіонів України за рівнем економічного розвитку, 48% збиткових підприємств, 76-мільйонний борг по зарплаті. Тут вже нікого не дивують вбивства непокірних підприємців, бандитські наскоки на села як у фільмах про громадянську війну, безземельні селяни, які не можуть отримати не тільки державних актів на землю, але й сертифікатів. Вічні війни держадміністрації з міськими головами б’ють по економіці та соціальному становищу регіону.
Для мене організовані по всій Україні Форуми демократичних сил виглядають як спроба організації співпраці між опозицією та народом, пошук методів діяльності. На мій погляд, шукати треба було раніше, бо зараз пора вже діяти, а нинішній пошук здійснюється методом спроб і помилок й забирає багато ресурсів. Та все ж краще пробувати і помилятися ніж бути непомильним і бездіяльним.
Здається, що Віктор Ющенко, увійшовши у відверте протистояння з режимом, знайшов шлях до успіху після численних поразок після виборів, оскільки кожен його крок, попри численні помилки, є більш вдалим за попередній. Нещодавно він запропонував створити загальнонаціональний Форуму демократичних сил як постійно діючий механізм співпраці та діалогу політичної еліти з широкою громадськістю. Київський Форум розширив цю ініціативу, запропонувавши створення широкого надпартійного загальнонаціонального руху громадянського спротиву з осередками в кожному будинку, на кожній вулиці, в кожному селі. Метою цього спротиву київські опозиціонери бачать захист прав окремих людей і територіальних громад, тотальне протистояння владі по всьому фронту, постійний тиск на владні структури.
Більш конкретними ніж в інших областях були й документи, прийняті на Форумі. В резолюції дістали висвітлення не лише критика й констатація фактів, але й подальші кроки. Наприклад, учасники Форуму демократичних сил Київщини взяли на себе зобов’язання сформувати громадсько-політичну раду та осередки Форуму в містах, районах, селищах і селах області, залучаючи до роботи в них і представників партій та громадських організацій, і позапартійних громадян.
Окрім резолюції на Форумі також були прийняті вже зовсім конкретні ухвали щодо ситуації в агарному секторі, комунальному господарстві та місцевому самоврядуванні. Окрім заклику до відставки Анатолія Засухи з посади голови Київоблдержадміністрації та позбавлення народного депутата Тетяни Засухи звання Героя України, Форум ухвали в звернутися до відповідних комітетів Верховної Ради для внесення змін до цілої низки законів, а також про розробку нових законодавчих актів.
Чесно кажучи, якщо все проголошене з трибуни у Білій Церкві буде хоча б частково втілене в життя, мені важко уявити спосіб, яким влада зможе завадити Ющенку стати президентом, зважаючи на його стабільний найвищий рейтинг, наявність (хоч і недостатню) структур для контролю за виборами та той інтерес до чесних виборів з боку міжнародного співтовариства. Хіба що пряме впровадження диктатури.
Не скажу за всю “Нашу Україну”, але мені здається, що про дещо сказано не було. А саме: проголошений рух громадянського спротиву має не лише боротися з владою й контролювати виборчий процес, але й забезпечити мирне загальнонаціональне повстання на кшталт югославського в разі, якщо вибір народу не буде визнаний владою або народ позбавлять шансу на вільне волевиявлення.
Провокація – не лише мати революції, але й продажна дівка диктатури.
Хрющенка ніхто не звинувачував, бо на те воно і свиня, щоб свинячити. Тим більше, що й до повноцінної свині Хрющенко ще не доріс. Такий собі задоволений життям підсвинок, який не відає, що прийде час – і пустять його під ніж. Свинею був скоріше його господар, який привіз підсвинка в причепі УАЗа до центру міста і водив там на шнурку з написом “Хрющенко” на боці. Його абсолютно не бентежило, що тварюка вивернула з причепу на асфальт солому, жерла траву та справляла природні потреби. Як не бентежило це й переляканих міліціонерів, які “не знали”, чи дозволений у Білій Церкві поряд з міською радою вигул свиней.
Свинопас назвався фермером, але протестував цей “фермер” разом зі своїм підопічним чомусь проти розвалу колгоспів. Про це свідчила листівка, яка звалювала провину за нинішню аграрну кризу на лідера “Нашої України” Віктора Ющенка. Це було смішно, бо після того, як уряд Ющенка відправили у відставку, країна вже 5 разів сіялася і 6 разів збирала врожай, якщо взяти до уваги озимі та ярові. Це вже не кажучи про те, що в період урядування Ющенка в Україні був зібраний найвищий за часів незалежності врожай, ціни на хліб та вироби із зерна були стабільними, а село вперше закінчило рік з прибутками.
Однак цифрами “фермер” не володів, з пам’яттю теж в нього було негаразд, бо він ні з чим не погоджувався і нічого не заперечував. Лише фотографував все навколо та час від часу схилявся до внутрішньої кишені куртки, де в нього була чи то рація, чи то мобільний телефон. Після цього до нього підбігали молоді хлопці (мабуть “працівники фермерського господарства”), слухали його сказаних пошепки наказів й кудись зникали. В автобусі чатували люди з камерами, що вперто не хотіли рекламувати свій телеканал, як не бажав слави і “скромний фермер”. Тому всі зробили висновок, що прізвище фермера – Хрющенко, а надпис на боці свині він зробив замість тавра. Щоб можна було знайти, якщо загубиться.
Поряд з “фермером”, ховаючи обличчя за написаними однієї рукою плакатами, “протестували” 50 студентів місцевого аграрного вузу. Плакати не погоджувались з позицією Ющенка по Іраку, звинувачували його, що він змусив свою фракцію голосувати за, а сам утримався. Командували студентами кілька старших молодиків з нахабними і товстими пиками. Спочатку вони хотіли увірватися до кінотеатру, але, коли на їх шляху стали молоді загартовані у численних акціях опозиціонери, запал “протестантів” швидко вщух. Блокували їх грамотно, задовго до входу, і у згадуваних вже мною людей з кінокамерами ніяк не виходила “картинка”.
Заводили спробували організувати скандування, але студенти мовчали, перелякано дивились навколо. Було зрозуміло, що скандування не передбачалося, а на експромт люди без ідеї просто не здатні. Скоріш за все, їх просто хотіли банально підставити, спровокувавши побиття “жорстокими опозиціонерами нещасних антимілітаристів”, однак опозиціонери на провокацію не піддались.
Коли до мітингуючих рушило кілька нашоукраїнців, на студентів шкода було дивитися. Вони зіщулилися, як собака, яка не має куди втікати від занесеної руки, та бити їх ніхто, звичайно, не збирався. Хлопцям, які, опускаючи очі, завчено бубоніли, що вони не належать до жодної організації, що вони проти Ющенка й зібралися тут стихійно, просто пояснили, що брехати – негарно. Бо вони не знали ні про Ірак, ні про те, що, коли Ющенко утримався, за відправку українського контингенту в Ірак проголосувала менша частина з “Нашої України”, і що голосування взагалі було два. Поспівчували, що їх змусили брати участь в ганебному дійстві (навряд чи тут обійшлось без примусу, бо просто куплені так себе не поводять), заспокоїли, що мститися їм ніхто не буде, закликали голосувати за Ющенку, якщо не хочуть, щоб їх отак постійно виставляли на осуд людський. Запросили підійти до екрану, подивитися, що діється в залі, послухати виступи (всі як один заперечливо хитали головами). А організаторів пікету попередили, що скоро прийде час, коли їм доведеться відповісти за тиск на студентів, оскільки Конституція України не дозволяє нікого примушувати до будь-яких дій.
А до того була ще одна листівка, розклеєна по Білій Церкві. Вона закликала пенсіонерів відвідати Форум й отримати за участь у ньому гроші. Віктор Ющенко вибачився на початку свого виступу перед цими пенсіонерами за цинізм влади, однак вибачався він даремно. Таких “пенсіонерів” було дуже мало, і всі вони опинилися серед “пікетників”. І дуже вже ці “пенсіонери” своєю поведінкою та розмовою зі студентами були схожі на викладачів.
Це була остання провокація проти Форуму демократичних сил Київщини, який Віктор Ющенко назвав безпрецедентним за кількістю перешкод.
Перші почалися ще під час пошуку приміщення, коли міський голова Білої Церкви Геннадій Шуліпа відмовив у наданні кількох зал, пославшись на якесь своє розпорядження про неприпустимість використання їх для політичних заходів (цікаво, невже він відмовить у цьому й представникам влади, якщо ті вирішать провести у місті збори якоїсь чергової “Злагоди”?). Кінотеатр ім. Горького – приватний. Однак його директор також не погоджувався на оренду, доки не отримав візи “не заперечую” з боку мера. А потім організатори Форуму потрапили у цейтнот, не встигаючи оформити сцену та змонтувати апаратуру, бо в залі мало проводитися протестантське служіння. Коли ж віруючі пішли назустріч нашоукраїнцям і перенесли служіння, в кінотеатрі був запланований дитячий сеанс. Довелося викупляти квитки.
Звинувачувати у цьому директора не повертається язик. Він, здається, дуже і дуже непоганий чоловік, і Форум все ж відбувся без ексцесів. От тільки дивитися на цю людину без жалю було неможливо. Напевно за все життя йому не довелося пережити такого тиску з боку влади, як у ці дні. От вам і недоторканість приватної власності.
Це були квіточки. Ягідки почалися напередодні. Біля одинадцятої ночі 17 жовтня. Коли водії замовлених для доставки до Білої Церкви делегатів з районів області масово почали відмовлятися від поїздки. Пояснювали це просто: до них завітала міліція і “порадила” не їхати. В підсумку біля 300 делегатів, не встигаючи знайти заміну “відмовникам” та витративши цілу ніч на з’ясування ситуації, мусили добиратися громадським транспортом, запізнившись на Форум на годину-дві.
Перед Форумом мала ще відбутися зустріч Віктора Ющенка з громадськістю Фастова, але мешканці Білої Церкви, які не були делегатами Форуму, а Ющенка побачити хотіли, також не змогли туди добратися вчасно: автобуси не поїхали.
18 жовтня автобусна епопея продовжилась. Ще в чотирьох районах автобуси були затримані на виїзді, а в Переяслав-Хмельницькому взагалі дійшло до абсурду. Ретельно перевіривши документи водія, міліціонери вирішили, що йому для виїзду потрібен дозвіл лікаря. Водій повернувся у місто, знайшов лікаря й отримав цей дозвіл. Однак рейс не відбувся, бо правоохоронцям заманулося перевірити ще й лікаря. Для цього вони чомусь забрали з собою і водія. Довелося посилати за Переяслав-Хмельницькою делегацією у супроводі народних депутатів один з автобусів, що все ж таки доїхав до Білої Церкви.
Самі білоцерківські працівники державтоінспекції щиро запитували в делегатів: “А як ви проїхали?” Ті відмовчувалися й не видавали таємницю “партизанських стежок” та інших необхідних у цьому випадку хитрощів. Правоохоронці записували номери та кількість прибулих і чесно зізнавались: “На нас тисне міліція, перевернули машину й вимагали перекрити трасу, ми відмовились, так що не нарікайте на нас. Тепер ми точно будемо голосувати за Ющенка, бо ніякий він не м’якотілий, раз його так бояться”.
Перевернутою машиною все не обмежилося. На в’їзді до Білої Церкви машині Віктора Ющенка перекрив дорогу завантажений лісом КАМАЗ, що став поперек дороги. Асоціації з В’ячеславом Чорноволом були більш ніж прозорі, єдина різниця, що Ющенко та депутати, які їхали з ним, рухалися вдень, а не вночі. Водій КАМАЗу виправдовувався, що машина зламалася, і її ось так “розвернуло”. Коли ж зустрічною вантажівкою почали відтягати з дороги КАМАЗ, водій “забувся” зняти його з ручного гальма.
Після цього ніхто вже не звертав уваги на такі “дрібниці” як перекриття широкої траси для вантажного транспорту і спрямовування всіх вантажівок через центр міста по вузькій вулиці вздовж кінотеатру, будівництво, яке розпочалося саме в день початку Форуму (і трансляцію глушили відбійні молотки), та робітники, які не те що не змогли показати народному депутату В’ячеславу Кириленку жодної проектної документації, але й навіть не знали, що вони будують.
Рейтинг Ющенка на Київщині тепер зросте.
Для мене особисто мотиви поведінки можновладців покриті глибокою таємницею. Я розумію, коли не допускають людей на протестні акції до столиці. Бо невідомо чим там все закінчиться. Але ж тут був Форум – збори однодумців, які б по закінченні просто роз’їхалися б по домівках. Чого добилася влада своїм дорожнім терором? Що з того вона виграла, що Ющенко запізнився на кілька хвилин? Посіяла невдоволення лідером з боку людей, які зіткнулися з цими незручностями? Аж ніяк. Бо переважна більшість цих людей мають тверді переконання і звикли вже до подібних “цирків”. Тим більше, що всі знали, куди їдуть – не кіно ж дивитися і не відпочивати.
Якби Ющенка не чіпали, Форум пройшов би тихо й спокійно, як чергова політична тусовка, а так по цілій області піде розголос. І вщент зруйнується поширюваний останнім часом по Київщині міф про те, що Ющенко збирається домовитися з Кучмою про передачу влади. Бо хіба заважав би йому Кучма, якби дійсно хотів зробити наступником?
Я спочатку подумав, що вся ця дурість є самодіяльністю з боку одіозного і не дуже, прямо скажемо, інтелектуального голови Київської обласної державної адміністрації Анатолія Засухи, але прочитав, що в Луганську взагалі відмовили у приміщенні, і Форум пройшов на вулиці. Отже вказівка “фас” пішла згори.
Форум як форум чи як Форум?
До Білої Церкви їхав я неохоче, оскільки вже побував не на одному обласному Форумі, і в принципі наперед знав, що там говоритимуть: влада погана, її треба змінити, ЄЕП для України не прийнятний, президента має обирати народ, необхідність висунення єдиного кандидата від опозиції тощо. Все правильно і людям цікаво, тільки я ж це чув уже по кілька разів. Погнало мене сподівання побачити там не лише нашоукраїнців, але й лідерів інших опозиційних сил. Все ж таки й від Києва їхати недалеко, і можливість свою позицію донести людям впускати не годиться. Особливо сподівався побачити там Олександра Мороза, адже Київщина – це його рідний регіон, і тут позиції Соцпартії досить міцні.
На жаль, на жаль... Соціалістичну партію представляв тільки обласний лідер Анатолій Грязєв, з блоку Юлії Тимошенко взагалі нікого не було, хоча навіть комуністи делегували на Форум нардепа Сергія Челнокова, який, щоправда, не виступав. Прикро, але останнім часом БЮТ та СПУ якось загубилися на політичній арені, і потужні імпульси в протистоянні режиму спостерігаються лише з боку “Нашої України”.
Сам Форум також приємно здивував, бо вигідно відрізнявся від тих, що я бачив. Каюсь, але я став жертвою стереотипів, коли рішучість і радикальність асоціюється з нетерпимістю до опонентів і готовності миттєвої рефлективної реакції на кожен випад. Знаючи, що лідер київських нашоукраїнців Євген Жовтяк був завжди в опозиції до Кучми і брав участь в боротьбі з режимом з першого дня, часто займаючи відмінну позицію ніж його фракція що в тому, що в цьому парламенті, я чекав побачити збори зразка НРУ 1990-го року.
Натомість побачив протилежне. Гострота і критика була. Але тільки вбік режиму. Не було величезних історичних екскурсів та мовно-культурницьких плачів про загибель нації, натомість багато уваги приділялося проблемам, що зачіпають кожного українця. З трибуни лунало значно менше патетики і значно більше конкретики. Ніяких антиросійських чи антикомуністичних випадів, навпаки, дивовижна толерантність до людей всіх ідеологій, національностей та віросповідань. Постійно лунали заклики про дружбу з Росією, розвиток добросусідських стосунків, необхідність підписання цілої низки міждержавних угод з нашим найбільшим сусідом, наголошувалося, що нашоукраїнці Київщини виступаючи проти Росії, нічого не мають проти Росії, а лише вважають неприйнятною конкретну підписану Кучмою угоду, оскільки ця угода є не міжнародною, а міжклановою. Складається враження, що “Наша Україна” поступово, повільно, але впевнено намацує шлях до серця виборця, а влада своєю тупою (інакше не скажеш) протидією лише сприяє довірі людей до опозиції (в нас, як відомо, люблять переслідуваних).
Окрім загальноукраїнських, зачіпалися місцеві проблеми Київщини. Поряд з критикою влади й констатацією численних негараздів, йшлося про шляхи подолання труднощів. Зазначаючи, що кардинальні зміни в нашому житті можливі тільки після зміни влади, Є. Жовтяк зауважив, що це зовсім не означає, що ми не повинні склавши руки думати лише про вибори. Боротися можна і потрібно вже сьогодні, і долати негаразди також. Для цього варто активно діяти на всіх рівнях, протиставляючи владі силу Закону та народної солідарності, вносити зміни до законодавства, здійснювати контроль за його дотриманням.
Віктор Ющенко також був зібраний, рішучий і конкретний. Не в останню чергу, мабуть, завдяки доданою владою адреналіну. Перед Форумом відбулася його прес-конференція, приміщення для якої не змогло вмістити всіх бажаючих журналістів (їх було понад 60). Найбільше репортерів цікавили економіка, вибори президента та ситуація довкола острова Тузла.
Віктор Ющенко просто пройшовся катком по уряду. Проект Державного бюджету на 2004 рік лідер “Нашої України” обізвав найменш соціальним за останні кілька років, оскільки пропозиція уряду скоротити фінансування соціальних програм на 4,5% на тлі збільшення витрат на Державне управління справами є просто неприпустимим. Окремо зупинився на становищі малих і середніх бізнесменів, яким в Україні просто заважають працювати, і висловився проти запланованого урядом збільшення фіксованого податку. Розповів про свою зустріч із страйкуючими таксистами, яких запевнив, що “Наша Україна” за збільшення податкових ставок не голосуватиме. Багато говорив про ПДВ, який зараз виконує роль незаконного кредитування уряду.
За прогнозом Ющенка в 2004 році і влада, і опозиція висунуть по одному кандидату, і в країні розгорнеться боротьба між народом та адмінресурсом. Окремо торкнувся питання Компартії, зауваживши, що, якщо з КПУ не вдасться узгодити єдиного кандидата, то все одно між опозицією не повинно бути протистояння: “Слід пам’ятати про речі, які нас об’єднують – ставлення до влади. В цьому питанні маємо бути єдиними з комуністами”.
Будівництво Росією дамби у напрямку українського острова Тузла він назвав проблемою слабкої влади, яка не здатна захистити суверенітет та територіальну цілісність України. І Тузла тут не єдиний випадок, те саме він сказав про захоплення молдовськими прикордонниками дамби Дністровської ГЕС, ажіотажем навколо реверсного використання нафтопроводу Одеса-Броди.
Судячи з післяпресконференційних розмов журналістської братії (а там було багато представників районних газет, які вперше побачили Ющенка), головний нашоукраїнець справив на них потужне враження, як і на учасників Форуму, перед якими виступив пізніше.
Не обійшлося і без набридлих дурнуватих питань щодо його дружини, з якої певні влада вперто намагається виліпити шпигунку ЦРУ. Ющенко, напевно, вже звик до такого, тому з усмішкою на обличчі повідомив, що немає поганого без доброго, оскільки подібні звинувачення змусили його так досконало вивчити біографію тещі та тестя, що навряд чи який зять цим може похвалитися. Він повідомив, що “шпигунці ЦРУ” шпигувати стає дедалі важче, адже вона має двох маленьких дітей і збирається ще народити третю. Мати цієї “американки” народилася в Кіровоградській області, батько – в тодішній Луганській (нині це село знаходиться в Харківській області).
Виступи Івана Зайця, Юрія Кармазіна, В’ячеслава Кириленка, Анатолія Грязєва та інших були також конкретні і змістовні. При цьому жоден з них не випадав із загального контексту Форуму, хоча, як я дізнався, нардепи не узгоджували між собою тексти виступів. Аж дивно, що розбіжності в поглядах на деякі речі, які всі ми нещодавно відзначали в опозиційному таборі, дивним чином залишились за стінами зали. Навіть незручно писати, нікого не покритикувавши.
Можливо така соціально-економічна та об’єднавча спрямованість Форуму була зумовлена тим, що перед обласним зібранням на Київщині пройшли 25 районних форумів (окрім Київської на таке зважилися, якщо не помиляюся, тільки 7 областей). А на низах люди завжди більш згуртовані та більш конкретні, бо їм немає що ділити. І народні депутати, побувавши на районних форумах, побачили, чи живе звичайний українець, що йому насамперед болить, і від чого він потерпає. І, якщо б частіше бували в глибинці, може б швидше повернулися обличчям до людей та зрозуміли їх прагнення, а не нав’язували б їм власні.
Київщина, за логікою речей, мала б посідати чільне місце в Україні, годуючись з багатого столичного стола. Однак родина Засух, що править областю ніби своєю феодальною вотчиною, будує навколо столиці невидиму “берлінську стіну”, не бажаючи мати з Києвом жодних стосунків. Наслідком цього є лише 11-те місце області серед регіонів України за рівнем економічного розвитку, 48% збиткових підприємств, 76-мільйонний борг по зарплаті. Тут вже нікого не дивують вбивства непокірних підприємців, бандитські наскоки на села як у фільмах про громадянську війну, безземельні селяни, які не можуть отримати не тільки державних актів на землю, але й сертифікатів. Вічні війни держадміністрації з міськими головами б’ють по економіці та соціальному становищу регіону.
Для мене організовані по всій Україні Форуми демократичних сил виглядають як спроба організації співпраці між опозицією та народом, пошук методів діяльності. На мій погляд, шукати треба було раніше, бо зараз пора вже діяти, а нинішній пошук здійснюється методом спроб і помилок й забирає багато ресурсів. Та все ж краще пробувати і помилятися ніж бути непомильним і бездіяльним.
Здається, що Віктор Ющенко, увійшовши у відверте протистояння з режимом, знайшов шлях до успіху після численних поразок після виборів, оскільки кожен його крок, попри численні помилки, є більш вдалим за попередній. Нещодавно він запропонував створити загальнонаціональний Форуму демократичних сил як постійно діючий механізм співпраці та діалогу політичної еліти з широкою громадськістю. Київський Форум розширив цю ініціативу, запропонувавши створення широкого надпартійного загальнонаціонального руху громадянського спротиву з осередками в кожному будинку, на кожній вулиці, в кожному селі. Метою цього спротиву київські опозиціонери бачать захист прав окремих людей і територіальних громад, тотальне протистояння владі по всьому фронту, постійний тиск на владні структури.
Більш конкретними ніж в інших областях були й документи, прийняті на Форумі. В резолюції дістали висвітлення не лише критика й констатація фактів, але й подальші кроки. Наприклад, учасники Форуму демократичних сил Київщини взяли на себе зобов’язання сформувати громадсько-політичну раду та осередки Форуму в містах, районах, селищах і селах області, залучаючи до роботи в них і представників партій та громадських організацій, і позапартійних громадян.
Окрім резолюції на Форумі також були прийняті вже зовсім конкретні ухвали щодо ситуації в агарному секторі, комунальному господарстві та місцевому самоврядуванні. Окрім заклику до відставки Анатолія Засухи з посади голови Київоблдержадміністрації та позбавлення народного депутата Тетяни Засухи звання Героя України, Форум ухвали в звернутися до відповідних комітетів Верховної Ради для внесення змін до цілої низки законів, а також про розробку нових законодавчих актів.
Чесно кажучи, якщо все проголошене з трибуни у Білій Церкві буде хоча б частково втілене в життя, мені важко уявити спосіб, яким влада зможе завадити Ющенку стати президентом, зважаючи на його стабільний найвищий рейтинг, наявність (хоч і недостатню) структур для контролю за виборами та той інтерес до чесних виборів з боку міжнародного співтовариства. Хіба що пряме впровадження диктатури.
Не скажу за всю “Нашу Україну”, але мені здається, що про дещо сказано не було. А саме: проголошений рух громадянського спротиву має не лише боротися з владою й контролювати виборчий процес, але й забезпечити мирне загальнонаціональне повстання на кшталт югославського в разі, якщо вибір народу не буде визнаний владою або народ позбавлять шансу на вільне волевиявлення.
Відповіді
2003.10.21 | lysyj
та що ж це таке! посилання, млнх!!!
2003.10.21 | Майдан-ІНФОРМ
Ексклюзив, мтзн.
Вперед у архіви і шукати автора. Він тут не вперше.2003.10.21 | lysyj
Тоді в статті.
До речі, автора через Пошук не знайшов. Але характер письма нагадує мені когось2003.10.21 | lysyj
тобто "Тоді - в "Статті". (-)
2003.10.21 | Майдан-ІНФОРМ
Яволь.
lysyj пише:> До речі, автора через Пошук не знайшов.
Є він, є.
> Але характер письма нагадує мені когось
Щас почну писати, кого мені лисий нагадує... Звичайно, з Київської. Чого б іще він на той форум потрапив?
2003.10.21 | Петро Швай
Re: Я не з Київської, а з Запорізької області
З смт. Пологи. Там народився. Живу, якщо можна так сазати, в Запоріжжі. Так сказати, бо більшу частину життя проводжу за межами рідного міста в роз"їздах по Україні. За родом діяльності - політичний аналітик. В Києві буваю досить часто, на форум потрапив, бо поїхав на нього. З цікавості, про що і написав. До цього був майже на половині форумів. Гадав, що набридло. Виявилось, що ще ні. Шкодую, що не потрапив до Луганська, але поїхати туди аж ніяк не випадало.2003.10.21 | Майдан-ІНФОРМ
Ну вибачайте.
Все не прочитаєш і не запам"ятаєш. Ви щось колись писали за Київську область? То і запам"ятав.Пишіть до нас іще!
2003.10.21 | Петро Швай
Re: Ну вибачайте.
Майдан-ІНФОРМ пише:> Все не прочитаєш і не запам"ятаєш. Ви щось колись писали за Київську область? То і запам"ятав.
Про Київську область я писав на форумі "Разом".
>
> Пишіть до нас іще!
А своїх статей я теж не можу знайти по пошуку. Хоча точно пам"ятаю, що вони були. Одна так точно була - про Запоріжжя.
2003.10.21 | Майдан-ІНФОРМ
Семінари по пошуку проводити чи що?
Ну як ви всі шукаєте?От вона
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_mai&key=1043951439&first=&last=
2003.10.21 | Петро Швай
Re: А що, на "Майдані" вже не можна нічого написати, якщо
не надрукувався перед цим у іншому ЗМІ?2003.10.21 | Михайло Свистович
Re: :)))
Назва класна! Все інше коментувати немає ні часу, ні сил. В цілому (це я для читачів, Петре, а не для Вас) так воно і було, от тільки ну не в таких вже зовсім рожевих фарбах.Перепрошую, що відмовився від пива, але дуже вже хотілося додому після трьох безсонних ночей.
2003.10.22 | Валерій Снітко
Не все так і добре в нашому українському домі.
Форуми, форуми, форуми... Котяться вони Україною, і дехто навіть вважає, що й користь приносять. Ці дехто мають рацію, бо навіть те, що соратники мають можливість зібратися разом, вже є позитивно. Та не такий великий той позитив, щоб підносити ці збори до рівня надзвичайної події, як це робить шановний Петро Швай, який, напевно, є хорошою людиною. Однак він висвітлив лише один бік медалі – блискучий і привабливий. А є ж іще і зворотній.Ваша стаття нагадала мені один анекдот:
Наказав кульгавий на ліву ногу та сліпий на ліве око король намалювати свій портрет. Художник намалював його струнким і зрячим. “Піддані не впізнають мене”, - сказав король і наказав стратити художника. Так загинув романтизм. Другий художник намалював короля таким, яким той був насправді. “Піддані не полюблять мене”, - сказав король і також наказав стратити художника. Так загинув реалізм. Третій художник намалював короля сидячим на коні в профіль так, що лівої ноги і лівого ока не було видно. Щедро нагородив король художника. Так народився соціалістичний реалізм.
Бо, якщо розібратись, що ми з цих форумів? А маємо не так вже і багато – хіба що піднесення й натхнення у лавах прихильників Ющенка. Саме Ющенка, бо, хоч і звуться вони “форуми демократичних сил”, але насправді “демократична сила” там лише одна – “Наша Україна”. І хай нікого не вводить в оману присутність представників БЮТ чи СПУ і навіть іноді КПУ.
Попри заклики до об’єднання, кожна “демократична сила” намагається привласнити пальму першості в об’єднавчому процесі собі. То БЮТ, СПУ та КПУ організовують зібрання, куди кличуть “Нашу Україну”, а та прохання ігнорує, і нашоукраїнці приходять туди лише як гості. То, навпаки, “Наша Україна” ініціює Форум. А щоб це не виглядало як боротьба за пальму першості, додає до нього словосполучення “демократичних сил” та пояснення, що “демократичні сили” – це ширше ніж опозиційні, і що ми кличемо всіх до діалогу. Насправді ж діалогу не виходить навіть серед опозиційних сил, не те що серед “демократичних”. Присутність цілої низки громадських організацій на цих зібраннях – не більше ніж декорація, оскільки все одно їхні члени є або членами партій-ініціаторів зібрання, або прихильниками.
Достатньо розплющити очі, протерти окуляри (хто їх носить), скинути їх, якщо вони рожевого кольору, і ви побачите, що “ненашоукраїнські” сили на форумах демократичних сил присутні лише як гості. Ну не може ж хтось всерйоз повірити, що комуністи, б’ютівці, соціалісти в областях і районах всі як один підтримують Віктора Ющенка в якості єдиного опозиційного кандидата на президенти (а саме таке написано в більшості проголосованих одноголосно резолюціях). А якщо такі легковірні є, то я пораджу їм хороші ліки: підійдіть в кулуарах до присутніх “ненашоукраїнців”, представтесь прихильником їхнього лідера, що приїхав з іншої області, і поговоріть про їхнє сприйняття форуму. Вони вам і повідомлять, що не втручалися в перебіг зібрання, бо форум цей – нашоукраїнський, і це природно, що його учасники підтримують Ющенка, і що вони не бачать сенсу переконувати переконаних і сваритися, щоб не порушити ту саму хистку єдність опозиційних сил.
Тому назви цих зібрань скоріше відбивають прагнення їх ініціаторів, аніж дійсний стан речей, і набагато чесніше було б назвати форум демократичних сил форумом “Нашої України”, якій, до речі, не сприяє єдності опозиції хоча б тому, що там категорично всім нав’язується в якості лідера саме Ющенко. Для Віктора Андрійовича це – ведмежа послуга, бо з його рейтингом, чисельною фракцією, структурами та активністю стати власником єдино кандидатської акції найлегше. І з цим (охоче чи неохоче) погоджуються й інші опозиціонери, а нав’язливість – це така штука, що викликає зворотну реакцію.
Я солідарний з Петром Швам, що ігнорування б’ютівцями та частково соціалістами форуму демсил Київщини виглядає не дуже гарно. Все ж таки об’єктивно Ющенко сильніший, і, якщо до єдиного кандидата все ж дійде, то ним буде саме Віктор Андрійович. Тому саме він і має очолити об’єднаний опозиційний фронт, до того ж і ресурси “Нашої України”, і організація роботи штабу значно переважають решту опозиціонерів разом взятих.
Звичайно, частка вини лежить і на Ющенкові, однак все ж менша ніж на решті. Адже ще не так давно Юлія Тимошенко з Олександром Морозом кликали Віктора Ющенка не тільки приєднатися до опозиції, але й очолити її. І складається враження, що тихо раділи, коли він відмовлявся. Бо, коли Ющенко ініціював власний спротив і покликав до себе Тимошенко й Мороза (у вигляді співучасників форумів), вони почали мовчки “з’їжджати”, бо нібито між ними та НУ ще не досягнуто домовленостей щодо єдиної стратегії на виборах. Але до чого тут вибори? Участь у форумах і запропонованому Ющенком формуванні розгалужених та постійно діючих структур ФДС по всій Україні не обов’язково прив’язувати до переговорів. Сядьте втрьох чи навіть вчотирьох, від’єднайте котлети від мух, визначте, що саме вас об’єднає на цьому етапі і формуйте спільні структури для виконання саме цих (і не більше) завдань. Дійде до виборів – буде видно. Домовитесь – ці структури працюватимуть на єдиного кандидата, не домовитесь – члени структур розбіжаться по партійних нішах, але ж на той час вони залучать до себе значно більше людей ніж суто партійні утворення, і при “розлученні” кожен з претендентів матиме більше активістів ніж буде мати, якщо все залишиться так, як зараз.
Та що там говорити, коли немає єдності і серед самих нашоукраїнців: нездорова між партійна та міжособистісна конкуренція, розбіжність в ідеологіях, старі образи тощо. І, окрім натхнення та ейфорії, позитиви форумів є в тому, що в процесі їх підготовки нашоукраїнці вчаться співпрацювати (слова роз’єднують – справа об’єднує).
До речі про натхнення. Це почуття здебільшого охоплює тих, хто нічого не робить. Побачивши і почувши Ющенка, в них виникає бажання звернути гори, однак через певний час у більшості людей воно згасне. Тим же, хто систематично працює і переконаний у своїй правоті, допінг у вигляді “живого лідера” не потрібен.
Ще одним позитивом форумів є прорив інформаційної блокади. І тут більше допомагає не преса, яка все ж не може цілком обійти цю подію, а влада, що ставить на шляху цілком безпечного для себе зібрання все нові і нові перешкоди. Після цих перешкод натхнення в деяких учасників переходить в затятість, а затятість так швидко не згасає. Якби не ці провокації, жоден з форумів (а я також їх бачив чимало) не дістав би такого розголосу й залишився б на рівні звичайного партійного зібрання. Тому я абсолютно погоджуюсь з Ющенком, що треба подякувати владі за відмову у приміщенні для луганському форуму, і вважаю вимушену репресивну рефлексію влади головним позитивом цих зібрань.
Якщо ви, пане Петре, знайомі з журналістською братією із загальноукраїнських опозиційних видань, то поцікавтесь, будь ласка, у них, як вони ставляться до цих форумів. І вони вам розкажуть, що словосполучення “форум демократичних сил” викликає у них блювотний рефлекс. І не тому, що там говорять щось не те, чи зібрання не цікаві. Просто навіть найсмачніша їжа, якщо переїси, полізе назад.
І причина навіть не в тому, що Ющенко та його депутатський почет скрізь говорять ті самі слова. Врешті решт, якщо ти не популіст, а послідовний політик, ти і маєш бути скрізь однаковим, так само як всі вчителі математики однаково кажуть, що два на два буде чотири. Але дратує те, що всі обласні та й районні форуми є аж занадто всеукраїнськими, всюди ЄЕП, Конституція, влада... А місцеві проблеми кожної області залишаються десь на задньому плані. Трохи скажуть, що і в нас влада погана, і такий чи такий-то – злодій, а безробіття чи виробництво на такому-то рівні. От і вся “місцева специфіка”.
І що після цього розкажуть учасники форуму своїм аполітичним сусідам? “Ющенко казав, що влада погана”? Так всі опозиціонери так кажуть, професія їхня така. А про те, що кожна область має свою специфіку, що, приділивши, безперечно, частину часу на загальноукраїнські проблеми, в Миколаївській області левову частину форуму потрібно присвятити проблемам суднобудування, у Вінницькій – сільському господарству, а в Луганській – видобутку вугілля, закриттю шахт та регресним виплатам, у штабі НУ навряд чи хто думає.
А коли на трибуну виходить якийсь “ветеран національно-визвольної боротьби кінця 80-х” і починає згадувати всі “нанесені нам комуністами і москалями образи” за останні так років 300 (образи комуністів трохи молодші), лаяти Росію та вимагати українізації, перейменування вулиць і заміни одних пам’ятників на інші, то залишається лише порадіти, що в залі переважно знаходяться свої, а то б не бачити Ющенкові на майбутніх виборах голосів національно-, історично- та мовно байдужих як своїх вух.
Звичайно, ви можете заперечити, що нічого особливо шкідливого форуми в собі не несуть, і позитиви перевищують негативи. Я б з цим, можливо, і погодився, якби не одне слово: “ресурси”. Порахуйте приблизно, скільки витрачено коштів на проведення кожного форуму: оренда зали, оренда автобусів для делегацій з усіх районів області, різноманітних артистів (плюс оплата виступу), витрати на їжу або добові, друк кольорових запрошень, випуск блокнотів, папочок та ручок для учасників, проектів рішень, фуршет для журналістів тощо. А скільки було задіяно людей на організацію кожного зібрання, скільки часу й зусиль вони витратили, які б можна було скерувати на інші справи?
І чи не краще було б обійтися без усього цього? А замість форумів провести зустрічі з народом просто неба, а не в приміщенні. І там зачитати і прийняти всі документи, бо підготовка документів нашої опозицією проходить ще більш формально ніж у радянські часи. І це є однією з причин того, що нашоукраїнські форуми є одноманітними та відірваними від місцевих проблем. Якщо ви пам’ятаєте, то проекти програм КПРС, всіляких там важливих законів (про вибори, наприклад) виносились на загальнонародне обговорення заздалегідь. Чому б не винести документи форумів на загальнообласне нашоукраїнське обговорення? А ще краще – запопонувати місцевим осередкам самим запропонувати проекти необхідних докуиментів. Тоді б і проблеми, які цікавлять людей знали лідери краще, і форуми б проходили по-інакшому.
Якщо ж проаналізувати контингент, який бере участь у форумі, то ви, пане Петре, не могли не помітити, що, попри рекомендації згори (якщо ви їх читали) привозити не переконаних нашоукраїнців, а людей, що вагаються, представників місцевої еліти та працівників різноманітних сфер, щоб їх загітував Ющенко, на зібраннях все одно переважали саме переконані, яких агітувати не потрібно. Головних причин цьому, як я дізнався, дві. По-перше, не всі місцеві організації мають достатні авторитет та контакти з вищезазначеними представниками, по-друге, повністю або чатково саботували це розпорядження, по-друге, ці представники просто побоялися їхати разом з делегаціями, склад яких посиленно “моніторився” іншою “місцевою елітою”. На мітинг же просто неба у своєму місті вони б прийшли, бо там за всіма не вслідкуєш, та й навіть, якщо побачать у багатотисячному натовпі, то нічого не скажуть: може ж людина поцікавитись, що там на вулиці.
До речі, на вулиці завжди можна зібрати більше людей ніж у приміщенні, яке не є гумовим. Більше тисячі фастівський будинок культури ніяк вмістити не зміг, тому ті, хто туди не потрапив, розійшлись. Бо ж не цікаво їм слухати трансляцію на вулицю, коли вони прийшли побачити “живого Ющенка”. Не знаю, чи були ви на Київщині під час парламентських виборів, але тоді на витупи Ющенка просто неба збиралося набагато більше людей.
Попереджаю ще одне зауваження в мій бік: мовляв, на виступи просто неба прийшли б люди тільки з одного міста, а на форумі були представники всієї області. Якщо взяти для прикладу описаний вами Форум демократичних сил Київщини, поділити 750 (кількість учасників) на 25 (кількість районів), то вийде, що в середньому з кожного району було по 30 осіб. Якщо ви вважаєте, що вони розноситимуть інформацію про форум з ентузіазмом протестантських проповідників, то смію вас завірити, це не так. До того ж, невідомо в якій формі вони її донесуть. А, зекономивши гроші на проведенні форуму чи зустрічі з народом (за день в одній області можна було б провести три таких зустрічі), можна було б масовим накладом випустити і поширити по області газету, в якій докладно розповісти про невідому через інформаційну блокаду людям позицію “Нашої України” та опублікувати прийняті документи.
Я погоджуюсь з вами, що Форум на Київщині був дещо кращим ніж попередні в сенсі відсутності серед ораторів зациклених на національно-культурно-історичній сфері та непотрібних зараз випадів вбік комуністів і москалів, щодо більшого упору на місцеві проблеми і зовсім вже конкретних і своєчасних ухвал, які передбачають подальші дії (і вказують їх), а не є простими деклараціями чи констатацією існуючого стану речей.
Ющенко також був супер. І на прес-конференції, і під час форуму. Мабуть, на користь йому іде протидія з боку влади. Нарешті він перестав ображатись на провокаційні питання й навчився говорити більш коротко і конкретно.
Та я б здивувався, якби було інакше. Адже це був далеко не перший форум. І ви самі написали, що “Наша Україна” діє методом спроб і помилок. Тож за певний час було чому навчитися.
Але, але... Невже ви оминули увагою ледь не істеричний вигук Ніли Крюкової (зашалом чудової людини) – “Ю-Щ-Е-Н-К-О” в смислі “гетьман України”, коли вона закінчувала читати вірша (у вірші йшлося про Мазепу і про те, що гетьман має бути один)? Погодьтеся, що так кричать хіба що слово “МЕСІЯ” екзальтовані релігійні фанатики. А до чого були славословні доповнення Олени Бондаренко до резолюції, автори якої спромоглися таки закликати до єдиного кандидата від опозиції, не вказуючи прізвища?
Ви пишете про позитивний вплив районних форумів. Я з вами згоден. Але ж Олена Бондаренко, голова Київської обласної організації партії “Реформи і порядрок”, також там була. Правда, наскільки я знаю, лише в тих районах, де головою штабу призначено члена ПРП. До інших чомусь “не доїхала”, на відміну від, скажімо, свого однофамільця, голови обласного НРУ Миколи Бондаренка, який “відтарабанив” всі 25 чи скільки їх там було. Два місяці чоловік практично не мав вихідних, і при цьому мало того, що не має партійної ставки і заробляє на хліб не політикою, а викладанням, але ще й живе у Бородянці, від якої більше години електричкою їхати до Києва. На автомобіль для обласної організації в НРУ грошей немає, як немає в “Нашої України” коштів для нормальної роботи штабів. Ви пишете, що часто їздите по Україні. Завітайте до обласних нашоукраїнських штабів, особливо на Сході. Чи в кожному з них є різограф або хоча б потужний ксерокс? Чи достатньо там оргтехніки, телефонів, інших необхідних для роботи речей? На це немає грошей. То, якщо їх не вистачає, невже не ефективніше витратити їх на організацію роботи на місцях ніж на гучні форуми, які, до того ж, не такі вже й гучні поза межами стін приміщень, де вони проводяться? А тим часом в НРУ вистачає грошей платити за збір підписів за імпічмент Кучми і складати враження в народу про опозицію, що там всі працюють за чималі зарплати, а не за ідею. А ці збирачі чомусь не йдуть між люди, а їздять по тих самих районних форумах, де з таким же успіхом підписи (та ще й безкоштовно) могли зібрати місцеві організатори.
До речі, районні форуми Київщини, наскільки я знаю, також робилися методом спроб і помилок. На перших форумах нашоукраїнці ще гралися в делегатів, гостей і т. ін., а наприкінці вже просто скликали всіх бажаючих, і це було вже більш схоже на зустріч з виборцями, ніж на з’їзд. І, скажу я вам, було значно ефективніше, тому що сходилися всі, а не лишень переконані. І розмова була зовсім інакша.
Шкода, що численні народні депутати-списочники, які невідомо де й за чим протирають штани, “не доїхали” до районів й. Не хочу називати прізвищ, щоб нікого випадково не образити, бо вже був написав їх, як мені сказали, що в одного з нашоукраїнських депутатів-мажоритарників, обраних на Київщині, священика Юрія Бойка, були проблеми зі здоров’ям. Однак не можуть бути хворі всі депутати, яких чекає-не дочекається українська провінція. І навряд чи вони такі зайняті. Наскільки мені відомо, зараз завантажені тільки члени комітету з питань бюджету, засідання якого проходить цілодобово. А серед нардепів-нашоукраїнців є й такі, що народилися, жили і працювали у Київській області, то могли б хоч завітати “до колишнього дому”.
Єдиний, хто відвідав всі без винятку форуми, був Євген Жовтяк. До речі, мажоритарник. Ні, зрозуміло, він мусив там бути, бо ж очолює обласний штаб, але ж колегам по фракції треба ж і совість мати та розвантажити його хоча б під час відповідей на питання. Кажуть, що десь посеред поля він, хворий на грип, втратив свідомість прямо за кермом. Бо ж після 2-3 форумів, проїхавши туди-назад всю область, ще вертався на нічне засідання бюджетного комітету. Якби районні форуми проводилися у всіх областях, то було б зрозуміло. Але ви ж самі написали, що тільки у вісьми.
Справедливості заради скажу, що на деяких районних форумах інші нардепи все ж були: чув про Драча, Зайця, Ключковського, Косіва. Однак претензій не маю хіба що до Зайця. Той мотається по Україні як та тваринка, прізвищем якої його нарекли. І виступає так, що дух захоплює: дохідливо, грамотно, чітко. Говорить не про високі матерії, а на злободенні економічні та соціальні теми. Хто б що не казав про його позицію під час “Україну без Кучми” (сам його тоді терпіти не міг), але сьогодні Іван Заєць однозначно приносить для майбутнього України більше користі ніж дехто з тих народних обранців, що займали тоді рішучу й безкомпромісну позицію проти режиму. Бо опозиція словом – це добре. Але краще – опозиція ділом. І краще пізно, ніж ніколи.
Чи відомо Вам, пане Петре, що серед нашоукраїнців-списочників є так звані “куратори”, за якими для роботи з людьми і місцевими однопартійцями закріплені певні області, де фракція не має мажоритарників? Так от, наприклад, у Миколаївській області нашоукраїнці не можуть нахвалитися Юрієм Ширком. А от колишнього (в минулому складі Верховної Ради від УНП) куратора і однопартійця Ширка Володимира Черняка в Криму згадують незлим тихим словом.
Голова обласної організації однієї з нашоукраїнських партій колись скаржився, що про Крим всі забули, хоча ледь не половина фракції відпочиває в Криму. А ви, якщо їздите по Україні, чудово знаєте, наскільки кримчани дезінформовані та дезорієнтовані. А якби кожен опозиційний нардеп пожертвував хоча б одним днем відпочинку та провів 2-3 зустрічі з виборцями, то весь Крим був би охоплений вздовж і впоперек. І може б щось змінилося у ставленні людей до “Нашої України”. До того ж у Криму багато відпочиваючих з усіх областей. Гадаю, що курортникам хоча б заради розваги для різноманітності було б цікаво сходити на зустріч з народним обранцем, я не кажу вже про мешканців степового Криму, які нардепів й на очі не бачили.
Зате на форуми за Ющенком слідує цілий депутатський почет. І кожному дай трибуну, і кожен говорить хоч і правильні, але загальнополітичні речі на ті самі теми. Так що на місцеві проблеми часу вже не вистачає. А подумати, навіщо ці нардепи там потрібні? Для солідності? Так перепрошую, що вони до солідності Ющенка додадуть? Вони ж на його тлі нікого не цікавлять, і прізвища їхні мало хто чув. Окрім хіба тих, які мають причетгність до області (мажоритарники чи її мешканці). Ці мають бути – питань немає.
Щодо перетворення форуму демократичних сил у постійно діючий громадянський спротив, то маю тут великі сумніви. Ви бачили у залі щось подібне до “Отпору” чи хоча б до тієї маленької спільноти, що є на “Майдані”? І я – ні. Ну не будуть вирощувати наші політики собі зайвий головний біль, бо цей же спротив може з кишенькового перерости й у справжній. А справжній громадянський спротив є неслухняним. Він – правдивий і чистий, в брудні ігри не грає. Йому не завжди поясниш, що так треба, бо... Він може захотіти, щоб слова лідерів не розходились з ділами.
Скоріше за все, постійно діючий ФДС буде клоном “Нашої України” (подекуди на нижчому рівні до нього увійдуть ще й низові осередки інших опозиційних партій), який складатиметься з тих же партійців та позапартійних активістів, які знаходитимуться на другорядних ролях.
От такі-то справи у нашому українському чи нашоукраїнському домі. Вибачайте, коли що не так, але писати потрібно про все. А то виходить як в анекдоті про соціалістичний реалізм.
2003.10.23 | Майдан-ІНФОРМ
Re: Може це теж у статті? (-)
2003.10.23 | Майдан
Вже стоїть (-)
2003.10.23 | Валерій Снітко
Re: А чи не можна внести туди маленький додаток
Я хотів сам, а воно не даєОт до цього абзацу
"До речі, районні форуми Київщини, наскільки я знаю, також робилися методом спроб і помилок. На перших форумах нашоукраїнці ще гралися в делегатів, гостей і т. ін., а наприкінці вже просто скликали всіх бажаючих, і це було вже більш схоже на зустріч з виборцями, ніж на з’їзд. І, скажу я вам, було значно ефективніше, тому що сходилися всі, а не лишень переконані. І розмова була зовсім інакша".
додати такі слова: "Хоча і там вистачало панегіриків та переважали розмови про загальне замість місцевого. Правда, за всі форуми не ручусь: побував лише на двох, що проходили спочатку, і двох, що наприкінці".
2003.10.23 | Майдан-ІНФОРМ
Re: Можна (-)
2003.10.23 | Валерій Снітко
Re: Дякую (-)
2003.10.24 | Михайло Свистович
Re: Я тут вже колись виступав в ролі Соломона
Обидва дописувачі мають рацію, просто дивляться на подію з різних боків (не з різних боків барикади).Валерій Снітко пише:
> Та не такий великий той позитив, щоб підносити ці збори до рівня надзвичайної події,
Не такий
> як це робить шановний Петро Швай, який, напевно, є хорошою людиною.
Хорошою. Пивом мене хотів пригостити.
>
> Ваша стаття нагадала мені один анекдот:
Анекдот класний!
>
> Бо, якщо розібратись, що ми з цих форумів? А маємо не так вже і багато – хіба що піднесення й натхнення у лавах прихильників Ющенка. Саме Ющенка, бо, хоч і звуться вони “форуми демократичних сил”, але насправді “демократична сила” там лише одна – “Наша Україна”. І хай нікого не вводить в оману присутність представників БЮТ чи СПУ і навіть іноді КПУ.
Десь так.
>
> Попри заклики до об’єднання, кожна “демократична сила” намагається привласнити пальму першості в об’єднавчому процесі собі. То БЮТ, СПУ та КПУ організовують зібрання, куди кличуть “Нашу Україну”, а та прохання ігнорує, і нашоукраїнці приходять туди лише як гості. То, навпаки, “Наша Україна” ініціює Форум.
На жаль.
Але останнім часом виглядає так, що БЮТ та СПУ ніби в піку НУ згорнули активність. Дивні ці опозиціонери. Як діти. Всі троє.
>
> До речі про натхнення. Це почуття здебільшого охоплює тих, хто нічого не робить. Побачивши і почувши Ющенка, в них виникає бажання звернути гори, однак через певний час у більшості людей воно згасне. Тим же, хто систематично працює і переконаний у своїй правоті, допінг у вигляді “живого лідера” не потрібен.
Це точно. В нас такі мудаки натхнення отримали. Потім випили, закусили й натхнення у них ще додалось.
>
> Ще одним позитивом форумів є прорив інформаційної блокади.
Не бачив я особливих проривів щось.
>
> Якщо ви, пане Петре, знайомі з журналістською братією із загальноукраїнських опозиційних видань, то поцікавтесь, будь ласка, у них, як вони ставляться до цих форумів. І вони вам розкажуть, що словосполучення “форум демократичних сил” викликає у них блювотний рефлекс. І не тому, що там говорять щось не те, чи зібрання не цікаві. Просто навіть найсмачніша їжа, якщо переїси, полізе назад.
Підтверджую. Мав такі розмови.
>
> До речі, на вулиці завжди можна зібрати більше людей ніж у приміщенні, яке не є гумовим.
Я теж за вулицю.
>
> Я погоджуюсь з вами, що Форум на Київщині був дещо кращим ніж попередні в сенсі відсутності серед ораторів зациклених на національно-культурно-історичній сфері та непотрібних зараз випадів вбік комуністів і москалів, щодо більшого упору на місцеві проблеми і зовсім вже конкретних і своєчасних ухвал, які передбачають подальші дії (і вказують їх), а не є простими деклараціями чи констатацією існуючого стану речей.
А хто готував ці документи?! Це я так нескромно.
>
> Але, але... Невже ви оминули увагою ледь не істеричний вигук Ніли Крюкової (зашалом чудової людини) – “Ю-Щ-Е-Н-К-О” в смислі “гетьман України”, коли вона закінчувала читати вірша (у вірші йшлося про Мазепу і про те, що гетьман має бути один)?
Не чув.
>
> Ви пишете про позитивний вплив районних форумів. Я з вами згоден. Але ж Олена Бондаренко, голова Київської обласної організації партії “Реформи і порядрок”, також там була. Правда, наскільки я знаю, лише в тих районах, де головою штабу призначено члена ПРП. До інших чомусь “не доїхала”, на відміну від, скажімо, свого однофамільця, голови обласного НРУ Миколи Бондаренка, який “відтарабанив” всі 25 чи скільки їх там було.
Я був на більшості районних форумів. Микола Бондаренко був всюди, Олена Бондаренко - не всюди. Однак я не можу точно сказати, члени якої партії організовували форуми, де була Бондаренко.
>
> Два місяці чоловік практично не мав вихідних, і при цьому мало того, що не має партійної ставки і заробляє на хліб не політикою, а викладанням, але ще й живе у Бородянці, від якої більше години електричкою їхати до Києва. На автомобіль для обласної організації в НРУ грошей немає, як немає в “Нашої України” коштів для нормальної роботи штабів.
Взявся за гуж...
>
> До речі, районні форуми Київщини, наскільки я знаю, також робилися методом спроб і помилок. На перших форумах нашоукраїнці ще гралися в делегатів, гостей і т. ін., а наприкінці вже просто скликали всіх бажаючих, і це було вже більш схоже на зустріч з виборцями, ніж на з’їзд. І, скажу я вам, було значно ефективніше, тому що сходилися всі, а не лишень переконані. І розмова була зовсім інакша.
В принципі так.
>
> Шкода, що численні народні депутати-списочники, які невідомо де й за чим протирають штани, “не доїхали” до районів
Ганьба їм. Я серйозно.
>
> Єдиний, хто відвідав всі без винятку форуми, був Євген Жовтяк.
Йому положено.
>
> Кажуть, що десь посеред поля він, хворий на грип, втратив свідомість прямо за кермом.
Не втратив свідомість, а просто зупинився на в"їзді в Миронівку, бо стало погано.
>
> Бо ж після 2-3 форумів, проїхавши туди-назад всю область, ще вертався на нічне засідання бюджетного комітету.
Не знаю, чи завжди, але іноді точно вертався.
>
> Щодо перетворення форуму демократичних сил у постійно діючий громадянський спротив, то маю тут великі сумніви.
Я теж. Але папітка нє пітка.
>
> Скоріше за все, постійно діючий ФДС буде клоном “Нашої України” (подекуди на нижчому рівні до нього увійдуть ще й низові осередки інших опозиційних партій), який складатиметься з тих же партійців та позапартійних активістів, які знаходитимуться на другорядних ролях.
Це буде не найкращий варіант.